Рішення

від 13.06.2024 по справі 910/4216/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.06.2024Справа № 910/4216/24Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Божка Д.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Публічного акціонерного товариства "СУМИХІМПРОМ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОстФерт"

про стягнення 282 964,69 грн

Представники сторін:

від позивача: Щербина Є.Є.

від відповідача: Васьківський Л.М.

РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ

Короткий зміст позовних вимог

Публічне акціонерне товариство "СУМИХІМПРОМ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОстФерт" про стягнення 282964,69 грн штрафних санкцій, з яких: 258704,96 грн -пеня, 24259,73 грн - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором про виготовлення готової продукції з давальницької сировини та постачання давальницької сировини-енергоносія-природного газу № 17/21 від 30.06.2023 в частині оплати виготовленої продукції у встановлений договором строк.

Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань

Ухвалою від 11.04.2024 Господарським судом міста Києва прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/4216/24, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, призначено засідання у справі на 16.05.2024.

26.04.2024 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив по справі та клопотання про витребування оригіналів письмових доказів.

У судовому засіданні 16.05.2024 суд розглянув клопотання відповідача про витребування оригіналів письмових доказів.

У своєму клопотанні відповідач просить суд витребувати у позивача для огляду та дослідження судом оригінали документів, додані до позовної заяви.

Розглянувши клопотання відповідача, суд керуючись ч.2,4, 6 ст.91 ГПК України, постановив протокольну ухвалу про відмову у задоволенні зазначеного клопотання, з огляду на те, що заявлене відповідачем клопотання не містить жодних обґрунтувань щодо наявності сумнівів у доданих до позову копій письмових доказів, а абз.1 ч.6 ст.91 ГПК України не передбачає обов`язку суду витребовувати оригінал письмового доказу, у тому числі за немотивованим клопотанням учасника справи.

У судовому засіданні 16.05.2024 суд постановив протокольну ухвалу про відкладення судового засідання на 30.05.2024.

21.05.2024 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли додаткові пояснення по справі.

30.05.2024 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Представники сторін у судове засідання 30.05.2024 не прибули.

Протокольною ухвалою від 30.05.2024 відкладено розгляд справи на 13.06.202 та визнано явку сторін у наступне судове засідання обов`язковою.

Представник позивача у судовому засіданні 13.06.2024 надав пояснення по суті позову, позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечив. Також представник відповідача у судовому засіданні не заперечив факту отримання продукції.

У судовому засіданні 13.06.2024 відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позиція позивача

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору про виготовлення готової продукції з давальницької сировини та постачання давальницької сировини-енергоносія-природного газу № 17/21 від 30.06.2023 відповідач взяв на себе зобов`язання здійснити оплату вартості виготовлення партії готової продукції протягом 30 календарних днів з дати оформлення відповідного Акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) та передачі готової продукції.

Однак, відповідач у порушення взятих на себе зобов`язань оплату вартості отриманої готової продукції здійснив з порушенням строку встановленого договору, у зв`язку із чим, позивач нарахував пеню у сумі 258704,96 грн та 3% річних у сумі 24259,73 грн.

Позиція відповідача

Відповідач проти позовних вимог заперечив. Заперечення відповідача у відзиві (з урахуванням додаткових пояснень) обґрунтовані тим, що з огляду на п.8.4., 9.2. договору до позовної заяви позивачем не надано доказів, які б вказували на настання строку для оплати виготовлення продукції, не додано жодного документа на підтвердження дати передачі готової продукції, а відтак неможливо встановити дату з якої у відповідача виник обов`язок оплати продукції, та відповідно неможливо встановити з якої дати у відповідача виникло прострочення виконання зобов`язання.

Відповідач зазначає, що в матеріалах справи відсутні акти приймання - передачі готової продукції, а в наданих позивачем актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) партії готової продукції №1180 від 31.08.2023 року та №1396 від 30.09.2023 року зазначено, що продукція за цими актами не передавалася.

Також відповідач стверджує, що в матеріалах справи відсутні докази виставлення позивачем рахунків на оплату згідно із п. 9.2. договору

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

30.06.2023 між Публічним акціонерним товариством "СУМИХІМПРОМ" (виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОстФерт" (замовник, відповідач) укладений договір про виготовлення готової продукції з давальницької сировини та постачання давальницької сировини-енергоносія-природного газу № 17/21 (надалі - договір).

У пункті 2.1. договору сторони погодили, що виконавець протягом строку дії цього договору зобов`язується шляхом переробки та використання давальницької сировини, що належить замовнику, виготовити для останнього готову продукцію, здійснити пакування готової продукції та передати її замовнику, а замовник зобов`язується прийняти готову продукцію і провести розрахунки з виконавцем в порядку та на умовах цього договору.

Відповідно до п.8.4. договору при поставці готової продукції на умовах FСА обов`язок виконавця передати готову продукцію вважається виконаним з моменту передачі готової продукції першому перевізнику. При поставці готової продукції на умовах EXW обов`язок виконавця передати готову продукцію вважається виконаним з моменту надання готової продукції у розпорядження замовника (вантажоодержувача) у місці поставки.

Датою передачі партії готової продукції вважається: в випадку відвантаження залізничним транспортом на умовах FСА - дата календарного штемпеля станції відправлення у паперовій накладній або дата приймання вантажу до перевезення в електронній накладній (графа номер 56 накладної); у випадку поставки на умовах EXW - дата, що вказана у видатковій накладній або товарно-транспортній накладній, що відповідає даті передачі товару покупцеві або одержувачу, який визначений замовником.

За змістом п.8.11. договору якщо при прийманні готової продукції виявиться її нестача та/або невідповідність вимогам договору (надалі - готова продукція неналежної кількості та/ або неналежної якості), замовник зобов`язаний призупинити подальше приймання готової продукції, забезпечити схоронність готової продукції. Одночасно з призупиненням приймання готової продукції замовник зобов`язаний викликати для обов`язкової участі в продовженні приймання готової продукції і складання двостороннього акту представника виконавця. У разі неявки уповноваженого представника виконавця, замовником викликається представник територіальної торгово-промислової палати для складання акту. Даний акт буде вважатися належним та допустимим доказом поставки Готової продукції неналежної кількості та/або неналежної якості.

Відповідно до п.8.13 договору готова продукція вважається переданою виконавцем та прийнятою замовником:

- за кількістю, вказаною в Акті здачі-прийняття робіт (надання послуг) та передачі готової продукції, складеного на підставі залізничної (товаротранспортної) накладної при постачанні на умовах FСА станція Баси Південної залізниці (ІНКОТЕРМС 2010) або за кількістю, вказаною у видатковій накладній при постачанні на умовах EXW м. Суми, вул. Харківська, п/в 12, ІНКОТЕРМС 2010;

- за якістю вказаною в сертифікаті якості виконавця.

Передача виготовленої готової продукції (партії) виконавцем та прийняття її замовником оформлюється Актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) та передачі готової продукції, який складається на кожну партію відвантаженої готової продукції та підписується повноважними представниками сторін протягом двох робочих днів з моменту передачі готової продукції (п.8.14 договору).

Відповідно до п.8.15 договору доставка порожнього рухомого складу власності замовника до місця завантаження, доставка готової продукції до місця призначення та повернення рухомого складу після, вивантаження готової продукції, проводиться по повних провізних документах і за рахунок замовника.

Згідно із п.8.16 договору у разі виникнення додаткових витрат пов`язаних з відправкою і транспортуванням готової продукції замовник зобов`язується відшкодувати всі понесені виконавцем додаткові витрати, які підтверджені документально.

Оплату вартості виготовлення замовник здійснює шляхом перерахування грошових коштів на рахунок виконавця у вигляді попередньої оплати відповідної партії виготовлюваної готової продукції згідно виставленого виконавцем рахунку. Також, за погодженням сторін можливе здійснення оплати вартості виготовлення партії готової продукції протягом 30 календарних днів з дати оформлення відповідного Акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) та передачі готової продукції (п.9.2. договору).

У пункті 10.3. договору сторони погодили, що у разі порушення строків оплати вартості виготовлення по договору готової продукції замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, за кожен день прострочення від суми простроченого платежу з урахуванням 3% річних та індексу інфляції.

Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками та діє до 31.12.2023, а в частині виконання сторонами взятих на себе фінансових зобов`язань за договором до повного їх виконання (п.16.1. договору).

На виконання умов договору позивач передав відповідачу, а відповідач прийняв готову продукцію на загальну суму 20899021,20 грн, що підтверджується актом здачі-приймання робіт (наданих послуг) №1180 від 31.08.2023 на суму 10857451,20 грн та актом здачі-приймання робіт (наданих послуг) №1396 від 30.09.2023 на суму 10041570,00 грн.

Також позивачем надано у матеріали справи рахунок-фактуру №1360 від 31.07.2023 на компенсацію додаткових транспортних витрат для транспортування давальницької сировини на суму 3385,20 грн.

За обґрунтуваннями позивача станом на 31.10.2023 заборгованість відповідача перед позивачем по договору становила 14964876,40 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача із вимогою від 20.11.2023 №714/21 про сплату пені у сумі 637591,79 грн та 3% річних у сумі 48308,17 грн (всього: 685899,96 грн), нарахованих за період з 01.10.2023 по 31.10.2023, у зв`язку із простроченням виконання грошового зобов`язання, у тому числі, по договору № 17/21 від 30.06.2023.

Відповідач здійснив оплату нарахованих позивачем сум пені та 3% річних у загальній сумі 685899,96 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1381 від 19.12.2023.

Відповідач здійснив оплату залишку заборгованості по договору №17/21 від 30.06.2023 у такому порядку: 01.11.2023 - на суму 900000,00 грн; 06.11.2023 - на суму 1100000,00 грн; 08.11.2023 - на суму 50000,00 грн; 10.11.2023 - на суму 50000,00 грн; 13.11.2023 - на суму 2820000,00 грн; 22.11.2023 - на суму 117000,00 грн; 24.11.2023 - на суму 9159000,00 грн; 06.12.2023 - на суму 100000,00 грн; 08.12.2023 - на суму 100000,00 грн; 19.12.2023 - на суму 298699,99 грн (295314,79 грн - оплата за готову продукцію, 3385,20 грн - оплата додаткових транспортних витрат).

Оскільки відповідач допустив прострочення виконання зобов`язання зі сплати вартості готової продукції, позивач нарахував пеню у сумі 258704,96 грн та 3% річних у сумі 24259,73 грн за загальних період з 01.11.2023 по 19.12.2023.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідно до ч.1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Укладений між сторонами договір про виготовлення готової продукції з давальницької сировини та постачання давальницької сировини-енергоносія-природного газу № 17/21 від 30.06.2023 за своєю правовою природою є змішаним договором, а саме: договору підряду з виконанням роботи з матеріалу замовника та договору поставки.

Частиною 1 статті 837 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч.2 ст.837 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Частиною першою статті 854 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ч. 1, ч. 2 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Як встановлено судом, на виконання взятих на себе зобов`язань за договором за актом здачі-приймання робіт (наданих послуг) №1180 від 31.08.2023 та актом здачі-приймання робіт (наданих послуг) №1396 від 30.09.2023 позивач передав відповідачу, а останній прийняв готову продукцію на загальну суму 20899021,20 грн.

Відповідач, заперечуючи позовні вимоги посилаючись на п.8.4., 9.2. договору, стверджує, що на те, що до позовної заяви позивачем не додано жодного документа на підтвердження дати передачі готової продукції, а відтак неможливо встановити дату з якої у відповідача виник обов`язок оплати продукції, та відповідно неможливо встановити з якої дати у відповідача виникло прострочення виконання зобов`язання. Відповідач зазначає, що в матеріалах справи відсутні акти приймання - передачі готової продукції, а в наданих позивачем актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) партії готової продукції №1180 від 31.08.2023 року та №1396 від 30.09.2023 року зазначено, що продукція за цими актами не передавалася.

Також у судових засіданнях представник відповідача зазначив, що не може надати докази на підтвердження достовірної дати передачі готової продукції, оскільки вважає, що такі обставини мають доводитися позивачем. У той же час, представник відповідача підтвердив факт отримання готової продукції.

Суд відхиляє зазначені аргументи відповідача з огляду на таке.

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування варто розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи (аналогічні висновки викладено в постанові Верховного Суду від 04.03.2021 у справі №908/1879/17).

Водночас, у частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у постанові від 02.10.2018 у справі №910/18036/17.

Водночас, стаття 79 Господарського процесуального кодексу України передбачає стандарт доказування "вірогідності доказів".

Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньої кількості доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу (постанови Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №923/875/19, від 16.07.2021 у справі №916/2620/20, від 16.09.2021 у справі №910/12930/18).

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (п.п. 6.19, 6.20 постанови Верховного Суду від 04.02.2021 у справі № 910/11534/18).

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Так, на підтвердження факту передачі відповідачу, та прийняття останнім готової продукції позивач надав акт здачі-приймання робіт (наданих послуг) №1180 від 31.08.2023 на суму 10857451,20 грн та акт здачі-приймання робіт (наданих послуг) №1396 від 30.09.2023 на суму 10041570,00 грн.

Суд зазначає, що дійсно, в актах міститься текст "продукція не передана". Однак, в актах відсутні відомості щодо іншої дати прийняття продукції, ніж дати актів та в актах зазначено, що виконавцем (позивачем у справі) була передана та замовником (відповідачем у справі) прийнята наступна готова продукція, виготовлена з давальницької сировини та вказано назву продукції, її кількість та вартість, а сторони претензій одна до одної не мають.

Акти здачі-приймання робіт (наданих послуг) №1180 від 31.08.2023, №1396 від 30.09.2023 підписані відповідачем без заперечень та зауважень.

Окрім того, відповідач на вимогу від 20.11.2023 №714/21 сплатив нараховані позивачем суми пені та 3% річних, що були нараховані за період з 01.10.2023 по 31.10.2023, тим самим погодився із визначеними позивачем датами початку прострочення виконання зобов`язання, періодом нарахування та сумами нарахованих пені та 3% річних.

Відповідач всупереч вимогам ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України не надав жодних доказів на підтвердження обставини, на яку посилається в обґрунтування своїх заперечень - передачі позивачем готової продукції у дати визначені в актах.

Суд оцінивши надані позивачем в матеріали справи, враховуючи, що відповідач не надав жодного доказу на підтвердження своїх доводів, дійшов висновку про доведеність обставин передачі 31.08.2023 та 30.09.2023 готової продукції згідно актів здачі-приймання робіт (наданих послуг) №1180 від 31.08.2023 та №1396 від 30.09.2023, а також прострочення виконання відповідачем зобов`язання, на яку посилається позивач.

Підписані відповідачем акти здачі-приймання робіт (наданих послуг), які за умовами договору та у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами та фіксують факт здійснення господарської операції, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків з позивачем.

Суд також відхиляє посилання відповідача на те, що в матеріалах справи відсутні докази виставлення позивачем рахунків на оплату згідно із п. 9.2. договору, то суд зазначає таке.

Готова продукція отримана відповідачем 31.08.2023 та 30.09.2023, що встановлено судом на підставі належних, допустимих і достовірних доказів, тому, відповідно, строк оплати за продукцію у відповідача настав, і отримання, але несвоєчасне здійснення відповідачем оплати продукції є порушенням договірних зобов`язань. Отже, обов`язок відповідача оплатити вартість переданої йому позивачем продукції не залежить від факту виставлення позивачем рахунку на оплату.

Зазначення в договорі (п.9.2. договору), що оплата здійснюється "згідно виставленого виконавцем рахунку" стосується умови договору щодо попередньої оплати та виходячи з положень п.9.2. договору ст.530, 692 ЦК України не змінює строк виконання грошового зобов`язання.

Суд зауважує, що за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, а тому не звільняє Відповідача від обов`язку оплатити товар. Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18 і Суд не вбачає підстав для відступу від зазначеної позиції у цій справі".

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи строки оплати, встановлені в п.9.2. договору, ч.5 ст.254 ЦК України, оплата за передану продукцію мала бути здійснена у такі строки: за актом №1180 від 31.08.2023 - у строк до 02.10.2023 включно (оскільки 30.09.2023 припадає на суботу вихідний день), за актом №1396 від 31.09.2023 - у строк до 30.10.2023 включно.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, станом на дату звернення позивача до суду з позовом, що розглядається, заборгованість за передану продукцію відсутня, в той же час, відповідачем допущено прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати за переданий товар.

Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Позивач нарахував та заявив до стягнення пеню у сумі 258704,96 грн та 3% річних у сумі 24259,73 грн. Загальний період нарахування за загальних період з 01.11.2023 (з урахуванням того, що у вимозі нарахування здійснені до 31.10.2023 включно) по 19.12.2023.

За змістом з ч.2 ст.217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідальність у вигляді пені за порушення строків оплати вартості готової продукції передбачена у пункті 10.3. договору.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем). (Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28 січня 2019 року в справі №922/3782/17).

З викладеного у позові розрахунку вбачається, що позивачем здійснено нарахування пені та 3%річних на суму 3385,20 грн транспортних послуг згідно із рахунку-фактури №1360 від 31.07.2023. Як зазначалося судом вище, у п.8.16 договору у разі виникнення додаткових витрат пов`язаних з відправкою і транспортуванням готової продукції замовник зобов`язується відшкодувати всі понесені виконавцем додаткові витрати, які підтверджені документально. Однак, сторонами не погоджено строків оплати додаткових витрат, не передбачено відповідальності у вигляді пені за прострочення оплати таких витрат, а вимоги про оплату таких послуг матеріали справи не містять. Відтак, нарахування пені та 3%річних на суму 3385,20 грн транспортних послуг є необґрунтованими, у зв`язку із чим, вимоги про стягнення пені у сумі 144,68 грн та 3% річних у сумі 13,63 грн є такими, що не можуть бути задоволені судом.

Також суд зазначає, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення 3% річних та пені.

У постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі №922/1008/16 зазначено наступне:

"35.3 В даному випадку суд першої інстанції вірно здійснив перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних.

35.4 Враховуючи викладене, правомірними є висновки господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 782 913,52 грн. та відмови в частині стягнення 3% річних в сумі 39 583,31 грн оскільки позивачем у розрахунку 3% річних в період часу, за який здійснюється стягнення 3% річних, включено день фактичної сплати суми заборгованості."

Крім того, в постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №910/13064/17 вказано:

"Верховний Суд зазначає, що з огляду на відсутність підстав нарахування пені в періоди до укладення додаткових договорів та наявність прострочення сплати процентів за частину місяців, охоплених додатковими договорами від 04.12.2014, підлягає з`ясуванню розмір пені та правильність розрахунку, оскільки позивачем у розрахунки включено в періоди простроченого платежу і день фактичної сплати заборгованості."

Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 27 травня 2019 року у справі №910/20107/17.

З огляду на наведене, відсутні підстави для здійснення нарахування 3% річних та пені на суми заборгованості за день фактичної сплати заборгованості (за 01.11.2023 на суму 900000,00 грн та за: 06.11.2023, 08.11.2023, 10.11.2023, 13.11.2023, 21.11.2023, 22.11.2023, 24.11.2023, 06.12.2023, 08.12.2023, 15.12.2023, 19.12.2023).

Отже, здійснивши перерахунок пені та 3% річних (з 01.11.2023 по 05.11.2023 на суму 1100000,00 грн, з 01.11.2023 по 07.11.2023 на суму 50000,00 грн, з 01.11.2023 по 09.11.2023 на суму 50000,00 грн, з 01.11.2023 по 12.11.2023 на суму 2819921,20 грн, з 01.11.2023 по 12.11.2023 на суму 78,80 грн, з 01.11.2023 по 20.11.2023 на суму 270176,41 грн, з 01.11.2023 по 21.11.2023 на суму 117000,00 грн, з 01.11.2023 по 23.11.2023 на суму 9159000,00 грн, з 01.11.2023 по 05.12.2023 на суму 100000,00 грн, 01.11.2023 по 07.12.2023 на суму 100000,00 грн, 01.11.2023 по 18.12.2023 на суму 295314,79 грн), судом встановлено, що обґрунтованими до стягнення з відповідача є пеня у сумі 245443,35 грн та 3% річних у сумі 23016,39 грн.

Враховуючи приписи ст.76, 77-79, 86 Господарського процесуального кодексу Україні, з огляду на встановлені вище обставини, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення пені у сумі 245443,35 грн та 3% річних у сумі 23016,39 грн.

ВИСНОВКИ СУДУ

З урахуванням встановлених обставин, відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства "СУМИХІМПРОМ", а саме в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОстФерт" пені у сумі 245443,35 грн та 3% річних у сумі 23016,39 грн. Позовні вимоги про стягнення пені у сумі 13261,61 грн та 3% річних у сумі 1243,34 грн є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

За приписами ст.129 ГПК України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОстФерт" (01133, місто Київ, вулиця Мечнікова, будинок 14/1, офіс 215, ідентифікаційний код 44610731) на користь Публічного акціонерного товариства "СУМИХІМПРОМ" (40003, Сумська область, місто Суми, вулиця Харківська, П/В 12, ідентифікаційний код 05766356) пеню у сумі 245443,35 грн, 3% річних у сумі 23016,39 грн та судовий збір у сумі 4026,90 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 21.06.2024.

Суддя С.О. Турчин