Рішення

від 20.06.2024 по справі 757/29540/22-ц

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 червня 2024 року справа №757/29540/22-ц

Суддя Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного науково-дослідницького експертно-криміналістичного центру про визнання дій протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовною заявою до Державного науково-дослідницького експертно-криміналістичного центру (далі відповідач), в якій просить зобов`язати відповідача надати йому матеріали, складені за результатами службової перевірки та матеріали Експертно-кваліфікаційної комісії Міністерства внутрішніх справ України (далі МВС України) в межах дисциплінарного провадження стосовно судового експерта Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру (далі ДНДЕКЦ) МВС України Кравченка С.А., яке було ініційоване на підставі звернення ОСОБА_1 щодо порушення вимог нормативно-правових актів під час складання висновку експертного дослідження від 13.12.2021 №СЕ-19/111-21/52750-БТ.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що ним було направлено 08.07.2022 на адресу відповідача письмове звернення про надання копії висновку, що був складений за результатами службової перевірки відносно судового експерта ОСОБА_2 , а також просив його повідомити та належним чином запросити на засідання Експертно-кваліфікаційної комісії МВС України (далі ЕКК МВС України). Проте, листом від 20.07.2022 відповідач відмовив позивачу у прийнятті участі в засіданні ЕКК МВС України та видачі копії висновку службової перевірки, посилаючись на те, що він містить конфіденційну інформацію. 27.07.2023 позивач звернувся до відповідача із запитом на доступ до публічної інформації в порядку, передбаченому Законом України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації», в якому просив направити на його адресу належним чином засвідчену копію рішення ЕКК МВС України від 02.08.2022 за результатами його звернення та копію Наказу від 12.08.2021 №60-Н-2021. Листом відповідача від 04.08.2022 позивача повідомлено про те, що 02.08.2022 за результатами службової перевірки в межах дисциплінарного провадження стосовно судового експерта Київського НДЕКЦ ОСОБА_3 проведено засідання ЕКК МВС України, на якому прийнято рішення про притягнення його до дисциплінарної відповідальності. 19.08.2022 позивач направив скаргу на адресу МВС України, в якій просив здійснити перевірку правомірності ухвалення наказів, що обмежують його доступ до запитуваної ним інформації. Листом МВС України від 25.08.2022 вказану скаргу було направлено для розгляду відповідачу. За результатами розгляду скарги, відповідач листом від 31.08.2022 повторно відмовив у доступі до запитуваної позивачем публічної інформації. На думку позивача, відповідачем не проведено передбачений частиною другою статті 6 Закону № 2939-VI «трискладовий тест» щодо наявності підстав для обмеження доступу до інформації та не наведено відповідних висновків у відмові наданій позивачу, а отже така відмова є необґрунтованою. Крім того, відповідач в супереч вимогам Закону України «Про звернення громадян» не забезпечив право позивача бути присутнім при розгляді його звернень, не надав повної відповіді на його звернення.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 01 березня 2023 року позов було задоволено частково зобов`язано ДНДЕКЦ МВС України надати ОСОБА_1 копію висновку, який був складений за результатами службової перевірки відносно судового експерта ОСОБА_3 за зверненням ОСОБА_1 та копію рішення Експертно-кваліфікаційної комісії МВС України від 02.08.2022 за результатами звернення ОСОБА_1 , в задоволенні іншої частини вимог відмовлено, стягнуто витрати на правничу допомогу на користь позивача в розмірі 2 000 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 19.09.2023 апеляційну скаргу Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерств внутрішніх справ України задоволено частково. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 березня 2023 року скасовано. Провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України про зобов`язання вчинити дії закрито. Роз`яснено ОСОБА_1 право протягом десяти днів з дня отримання копії постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 01.03.2024 заяву ОСОБА_1 про передачу справи за встановленою юрисдикцією - задоволено. Передано справу за позовом ОСОБА_1 до Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру про зобов`язання вчинити дії до Київського окружного адміністративного суду, як суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 757/29540/22-ц передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.04.2024 відкрито провадження у справі в порядку адміністративного судочинства та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

03.05.2024 представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції зазначив, що ДНДЕКЦ МВС не є суб`єктом владних повноважень, а зазначений спір є спором про право, а не спором між фізичною особою та суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності, тому цей спір належить до цивільної юрисдикції. Посилаючись на Наказ ДНДЕКЦ МВС «Про затвердження Переліку відомостей, що містить конфіденційну інформацію в Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі МВС України» від 12.08.2021 року № 60-Н-2021, відповідач вважає, що ним було правомірно відмовлено позивачу щодо неможливості задоволення його інформаційного запиту від 02.08.2022 в частині надання належним чином засвідченої копії рішення ЕКК МВС України від 02.08.2022 року, оскільки запитуваний документ містить інформацію з обмеженим доступом та є матеріалами перевірки, що містяться в матеріалах ЕКК. Оскільки матеріали, що подаються до ЕКК, відомості, що містяться в протоколах засідань ЕКК та інші матеріали, що додаються до протоколів, а також матеріали службових перевірок містять персональні дані та в них відсутня інформація про згоду особи на оприлюднення таких персональних даних, то відповідач, як розпорядник публічної інформації згідно з п. 5 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» зобов`язаний був врахувати вказані обмеження законодавства та відповідно відмовити позивачу у доступі. Також вважає помилковими доводи позивача щодо необхідності застосування до запитуваної інформації «трискладового тесту», оскільки право обмеження доступу до інформації чи формування так званих переліків відомостей, що підлягають обмеженню належить виключно розпоряднику інформації, і при складанні таких переліків «трискладовий тест» не застосовується, оскільки в зазначених переліках містяться абстракті категорії інформації, застосування до яких «трискладового тесту» є неможливим. Крім того, відповідач вважає необґрунтованими доводи позивача щодо порушення відповідачем положень Закону України «Про звернення громадян», оскільки відповідачем було надано всю інформацію щодо розгляду його звернення від 03.02.2022. Обмеження, накладені відповідачем на самі документи, що створюються в процесі діяльності ЕКК МВС України, жодним чином не вплинули на забезпечення права на інформацію позивача. Доводи позивача щодо порушення вимог ст. 18, 19 Закону України «Про звернення громадян» у зв`язку із не забезпеченням права позивача бути присутнім на засіданні ЕКК також є необґрунтованими, оскільки Комісія ЕКК володіє компетенцією вирішувати питання щодо необхідності запрошення на засідання, яке є результатом внутрішнього моніторингу в рамках дисциплінарного провадження ЕКК, заявника так як, законодавством закріплена можливість Голови ЕКК на власний розсуд вирішувати таке питання про що зазначено також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №817/1432/15. Викладено незгоду із заявленим розміром витрат на правничу допомогу.

20.05.2024 судом зареєстровано клопотання про зменшення розміру судових витрат і втрат на правничу допомогу.

20.05.2024 судом зареєстровано заяву ОСОБА_1 про збільшення розміру позовних вимог. Вказана заява направлена позивачем сторонам та до суду 03.04.2024 відповідно до квитанції АТ «Укрпошта», тобто до початку розгляду справи по суті.

В заяві про збільшення розміру позовних вимог викладено позовні вимоги в наступній редакції:

- визнати протиправними дії про відмову ОСОБА_1 в наданні матеріалів, складених за результатами службової перевірки та матеріали Експертно-кваліфікаційної комісії Міністерства внутрішніх справ України (далі МВС України) в межах дисциплінарного провадження стосовно судового експерта Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру (далі ДНДЕКЦ) МВС України Кравченка С.А., яке було ініційоване на підставі звернення ОСОБА_1 щодо порушення вимог нормативно-правових актів під час складання висновку експертного дослідження від 13.12.2021 №СЕ-19/111-21/52750-БТ;

- зобов`язати відповідача надати йому матеріали, складені за результатами службової перевірки та матеріали Експертно-кваліфікаційної комісії Міністерства внутрішніх справ України (далі МВС України) в межах дисциплінарного провадження стосовно судового експерта Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру (далі ДНДЕКЦ) МВС України Кравченка С.А., яке було ініційоване на підставі звернення ОСОБА_1 щодо порушення вимог нормативно-правових актів під час складання висновку експертного дослідження від 13.12.2021 №СЕ-19/111-21/52750-БТ;

- стягнути з Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 1 000 000 грн;

- стягнути з Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 992,40 грн та витрати на надання правничої допомоги у розмірі 10 000 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.06.2024 прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 про збільшення розміру позовних вимог у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного науково-дослідницького експертно-криміналістичного центру про зобов`язання вчинити певні дії.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Державного науково-дослідницького експертно-криміналістичного центру про зобов`язання вчинити певні дії залишено без руху.

Надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали суду шляхом надання до суду:

- документу (оригіналу або який прирівнюється до оригіналу), що підтверджує сплату судового збору за позов майнового характеру у розмірі 10 000 грн, сплаченого на наступні реквізити: Отримувач коштів: ГУК у Київ. обл./м.Київ/22030101; Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37955989; Банк отримувача: Казначейство України (ел.адм.подат.); Код банку отримувача (МФО): 899998; Рахунок отримувача: UA718999980313151206084010001; Код класифікації доходів бюджету: 22030101. У рядку призначення платежу платіжного документа платник судового збору повинен вказати слова судовий збір за позовом, ПІБ чи назва установи, організації позивача, Київський окружний адміністративний суд, код ЄДРПОУ суду, до якого він звертається (код ЄДРПОУ Київського окружного адміністративного суду: 35919304).

На виконання вимог ухвали суду від 03.06.2024 позивачем подано до суду заяву, в якій зазначено, що позивач не має наміру сплачувати встановлений судом судовий збір.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.06.2024 заяву про збільшення розміру позовних вимог повернуто позивачу в частині вимоги про стягнення з Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 1 000 000 грн.

10.06.2024 судом зареєстровані заперечення представника відповідача на заяву про збільшення позовних вимог.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

03.02.2022 позивач направив на адресу відповідача звернення щодо можливого порушення вимог нормативно-правових актів, які регламентують судово-експертну діяльність, та/або методик проведення судових експертиз і експертних (сертифікаційних) досліджень судовим експертом Київського НДЕКЦ МВС Кравченком С. під час складання висновку експерта від 13.12.2021 року № СЕ-19/111-21/52750-БТ (а.с. 15-17 т.1).

Листом від 16.02.2022 № 19/21-4607/М-14 Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр повідомив позивача, що з метою перевірки його звернення від 03.02.2022 за дорученням голови ЕКК МВС України відкрито дисциплінарне провадження та продовжено термін розгляду його звернення відповідно до вимог ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» (а.с. 18 т.1).

За результатами розгляду звернення позивача від 03.02.2022 листом від 01.07.2022 року № 19/30/2-14303/М-14 відповідач повідомив позивача, що на підставі його скарги проведено службову перевірку в межах дисциплінарного провадження стосовно судового експерта Київського НДЕКЦ МВС Кравченка С. під час складання висновку експерта від 13.12.2021 року № СЕ-19/111-21/52750-БТ. Матеріали за результатами службової перевірки передано для розгляду на засіданні ЕКК МВС України у порядку, встановленому Положенням про ЕКК МВС України, затвердженим наказом МВС від 21.09.2020 року № 675, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 08.01.2021 року за № 22/35644. Крім того, повідомив, що про результати засідання позивача буде додатково проінформовано (а.с. 19 т.1).

08.07.2022 позивачем було направлено на адресу Голови ЕКК МВС лист щодо видачі йому належним чином засвідченої копії висновку, що був складений за результатами службової перевірки відносно судового експерта ОСОБА_4 на підставі його звернення. Крім того, позивач просив повідомити та належним чином запросити його на засідання ЕКК МВС, на якому буде розглядатися його звернення відносно судового експерта (а.с. 20 т.1)

Проте, листом від 20.07.2022 № 19/30/2-16483/М-53 Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр відмовив позивачу у наданні засвідченої копії висновку, посилаючись на те, що відповідно до п. 2 Переліку відомостей, що містять конфіденційну інформацію в ДНДЕКЦ МВС, затвердженого наказом ДНДЕКЦ МВС від 12.08.2021 № 60-Н-2021 у сфері роботи з персоналом конфіденційною є інформація, що міститься, зокрема, у матеріалах, які подаються до ЕКК, у протоколах засідань ЕКК та інших матеріалах, що додаються до протоколів та матеріалів службових перевірок.

Крім того, вказав, що відповідно до Положення про ЕКК МВС затвердженим наказом МВС від 21.09.2020 року № 675, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 08.01.2021 року за № 22/35644, участь у засіданнях ЕКК МВС ініціатора проведення службової перевірки не передбачено (а.с. 21 т.1)

Листом ДНДЕКЦ МВС від 04.08.2022 № 19/30/2-18635/М-14 позивача повідомлено про те, що 02.08.2022 за результатами службової перевірки в межах дисциплінарного провадження стосовно дій судового експерта ОСОБА_4 проведено засідання ЕКК МВС, на якому прийнято рішення про притягнення його до дисциплінарної відповідальності (а.с. 24 т.1).

15.08.2022 позивачем на адресу ЕКК МВС направлено лист з вимогою повідомити його про результати розгляду його звернення (а.с. 30 т.1).

17.08.2022 позивач звернувся до відповідача із запитом про доступ до публічної інформації та просив направити на його адресу належним чином засвідчену копію рішення ЕКК від 02.08.2022 за результатами його звернення та копію наказу від 12.08.2021 № 60-Н-2021 (а.с. 22-23 т.1).

Відповідно до листа МВС України від 25.08.2022 № М-9731/09 вказану скаргу позивача було направлено для розгляду в межах компетенції ДНДЕКЦ МВС (а.с. 26 т.1).

31.08.2022 позивач звернувся до МВС України зі скаргою на дії ДНДЕКЦ МВС щодо відмови у доступі до запитуваної ним інформації у зверненні (а.с. 25 т.1).

За результатами розгляду скарги від 31.08.2022 відповідачем на адресу позивача направлено лист від 31.08.2022 № 19/2-21226/М-83, в якому відповідач посилаючись на норми Закону України «Про доступ до публічної інформації», Закону України «Про захист персональних даних», а також Переліку відомостей, що містять конфіденційну інформацію в ДНДЕКЦ МВС, затвердженого Наказом ДНДЕКЦ МВС від 12.08.2021 №60-Н-2021, відмовив у наданні на ознайомлення матеріалів перевірки, які містяться в матеріалах ЕКК стосовно звернення позивача та видачі належним чином засвідченої копії рішення ЕКК від 02.08.2022, оскільки така інформація є конфіденційною (а.с. 27 т.1).

Одночасно позивачу було направлено належним чином засвідчену копію наказу ДНДЕКЦ МВС «Про затвердження Переліку відомостей, які містять конфіденційну інформацію в ДНДЕКЦ МВС України» № 60-Н-2021 (а.с. 28-29 т.1).

Не погоджуючись з діями відповідача про відмову ОСОБА_1 в наданні матеріалів, складених за результатами службової перевірки та матеріали Експертно-кваліфікаційної комісії Міністерства внутрішніх справ України (далі МВС України) в межах дисциплінарного провадження стосовно судового експерта Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру (далі ДНДЕКЦ) МВС України Кравченка С.А., яке було ініційоване на підставі звернення ОСОБА_1 щодо порушення вимог нормативно-правових актів під час складання висновку експертного дослідження від 13.12.2021 №СЕ-19/111-21/52750-БТ, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Частинами першою та другою статті 7 Закону України від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII «Про інформацію» (далі Закон № 2657-XII) передбачено, що право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (стаття 34 Конституції України).

Кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб (стаття 5 Закону № 2657-XII).

Відповідно до ст. 1 Закону «Про доступ до публічної інформації» (далі Закон № 2939-VI) публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом, визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє (пункти 1 та 2 частини першої статті 3 Закону № 2939-VI). Доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію (пункт 2 частини першої статті 5 Закону № 2939-VI).

Статтею 12 Закону № 2939-VI визначено, що суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є:

1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень;

2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону;

3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Відповідно до Положення про Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України, затвердженого Наказом МВС України 31.01.2017 року № 77 зі змінами та доповненнями, внесеними наказом МВС України від 11.06.2019 року №477 Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України це державна спеціалізована установа судової експертизи, що належить до сфери управління МВС України, є головним підрозділом Експертної служби МВС України та є юридичною особою публічного права, а тому відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 13 Закону № 2939-VI є розпорядником інформації.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Закону № 2939-VI усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

Кожна особа має право знати у період збирання інформації, але до початку її використання, які відомості про неї та з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються, передаються чи поширюються, крім випадків, встановлених законом (п. 1 ч. 1 ст. 10 Закону № 2939-VI). Оскільки Закон № 2939-VI гарантує відповідне право кожній особі, то його реалізація не залежить від того, чи така особа є приватною, чи перебуває на публічній службі.

Право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (ч. 2 ст. 6 Закону № 2657-XII).

Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств (п. 1 ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція). Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду (п. 2 ст. 10 Конвенції).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на свободу вираження поглядів із гарантіями ст. 10 Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту п. 2 вказаної статті, а також чи є відповідний захід необхідним у демократичному суспільстві з метою досягнення такої мети, зокрема чи є він пропорційним останній. Втручання становитиме порушення гарантій ст. 10 Конвенції, якщо воно не відповідатиме будь-якому з означених критеріїв.

Стаття 10 Конвенції не надає фізичним особам права на доступ до інформації, яка знаходиться в розпорядженні держави. Але таке право може виникнути, по-перше, якщо поширення інформації передбачається судовим рішенням і, по-друге, коли доступ до інформації має важливе значення для реалізації права на свободу вираження поглядів, і відмова в її наданні є втручанням у це право (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 8 листопада 2016 року у справі «Угорський Гельсінський Комітет проти Угорщини» (Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary, заява № 18030/11, пункт 156) і від 26 березня 2020 року у справі «Центр демократії та верховенства права проти України» (Centre for Democracy and the Rule of Law v. Ukraine, заява № 10090/16, пункт 96)).

Велика Палата ЄСПЛ у рішенні від 8 листопада 2016 року у справі «Угорський Гельсінський Комітет проти Угорщини»(«Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary») (заява № 18030/11) вказала, що те, наскільки заборона доступу до інформації є втручанням у права заявника на свободу вираження поглядів, слід оцінювати в кожному конкретному випадку та з урахуванням його особливих обставин (пункт 157). Для цього мають бути оцінені такі критерії (пункт 158-170):

- мета запитувача. Необхідно встановити, чи справді отримання інформації є необхідним для реалізації запитувачем інформації його функції зі сприяння публічній дискусії з суспільно важливих питань і чи справді ненадання інформації створить суттєву перешкоду свободі вираження поглядів;

- характер запитуваної інформації. Інформація, дані або документи, щодо яких вимагається доступ, повинні відповідати вимогам трискладового тесту, тобто збиратися в цілях задоволення саме суспільного інтересу;

- особлива роль запитувача інформації в отриманні та поширенні її серед громадськості.

Розраховувати на захист свого права на доступ можуть насамперед журналісти, науковці, громадські активісти, зокрема блогери та популярні користувачі соцмереж, громадські організації, діяльність яких пов`язана з питаннями, що становлять суспільний інтерес, а також автори творів з означених питань;

- готовність і доступність запитуваної інформації. Надання інформації не повинно накладати на державні органи надмірного тягаря зі збирання й обробки даних.

Доведення дотримання вказаних критеріїв покладається на позивача - запитувача інформації. Особа, у розпорядженні якої знаходиться відповідна інформація та якій адресований запит на інформацію, має перевірити останній на предмет наявності в ньому відповідного обґрунтування.

Частинами першою - другою статті 19 Закону № 2939-VI визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту, але з дотриманням, зокрема, п. 1 ч. 1 ст. 10 Закону № 2939-VI.

Розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до ч. 2 ст. 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені ст. 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених ч. 5 ст. 19 цього Закону (ч. 1 ст. 22 Закону № 2939-VI).

Як встановлено судом, відповідач на запит ОСОБА_1 про надання публічної інформації відмовив у наданні позивачу запитуваної ним інформації, мотивувавши це тим, що запитувана інформація є конфіденційною.

Водночас, суд вважає безпідставним посилання відповідача в оскаржуваній відмові про надання запитуваної позивачем інформації на віднесення її до конфіденційної, оскільки належність запитуваної інформації до конфіденційної на підставі Закону № 2939-VІ не є єдиною підставою для обмеження доступу до неї. Обмеження доступу до конкретної інформації допускається за умови застосування її розпорядником у сукупності вимог пунктів 1-3 частини другої статті 6 Закону № 2939-VІ.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 22 Закону № 2939-VІ відмова у задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою, тобто у відмові розпорядник інформації зобов`язаний обґрунтувати наявність підстав обмеження у доступі, встановлені шляхом застосування «трискладового тесту», передбаченого ч. 2 ст.6 Закону № 2939-VI.

Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з наведених вище трьох підстав означає, що відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 9901/510/18 (провадження № 11-840апп18).

З огляду на те, що відмова ДНДЕКЦ МВС не містить висновків про наявність визначених ч. 2 ст. 6 Закону № 2939-VI передумов для можливості обмеження доступу до запитуваної інформації, суд дійшов висновку, що така відмова є невмотивованою та необґрунтованою.

Відповідач, посилаючись на норми ст . 14 Закону України «Про захист персональних даних», вказав, що лише фізична особа, якої стосується конфіденційна інформація, відповідно до конституційного та законодавчого регулювання права особи на збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації має прав вільно, на власний розсуд визначати порядок ознайомлення з нею інших осіб, держави та органів місцевого самоврядування, а також право на збереження її у таємниці.

Відповідно до положень ст. 14 Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 № 2297-VІ поширення персональних даних передбачає дії щодо передачі відомостей про фізичну особу за згодою суб`єкта персональних даних. Поширення персональних даних без згоди суб`єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Виконання вимог встановленого режиму захисту персональних даних забезпечує сторона, що поширює ці дані. Сторона, якій передаються персональні дані, повинна попередньо вжити заходів щодо забезпечення вимог цього Закону.

Положеннями ст. 5 вказаного закону закріплено, що об`єктами захисту є персональні дані, які можуть бути віднесені до конфіденційної інформації про особу законом або відповідною особою. Не є конфіденційною інформацією персональні дані, що стосуються здійснення особою, яка займає посаду, пов`язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень. Не належить до інформації з обмеженим доступом інформація про отримання у будь-якій формі фізичною особою бюджетних коштів, державного чи комунального майна, крім випадків, передбачених ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Законом може бути заборонено віднесення інших відомостей, що є персональними даними, до інформації з обмеженим доступом.

Відповідно до положень п. 2 ч. 6 Наказу ДНДЕКЦ МВС «Про затвердження Переліку відомостей, які містять конфіденційну інформацію в ДНДЕКЦ МВС України» № 60-Н-2021, до відомостей, що містять конфіденційну інформацію в ДНДЕКЦ МВС України у сфері роботи з персоналом, зокрема, віднесено матеріали що подаються до ЕКК, відомості що містяться в протоколах засідань ЕКК та інші матеріали, що додаються до протоколів, а також матеріали службових перевірок.

Проаналізувавши вказані норми, суд вважає обґрунтованими доводи відповідача, що матеріали, що подаються до ЕКК, відомості що містяться в протоколах засідань ЕКК та інші матеріали, що додаються до протоколів, а також матеріали службових перевірок містять персональні дані та в них відсутня інформація про згоду особи на оприлюднення його персональних даних, і відповідач, як розпорядник публічної інформації зобов`язаний був врахувати вказані обмеження законодавства.

Водночас, позивач звертаючись до відповідача просив надати йому належним чином засвідчену копію рішення ЕКК від 02.08.2022 року за результатами його звернення, копію наказу від 12.08.2021 року № 60-Н-2021 року та належним чином засвідчену копію висновку, що був складений за результатами службової перевірки відносно судового експерта ОСОБА_4 на підставі його звернення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу було надано відповідачем копію наказу від 12.08.2021 року № 60-Н-2021 року на його відповідне звернення.

Відповідно до п. 14 Положення про Експертно-кваліфікаційну комісію МВС та порядок проведення атестації судових експертів Експертної служби МВС, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 21 вересня 2020 року № 675, за результатами службової перевірки членами комісії складається висновок, у якому зазначаються такі відомості: склад комісії (посади, прізвища та власні імена), яка проводила службову перевірку; підстави для проведення службової перевірки, продовження її строку; обставини (час, місце, спосіб, наслідки тощо) вчинення порушення, за фактом якого проводилася службова перевірка; посада, прізвище та власне ім`я експерта, який вчинив порушення, та особи, дії або бездіяльність якої сприяли його вчиненню; положення законів, інших нормативно-правових актів, які регламентують судово-експертну діяльність, та (або) методик проведення судових експертиз і експертних (сертифікаційних) досліджень, які було порушено; ступінь вини судового експерта, який вчинив порушення; наявність (відсутність) причинного зв`язку між порушенням (дією або бездіяльністю), за фактом якого проводилася службова перевірка, та його наслідками; зауваження, заперечення і клопотання судового експерта, стосовно якого проводилася службова перевірка, обґрунтована інформація про їх відхилення чи задоволення; ставлення експерта до вчиненого порушення і його наслідків; причини та умови, що сприяли вчиненню порушення; пропозиції щодо завершення службової перевірки, заходів реагування стосовно судового експерта відповідно до вимог законодавства, заходів, спрямованих на усунення виявлених під час службової перевірки порушень, які стали підставою для призначення службової перевірки, а також причин та умов, які сприяли його вчиненню.

Згідно з п. 23 Глави 1 Розділу ІІ перебіг засідання ЕКК та прийняте на ньому рішення фіксуються в протоколі, що ведеться секретарем ЕКК. Рішення ЕКК оголошується працівникам Експертної служби МВС, стосовно яких розглядалося питання на засіданні.

З огляду на те, що дисциплінарне провадження стосовно судового експерта Київського НДЕКЦ ОСОБА_3 було ініційовано на підставі звернення ОСОБА_1 , суд дійшов висновку про задоволення вимог позову в частині:

-визнання протиправними дій про відмову ОСОБА_1 в наданні копії висновку, що був складений за результатами службової перевірки відносно судового експерта Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Кравченка Сергія за зверненням ОСОБА_1 та копії рішення Експертно-кваліфікаційної комісії МВС України від 02.08.2022 року за результатами звернення ОСОБА_1 (що були предметом його звернень);

-зобов`язання відповідача надати ОСОБА_1 копію висновку, що був складений за результатами службової перевірки відносно судового експерта Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Кравченка Сергія за зверненням ОСОБА_1 та копію рішення Експертно-кваліфікаційної комісії МВС України від 02.08.2022 року за результатами звернення ОСОБА_1 (що були предметом його звернень).

Наданню підлягають висновок та рішення, оскільки вони є матеріалами службової перевірки, не містять інформації з обмеженим доступом, а є прийнятими рішеннями за результатами проведеної службової перевірки на підставі звернення позивача.

З огляду на те, що позивач не звертався до відповідача із вимогами надати йому матеріали складені за результатами службової перевірки та матеріали Експертно-кваліфікаційної комісії МВС України в межах дисциплінарного провадження стосовно судового експерта Київського НДЕКЦ ОСОБА_3 , яке було ініційовано на підставі його звернення щодо порушення вимог нормативно-правових актів під час виконання складання висновку експертного дослідження від 13.12.2021 року № СЕ-19/111-21/52750-БТ, а отже права позивача в цій частині порушено не було, суд дійшов висновку, що такі вимоги позову є передчасними та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок, що позовна заява підлягає частковому задоволенню судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

На підставі ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог позивача.

Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в розмірі 992,40 грн., що документально підтверджується квитанцією від 20.10.2022.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 992,40 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі пропорційному до задоволених позовних вимог у сумі 496,20 грн.

Позивачем заявлено клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 10000 грн.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених норм дає суду підставу прийти до висновку про те, що витрати сторони на правничу допомогу мають бути фактично понесеними (здійсненими) та підтвердженими відповідними належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами.

Як вбачається з матеріалів справи 16.09.2022 року між позивачем ОСОБА_1 (клієнт) та АБ «Бабаджаняна Ганта» (Бюро) укладений договір про надання правничої допомоги, відповідно до умов якого Бюро прийняло на себе зобов`язання надавати правничу допомогу в обсязі та на умовах передбачених договором, зокрема, Бюро зобов`язалось надати консультації та скласти процесуальні документи (запити, позови) у справі за позовом клієнта до Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВМ України (а.с. 12 т.1).

Згідно з п. 3.1. договору вартість послуг із надання правничої допомоги згідно із цим договором складає 10 000 грн.

У детальному описі наданої правової допомоги за договором від 16.09.2022 року зазначено об`єм послуг з надання правничої допомоги з деталізацією кожного його виду із затраченим адвокатом часом та його вартістю (а.с. 13 т.1).

Проаналізувавши наданий позивачем детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом, суд вважає, що відображена у них інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) відповідає документам та інформації, що містяться у матеріалах судової справи.

Відповідно до квитанції позивач ОСОБА_1 сплатив Бюро 10 000 грн. (а.с. 14 т.1).

У наданому відзиві відповідач просив відмовити у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн., з огляду на не підтвердження понесених витрат заявником, урахувавши критерії співмірності та розумності їх розміру.

Судом проаналізований складений детальний опис наданої правової допомоги та встановлено, що адвокатом надані наступні послуги:

-консультація 2 год. 2000 грн;

-розробка процесуальної стратегії при поданні позову 2 год. 2000 грн;

-вивчення поданих доказів 1 год. 2000 грн;

-складання позову 2 год. 4000 грн.

Суд вказує, що не підлягає задоволенню судом сума відшкодування таких послуг як: консультація 2 год. 2000 грн; розробка процесуальної стратегії при поданні позову 2 год. 2000 грн; вивчення поданих доказів 1 год. 2000 грн.

Вказані послуги надані адвокатом в межах власної оплатної діяльності та стосуються підготовки адвоката для можливості надання юридичних послуг позивачу.

Враховуючи зазначене, беручи до уваги заперечення відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, враховуючи, що позовну заяву задоволено частково, оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, суд дійшов висновку про задоволення позивачу у відшкодуванні понесених ним на професійну правничу допомогу витрат частково в розмірі 2 000 грн.

Вказана сума у розмірі 2000 грн. є співмірною з вчиненими адвокатом діями та наданими послугами у вказаній справі.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення заяви позивача про розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 139, 246-247, 249, 255, 297 КАС України, суд,

в и р і ш и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державного науково-дослідницького експертно-криміналістичного центру (вул. Богомольця, 10, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 25574630) про визнання дій протиправним та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнання протиправними дії Державного науково-дослідницького експертно-криміналістичного центру про відмову ОСОБА_1 в наданні копії висновку, що був складений за результатами службової перевірки відносно судового експерта Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Кравченка Сергія за зверненням ОСОБА_1 та копії рішення Експертно-кваліфікаційної комісії МВС України від 02.08.2022 за результатами звернення ОСОБА_1 .

Зобов`язати Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр надати ОСОБА_1 копію висновку, що був складений за результатами службової перевірки відносно судового експерта Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Кравченка Сергія за зверненням ОСОБА_1 та копію рішення Експертно-кваліфікаційної комісії МВС України від 02.08.2022 за результатами звернення ОСОБА_1 .

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Державного науково-дослідницького експертно-криміналістичного центру судові витрати з оплати судового збору в розмірі 496 грн 20 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Парненко В.С.