Постанова

від 01.10.2024 по справі 918/778/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 918/778/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратової І.Д. - головуючої, суддів -Баранця О.М., Губенко Н.М.

за участю секретаря судового засідання - Омельчук А.В.,

за участю представників учасників справи:

прокуратури - Зінкевич Ю.В. (прокурор),

відповідача - Мельник О.П. (адвокат),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненська обласна енергопостачальна компанія»

на рішення Господарського суду Рівненської області

(суддя - Марач В.В.)

від 16.04.2024

та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду

(головуючий - Павлюк І.Ю., судді - Грязнов В.В., Розізнана І.В.)

від 18.06.2024

у справі за позовом Виконувача обов`язків керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненського обласного центру зайнятості

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненська обласна енергопостачальна компанія»

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 230 657,00 грн.

Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1. У серпні 2023 року Виконувач обов`язків керівника Рівненської окружної прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Рівненського обласного центру зайнятості (далі - позивач, Центр зайнятості) звернувся в Господарський суд Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненська обласна енергопостачальна компанія» (далі - відповідач, скаржник, Товариство), в якому просив:

- визнати недійсними додаткові угоди № 1 від 05.03.2021, № 2 від 20.08.2021, № 3 від 08.09.2021, № 4 від 22.09.2021, № 5 від 30.09.2021, № 6 від 01.10.2021, № 7 від 03.11.2021, № 8 від 04.11.2021, № 9 від 25.11.2021 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 12.01.2021 № 16334-ВЦ/5, укладеного між Рівненським обласним центром зайнятості та ТОВ «Рівненська обласна енергопостачальна компанія» (далі - договір);

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненська обласна енергопостачальна компанія» на користь Рівненського обласного центру зайнятості кошти у розмірі 230 657,00 грн.

2. Позов обґрунтовано тим, що внаслідок укладення додаткових угод № 1-9 до договору відбулось збільшення ціни за одиницю товару на 100%, такі додаткові угоди укладені всупереч вимогам Закону України «Про публічні закупівлі», а тому підлягають визнанню недійсними в судовому порядку, а надмірно сплачені кошти - стягненню з відповідача на користь Центру зайнятості на підставі частини першої статті 670 Цивільного кодексу України.

3. Відповідач, в свою чергу, проти позову заперечував та зазначав про те, що укладаючи додаткові угоди №1-9 сторони договору діяли у відповідності до вимог чинного законодавства.

4. Ухвалою місцевого господарського суду від 19.12.2023 провадження у справі №918/778/23 зупинялося до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №922/2321/22.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

5. Рівненським обласним центром зайнятості проведено закупівлю UA-2021-01-04-002842-с за предметом: «Електрична енергія», за результатами якої з Товариством укладено договір про постачання електричної енергії споживачу від 12.01.2021 №16334-ВЦ/5.

6. Так, за укладеним договором Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача на 2021 рік, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної електричної енергії згідно з умовами цього договору (пункт 2.1 договору).

7. Відповідно до пункту 5.1 договору, ціна за 1 кВт*год електричної енергії за цим договором становить 2,00 грн без ПДВ, разом з ПДВ 2,40 грн.

8. Згідно з пунктом 13.1 договору, істотні умови договору не можуть змінюватися, після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, визначених у статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю. При збільшенні ціни за одиницю товару має відбутися попередньо її коливання, тобто зміна ціни електричної енергії на ринку в сторону збільшення. Постачальнику потрібно дотримуватися принципу пропорційності під час визначення відсотка для зміни ціни за одиницю, виходячи з розміру відсотка зростання ціни на ринку. Під пропорційністю розуміється збільшення ціни на такий відсоток, на який вона проколивалася, але не більше ніж до 10 відсотків.

Внесення змін до договору про закупівлю на цій підставі повинно бути обґрунтованим та документально підтвердженим.

Зміни до договору відповідно до вище сказаного можливі лише при дотриманні наступної процедури:

- до договору про закупівлю надається довідка (або інший підтверджуючий документ) видана компетентним органом (установою, організацією, тощо), який має повноваження здійснювати моніторинг цін на товари, про середньозважену ціну на ринку електричної енергії в торговій зоні «ОЕС України» на момент укладання даного договору;

- у разі коливання ціни за одиницю товару (електричної енергії) на ринку в торговій зоні «ОЕС України» Постачальник може письмово звернутися до Споживача щодо збільшення ціни за одиницю товару (електричної енергії) та надає Споживачу на розгляд розрахунок зростання вартості товару у відсотках з моменту укладення договору, або з моменту підписання попередньої додаткової угоди до договору щодо збільшення ціни, якщо такі були укладені. До розрахунку обов`язково надається довідка або експертний висновок або інший підтверджуючий документ виданий компетентним органом (установою, організацією, тощо), який має повноваження здійснювати моніторинг цін на відповідні товари, зокрема, на електричну енергію, про середньозважену ціну на ринку електричної енергії в торговій зоні «ОЕС України» на момент внесення відповідних змін до договору та проект додаткової угоди.

Довідка або експертний висновок або інший підтверджуючий документ виданий компетентним органом (установою, організацією, тощо) повинні бути видані місяцем щодо якого планується перегляд ціни за одиницю товару, або ж попереднім місяцем - до місяця зміни ціни. Такий документ обов`язково повинен мати посилання на сайт Державного підприємства «Оператор ринку» за посиланням https://wwvv.oree.com.ua/.

Сторони підтверджують неможливість зміни ціни на електричну енергію у випадку, якщо Постачальник двічі звертається з метою вчинення таких дій, але як підставу надає одну і ту саму довідку або експертний висновок, або інший підтверджуючий документ, виданий компетентним органом (установою, організацією, тощо). Тобто кожна зміна ціни повинна бути підтверджена окремою довідкою або експертним висновком, або іншим підтверджуючим документом виданим компетентним органом (установою, організацією, тощо).

Змінити ціну за одиницю товару Сторони мають право в сторону збільшення, при цьому зазначена зміна ціни не може бути більшою, ніж до 10 % від попередньої ціни. У цьому разі в першій додатковій угоді зміна ціни в межах до 10 % має відраховуватися від ціни, яка зазначена в первинному договорі, а в наступних додаткових угодах - від ціни товару з урахуванням змін, попередньо внесених до такої ціни товару додатковими угодами.

У разі дотримання вище викладених умов та лише за взаємною згодою Сторін підписується відповідна додаткова угода про внесення змін до договору.

9. У подальшому між сторонами підписано ряд додаткових угод, якими кожного разу збільшено ціну за одиницю товару, посилаючись на коливання ціни такого товару на ринку, а саме:

- додатковою угодою № 1 від 05.03.2021 визначено, що ціна (за одиницю товару) кВт*год спожитої електричної енергії становить 2,10 грн/кВт*год без ПДВ (збільшено ціну на 5 %) та починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з лютого 2021 року;

- додатковою угодою № 2 від 20.08.2021 - 2,28043 грн/кВт*год без ПДВ (збільшено ціну на 14 %) та починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з 01.08.2021;

- додатковою угодою № 3 від 08.09.2021 - 2,47888 грн/кВт*год без ПДВ (збільшено ціну на 23,9 %) та починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з 16.08.2021;

- додатковою угодою № 4 від 22.09.2021 - 2,67530 грн/кВт*год без ПДВ (збільшено ціну на 33,7 %) та починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з 01.09.2021;

- додатковою угодою № 5 від 30.09.2021 - 2,85510 грн/кВт*год без ПДВ (збільшено ціну на 42,7 %) та починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з 14.09.2021;

- додатковою угодою № 6 від 01.10.2021 - 3,08279 грн/кВт*год без ПДВ (збільшено ціну на 54 %) та починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з 15.09.2021;

- додатковою угодою № 7 від 03.11.2021 - 3,36139 грн./кВт*год без ПДВ (збільшено ціну на 68 %) та починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з 01.10.2021;

- додатковою угодою № 8 від 04.11.2021 - 3,66783 грн/кВт*год без ПДВ (збільшено ціну на 83,3%) та починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з 14.10.2021;

- додатковою угодою № 9 від 25.11.2021 - 4,00488 грн/к13т*год без ПДВ (збільшено ціну на 100%) та починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з 05.11.2021.

10. Отже, внаслідок укладення додаткових угод відбулось збільшення ціни за одиницю товару на 100 % від ціни, зазначеної у договорі про постачання електричної енергії споживачу від 12.01.2021 №16334-ВЦ/5.

11. Встановлено, що на виконання договору відповідачем поставлено 259 915 кВт*год електричної енергії на загальну суму 854 453,03 грн.

12. Відповідно до звіту про виконання договору про закупівлю UA-2021-01-04- 002842-с, який сформований 14.03.2022 на веб порталі «Prozorro», правовідносини за вказаним договором припинені.

13. Звертаючись з даним позовом до суду Прокурор вказував на те, що додаткові угоди №1-9 до договору укладені всупереч вимогам статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», тому підлягають визнанню недійсними, а надмірно сплачені Центром зайнятості кошти підлягають поверненню на користь останнього.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

14. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 16.04.2024, яке залишено без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.06.2024, позов задоволено повністю.

15. Суд першої інстанції, з якими погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновків, що оскільки додаткова угода №1 укладена з порушенням статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та підлягає визнанню судом недійсною, наступні додаткові угоди також підлягають визнанню недійсними, адже їхнє укладення призвело до перевищення допустимої межі збільшення ціни за одиницю товару (10%), що визначена Законом України «Про публічні закупівлі».

Суд зазначив, що перемога у закупівлі, джерелом фінансування якої є кошти місцевого бюджету та укладення договору про закупівлю електричної енергії з ціною за 1 кВт* год електричної енергії 2,00 грн та її подальше підвищення шляхом укладення оспорюваних додаткових угод (без відповідного коливання ціни на ринку), що призвело до загального збільшення ціни удвічі, є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку відповідача, тому отримана відповідачем оплата у сумі 230 657,00 грн за товар, який не був ним поставлений, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. При цьому суд вказав, що Рівненський обласний центр зайнятості є неприбутковою державною установою, а фінансування закупівлі UА-2021-01-04-002842-с здійснювалось за рахунок бюджетних коштів, останнім заходи реагування за вказаним фактом не вживались, а тому відповідно до статті 53 ГПК України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру», дані обставини стали підставою для захисту інтересів держави в особі Рівненського обласного центру зайнятості шляхом звернення прокурора до суду з цим позовом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та підстава (підстави) відкриття касаційного провадження. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та викладені у відзиві на касаційну скаргу

16. 11.07.2024 відповідачем до Верховного Суду подана касаційна скарга (з урахуванням заяви про усунення недоліків та уточненої редакції касаційної скарги), в якій просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

17. Підставами касаційного оскарження судових рішень скаржник визначає пункти 1, 2, 3 та 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

18. Обґрунтовуючи наявність зазначених підстав касаційного оскарження, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень неправильно застосували/не застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, зокрема:

- статті 23 Закону України «Про прокуратуру», і не врахували висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, згідно з якими позовні вимоги прокурора, спрямовані на захист прав або інтересів не держави, а державного підприємства або юридичної особи, не підлягають розгляду по суті, оскільки позовну заяву за такими вимогами фактично подано не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах державного підприємства, а прокурор не має повноважень на ведення справ в частині таких вимог (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України);

- частини четвертої статті 7, частини першої, шостої статті 8 Закону України «Про публічні закупівлі», статтю 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», пункт 1, підпункти 3, 4, 9 пункту 4 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №43 від 03.02.2016, і відсутній висновок Верховного Суду з питань здійснення нагляду/контролю органом прокуратури у сфері публічних закупівель, оскільки відповідно до зазначених норм права, виключно Держаудитслужба наділена правом здійснювати державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред`явити обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень; повноваження органів влади, в тому числі і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, і суд має розглядати повноваження конкретного органу у розрізі саме спірних відносин, тобто орган, в особі якого подано позов прокурором, повинен мати повноваження саме у тих суспільних відносинах, у яких порушений інтерес держави, на відновлення якого поданий позов (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України);

- статей 7, 86, 236 ГПК України, оскільки не дослідили зібрані у справі докази з метою всебічного та об`єктивного розгляду справи та надали лише перевагу доводам Керівника Рівненської окружної прокуратури (пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України з урахуванням пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України);

- пункт 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», і є необхідність відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, та застосованого судом апеляційної інстанції (пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України). При цьому, скаржник наголошує на відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» в частині збільшення ціни товару у разі коливання ціни такого товару на ринку, а саме відсутній механізм (методика, спосіб) визначення відсотку коливання ціни товару на ринку (застосовуваний період для порівняння, ціни на ринку, ціни договору для порівняння тощо); при вирішенні зазначеної категорії справ ці питання є важливим, оскільки ринок електричної енергії є специфічним та перебуває у постійній динаміці і ціни на електричну енергію на ринку змінюються погодинно, тому для визначення відсотків зростання ціни на ринку важливо визначити єдиний механізм визначення коливання ціни на ринку для можливості реалізації висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22.

19. Від Рівненської окружної прокуратури надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її доводів, просить Суд залишити її без задоволення , а судові рішення без змін.

20. Відзив на касаційну скаргу обґрунтований таким:

- вказані скаржником висновки, які, на його думку, не враховані судами (щодо представництва прокурора) не є подібними до правовідносин у справі, яка переглядається;

- підставою реалізації Прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача, який після виявлення порушень законодавства, не вживав заходів реагування, що є підтвердженням його бездіяльності;

- твердження відповідача про те, що Держаудитслужба є належним органом в інтересах якого Прокурор повинен був пред`являти позов, вважає безпідставними, оскільки орган фінансового контролю повинен вживати заходи стосовно таких позовних вимог виключно у разі виявлення ним порушень за результатами проведення заходів державного фінансового контролю та коли підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо таких порушень. У зв`язку з закінченням строку дії договору на момент виявлення порушень, підстав для проведення органами Держаудитслужби моніторингу закупівлі UA-2021-01-04-002842-с за предметом: «Електрична енергія» були відсутні; крім того, відповідно до сталої судової практики Верховного суду, при визначені органу, в інтересах якого пред`являється позов, прокурор не повинен перелічувати усі без винятку органи, уповноважені державою на здійснення повноважень із захисту інтересів держави у відповідному спорі;

- Центр зайнятості є замовником товару при здійсненні процедури закупівлі зобов`язаний ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави у бюджетній сфері та у сфері публічних закупівель; за час дії договору відповідачем поставлено значно меншу кількість товару;

- безпідставними є твердження відповідача про те, що Законом України «Про публічні закупівлі» прямо передбачена можливість неодноразового збільшення ціни за одиницю товару до 10%, оскільки вказане суперечить висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, в якій остання надала висновок щодо застосування пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» вказавши, що відповідна норма не дозволяє збільшувати ціну товару більш ніж на 10% від початково встановленої ціни в договорі про закупівлю;

- оскільки оспорювані додаткові угоди суперечать нормам пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», тому підлягають визнанню недійсними в судовому порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство

21. Імперативними приписами частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

22. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

23. Аналізуючи підстави для представництва Прокурором інтересів державі в особі Центру зайнятості, суди попередніх інстанції дійшли висновку, що Прокурором доведено наявність підстав для представництва та дотримано вимоги статті 23 Закону «Про прокуратуру», як підстави для розгляду спору по суті.

24. Звертаючись з касаційною скаргою відповідач вказує про неправильне застосування судами статті 23 Закону України «Про прокуратуру», з огляду на неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21.

25. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Таким чином, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи (див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями, відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

26. Верховний Суд вважає безпідставними доводи скаржника про неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у перелічених вище постановах з огляду на таке.

Так, у справі № 923/876/16, на яку здійснює своє посилання скаржник, предметом спору є визнання недійсними рішень загальних зборів учасників та змін до статуту, визнання права власності. Позовні вимоги обґрунтовані положеннями статей 116, 145 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 10, 88, 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 10, 43, 52 Закону України «Про господарські товариства» та вмотивовані порушенням установленого законодавством і статутом ТОВ «Агрофірма «Славія» порядку скликання та проведення загальних зборів учасників цього товариства, які відбулися 15 серпня 2013 року та 16 серпня 2014 року. Також позивач посилався на відсутність у його представника за довіреністю Купріянова Едуарда Юрійовича повноважень на голосування за окремими питаннями, включеними до порядку денного загальних зборів учасників ТОВ «Агрофірма «Славія» 15 серпня 2013 року; наголошував на незаконному позбавленні його частки у статутному капіталі товариства, що зумовило пред`явлення ним вимоги про визнання права власності на неї; стверджував, що ухвалення оскаржуваних рішень призвело до набуття права власності на частку у розмірі 50 % статутного капіталу відповідача - ТОВ «Еко-фреш-фрут», одним із учасників якого є представник за довіреністю Купріянов Е. Ю.

Верховний Суд звертає увагу на те, що у вказаній справі позов був поданий фізичною особою ОСОБА_1 до ТОВ «Агрофірма «Славія», тобто, питання щодо наявності/ відсутності підстав для представництва Прокурора в зазначеній справі не розглядалося, відповідно висновки щодо застосування судами статті 23 Закону України «Про прокуратуру» не формувалися.

Разом з тим у справі, що переглядається, саме Прокурор в інтересах держави в особі Центру зайнятості звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсними додаткові угоди №1-9 до договору мотивуючи тим, що відбулось збільшення ціни за одиницю товару на 100%, такі додаткові угоди укладені всупереч вимогам Закону України «Про публічні закупівлі», а тому підлягають визнанню недійсними в судовому порядку.

27. У справі № 910/2861/18 предметом спору є: за первісним позовом - зобов`язання вчинити дії та визнання права власності, за зустрічним позовом - розірвання договору. З позовом до суду звернувся Київський національний лінгвістичний університет до Товариства з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об`єднання «Ліко-Холдінг» ( за первісним позовом) та ТОВ «Територіальне міжгосподарче об`єднання «Ліко-Холдінг» до Київського національного лінгвістичного університету ( за зустрічним). Отже в зазначеній справі також не було представництва Прокурора, відповідно, питання наявності/ відсутності підстав для його (Прокурора) представництва не розглядалося, відповідно висновки щодо застосування судами статті 23 Закону України «Про прокуратуру» не формувалися.

28. У справі № 911/2169/20 предметом позову є визнання недійсними розпоряджень та договорів оренди землі, зобов`язання повернути земельні ділянки. В зазначеній справі Прокурор в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України та Державного підприємства «Київське лісове господарство» звернувся з позовом мотивуючи свої позовні вимоги тим, що земельні ділянки належать до державних земель лісового та природно-заповідного фонду (заказник загальнодержавного значення «Жуків хутір») та вибули з постійного користування держави із численними порушеннями законодавства, зокрема, уповноважений державний орган не ухвалював рішення про припинення зазначеного права, а також відбулась зміна їх цільового призначення з передачею для нелісогосподарських потреб. На обґрунтування необхідності здійснення представництва інтересів держави в цій справі Прокурор зазначив, що вищевказані протизаконні дії порушують права та інтереси держави в особі позивачів, а його звернення спрямоване також на задоволення потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання користування земельними ділянками 1, 2. Підставою представництва інтересів держави в особі позивачів Прокурор вказав наявність у цих суб`єктів владних повноважень у спірних правовідносинах, а також їх пасивну поведінку, оскільки вони не вживали заходи для повернення земельних ділянок 1, 2 у постійне користування держави, хоча були обізнані про стверджуванні порушення.

Отже, у справі № 911/2169/20 Велика Палата Верховного Суду не формувала висновок щодо можливості/неможливості (правомірності/неправомірності) звернення прокурора до суду в інтересах держави в собі Регіонального центру зайнятості.

29. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 навела правовий висновок, зокрема, щодо відсутності підстав для представництва прокурором в суді інтересів держави в особі комунального закладу, оскільки засновником комунального закладу та власником його майна є територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування, який є уповноваженою особою на вжиття заходів представницького характеру у спірних правовідносинах.

Таким чином, у справі № 905/1907/21 Велика Палата Верховного Суду не формувала висновок щодо можливості/неможливості (правомірності/неправомірності) звернення прокурора до суду в інтересах держави в собі Регіонального центру зайнятості.

30. З викладеного вбачається, що судові рішення у зазначених справах ухвалені за інших предмета і підстав заявлених позовних вимог, інших фактичних обставин, які формують зміст спірних правовідносин, та зібраних у таких справах доказів, іншого нормативно-правового регулювання, а також іншого суб`єктного складу учасників судового процесу, ніж у справі, що розглядається, тобто, зазначені справи і справа, судові рішення в якій переглядаються, є відмінними за істотними правовими ознаками, що виключає подібність правовідносин у вказаних справах за змістовним критерієм. При цьому, з`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

31. З огляду на викладене, доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення прийняті без урахування висновків щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у перелічених скаржником постановах Верховного Суду, не знайшли свого підтвердження.

32. Тобто наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.

33. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

34. Отже, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 918/778/23 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України..

35. Також з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання здійснення нагляду/контролю органом прокуратури у сфері публічних закупівель.

36. Скаржник стверджує про те, що за змістом частини четвертої статті 7 Закону України «Про публічні закупівлі», статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», пункту 1, підпункти 3, 4, 9 пункту 4 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43, лише Держаудитслужба здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевого бюджетів і в разі виявлення порушень законодавства має право пред`явити обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких порушень.

Доводи скаржника в цій частині зводяться до того, що стаття 2 Закону України «Про прокуратуру» не передбачає проведення моніторингу державних закупівель та постановлення висновків щодо незаконності господарської діяльності підприємств, установ, організацій. Вказаний Закон не наділяє орган прокуратури повноваженнями щодо нагляду за дотриманням законодавства у сфері закупівлі чи контролю процедури закупівлі. Належним суб`єктом, якому надається право на здійснення контрольних заходів із наступним зверненням до суду в інтересах держави у разі виявлення факту здійснення порушення законодавства у сфері закупівлі, є Держаудитслужба. Проте, в матеріалах справи відсутні будь-які документи Держаудитслужби, що стосуються проведення перевірки та встановлення порушення, заявленого прокуратурою в частині укладення спірних додаткових угод до договору на постачання електричної енергії.

Скаржник вважає, що звернення Прокурора до суду без висновку Держаудитслужби, як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, є незаконним (передчасним).

37. У контексті наведених скаржником доводів, Суд зазначає таке.

Так, у справі №918/654/23 за позовом керівника Вараської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Зарічненської селищної ради до ТОВ «РОЕК» про визнання недійсним додаткових угод до договору та стягнення заборгованості, Верховний Суд у постанові від 10.07.2024, вирішував питання наявності/відсутності у прокурора повноважень на звернення до суду в інтересах держави в особі селищної ради за результатами опрацювання публічної інформації з системи публічних закупівель «Прозоро» (застосування статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону «Про прокуратуру»).

Як вбачається зі змісту цієї постанови, ТОВ «РОЕК» у касаційній скарзі у справі №918/654/23, як й у цій справі №918/778/23, вказувало, що відсутній висновок Верховного Суду з питань наявності у прокурора права/повноважень згідно з Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру» самостійно здійснювати моніторинг публічних закупівель та робити висновки щодо таких закупівель. Скаржник вважав, що в силу частини четвертої статті 7, частин першої, шостої статті 8 Закону «Про публічні закупівлі», статті 10 Закону «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», пункту 1, підпунктів 3, 4, 9 пункту 4 Положення про Держаудитслужбу право щодо здійснення моніторингу публічних закупівель надано Держаудитслужбі, а не Прокурору, як встановлено в оскаржуваних рішеннях.

Прокурор заперечував проти таких доводів, вважав, що для представництва інтересів держави йому достатньо дотриматися порядку, передбаченого статті 23 Закону «Про прокуратуру». Прокурор вказав, що Держаудитслужба та її територіальні органи можуть проводити моніторинг процедури закупівлі протягом проведення процедури закупівлі, укладення договору про закупівлю та його дії, однак строк дії Договору закінчився, тому звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі Зарічненської селищної ради є правомірним.

Суди попередніх інстанцій вважали, що прокурор дотримався вимог статті 23 Закону «Про прокуратуру», а твердження ТОВ «РОЕК» про порушення прокурором повноважень при зверненні до суду із позовом не відповідають чинному законодавству та судовій практиці.

Верховний Суд у постанові від 10.07.2024 у справі №918/654/23, відповідаючи на ключовий аргумент скаржника стосовно того, що прокурор не може самостійно здійснювати моніторинг публічних закупівель та робити висновки щодо таких закупівель, а таким правом наділена Держаудитслужба, а не прокурор, зазначив таке.

Моніторинг процедури закупівлі здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи (частина перша статті 8 Закону України «Про публічні закупівлі»).

Моніторинг процедури закупівлі - аналіз дотримання замовником законодавства у сфері публічних закупівель під час проведення процедури закупівлі, укладення договору про закупівлю та протягом його дії з метою запобігання порушенням законодавства у сфері публічних закупівель (пункт 14 статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі»).

У пункті 8 частини першої статті 10 Закону «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» передбачено право Держаудитслужби порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства.

Моніторинг процедури закупівлі здійснюється протягом проведення процедури закупівлі, укладення договору про закупівлю та його дії (абзац 2 частини першої статті 8 Закону України «Про публічні закупівлі»).

Тобто, моніторинг може розпочинатися на будь-якому з етапів закупівлі, до завершення строку дії укладеного договору. Положення частини першої статті 8 Закону України «Про публічні закупівлі» не вказують на можливість Держаудитслужби провести моніторинг процедури закупівлі після закінчення строку дії договору, про що правильно вказує прокурор.

Верховний Суд у постанові від 21.03.2019 у справі №912/898/18 вказав, що оскільки сторонами не доведено, а судами не встановлено, що вказаний орган, здійснюючи фінансовий контроль, виявив порушення законодавства у спірних правовідносинах, у нього не виникло право на звернення у суд із даним позовом, тому у спірних правовідносинах Держаудитслужба не набула статусу позивача.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 18.06.2021 у справі №927/491/19 зазначив, що закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду; належним буде звернення в особі хоча б одного з них.

38. Отже, доводи відповідача стосовно того, що саме Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель не приймаються до уваги, оскільки з урахуванням висновків, викладених у справі №927/491/19, закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду; належним буде звернення в особі хоча б одного з них.

39. Крім того, судами враховано, що Центр зайнятості є стороною правочину, до якого були укладені оспорювані додаткові угоди, втім, не звернувся до суду з позовом про визнання їх недійсними після отримання інформації від Прокурора про наявні порушення, що підтверджує бездіяльність компетентного органу.

40. Таким чином суди попередніх судових інстанцій, врахувавши судову практику Верховного Суду, дійшли заснованого на законі висновку про можливість Прокурора здійснювати моніторинг публічних закупівель та робити висновки щодо таких закупівель, зокрема, з огляду на те, що положення частини першої статті 8 Закону України «Про публічні закупівлі» не вказують на можливість Держаудитслужби провести моніторинг процедури закупівлі після закінчення строку дії договору, відповідно в цій частині доводи скаржника не знайшли свого підтвердження.

41. Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.

Скаржник зазначає про необхідність відступлення від висновку Верховного Суду щодо питань застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, оскільки : «….прийняття Великою Палатою Верховного Суду постанови № 922/2321/22 не тільки суперечить наданим Міністерством економіки України роз`яснень щодо застосування норми п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та діям Уряду в частині затвердження норм, передбачених підпунктами 2 та 7 пункту 19 особливостей, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178, а й резонує із офіційною позицією щодо даного питання Держаудитслужби та більшості замовників у сфері публічних закупівель в частині неможливості ретроспективної дії відповідної постанови Великої Палати Верховного Суду».

Скаржник вважає підставою та метою касаційної скарги погодження єдиної позиції та однакового трактування пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» всіма державними органами, в тому числі судами (всіх інстанцій), контролюючими органами (Держаудитслужба, органи прокуратури, Нацполіція тощо), уповноваженим органом у сфері закупівель (Міністерство економіки України), або отримання від Великої Палати Верховного Суду роз`яснення щодо його застосування у судовій практиці лише після дати його прийняття, тобто після 24.01.2024.

42. Проте Суд не вбачає, що скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 та застосування його після дати його прийняття, тобто після 24.01.2024, з таких підстав.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 зазначила, що у Законі України «Про публічні закупівлі» (далі - Закон № 922-VIII) в редакції до 19 квітня 2020 року норма пункту 2 частини п`ятої статті 41 була викладена в статті 36 та мала такий зміст: «Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі».

Отже, вказана норма Закону № 922-VIII в редакції до 19 квітня 2020 року не дозволяла зміни ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю, проте не обмежувала сторони в можливості багато разів змінювати (не було обмежень щодо строків зміни ціни) таку ціну протягом дії договору в межах встановлених 10 % у разі коливання ціни такого товару на ринку.

Зазначена норма була змінена Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про публічні закупівлі» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель» № 114-IX від 18 вересня 2019 року (далі - Закон № 114-ІХ), яким Закон № 922-VIII було викладено в новій редакції. У новій редакції зазначена норма була викладена в пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII та доповнена умовою, що така зміна ціни в бік збільшення не може відбуватись частіше ніж один раз на 90 днів, крім закупівлі бензину, дизельного пального, газу та електричної енергії.

Отже, в новій редакції норма пункту 2 частини п`ятої статті Закону № 922-VIII не змінила свого змісту щодо розміру зміни ціни за одиницю товару (не більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю), проте була доповнена умовою, яка обмежила строки зміни такої ціни - не частіше ніж один раз на 90 днів.

Як убачається з пояснювальної записки до проекту Закону № 114-ІХ, метою його прийняття було удосконалення системи публічних закупівель, спрямованої на розвиток конкурентного середовища та добросовісної конкуренції у сфері закупівель, а також забезпечення виконання міжнародних зобов`язань України у сфері публічних закупівель, у тому числі протидії «ціновому демпінгу», коли учасник процедури закупівлі пропонує значно занижену ціну товару, щоб перемогти, а потім через додаткові угоди суттєво збільшує ціну товару та, відповідно, зменшує обсяг закупівлі, чим нівелює результати публічної закупівлі.

За такої мети очевидно, що зміни, внесені законодавцем Законом № 114-ІХ у вказану норму пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, не були спрямовані на те, щоб дозволити учасникам публічних закупівель використовувати «ціновий демпінг» з подальшим збільшенням ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами за результатами процедури закупівлі та при укладенні договору про закупівлю.

З огляду на викладене відсутні підстави застосування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, після дати її прийняття, тобто після 24.01.2024, оскільки положення пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» існували і до внесення змін Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про публічні закупівлі» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель» № 114-IX від 18 вересня 2019 року, і були доповнені лише умовою, яка обмежила строки зміни такої ціни - не частіше ніж один раз на 90 днів. Крім того, спірні правовідносини виникли вже після внесення змін у Закону № 922-VIII.

В силу приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Отже, відповідно до положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.

У цьому аспекті Суд зауважує, що відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).

Крім того, Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію «якість закону»), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, який є сталим і послідовним щодо причин для відступу.

43. Проте, звертаючись з касаційною скаргою на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у вказаній ним постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, не навів змістовного обґрунтування мотивів і причин необхідності для відступлення.

44. Щодо доводів скаржника стосовно відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» в частині збільшення ціни товару у разі коливання ціни такого товару на ринку, а саме відсутній механізм (методика, спосіб) визначення відсотку коливання ціни товару на ринку (застосовуваний період для порівняння, ціни на ринку, ціни договору для порівняння тощо), Верховний Суд зазначає таке.

45. Тобто ключовим предметом розгляду у даній справі є питання правомірності збільшення сторонами договору ціни товару більш ніж на 10 % від початково встановленої ціни, відповідності дій сторін правочину пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

46. Суд зазначає, що питання допустимості збільшення сторонами договору ціни товару більш ніж на 10 % від початково встановленої ціни згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» було предметом розгляду Великої Палати у справі № 922/2321/22, за наслідками розгляду якої ухвалено постанову від 24.01.2024, та правові висновки якої правомірно враховано судами попередніх інстанцій при розгляді даної справи.

47. Відповідаючи на це питання, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що норми пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» не дозволяють збільшувати ціну товару більш ніж на 10 % від початково встановленої ціни в договорі про закупівлю.

48. За наслідками розгляду справи № 922/2321/22 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.01.2024, якою обґрунтовано оскаржувані рішення, виклала правовий висновок щодо застосування норм пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», згідно з яким:

«Ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто, під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі».

Суд наголошує, що забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

49. Отже, доводи скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи.

50. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України (із посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України), Верховний Суд зазначає таке.

За змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постановах від 12.10.2021 у справі №905/1750/19, 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 12.10.2021 у справі №905/1750/19, від 20.05.2021 у справі №905/1751/19, від 02.12.2021 у справі №922/3363/20, від 16.12.2021 у справі №910/18264/20 та від 13.01.2022 у справі №922/2447/21 тощо.

51. Ураховуючи положення пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України та те, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі, передбачені пунктами 1, 2 та 3 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилися після відкриття касаційного провадження, тому доводи скаржника в цій частині відхиляються судом касаційної інстанції.

52. Таким чином доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли своє підтвердження, у зв`язку з чим підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

53. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

54. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

55. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

56. Верховний Суд, переглянувши рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в межах, наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що судові рішення ухвалено із додержанням норм процесуального та матеріального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

Розподіл судових витрат

57. Судовий збір, сплачений скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Суд касаційне провадження в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закриває, а в частині підстав, передбачених пунктами 2, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу залишає без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129, пунктом 5 частини 1 статті 296, 300, 301, пунктом 1 частини першої статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Закрити касаційне провадження у справі № 918/778/23 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненська обласна енергопостачальна компанія» в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненська обласна енергопостачальна компанія» в частині підстав, передбачених пунктами 2, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України залишити без задоволення, а постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.06.2024 та рішення Господарського суду Рівненської області від 16.04.2024 у справі № 918/778/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча І. Кондратова

Судді О. Баранець

Н. Губенко