Рішення

від 12.06.2024 по справі 902/480/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"12" червня 2024 р. Cправа № 902/480/24

Господарський суд Вінницької області у складу судді Маслія І.В., при секретарі судового засідання Глобі А.С.

за участю представників сторін:

позивача Бень В.Е., довіреність №01/02-2024 від 01.02.2024 (в режимі ВКЗ);

відповідача Кравчук О.В., довіреність №Др-8-0124 від 01.01.2024,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116)

до: Акціонерного товариства "Оператор Газорозподільної системи "Вінницягаз"" (провулок Костя Широцького, буд.24, м. Вінниця, 21012)

про: стягнення 683 572 666,31 грн.

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до Акціонерного товариства "Оператор Газорозподільної системи "Вінницягаз"" про стягнення 683 572 666,31 грн.. заборгованості, з яких 448 695 665,32 грн - основного боргу, 82 538 297,90 грн - пені, 26 518 352,32 грн - 3% річних та 125 820 350,77 грн - інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе обов`язків за Типовим Договором постачання природного газу постачальником "останньої надії", в частині оплати за поставлений природний газ за період з 01.01.2022 по 28.02.2022.

Ухвалою суду від 30.04.2024 відкрито провадження у справі №902/480/24 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 20.05.2024.

01.05.2024 до суду від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою суду від 02.05.2024 задоволено заяву позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

14.05.2024 до суду від відповідача надійшла заява про продовження строку на подання відзиву на позовну заяву.

17.05.2025 від позивача до суду надійшла заява про заміну представника позивача який прийматиме участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

На визначену судом дату в судове засідання 20.05.2024 з`явились представники сторін, при цьому представник позивача приймав участь в судовому засіданні в режимі ВКЗ.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав заяву про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву та заявив усне клопотання про відкладення підготовчого засідання для надання відзиву.

За наслідками судового засідання суд протокольними ухвалами відмовив у задоволенні заяв представника позивача та закрив підготовче провадження з 29.05.2024 з призначенням справи для судового розгляду по суті на 12.06.2024. Крім того, задовольнив усне клопотання представника позивача про участь в наступному судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

22.05.2024 до суду від відповідача з заявою про поновлення строку на подання відзиву надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позову заперечує та просить відмовити.

10.06.2024 від позивача до суду надійшла заява про заміну представника позивача який прийматиме участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

11.06.2024 до суду від відповідача надійшло клопотання про зменшення пені та трьох відсотків річних в разі задоволення позовних вимог на 75% від заявленої суми.

На визначену судом дату в судове засідання 12.06.2024 з`явились представники сторін, при цьому представник позивача приймав участь в судовому засіданні в режимі ВКЗ.

В судовому засіданні представник відповідача просив задовольнити заяву про поновлення строку на подання відзиву та прийняти відзив на позовну заяву до розгляду.

Суд розглянувши заяву про поновлення строку на подання відзиву з доданими до неї доказами, встановив поважність причин пропуску строку та долучив до матеріалів справи відзив на позовну заяву (Протокольна ухвала).

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечив та просив відмовити в його задоволенні, а у разі задоволення позову просив зменшити пеню та 3% річних відповідно до поданого клопотання.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 12.06.2024 судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ТОВ "ГК "Нафтогаз України" відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі -НКРЕКП) від 04.07.2017 №880 провадить діяльність із газопостачання на території України.

За результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 917-р ТОВ "ГК "Нафтогаз України" визначено постачальником "останньої надії" на ринку природного газу.

Відповідно до пункту 26 частини першої статті 1 Закону України "Про ринок природного газу" від 09.04.2015 № 329-VIII (далі - Закон № 329-УІП), постачальник «останньої надії» - визначений Кабінетом Міністрів України постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу.

У свою чергу, Закон України "Про ринок природного газу" визначає, що оператором газорозподільної системи є суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із розподілу природного газу газорозподільною системою на користь третіх осіб (замовників), а постачальником "останньої надії" є визначений Кабінетом Міністрів України постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу (ст. 1 Закону).

Згідно з ч. 1, 3 ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Однак, постачання природного газу постачальником "останньої надії" здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором, а Договір на постачання природного газу постачальником "останньої надії" є публічним.

Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються Законом України "Про ринок природного газу", Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу. Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України "Про ринок природного газу" споживач зобов`язаний, зокрема: 1) укласти договір про постачання природного газу; 2) забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів; 3) не допускати несанкціонованого відбору природного газу; 4) забезпечувати безперешкодний доступ уповноважених представників оператора газотранспортної системи, оператора газорозподільної системи до вузлів обліку природного газу та з метою встановлення вузлів обліку газу; 5) припиняти (обмежувати) споживання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договорів.

24.12.2019 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, прийнято постанову № 3011 «Про видачу ліцензії з транспортування природного газу ТОВ «ОПЕРАТОР ГТС УКРАЇНИ», на право провадження господарської діяльності з транспортування природного газу ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ОПЕРАТОР ГАЗОТРАНСПОРТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ».

Правове регулювання технічних, організаційних, економічних та правових засад функціонування газотранспортної системи України здійснюється Кодексом Газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за №1378/27823 (далі - Кодекс ГТС ).

Відповідно до положень пункту 5 глави 1 розділу І Кодексу ГТС інформаційна платформа-електронна платформа у вигляді веб-додатка в мережі Інтернет, функціонування та керування якою забезпечується оператором газотранспортної системи, яка використовується для забезпечення надання послуг транспортування природного газу відповідно до вимог цього Кодексу. Оператор газотранспортної системи виконує функції адміністратора інформаційної платформи (пункт 5 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС).

Отже, суб`єкти ринку природного газу (в даному випадку позивач та відповідач, як продавець та покупець природного газу, відповідно), користуються ресурсами інформаційної платформи, адміністратором якої є Оператор ГТС.

Інформаційна платформа має бути доступною всім суб`єктам ринку природного газу та операторам торгових платформ у межах їх прав, визначених цим Кодексом, для забезпечення ними дій, пов`язаних із укладанням угод за короткостроковими стандартизованими продуктами, замовленням, наданням та супроводженням послуг транспортування природного газу, у тому числі для подання номінацій/реномінацій, перевірки величин грошових внесків (фінансової гарантії), а також інших дій, передбачених цим Кодексом. Для вчинення вищезазначених дій веб-додаток інформаційної платформи має бути доступним у мережі Інтернет цілодобово, сім днів на тиждень (пункт 2 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС).

Таким чином, позивач, як суб`єкт ринку природного газу має право доступу до Інформаційної платформи у межах прав на перегляд відображених відомостей.

На підтвердження факту включення відповідача до реєстру споживачів постачальника "останньої надії" та віднесення спожитого відповідачем газу до портфеля постачальника "останньої надії" з наведених вище підстав, позивач надає лист оператора ГТС від 29.03.2024 №ТОВВИХ-24-4867 з інформацією щодо: закріплення споживача з ЕІС-кодом 56X010000000001К в Реєстрі споживачів постачальників та остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56X010000000001К за період з 01.01.2022 по 28.02.2022 (у вигляді принскрину з особистого кабінету Позивача на інформаційній платформі Оператора ГТС).

Відповідно до п. 1 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) №2496 від 30.09.2015 (далі - Правила), договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" укладається у випадках, передбачених пунктом 3 розділу VI, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника "останньої надії" та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.

Договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" не потребує двостороннього підписання.

Договір постачання між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» відповідно до Кодексу ГТС.

Типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2501, яку 06.11.2015 зареєстровано в Мін`юсті за № 1387/27832.

Згідно з п. 1.1. договору, цей Типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" (далі - договір) є публічним і регламентує порядок та умови постачання природного газу споживачу постачальником "останньої надії" (далі - Постачальник).

Відповідно до п. 1.2. договору, умови цього договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок природного газу" та Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, шо здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30 вересня 2015 року № 2496 (далі - Правила постачання), та є однаковими для всіх споживачів України.

Згідно з 1.3. договору, цей договір є договором приєднання. При укладенні цього договору зі споживачем ураховуються вимоги статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України та укладення відбувається шляхом публічної оферти постачальника та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника. Цей договір вважається укладеним зі споживачем з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи (далі - Оператор ГТС) днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

У п. 2.1. визначено, що за цим договором постачальник зобов`язується постачати природний газ споживачу в необхідних для нього об`ємах (обсягах), а споживач зобов`язується своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.

Згідно з п. 2.2. договору, обов`язковою умовою для постачання природного газу споживачу є наявність у споживача укладеного в установленому порядку з Оператором ГРМ договору розподілу природного газу або Оператором ГТС договору транспоргування природного газу (для прямих споживачів).

Відносини сторін, що є предметом цього договору, але не врегульовані ним, регулюються згідно із Цивільним кодексом України, Законом України "Про ринок природного газу", Правилами постачання, Кодексом газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2493 (далі - Кодекс газотранспортної системи), Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року N 2494 (далі - Кодекс газорозподільних систем) (п. 2.3. договору).

Розділом III договору передбачено умови постачання, зазначено що постачання природного газу споживачу здійснюється з дня, визначеного інформаційною платформою оператора газотранспортної системи днем початку постачання в Реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Підстави для здійснення постачальником постачання природного газу споживачу визначені положеннями Правил постачання. Період безперервного постачання природного газу постачальником не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу споживачу постачальником, крім випадків дострокового розірвання договору. Постачальник не має права вимагати від споживача будь-якої іншої плати за природний газ, що не визначена відповідно до пункту 4.1 розділу IV цього Договору (п. п. 3.1.-3.4. договору).

Згідно з п. 4.1. договору, постачання природного газу здійснюється за ціною, оприлюдненою постачальником на своєму сайті. Така ціна визначається постачальником відповідно до розділу VI Правил постачання. Нова ціна є обов`язковою для сторін з дня наступного за днем її оприлюднення Постачальником на власному сайті.

Відповідно до п. 4.2. договору, об`єм (обсяг) постачання природного газу споживачу за розрахунковий період визначається за даними Оператора ГРМ / Оператора ГТС (для прямих споживачів) за підсумками розрахункового періоду, шо містяться в інформаційній платформі оператора газотранспортної системи та надані споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.

Постачальник зобов`язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено) (п. 4.3. договору).

Споживач зобов`язаний оплатити рахунок, наданий постачальником відповідно до пункту 4.3 цього договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу (п. 4.4. договору).

Згідно з п. 4.5. договору, порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. У разі порушення побутовим споживачем строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі 0.01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.

Цей договір набирає чинності з дня, визначеного інформаційною платформою Оператора ГТС днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Дія цього договору не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, наступного за місяцем, в якому почалося фактичне постачання природного газу постачальником. Розірвання (припинення дії) цього договору не звільняє споживача від обов`язку сплатити заборгованість постачальнику за цим договором (п. 11.1 договору).

Протягом строку дії договору споживач має право укласти договір постачання природного газу з іншим постачальником. У такому випадку цей договір достроково припиняється по завершенню газової доби, що передує газовій добі початку постачання новим постачальником (згідно з даними інформаційної платформи Оператора ГТС). Якщо Споживач бажає в інших випадках відмовитися від договору, він має право розірвати його без сплати будь-яких штрафних санкцій чи іншої фінансової компенсації постачальнику шляхом надання йому одностороннього повідомлення щонайменше за три дні до дати розірвання (п. 11.3 договору).

Постановою НКРЕКП від 04.07.2017 року № 880 постановлено видати позивачу ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу на території України (код ЄДРПОУ 40121452).

Розпорядженням КМУ від 22.07.2020 року № 917-р "Про визначення товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" постачальником "останньої надії" визначено позивача постачальником "останньої надії" строком на три роки, як переможця конкурсу.

Як суб`єкту ринку природного газу відповідачу було присвоєно персональний ЕІС-код: 56X010000000001К

В період з 01.01.2022 по 31.01.2022 позивач поставив відповідачу природний газ в об`ємі 6 517 496,29 куб.м. на загальну суму 278 275 746,47 грн, а в період з 01.02.2022 по 28.02.2022 - в об`ємі 4 233 804,71 куб.м. на загальну суму 170 419 918,85 грн (з урахуванням вартості транспортування).

За поставлений у січні 2022 року газ, позивачем було виставлено рахунок № 6509 від 11.02.2022 на суму 278 275 746,47 грн., а за лютий 2022 - рахунок № 10099 від 12.03.2022 на суму 170 419 918,85 грн. Докази направлення відповідачу рахунків наявні в матеріалах справи.

Із адвокатського запиту адвоката Літвінова Євгена Володимировича, адресованому ТзОВ "Оператору газотранспортної системи України" про надання інформації та копій документів вбачається, що адвокатом запитувалась інформація з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо фактичних обсягів споживання природного газу споживачів за період з 01.10.2021 року по 28.02.2022, зокрема і споживача з персональним ЕІС-кодом: 56X010000000001К (відповідача).

Листом "ТзОВ "Оператор газотранспортної системи України" щодо надання відповіді на адвокатський запит, повідомив адвоката Євгена Літвінова, що зокрема в інформаційній платформі споживач з ЕІС-кодом 56X010000000001К був закріплений за постачальником "останньої надії" ТОВ "ГК "Нафтогаз України" (ЕІС-код 56X930000008780B) у період з 01.11.2021 по 30.12.2021 та з 01.01.2022 по 28.02.2022. Обсяг природного газу, використаний споживачем з ЕІС-кодом 56X010000000001К у вказані періоди та внесений в алокацію постачальника "останньої надії" ТОВ "ГК "Нафтогаз України" (ЕІС-код 56X930000008780B), становить: 01.11.2021 по 30.11.2021 - 0,00 м.куб, з 01.12.2021 по 30.12.2021 - 0,00 м.куб, з 01.01.2022 по 31.01.2022 - 6 517 496,29 м.куб та з 01.02.2022 по 28.02.2022 - 4 233 804,71 м.куб.

Вартість природного газу визначається шляхом множення об`ємів природного газу, на ціну природного газу, визначену відповідно до встановленого тарифу.

З 01.01.2022 ціна природного газу (з урахуванням ПДВ) відповідно до умов договору опублікована/оприлюднена на сайті позивача за посиланням https://gas.ua/uk/business/news/pon-archive-price, відповідна роздруківка наявна в матеріалах справи. Ціна природного газу також підтверджується довідкою постачальника.

Позивач поставив відповідачу природний газ в період січень-лютий 2022 року в кількості 10 751 301,00 м.куб на загальну суму 448 695 665,32 грн., однак відповідачем, не здійснено жодної оплати вартості спожитого газу за вказаний період.

Таким чином, спір у справі виник внаслідок порушення відповідачем умов типового договору постачання природного газу постачальником "останньої надії", що стосується оплати за природний газ за січень-лютий 2022 року, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 448 695 665,32 грн.

Окрім того, внаслідок прострочення виконання зобов`язань, відповідачу нараховано 82 538 297,90 грн - пені, 26 518 352,32 грн - 3% річних та 125 820 350,77 грн - інфляційних втрат.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти задоволення позову заперечує, зокрема зазначає, що 29 серпня 2021 року набрав чинності Закон України № 1639-ІХ «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу». У відповідності до ст. 2 Закону № 1639-ІХ дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості за придбаний у ТОВ «ГК «Нафтогаз України» природний газ, послуг з його розподілу і транспортування та виключно на суб`єктів ринку природного газу, що включені до Реєстру.

За твердженнями відповідача порядок участі у процедурі врегулювання заборгованості визначається ст. 3 Закону і Зокрема, для участі у процедурі врегулювання заборгованості суб`єкти ринку природного газу включаються до Реєстру, який веде НКРЕКП (ч.1. ст. 3 Закону № 1639-ІХ). Постановою НКРЕКП від 16.11.2022 р. № 1464 АТ «Вінницягаз» було включено до Реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу. Відтак, у відповідності до наведеного АТ «Вінницягаз», в розумінні ст. 1 Закону №1639-ІХ є учасником процедури врегулювання заборгованості, яка виникла у Товариства, в тому числі і перед ТОВ «ГК «Нафтогаз України» за придбаний в 2021 році природний газ для потреб ВТВ, включно за процедурами та у порядку, передбаченими цим Законом, а будь-які судові рішення про стягнення врегульованого Законом № 1639 боргу не підлягають виконанню. Норми Закону № 1639 змінили порядок та строки розрахунку за договором постачання природного газу постачальником «останньої надії», що був укладений між АТ «Вінницягаз» та ТОВ «ГК «Нафтогаз України», в частині оплати поставленого протягом січня-лютого 2022 року природного газу.

На переконання відповідача Державою, шляхом прийняття низки спеціальних Законів, врегульовано механізм та джерела відшкодування Позивачу грошових коштів згідно спірного Договору з урахуванням пені, інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних, що є предметом розгляду даної судової справи, а подання ТОВ «ГК «Нафтогаз України» позовної заяви щодо стягнення даної заборгованості є передчасним, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню господарським судом у відповідності до наведеного у даному відзиві.

З огляду на викладене відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Згідно з частинами 1, 3 статті 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами. Постачання природного газу постачальником "останньої надії" здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором. Договір на постачання природного газу постачальником "останньої надії" є публічним. Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Суд констатує, що в силу законодавчих приписів типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно зі статтями 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статтями 11, 202, 509 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 статті 714 ЦК України обумовлено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Із закріпленого у ч.1 ст.530 ЦК України правила слідує, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України забороняють односторонню відмову від зобов`язання або односторонню зміну його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Особливості здійснення постачання природного газу споживачу постачальником "останньої надії" визначені розділом VI цих Правил.

Відповідно до п. 1, 2, 4-6 Розділу VI Правил постачання природного газу постачальник "останньої надії" здійснює постачання природного газу споживачам на умовах договору постачання природного газу, який укладається з урахуванням вимог цього розділу та має відповідати Типовому договору постачання природного газу постачальником "останньої надії", затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року №2501. Цей правочин є публічним, а його умови-однаковими для всіх споживачів. Договір постачання між постачальником "останньої надії" і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

За договором постачання природного газу постачальник "останньої надії" зобов`язаний поставити споживачу природний газ у необхідних для нього об`ємах (обсягах), а споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу в розмірі, строки та порядку, що визначені договором. Максимальна тривалість постачання природного газу постачальником "останньої надії" не може перевищувати шістдесят днів та в будь-якому випадку не має тривати довше ніж до кінця календарного місяця, наступного за тим місяцем, у якому почалося фактичне постачання природного газу споживачеві постачальником "останньої надії".

Постачальник "останньої надії" зобов`язаний на головній сторінці свого сайту розмістити діючу редакцію договору постачання природного газу постачальником "останньої надії", яка має відповідати типовому договору, роз`яснення щодо його укладання, а також ціну природного газу для споживачів, визначену згідно з вимогами цього розділу.

Після закінчення граничного строку постачання природного газу постачальником "останньої надії", передбаченого цим розділом та Законом України "Про ринок природного газу", постачальник "останньої надії" зобов`язаний припинити постачання природного газу за договором зі споживачем. Виключення споживача з Реєстру споживачів постачальника "останньої надії" здійснюється у порядку, визначеному Кодексом газотранспортної системи. У випадку якщо споживач не був включений до Реєстру споживачів іншого постачальника після закінчення постачання природного газу постачальником "останньої надії", до такого споживача повинні застосовуватись заходи з припинення розподілу/транспортування (для прямих споживачів) природного газу споживачу відповідно до умов Кодексу газорозподільних систем та Кодексу газотранспортної системи.

Постачальник "останньої надії" має повідомити споживача про обмежений строк постачання природного газу, ціну природного газу для споживача та поінформувати споживача про його право та необхідність вибору іншого постачальника шляхом розміщення відповідної інформації на сайті постачальника "останньої надії". Постачальник "останньої надії" зобов`язаний оприлюднювати на своєму веб - сайті та підтримувати в актуальному стані інформацію щодо споживачів, що не є побутовими, з діючими договорами постачання природного газу із зазначенням такої інформації: ЕІС-коди споживачів (точок комерційного обліку); ЄДРПОУ та назва споживача; адреса об`єкта; кінцевий строк постачання природного газу.

В матеріалах справи наявні докази включення спірних об`ємів природного газу в означений період до Реєстру споживачів позивача. Отже, факт споживання газу відповідачем із ресурсу постачальника "останньої надії" був підтверджений Оператором ГТС.

У спірних правовідносинах, за імперативними вимогами законодавця, ТОВ "ГК "Нафтогаз України" не вправі було самостійно включати споживача до реєстру постачальника "останньої надії" та укладати з ним договір з власної ініціативи чи з ініціативи відповідача. Саме через відсутність постачання природного газу іншим постачальником, Оператор ГТС об`єми природного газу, спожитого відповідачем у спірний період автоматично включив до портфеля постачальника "останньої надії" - Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України".

У відповідності до абзацу 4 пункту 1 розділу VI. Кодексу газотранспортної системи, договір постачання між постачальником "останньої надії" і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

Виходячи з умов п.11.1 правочину, договір набирає чинності з дня, визначеного інформаційною платформою Оператора ГТС днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів Постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Дія договору не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, наступного за місяцем, в якому почалося фактичне постачання природного газу постачальником.

Твердження відповідача про те, що Державою, шляхом прийняття низки спеціальних Законів, врегульовано механізм та джерела відшкодування Позивачу грошових коштів згідно спірного Договору з урахуванням пені, інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних, що є предметом розгляду даної судової справи, оцінюються судом критично, оскільки Закон 1639, на який посилається відповідач, визначає процедуру врегулювання заборгованості (грошових зобов`язань) суб`єктів ринку природного газу - заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості (грошових зобов`язань) за природний газ та послуги з його транспортування шляхом проведення взаєморозрахунків та реструктуризації заборгованості, а також списання неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на таку заборгованість у разі її погашення.

Відповідно до ч1 та ч.2 ст. 3 Закону 1639 для участі у процедурі врегулювання заборгованості (грошових зобов`язань) суб`єкти ринку природного газу включаються до Реєстру, який веде Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Для включення до Реєстру суб`єкти ринку природного газу подають до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, заяву, до якої додається перелік документів, зазначених в абзацах першому -п`ятнадцятому цієї частини. Рішення про включення або про відмову у включенні до Реєстру приймається Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та оприлюднюється на її офіційному веб-сайті.

Так відповідно до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 16.11.2022 №1464 відповідача АТ «ВІННИЦЯГАЗ» включено до Реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу, однак відповідно до ч. 3 ст. 4 Взаєморозрахунки проводяться у порядку та на умовах, затверджених Кабінетом Міністрів України, у межах видатків спеціального фонду державного бюджету за цільовим призначенням та в обсягах, передбачених Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", із застосуванням рахунків, відкритих у Державному казначействі України, згідно з договором про організацію взаєморозрахунків, який укладається між учасниками розрахунків на підставі документа, що підтверджує наявність в обліку учасників розрахунків кредиторської та/або дебіторської заборгованості на дату підписання такого договору, та в обсязі, що не перевищує підтверджену учасниками заборгованість.

Верховний Суд у постанові від 18 квітня 2023 року у справі №911/3195/21 сформував правову позицію, щодо припинення зобов`язань в рамках Закону 1639, та зазначив зокрема наступне: « 74. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" взаєморозрахунки -розрахунки з погашення заборгованості (грошових зобов`язань) суб`єктів ринку природного газу, які проводяться за рахунок видатків державного бюджету учасниками процедури врегулювання заборгованості.

75. Взаєморозрахунки проводяться у порядку та на умовах, затверджених Кабінетом Міністрів України, у межах видатків спеціального фонду державного бюджету за цільовим призначенням та в обсягах, передбачених Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" та/або Законом України "Про Державний бюджет України на 2022рік", та/або Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", із застосуванням рахунків, відкритих у Державному казначействі України, згідно з договором про організацію взаєморозрахунків, який укладається між учасниками розрахунків на підставі документа, що підтверджує наявність в обліку учасників розрахунків кредиторської та/або дебіторської' заборгованості на дату підписання такого договору, та в обсязі, що не перевищує підтверджену учасниками заборгованість (частина третя статті 4 вказаного Закону).

76. Обставин укладення Товариством договору про організацію взаєморозрахунків між учасниками, суди попередніх інстанцій не встановили, відповідно і підстави припинення спірних правовідносин між сторонами відсутні. А тому доводи скаржника про наявність підстав для закриття провадження у справі є необґрунтованими».

Матеріалами судової справи підтверджено та не заперечується сторонами, що заборгованість відповідача перед позивачем в розмірі 448 695 665,32 грн за Договором не погашена, договір про організацію взаєморозрахунків не укладався (відповідачем не було здійснено проведення взаєморозрахунків заборгованості або реструктуризації заборгованості за Договором).

Предметом спору у даній справі є майнова вимога про стягнення заборгованості за поставлений газ за типовим договором «останньої надії», така заборгованість може вважатися відсутньою лише у разі фактичного врегулювання заборгованості за поставлений газ та здійснення взаєморозрахунків згідно Закону 1639 та реструктуризації залишків заборгованості. Сам лише факт участі відповідача у процедурі врегулювання заборгованості згідно із Законом 1639 без фактичного врегулювання заборгованості (шляхом проведення розрахунків та реструктуризації), тобто без вчинення юридично значимих дій не можуть свідчити про відсутність заборгованості, стягнення якої є предметом позову у даній справі.

Таким чином, твердження відповідача викладені у відзиві на позовну заяву спростовуються вище викладеним.

З огляду на викладене, враховуючи норми законодавства, якими врегульовано зобов`язальні правовідносини з поставки, господарський суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з Акціонерного товариства "Оператор Газорозподільної системи "Вінницягаз"" суми основного боргу в розмірі 448 695 665,32 грн. - за спожитий природний газ за період з 01.01.2022 по 28.02.2022 обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім суми основного боргу позивач просить стягнути з відповідача 82 538 297,90 грн - пені, 26 518 352,32 грн - 3% річних та 125 820 350,77 грн - інфляційних втрат.

Суд розглянувши дані вимоги зазначає наступне.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 4.5 Договору передбачено, що у разі порушення Споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим Договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Згідно поданого позивачем розрахунку за неналежне виконання умов договору відповідачу нараховано пеня за період з 01.03.2022 по 31.08.2022 (6 місяців за спожитий газ в січні 2022) та за період з 01.04.2022 по 30.09.2022 (6 місяців за спожитий газ в лютому 2022), 3% річних та інфляційні втрати за загальний період з 01.03.2023 по 29.02.2024.

Перевіривши правильність здійснених позивачів обрахунків суд констатує, що останні є арифметично вірними, ґрунтуються на приписах чинного законодавства, а відтак позовні вимоги про стягнення 82 538 297,90 грн - пені, 26 518 352,32 грн - 3% річних та 125 820 350,77 грн - інфляційних втрат є правомірними та обґрунтованими.

Разом з тим, відповідач подав клопотання про зменшення розміру заявлених до стягнення пені та 3% річних на 75%.

В обґрунтування даного клопотання відповідач зазначає, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, згідно постанови № 1770 від 29 вересня 2023 р. зупинила дію ліцензії на право провадження господарської діяльності з розподілу природного газу, виданої АТ «Вінницягаз» відповідно до постанови НКРЕКП від 19 червня 2017 року № 811, у зв`язку з передачею цілісного майнового комплексу з розподілу природного газу іншому суб`єкту господарювання, який отримав відповідну ліцензію. З 1 жовтня 2023 розподіл природного газу споживачам на території Вінницької області (за виключенням кількох населених пунктів) та в місті Гайворон надає новий Оператор ГРМ - Вінницька філія ТОВ «Газорозподільні мережі України». З моменту припинення дії ліцензії АТ «Вінницягаз» на розподіл природного газу Товариство припинило провадити свою основну діяльність та втратило статус суб`єкта природної монополії. Таким чином, з 01.10.2023 у Відповідача відсутні кошти, які мали би бути отримані за рахунок надання послуг розподілу природного газу, передбачені структурою тарифу. Протягом строку здійснення своєї господарської діяльності з розподілу природного газу АТ «Вінницягаз» було на 100 % тарифним підприємством, всі роботи, у тому числі пов`язані з підтриманням газорозподільної системи у належному стані, здійснювались останнім за рахунок коштів тарифної виручки. При цьому, витратна частина по обслуговуванню газорозподільної системи у військовий час (з 24 лютого 2022 р. по 30 вересня 2023 року) не тільки не зменшувалась, але й збільшувалась за рахунок росту числа аварійних викликів та потреби додаткового обстеження газопроводів не предмет їх ймовірного пошкодження ворожими диверсійними групами. Враховуючи віднесення Товариства до підприємства критичної інфраструктури, зважаючи на введений на території нашої країни військовий стан, заявлені вимог щодо стягнення Позивачем з Відповідача, окрім вартості природного газу, штрафних санкцій, інфляційний нарахувань та 3 % річних у судовому порядку, погіршує і так складний фінансовий стан Відповідача. Тяжкий фінансовий стан Товариства обумовлено також несвоєчасними та неповними розрахунками різних категорій споживачів за розподіл природного газу, зокрема, станом на 01.06.2024 р. дебіторська заборгованість складає більше 46 млн.грн., з яких: - заборгованість споживачів із числа населення за надані послуги з розподілу природного газу - 35 699 тис. грн., - заборгованість промислових підприємств - 10 399 тис. грн.; - заборгованість підприємств теплоенергетики - 1 350 тис. грн. Наведені факти підтверджують, що ряд негативних економічних процесів у державі та, в подальшому, зупинення дії ліцензії Відповідача призвели до неможливості вчасно та в повному обсязі виконувати Товариством грошові зобов`язання. На сьогодні фінансовий стан АТ «Вінницягаз» є вкрай тяжким, що обумовлене наявністю значної заборгованості різних категорій споживачів перед Товариством. Зазначене обумовлює неможливість сплати значної суми штрафних санкцій, а прийняття судом рішення щодо покладення на підприємство додаткових надмірних економічних санкцій призведе до ускладнення і без того тяжкого матеріального становища Відповідача та ставитиме під загрозу функціонування останнього.

На підтвердження важкого фінансового стану відповідач надав копії Балансу (Звіту про фінансовий стан) на 31 грудня 2023 року та Звіту про фінансові результати (Звіту про сукупний дохід) за 2023 рік.

З огляду на це, відповідач просить суд застосувати положення ч. 3 ст. 551 ЦК України та ч. 1 ст. 233 ГК України і зменшити заявлені до стягнення пеню та три відсотка річних на 75%, приймаючи до уваги: - відсутність доказів понесення Позивачем збитків у результаті порушення Відповідачем зобов`язання; - значна заборгованість учасників ринку природного газу перед АТ «Вінницягаз»; - значний розмір заявлених до стягнення з Товариства пені, 3 % річних та інфляційних нарахувань, які складають більше половини суми основного боргу, заявленого Позивачем до стягнення; - майновий стан, наявність значних збитків згідно звіту про фінансові результати за 2023 рік.

Суд дослідивши матеріали справи та клопотання відповідача, зазначає наступне.

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принципи верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Відповідно до ч.1 ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 р. № 15-рп/2004 зазначено, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традицій, звичаїв, тощо, які легітимізовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Згідно з п.6 ч.1 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.ч.2-4 ст.13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу (ч.3 ст.15 ЦК України).

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Із мотивувальної частини Постанови Великої палати Верховного Суду України від 18.03.2020 у справі №902/417/18 слідує, що главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Згідно із ч. 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Такими чином вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому вирішення питання про зменшення штрафних санкцій та розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Приймаючи рішення про зменшення розміру пені суд взяв до уваги наступні обставини, а саме:

- відповідач є підприємством критичної інфраструктури і покладення надмірного фінансового тягаря на останнього може призвести до погіршення його матеріального становища та неможливості виконання ним своїх основних завдань;

- інтереси позивача додатково захищено (компенсовано негативні наслідки прострочення боржника) шляхом пред`явлення вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за весь період прострочення;

- загальний розмір штрафних та компенсаційних нарахувань складає майже 45% від розміру основного боргу, що створює несправедливо надмірний тягар для відповідача.

Судом враховано правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Крім того судом взято до уваги відсутність в діях відповідача умисних дій (заздалегідь передбачуваних).

Аналогічної позиції стосовно застосування приписів ст.233 Господарського кодексу України, ст.551 Цивільного кодексу України дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, Велика Палата Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.

Тому суд вважає, що з урахуванням засад добросовісності, справедливості, пропорційності та розсудливості, наявні достатні правові підстави для зменшення розміру пені на 50% і таким чином стягненню підлягає 41 269 148,95 грн - пені.

Водночас суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника (висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18). При цьому має місце можливість зменшення процентів річних у визначеному за договором розмірі (збільшеному розмірі, а не 3% річних).

Як вбачається з матеріалів справи позивачем заявлено до стягнення з відповідача саме 3% річних тому їх розмір зменшенню не підлягає.

У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

При винесенні даного рішення суд врахував висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Серявін та інші проти України". Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Також Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України"). При цьому суд зазначає, що інші доводи сторін жодним чином не спростовують викладених судом підстав для задоволення позову та зменшення неустойки.

Як роз`яснено в пункті 4.3. постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21 лютого 2013 року, у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

На підставі викладеного та відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 232, 233, 236-238, 240-242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Вінницягаз" (пров. Костя Широцького, буд. 24, м. Вінниця, 21012, код ЄДРПОУ 03338649) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, код ЄДРПОУ 40121452) 448 695 665,32 грн - основного боргу, 41 269 148,95 грн - пені, 26 518 352,32 грн - 3% річних, 125 820 350,77 грн - інфляційних втрат та 847 840,00 грн - витрат на сплату судового збору.

3. У частині стягнення 41 269 148,95 грн. пені відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Примірник повного судового рішення надіслати сторонам в зареєстровані електронні кабінети у підсистемі ЄСІТС "Електронний суд" та на відомі суду адреси електронної пошти: позивача - info@gas.ua , verhatskyi@naftogaz.com , відповідача - office@vn.naftogaz.com .

Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення (ч.1 ст.256 ГПК України).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано (ч.1 ст.241 ГПК України).

Апеляційна скарга подається у порядку, визначеному ст. 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено 24 червня 2024 р.

Суддя Ігор МАСЛІЙ

віддрук. прим.:

1 - до справи