Постанова

від 20.06.2024 по справі 280/6094/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

20 червня 2024 року м. Дніпросправа № 280/6094/23

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Божко Л.А. (доповідач),

суддів: Шлай А.В., Кругового О.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Запорізької єпархії Української Православної Церкви на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14.09.2023 в адміністративній справі №280/6094/23 (суддя Прасов О.О.) у справі за позовом Управління Запорізької єпархії Української Православної Церкви до Запорізької міської ради про визнання протиправним та скасування в частині рішення,

в с т а н о в и В:

У серпні 2023р. до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов Управління Запорізької єпархії Української Православної Церкви до Запорізької міської ради, в якому позивач просив суд визнати протиправним та скасувати п.1 Рішення 19 сесії Запорізької міської ради №70 від 12.07.2023 Про припинення взаємовідносин Запорізької міської територіальної громади із релігійними організаціями Української православної церкви московського патріархату.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14.09.2023 в задоволені адміністративного позову відмовлено.

Рішення суду обгрунтовано тим, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що його права були істотним чином порушені прийняттям оскаржуваного рішення, рішення прийнято уповноваженим органом місцевого самоврядування та з дотримання процедури.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вмог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції не було взято до уваги, що охоронюване законом право позивача (який представляє всі парафії), що полягає у прагненні до законного користування своїми правами як суб`єкта цивільних, господарських, та інших відносин, однією зі сторін яких є відповідач, та за захистом якого він звернувся до суду, було прямо порушено прийнятим відповідачем рішенням, порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Крім того, на підставі оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень виконавчими органами відповідача будуть вчинятися дії, спрямовані на розірвання господарських договорів з парафіями, які входять до складу Запорізької єпархії Української Православної Церкви, в першу чергу договорів оренди комунального майна, на підставі яких ці парафії користуються приміщеннями, в яких розташовані богослужебні споруди (церкви, часовні, монастирі, тощо.

Відповідно до п.3 Статуту «Управління Запорізької єпархії Української Православної Церкви» єпархія об`єднує громадян, які мешкають на території єпархії, для спільного здійснення права на свободу сповідання і поширення Православної Християнської віри.

Оскаржуване рішення відповідача може призвести до того, що значне число віруючих буде позбавлене можливості задовольнити свої релігійні потреби шляхом відвідування Церкви, що, в свою чергу призведе до порушення їхніх прав, забезпечених Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» та дискримінації по надуманим мотивам за ознакою відношення до Української Православної Церкви.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив суд апеляційну скаргу Управління Запорізької єпархії Української Православної Церкви залшити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Управління Запорізької єпархії Української Православної Церкви є релігійною організацією та юридичною особою з ідентифікаційним кодом 20512570 з місцезнаходженням Україна, 69015, Запорізька область, м.Запоріжжя, вул.Кияшка, буд.26. Засновником (учасником) Управління Запорізької єпархії Української Православної Церкви є Собор Української Православної церкви при Києво-Печерській Лаврі.

У Статуті Управління Запорізької єпархії Української Православної Церкви (у новій редакції) зазначено: … І.Загальні положення 1.Запорізька Єпархія (місцева Церква) є частиною Української Православної Церкви. Єпархія складається з парафій, які знаходяться на території наступних адміністративних одиниць Запорізької області: Великобілозерський район, Веселівський район, Вільнянський район, м.Енергодар, м.Запоріжжя, Запорізький район, Кам`янсько-Дніпровський район, Мелітопольський район, Михайлівський район, Новомиколаївський район, Оріхівський район, які об`єднані в благочиння, а також монастирів, духовних шкіл, братств, місій та подвір`їв. 2. Єпархія утворюється і скасовується за рішенням Священного Синоду та затверджується Собором єпископів Української Православної Церкви. Межі єпархії на території України визначаються Священним Синодом УПЦ. … II.Структура та управління. 5.Управління Запорізької єпархії є виконавчим органом єпархії. Загальне керівництво та перевірка його діяльності здійснюється у відповідності із Статутом про управління Української Православної Церки. 6.Управління Запорізької єпархії здійснює свою діяльність, дотримуючись чинного законодавства, а також даного Статуту, який визначає його правоздатність як юридичної особи. 7.Керуючим Запорізькою єпархією є єпархіальний архієрей. Вищим органом управління єпархії є Єпархіальні Збори та Єпархіальна Рада, очолювана єпархіальним архієреєм. ….

У Статуті про управління Української Православної Церкви (з доповненнями і змінами) зазначено: … 1.Українська Православна Церква є самостійною і незалежною у своєму управлінні та устрої відповідно до Грамоти Патріарха Московського і всієї Русі Олексія II від 27 жовтня 1990 року. Керівний центр Української Православної Церкви знаходиться у м.Києві. 2.Найвищими органами церковної влади та управління Української Православної Церкви є Собор Української Православної Церкви, Собор єпископів Української Православної Церкви та Священний Синод Української Православної Церкви на чолі з Митрополитом Київським і всієї України. 3.Українська Православна Церква здійснює свою спасительну діяльність на основі Святого Письма та Святого Передання, неухильно дотримується догматів православної віри та священних канонів і у своєму управлінні керується даним Статутом при повазі до державних законів і дотриманні їх. 4.Українська Православна Церква об`єднує єпархії, синодальні установи, благочиния, парафії, монастирі, духовні навчальні заклади, братства, сестринства та місії. ….

У Рішенні 19 сесії Запорізької міської ради від 12.07.2023 за №70 Про припинення взаємовідносин Запорізької міської територіальної громади із релігійними організаціями Української православної церкви московського патріархату зазначено: … Відповідно до Конституції України, Законів України Про місцеве самоврядування, Про свободу совісті та релігійні організації з метою унеможливлення діяльності в місті Запоріжжя релігійних організацій, керівний центр (управління) яких знаходиться за межами України в державі, яка здійснює збройну агресію проти України, зменшення інформаційно-психологічного впливу країни-агресора на українське суспільство, забезпечення духовної незалежності, Запорізька міська рада вирішила: 1.Виконавчим органам ради вжити заходів щодо припинення взаємовідносин Запорізької міської територіальної громади із релігійними організаціями, керівний центр (управління) яких знаходиться за межами України в державі, що здійснює збройну агресію проти України. ….

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

За приписами частин 1, 3 статті 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов`язкова.

Згідно із частинами 1, 4 статті 3 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23.04.1991 від №987-ХІІ (далі - Закон №987-ХІІ) кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання. Ніхто не може встановлювати обов`язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії. Батьки або особи, які їх замінюють, за взаємною згодою мають право виховувати своїх дітей відповідно до своїх власних переконань та ставлення до релігії. Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров`я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов`язанням України.

Відповідно до частин 1, 5 статті 5 Закону №987-ХІІ в Україні здійснення державної політики щодо релігії і церкви належить виключно до відання України. Церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави. Держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій; сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують релігію або не сповідують її, між віруючими різних віросповідань та їх релігійними організаціями; бере до відома і поважає традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству. Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, не фінансує діяльність будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії. Усі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед законом. Встановлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віросповідання чи релігійної організації щодо інших не допускається.

Частинами 1, 3 статті 8 Закону № 987-ХІІ передбачено, що релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням). Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.

За приписами частини 1 статті 29 Закону № 987-ХІІ забезпечення виконання та додержання законодавства про свободу совісті, світогляду, віросповідання та релігійні організації здійснюють у межах компетенції центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері релігії, інші центральні органи виконавчої влади, органи прокуратури, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 9 статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, порушувати у порядку, визначеному Конституцією та законами України, питання про заборону діяльності політичних партій, громадських об`єднань, якщо вона спрямована на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на стійкість критичної інфраструктури, права і свободи людини, здоров`я населення.

Згідно із частинами 1, 3 статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Відповідно до частин 1, 2 статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Частинами 1, 2 статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 року №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР) місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (частина перша статті 10 Закону №280/97-ВР).

Згідно із статтею 25 Закону №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

За приписами частин 1, 2, 10 статті 59 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Конституційний Суд України у рішенні від 16.04.2009 року №7-рп/2009 зазначив, що гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Такі ж положення закріплені у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване рішення прийнято відносно релігійних громад, як складової частини Російської Православної церкви

При вирішенні даного спору суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові від 13.08.2020 у справі №369/3756/16-а, де Верховний Суд зазначив, що обов`язковою умовою оцінки судом рішення суб`єкта владних повноважень та/або органів місцевого самоврядування є доведеність позивачем порушення таким рішенням його прав та законних інтересів. При цьому таке порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення, що не дозволяє скаржитися щодо певних обставин абстрактно лише тому, що заявник вважає, що спірне рішення начебто впливає на правове становище позивача та третіх осіб. Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах. Для відновлення порушеного права у зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень та/або органами місцевого самоврядування особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.

Таким чином, оскільки позивачем не наведено обґрунтованих мотивів і не надано відповідних доказів, яким чином спірне рішення порушує його права або інтереси, тобто породжує, змінює або припиняє його права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, а під час розгляду справи встановлено відсутність порушеного права позивача, яке підлягало б судовому захисту, тому з наведених вище мотивів та підстав суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що в межах апеляційної скарги порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому апеляційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Керуючись п.1 ч. 1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Управління Запорізької єпархії Української Православної Церкви залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14.09.2023 року- залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий - суддяЛ.А. Божко

суддяА.В. Шлай

суддяО.О. Круговий