Постанова

від 11.12.2024 по справі 199/7136/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/10267/24 Справа № 199/7136/23 Суддя у 1-й інстанції - АВРАМЕНКО А. М. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Халаджи О. В.

суддів: Космачевської Т.В., Максюти Ж.І.,

секретар Піменова М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 вересня 2024 року у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на постанови заступника начальника відділу Синельниківського відділу державної виконавчої служби Синельниківського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Барної Юлії Анатоліївни про зупинення вчинення виконавчих дій від 31 липня 2024 року у виконавчих провадженнях №75611334 та №75610447, про зобов`язання вчинити певні дії (суддя першої інстанції Авраменко А.М., повний текст ухвали складено 20 вересня 2024 року),

В С Т А Н О В И В:

29 серпня 2024 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська звернулась скаржник із вищевказаною скаргою, в обґрунтування якої послалась на те, що рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 лютого 2024 року у цивільній справі №199/7136/23 було задоволено позов скаржника та стягнуто з відповідача ТОВ «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. 05 липня 2024 року на примусове виконання вказаного рішення суду видано два виконавчі листи, за якими 25 липня 2024 року відкрито виконавчі провадження №75611334 та №75610447. Однак 31 липня 2024 року постановами заступника начальника відділу Синельниківського ВДВС Синельниківського району Дніпропетровської області ПМУМЮ (м. Одеса) Барною Ю.А. було зупинено вчинення виконавчих дій у зазначених виконавчих провадженнях, де скаржник є стягувачем. Постанови мотивовані посиланням на п.12 ч.1 ст.34 Закону України «Про виконавче провадження», а саме включенням боржника до переліку об`єктів приватизації. Скаржник вважає вказані постанови неправомірними, просить їх скасувати та зобов`язати відповідний територіальний відділ ДВС поновити права скаржника шляхом поновлення вищевказаних двох виконавчих проваджень. Свою правову позицію скаржник мотивує посилання на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2024 року по справі №335/1961/23, в якій аналізувалась аналогічна ситуація, і суд касаційної інстанції дійшов висновку, що норми п.12 ч.1 ст.34 Закону України «Про виконавче провадження» суперечать Конституції України, тому застосуванню не підлягають, на відміну від норм Конституції України, які є нормами прямої дії, а також практики ЄСПЛ. За таких обставин, посилаючись на вказану правову позицію Верховного Суду, відзначаючи невизначеність строку приватизації, порушенням державним виконавцем права стягувача на вільне володіння майном, яким є і стягнутий судом середній заробіток, а також права на судовий захист, завершальною стадією якого є виконання судового рішення, скаржник просила суд задовольнити її скаргу в повному обсязі.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 вересня 2024 року скаргу ОСОБА_1 на постанови заступника начальника відділу Синельниківського відділу державної виконавчої служби Синельниківського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Барної Юлії Анатоліївни про зупинення вчинення виконавчих дій від 31 липня 2024 року у виконавчих провадженнях №75611334 та №75610447, про зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Визнано протиправними та скасовано постанови заступника начальника відділу Синельниківського відділу державної виконавчої служби Синельниківського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Барної Юлії Анатоліївни про зупинення вчинення виконавчих дій від 31 липня 2024 року у виконавчих провадженнях №75611334 та №75610447.

Зобов`язано Синельниківський відділ державної виконавчої служби Синельниківського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) поновити порушені права ОСОБА_1 шляхом поновлення виконавчих проваджень №75611334 та №75610447 з примусового виконання виконавчих листів №199/7136/23, виданих 05 липня 2024 року Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська.

Із вказаною ухвалою суду не погодився представник ТОВ «Демуринський гірничо-збагачувальний комбінат» - Федорченко В.М., та подав апеляційну скаргу, яку мотивує тим, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 09 липня 2024 року №633-р внесено зміни у додаток до розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 січня 2019 року №36, а саме внесено до переліку об`єктів великої приватизації державної власності ТОВ «Демурінський ГЗК» та наказом Фонду державного майна України від 16 липня 2024 року №10-33-19386 ТОВ «Демурінський ГЗК» включено до переліку об`єктів великої приватизації, що підлягають приватизації у 2024 році, державний виконавець дійшов правильного висновку про зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 75610447, № 75611334 на підставі пункту 12 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження".

ОСОБА_2 просив ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 вересня 2024 року скасувати та у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії ДВС відмовити у повному обсязі.

Від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просила оскаржувану ухвалу залишити без змін.

У судовому засіданні представник ТОВ «Демуринський гірничо-збагачувальний комбінат» Березовська Л.В. доводи апеляційної скарги підтримала та просила її задовольнити.

Представник заявника адвокат Тринько Г.В. у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував та просив відмовити у її задоволенні.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Згідно із ч. 2 ст.372ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що в провадженні Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська перебувала цивільна справа №199/7136/23 (провадження №2/199/333/24) за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. За наслідками розгляду по суті вказаної справи судом 27 лютого 2024 року було ухвалено рішення про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також судових витрат. Означене рішення суду за наслідками апеляційного перегляду залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 червня 2024 року, а ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2024 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою відповідача. Викладені обставини підтверджуються даними з Єдиного державного реєстру судових рішень, відомості з якого суд використовує на підставі ст.ст. 2-6 Закону України «Про доступ до судових рішень».

05 липня 2024 року на вищевказане рішення суду першої інстанції, яке набрало законної сили, Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська було видано два виконавчі листа, з примусового виконання яких 25 липня 2024 року заступником начальника відділу Синельниківського ВДВС Синельниківського району Дніпропетровської області ПМУМЮ (м. Одеса) Барною Ю.А. своїми постановами відкрито два виконавчі провадження №75611334 та №75610447. Викладене підтверджується копіями постанов про відкриття виконавчих проваджень.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 09 липня 2024 року №633-р внесено зміни у додаток до розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 січня 2019 року №36, а саме внесено до переліку об`єктів великої приватизації державної власності ТОВ «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат».

Наказом Фонду Державного майна України від 16 липня 2024 року №10-33-19386 прийнято рішення про приватизацію державної частки розміром 100% статутного капіталу ТОВ «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат».

31 липня 2024 року заступником начальника відділу Синельниківського ВДВС Синельниківського району Дніпропетровської області ПМУМЮ (м. Одеса) Барною Ю.А. своїми постановами зупинено вчинення виконавчих дій з примусового виконання виконавчих листів №199/7136/23, виданих 05 липня 2024 року Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська, у виконавчих провадженнях №75611334 та №75610447. Підставою для такого зупинення стало повідомлення боржника, відповідно до якого останнього на підставі розпорядження КМУ включено до переліку об`єктів великої приватизації державної власності, а також положення п.12 ч.1 ст.34 Закону України «Про виконавче провадження».

На теперішній час процедура приватизації боржника триває, докази щодо конкретних строків її проведення у матеріалах справи відсутні.

Задовольняючі скаргу ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що втручання держави у право на мирне володіння майном скаржника ОСОБА_1 у даному випадку здійснюється не на підставі закону та є непропорційним меті втручання, якою, вочевидь, є запобігання знецінення активів підприємств, що підлягають приватизації, що не було враховано державним виконавцем при винесенні оскаржуваних постанов.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.

Відповідно до частин першої та другоїстатті 18 ЦПК Українисудові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно достатті 129-1Конституції Українисуд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Отже, установлена обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дозволяє ставити його виконання в залежність від волі боржника або будь-яких інших осіб, зокрема виконавця, на вчинення чи невчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначеноЗаконом України «Про виконавче провадження».

У силу приписівстатті 19 Конституції України, статті 1 ЗаконуЗаконом України «Про виконавче провадження»державний виконавець повинен вчиняти виконавчі дії не лише з дотриманнямЗакону України «Про виконавче провадження», а й відповідно до інших законів, які є обов`язковими при вчиненні ним тих чи інших виконавчих дій, що є гарантією належного виконання виконавцем своїх обов`язків і недопущення порушення прав сторін виконавчого провадження.

Положеннямистатті 2 Закону України «Про виконавче провадження»передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, засад: верховенства права, обов`язковості виконання рішень, законності.

Підстави та порядок зупинення вчинення виконавчих дій визначеностаттею 34 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до пункту 12 частини першоїстатті 34 Закону України «Про виконавче провадження»виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі включення єдиного майнового комплексу боржника - державного або комунального підприємства, пакета акцій (часток) у розмірі більше 50 відсотків статутного капіталу боржника - господарського товариства до переліку об`єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації.

Частиною 7 ст.35 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що у випадку, передбаченому п.12 ч.1 ст.34 цього Закону, виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій до закінчення однорічного строку з дня завершення приватизації або до припинення приватизації відповідного об`єкта приватизації.

Посилаючись на дану обставину, державним виконавцем було винесені оскаржувані постанови про зупинення вчинення виконавчих дій.

Відповідно достатті 8 Конституції Українив Україні визнається і діє принцип верховенства права.Конституція Українимає найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основіКонституції Україниі повинні відповідати їй. НормиКонституції Україниє нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставіКонституції Українигарантується.

Статтею 19 Конституції Українизакріплено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Згідно зістаттею 22 Конституції Україниконституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно достатті 43 Конституції Україникожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 55 Конституції Українипередбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження»визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цьогоЗаконута інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цьогоЗаконупідлягають примусовому виконанню.

Згідно із частиною першоюстатті 5 Закону України «Про виконавче провадження»примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюютьсяЗаконом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

За змістом частини першої, абзацу 1 частини другоїстатті 18 Закону України «Про виконавче провадження»виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

За приписамистатті 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Законодавцем передбачений чіткий порядок здійснення дій у виконавчому провадженні. Враховуючи те, що державний виконавець наділений владними повноваженнями, то він повинен дотримуватись цих вимог законодавства.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», встановлено, що суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), протоколи до неї та практику практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Стаття 1 Протоколу 1 Конвенції проголошує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) визначено три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

У контексті статті 1 Першого протоколу Конвенції майном є заробітна плата, а також присуджені судом виплати.

Неспроможність державних органів надати заявнику майно, присуджене йому згідно з остаточним рішенням суду становить втручання, несумісне з гарантіями, закріпленими в пункті 1 статті 1 Першого протоколу (рішення у справах «Бурдов проти росії» від 07 травня 2002 року, «Войтенко проти України» від 29 червня 2004 року).

Аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання статті 13 Конвенції, ЄСПЛ неодноразово вказував, що для того, аби бути ефективним, національний засіб юридичного захисту має бути:

- незалежним від будь-якої дискреційної дії державних органів та доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06 вересня 2005 року у справі «Гурепка проти України», заява № 61406/00, § 59);

- «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (див. рішення від 05 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України», заява № 38722/02, § 75);

- спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 16 серпня 2013 року у справі «Гарнага проти України», заява № 20390/07, § 29).

Стаття 18 Закону України «Про виконавче провадження»передбачає обов`язок виконавця вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

З моменту звернення у належний спосіб до органів виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження, стягувач має право розраховувати, що компетентний орган здійснить всі можливі заходи для виконання постановленого судового рішення, що набрало законної сили.

За приписами пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

У рішенні ЄСПЛ від 20 липня 2004 у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».

У рішенні від 17 травня 2005 року у справі «Чіжов проти України» (заява № 6962/02) ЄСПЛ зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої пунктом 1 статті 6 Конвенції.ЄСПЛ неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах «Півень проти України» (заява № 56849/00) від 29 червня 2004, «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року).

Відповідно до змісту рішення ЄСПЛ від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України» право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

ЄСПЛ також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.

У справі «Фуклєв проти України» (рішення від 07 червня 2005 року) ЄСПЛ вказав, що держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.

Сукупний аналіз рішень ЄСПЛ у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України» достеменно засвідчує його однозначну позицію про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується зКонституцією України.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Ураховуючи, що обов`язком держави є забезпечення виконання остаточного рішення, беручи до уваги тривалу дію зупинення вчинення виконавчих дій, відсутність правової визначеності щодо настання подій, з якими пов`язано відновлення виконавчих дій, а також сумніви щодо існування легітимної мети такого зупинення, колегія суддів доходить висновку, що пункт 12 частини першоїстатті 34 Закону України «Про виконавче провадження»є таким, що не відповідаєКонституції України(суперечить статтям 8, частині другій статті 19, частинам першій, другій статті 55, пункту 9 частини другої статті 129, частинам першій, другійстатті 129-1 Конституції України), тому суд вирішує справу без застосування цієї норми, а застосовує нормиКонституції Українияк норми прямої дії з урахуванням юридичної позиції, викладеної у підпункті 5.1 пункту 5 мотивувальної частиниРішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020, та практики ЄСПЛ щодо права особи на доступ до суду в аспекті розуміння обов`язку держави щодо забезпечення виконання судового рішення, постановленого проти держави та державних підприємств.

Відповідно достатті 447 ЦПК Українисторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цьогоКодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно із частиною другоюстатті 451 ЦПК Україниу разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що втручання держави у право на мирне володіння майном у даному випадку здійснюється не на підставі закону та є непропорційним меті втручання, якою, вочевидь, є запобігання знецінення активів підприємств, що підлягають приватизації, що не було враховано державним виконавцем при винесенні оскаржуваних постанов.

Аргументи апеляційної скарги не спростовують правильні висновки суду першої інстанції, оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 20 серпня 2024 року залишити без змін.

Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку, що ухвала суду постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для її скасування або зміни відсутні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, не ґрунтуються на нормах права, та не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 367, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат» залишити без задоволення.

Ухвалу Амур-Нижньодніпровськогорайонного судум.Дніпропетровська від17вересня 2024року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: О.В. Халаджи

Т.В. Космачевська

Ж.І. Максюта

Повний текст судового рішення складено 17 грудня 2024 року.

Головуючий-суддя О.В. Халаджи