Постанова

від 21.06.2024 по справі 140/16471/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/16471/23 пров. № А/857/20733/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіКоваля Р. Й.,

суддівГуляка В. В.,

Ільчишин Н. В.,

розглянувши у письмовому провадженні у м. Львові апеляційну скаргу Релігійної організації «Християнська місія «Голос надії» на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2023 року (прийняте у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Луцьку суддею Смокович В. І.) в адміністративній справі № 140/16471/23 за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Релігійної організації «Християнська місія «Голос надії» про стягнення адміністративно-господарської санкції та пені,

В С Т А Н О В И В :

У червні 2023 року Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі також - Волинське ОВ ФСЗОІ, позивач) звернулося до Волинського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та просило стягнути з Релігійної організації «Християнська місія «Голос надії» (далі також - РО «Християнська місія «Голос надії», відповідач) на свою користь адміністративно-господарські санкції в сумі 35 776,16 грн та пені в сумі 1917,54 грн, а всього 37 693,70 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем не виконано нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у звітному 2022 році.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2023 року позов задоволено.

Не погодившись із зазначеним рішенням, його оскаржила РО «Християнська місія «Голос надії», яка вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; та за неправильного застосування норм матеріального права. Тому просило скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що РО «Християнська місія «Голос надії», виходячи з цілей та предмету її діяльності, безпосередньо не здійснює будь-якої господарської діяльності, а її діяльність являє собою діяльність не господарюючого суб`єкта, така діяльність спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов функціонування Місії, що здійснюється за участі або без участі суб`єктів господарювання. Зауважує, що відповідно до частини третьої статті 20 Закону 875-ХІІ сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону саме за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів). Водночас відповідач є неприбутковою установою та їй присвоєно ознаку неприбутковості-0035 релігійні організації. З наведених підстав частина третя статті 20 Закону № 875-ХІІ звільняє релігійні організації від сплати адміністративно-господарських санкцій у разі незабезпечення ними виконання встановленого законодавством нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. Вказує, що така правова позиція щодо звільнення від сплати релігійної організації від сплати адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відображена у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2021 року у справі № 580/15/21 у подібних правовідносинах. За таких обставин, вважає, що в діях РО «Християнська місія «Голос надії» відсутній склад правопорушення, а відтак, застосування адміністративно-господарських санкцій та пені за непрацевлаштування є протиправним.

Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв`язку з розглядом справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що Релігійна організація «Християнська місія «Голос надії» з 30 жовтня 1991 року зареєстроване як юридична особа, основним видом діяльності є КВЕД 94.91 «Діяльність релігійних організацій (основний)», що підтверджується даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань (а. с. 33, 60).

Відповідно до рішення Луцької ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області №1803184600230 від 15 листопада 2018 року РО «Християнська місія «Голос надії» включена до Реєстру неприбуткових установ та організацій та їй присвоєно ознаку неприбутковості 0035 релігійні організації (а. с. 32).

Як видно з Витягу з централізованого банку даних з проблем інвалідності (ЦБІ) середньооблікова кількість штатних працівників у 2022 році у відповідача становить 9 осіб, кількість осіб з інвалідністю у 2022 році становить 0 осіб, фонд оплати праці застрахованих осіб відповідача у 2022 році становив 643 970,83 грн (а. с. 9).

При цьому, кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону № 875-ХІІ, повинна складати 1 особа.

З використанням інформації Пенсійного фонду України Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю було створено розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік, відповідно до якого сума адміністративно-господарських санкцій становить 35 776,16 грн, пеня - 1831,68 грн, всього 37 607,84 грн (а. с. 6, 7).

Позивач вказує, що в цьому розрахунку допущено арифметичну помилку, у зв`язку з чим подав до суду заяву про уточнення позовних вимог, а саме про стягнення з відповідача 35 776,16 грн адміністративно-господарських санкцій та 1917,54 грн пені, всього - 37 693,70 грн та відповідний новий розрахунок (а. с. 21, 23).

У зв`язку з невиконанням відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю позивачем направлено претензію № 378/19-06/08-76 від 17 травня 2023 року, в якому вказало про обов`язок сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 35 776,16 грн та пеню в сумі 856,60 грн станом на 17 травня 2023 року та роз`яснило порядок нарахування пені за порушення термінів сплати (а. с. 10).

У відповідь на претензію РО «Християнська місія «Голос надії» у листі від 26 травня 2023 року повідомило ВОВ Фонд соцзахисту осіб з інвалідністю про те, що на сьогоднішній день у організації працевлаштований інвалід, який раніше був працевлаштований в місії (але за власним бажанням розрахувався). У 2022 році на добровільних засадах в місії виконував служіння капелана, місія активно сприяла його праці. Просить не застосовувати адміністративно-господарські санкції, оскільки місія є благодійною організацією на добровільних пожертвуваннях і на постійній основі допомагала і допомагає інвалідам, активно допомагала і допомагає вимушеним переселенцям, військовим різними методами (а. с. 11).

Відповідач вказану суму адміністративно-господарських санкцій в добровільному порядку не сплатив, у зв`язку з чим контролюючий орган звернуся до суду з позовом про стягнення з нього адміністративно-господарських санкцій та пені.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції мотивував це тим, що імперативною нормою частини першої статті 20 Закону № 875-ХІІ, якою передбачено застосування адміністративно-господарських санкцій, визначено, що положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, до яких РО «Християнська місія «Голос надії» не відноситься.

Інших пільг звільнення роботодавця від сплати адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю Законом № 875-ХІІ не передбачено.

З наведеного слідує, що відповідач у цій справі не звільнений від обов`язку вжити залежних від нього передбаченихзакономзаходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення, чого відповідачем здійснено не було.

При цьому наведені відповідачем обставини не є перешкодою для виконання такого обов`язку, зокрема подання звіту форми № 3-ПН до органів зайнятості.

Такі висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів апеляційного суду, відповідають нормам матеріального права, фактичним обставинам справи і є правильними з огляду на таке.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише; на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, що гарантують їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, визначає Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-ХІІ (далі - Закон № 875-ХІІ).

Частинами першою, другою статті 18 Закону № 875-ХІІ передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону № 875-ХІІ (у редакції до 06.11.2022) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Законом України Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту соціальних, трудових та інших прав фізичних осіб, у тому числі під час воєнного стану, та спрощення обліку робочих місць для осіб з інвалідністю від 18.10.2022 № 2682-IX (чинний з 06.11.2022) частину третю статті 18 Закону № 875-ХІІ викладено в новій редакції: Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частинами першою, другою, четвертою статті 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (частина друга статті 20 Закону № 875-ХІІ).

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для суб`єктів господарювання, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.

Разом з тим, законом передбачено випадки, у яких суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відтак, враховуючи правову позицію Верховного Суду, яка була викладена в постановах від 28 травня 2019 року в справі № 807/554/17, від 11 липня 2019 року в справі №804/7412/15, суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

За змістом статті 18-1 Закону № 875-ХІІ пошук підходящої роботи для осіб з інвалідністю здійснює державна служба зайнятості.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатись пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Згідно із пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії).

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії, підприємство фактично вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17, від 11.08.2021 у справі № 260/557/19, відповідно до яких підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, їх відмова від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Відповідно до Порядку подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії), затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31.05.2013 (далі Порядок № 316) (останній втратив чинність на підставі наказу Міністерства економіки № 827-22 Про затвердження форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії та Порядку її подання від 12.04.2022 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.05.2022 за № 565/37901; фактична втрата чинності з 07.07.2022; далі Наказ № 827, Порядок № 827 відповідно) форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця (пункт 3).

Згідно пунктів 3, 5 зазначеного Порядку форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Пунктом 1.5 розділу І Порядку № 827 передбачено, що форма № 3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) (далі - центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Форма № 3-ПН може подаватися роботодавцем в електронній формі (з накладенням чи без накладення електронного підпису або печатки, які базуються на кваліфікованих сертифікатах відкритих ключів) або в паперовій формі (із засвідченням підписом керівника / фізичної особи - підприємця або уповноваженої ним (нею) особи).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 25.07.2022 у справі № 160/4187/19, доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є звіт форми № 3-ПН. Законом не передбачено обов`язку щомісячно подавати звітність за формою № 3-ПН. Проте, існує обов`язок підприємств одноразово подавати форму № 3-ПН, а саме не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії.

Як видно з Витягу з централізованого банку даних з проблем інвалідності (ЦБІ) середньооблікова кількість штатних працівників у 2022 році у відповідача становить 9 осіб, тобто відповідачем використовується наймана праця.

Отже, відповідач зобов`язаний був створити одне робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю та, відповідно, проінформувати про це органи зайнятості, шляхом подання останнім звіту форми № 3-ПН.

Разом з тим, ані до суду першої, ані апеляційної інстанції відповідачем не надано доказів надання таких звітів, як і не наведено жодних пояснень з цього приводу.

Вказані обставини дають підстави суду для висновку про невиконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у повному обсязі, відповідно до нормативу, встановленогостаттею 19 Закону № 875-XІI та не інформування центру зайнятості про наявність робочих місць на підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості особи з інвалідністю для працевлаштування.

При цьому, як слідує із доводів відповідача, він не заперечує факту неподання ним у 2022 році до органів зайнятості звітів форми № 3-ПН, обґрунтовуючи це твердженням про непоширення на нього положень ч. 1ст. 20 Закону № 875-ХІІ(в силу статусу неприбуткової організації).

Разом з тим суд зазначає, що Закон № 875-ХІІ звільняє від санкцій лише підприємства, які повністю утримуються за рахунок державного або місцевих бюджетів, до яких РО «Християнська місія «Голос надії» не відноситься.

Інших пільг звільнення роботодавця від сплати адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю Законом № 875-ХІІ не передбачено.

Враховуючи наведене колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідач у цій справі не звільнений від обов`язку вжити залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення, чого відповідачем здійснено не було.

Водночас відсутність прибутку як підстава для невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю законом не передбачена та жодним чином не нівелює факт вчиненого порушення відповідачем.

Враховуючи положення ч. 2ст. 218 Господарського кодексу України, відповідач не може вважатись таким, що вжив всіх залежних від нього заходів, спрямованих на недопущення скоєння правопорушення, а відтак не може бути звільнений від відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій за незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік.

З приводу посилань відповідача на звільнення неприбуткової організації від адміністративно-господарських санкцій у подібних правовідносинах, що відображено у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2021 року по справі 580/15/21, суд констатує, що відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені виключно в постановах Верховного Суду, а отже висновки Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2021 року в справі № 580/15/21 не є обов`язковими для врахування у цій справі.

Натомість, висновки суду в цій справі узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою зокрема у постанові від 24 березня 2021 року в справі № 440/2371/19.

Враховуючи наведене та те, що відповідачем не доведено, що ним вжито усіх залежних від нього передбачених законом заходів для недопущення господарського правопорушення, а сума адміністративно-господарських санкцій не була ним сплачена добровільно, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що адміністративно-господарські санкції за незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік підлягають стягненню.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог.

Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст. ст. 229, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Релігійної організації «Християнська місія «Голос надії» залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2023 року в адміністративній справі № 140/16471/23 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя Р. Й. Коваль судді В. В. Гуляк Н. В. Ільчишин