Постанова

від 03.12.2024 по справі 754/944/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 754/944/24

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/14795/2024

Головуючий у суді першої інстанції: Саламон О.Б.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача Крижанівської Г.В.,

суддів Оніщука М.І., Шебуєвої В.А.

при секретарі Шпирук Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу адвоката Білоголового Яна Олеговича, подану в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 11 червня 2024 року, ухвалене у складі судді Саламон О.Б., у справі № 754/944/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю, -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя. Зазначала, що з 25 червня 2016 року по 26 квітня 2021 року перебувала з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі. В період перебування у шлюбі вони проінвестували спільні кошти сім`ї у будівництво нерухомого майна, а саме однокімнатної квартири, загальною площею 46,1 кв.м., яка розташована у АДРЕСА_1 , право власності на яке в подальшому було зареєстровано на відповідача. Згоди з приводу добровільного розподілу спільного майна вони не дійшли. З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила суд визнати спільною сумісною власністю подружжя об`єкт житлової нерухомості, а саме: квартиру під номером АДРЕСА_2 та визнати за нею у порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частину вказаної квартири.

У лютому 2024 року ОСОБА_2 подав до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю. Зазначав, що після укладення шлюбу з ОСОБА_1 , 24 березня 2017 року він уклав договір № 115 про участь у фінансуванні будівництва, відповідно до якого за ним було закріплено об`єкт фінансування, а саме, однокімнатна квартира загальною площею 46,1 кв.м. Відповідно до умов вказаного договору, протягом трьох днів з моменту його укладення, він повинен був сплатити суму у розмірі 672 945,00 грн. 24 березня 2017 року він з власного рахунку перерахував на рахунок управителя вартість об`єкта фінансування - суму у розмірі 672 945,00 грн. 29 грудня 2018 року згідно Акту прийому-передачі об`єкта фінансування він отримав квартиру АДРЕСА_2 , та 04 січня 2019 року за ним було проведено державну реєстрацію права власності на вказану квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Вказував, що спірна квартира є його особистою приватною власністю, оскільки придбана ним за власні кошти, які він накопичував з 2009 року. До моменту укладення шлюбу з ОСОБА_1 його загальний заробіток за період з 2010 року по червень 2016 року становив 1 103 220,00 грн., що дозволяло йому робити заощадження для придбання власної квартири. Крім того, частину коштів, які були витрачені для придбання спірної квартири у розмірі 8 800,00 дол. США він отримав у подарунок від сестри ОСОБА_2 . Натомість ОСОБА_1 на момент укладення шлюбу було 22 роки та ні до шлюбу, ні після укладення шлюбу вона ніде не працювала і не виявляла такого бажання. Жодних коштів на придбання спірної квартири вона не вкладала. Ще до укладення шлюбу ОСОБА_1 було відомо про те, що він робить заощадження для придбання власної квартири. Також, звертав увагу суду на те, що під час шлюбу у березні 2019 року ним було придбано автомобіль марки Renault Megane, 2014 року випуску. Після розірвання шлюбу вони домовились, що ОСОБА_1 отримує всі кошти за продаж вказаного автомобіля і не матиме претензій до нього стосовно квартири, що підтверджується її власноручно написаною та нотаріально посвідченою 13 липня 2021 року заявою. При цьому ОСОБА_1 вказала у заяві, що претензій фінансового, матеріального та іншого характеру не має і мати не буде, що вказує на те, що вони вирішили питання стосовно спільного сумісного майна подружжя. Відтак, спірна квартира не є спільним сумісним майном. З урахуванням викладеного, ОСОБА_2 просив визнати квартиру АДРЕСА_2 його особистою приватною власністю.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 11 червня 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя залишено без задоволення.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю задоволено.

Визнано квартиру АДРЕСА_2 особистою приватною власністю ОСОБА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 15 140,00 грн.

У задоволенні вимог зустрічної позовної заяви щодо понесених витрат на правову допомогу відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, адвокат Білоголовий Я.О., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу. Просив рішення суду першої інстанції в скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі, та відмовити в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 . Посилається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи. Зазначає, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що спірна квартира була придбана за рахунок власних коштів ОСОБА_2 , а відтак, презумпцію спільної сумісної власності на цю квартиру ним не спростовано. ОСОБА_2 вказував, що 24 березня 2017 року з власного рахунку перерахував на рахунок управителя вартість об`єкта фінансування (майбутньої квартири) в розмірі 672 945,00 грн. Проте ОСОБА_2 не надав жодних доказів походження цих коштів і чи не були вони спільною сумісною власністю подружжя. Також, ОСОБА_2 зазначав, що частину коштів, які були витрачені ним для придбання спірної квартири в розмірі 8 800,00 дол. США йому було подаровано сестрою - ОСОБА_2 , однак, враховуючи, що сума нібито подарованих валютних цінностей перевищує п`ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, відповідно до положень ч. 5 ст. 719 ЦК України такий договір мав укладатися в письмовій формі і підлягав нотаріальному посвідченню. Оскільки ОСОБА_2 не надано суду нотаріально посвідченого договору дарування йому коштів у розмірі 8 800,00 доларів США, в розумінні норм чинного законодавства такі кошти є також спільною сумісною власністю подружжя. Зазначаючи, що з 2009 року ОСОБА_2 зі своєї заробітної плати відкладав кошти на придбання житла, останній повідомляє лише про дохід та приховує від суду об`єктивні щоденні витрати. Відтак, наявність у ОСОБА_2 власного рахунку та коштів на ньому не свідчить про те, що вони сформовані за рахунок власних коштів відповідача. Також зазначає, що отримання ОСОБА_1 коштів від продажу спільного автомобіля не стосується поділу спільної квартири, оскільки це питання сторонами не обговорювалось і договір щодо поділу майна не укладався. Крім того, твердження ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_1 не отримувала доходу, не змінює статус спільного майна подружжя та не впливає порядок його поділу відповідно до положень ст. 60 СК України.

Адвокат Степаненко Г.О., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , подала відзив на апеляційну скаргу. Просила скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Заперечує проти доводів представника ОСОБА_1 , вважає їх необґрунтованими, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.

В судовому засіданні адвокат Білоголовий Я.О., який діє в інтересах ОСОБА_1 та приймав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити з наведених у ній підстав.

ОСОБА_2 та його представник адвокат Степаненко Г.О. проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили апеляційну скаргу залишити без задоволення з огляду на її безпідставність, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 25 червня 2016 року по 26 квітня 2021 року перебували у зареєстрованому шлюбі (т.1, а.с. 11-12).

Від шлюбу сторони мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

24 березня 2017 року між ТОВ «Фінансова компанія «Столиця» та ОСОБА_2 було укладено договір № 115 про участь у фонді фінансуванні будівництва, відповідно до якого за ОСОБА_2 було закріплено об`єкт фінансування, а саме, однокімнатна квартира загальною площею 46,41 кв.м. (т.1, а.с. 88-95).

24 березня 2017 року ОСОБА_2 з власного рахунку було перераховано на рахунок управителя вартість об`єкта фінансування в розмірі 672 945,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1 від 24 березня 2017 року та довідкою № 119 про оплату 100 % вартості квартири (т.1, а.с. 97, 98).

29 грудня 2018 року після завершення будівництва, ОСОБА_2 за Актом прийому-передачі об`єкта фінансування було отримано спірну квартиру АДРЕСА_2 (т.1, а.с. 101).

04 січня 2019 року було проведено державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на вказану квартиру, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (т.1, а.с. 102).

Суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 , визнавши квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 особистою приватною власністю останнього, та відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 про поділ вказаної квартири як спільного сумісного майна подружжя.

Проте, колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції. Суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та помилково вважав доведеним придбання спірної квартири за особисті кошти відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 2 ст. 60 СК України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Частиною 1 ст. 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України.

Згідно зі ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Відповідно до ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до змісту вказаних норм у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частини чоловіка та дружини є рівними.

Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості (ст.ст. 77-78 ЦПК України) і це є її процесуальним обов`язком (ст. 12, 81 ЦПК України).

При цьому, згідно із ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте ними до шлюбу; майно, набуте ними за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно набуте ними за час шлюбу, але за кошти, які належали їм особисто; житло, набуте ними за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Як вбачається з матеріалів справи, квартира АДРЕСА_2 була придбана ОСОБА_2 та ОСОБА_1 під час шлюбу.

Заперечуючи проти поділу вищевказаної квартири, та, заявляючи зустрічний позов про визнання її особистою приватною власністю, ОСОБА_2 вказував, що оплата за вказану квартиру була здійснена за рахунок його власних грошових коштів, які він накопичив за період з 2010 року по червень 2016 року, а також за рахунок коштів у розмірі 8 800,00 доларів США, подарованих його сестрою ОСОБА_2 .

На підтвердження вказаних обставин ОСОБА_2 надав суду довідку форми ОК-5, з якої вбачається, що до моменту укладення шлюбу з ОСОБА_1 його загальний заробіток за період з 2010 року по червень 2016 року склав 1 103 220 грн., витяг з історії по картковому рахунку, відкритого на його ім`я, з якого вбачається, що 18 листопада 2016 року, 22 грудня 2016 року та 18 січня 2017 року на його рахунок компанією Holland America Line були перераховані грошові кошти в загальному розмірі 8 981,00 доларів США, з яких 8 800,00 доларів США знято ним з рахунку 16 лютого 2017 року. Також, відповідач вказував, що кошти на придбання спірної квартири в ТОВ «ФК «Столиця» були перераховані ним з його рахунку в АТ «ОТП Банк» і кошти на цей рахунок були внесені особисто.

Разом з тим, надані ОСОБА_2 документи не можуть бути належними та допустимим доказами на підтвердження того, що квартира АДРЕСА_2 ,була придбана саме за рахунок його особистих коштів.

Довідка форми ОК-5, надана ОСОБА_2 на підтвердження рівня його доходу за період з 2010 року по червень 2016 року, не є належним доказом накопичення грошових коштів та перерахування їх на придбання спірної квартири.

ОСОБА_2 не надав суду виписки з банку, які б підтверджувала суму його накопичень до початку проживання однією сім`єю з позивачкою, витрати з цього або інших рахунків та наявність на ньому залишку коштів, достатнього для оплати вартості майнових прав на майбутню квартиру.

Відтак наявність довідки ОК-5 не підтверджує факту придбання відповідачем ОСОБА_2 квартири за особисті кошти, а лише говорить про те, що ОСОБА_2 працював та отримував заробітну плату.

В матеріалах справи також відсутні належні та допустимі докази дарування ОСОБА_2 коштів у розмірі 8 800,00 доларів США його сестрою ОСОБА_2 та направлення їх на придбання спірної квартири.

З наданих суду витягів з історії по картковому рахунку, відкритого на ім`я ОСОБА_2 , вбачається, що 18 листопада 2016 року, 22 грудня 2016 року та 18 січня 2017 року на його рахунок дійсно були перераховані грошові кошти в загальному розмірі 8 981,00 доларів США, 8 800,00 доларів США з яких були зняті ним з рахунку 16 лютого 2017 року.

Разом з тим, вказані кошти були перераховані не його сестрою ОСОБА_2 , а компанією Holland America Line. В призначеннях платежу не було зазначено, що відповідні перерахування здійснені на підставі договору дарування. В матеріалах справи відсутній укладений належним чином договір дарування грошових коштів між відповідачем та його сестрою.

Крім того, вказані кошти були перераховані на рахунок відповідача в період перебування у шлюбі з ОСОБА_1 .

Також, колегія суддів критично ставиться до посилань відповідача ОСОБА_2 на заяву ОСОБА_1 від 13 липня 2021 року, в якій вказано, що вона отримала від ОСОБА_2 кошти від продажу автомобіля в розмірі 6 500,00 доларів США, не має і не буде мати претензій фінансового, матеріального та іншого характеру, як на підтвердження вирішення ними питання про поділ всього майна, в тому числі і квартири АДРЕСА_2 .

У суду відсутні підстави вважати, що зазначення ОСОБА_2 у вказаній заяві про відсутність претензій фінансового, матеріального та іншого характеру стосується спірної квартири. Навпаки, зміст вказаної заяви вказує на те, що вона була надана ОСОБА_2 виключно у зв`язку з продажем спільного автомобіля та розподілом коштів від його продажу.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що квартира АДРЕСА_2 , була придбана саме за особисті кошти ОСОБА_2 .

Також, є безпідставними посилання ОСОБА_2 на те, що ОСОБА_1 під час перебування з ним у шлюбі не працювала та не мала достатнього рівня доходу для придбання нерухомого майна.

Наведені посилання не мають визначального значення для вирішення цієї справи з огляду на те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу).

При цьому встановлено, що квартира купувалася ОСОБА_2 для забезпечення інтересів всієї сім`ї, а не виключно в особистих цілях.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, враховуючи презумпцію спільної сумісної власності на майно, набуте під час шлюбу, спірна квартира АДРЕСА_2 є спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Відповідно, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 та визнання спірної квартири його особистою приватною власністю.

Враховуючи викладене, рішення Деснянського районного суду м. Києва від 11 червня 2024 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про визнання за кожним із подружжя право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 .

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 12 501,89 грн. судового збору, сплаченого за подання позовної заяви, та 41 462,83 грн. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, а всього 53 964,72 грн. судового збору.

Керуючись ст. 268, 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Білоголового Яна Олеговича, подану в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 11 червня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задовольнити.

Визнати квартиру, за адресою: АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 :

- визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 46,1м2, житловою площею 17,9 м2,

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 46,1м2, житловою площею 17,9 м2.

Відмовити в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 12 501,89 грн. судового збору, сплаченого за подання позовної заяви, та 41 462,83 грн. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, а всього 53 964,72 грн. судового збору.

Дані про учасників справи:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено 09 грудня 2024 року.

Суддя-доповідач

Судді