Постанова

від 21.06.2024 по справі 199/7136/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5246/24 Справа № 199/7136/23 Головуючий упершій інстанції: Авраменко А. М. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2024 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого Красвітної Т.П.,

суддів: Свистунової О.В., Єлізаренко І.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 27 лютого 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом, посилаючись на те, що вона з 11 березня 2021 року перебувала у трудових відносинах із відповідачем, обіймаючи посаду бухгалтера, 24 лютого 2023 року звільнилась за власним бажанням. В день звільнення із позивачкою не було проведено остаточний розрахунок не виплачено нараховану при звільненні заробітну плату на загальну суму 41415,61 гривень. На виконання рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 червня 2023 року у справі №199/2450/23 відповідачем проведено остаточний розрахунок із позивачем 19 липня 2023 року на суму 22112,96 гривень та 23 серпня 2023 року на суму 25793,75 гривень. Позивачка посилалась на наявність вини відповідача у нездійсненні розрахунку, оскільки відповідач нарахував та виплатив заробітну плату керівництву товариства за травень 2023 року, а звільненим працівника заробітна плата не виплачувалась або виплачувалась із затримкою. Період затримки розрахунку із позивачем становив з 24 лютого 2023 року по 23 серпня 2023 року, за вищевказаним рішенням суду середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні стягнуто за період з 24 лютого 2023 року по 12 червня 2023 року. Тому позивачка просила стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 червня 2023 року по 23 серпня 2023 року в розмірі 70373,37 гривень; покласти на відповідача судові витрати по справі.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 27 лютого 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено. Стягнено з Товариства з обмеженою відповідальністю «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13 червня 2023 року по 23 серпня 2023 року в розмірі 70373,37 гривень. У порядку розподілу судових витрат стягнено з Товариства з обмеженою відповідальністю «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1073,6 гривень, а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 гривень, а всього 7073,6 гривень.

В апеляційній скарзі ТОВ «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат», посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги ціну позову, розгляд справи здійснено в порядку спрощеного провадження, без повідомлення учасників справи.

Від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій вона просить апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 27 лютого 2024 року - залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що ОСОБА_1 з 11 листопада 2021 року по 24 лютого 2023 року перебувала у трудових правовідносинах з ТОВ «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» на посаді бухгалтера.

Згідно наказу №102к від 24.02.2023 про припинення трудового договору (контракту), ОСОБА_1 24 лютого 2023 року була звільнена з посади бухгалтера на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням (а.с. 10).

Відповідно до довідки про наявність заборгованості із виплати заробітної плати №5.1/31 від 02.03.2023, при звільненні з посади бухгалтера (по заробітній платі) згідно наказу про припинення трудового договору №102к від 24.02.2023 ОСОБА_1 було нараховано 58901,38 грн, утримано податку з доходів фізичних осіб 10602,25 грн, утримано військового збору 883,52 грн, сума виплати працівнику склала 47415,61 грн. Сума заборгованості при остаточному розрахунку при звільненні ОСОБА_1 складає 47415,61 грн. Станом на 02 березня 2023 року заборгованість і виплати заробітної плати у сумі 47415,61 грн не виплачена позивачці (а.с. 12).

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 червня 2023 року у справі №199/2450/23 (провадження №2/199/1420/23) позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено в повному обсязі. Стягнено з Товариства з обмеженою відповідальністю «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 47 415 (сорок сім тисяч чотириста п`ятнадцять) грн. 61 грн. з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів. Стягнено з Товариства з обмеженою відповідальністю «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 106 249 (сто шість тисяч двісті сорок дев`ять) грн. 99 грн. з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів. Стягнено з Товариства з обмеженою відповідальністю «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1073,60 грн. та витрат на правову допомогу в розмірі 7000 грн., а всього 8073 (вісім тисяч сімдесят три) грн. 60 коп. Стягнено з Товариства з обмеженою відповідальністю «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 474 (чотириста сімдесят чотири) грн. 15 коп. Дане рішення суду набрало законної сили (а.с. 13-15).

Даним рішенням встановлено, що розмір середньоденної заробітної плати позивачки у відповідача складав 1379,87 гривень.

На виконання вищевказаного рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 12 червня 2023 року у справі №199/2450/23, ТОВ «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» було виплачено позивачці заборгованість із заробітної плати двома платежами 23 серпня 2023 року та 19 липня 2023 року, що підтверджується випискою по картковому рахунку ОСОБА_1 (а.с. 22).

За наведених обставин позивачкою здійснено розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за неохоплений вищевказаним рішенням суду від 12 червня 2023 року період з 13 червня 2023 року по 23 серпня 2023 року на загальну суму 70373,37 гривень.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Згідно ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Як вбачається із роз`яснень, наданих в пункті 20 частині 5 пункту 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» не проведення розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для застосування відповідальності передбаченої ст.117 КЗпП України. Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таке ж роз`яснення статті 117 КЗпП України, крім наведеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, надав і Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу.

Аналіз наведених положень ст.117 КЗпП України свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Роботодавець не несе відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України у разі відсутності його вини, при цьому обов`язок доведення відсутності вини покладається на роботодавця.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, середньомісячна заробітна плата за час затримки розрахунку обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку №100 основною для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на час відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення (постанови Верховного Суду від 29 січня 2024 року по справі №560/9586/22, від 22 лютого 2024 року по справі №560/831/23).

У відповідності до ст.117 КЗпП України обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та відворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна загроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами. військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.

У п.1 ч.1 ст.263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили як надзвичайної або невідворотної за даних умов події. Отже, непереборною силою є надзвичайна або невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Відповідно до частини другої статті 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі №905/857/19 (провадження № 12-56гс21), яка відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України підлягає врахуванню при вирішенні цієї справи, аналізуючи питання підтвердження настання обставин непереборної сили (форс-мажору), дійшла висновку, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно (частина перша статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).

Єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні».

Обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо. Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів звертає увагу, що рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська у справі №199/2450/23 стягнуто з ТОВ «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24лютого 2023року по12червня 2023року включно,яке буловиконано відповідачем 19 липня 2023 року на суму 22112,96 гривень та 23 серпня 2023 року на суму 25793,75 гривень, що підтверджується матеріалами справи.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши, що матеріали справи не містять достовірних та достатніх доказів на підтвердження настання обставини непереборної сили (форс-мажору) у ТОВ «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» на дату звільнення позивачки з роботи як підстави для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання обов`язку, визначеного статтею 116 КЗпП України, - суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 70373,37 за період з 13 червня 2023 року по 23 серпня 2023 року.

Колегія звертає увагу, що апеляційна скарга не містить доводів щодо непогодження апелянта з розміром стягнутого середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Посилання в апеляційній скарзі на існування обставин, які перешкоджали виплаті заробітної плати не виключають самі по собі відповідальності відповідача перед позивачем за ст.117 КЗпП України.

Місцевим судом правильно встановлено, що доводи відповідача про звільнення з роботи бухгалтера підприємства, арешт майна підприємства не свідчать про наявність підстав для відмови у задоволенні позову, оскільки зазначені факти не доведені та не свідчать про відсутність вини відповідача у несвоєчасній виплаті заробітної плати позивачці.

Також не може бути підставою для висновків про відсутність вини відповідача у затримці розрахунку твердження про знищення первинної бухгалтерської документації та бухгалтерської бази, оскільки початок кримінального провадження з цього приводу сам по собі не доводить вказаний факт.

Більш того, рішенням суду від 12 червня 2023 року у справі №199/2450/23, яке було ухвалено після заявленого стороною відповідача факту знищення бухгалтерської документації/бази, чітко визначено, які саме суми потрібно стягнути з відповідача на користь позивача, а отже у відповідача було достатньо відомостей та підстав, необхідних для виплати позивачу визначених таким рішенням суду грошових сум.

Крім того, з наданих стороною позивача суду доказів, зокрема копії акту від 03 серпня 2023 року №ПС/ДН/25036/0352, складеного за результатами проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства у сфері праці, а також копії припису про усунення виявлених порушень законодавства про працю №ПС/ДН/25036/0352/П від 03 серпня 2023 року, встановлено, що протягом березня-травня 2023 року на розрахунковий рахунок відповідача надійшло 472500,00 грн, з яких на виплату заробітної плати кошти не спрямовувались, роботодавцем, тобто відповідачем, не вживались всі можливі заходи для забезпечення реалізації права працівника на своєчасне отримання заробітної плати.

Відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця, накладення арештів на кошти роботодавця не виключає його вини у невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України (такий висновок суду відповідає правовій позиції, сформульованій Верховним Судом України в постановах від 03 липня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 25 травня 2016 року у справі № 6-948цс16, Верховним Судом у постанові від 03 січня 2018 року у справі № 331/2814/16-ц).

Сам по собі факт фінансових труднощів на підприємстві не може позбавляти працівників права на виплати, що передбачені при їх звільненні.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Враховуючи те, що у трудових спорах обов`язок доказування покладений на роботодавця, останній не довів належними та допустимими доказами неможливості здійснення розрахунку з позивачкою у день її звільнення.

У даній справі ТОВ «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» ні місцевому суду, ні апеляційному суду не надало доказів та не довело обставин, які унеможливили своєчасно виплатити позивачці належних їй при звільненні сум, зокрема не доведено, що порушення строків виплати цих сум сталося внаслідок непереборної сили, тому роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Клопотань про витребування відповідних доказів товариством не заявлено, що підтверджується матеріалами справи.

Доводи апелянта щодо непогодження зі стягнутою сумою витрат на професійну правничу допомогу є безпідставними.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За положеннями ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові, покладаються на позивача п. 2 ч. 1 ст. 141 ЦПК України).

Матеріалами справи підтверджується обсяг робіт, проведений адвокатом Скалеуьким В.А. у даній справі, що підтверджуються матеріалами справи.

Отже, місцевим судом з огляду на складність справи, кількість та обсяг наданих позивачці її представником правових послуг, враховуючи принцип розумності, обґрунтовано стягнуто з відповідача на користь позивачки витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 гривень.

Наведені у апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 5 ст 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, колегія дійшла висновку про необхідність залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року відкрито провадження по справі та відстрочено апелянтові сплату судового збору до ухвалення апеляційним судом рішення у цій справі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, зважаючи на те, що ухвалою суду від 16.04.2024 року про відкриття апеляційного провадження апелянту відстрочено сплату судового збору за подачу апеляційної скарги та що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, - з ТОВ «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1610,40 грн.

Керуючись ст.ст. 7, 367, 369, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» залишити без задовольнити.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 27 лютого 2024 року залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» (код ЄДРПОУ 30454644) на користь держави судовий збір в розмірі 1610 (одна тисяча шістсот десять) грн. 40 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складений 21 червня 2024 року.

Головуючий Т.П. Красвітна

Судді І.А. Єлізаренко

О.В. Свистунова