Постанова

від 04.06.2024 по справі 465/6631/20

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 465/6631/20 Головуючий у 1 інстанції: Марків Ю.С.

Провадження № 22-ц/811/305/24 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2024 року м.Львів

Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Бойко С.М.,

суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря Марко О.Р.,

з участю: представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 ,

представника відповідача Франківської районної адміністрації

Качабульського І.В., представника відповідача Львівської міської

ради Партики Н.С.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні цивільнусправу заапеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 18 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, Львівської міської ради про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання дій неправомірними та відновлення становища, яке існувало до порушення,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила: визнати незаконним та скасувати рішення, зазначене у п.5.2.1 протоколу №48 від 15.07.2020 року міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій наступного змісту: «Франківській районній адміністрації Львівської міської ради (О. Тимчишин) встановленим порядком із залученням комунальних підприємств (ЛКП «Аварійна служба Франківського району», ЛКП «Магістральне» і ЛКП «Львівський ліхтар») демонтувати огорожу і ворота на вул. Антоновича, 138 із дотриманням правил безпеки у місці влаштування виїзду (проїзду) з житлового кварталу на вул. Антоновича»; визнати неправомірними дії Франківської районної адміністрації Львівської міської ради щодо виконання вказаного вище рішення, зазначеного у п. 5.2.1 Протоколу №48 від 15.07.2020 року міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій; зобов`язати Франківську районну адміністрацію Львівської міської ради відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом приведення до попереднього стану демонтованої огорожі та воріт на АДРЕСА_1 , а саме: частину демонтованої огорожі на фундаменті стрічковому бутобетонному, наповнення із з/б плит висотою 2м та металічні ворота довжиною 6м, висотою 2м, інвентарний номер 200.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що їй на праві приватної власності належить нерухоме майно, а саме: будівля, загальною площею 952,7 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно договору купівлі-продажу №О-192-7 від 27.03.2007 року, вона придбала нерухоме майно, а саме: огорожі з металічними воротами, інвентарний номер 195 і 200 та огорожу на фундаменті стовпчастому бутобетонному, металічну та на металічних стовпцях, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

15.07.2020 року комісією з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій Львівської міської ради вирішено демонтувати огорожу та ворота на АДРЕСА_1 із дотриманням правил безпеки у місці для влаштування виїзду (проїзду) з житлового кварталу на вул. Антоновича. 21.07.2020 року співробітниками Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, за участю співробітників ЛКП «Львівський ліхтар» та співробітників ЛКП «Муніципальна дружина», самовільно, без правових підстав демонтовано частину огорожі та металевих воріт.

Вважає, що рішення міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій Львівської міської ради прийняте з перевищенням повноважень, оскільки до повноважень комісії не входить розгляд такого роду питань.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 18 грудня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду оскаржила позивач ОСОБА_1 , просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

Наголошує, що нею було придбане нерухоме майно, а саме: огорожі з металевими воротами, згідно договору купівлі-продажу №О-192-7 від 27.03.2007 року, та зареєстровано таке в межах вимог чинного законодавства, що підтверджується відповідними документами, долученими до позовної заяви.

Зазначає, що відповідачі знали про те, що вказане майно їй належить на праві приватної власності, а також те, що майно було набуте на законних підставах, однак, не вчинили жодних дій, щоб припинити зі свого боку протиправні діяння або вирішити дане питання у будь-який інший спосіб, до того ж вона неодноразово наголошувала на мирному вирішенні спору.

На переконання апелянта, судом не було взято до уваги норми статті 321 ЦК України щодо непорушності права власності.

Зазначає, що суд лише акцентував увагу на статті 657 ЦК України та вказав, що долучена позивачем біржова угода від 27.03.2007 року не може бути доказом купівлі огорож та воріт саме як нерухомого майна, що в свою чергу спростовує твердження сторони позивача про придбання нерухомого майна у виді огорожі з металевими воротами інвентарний №195 і №200.

Апелянт не погоджується з таким твердженням суду, оскільки до позовної заяви нею долучено копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, де однозначно вказано, що за ОСОБА_1 зареєстроване право власності на перелічене вище майно.

Додатково наголошує, що дії реєстратора щодо внесення відомостей про належне їй на праві власності нерухоме майно ніхто не оскаржував, право власності на майно ніхто не оспорював, відомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно й на сьогодні підтверджують наявність у неї нерухомого майна, придбаного згідно договору купівлі-продажу №О-192-7 від 27.03.2007 року.

Додає, що представник Франківської районної адміністрації, заперечуючи позов, вказав на те, що своїми діями вони звільнили проїзд для мешканців новозбудованого житлового комплексу, тим самим виправдовуючи незаконні дії щодо руйнування чужого майна.

Вважає, що відповідачі повинні були домовитись про встановлення сервітуту, а у випадку відсутності такої домовленості, - звернутись з відповідною заявою до суду, однак, в порушення вимог закону, відповідачі прийняли незаконне рішення, вчинили незаконні дії та знищили чуже нерухоме майно.

На думку апелянта, вказана обставина була проігнорована судом першої інстанції при розгляді справи та постановленні оскаржуваного рішення.

Заслухавши пояснення сторони позивача в підтримання апеляційної скарги, заперечення сторони відповідачів, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №1058 від 28.09.2018 року затверджено детальний план території у районі АДРЕСА_2 , яким передбачені проїзди із заїздами з АДРЕСА_3 , а також три виїзди на вул. В. Антоновича.

Згідно з інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку за кадастровим номером: №4610136900:04:004:0028 за адресою: АДРЕСА_1 , земельна ділянка № НОМЕР_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 ; цільове призначення 12.04; категорія земель: землі промисловості, транспорту, зв`язку та іншого призначення; вид використання: для обслуговування станції технічного обслуговування, складських та офісних приміщень; площа: 0,0995 га.

Дана земельна ділянка межує з комунальною земельною ділянкою (на схемі зображена № НОМЕР_2 ), кадастровий номер: 4610136900:04:004:0031; категорія земель: землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення; форма власності: комунальна власність; суб`єкт права власності на землю: Львівська міська рада.

12.03.2009 року Управлінням комунальної власності Львівської міської ради видано наказ №591-НЖ-Ф про оформлення права власності на будівлю на АДРЕСА_1 .

12.03.2009 року відділом приватизації Франківської районної адміністрації ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності, яким встановлено, що власник володіє на праві приватної власності будівлею під літерою «Г-1», загальною площею 952,7 кв.м., у АДРЕСА_1 ; характеристика будівлі та її обладнання наведені в технічному паспорті, який є складовою частиною свідоцтва.

В подальшому, 01.11.2019 року відбулася державна реєстрація змін щодо об`єкта нерухомого майна позивача, площа не змінилися.

Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 31.10.2019 року на будівлю під літерою «Г-1», загальною площею 952,7 кв.м., виготовлений новий технічний паспорт, в якому, крім основної речі об`єкта нерухомого: будівлі «Г-1», внесені відомості про складові частини об`єкта, а саме: №1 «ворота»; №2 «огорожа»; №3 «ворота»; №4 «огорожа»; №5 «огорожа»; господарська будівля «Г1-1» - відображена лише 31.10.2019 року у новому технічному паспорті.

Позивачем до позову долучена копія біржової угоди договору купівлі-продажу №О-192-7 від 27.03.2007 року огорожі з металічними воротами інвентарний №195, №200, як доказ набуття права власності на майно.

Відповідно до змісту вказаної угоди, продавець зобов`язується передати у власність, а покупець оплатити та прийняти наступний товар: 1.2 Назва: огорожі з металічними воротами інвентарний №195 і 200; 1.3 Кількість: - огорожа біля бувшого корпусу №39 на фундаменті стрічковому бутобетонному, наповнення із з/б плит на довжину 10 м. висотою 2 м., складається з двох частин: перша - огорожа із з/б плит, друга - металічні ворота довжиною 6 м., висотою 2 м., інвентарний №200; - огорожа на фундаменті стовпчастому бутобетонному, металічна на металічних стовпцях на загальну довжину 3+1=4 м., висотою 2,3 м., з металічними воротами довжиною 4 м., висотою 2 м., інвентарний №195.

Рішенням міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій від 15.07.2020 року, оформленим протоколом №48, вирішено, що ситуацію, яка виникла у місці влаштування виїзду (проїзду) з житлового кварталу на вул. Антоновича у зв`язку з перекриттям проїзду на АДРЕСА_1 , визнано такою, що потребує вжиття невідкладних і вичерпних заходів реагування; з метою проведення невідкладних протиаварійних робіт на інженерних мережах на АДРЕСА_1 , Франківській районній адміністрації Львівської міської ради (відповідальна особа О. Тимчишин) у термін до 21.07.2020 року у встановленому порядку із залученням комунальних підприємств (ОКП «Аварійна служба Франківського району», ЛКП «Магістральне» і ЛКП «Львівський ліхтар») демонтувати огорожу і ворота на вул. Антоновича, 138 із дотриманням правил безпеки у місці влаштування виїзду (проїзду) з житлового кварталу на вул. Антоновича.

Листом №35-вих-54256 від 17.07.2020 року Франківською районною адміністрацією повідомлено ОСОБА_1 про необхідність виконання оскаржуваного рішення та запропоновано, що у випадку відсутності у позивача ресурсів для виконання вказаних робіт, районною адміністрацією буде надано контакти підрядних організацій для виконання робіт у встановлені терміни.

21.07.2021 року оскаржуване рішення виконане повністю та демонтовано частину огорожі та металевих воріт, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що не заперечується сторонами.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказувала на те, що діями відповідачів порушено її право на мирне володіння своїм майном.

За положенням статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним.

Статтею 12 Земельного кодексу (далі ЗК) України передбачено, що до повноважень місцевих рад відноситься розпорядження землями територіальних громад передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Згідно зі статтею 39 ЗК України, використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови.

Відповідно до частини третьої статті 71 ЗК України, земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо) (стаття 83 ЗК України).

Згідно з пунктом «б» частини третьої статті 152 ЗК України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Відповідно до вимог статті 96 ЗК України, землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства.

Згідно з частиною першою статті 103 ЗК України, власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей.

Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина перша статті 319 ЦК України).

Частиною першою статті 321 ЦК України також визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Встановивши про затвердження рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №1058 від 28.09.2018 року детального плану території у районі АДРЕСА_2 , яким передбачені проїзди з заїздами з АДРЕСА_3 , а також три виїзди на вул. В. Антоновича, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що права позивача влаштуванням вїзду-виїзду на АДРЕСА_4 не порушуються відповідачами.

Міська комісія з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій при винесенні рішення, з яким не погоджується позивач, діяла у межах своїх повноважень, так як до повноважень комісії відноситься здійснення безперервного контролю за розвитком надзвичайної ситуації та обстановкою на аварійних об`єктах і прилеглих до ним територіях; забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення; здійснення заходів щодо порушення умов належного функціонування об`єктів інфраструктури та безпеки життєдіяльності населення, зокрема у сферах соціального захисту, охорони здоров`я та довкілля.

Зважаючи на необхідність забезпечення виїзду (проїзду), виникла необхідність проведення невідкладних протиаварійних робіт на інженерних мережах на АДРЕСА_1 у місці влаштування виїзду (проїзду) з житлового кварталу на вул. Антоновича.

Відтак, комісія з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій вжила відповідних заходів і діяла виключно в межах своїх повноважень.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачам було відомо про належність майна (огорожі з металічними воротами) позивачу, однак, таке майно було знищене на виконання п.5.2.1 рішення комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій, не заслуговують на увагу, оскільки рішення комісії було прийняте в межах своїх повноважень. Позивач не виконала вимоги Франківської районної адміністрації щодо демонтажу огорожі та воріт, що знаходились на земельній ділянці комунальної власності зі сторони магістральної вулиці Антоновича, 138б, згідно рішення комісії, в термін до 20.07.2020 року, тому Франківською районною адміністрації було організовано та забезпечено такий демонтаж. Відповідно, підстави для відновлення становища позивача, яке існувало до порушення, на думку позивача, її прав відсутні.

Встановивши, що права позивача не порушені, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст.367, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 18 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 14 червня 2024 року.

Головуючий С.М. Бойко

Судді: С.М. Копняк

А.В. Ніткевич