Постанова

від 20.06.2024 по справі 627/895/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2024 року

м. Київ

справа № 627/895/22

провадження № 61-17471св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Качалівське»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Фільової Наталії Дмитрівни на рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 21 червня 2023 року, ухвалене у складі судді Вовк Л. В., та постанову Харківського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бурлаки І. В., Мальованого Ю. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Качалівське» (далі - СТОВ «Качалівське») про визнання договору оренди землі недійсним та припинення права користування земельною ділянкою.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивував тим, що він та його мати ОСОБА_2 у 2009 році успадкували після смерті ОСОБА_3 право на земельну частку (пай) розміром 4,3 в умовних кадастрових гектарах у землі колишнього Колективного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма Мурафська». У 2012 році було виготовлено державні акти на право власності по 1/2 частки земельної ділянки площею 3,1730 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Качалівської сільської ради Краснокутського району Харківської області. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. 12 лютого 2016 року позивач успадкував 1/2 частки вказаної земельної ділянки після померлої матері та став її власником.

У жовтні 2021 року він дізнався, що 09 вересня 2014 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстрований договір оренди землі від 09 липня 2014 року, укладений строком на 20 років. Однак, вказаний договір з відповідачем у липні 2014 році спадкодавець ОСОБА_2 та він не укладали та не підписували, оскільки у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 припинилася її цивільна правоздатність. На думку позивача, договірні відносини між сторонами не існують, а тому відповідач безпідставно користується належною йому земельною ділянкою.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд зобов`язати СТОВ «Качалівське» усунути перешкоди у користуванні належною йому земельною ділянкою, кадастровий номер 6323581700:04:001:0118, площею 3,170 га, шляхом повернення власнику земельної ділянки у належному стані.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Краснокутського районного суду Харківської області від 21 червня 2023 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до СТОВ «Качалівське» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Постановою Харківського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 21 червня 2023 року - без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що на день укладення оспорюваного договору оренди сторони договору не допустили порушень правових норм, які б давали підстави для визнання договору недійсним, що свідчить про безпідставність позовних вимог. Крім того, суд зазначив, що договір оренди землі, укладений 09 липня 2012 року, право оренди відповідача зареєстровано у Державному реєстрі речових прав 09 вересня 2014 року, тому відсутні законні підстави для дострокового витребування спірної земельної ділянки від орендаря до орендодавця.

Суд апеляційної інстанції вказав, що матеріали справи містять докази, які свідчать про наявність волевиявлення позивача та його матері на укладення спірних правочинів, зокрема, докази сплати орендної плати з 2012 до 2014 років, тому дійшов висновку про те, що між сторонами існували договірні відносини.

Спростовуючи доводи апеляційної скарги про те, щовисновки суду першої інстанції не відповідають правому висновку, який Верховний Суд виклав у постанові від 27 березня 2023 року у справі № 627/1161/21 (провадження № 61-226св23) за позовом ОСОБА_1 про визнання неукладеним договору оренди від 09 липня 2014 року, суд апеляційної інстанції вказав, що заявлена ОСОБА_1 позовна вимога про оспорення договору оренди земельної ділянки з підстав його неукладення спадкодавцем ОСОБА_2 не сприяє ефективному захисту права, яке позивач вважає порушеним, та підлягає залишенню без задоволення, а саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту.

Суд апеляційної інстанції вважав, що факт неукладення спадкодавцем договору підлягає встановленню в ході вирішення судом заявленого ОСОБА_1 негаторного позову. У справі, яка переглядається, позивач не довів підстави свого негаторного позову, тому висновки касаційного суду, викладені у постанові від 27 березня 2023 року у справі № 627/1161/21,не свідчать про незаконність чи необґрунтованість оскарженого рішення у цій справі.

Короткий зміст касаційної скарги

У грудні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Фільова Н. Д. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 21 червня 2023 року та на постанову Харківського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

11 грудня 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Краснокутського районного суду Харківської області, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У січні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18).

Посилаючись на положення статей 13, 16, 23 Закону України «Про оренду землі», заявник указує, що договір оренди землі не був зареєстрований у встановленому законом порядку, тому він є нечинним.

Суд першої інстанції не оголошував у судовому засіданні про надходження відзиву на позовну заяву з додатками, не з`ясував, чи він отриманий позивачем. Позивач був позбавлений можливості надати відповідь на відзив відповідно до частини четвертої статті 179 ЦПК України, отже, суд порушив права позивача, передбачені статтями 43, 49 ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції порушив порядок прийняття та дослідження доказів: залишив без розгляду письмові пояснення представника позивача у відповідь на доводи відповідача про сплату орендної плати; представнику позивача не направлено відзив на апеляційну скаргу згідно з пунктами першим, четвертим статті 360 ЦПК України.

Відзив на касаційну скаргу визначений Верховним Судом строк не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

09 липня 2012 року між СТОВ «Качалівське» (орендар) та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 як співвласниками земельної ділянки (орендодавці), укладений договір оренди землі загальною площею 3,1730 га, кадастровий номер 6323581700:04:001:0118, розташованої на території Краснокутської селищної ради Богодухівського району (колишня Качалівська сільська рада Краснокутського району) Харківської області строком на 20 років.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 .

У лютому 2016 року ОСОБА_1 успадкував після матері ОСОБА_2 1/2 частки земельної ділянки площею 3,1730 га, що знаходиться на території Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області.

Рішенням Краснокутського районного суду Харківської області від 12 травня 2022 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року та постановою Верховного Суду від 27 березня 2023 року (провадження № 61-226св23), у справі № 627/1161/21 позов ОСОБА_1 до СТОВ «Качалівське» про визнання договору оренди землі від 09 липня 2014 року неукладеним залишено без задоволення.

Судовими рішеннями встановлено, що договір оренди землі між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та СТОВ «Качалівське» на спірну земельну ділянку площею 3,1730 га, кадастровий номер 6323581700:04:001:0118, укладений саме 09 липня 2012 року, а право оренди на підставі цього договору було зареєстровано Реєстраційною службою Краснокутського РУЮ Харківської області 09 вересня 2014 року. Договір підписаний сторонами та скріплений печаткою. Між сторонами досягнуто всіх істотних умов за договором оренди. Орендодавці ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , починаючи з 2012 року отримували орендну плату. Крім того, у судовому засіданні сторони визнали факт того, що договір оренди землі від 09 липня 2014 року, як зазначено у витязі із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, між ними не укладався. У договорі оренді землі від 09 липня 2012 року внесені виправлення у дату договору, а саме рік укладення договору оренди землі виправлено з 2012 року на 2014 рік.

На підставі вказаного договору оренди землі, серія та номер б/н відповідач зареєстрував своє право оренди, а саме Реєстраційною службою Краснокутського районного управління юстиції Харківської області 09 вересня 2014 року за № 6935939 було вчинено запис у Державному реєстрі земель та підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 09 вересня 2014 року.

Крім того, про реєстрацію вказаного договору оренди землі 09 вересня 2014 року, номер запису про інше речове право 13222048, свідчить інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29 жовтня 2021 року.

Орендодавці ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , починаючи з 2012 року, отримували орендну плату, що підтверджено довідкою, виданою СТОВ «Качалівське» 06 березня 2023 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України);

- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Фільової Н. Д. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною другою статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Частиною першою статті 4, частиною першою статті 5 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (частина перша статті 16 Закону України «Про оренду землі»).

Пунктом 2 частини першої статті 208 ЦК України визначено, що у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (частина перша статті 206 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Відповідно до абзацу першого частини першої, абзацу першого частини другої статті 207 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина перша статті 210 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, а також запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (пункти 4, 5 частини п`ятої статті 12 ЦПК України).

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-31595св18)).

Під час вирішення справи судами було встановлено, що договір оренди землі між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та СТОВ «Качалівське» на земельну ділянку площею 3,1730 га, кадастровий номер 6323581700:04:001:0118, укладений 09 липня 2012 року, а право оренди на підставі цього договору було зареєстровано Реєстраційною службою Краснокутського РУЮ Харківської області 09 вересня 2014 року. Договір підписаний сторонами та скріплений печаткою. Між сторонами досягнуто всіх істотних умов за договором оренди. Орендодавці ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , починаючи з 2012 року отримували орендну плату.

Встановлено, що СТОВ «Качалівське» використовує спірну земельну ділянку як орендар.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судами встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , починаючи з 2012 року отримували орендну плату від СТОВ «Качалівське», що встановлено судом першої інстанції із наданої орендарем довідки, та судом апеляційної інстанції в порядку статті 82 ЦПК України.

Отримання грошових коштів в якості орендної плати не спростовано ОСОБА_1 ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджено факт отримання ОСОБА_1 від орендаря орендної плати за користування земельними ділянками протягом 2012 - 2021 років, слід погодитися з висновками судів попередніх інстанцій про те, що між сторонами спору фактично виникли та існували правові відносини щодо оренди землі, які визнавалися позивачем шляхом отримання орендної плати й відсутності претензій з приводу користування товариством земельними ділянками для сільськогосподарського виробництва.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Підстав для відступу від таких висновків колегія суддів не вбачає.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, слід вважати поведінку, яка, зокрема, не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (див. постанову Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 450/2286/16-ц (провадження № 61-2032св19)).

Встановивши, що позивач, пред`явивши позов, діяв недобросовісно, оскільки отримував протягом десяти років орендну плату за користування земельною ділянкою, дозволяв фактичне використання земельної ділянки орендарем, право якого було зареєстрованого у відкритому реєстрі, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оцінивши у сукупності усі подані сторонами докази та їхню поведінку у спірних правовідносинах.

Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 567/1422/22 (провадження № 61-668св24).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Висновки Великої Палати Верховного Суду, на які послалася представник заявника у касаційній скарзі, не входять у суперечність з висновками апеляційного суду, у справі, яка є предметом касаційного перегляду.

Посилання заявника на порушення відповідачем вимог пункту другого частини п`ятої, частини сьомої статті 179, частин першої, четвертої статті 360 ЦПК України, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, колегія суддів спростовує, оскільки вони суперечать матеріалам справи (а. с. 62, 130), а твердження заявника про невстановлення судом першої інстанції факту отримання позивачем відзиву на позов є довільним трактуванням положень ЦПК України.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції порушив порядок прийняття та дослідження доказів, оскільки залишив без розгляду письмові пояснення представника позивача, які спростовують доводи відповідача про сплату орендної плати, суперечать матеріалам справи (протокол судового засідання від 01 листопада 2023 року). Крім того, згідно з частиною третьою статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Інші доводи касаційної скарги не свідчать про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права або порушення норм процесуального права, зводяться значною мірою до переоцінки доказів, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Фільової Наталії Дмитрівни залишити без задоволення.

Рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 21 червня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник