Постанова

від 18.06.2024 по справі 918/778/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2024 року Справа № 918/778/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Грязнов В.В. , суддя Розізнана І.В.

секретар судового засідання Соколовська О.В.

за участю представників:

прокурора Рункевич І.В.

позивача не з`явився

відповідача - адвокат Мельник О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Рівненської області від 16.04.2024 у справі №918/778/23 (ухвалене суддею Марачем В.В., повний текст складений 24.04.2024)

за позовом Виконувача обов`язків керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненського обласного центру зайнятості

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія"

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 230 657,00 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 16.04.2024 у справі №918/778/23 позов задоволений.

Визнано недійсними Додаткову угоду №1 від 05.03.2021, Додаткову угоду №2 від 20.08.2021, Додаткову угоду №3 від 08.09.2021, Додаткову угоду №4 від 22.09.2021, Додаткову угоду №5 від 30.09.2021, Додаткову угоду № 6 від 01.10.2021, Додаткову угоду №7 від 03.11.2021, Додаткову угоду №8 від 04.11.2021, Додаткову угоду №9 від 25.11.2021 до Договору про постачання електричної енергії споживачу №16334-ВЦ/5 від 12.01.2021, укладеного між Рівненським обласним центром зайнятості та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія".

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на користь Рівненського обласного центру зайнятості кошти у розмірі 230 657 грн 00 грн.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на користь Рівненської обласної прокуратури судовий збір у сумі 27615 грн 86 коп.

Вказане рішення мотивоване тим, що оскільки додаткова угода №1 укладена з порушенням ст. 41 Закону та підлягає визнанню судом недійсною, наступні додаткові угоди також підлягають визнанню недійсними, адже їхнє укладення призвело до перевищення допустимої межі збільшення ціни за одиницю товару (10%), що визначена Законом. Перемога у закупівлі, джерелом фінансування якої є кошти місцевого бюджету та укладення договору про закупівлю електричної енергії з ціною за 1 к Вт* год електричної енергії 2,00 грн та її подальше підвищення шляхом укладення оспорюваних додаткових угод (без відповідного коливання ціни на ринку), що призвело до загального збільшення ціни удвічі є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку відповідача. Відповідно, отримана відповідачем оплата у сумі 230 657 грн за товар, який не був ним поставлений, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Місцевий господарський суд повважав, що Рівненський обласний центр зайнятості є неприбутковою державною установою, а фінансування даної закупівлі UА-2021-01-04-002842-с здійснювалось за рахунок бюджетних коштів, останнім заходи реагування за вказаним фактом не вживались, а тому відповідно до ст. 53 ГПК України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру, дані обставини стали підставою для захисту інтересів держави в особі Рівненського обласного центру зайнятості шляхом звернення прокурора до суду з даним позовом.

Не погоджуючись із ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" звернулося до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 16.04.2024 у справі №918/778/23 та прийняти нове, яким в позовних вимогах відмовити у повному обсязі. Судові витрати покласти на Рівненську окружну прокуратуру.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник зазначає наступне:

- позовні вимоги прокурора, які спрямовані на захист прав або інтересів не держави, а державного підприємства, не підлягають розгляду по суті, оскільки позовну заяву за такими вимогами фактично подано не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах державного підприємства, а прокурор не має повноважень на ведення справ в частині таких вимог;

- згідно Положення Рівненський обласний центр зайнятості не є органом державної влади і не є суб`єктом владних повноважень, звернення прокурора до суду у цій справі в інтересах держави в особі Рівненського обласного центру зайнятості є безпідставним;

- звертаючись із позовом у даній справі, Прокурор фактично перебрав на себе повноваження Держаудислужби, самостійно здійснив моніторинг відкритих торгів UA-2021-01-04-002842-C в електронній системі публічних закупівель Prozorro, за результатами яких був укладений Договір №16334-ВЦ/5 від 12.01.2021 між Рівненським обласним центром зайнятості та ТОВ "РОЕК" та у подальшому додаткові угоди;

- прокуратура згідно закону має повноваження звертатися до суду в інтересах Держави виключно на наявності матеріалів проведеної перевірки та встановленого порушення Держаудитслужбою, яка протягом розумного строку не звернеться до суду, щодо виявленого порушення;

- додаткові угоди про збільшення ціни за одиницю товару укладанні між сторонами у відповідності до вимог ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та умов Договору без порушення вимог чинного законодавства. Крім того, ціна за одиницю товару, яка вказана в кожній з додаткових угодах не перевищує 10 відсотків та не призводить до збільшення суми, визначеної в договорі;

- зважаючи, що спір виник внаслідок неправильних дій зокрема позивача, то при розподілі судових витрат необхідно було покласти витрати зі сплати судового спору порівну на кожну зі сторін. Отже, оспорюване рішення в частині стягнення судового збору ухвалене з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню.

22.05.2024 на адресу суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи №918/778/23.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 відкрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Рівненської області від 16.04.2024 у справі №918/778/23. Розгляд апеляційної скарги призначений на 18.06.2024 об 10:30год. Запропоновано учасникам справи у строк до надіслати до 12.06.2024 Північно-західного апеляційного господарського суду письмові відзиви на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст. 263 ГПК України, та докази надсилання копії відзивів та доданих до них документів іншим учасникам справи.

06.06.2024 на адресу суду від Рівненської окружної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому прокуратура просить апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Рівненської області від 16.04.2024 у справі №918/778/23 залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

В судовому засіданні представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених в останній.

Прокурор заперечив доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві.

В судове засідання представник Рівненського обласного центру зайнятості не з`явився, про місце, час і дату судового засідання повідомлявся належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутності представника позивача.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, вважає за необхідне зазначити наступне.

Судом встановлено, що Рівненським обласним центром зайнятості проведено закупівлю UA-2021-01-04-002842-с за предметом: "Електрична енергія", за результатами якої з Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" укладено Договір про постачання електричної енергії споживачу №16334-ВЦ/5 від 12.01.2021.

Так, за цим Договором Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача на 2021 рік, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної електричної енергії згідно з умовами цього Договору (п. 2.1 Договору).

Відповідно до п. 5.1 Договору, ціна за 1 кВт*год електричної енергії за цим Договором становить 2,00 грн без ПДВ, разом з ПДВ 2,40 грн.

Відповідно до п.13.1 Договору, істотні умови договору не можуть змінюватися, після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

При збільшенні ціни за одиницю товару має відбутися попередньо її коливання, тобто зміна ціни електричної енергії на ринку в сторону збільшення.

Постачальнику потрібно дотримуватися принципу пропорційності під час визначення відсотка для зміни ціни за одиницю, виходячи з розміру відсотка зростання ціни на ринку.

Під пропорційністю розуміється збільшення ціни на такий відсоток, на який вона проколивалася, але не більше ніж до 10 відсотків.

Внесення змін до Договору про закупівлю на цій підставі повинно бути обґрунтованим та документально підтвердженим.

Зміни до Договору відповідно до вище сказаного можливі лише при дотриманні наступної процедури:

- до Договору про закупівлю надається довідка (або інший підтверджуючий документ) видана компетентним органом (установою, організацією, тощо), який має повноваження здійснювати моніторинг цін на товари, про середньозважену ціну на ринку електричної енергії в торговій зоні "ОЕС України" на момент укладання даного Договору;

- у разі коливання ціни за одиницю товару (електричної енергії) на ринку в торговій зоні "ОЕС України" Постачальник може письмово звернутися до Споживача щодо збільшення ціни за одиницю товару (електричної енергії) та надає Споживачу на розгляд розрахунок зростання вартості товару у відсотках з моменту укладення Договору, або з моменту підписання попередньої додаткової угоди до Договору щодо збільшення ціни, якщо такі були укладені. До розрахунку обов`язково надається довідка або експертний висновок або інший підтверджуючий документ виданий компетентним органом (установою, організацією, тощо), який має повноваження здійснювати моніторинг цін на відповідні товари, зокрема, на електричну енергію, про середньозважену ціну на ринку електричної енергії в торговій зоні "ОЕС України" на момент внесення відповідних змін до Договору та проект додаткової угоди.

Довідка або експертний висновок або інший підтверджуючий документ виданий компетентним органом (установою, організацією, тощо) повинні бути видані місяцем щодо якого планується перегляд ціни за одиницю товару, або ж попереднім місяцем - до місяця зміни ціни. Такий документ обов`язково повинен мати посилання на сайт Державного підприємства "Оператор ринку" за посиланням https://wwvv.oree.com.ua/.

Сторони підтверджують неможливість зміни ціни на електричну енергію у випадку, якщо Постачальник двічі звертається з метою вчинення таких дій, але як підставу надає одну і ту саму довідку або експертний висновок або інший підтверджуючий документ виданий компетентним органом (установою, організацією, тощо). Тобто кожна зміна ціни повинна бути підтверджена окремою довідкою або експертним висновком або іншим підтверджуючим документом виданим компетентним органом (установою, організацією, тощо).

Змінити ціну за одиницю товару Сторони мають право в сторону збільшення, при цьому зазначена зміна ціни не може бути більшою, ніж до 10 % від попередньої ціни. У цьому разі в першій додатковій угоді зміна ціни в межах до 10 % має відраховуватися від ціни, яка зазначена в первинному Договорі, а в наступних додаткових угодах - від ціни товару з урахуванням змін, попередньо внесених до, такої ціни товару додатковими угодами.

У разі дотримання вище викладених умов та лише за взаємною згодою Сторін підписується відповідна додаткова угода про внесення змін до Договору.

Як встановлено судом, у подальшому між сторонами, на підставі даних з сайту ДП "ОПЕРАТОР РИНКУ" та висновків Рівненської торгово-промислової палати, підписано ряд додаткових угод, якими кожного разу збільшено ціну за одиницю товару посилаючись на коливання ціни такого товару на ринку, а саме:

- додатковою угодою № 1 від 05.03.2021 визначено, що ціна (за одиницю товару) кВт*год спожитої електричної енергії становить 2,10 грн/кВт*год без ПДВ (збільшено ціну на 5 %) та починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з лютого 2021 року;

- додатковою угодою № 2 від 20.08.2021 - 2,28043 грн/кВт*год без ПДВ (збільшено ціну на 14 %) та починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з 01.08.2021;

- додатковою угодою № 3 від 08.09.2021 - 2,47888 грн/кВт*год без ПДВ (збільшено ціну на 23,9 %) та починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з 16.08.2021;

- додатковою угодою № 4 від 22.09.2021 - 2,67530 грн/кВт*год без ПДВ (збільшено ціну на 33,7 %) та починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з 01.09.2021;

- додатковою угодою № 5 від 30.09.2021 - 2,85510 грн/кВт*год без ПДВ (збільшено ціну на 42,7 %) та починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з 14.09.2021;

- додатковою угодою № 6 від 01.10.2021 - 3,08279 грн/кВт*год без ПДВ (збільшено ціну на 54 %) та починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з 15.09.2021;

- додатковою угодою № 7 від 03.11.2021 - 3,36139 грн./кВт*год без ПДВ (збільшено ціну на 68 %) та починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з 01.10.2021;

- додатковою угодою № 8 від 04.11.2021 - 3,66783 грн/кВт*год без ПДВ (збільшено ціну на 83,3%) та починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з 14.10.2021;

- додатковою угодою № 9 від 25.11.2021 - 4,00488 грн/к13т*год без ПДВ (збільшено ціну на 100%) та починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з 05.11.2021.

Отже, внаслідок укладення додаткових угод відбулось збільшення ціни за одиницю товару на 100 % від ціни, зазначеної у Договорі про постачання електричної енергії споживачу №16334-ВЦ/5 від 12.01.2021.

Відповідно до інформації Рівненського ОЦЗ щодо обсягів використання електричної енергії за даним Договором (а.с.40-47) встановлено, що ТОВ "РОЕК" на виконання Договору поставлено 259 915 кВт*год електричної енергії на загальну суму 854 453,03 грн, а саме:

- за січень 2021 року - 22 048 кВт*год на суму 52 915,20 грн з ПДВ;

- за лютий 2021 року-23 259 кВт*год на суму 55821,60 грн з ПДВ;

- за березень 2021 року - 19 156 кВт*год на суму 51064,20 грн з ПДВ;

- за квітень 2021 року -20 455 кВт*год на суму 51 546,60 грн з ПДВ;

- за травень 2021 року - 19 902 кВт*год на суму 50 153,04 грн з ПДВ;

- за червень 2021 року - 15 244 кВт*год на суму 38 414,88 грн з ПДВ;

- за липень 2021 року -20 455 кВт*год на суму 51 024,96 грн з ПДВ;

- за серпень 2021 року - 16 158 кВт*год на суму 46 202,89 грн з ПДВ;

- за вересень 2021 року - 16 830 кВт*год на суму 58 473,67 грн з ПДВ;

- за жовтень 2021 року - 28 789 кВт*год на суму 122 279,41 грн з ПДВ;

- за листопад 2021 року- 24 985 кВт*год на суму 118 727,44 грн з ПДВ;

- за грудень 2021 року-24 148 кВт*год на суму 116 051,81 грн з ПДВ;

- за січень 2022 року - 8693 кВт*год на суму 41 777,33 грн з ПДВ.

Вказане підтверджується реєстром актів приймання-передавання електричної енергії за Договором № 16334-ВЦ/5 від 12.01.2021.

Відповідно до звіту про виконання договору про закупівлю UA-2021-01-04- 002842-с, що сформований 14.03.2022 на веб порталі " Prozorro", правовідносини за вказаним Договором припинені.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Виконувач обов`язків керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненського обласного центру зайнятості звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 230 657, 00 грн, які сплачені позивачем за електричну енергії за завищеними цінами.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Тобто зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частини 3, 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) встановлюють, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

У положеннях частини 4 статті 53 ГПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі №915/478/18, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі №910/5201/19, від 05.10.2022 у справах №923/199/21 та №922/1830/19).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі №761/3884/18, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі №910/5201/19, від 05.10.2022 у справах №923/199/21 та №922/1830/19).

Тобто під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Разом з тим, згідно з частиною 4 статті 23 Закону "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

У даному випадку правовідносини, пов`язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) оспорюваних додаткових угод, на підставі яких ці кошти витрачено, такому суспільному інтересу не відповідає.

Виконання зобов`язань за додатковою угодою, укладеною з порушенням законодавства у сфері публічних закупівель, призвело до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів, що не відповідає меті Закону України Про публічні закупівлі та принципам, за якими мають здійснюватися публічні закупівлі, закріпленими в ст.3 даного Закону.

У даному випадку, укладення додаткових угод до Договору всупереч вимогам чинного законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання вимог законодавства у цій сфері становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 по справі №912/989/18).

Крім того, використання бюджетних коштів з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу системи бюджетного фінансування, що в свою чергу завдає шкоду інтересам держави.

Звернення прокурора до суду з вказаною позовною заявою має важливе значення для зміцнення правопорядку в сфері здійснення публічних закупівель і захисту економічної конкуренції та додержання всіма учасниками цих суспільних відносин принципу законності.

Невиконання встановлених законодавством норм при організації та проведенні тендерних процедур порушує інтереси держави в частині гарантування організації діяльності органів державної влади відповідно до вимог Конституції та законів України, забезпечення безумовного виконання нормативно-правових актів держави.

Окрім того, укладенням додаткових угод до договору поставки електричної енергії порушені матеріальні інтереси, оскільки з урахуванням додаткових угод фактично отримано менший обсяг електричної енергії у порівнянні з первісним договором за значно вищою ціною.

Недотримання в даному випадку законодавства в сфері публічних закупівель сприяло виникненню особливих негативних економічних і соціальних наслідків.

Укладення оспорюваних додаткових угод до договору закупівлі товару всупереч норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України Про публічні закупівлі є порушенням законності в бюджетній системі, порушує принципи добросовісної конкуренції, об`єктивної та неупередженої оцінки тендерних пропозицій, та принципу запобігання корупційним діям і зловживанням при проведенні публічних закупівель.

Таке звернення прокурора спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання законності та цільового використання коштів державного підприємства або установи.

Таким чином, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, а отже існують підстави для захисту порушених інтересів держави органами прокуратури.

Представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і в разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний установлювати причини, з яких позивач не здійснює захисту своїх інтересів.

У постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Водночас невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Судом встановлено, що відповідно до Положення про Державну службу зайнятості, затвердженого наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України 16.12.2020 №2663, Державна служба зайнятості є централізованою системою державних установ, діяльність якої спрямовується та координується Міністерством економіки України.

Державний центр зайнятості, міжрегіональні та регіональні центри зайнятості є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України та банківських установах, кутові штампи та печатки із зображенням Державного Герба України, своїм найменуванням та кодом за ЄДРПОУ, інші печатки та штампи (за наявності) (п.6 Положення).

Державний центр зайнятості виконує повноваження безпосередньо та через міжрегіональні, регіональні центри зайнятості та їх філії.

Міжрегіональні, регіональні центри зайнятості є неприбутковими державними установами, що належать до сфери управління Мінекономіки, та є підзвітними Державному центру зайнятості.

Таким чином, Рівненський обласний центр зайнятості є неприбутковою державною установою, а фінансування даної закупівлі UА-2021-01-04-002842-с здійснювалось за рахунок бюджетних коштів.

Враховуючи наведене є безпідставними твердження скаржника про те, що позовні вимоги прокурора, спрямовані на захист прав та інтересів не держави, а державного підприємства або юридичної особи, не підлягають розгляду по суті.

Рівненською окружною прокуратурою, відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру", скеровано на адресу Рівненського обласного центру зайнятості відповідний лист, яким повідомлено про наявність порушень при підписанні додаткової угоди до Договору постачання електричної енергії.

У листі-відповіді Рівненського обласного центру зайнятості від 26.07.2023 №06-2660 вбачається, що останнім заходи реагування за вказаним фактом не вживались та не плануються, що підтверджує бездіяльність уповноваженого органу.

З огляду на викладене, прокурором доведено наявність підстав для представництва прокуратурою інтересів держави в суді та виконано приписи статті 23 Закону України "Про прокуратуру" шляхом повідомлення про встановлені порушення та надання строку для вжиття заходів до поновлення порушених інтересів держави.

Отже, прокурором доведено наявність підстав для представництва в суді інтересів держави в особі Рівненського обласного центру.

При цьому підставою реалізації прокуратурою представницьких функцій у даному випадку стала усвідомлена пасивна поведінка органу, уповноваженого здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах, тобто нездійснення ним захисту інтересів держави.

Щодо доводів відповідача стосовно того, що саме Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель колегія суддів звертається до постанови Верховного Суду від 18.06.2021 у справі №927/491/19, відповідно до якого, закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду; належним буде звернення в особі хоча б одного з них.

Крім того, колегія суддів враховує, що Рівненський обласний центр зайнятості є стороною правочину, до якого були укладені оспорювані додаткові угоди, втім, не звернулася до суду з позовом про визнання їх недійсними після отримання інформації від Прокурора про наявні порушення, що підтверджує бездіяльність компетентного органу.

Також колегія суддів звертається до висновків Верховного Суду від 21.03.2019 у справі №912/898/18:

"Згідно зі статтею 1 Закону України "Про публічні закупівлі" уповноважений орган - це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері публічних закупівель.

Положенням про Державну аудиторську службу України, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 №43, в редакції від 15.11.2017, що діяла на час звернення з позовом, визначено, що Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю (п.1).

Згідно з підпункту 3 пункту 4 цього ж Положення Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань реалізує державний фінансовий контроль через здійснення, зокрема, перевірки державних закупівель.

Відповідно до вказаного Положення Державна аудиторська служба України вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, зокрема звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (пп.9 п.4 Положення).

Оскільки в даному випадку Держаудитслужба набуває статусу позивача в наслідок звернення до суду з метою усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, проте оскільки сторонами не доведено а судами не встановлено, що вказаний орган здійснюючи фінансовий контроль виявив порушення законодавства у спірних правовідносинах, у нього не виникло право на звернення у суд із даним позовом, тому у спірних правовідносинах Держаудитслужба не набула статусу позивача".

Колегія суддів звертає увагу, що матеріали справи не містять здійснення державного фінансового контролю, зокрема, перевірки закупівлі.

Враховуючи наведене є безпідставними доводи скаржника, що Держаудитслужба є належним органом, в інтересах якого прокурор може пред`явити позов про визнання недійсними додаткових угод до договору, укладеного за результатом проведення публічної закупівлі, чи що пред`явленню такого позову повинна передувати відповідна фінансова перевірка Держаудитслужби.

Щодо визнання недійсними додаткових угод колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2) тощо.

Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Отже, наведеними законодавчими приписами визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави, за яких правочин може бути визнаний недійсним, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.10.2023 у справі №908/722/20, від 29.08.2023 у справі №909/635/22, від 27.06.2023 у справі №916/97/21.

Крім того, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 906/743/21, від 03.08.2023 у справі № 909/654/19, від 19.10.2022 у справі № 912/278/21.

При цьому невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства. Саме по собі відступлення сторонами від положень законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.10.2023 у справі № 908/722/20, від 29.08.2023 у справі №909/635/22, від 29.08.2022 у справі №909/635/22.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27.06.2023 у справі № 916/97/21, від 18.05.2023 у справі №906/743/21, від 01.11.2022 у справі № 910/7853/21, від 14.06.2022 у справі № 903/1173/15, від 09.11.2021 у справі №906/1388/20, від 09.07.2020 у справі № 910/14180/18, від 09.06.2020 у справі № 912/116/19, від 05.09.2019 у справі № 914/4455/15.

Судом встановлено, що Рівненським обласним центром зайнятості проведено закупівлю UA-2021-01-04-002842-с за предметом: "Електрична енергія", за результатами якої з Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" укладено Договір про постачання електричної енергії споживачу №16334-ВЦ/5 від 12.01.2021.

В подальшому між сторонами підписано ряд додаткових угод, якими збільшено ціну за одиницю товару.

Колегія суддів звертає увагу, що метою Закону України "Про публічні закупівлі" є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.11.2023 у справі №917/1009/22, від 18.07.2023 у справі № 916/944/22, від 16.02.2023 у справі № 903/383/22, від 11.05.2023 у справі № 910/17520/21.

Статтею 5 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія, ефективність та пропорційність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників та рівне ставлення до них; об`єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі; запобігання корупційним діям і зловживанням. Учасники (резиденти та нерезиденти) всіх форм власності та організаційно-правових форм беруть участь у процедурах закупівель/спрощених закупівлях на рівних умовах. Замовники забезпечують вільний доступ усіх учасників до інформації про закупівлю, передбаченої цим Законом. Замовники не мають права встановлювати жодних дискримінаційних вимог до учасників.

Частинами 1, 4 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" встановлено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції / пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі / спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції / пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Закон України "Про публічні закупівлі" не містить виключень з цього правила. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18.07.2023 у справі №916/944/22, від 11.05.2023 у справі № 910/17520/21, від 19.07.2022 у справі №927/568/21, від 16.02.2023 у справі №903/366/22.

Згідно з частинами 1, 2 статті 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило би заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

За загальним правилом істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі (частина 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі"). Однак ця норма передбачає випадки, коли допустима зміна істотних умов договору про закупівлю.

Частиною 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" встановлено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10% пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Системний аналіз приписів Цивільного кодексу України,Господарського кодексу України, Закону України "Про публічні закупівлі" свідчить про те, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Водночас зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялися, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку, передбаченому статтею 652 Цивільного кодексу України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали би договір або уклали б його на інших умовах.

Разом з тим у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 Цивільного кодексу України та пункті 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

В іншому випадку не досягається мета, визначена Законом України "Про публічні закупівлі", яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку. Такий висновок викладений у постанові Великої Палатою Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22.

Як встановлено судом, між сторонами укладено додаткову угоду №1 від 05.03.2021 до Договору, якою збільшено ціну за одиницю товару та розповсюджено її дію з 01.02.2021, на підставі наданої роздруківки з сайту ДП "ОПЕРАТОР РИНКУ" щодо зростання ціни у лютому 2021 року.

Проте, відповідно до інформації з веб-порталу ДП "Оператор ринку" встановлено, що фактично ціна на електричну енергію з моменту укладення Договору (12.01.2021) зменшилась в порівнянні на дату укладення додаткової угоди № 1 (05.03.2021).

Так, станом на 12.01.2021 ціна електроенергії на ринку РДН становила 1 234,73 грн/МВт.год (без ПДВ), а вже 05.03.2021 - 1 027,67 грн/МВт.год (без ПДВ), тобто фактично зменшилась на 16, 77 %.

Аналогічна ситуація і за ринку ВДР, станом на 12.01.2021 ціна електроенергії 1 237,26 грн/МВт.год (без ПДВ), а вже 05.03.2021 - 1067, 18 грн/МВт.год (без ПДВ), відтак ціна зменшилась на 13, 75 %.

Середньозважена місячна ціна електроенергії у березні 2021 року була нижчою ніж у січні 2021 року. На ринку РДН середньозважена ціна у січні становила 1 406,79 грн/МВт.год (без ПДВ), а у березні - 1316, 42 грн/МВт.год (без ПДВ), що нижче на 6, 42 %. А на ринку ВДР у січнева ціна на електроенергію становила 1 485,74 грн/МВт.год (без ПДВ), а вже у березні 1359, 04 грн/МВт.год (без ПДВ), тобто нижче на 8, 52 %.

Враховуючи вказане, додаткова угода №1 укладена безпідставно, адже фактично коливання ціни електроенергії на ринку, порівняно з ціною встановленою у Договорі відбулося в сторону зменшення.

Відтак, оскільки додаткова угода №1 укладена з порушенням ст. 41 Закону та підлягає визнанню судом недійсною, наступні додаткові угоди також підлягають визнанню недійсними, адже їхнє укладення призвело до перевищення допустимої межі збільшення ціни за одиницю товару (10%), що визначена Законом.

Так, укладення додаткової угоди №2 призвело до збільшення ціни за 1 кВт*год. на 14 % відносно ціни, що визначеної за умовами Договору; додаткової угоди №3 - на 23,9 %; додаткової угоди №4 - на 33,7 %; додаткової угоди №5 - на 42,7 %; додаткової угоди №6 - на 54 %; додаткової угоди №7 - на 68 %; додаткової угоди №8 - на 83,3 %, додаткової угоди №9 - на 100%.

Крім того, 20.08.2021 сторонами підписано додаткову угоду №2 до Договору, на підставі інформації із веб-порталу ДП "ОПЕРАТОР РИНКУ" щодо коливання цін у серпні 2021 року.

Проте, наданий аналіз не містить порівняння рівня цін з березнем 2021 року (тобто з моменту укладення попередньої додаткової угоди).

При цьому, як вбачається з інформації з сайту ДП "ОПЕРАТОР РИНКУ", за період з березня по серпень 2021 року мало місце коливання цін також у бік зменшення. Зокрема, рівень середньозважених цін у травні, липні 2021 року був нижчим у порівнянні з березнем.

Однак, додаткові угоди про зменшення ціни на електричну енергію за Договором не укладались.

Як підставу для укладення Додаткової угоди №3 від 08.09.2021 TOB "РОЕК" надано експертний висновок Рівненської торгово-промислової палати, що відображає коливання цін за 08.08.2021-15.08.2021, тобто період, який передував укладенню попередньої додаткової угоди №2.

Відтак, наданий експертний висновок не відображає фактичне коливання цін у період з 20.08.2021 (момент укладання додаткової угоди № 2) до 08.09.2021 (момент укладання додаткової угоди № 3).

Обґрунтовуючи необхідність укладення додаткових угод №№ 4-6, TOB «РОЕК» надано інформацію з сайту ДП "ОПЕРАТОР РИНКУ" щодо коливання цін у вересні 2021 року.

Як передбачено умовами Договору, Сторони підтверджують неможливість зміни ціни на електричну енергію у випадку, якщо Постачальник двічі звертається з метою вчинення таких дій, але як підставу надає одну і ту саму довідку або експертний висновок або інший підтверджуючий документ виданий компетентним органом.

Отже, Постачальником тричі ініційовано збільшення ціни за одиницю товару, надавши формально окремі підтверджуючі документи, які при цьому містять інформацію про коливання цін за аналогічні періоди (вересень 2021 року).

Проте, наданий аналіз щодо коливання цін за 10 днів вересня фактично відповідає періоду укладення додаткової угоди № 3.

Надане ТОВ "РОЕК" документальне підтвердження коливання цін на ринку електричної енергії як підстава для підписання додаткових угод №№ 7-9 також не відповідає періоду, що передував таким угодам.

Отже, судом встановлено наступне:

- при укладанні додаткових угод, сторонами здійснено формальний підхід щодо дотримання приписів стосовно не перевищення 10% одноразового збільшення та штучне "розбивання" однієї зміни ціни у процедурі закупівлі на додаткові угоди;

- при укладенні додаткових угод мало місце коливання цін також у бік зменшення, однак додаткові угоди про зменшення ціни не укладалися;

- при зверненні до споживача з пропозиціями підвищити ціну, постачальник не обґрунтував, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання Договору за ціною, запропонованою споживачу на тендері, не навів причини, через які виконання укладеного Договору стало для постачальника вочевидь невигідним;

- одночасно постачальник мав довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції). Таких доказів Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" не надано;

- відповідач не довів належними доказами виникнення у нього права змінити вартість електричної енергії, що поставляється ним за Договором, у зв`язку з коливанням цін на ринку.

Встановивши вказані обставини, зокрема те, що внаслідок укладення оспорюваних додаткових угод відбулось збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10%, а саме на 100%, від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні Договору за результатами процедури закупівлі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про невідповідність додаткових угод № 1 від 05.03.2021, №2 від 20.08.2321, №3 від 08.09.2021, № 4 від 22.09.2021, № 5 від 30.09.2021, №6 від 01.10.2021, № 7 від 03.11.2021, №8 від 04.11.2021, № 9 від 25.11.2021 приписам Цивільного кодексу України та Закону України "Про публічні закупівлі", та, відповідно, про наявність підстав для визнання їх недійсними.

Щодо стягнення з відповідача переплати коштів у розмірі 230 657,00 грн колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Враховуючи, що оспорювані додаткові угоди є недійсними та не породжують правових наслідків, правовідносини між позивачем та відповідачем щодо ціни електричної енергії, поставленої за Договором, регулюються саме Договором, зокрема, ціна за одиницю - 2,00 грн без ПДВ, ціна за одиницю з ПДВ 2,40 грн.

Отже, Рівненський обласний центр зайнятості повинен був сплатити за поставлену електричну енергію в обсязі 259 915 кВт*год кошти у розмірі 623 796 грн з ПДВ (259 915 * 2,40 з ПДВ).

Внаслідок виконання споживачем своїх зобов`язань фінансового характеру за оспорюваними угодами постачальником було отримано грошові кошти на загальну суму 230 657 грн (854 453,03 - 623 796), які є такими, що були безпідставно одержані відповідачем, і підстава їх набуття відпала, а тому відповідач зобов`язаний їх повернути позивачу, що відповідає приписам статей 216, 1212 Цивільного кодексу України.

Враховуючи наведене, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 230 657 грн є обґрунтованими та підставними.

При цьому суд звертає увагу, що місцевий господарський суд застосував частину 1 статті 670 Цивільного кодексу України замість статті 1212 Цивільного кодексу України. Однак помилкове застосування зазначеної норми не призвело до ухвалення неправильного по суті рішення.

Такий висновок узгоджується з позицією Великої Палатою Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22.

Інші доводи скаржника не спростовують вказаних висновків суду.

Крім того, колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника, що спір виник внаслідок неправильних дій зокрема позивача, а тому при розподілі судових витрат необхідно було покласти витрати зі сплати судового спору порівну на кожну зі сторін.

Згідно ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що Рівненський обласний центр зайнятості є позивачем, а позов задоволено, судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Натомість, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст. 75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених обставин, рішення Господарського суду Рівненської області від 16.04.2024 у справі №918/778/23 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" - без задоволення.

Судові витрати апеляційний суд розподіляє з урахуванням положень ст.ст. 123, 129 ГПК України та покладає на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Рівненської області від 16.04.2024 у справі №918/778/23 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 16.04.2024 у справі №918/778/23 - без змін.

2. Справу №918/778/23 повернути до Господарського суду Рівненської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку встановленому ст.ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "21" червня 2024 р.

Головуючий суддя Павлюк І.Ю.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Розізнана І.В.