Рішення

від 06.12.2007 по справі 4/425

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

4/425

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

 "06" грудня 2007 р.Справа №  4/425

 Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Хилька Ю.І. розглянув у судовому засіданні справу  №  4/425

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Мітек", м. Київ  

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Медична фармацевтична фірма "Галеніка", м. Кіровоград     

про стягнення 7438,60 грн.  

Представники сторін:

від позивача - участі не брали;

від відповідача - участі не брали.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, витребувані судом  оригінали документів , копії яких долучено  до позову, для огляду в судове  засідання надав  та  заявив  клопотання  про розгляд  справи  без його представника на підставі  наданих матеріалів.

Клопотання про розгляд справи без участі представника позивача судом  задоволено.

Відповідач належним чином повідомлений про час і місце розгляду спору, у відповідності до вимог  Інструкції  з діловодства в господарських судах України (№31101 від 09.11.2007 року). Направлене йому поштове рекомендоване відправлення №2383877 вручене представнику відповідача 14.11.2007 року, а  повідомлення повернуто до суду з відміткою установи зв'язку про вручення  відправлення.

Вказане поштове відправлення направлялось за адресою: м.Кіровоград, вул. Покровська, 73, яка вказана відповідачем  при укладанні  договору купівлі-продажу, та  є адресою, що вказана при реєстрації відповідача згідно довідки Головного  управління статистики в Кіровоградській області (ЄДРПОУ). Іншими адресами  відповідача господарський суд не володіє.

При цьому, господарським судом враховується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій.

Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку вважаються належними доказами виконання  господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу  про вчинення цим судом певних процесуальних  дій.

Згідно до ст.29 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” обов'язок надання необхідних документів для  проведення державної реєстрації змін до установчих документів, які пов'язані зі зміною найменування або місцезнаходження юридичної особи, повністю покладається на  засновників (учасників) юридичної особи або уповноважений ними  орган чи особу.

СУТЬ  СПОРУ:

Заявлено  позов про стягнення  з Товариства з обмеженою відповідальністю "Медична фармацевтична фірма "Галеніка", м. Кіровоград заборгованості за  отриманий товар  в розмірі 7003 грн., 369 грн. 15 коп. пені  та 66 грн. 45 коп.  процентів річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання і  необґрунтоване користування  чужими  грошовими коштами і судових витрат на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мітек", м. Київ .

Дослідивши матеріали справи та правовідносини між учасниками спору і  надавши  їм правову оцінку, господарський  суд

                                             ВСТАНОВИВ:

Між сторонами спору 20.03.2007 року укладено договір  купівлі-продажу №858

(в подальшому договір) предметом якого визначено проведення господарських операцій по передачі та оплаті вартості медикаментів, виробів медичного призначення та косметичної продукції, узгодження кожної партії товару  проводиться шляхом оформлення видаткових накладних, які є невід'ємною частиною договору, а загальну суму договору складає сума всіх видаткових накладних, на підставі  яких проведено  передачу  товару.

Пунктом  4.3  договору сторонами погоджено проведення оплати  за отриманий  товар у вигляді попередньої оплати, із застосуванням відстрочки оплати на термін, що не перевищує 30 банківських днів з моменту відпуску товару та проведення розрахунку за отриманий товар на умовах відстрочки в строк, визначений у  видатковій  накладній.

Виконуючи умови договору, згідно до рахунку-накладної № М-04617 від 24.04.2007 року позивач поставив відповідачу товар на суму 3083 грн.38 коп., за   рахунком-накладною  №М-04621 від  24.04.2007 року на суму 1763 грн. 47 коп., за рахунком-накладною №М-05320  від  22.05.2007 року на суму 2451 грн. 30 коп. та  за  рахунком-накладною №М-05322 від 22.05.2007 року на суму 2523 грн. 58 коп. із  застосуванням  нульової ставки  ПДВ.

Відповідач прийняв поставлену продукцію повністю без зауважень, факт  прийняття продукції завірив своїм підписом на рахунках - накладних та скріпив відтиском печатки.

Прийняття  продукції  відповідачем не оспорюється.

Однак, в свою чергу відповідач не виконав умови 4.3 договору щодо проведення оплати із застосуванням  будь-якого порядку розрахунків.

На вимогу позивача відповідачем за претензією проведено погашення заборгованості на суму 4519 грн. 83 коп., а заборгованість в розмірі 7003 грн. залишилась  непогашеною, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду про винесення рішення для примусового стягнення заборгованості.

Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши  правовідносини, що  виникли між учасниками  спору, господарський  суд  приходить  до  переконання, що  позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, оскільки, господарський суд вважає  обґрунтованими  вимоги про стягнення  суми основного боргу в розмірі  7003 грн.  

Такий   висновок  господарський  суд зробив  на підставі  наступного.

Господарський суд вважає, що  викладені умови договору, права та обов'язки  сторін, порядок виконання договору, дають підстави вважати, що фактично сторонами укладено  договір купівлі-продажу.

За приписом ст.265 Господарського кодексу України до правовідносин поставки, які не  врегульовані цим  кодексом, застосовуються  відповідні  положення  Цивільного  кодексу  України про  договір  купівлі-продажу.

Таким чином, господарський суд вважає, що між сторонами виникли  правовідносини, що  підпадають  під  дію   глави  54  Цивільного  кодексу України.

Так, згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки  продавець (постачальник), який здійснює  підприємницьку  діяльність зобов'язується  передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для  використання  його  у підприємницькій  діяльності  або в  інших  цілях, не  пов'язаних з особистим,  сімейним або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується  прийняти  товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж,  якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру  відносин  сторін.

Одержання відповідного товару підтверджується також підписом та відтиском  штампу відповідача на видатковій накладній, що в відповідності до Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей № 99 від 16.05.1996р. є належним доказом підтвердження отримання товару.  

Як вбачається  із  матеріалів  справи,  відповідач прийняв поставлений товар    повністю, але не виконав свої зобов'язання по оплаті поставленого партіями  товару.

Суд вважає, що між сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору, наявні договірні відносини у відповідності до вимог ст.ст. 11, 639,655,691 ЦК України підтверджують що це саме договір купівлі-продажу.

Специфікація товару, ознаки, якість, ціна, вартість - визначені в видаткових та податкових накладних  (а.с. 10- 20).

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк. Саме невиконання умов договору з боку відповідача і стало причиною звернення позивача до суду за захистом свого порушеного права.

У відповідності до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати пені за  несвоєчасне виконання грошового  зобов'язання.

Спір фактично виник через небажання відповідача провести оплату  поставлених  позивачем  партій товару  на суму 7003 грн.

Укладений між сторонами договір та  норми  діючого  законодавства  не містять підстав для звільнення відповідача від  обов'язку  виконати зобов'язання  по оплаті  поставленого та отриманого  товару.

Позивач правомірно просить стягнути основний борг в розмірі 7003 грн. з відповідача на підставі ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має бути виконано в натурі.

Крім цього п.п. 6.1, 6.2 договору передбачено, що у випадку порушення покупцем грошового зобов'язання  по договору, він повинен сплатити постачальнику   суму боргу з урахуванням індексу інфляції, процентів річних та пеню в розмірі   подвійної облікової ставки  НБУ за кожен календарний  день прострочення оплати.

При цьому, господарським судом враховується, що погоджені сторонами спору в результаті вільного волевиявлення при укладанні договору купівлі - продажу умови  проведення оплати за отриманий товар згідно до п.4.3  договору ( підпункти  4.3.1, 4.3.2) допускають  альтернативні умови  проведення оплати на вибір сторін, що не завжди можуть співпадати, тому господарський суд вважає за необхідне  визнати, що   кінцевим строком оплати за отриманий товар  24.04.2007 року  є 04.06.2007 року (30  банківських днів  після  отримання товару), а   за отриманий товар   22.05.2007 року   відповідно 03.07.2007 року.

Положення договору про розрахунок за товар  в строк, обумовлений сторонами  в видатковій  накладній (п.4.4 договору) взагалі не може враховуватись в якості строку, з якого можливе нарахування пені та процентів річних, оскільки позивачем  товар відпускався не по видаткових  накладних, а  по  рахунках-накладних (а.с.10-20).

За розрахунками позивача сума пені за період за окремими поставками в залежності від терміну прострочення та суми складає 369 грн. 15 коп. ( 16 грн. 24 коп. за 140 днів з 05.06. по 23.10.07 р., 108 грн. 22 коп. за період з 05.06.по  23.10.2007 року, тобто за 140 днів виходячи із суми заборгованості 1763 грн. 47 коп.,   120 грн. 35 коп. за 112 дні в період  з  03.07. по  23.10.2007 р. та  суми заборгованості   2451 грн. 30коп.).

Однак, господарський суд не погоджується з наведеним позивачем розрахунком  пені  за  112 днів  в  період з  03.07.2007 року по 23.10.2007 року  на суму 124 грн. 34 коп., оскільки позивачем для проведення розрахунку  взято розмір заборгованості по  останній поставці на суму 2532 грн. 58 коп., а фактично згідно до рахунку - накладної №М-5322 від 22.05.2007 року відповідачу було поставлено товар на суму 2523  грн. 58 коп.,  а розмір  пені  по цій  заборгованості складає  123 грн. 89 коп.

З приведеним позивачем розрахунком господарський суд погоджується  частково  та  визнає обґрунтованими  вимоги про стягнення пені  в розмірі 368 грн. 70 коп.  враховуючи  наступне.

Відповідно до ч. 1 с. 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи).

Згідно ч. 2 ст. 4 Цивільного кодексу України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.

Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються  відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон).

Згідно ч. 6 ст. 4 Цивільного кодексу України цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.

Статтею 1          Господарського кодексу України визначено, що цей Кодекс визначає  основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між  суб'єктами господарювання,  а  також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

У відповідності до ч. 2 ст. 4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

Отже, норми Господарського кодексу є спеціальними щодо встановлення відповідальності по грошових зобов'язаннях суб'єктів господарювання.

Частина 1 ст. 231 Господарського кодексу України має імперативний характер і встановлює, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій,  зміна  якого  за  погодженням сторін не допускається.

Згідно ч. 2 ст. 343 цього ж кодексу платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі,  що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного  банку України,  що  діяла  у  період,  за  який сплачується пеня.

Окрім того, згідно ст. 1 спеціального Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР (із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 10.01.2002 р. № 9221-ІІІ), який регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню  в  розмірі,  що встановлюється за згодою сторін.  

В той же час, стаття 3 Закону, яка також носить імперативний характер, вводить певні обмеження щодо меж згоди сторін, а саме: розмір пені, передбачений  статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За таких обставин, зміст пункту 6.1,6.2 договору купівлі-продажу, який передбачає наслідки несвоєчасної оплати продукції покупцем та встановлює пеню у розмірі подвійної облікової ставки   НБУ ( в розрахунку  16%)  від несплаченої суми за кожний день прострочки, є таким, що не   суперечить чинному законодавству.

При цьому господарський суд враховує, що в період, коли позивачем заявлено вимоги про стягнення пені згідно до Постанови НБУ від 06.06.2006 року №14-011/1373-6039 була визначена  облікова ставка в розмірі  8%.

Період за який проведено нарахування пені перебуває в межах передбаченого ч.6 ст.232 Господарського кодексу України 6 місячного терміну припинення від дня коли зобов'язання мало бути виконане.

Господарський суд також вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача про стягнення процентів річних частково, оскільки позивачем аналогічно до  зазначеного  раніше розрахунку  невірно  визначено  розмір заборгованості та  взято за основу для проведення розрахунку заборгованості по  останній  поставці на суму  2532 грн. 58 коп., а фактично згідно до  рахунку - накладної №М-5322 від  22.05.2007 року відповідачу було поставлено товар на суму 2523 грн. 58 коп., а проценти річних по цій поставці складають 23 грн. 23 коп., а у зв'язку з безпідставним  користуванням чужими грошовими коштами з відповідача підлягають до стягнення проценти на суму  66 грн. 37 коп.

При цьому, господарським судом враховується, що згідно до приписів ст.625  ЦК України, на яку позивач посилається як на підставу для стягнення процентів річних  та  згідно до умов  п.6.2  договору  за  несвоєчасну оплату отриманого товару  з  покупець зобов'язаний сплатити суму  боргу з урахуванням індексу інфляції та  три проценти річних від простроченої суми.

Однак, позивачем  не  заявлено вимоги  про стягнення втрат від інфляції та не подано до суду відповідний розрахунок, тому суд  не вважає  за  можливе вирішувати  питання про стягнення втрат від інфляції поза межами позовних вимог через відсутність  клопотання заінтересованої сторони.

Натомість, господарський  суд  залишає  без задоволення клопотання позивача  про забезпечення  позову шляхом накладення арешту на майно та розрахункові  рахунки відповідача, оскільки  позивачем не подано до суду  належних доказів  про те, що невжиття таких заходів  може  утруднити чи  зробити неможливим виконання рішення суду. Крім того, згідно до ст. 67 ГПК України позов забезпечується    накладенням арешту на майно  або грошові  суми, що належать  відповідачеві, а  в клопотанні зазначено  в якості заходів  забезпечення позову застосування  арешту   на майно та розрахункові  рахунки відповідача.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, до стягнення підлягає   заборгованість по оплаті за отриманий товар в розмірі 7003 грн., пеня за  несвоєчасне проведення оплати вартості отриманого  товару в розмірі   368 грн.,  проценти річних  в розмірі  66 грн. 37 коп. на загальну суму 7438 грн. 07 коп.

Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати належить покласти на відповідача повністю, оскільки через невиконання ним своїх  зобов'язань позивач змушений  був  звертатись  до суду за  захистом  законних прав і поніс  додаткові  витрати.

Керуючись  ст.ст. 34, 49, 82,  84, 116 Господарського процесуального кодексу  України, господарський суд

                                              В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити   частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Медична фармацевтична фірма "Галеніка" (25006, м. Кіровоград, вул. Покровська, 73, п/р 26008154 АП АППБ "Аваль", МФО 323538, ідентифікаційний код 23691455) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Мітек"  (юридична адреса: м. Київ, вул. Дегтярівська,  3, поштова адреса: м.Київ,  пров. Очаківський,  3,  р/р 26000162868001 в Київському  Головному  регіональному   управлінні   “Приватбанку”,  МФО 321842, код ЗКПО  14359302 заборгованість по оплаті  за отриманий товар в розмірі  7003 грн., пеню за несвоєчасне проведення оплати вартості  отриманого  товару в розмірі 368 грн. 70 коп.,  проценти річних  в розмірі  66 грн. 37 коп. на загальну суму 7438 грн. 07 коп., суму сплаченого державного мита в розмірі 102 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового  процесу в розмірі  118  грн.

Наказ  видати після набрання рішенням законної сили.

В решті позовних вимог відмовити.

В задоволенні клопотання позивача про забезпечення позову шляхом  накладення арешту на майно  та  розрахункові  рахунки відповідача відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Сторони у справі протягом цього строку мають право подати апеляційну скаргу до Дніпропетровського  апеляційного  господарського  суду на вказане рішення через господарський суд Кіровоградської області.

Суддя                                                                                     Ю.І. Хилько