Рішення

від 24.06.2024 по справі 910/4534/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.06.2024Справа № 910/4534/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОХОРОННА КОМПАНІЯ «АЛЬФА БЕЗПЕКА»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська локомотивобудівна компанія»

про стягнення 505 637,09 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ОХОРОННА КОМПАНІЯ «АЛЬФА БЕЗПЕКА» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська локомотивобудівна компанія» про стягнення 505 637,09 грн., у тому числі: 424 000,00 грн. - основного боргу, 64 557 грн. 38 коп. - пені, 6 986, 48 грн. - 3 % річних та 10 093 грн. 23 коп. - інфляційні втрати.

Позивач в позовній заяві зазначив, що очікує понести додаткові витрати на професійну правничу допомогу, приблизно, в розмірі 10 000, 00 грн., але остаточна сума таких витрат буде повідомлена додатково після ухвалення рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч взятим на себе зобов`язанням за договором про надання послуг з охорони №20/11-37 від 20.11.2019 відповідач в обумовлений строк не здійснив у визначені договором строки оплату наданих послуг, внаслідок чого виникла заборгованість.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/4534/24. Вирішено здійснювати розгяд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Одночасно з позовом позивач подав клопотання про витребування у відповідача доказів, а саме: належним чином завірені копії податкових декларацій по податку на додану вартість та додаток 1 «Відомості про суми податку на додану вартість, зазначені у податкових накладних/розрахунках коригування до податкових накладних, не зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, та про податковий кредит з урахуванням його коригування» поданих за вересень 2023 року; жовтень 2023 року; листопад 2023 року та грудень 2023 року.

За результатами поданого клопотання судом вирішено відмовити в задоволенні означеного клопотання, оскільки воно не відповідає вимогам статті 81 Господарського процесуального кодексу України.

06.06.2024 до відділу діловодства суду від відповідача надійшли письмові пояснення, в яких зазначено, не реєстрації ТОВ «ОК «АЛЬФА БЕЗПЕКА» податкових накладних суперечила взятим на себе за договором обов`язкам, а не повідомлення про зміну статусу платника податків зумовило те, що ТОВ «УЛБК» було позбавлено можливості переглянути умови договору та прийняти рішення щодо подальшої співпраці з ТОВ «ОК «АЛЬФА БЕЗРЕКА» з урахуванням набуття нового статусу платника податків, який не давав ТОВ «УЛБК» скористатися податковим кредитом, що призвело до сплати ПДВ загальною сумою 132499,95 грн. Зазначивши, що позивач на неодноразові пропозиції відповідача не переглянув ціну договору з урахуванням її зменшення на суму ПДВ за період, коли позивач не був платником податку на додану вартість, що потягло збитки для відповідача.

12.06.2024 відповідач подав до суду додаткові письмові пояснення.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

20 листопада 2019 року Товариством з обмеженою відповдальністю «ОХОРОННА КОМПАНІЯ «АЛЬФА БЕЗПЕКА» (позивач, виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська локомотивобудівна компанія» (відповідач, замовник) було укладено Договір №20/11-37 про надання послуг з охорони.

Згідно пункту 1.1 у порядку та на умовах, визначених Договором ТОВ «ОХОРОННА КОМПАНІЯ «АЛЬФА БЕЗПЕКА», як виконавець, прийняло на себе зобов`язання надати послуги з охорони майна замовника, перелік якого визначено в Додатку № 1 до даного Договору (Львівська область, Пустомитівський район, село Муроване, вул. Будівельна, 30), а ТОВ «УКРАЇНСЬКА ЛОКОМОТИВОБУДІВНА КОМПАНІЯ», як замовник, зобов`язувалось прийняти та оплатити надані послуги в порядку та на умовах, передбачених Договором.

Відповідно до п.1.2 договору надання послуг з охорони Майна (далі - Послуги) здійснюється Виконавцем за допомогою одного цілодобового посту охорони. Виконавець починає надавати Послуги з моменту підписання Сторонами Акту про прийняття Майна під охорону (згідно форми Додаток №2 до Договору), яке передається під охорону Виконавцю поетапно до повної передачі Замовником кількох і визначеної в Додатку № 1 (п.1.3 договору).

У п.5.1 договору сторонами погоджено вартість послуг за один місяць складає 53 000,00 грн., в тому числі ПДВ - 8 833,33 грн.

На підставі актів про прийняття майна під охорону від 22 листопада 2019 року позивач прийняв майно під охорону щодо тепловозу №1005 серії 2М62; від 22 листопада 2019 року щодо тепловозу №1184 серії 2М62; від 22 листопада 2019 року щодо тепловозу №1186 серії 2М62; від 22 листопада 2019 року щодо тепловозу №1187 серії 2М62; від 22 листопада 2019 року щодо тепловозу №1234 серії 2М62; від 23 листопада 2019 року щодо тепловозу №0883 серії 2М62; від 23 листопада 2019 року щодо тепловозу №0928 серії 2М62; від 23 листопада 2019 року щодо тепловозу №1195 серії 2М62; від 23 листопада 2019 року щодо тепловозу №1208 серії 2М62; від 23 листопада 2019 року щодо тепловозу №1233 серії 2М62; від 25 листопада 2019 року щодо тепловозу №1183 серії 2М62; від 25 листопада 2019 року щодо тепловозу №1194 серії 2М62; від 25 листопада 2019 року щодо тепловозу №1200 серії 2М62; від 25 листопада 2019 року щодо тепловозу №1220 серії 2М62.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з травня 2023 року по серпень 2023 року сторонами у справі були підписані та скріплені печатками підприємств акти надання послуг №161 від 31.05.2023 на суму 53 000,00 грн., №199 від 30.06.2023 на суму 53 000,00 грн., № 238 від 31.07.2023 на суму 53 000,00грн., №275 від 31.08.2023 на суму 53 000,00 грн.

Окрім того, обґрунтовуючи позовні вимоги про надання послуг за період з вересня 2023 року по грудень 2023 року позивач до позовної заяви долучив акти надання послуг №308 від 30.09.2023 на суму 53 000,00 грн., №343 від 31.10.2023 на суму 53 000,00 грн., № 385 від 30.11.2023 на суму 53 000, 00 грн., №425 від 31.12.2023 на суму 53 000, 00 грн., складені виконавцем-позивачем.

З матеріалів справи слідує, супровідним листом № 012503 від 25.03.2024 позивач надіслав на адресу відповідача означені акти, що підтверджується описом вкладення в цінний лист та накладною №0408609942494 від 25.03.2024.

За умовами розділу 5 договору №20/11-37 замовник оплачує послуги виконавцю на підставі підписаного сторонами Акту приймання-передачі наданих Послуг. Обов`язки щодо складання Акту покладаються на Виконавця. Послуги за Договором вважаються наданими після підписання Сторонами Акту. Оплата Послуг відбувається шляхом перерахування грошових коштів па розрахунковий рахунок у відповідності до чинного законодавства України, протягом 5 робочих днів з моменту підписання Акту Сторонами. Замовник протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня отримання Акта підписує його або повертає Виконавцю з вмотивованою відмовою від його підписання. Оплата Послуг відбувається шляхом перерахування грошових коштів па розрахунковий рахунок у відповідності до чинного законодавства України, протягом 5 робочих днів з моменту підписання Акту Сторонами.

Відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження повернення позивачу актів за період з вересня 2023 року по грудень 2023 року з вмотивованою відмовою від їх підписання.

При цьому, сам по собі факт відсутності підписаного сторонами акту наданих послуг не є визначальним для висновку про ненадання позивачем послуг за договором.

Відповідно до норм чинного законодавства, виконавець не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання акта, а має лише констатувати факт відмови від підписання акта. У свою чергу, обов`язок прийняти надані послуги, а у випадку виявлення недоліків робіт негайно про них заявити (у тому числі шляхом мотивованої відмови від підписання акта наданих послуг) покладається на замовника (схожа правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 917/1489/18, від 18.07.2019 у справі № 910/6491/18, від 19.06.2019 у справі № 910/11191/18).

Судом встановлено, що акти наданих послуг за період з вересня 2023 року по грудень 2023 року підписані лише Позивачем, однак у матеріалах справи відсутні заперечення щодо якості та вартості наданих послуг зі сторони Відповідача, так само як і не містять матеріали справи мотивованої відмови від підписання актів виконаних робіт. Відповідачем не надано доказів, що ним після отримання актів наданих послуг висловлені заперечення проти розміру, обсягу та вартості наданих послуг.

Таким чином, з матеріалів справи судом встановлено, що позивач фактично надавав відповідачу послуги відповідно до укладеного між сторонами Договору №20/11-37 на загальну суму 424 000,00 грн. Водночас, з наявних матеріалів справи не вбачається, щоб відповідач частково чи повністю відмовлявся від одержання послуг.

Окрім того, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач до позовної заяви долучив заяву свідка від 01.04.2024. У заяві свідка ОСОБА_1 зазначив, що з 17.01.2019 року працював у ТОВ «ОХОРОННА КОМПАНІЯ «АЛЬФА БЕЗПЕКА» на посаді начальника регіональної служби з охорони та безпеки. Надання послуг здійснювалось на об`єкті замовника ТОВ «УКРАЇНСЬКА ЛОКОМОТИВОБУДІВНА КОМПАНІЯ» за місцем розташування майна - тепловозів серії 2М62 (в кількості 14 штук) за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, село Муроване, вул. Будівельна, 30. Фактичне припинення надання послуг відбулось 31 грудня 2023 року. З цієї дати всі пости охорони були зняті. При цьому представники ТОВ «УКРАЇНСЬКА ЛОКОМОТИВОБУДІВНА КОМПАНІЯ», які перебували за місцем розташування майна, відмовились від участі в підписанні актів про прийняття майна з-під охорони.

Частинами першою, другою статті 87 ГПК України передбачено, що показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб. На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.

За змістом статті 88 ГПК України, показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка. У заяві свідка зазначаються ім`я (прізвище, ім`я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з`явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень. Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків. Заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів.

Таким чином, заява свідка є доказом, який за умови дотримання вимог процесуального закону щодо її форми, підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами у справі відповідно до статті 86 ГПК України. Подібні за змістом висновки викладено і у постанові Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 911/1382/18.

Статтею 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Отже, згідно умов погодженого сторонами договору №20/11-37, у відповідача виник обов`язок оплачувати надані позивачем послуги протягом 5 робочих днів з моменту підписання акту сторонами.

02.02.2024 позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату заборгованості, яка залишилася останнім без відповіді та задоволення.

В порушення умов договору №20/11-37 Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська локомотивобудівна компанія» не оплатило вартість послуг, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 424 000,00 грн.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Листом вих.№022711 від 27.11.2023 ТОВ «ОХОРОННА КОМПАНІЯ «АЛЬФА БЕЗПЕКА» повідомило ТОВ «УКРАЇНСЬКА ЛОКОМОТИВОБУДІВНА КОМПАНІЯ» про намір припинити надання послуг охорони з 31 грудня 2023 року.

Положення пункту 8.1. Договору передбачають, що Договір діє в частині взаєморозрахунків до повного розрахунку між Сторонами. Крім цього, згідно п. 8.5. Договору закінчення строку дії Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, які виникли протягом строку дії Договору.

Відповідач, заперечуючи проти позову зазначив, що розділом 10 Договору визначено Податковий статус сторін та п. 11.1. передбачено, що Виконавець має статус платника податку на прибуток на загальних підставах, передбачених Податковим кодексом України. Крім того, п. 11.3. Договору визначено, що виконавець, у разі виникнення у нього податкового зобов`язання з ПДВ, дата якого визначається положеннями ст. 187 ПКУ, зобов`язаний скласти, оформити та зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних і надати шляхом направлення Замовнику на вказану ним електронну адресу податкову накладну відповідно до вимог ст. 201 ПКУ. У відповідних випадках Виконавець в такому ж порядку складає, оформляє та реєструє в ЄРПН і надає Замовнику в електронній формі коригування до ПН. Відсутність податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних позбавляє покупця права на віднесення до податкового кредиту суми податку, сплаченого внаслідок придбання товарів/послуг, а отже й на зменшення власних зобов`язань щодо сплати податку на додану вартість.

Щодо вказаних заперечень відповідача суд зазначає наступне:

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У ст. 180 ГК України деталізовано істотні умови господарського договору.

Так, за приписами частин 1, 3 цієї статті зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Положеннями ст. 632 ЦК України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

У п.5.1 договору сторонами погоджено вартість послуг, яка за один місяць складає 53 000,00 грн., в тому числі ПДВ - 8 833,33 грн.

За фактом надання послуг позивачем було сформовано податкові накладні №10 від 30.09.2023 року за надання охоронних послуг за вересень 2023 року, на суму 53 000, 00 грн.; №10 від 31.10.2023 року за надання охоронних послуг за жовтень 2023 року, на суму 53 000, 00 грн.; №18 від 30.11.2023 року за надання охоронних послуг за листопад 2023 року, на суму 53 000, 00 грн.; №24 від 31.12.2023 року за надання охоронних послуг за грудень 2023 року, на суму 53 000, 00 грн., про що свідчить відмітка на податкових накладних «Зареєстровано в ЄРПН».

Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг згідно з приписами пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до пункту 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Такий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 по справи № 910/23097/17.

Оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, суд враховує фактичні дії як виконавця так і замовника щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку надання послуг.

Якщо сторона заперечує факт надання послуг за договором за податковими накладними, але одночасно реєструє податкові накладні на надання послуг від виконавця та формує як замовник податковий кредит за фактом надання послуг на підставі спірних актів, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною. У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (виконавцем) на постачання послуг на користь другої сторони (замовником), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом.

Податкові декларації підтверджують лише порядок оподаткування господарської операції, оскільки сам факт вчинення оподаткування не свідчить про наявність господарської операції), але вважає за доцільне його конкретизувати: податкова накладна (в залежності від фактичних обставин певної справи) може бути допустимим доказом, на підставі якого суд встановлює факт надання послуг замовнику та їх прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує факт надання послуг вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом тощо, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт лише реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності.

В матеріалах справи міститься лист вих. № 112904 від « 29» квітня 2022 року та докази його надіслання на адресу відповідача, в якому ТОВ «ОХОРОННА КОМПАНІЯ «АЛЬФА БЕЗПЕКА» повідомило ТОВ «Українська локомотивобудівна компанія» про перехід з 01.04.2022 на спрощену систему оподаткування на період дії військового стану.

Таким чином, оплата на користь позивача договірної ціни наданих послуг, мала бути проведена відповідачем у межах кінцевої дати строку, визначеного п. 5.5 договору.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, притриманням.

Загальний правовий зміст такого способу забезпечення зобов`язань як притримання визначається ст. 594-597 ЦК України.

Частинами першою та другою статті 594 ЦК України передбачено, що кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов`язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов`язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов`язання. Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, умовами статті 594 ЦК України встановлено, що об`єктом притримання є речі.

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки (ст. 179 ЦК України).

Відповідно до ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об`єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага (ст. 177 ЦК України).

Згідно з нормами ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Водночас статтею 597 ЦК України визначено, що сторона, яка належним чином виконала свої зобов`язання за договором може задовольнити свої потреби за рахунок вартості притримуваної речі. Так, кредитор має право: а) притримати річ, здійснювати усі не заборонені законом дії щодо володіння нею; б) на отримання задоволення своїх вимог за рахунок притриманої речі.

Таким чином, приписи статей 594-597 ЦК України визначають право притримання речі, однак виходячи із системного аналізу норм ЦК України, грошові кошти не можуть бути притримані, оскільки є засобом платежу за надані послуги відповідно до умов договору.

Отже доводи, наведені відповідачем у письмових поясненнях щодо притиримання оплати на підставі ст. 594 ЦК України не знайшли свого підтвердження.

Враховуючи що строк виконання зобов`язання з оплати послуг настав, доказів сплати вартості послуг за договором №20/11-37 на суму 424 000,00 грн. матеріали справи не містять та суду не надано, суд приходить до висновку, що права позивача, за захистом яких він звернувся до суду, порушено відповідачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 424 000,00 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Оскільки відповідач допустив прострочення оплати вартості послуг позивачем нараховано пеню у розмірі 64 557 грн. 38 коп. (період з 08.06.2023 до 10.04.2024)

Відповідно до п. 6.6 Договору №20/11-37 за несвоєчасну оплату або неналежне виконання своїх обов`язків щодо оплати наданих Виконавцем Послуг Замовнику нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний прострочений день на суму невиконаних зобов`язань.

Відповідно до частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно із частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Положеннями частини 1 статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом частин 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами частин 1, 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши розрахунок позивача, у даному випадку, враховуючи, що строк порушення грошового зобов`язання у відповідача за актами надання послуг за період з вересня 2023 року по грудень 2023 року виник з 10.04.2024 (враховуючи докази надіслання актів відповідачу), що є кінцевим визначеним позивачем строком порушення, позовна вимога про стягнення пені за вказаними актами задоволенню не підлягає.

Виходячи з наведеного, позовна вимога про стягнення з відповідача пені підлягає частковому задоволенню у розмірі 39 964,05 грн.

Позивач за прострочення строків оплати наданих послуг, нарахував та просить стягнути з відповідача 6 986, 48 грн. - 3 % річних та 10 093 грн. 23 коп. - інфляційні втрати.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов`язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Перевіривши розрахунок позивача, позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню, лише за актами за період з травня 2023 року по серпень 2023 року. Строк порушення грошового зобов`язання у відповідача за актами надання послуг за період з вересня 2023 року по грудень 2023 року виник з 10.04.2024 (враховуючи докази надіслання актів відповідачу), що є кінцевим визначеним позивачем строком порушення, отже за вказаними актами позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат задоволенню не підлягають у зв`язку з необгрунтованістю.

За перерахунком суду, до стягнення підлягає 3 % річних в сумі 4 560,45 грн. та інфляційні втрати у розмірі 5 438,44 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 76, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська локомотивобудівна компанія» (01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 30/32, офіс 205-а, код ЄДРПОУ 40992015) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОХОРОННА КОМПАНІЯ «АЛЬФА БЕЗПЕКА» (04086, м. Київ, вул. Петропавлівська, буд. 37, код ЄДРПОУ 40207890) 424 000 (чотириста двадцять чотири тисячі) грн. 00 коп. - основного боргу, 39 964 (тридцять дев`ять тисяч дев`ятсот шістдесят чотири) грн. 05 коп. - пені, 4 560 (чотири тисячі п`ятсот шістдесят) грн. 45 коп. - 3 % річних, 5 438 (п`ять тисяч чотириста тридцять вісім) грн. 44 коп. - інфляційні втрати, 5 687 (п`ять тисяч шістсот вісімдесят сім) грн. 89 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 24.06.2024.

Суддя Наталія ЯГІЧЕВА