Постанова

від 19.06.2024 по справі 917/1796/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

?

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2024 року

м. Київ

cправа № 917/1796/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г. М. - головуючого, Краснова Є. В., Волковицької Н. О.,

секретар судового засідання Лихошерст І. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 і Фермерського господарства "В.В.С."

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.04.2024 (колегія суддів: Тарасова І. В. - головуючий, Білоусова Я. О., Пуль О. А.)

за позовом заступника керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Шишацької селищної ради Полтавської області в особі Шишацької територіальної громади

до: 1) Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області;

2) ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні другого відповідача - Фермерське господарство "В.В.С.",

про визнання недійсними договорів оренди землі, скасування державної реєстрації права оренди та повернення земельних ділянок,

за участю: прокурора Колодяжна А. В. (посвідчення),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1 Заступник керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області звернувся з позовом в інтересах держави в особі Шишацької селищної ради Полтавської області в особі Шишацької територіальної громади (далі - Шишацька селищна рада) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (далі - ГУ Держгеокадастру) та ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), в якому просив:

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 5325786000:00:033:0070, площею 3,9289 га ріллі, розташованої за межами населених пунктів на території Яреськівської сільської ради Шишацького району (далі - спірна земельна ділянка), для ведення фермерського господарства, укладений 19.10.2016 між ГУ Держгеокадастру та ОСОБА_1 ;

- скасувати державну реєстрацію права оренди ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №1112107153257 від 07.12.2016, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 17929338 від 07.12.2016;- зобов`язати ОСОБА_1 повернути у комунальну власність Шишацької селищної ради спірну земельну ділянку, розташовану за межами населених пунктів на території Яреськівської сільської рад (теперішня назва Яреськівський старостинський округ Шишацької територіальної громади).

1.2 Позов обґрунтовано тим, що ураховуючи вимоги статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), громадянин право на отримання земельної ділянки державної власності може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у земельних торгах (аукціоні).

1.3 Оскільки на момент укладення договору оренди ОСОБА_1 вже отримав значну кількість земельних ділянок та створив і зареєстрував Фермерське господарство "В.В.С." (далі - ФГ "В.В.С."), в якому є одним із засновників, то отримання ним спірних земельних ділянок мало відбутися на конкурентних засадах за результатами проведення земельних торгів (аукціону) з продажу права оренди. На думку прокурора, ГУ Держгеокадстру під час розгляду поданого клопотання та вирішення питання щодо надання в оренду земель на пільгових умовах не надало належної оцінки обставинам і умовам, зазначеним у клопотанні ОСОБА_1 , та перевірки наявності раніше переданих останньому земель для ведення фермерського господарства та реєстрації ФГ "В.В.С.".

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1 Рішенням Господарського суду Полтавської області від 04.12.2023 у позові відмовлено.

2.2 Суд виходив з того, що на момент передачі в оренду ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, остання належала до земель державної форми власності, розпорядником якої було ГУ Держгеокадастру. Тобто станом на момент укладення договору оренди (19.10.2016) Шишацька селищна рада не була розпорядником земельної ділянки. Зазначена селищна рада також не є правонаступником ГУ Держгеокадастру, відповідно, до неї не перейшли права та обов`язки суб`єкта, якому вони належали раніше. З огляду на те, що матеріали справи не містять, а сторонами не доведено наявності у Шишацької селищної ради права розпорядження земельною ділянкою на момент вчинення правочину, відсутні докази порушення прав позивача станом на 19.10.2016. В інших позовних вимогах відмовив з огляду на те, що вони є похідними.

2.3 Постановою Східного апеляційного господарського суду від 05.04.2024 це рішення суду скасовано та прийнято нове - про задоволення позову в частині зобов?язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку. В іншій частині у позові відмовлено.

2.4 Суд керувався тим, що ГУ Держгеокадастру передало Шишацькій селищній раді у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, в тому числі і спірну земельну ділянку. Спірний договір є нікчемний в силу положень частин 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а тому відсутні підстави для визнання його недійсним. Оскільки Шишацькій селищній раді передано земельну ділянку у комунальну власність, то вона є орендодавцем. У зв?язку з тим, що ОСОБА_1 вже реалізував своє право на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, суд зобов?язав його повернути земельну ділянку селищній раді, протлумачивши позовну вимогу в цій частині як негаторний позов. Також суд відмовив у задоволенні позовної вимоги про скасування державної реєстрації права оренди з огляду на неналежний спосіб захисту.

3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи

3.1 У касаційній скарзі ОСОБА_1 та ФГ "В.В.С." просять скасувати постанову та залишити в силі рішення суду.

3.2 На обґрунтування касаційної скарги посилаються на те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права за виключними випадками, які передбачені пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України.

3.3 Стверджують, що спірні правовідносини не врегульовані законодавством та не були висвітлені у правових позиціях Верховного Суду. Заявник вказує на відсутність правопорушень у зв`язку з укладанням спірного договору оренди в жовтні 2016 року після його входу до складу засновників фермерського господарства в травні 2016 року, адже первинне волевиявлення щодо вступу в спірні правовідносини мало місце 06.08.2014, після чого розпочалась переддоговірна стадія правовідносин, яка не має жодних часових обмежень.

3.4 Позивач в своїй заяві жодним чином не вказує на конкретні обставини нанесення шкоди інтересам держави, а відповідач має докази добросовісного виконання обов`язків орендаря та абсолютного розуміння та підтримки громади в якій він здійснює свою діяльність.

3.5 Суд апеляційної інстанції помилково дійшов висновку про відсутність підстав для врахування додаткових доказів, які були долучені до справи відповідачем на стадії апеляційного розгляду справи (вказані докази мають істотне значення для розгляду даної справи). Оспорювані правовідносини є припиненими у зв`язку із тим що строк на який було укладено спірний договір оренди сплив, і між ОСОБА_1 та Шишацькою селищною радою укладено новий договір оренди щодо спірної земельної ділянки - обставини виникнення діючих (нових) правовідносин судами не встановлювалися та не досліджувались. У своїй позовній заяві представники прокуратури оспорювали орендні правовідносини між ГУ Держгеокадастру та ОСОБА_1 - вказані відносини є припиненими, а тому розгляд справи є безпідставним, але ці обставини абсолютно не враховані судом апеляційної інстанції.

3.6 У відзиві на касаційну скаргу ГУ Держгеокадастру стверджує, що мало повноваження на розпорядження спірною земельною ділянкою, а позивач не надав доказів порушень законодавства відповідачем. Однак вказаний відзив не може бути прийнятий до розгляду, адже не містить відповідно до приписів частини 2 статті 295 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, тобто фактично є приєднанням до касаційної скарги. При цьому ГУ Держгеокадастру у порядку статті 297 ГПК України не додало документ про сплату судового збору, тому вказаний відзив колегія суддів залишає без розгляду.

3.7 У відзиві на касаційну скаргу прокурор просить відмовити у її задоволенні та залишити без змін оскаржувану постанову, зазначаючи, що наявні правові підстави для повернення земельної ділянки позивачу.

4. Мотивувальна частина

4.1 Суди встановили, що 26.08.2014 ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держземагенства з клопотанням, в якому просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки земель сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 2,0085 га для ведення фермерського господарства в оренду з земель за межами населеного пункту на території Яреськівської сільської ради Шишацького району.

4.2 У додатках до вказаного клопотання зазначено: ксерокопія паспорта та коду; копія диплома; викопіровка земельної ділянки та обґрунтування.

4.3 В обґрунтуванні від 26.08.2014 зазначено про те, що ОСОБА_1 , маючи вищу сільськогосподарську освіту, тридцять років практичної роботи в сільському господарстві, має бажання створити фермерське господарство та взяти у довгострокове користування на правах оренди землю площею 2,0085 га на території Яреськівської сільської ради Шишацького району Полтавської області для вирощування сільськогосподарських культур; матеріально-технічною базою для обробки землі забезпечений.

4.4 Відповідно до наказу ГУ Держземагенства "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" від 03.10.2014 № 3758-сг надано дозвіл громадянину ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0085 га земель сільськогосподарського призначення державної власності із цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, розташованої в адміністративних межах Яреськівської сільської ради Шишацького району Полтавської області.

4.5 Надалі наказом ГУ Держгеокадастру від 12.10.2016 № 7800 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано ОСОБА_1 в оренду спірну земельну ділянку для ведення фермерського господарства.

4.6 На підставі зазначеного наказу 19.10.2016 ГУ Держгеокадастру та ОСОБА_1 уклали договір оренди спірної земельної ділянки для ведення фермерського господарства. Договір укладено на 7 років (пункт 8 договору).

4.7 Право оренди земельної ділянки зареєстровано державним реєстратором Шишацької селищної ради 07.12.2016, номер запису про інше речове право - 17929338.

4.8 Відповідно до даних Єдиного державного реєстру фізичних та юридичних осіб-підприємців 19.05.2016 здійснено державну реєстрацію юридичної особи - ФГ "В.В.С.", код ЄДРПОУ 40492995, засновниками якого є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1

4.9 Суди зазначили, що як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, після укладення вказаного договору оренди ОСОБА_1 . фермерське господарство не створив, а фактичне користування спірною земельною ділянкою передав раніше створеному ФГ "В.В.С.".

4.10 До того ж за змістом листа ГУ Держгеокадастру від 02.12.2019 № 10-16-0.3-7583/2-19 ОСОБА_1 земельні ділянки за результатами земельних торгів у формі аукціону на території Шишацького району не надавалися, та надано інформацію стосовно земельних ділянок державної власності, які надані ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства, у кількості 36 одиниць (у цьому числі спірна земельна ділянка).

4.11 Право оренди ОСОБА_1 на ці земельні ділянки відображено в інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 23.08.2023 № 343907282.

4.12 Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог, викладених у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.13 У касаційній скарзі ОСОБА_1 та ФГ "В.В.С." зазначають, що ОСОБА_1 виконав усі умови, передбачені Законом України "Про фермерське господарство", з метою реалізації свого права. Звернення з клопотанням про надання в оренду спірної земельної ділянки відбувалося до набрання чинності Законом України від 18.02.2016 № 1012-VІІІ "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів", тобто до 03.04.2016.

4.14 Таким чином, спірним питанням є правомірність/неправомірність договору оренди спірної земельної ділянки, наданої для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів з урахуванням того, що таке право реалізовано заявником вже неодноразово.

4.15 Конкурентний спосіб набуття прав на земельну ділянку державної чи комунальної власності врегульовано статтею 134 ЗК України, частиною 2 якої передбачено перелік випадків, коли такі земельні ділянки або права на них не підлягають продажу на земельних торгах і до яких належала передача громадянам земель для ведення фермерського господарства.

4.16 До внесення змін до ЗК України абзац 16 частини 2 статті 134 ЗК України передбачав, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

4.17 Законом України від 18.02.2016 № 1012-VIII "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів", який набув чинності з 03.04.2016, було внесено зміни до частини 2 статті 134 ЗК України шляхом викладення абзацу 16 в такій редакції: "передачі громадянам земельних ділянок для сінокосіння і випасання худоби, для городництва".

4.18 Отже, з 03.04.2016 земельні ділянки для ведення фермерського господарства було виключено з переліку земель, які не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).

4.19 Водночас за положенням пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень зазначеного Закону фізичні та юридичні особи, які до дня набрання чинності цим Законом одержали в установленому порядку дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для передачі у власність або користування земельних ділянок державної та комунальної власності, мають право на отримання таких земельних ділянок без проведення земельних торгів у випадках, визначених положеннями частини 2 статті 134 ЗК України, що виключаються цим Законом.

4.20 Оскільки ОСОБА_1 отримав дозвіл 03.10.2014 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки для ведення фермерського господарства, тому згідно наведеного він мав право на отримання вперше земельної ділянки без проведення земельних торгів.

4.21 З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що право на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства не виключає дотримання порядку її надання (передачі), визначеному статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство" як спеціальною нормою щодо статті 123 ЗК України.

4.22 Так, Закон України "Про фермерське господарство" визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

4.23 Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 ЗК України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України "Про фермерське господарство").

4.24 Отже, при вирішенні питання щодо вимог про законність рішення відповідного органу щодо надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства та дійсність договорів, укладених на підставі таких рішень, застосуванню підлягає порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, визначений статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство" як спеціальний щодо статті 123 Земельного кодексу України.

4.25 Таким чином, за змістом статей 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною 1 статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, відповідний орган (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

4.26 Однак суд апеляційної інстанції встановив, що у цьому випадку в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що, звертаючись до органу державної влади із заявою про отримання земельної ділянки в оренду, ОСОБА_1 обґрунтував розмір земельної ділянки, яку просив передати йому в оренду, з урахуванням можливості її обробітку. Також не надано доказів того, що ОСОБА_1 надавав пояснення та докази щодо перспективи діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

4.27 При цьому суд зазначив, що до отримання спірної земельної ділянки ОСОБА_1 вже було створено та зареєстровано ФГ "В.В.С.", а після отримання спірної земельної ділянки, фактичне використання цієї земельної ділянки без укладання будь-яких договорів здійснює раніше створене фермерське господарство, що свідчить про те, що така земельна ділянка отримувалася для розширення раніше створеного фермерського господарства в обхід процедури торгів.

4.28 Отже, як встановив суд, звернення ОСОБА_1 з клопотанням про отримання спірної земельної ділянки у межах цієї справи, було повторним, адже ОСОБА_1 вже реалізував своє право на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства.

4.29 Колегія суддів зазначає, що за наслідками перевірки, передбаченої вищезазначеним Законом, відповідний орган повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Разом з тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної або комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, пункти 9.22- 9.23).

4.30 Таким чином, правильним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що ГУ Держгеокадастру не провело належну перевірку та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявника, проігнорувало обставини попереднього отримання ОСОБА_1 на позаконкурсній основі земельних ділянок державної власності в оренду, що дозволило йому повторно на пільгових умовах отримати в оренду земельну ділянку державної власності.

Щодо розмежування оспорюваного та нікчемного правочину

4.31 Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду звертав увагу в постанові від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22 на деякі аспекти розмежування оспорюваного та нікчемного правочину (як такого, що порушує публічний порядок).

4.32 Велика Палата Верховного Суду в пунктах 71- 73 постанови від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц дійшла таких висновків: недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац 1 частини 2 статті 215 ЦК України); якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтepecy позивача; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

4.33 У пунктах 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 сформульовано висновки про те, що такий cпociб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

4.34 Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення як обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення (див. пункт 33.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 469/3134/19).

4.35 З огляду на викладене Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду з метою визначення судами нікчемних правочинів, які порушують публічний порядок (в контексті заволодіння майном фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади), наголошує на необхідності достеменного встановлення судом того, чи існують певні законодавчо визначені обставини, за наявності яких такий правочин загалом може бути укладено, але з порушеннями такого законодавства (недійсний правочин) чи укладення такого правочину неможливе за будь-яких обставин (нікчемний правочин) як такого, що порушує публічний порядок.

4.36 Колегія суддів вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про нікчемність укладеного між сторонами договору оренди з огляду на викладене, у пунктах 4.19-4.29, а також те, що обставини отримання заявником земельних ділянок за пільговою процедурою (без дотримання конкурентних засад) один раз чи більше не є очевидним, адже встановити це можливо лише під час перевірки заяви громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства. З урахуванням зазначеного, спірний договір оренди є оспорюваним.

4.37 Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21.05.2024 у справі № 622/1061/21 та від 11.06.2024 у справі № 917/1795/23, які колегія суддів відповідно до частини 4 статті 300 ГПК України вважає за необхідне врахувати.

4.38 Частиною 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

4.39 Частинами 1, 2 статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори).

4.40 Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2) тощо.

4.41 Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

4.42 Отже, наведеними правовими положеннями визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави недійсності правочину, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 ЦК України).

4.43 При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

4.44 Крім того, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

4.45 При цьому невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства. Саме по собі відступлення сторонами від положень законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

4.46 Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

4.47 Частинами 1 і 2 статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

4.48 Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону у разі недійсності правочину.

4.49 У разі, якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, і таке майно залишається у набувача, то позов про визнання правочину недійсним та про застосування наслідків недійсності правочину є ефективним способом захисту.

4.50 Відповідно до положень частини 1 статті 31 ЗК України та частини першої статті 12 Закону України "Про фермерське господарство" (у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин) землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі, земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності, земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

4.51 За змістом статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України "Про фермерське господарство" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов`язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

4.52 Враховуючи наведене, слід дійти висновку, що право на отримання земельної ділянки в оренду для фермерського господарства без проведення земельних торгів громадянин може використати лише один раз.

Щодо виключних випадків, передбачених частиною 2 статті 287 ГПК України

4.53 Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

4.54 У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи.

4.55 У касаційній скарзі скаржники зазначають про те, що спірні правовідносини не врегульовані законодавством та не були висвітлені у правових позиціях Верховного Суду. Однак колегія суддів зазначає, що такі доводи, викладені у касаційній скарзі, не знайшли свого підтвердження з огляду на викладене у цій постанові.

4.56 Крім того, у касаційній скарзі також йдеться про те, що суд апеляційної інстанції не надав правову кваліфікацію доказам щодо припинення оспорюваних правовідносин та того, що між Шишацькою селищною радою та ОСОБА_1 укладено новий договір оренди спірної земельної ділянки.

4.57 Однак колегія суддів зазначає, що надання судом апеляційної інстанції оцінки доказам, які були подані стороною у справі лише до суду апеляційної інстанції, без дослідження причин неподання цих доказів до суду першої інстанції, буде вважатися порушенням положень статей 80, 269 ГПК України.

4.58 Як встановив суд апеляційної інстанції, ОСОБА_1 до суду першої інстанції вказані докази не надав, а також не повідомив суд першої інстанції про неможливість надання цих доказів та причини, з яких докази не можуть бути подані у встановлений законом строк.

4.59 Таким чином, посилання на стадії апеляційного перегляду рішення у справі на те, що клієнти не ознайомили адвоката вчасно з даними доказами, не можуть вважатися поважними, оскільки залежать не від об`єктивних, незалежних від волі заявника обставин, а спричинені суб`єктивною поведінкою сторони у справі. У контексті зазначеного суд послався на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, про те, що єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи.

4.60 Колегія суддів зауважує, що висновок Верховного Суду, на який посилався суд апеляційної інстанції, є усталеним.

4.61 Враховуючи принцип процесуальної рівноправності сторін, згідно з яким кожній стороні має бути надано розумну можливість подати обґрунтування своєї позиції за умов, які б не ставили цю сторону у становище істотно невигідне у відношенні до опонента, обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про неврахування наданих відповідачем додаткових доказів на стадії апеляційного перегляду справи, а доводи скаржника в цій частині не містять обґрунтувань щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а, по-суті, зводяться лише до незгоди з відповідними процесуальними діями суду.

4.62 Інші доводи, викладені у касаційній скарзі, заявлені не в межах підстав касаційного оскарження, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної постанови.

4.63 Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішенні у відповідній частині або змінити рішення у відповідній частині, не передаючи справу на новий розгляд.

4.64 За змістом частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

4.65 Згідно зі статтею 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

4.66 Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Постанову суду апеляційної інстанції слід скасувати в частині відмови у визнанні договору оренди спірної земельної ділянки недійсним та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову.

4.67 За вказаних обставин судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 ГПК України, покладається на скаржників.

Керуючись статтями 300, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 і Фермерського господарства "В.В.С." у справі № 917/1796/23 задовольнити частково.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.04.2024 в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки скасувати.

У цій частині прийняти нове рішення про задоволення позову. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 5325786000:00:033:0070, укладений 19.10.2016 між Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області (Шишацькою селищною радою Полтавської області) та ОСОБА_1 .

В решті постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.04.2024 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді Є. В. Краснов

Н. О. Волковицька