Постанова

від 01.10.2024 по справі 910/4216/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2024 р. Справа№ 910/4216/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Гончарова С.А.

Яковлєва М.Л.

без повідомлення учасників справи

розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОстФерт» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 (повний текст рішення складено та підписано 21.06.2024)

у справі № 910/4216/24 (суддя Турчин С.О.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Сумихімпром»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОстФерт»

про стягнення 282 964,69 грн

в с т а н о в и в:

Публічне акціонерне товариство "СУМИХІМПРОМ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОстФерт" про стягнення 282 964,69 грн штрафних санкцій, з яких: 258 704,96 грн -пеня, 24 259,73 грн - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором про виготовлення готової продукції з давальницької сировини та постачання давальницької сировини-енергоносія-природного газу № 17/21 від 30.06.2023 в частині оплати виготовленої продукції у встановлений договором строк.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОстФерт» на користь Публічного акціонерного товариства «Сумихімпром» пеню у сумі 245443,35 грн, 3% річних у сумі 23016,39 грн та судовий збір у сумі 4026,90 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «ОстФерт» звернулося 08.07.2024 на адресу Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, сформованою в системі «Електронний суд» 08.07.2024, у якій просив суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 у справі № 910/4216/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник вказав, що місцевий господарський суд, не повно та не об`єктивно з`ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а тому, на думку скаржника, таке рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/4216/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Яковлєв М.Л., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.07.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/4216/24. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ОстФерт» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 у справі №910/4216/24.

22.07.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/4216/24.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.07.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОстФерт» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 у справі №910/4216/24 залишено без руху. Надано строк для усунення недоліків для надання доказів, що підтверджують оплату судового збору у розмірі 4 832,28 грн.

02.08.2024 на виконання ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ОстФерт» надійшла заява про усунення недоліків, сформована в системі «Електронний суд» 02.08.2024, з доказами сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ОстФерт» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 у справі № 910/4216/24. Справу призначено до розгляду на 01.10.2024 без повідомлення (виклику) учасників справи.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 №2119-ІХ, зі змінами, внесеними Указом Президента України від 18.04.2022 №259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 №2212-ІХ, Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2263-ІХ, Указом Президента України від 12.08.2022 №573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 №2500-ІХ, Указом Президента України від 07.11.2022 №757/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 №2738-ІХ, Указом Президента України від 06.02.2023 №58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 №2915-IX, Указом Президента України від 01.05.2023 №254/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 №3057-IX, Указом Президента України від 26.07.2023 №451/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 №3275-IX, Указом Президента України від 06.11.2023 №734/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 №3429-IX, Указом Президента України від 05.02.2024 №49/2024, затвердженим Законом України від 06.02.2024 №3564-ІХ, Указом Президента України від 06.05.2024 №271/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 08.05.2024 №3684-IX, Указом Президента України від 23.07.2024 №469/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №3891-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 12.08.2024 строком на 90 діб, тобто до 09 листопада 2024 року.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд справи у розумний строк, застосувавши ст. ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Згідно з ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. При цьому, частиною 7 вказаної статті визначено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Колегією суддів враховано, що ціна поданого позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2024.

Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Частиною 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Отже, справа №910/4216/24 призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у справі.

У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи 30.06.2023 між Публічним акціонерним товариством «СУМИХІМПРОМ» (виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОстФерт» (замовник, відповідач) укладений договір про виготовлення готової продукції з давальницької сировини та постачання давальницької сировини-енергоносія-природного газу №17/21 (надалі - договір).

У п. 2.1. договору сторони погодили, що виконавець протягом строку дії цього договору зобов`язується шляхом переробки та використання давальницької сировини, що належить замовнику, виготовити для останнього готову продукцію, здійснити пакування готової продукції та передати її замовнику, а замовник зобов`язується прийняти готову продукцію і провести розрахунки з виконавцем в порядку та на умовах цього договору.

Відповідно до п.8.4. договору при поставці готової продукції на умовах FСА обов`язок виконавця передати готову продукцію вважається виконаним з моменту передачі готової продукції першому перевізнику. При поставці готової продукції на умовах EXW обов`язок виконавця передати готову продукцію вважається виконаним з моменту надання готової продукції у розпорядження замовника (вантажоодержувача) у місці поставки.

Датою передачі партії готової продукції вважається: в випадку відвантаження залізничним транспортом на умовах FСА - дата календарного штемпеля станції відправлення у паперовій накладній або дата приймання вантажу до перевезення в електронній накладній (графа номер 56 накладної); у випадку поставки на умовах EXW - дата, що вказана у видатковій накладній або товарно-транспортній накладній, що відповідає даті передачі товару покупцеві або одержувачу, який визначений замовником.

За змістом п.8.11. договору якщо при прийманні готової продукції виявиться її нестача та/або невідповідність вимогам договору (надалі - готова продукція неналежної кількості та/ або неналежної якості), замовник зобов`язаний призупинити подальше приймання готової продукції, забезпечити схоронність готової продукції. Одночасно з призупиненням приймання готової продукції замовник зобов`язаний викликати для обов`язкової участі в продовженні приймання готової продукції і складання двостороннього акту представника виконавця. У разі неявки уповноваженого представника виконавця, замовником викликається представник територіальної торгово-промислової палати для складання акту. Даний акт буде вважатися належним та допустимим доказом поставки Готової продукції неналежної кількості та/або неналежної якості.

Відповідно до п.8.13 договору готова продукція вважається переданою виконавцем та прийнятою замовником:

- за кількістю, вказаною в Акті здачі-прийняття робіт (надання послуг) та передачі готової продукції, складеного на підставі залізничної (товаротранспортної) накладної при постачанні на умовах FСА станція Баси Південної залізниці (ІНКОТЕРМС 2010) або за кількістю, вказаною у видатковій накладній при постачанні на умовах EXW м. Суми, вул. Харківська, п/в 12, ІНКОТЕРМС 2010;

- за якістю вказаною в сертифікаті якості виконавця.

Передача виготовленої готової продукції (партії) виконавцем та прийняття її замовником оформлюється Актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) та передачі готової продукції, який складається на кожну партію відвантаженої готової продукції та підписується повноважними представниками сторін протягом двох робочих днів з моменту передачі готової продукції (п.8.14 договору).

Відповідно до п.8.15 договору доставка порожнього рухомого складу власності замовника до місця завантаження, доставка готової продукції до місця призначення та повернення рухомого складу після, вивантаження готової продукції, проводиться по повних провізних документах і за рахунок замовника.

Згідно із п.8.16 договору у разі виникнення додаткових витрат пов`язаних з відправкою і транспортуванням готової продукції замовник зобов`язується відшкодувати всі понесені виконавцем додаткові витрати, які підтверджені документально.

Оплату вартості виготовлення замовник здійснює шляхом перерахування грошових коштів на рахунок виконавця у вигляді попередньої оплати відповідної партії виготовлюваної готової продукції згідно виставленого виконавцем рахунку. Також, за погодженням сторін можливе здійснення оплати вартості виготовлення партії готової продукції протягом 30 календарних днів з дати оформлення відповідного Акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) та передачі готової продукції (п.9.2. договору).

У пункті 10.3. договору сторони погодили, що у разі порушення строків оплати вартості виготовлення по договору готової продукції замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, за кожен день прострочення від суми простроченого платежу з урахуванням 3% річних та індексу інфляції.

Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками та діє до 31.12.2023, а в частині виконання сторонами взятих на себе фінансових зобов`язань за договором до повного їх виконання (п.16.1. договору).

На виконання умов договору позивач передав відповідачу, а відповідач прийняв готову продукцію на загальну суму 20 899 021,20 грн. Так, до матеріалів справи позивачем долучено акт здачі-приймання робіт (наданих послуг) №1180 від 31.08.2023 на суму 10 857 451,20 грн та акт здачі-приймання робіт (наданих послуг) №1396 від 30.09.2023 на суму 10 041 570,00 грн.

Також позивачем надано у матеріали справи рахунок-фактуру №1360 від 31.07.2023 на компенсацію додаткових транспортних витрат для транспортування давальницької сировини на суму 3 385,20 грн.

Як стверджує позивач, станом на 31.10.2023 заборгованість відповідача перед позивачем по договору становила 14 964 876,40 грн., яку відповідач погашав частинами: 01.11.2023 - на суму 900 000,00 грн; 06.11.2023 - на суму 1 100 000,00 грн; 08.11.2023 - на суму 50 000,00 грн; 10.11.2023 - на суму 50 000,00 грн; 13.11.2023 - на суму 2 820 000,00 грн; 22.11.2023 - на суму 117 000,00 грн; 24.11.2023 - на суму 9 159 000,00 грн; 06.12.2023 - на суму 100 000,00 грн; 08.12.2023 - на суму 100 000,00 грн; 19.12.2023 - на суму 298 699,99 грн (295 314,79 грн - оплата за готову продукцію, 3 385,20 грн - оплата додаткових транспортних витрат).

Як вказує позивач, він неодноразово нараховував відповідачеві пеню та 3% річних за прострочення оплати готової продукції, які відповідач оплачував. Зокрема позивач звертався до відповідача із вимогою від 20.11.2023 №714/21 про сплату пені у сумі 637 591,79 грн та 3% річних у сумі 48 308,17 грн (всього: 685 899,96 грн), нарахованих за період з 01.10.2023 по 31.10.2023 у тому числі, по договору №17/21 від 30.06.2023, які відповідач оплатив повністю, що підтверджується платіжною інструкцією №1381 від 19.12.2023.

Разом з тим, оскільки останній платіж був здійснений лише 19.12.2023, то позивач нарахував пеню у сумі 258 704,96 грн та 3% річних у сумі 24 259,73 грн за період з 01.11.2023 по 19.12.2023.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).

Згідно зі ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що укладений між сторонами договір про виготовлення готової продукції з давальницької сировини та постачання давальницької сировини-енергоносія-природного газу № 17/21 від 30.06.2023 за своєю правовою природою є змішаним договором, а саме: договору підряду з виконанням роботи з матеріалу замовника та договору поставки.

Частиною 1 статті 837 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч.2 ст.837 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1, 2 ст. 840 Цивільного кодексу України якщо робота виконується частково або в повному обсязі з матеріалу замовника, підрядник відповідає за неправильне використання цього матеріалу. Підрядник зобов`язаний надати замовникові звіт про використання матеріалу та повернути його залишок. Якщо робота виконується з матеріалу замовника, у договорі підряду мають бути встановлені норми витрат матеріалу, строки повернення його залишку та основних відходів, а також відповідальність підрядника за невиконання або неналежне виконання своїх обов`язків.

Відповідно до ч.1 ст.843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Частиною першою статті 854 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, на виконання взятих на себе зобов`язань за спірним договором позивач передав відповідачу, а останній прийняв готову продукцію на загальну суму 20 899 021,20 грн. Так, між сторонами складено та підписано акт здачі-приймання робіт (наданих послуг) №1180 від 31.08.2023 на суму 10 857 451,20 грн та акт здачі-приймання робіт (наданих послуг) №1396 від 30.09.2023 на суму 10 041 570,00 грн.

Водночас, відповідач, як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, стверджує, що за актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) партії готової продукції №1180 від 31.08.2023 року та №1396 від 30.09.2023 року продукція не передавалася, про що зазначено в самих актах. Крім того, оскільки до позовної заяви позивачем не додано жодного документа на підтвердження дати передачі готової продукції, а відтак враховуючи п.8.4 та п. 9.2 договору неможливо встановити дату з якої у відповідача виник обов`язок оплати продукції, що виключає можливість встановити з якої дати у відповідача виникло прострочення виконання зобов`язання.

Разом з тим, як вбачається з протоколу судового засідання від 13.06.2024, у судовому засіданні представник відповідача підтвердив факт отримання готової продукції.

Досліджуючи докази, що стосуються фактів , на які посилається відповідач, колегія суддів апеляційної інстанції враховує, що дійсно, в актах міститься текст "продукція не передана", що також встановлено судом першої інстанції.

Однак, як вірно звернув увагу суд першої інстанції, в актах відсутні відомості щодо іншої дати прийняття продукції, ніж дати актів та в актах зазначено, що виконавцем (позивачем у справі) була передана та замовником (відповідачем у справі) прийнята наступна готова продукція, виготовлена з давальницької сировини та вказано назву продукції, її кількість та вартість, а сторони претензій одна до одної не мають.

Акти здачі-приймання робіт (наданих послуг) №1180 від 31.08.2023, №1396 від 30.09.2023 підписані відповідачем без заперечень та зауважень.

Відповідно до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування варто розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи (аналогічні висновки викладено в постанові Верховного Суду від 04.03.2021 у справі №908/1879/17).

Водночас, стаття 79 Господарського процесуального кодексу України передбачає стандарт доказування "вірогідності доказів".

Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньої кількості доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу (постанови Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №923/875/19, від 16.07.2021 у справі №916/2620/20, від 16.09.2021 у справі №910/12930/18).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Належних та допустимих доказів на підтвердження більш пізньої дати отримання готової продукції в розумінні ст. 76,77 Господарського процесуального кодексу України відповідачем суду не надано ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції.

Водночас, відповідач на вимогу від 20.11.2023 №714/21 сплатив нараховані позивачем суми пені та 3% річних, що були нараховані за період з 01.10.2023 по 31.10.2023, тим самим погодився із визначеними позивачем датами початку прострочення виконання зобов`язання, періодом нарахування та сумами нарахованих пені та 3% річних.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що умовами п.9.2. сторони погодили, що оплату вартості виготовлення замовник здійснює шляхом перерахування грошових коштів на рахунок виконавця у вигляді попередньої оплати відповідної партії виготовлюваної готової продукції згідно виставленого виконавцем рахунку. Також, за погодженням сторін можливе здійснення оплати вартості виготовлення партії готової продукції протягом 30 календарних днів з дати оформлення відповідного Акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) та передачі готової продукції.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів погодження сторін здійснення оплати вартості виготовлення партії готової продукції протягом 30 календарних днів з дати оформлення відповідного Акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) та передачі готової продукції.

А тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність обставин передачі готової продукції, яка зазначена в актах здачі-приймання робіт (наданих послуг) №1180 від 31.08.2023 та №1396 від 30.09.2023, а також факт прострочення виконання відповідачем зобов`язання.

Також, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив посилання відповідача на те, що в матеріалах справи відсутні докази виставлення позивачем рахунків на оплату згідно із п. 9.2. договору, оскільки рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, а тому не звільняє Відповідача від обов`язку оплатити товар. Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18 і Суд не вбачає підстав для відступу від зазначеної позиції у цій справі.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Отже, судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем допущено прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати за передану готову продукцію.

Пунктом 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Позивач нарахував та заявив до стягнення пеню у сумі 258 704,96 грн та 3% річних у сумі 24 259,73 грн. за загальний період з 01.11.2023 (з урахуванням того, що у вимозі нарахування здійснені до 31.10.2023 включно) по 19.12.2023.

За змістом з ч.2 ст.217 Господарського кодексу України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідальність у вигляді пені за порушення строків оплати вартості готової продукції передбачена у п. 10.3. договору, відповідно до якої у разі порушення строків оплати вартості виготовлення по договору готової продукції замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, за кожен день прострочення від суми простроченого платежу з урахуванням 3% річних та індексу інфляції.

Згідно зі ч. 2 ст. 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд першої інстанції звернув увагу, що з викладеного у позові розрахунку вбачається, що позивачем здійснено нарахування пені та 3%річних на суму 3 385,20 грн транспортних послуг згідно із рахунку-фактури №1360 від 31.07.2023. Так, у п.8.16 договору у разі виникнення додаткових витрат пов`язаних з відправкою і транспортуванням готової продукції замовник зобов`язується відшкодувати всі понесені виконавцем додаткові витрати, які підтверджені документально. Однак, як вірно зазначив суд першої інстанції, сторонами не погоджено строків оплати додаткових витрат, не передбачено відповідальності у вигляді пені за прострочення оплати таких витрат, а вимоги про оплату таких послуг матеріали справи не містять.

А тому, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що нарахування пені та 3% річних на суму 3 385,20 грн транспортних послуг є необґрунтованими, у зв`язку із чим, вимоги про стягнення пені у сумі 144,68 грн та 3% річних у сумі 13,63 грн є такими, що не можуть бути задоволені судом.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок пені та 3% річних, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору, за загальний період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов`язання з 01.11.2023 по 19.12.2023, погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме, пеня у сумі 245 443,35 грн та 3% річних у сумі 23 016,39 грн.

Інші доводи скаржника не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції, не свідчать про порушення ним норм матеріального чи процесуального права, а тому, рішення першої інстанції підлягає залишенню в силі.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення ґрунтується на засадах верховенства права, є законним - ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права і обґрунтованим - ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ОстФерт» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 у справі № 910/4216/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 у справі № 910/4216/24 - залишити без змін.

3. Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

4. Матеріали справи №910/4216/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді С.А. Гончаров

М.Л. Яковлєв