Рішення

від 12.06.2024 по справі 910/12280/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.06.2024Справа № 910/12280/23Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Запарі А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»

до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі»

про стягнення 111 897 531,91 грн,

Представники сторін:

від позивача: Харченко М.В.,

від відповідача: Халимон С.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» про стягнення 111 897 531,91 грн, з яких: 62 688 908,12 грн основного боргу, 25 093 484,91 грн пені, 15 944 739,99 грн штрафу, 2 069 646,97 грн 3% річних та 6 100 751,92 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем умов договору про надання послуг з передачі електричної енергії від 31.05.2019 № 0539-02041.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.08.2023 відкрито провадження у справі № 910/12280/23, призначено підготовче засідання на 11.09.2023.

11.09.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов письмовий відзив на позов.

В підготовчому засіданні 11.09.2023 суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив долучити до матеріалів справи відзив на позовну заяву та встановив строк для подання відповіді на відзив. У зв`язку з неявкою в підготовче засідання представника позивача, підготовче засідання було відкладено на 09.10.2023.

27.09.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

06.10.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

09.10.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

В підготовчому засіданні 09.10.2023 суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив поновити процесуальний строк позивачу для подання доказів та відповіді на відзив, долучити їх до матеріалів справи; долучити до матеріалів справи заперечення відповідача на відповідь на відзив; задовольнити усне клопотання представника позивача про відкладення підготовчого засідання та відкласти підготовче засідання на 16.10.2023.

16.10.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про закриття провадження в частині стягнення основного боргу в розмірі 41 385 844,97 грн; від відповідача надійшло клопотання про приєднання доказів та закриття провадження в частині.

Також 16.10.2023 до суду від відповідача надійшла заява про зупинення провадження у справі № 910/12280/23 до закінчення перегляду справи № 911/1359/22 в касаційному порядку об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Суд в підготовчому засіданні 16.10.2023, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив долучити до матеріалів справи докази, подані відповідачем із клопотанням про приєднання доказів; відкласти підготовче засідання на 20.11.2023, продовживши строк підготовчого провадження на 30 днів.

20.11.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи та закриття провадження в частині основного боргу.

В підготовчому засіданні 20.11.2023 представником позивача подано клопотання про закриття провадження у справі № 910/12280/23 в частині вимог про стягнення основного боргу у розмірі 62 688 908,12 грн, яке долучено судом до матеріалів справи.

Представник позивача в підготовчому засіданні 20.11.2023 підтримав вказане вище клопотання та просив закрити провадження у частині основного боргу, вирішити питання про повернення позивачу з Державного бюджету України судового збору у відповідній частині. Представник відповідача не заперечував проти задоволення вказаного клопотання позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.2023 закрито провадження у справі № 910/12280/23 в частині стягнення суми основного боргу 62 688 908,12 грн. Повернуто позивачу зі спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у розмірі 201 270,65 грн, сплачений відповідно до платіжної інструкції № В-4528 від 01.08.2023.

У зв`язку із зазначеним, предметом розгляду за даним позовом є вимоги позивача про стягнення з відповідача 25 093 484,91 грн пені, 15 944 739,99 грн штрафу, 2 069 646,97 грн 3% річних та 6 100 751,92 грн інфляційних втрат.

В підготовчому засіданні 20.11.2023 представники сторін просили суд зупинити провадження у даній справі до вирішення об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 911/1359/22, в межах якої вирішується питання щодо правомірності/неправомірності застосування до правовідносин між учасниками ринку електричної енергії пп. 16 п. 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 323 (зі змінами, внесеними постановою НКРЕКП від 26.04.2022 № 413).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.2023 зупинено провадження у справі № 910/12280/23 до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 911/1359/22, запропоновано учасникам справи повідомити суд про усунення обставин, що викликали зупинення провадження у справі № 910/12280/23.

Зважаючи на з`ясування судом обставин щодо прийняття Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду постанови від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22, а відтак і про усунення обставин, які зумовили зупинення провадження у справі № 910/12280/23, суд ухвалою від 13.05.2024 поновив провадження у даній справі та призначив підготовче засідання на 03.06.2024. Запропоновано учасникам справи надати письмові пояснення по суті спору з урахування результатів розгляду справи № 911/1359/22.

В підготовче засідання 03.06.2024 з`явилися представники сторін.

Враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи; визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази; вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд, дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті, про що постановив ухвалу, занесену до протоколу судового засідання від 03.06.2024.

Разом із тим, враховуючи надання представниками сторін письмової згоди на розгляд справи по суті одразу після закриття підготовчого засідання, відповідно до ч. 6 ст. 183 ГПК України суд розпочав розгляд даної справи по суті у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.

Представники сторін у судовому засіданні 03.06.2024 надали суду свої пояснення/заперечення по суті заявлених позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити в судовому засіданні перерву до 12.06.2024.

04.06.2024 до суду через систему «Електронний Суд» від відповідача надійшла заява про відстрочення виконання рішення суду.

10.06.2024 до суду через систему «Електронний Суд» від позивача надійшов відзив на заяву про відстрочення виконання рішення суду.

В судове засідання 12.06.2024 з`явилися представники сторін.

Так, представник позивача в судовому засіданні 12.06.2024 підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд позов про стягнення з відповідача штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат задовольнити в повному обсязі. Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував.

Водночас, представник відповідача підтримав подану заяву про відстрочення виконання рішення суду та просив відстрочити виконання судового рішення у даній справі на 12 місяців, у разі, якщо суд дійде висновку про повне або часткове задоволення позовних вимог. Представник позивача заперечував проти задоволення заяви відповідача про відстрочення виконання рішення суду.

Відповідно до ст. 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 12.06.2024 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 240 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

31.05.2019 між Державним підприємством «Національна енергетична компанія «Укренерго» (як оператором системи передачі (ОСП)) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова електрична компанія» (користувач) укладено договір про надання послуг з передачі електричної енергії № 0539-02041 (надалі - Договір), за умовами п. 1.1. якого ОСП зобов`язується надавати послугу з передачі електричної енергії (надалі - послуга) відповідно до умов цього договору, а користувач зобов`язується здійснювати оплату за послугу відповідно до умов цього договору.

Сторони здійснюють свою діяльність відповідно до чинного законодавства України, Правил ринку, Кодексу системи передачі, Кодексу систем розподілу, Кодексу комерційного обліку, ліцензій, інших нормативно-правових актів, що забезпечують функціонування ринку електричної енергії України (п. 1.2. Договору).

До вказаного договору сторони неодноразово укладали додаткові угоди, якими до Договору вносилися відповідні зміни.

Як вбачається із п. 4.1. Договору, для розрахунків за цим договором передбачено плановий і фактичний обсяг послуг.

Так, плановий обсяг послуги визначається на основі наданих користувачем повідомлень щодо планового обсягу передачі електроенергії на розрахунковий місяць. У разі ненадання або несвоєчасного надання користувачем повідомлень плановим обсягом послуги визначається фактичний обсяг наданої послуги у попередньому розрахунковому періоді; фактичний обсяг послуги в розрахунковому місяці визначається відповідно до розділу ХІ Кодексу системи передачі.

Відповідно до п. 4.2. Договору планові обсяги послуги користувач зобов`язаний подавати ОСП до 25 доби місяця, що передує розрахунковому місяцю. Форма подання повідомлення розміщена на офіційному вебсайті ОСП.

Розрахунковим періодом за цим договором є 1 календарний місяць (п. 5.1. Договору).

За положеннями п. 5.2. Договору користувач здійснює поетапну попередню оплату планової вартості послуги ОСП таким чином:

1 платіж - до 17:00 другого банківського дня розрахункового місяця у розмірі 1/5 від планової вартості послуги, визначеної згідно з розділом 3 цього договору. Подальша оплата може здійснюватися шляхом сплати 1/5 від планової вартості послуг, яка визначена згідно з розділом 3 цього договору, відповідно до такого алгоритму:

2 платіж - до 10 числа розрахункового місяця;

3 платіж - до 15 числа розрахункового місяця;

4 платіж - до 20 числа розрахункового місяця;

5 платіж - до 25 числа розрахункового місяця.

Згідно з п. 5.5. Договору користувач здійснює розрахунок за фактичний обсяг послуги до 15 числа місяця наступного за розрахунковим (включно), на підставі рахунків, актів надання послуги, наданих виконавцем (ОСП), або самостійно сформованих в електронному вигляді за допомогою «Системи управління ринком» (надалі - СУР), або отриманих за допомогою сервісу електронного документообігу (надалі - Сервіс) (автоматизована система, яка забезпечує функціонування електронного документообігу), з використанням у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису тієї особи, уповноваженої на підписання документів в електронному вигляді.

Вартість наданої послуги за розрахунковий період визначається до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно), на підставі даних, що надаються адміністратором комерційного обліку (надалі - АКО). Акти приймання-передачі послуги направляються користувачу до 12 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно).

Коригування обсягів та вартості наданої послуги відповідно до розрахункового періоду здійснюється за уточненими даними комерційного обліку, що надаються АКО протягом 10 календарних днів з дати проведення процесу врегулювання в СУР, що здійснюється згідно з Правилами ринку.

Оплату вартості послуги, після коригування обсягів та вартості послуг, користувач здійснює до 15 числа місяця, наступного за місяцем, у якому отримано акт коригування до акта приймання-передачі послуги (включно).

Акти приймання-передачі послуги та акти коригування до актів приймання-передачі послуги у відповідному розрахунковому періоді ОСП направляє користувачу в електронній формі з використанням електронного підпису (із застосуванням Сервісу) або надає користувачу два примірники в паперовому вигляді, підписані власноручним підписом зі своєї сторони. Користувач здійснює підписання актів приймання-передачі послуги та актів коригування до актів приймання-передачі послуги відповідного розрахункового періоду протягом трьох робочих днів та повертає їх ОСП.

В п. 9.5. Договору сторони погодили, що будь-які документи, що створюються/укладаються ними під час виконання Договору (у тому числі акт приймання-передачі послуги або акт коригування до акта приймання-передачі послуги), можуть бути підписані сторонами як у паперовій формі шляхом проставлення власноручного підпису уповноваженої особи на час тимчасового не функціонування Сервісу (сервіс електронного документообігу), про що виконавець зобов`язаний повідомити на своєму веб-сайті, так і в електронній формі з використанням електронного підпису (за винятком випадків, коли використання електронного підпису прямо заборонено Законом) за допомогою Сервісу, який забезпечує юридично значимий електронний документообіг між сторонами та знаходиться в мережі Інтернет за посиланням: https://online.ua.energy/.

Відповідно до п. 13.1. Договору, договір набуває чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2023. Якщо користувач не направив ОСП у строк не менший ніж за місяць до закінчення терміну дії договору повідомлення про припинення дії договору, то цей договір вважається подовженим на наступний календарний рік на тих самих умовах.

На виконання умов Договору відповідач повідомив позивача про планові обсяги отримання послуги за період з лютого 2022 року по травень 2023 року, що підтверджується листами № 3/05/1946 від 18.01.2022, № 3/05/5267 від 10.02.2022, № 3/05/7310 від 23.02.2022, № 3/05/7310/1 від 25.02.2022, б/н від 04.03.2022, б/н від 16.03.2022, № 3/05/8376 від 08.04.2022, № 3/05/9548 від 10.05.2022, № 3/05/13324 від 09.06.2022, № 3/05/17338 від 07.07.2023, № 3/05/22263 від 10.08.2022, № 3/05/26384 від 09.09.2022, № 3/03/29626 від 07.10.2022, № 3/03/33196 від 08.11.2022, № 3/03/36668 від 09.12.2022, № 3/03/721 від 09.01.2023, № 3/03/4152 від 08.02.2023, № 3/03/7425 від 10.03.2023, № 3/03/10722 від 10.04.2023.

В свою чергу, позивачем виставлено відповідачу рахунки-фактури за визначений період, а сторонами підписано акти приймання-передачі послуги за лютий 2022 року від 28.02.2022, за березень 2022 року від 31.03.2022, за квітень 2022 року від 30.04.2022, за травень 2022 року від 31.05.2022, за червень 2022 року від 30.06.2022, за липень 2022 року від 31.07.2022, за серпень 2022 року від 31.08.2022, за вересень 2022 року від 30.09.2022, за жовтень 2022 року від 31.10.2022, за листопад 2022 року від 30.11.2022, за грудень 2022 року від 31.12.2022, за січень 2023 року від 31.01.2023, за лютий 2023 року від 28.02.2023, за березень 2023 року від 31.03.2023, за квітень 2023 року від 30.04.2023, за травень 2023 року від 31.05.2023, а також акти коригування від 21.03.2022 до акту від 30.09.2021, від 19.05.2022 до акту від 31.10.2021, від 30.05.2022 до акту від 30.11.2021, від 16.06.2022 до акту від 31.12.2021, від 29.06.2022 до акту від 31.01.2022, від 27.07.2022 до акту від 28.02.2022, від 18.08.2022 до акту від 31.03.2022, від 20.09.2022 до акту від 30.04.2022, від 20.10.2022 до акту від 31.05.2022, від 18.11.2022 до акту від 30.06.2022, від 29.11.2022 до акту від 31.07.2022, від 21.12.2022 до акту від 31.08.2022, від 30.12.2022 до акту від 30.09.2022, від 21.02.2023 до акту від 31.10.2022, від 17.03.2023 до акту від 30.11.2022, від 30.03.2023 до акту від 31.12.2022, від 21.04.2023 до акту від 31.01.2023, від 19.05.2023 до акту від 28.02.2023, від 29.05.2023 до акту від 31.032.022 з урахуванням акту коригування від 18.08.2022.

Вказані акти направлені відповідачу із застосуванням системи «Аскод онлайн» та підписані КЕП представників сторін.

На підставі вказаних вище рахунків та актів у відповідача утворилась заборгованість за Договором у розмірі 62 688 908,12 грн, яка повністю була ним сплачена під час розгляду даної справи, у зв`язку з чим ухвалою суду від 20.11.2023 закрито провадження у справі № 910/12280/23 в частині вимог про стягнення основного боргу.

Водночас, позивач вказував, що у зв`язку із несвоєчасною оплатою ним нараховано відповідачу до сплати пеню у розмірі 25 093 484,91 грн, штраф у розмірі 15 944 739,99 грн, 3% річних у розмірі 2 069 646,97 та інфляційні втрати у розмірі 6 100 751,92 грн, які позивач просить стягнути з відповідача за даним позовом.

Відповідач заперечував проти стягнення з нього 3% річних у заявленому позивачем розмірі, вказуючи, що здійснений останнім розрахунок є арифметично неправильним, неточним та містить невірні визначення періодів прострочення, у зв`язку з чим відповідач надав власний контррозрахунок вказаних нарахувань, згідно з яким 3% річних склали 1 900 107,75 грн. Також відповідач стверджував про настання форс-мажорних обставин, пов`язаних із воєнним станом в України, про що повідомляв позивача листом від 01.03.2022. Вважає, що такі обставини звільняють його від відповідальності за порушення грошового зобов`язання у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат. Позовні вимоги про стягнення пені та штрафу відповідач вважає безпідставними з огляду на чинні нормативні обмеження щодо стягнення штрафних санкцій з учасників ринку електричної енергії під час дії воєнного стану, встановлені постановою НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (зі змінами, внесеними постановою НКРЕКП від 26.04.2022 № 413).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 ст. 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не установлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не установлено договором або законом.

В силу положень ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Спір у справі виник у зв`язку із несвоєчасним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов`язання з оплати наданих на підставі Договору послуг, у зв`язку з чим позивач заявляє про стягнення з відповідача пеню у розмірі 25 093 484,91 грн, штраф у розмірі 15 944 739,99 грн, 3% річних у розмірі 2 069 646,97 та інфляційні втрати у розмірі 6 100 751,92 грн.

З урахуванням положень ч. 1 ст. 530 ЦК України, п. 5.2 Договору та наявних в матеріалах справи доказів про сплату відповідачем основної заборгованості за спірний період, останній несвоєчасно здійснював оплату за отримані на підставі Договору послуги, факт чого не заперечується ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі».

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 ЦК України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексу України, іншими законами та договором.

Відповідно до п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Судом встановлено, що відповідно до умов п. 5.7. Договору за порушення відповідачем термінів розрахунку позивач має право нарахувати пеню у розмірі 0,1% (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня) від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Пеня нараховується до повного виконання відповідачем своїх зобов`язань. За прострочення відповідачем термінів розрахунку понад тридцять календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу.

Водночас постановою НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану» надано учасникам ринку електричної енергії настанови.

Постановою НКРЕКП від 26.04.2022 № 413 «Про внесення змін до постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 та визнання такою, що втратила чинність, постанови НКРЕКП від 08.04.2020 № 766» доповнено пункт 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 підпунктом 16, згідно з яким на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування передбачено зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії, на період воєнного стану.

Оскільки спірні господарські правовідносини склалися відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», вказана постанова НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (з урахуванням змін, внесених постановою НКРЕКП від 26.04.2022 № 413) підлягає застосуванню до спірних правовідносин, а відповідні доводи позивача про те, що вказана постанова містить лише рекомендації, які не мають обов`язкового характеру, судом відхиляються.

Слід зауважити, що з метою визначення чи підлягають обов`язковому застосуванню до правовідносин між учасниками ринку електричної енергії, які склались між сторонами у даній справі, було зупинено провадження у даній справі до закінчення розгляду справи № 911/1359/22 об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, в межах якої вирішувалось питання щодо відступлення від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 26.07.2023 у справі № 922/1948/22 щодо відмови в задоволенні позову про стягнення штрафних санкцій на підставі постанови НКРЕКП № 332.

Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22 визначила, що постанова № 332 від 25.02.2022 (у редакції від 26.04.2022) прийнята НКРЕКП (Регулятором) в межах своїх повноважень, а тому її положення, у тому числі, підпункт 16 пункту 1, відповідно до якого на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії, є обов`язковими до виконання всіма учасниками ринку та мають застосовуватись останніми у своїй господарській діяльності, а дана норма є імперативною.

Об`єднана палата дійшла висновку про те, що рішення Регулятора щодо порядку застосування норм про відповідальність учасників на ринку електроенергії не суперечать нормам ЦК України та ГК України про відповідальність у договірних відносинах з огляду на те, що Регулятор в силу Закону наділений повноваженнями унормовувати договірні відносини суб`єктів господарювання, що проводять свою діяльність у сфері енергетики, у тому числі в частині відповідальності за невиконання (неналежне виконання) договірних зобов`язань на ринку електричної енергії. При цьому, об`єднана палата вказала, що Регулятор визначив модель поведінки як зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» між учасниками ринку електричної енергії, та вказав чітко визначений період, а саме на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування, а не скасував нарахування та стягнення штрафних санкцій або увільнив від їх нарахування або стягнення.

Відповідно до частин 1-4 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За положеннями п. 3 ч. 1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Згідно з ч. 2 ст. 315 ГПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.

Таким чином, суд зазначає, що висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22 є обов`язковими для застосування у даних правовідносинах.

Оскільки у даній справі періоди нарахування пені (з 10.03.2022 по 26.06.2022) та штрафу (з 04.04.2022 по 15.06.2023) позивачем заявлено такі, що входять у період дії воєнного стану, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для нарахування та стягнення з відповідача штрафних санкцій у вигляді пені та штрафу за прострочення грошового зобов`язання, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення пені у розмірі 25 093 484,91 грн та штрафу у розмірі 15 944 739,99 грн задоволенню не підлягають.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

У постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.

Отже, передбачений ч. 2 ст. 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення.

Отже, враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання щодо оплати послуг за Договором, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат.

Водночас, відповідач, посилаючись на настання форс-мажорних обставин, спричинених воєнним станом в Україні, що підтверджуються листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1., вказував на наявність підстав для звільнення його від відповідальності за порушення грошового зобов`язання у вигляді стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

За змістом ч. 2 ст. 218 ГК України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Із аналізу наведених правових норм вбачається, що на особу, яка порушила зобов`язання, покладається обов`язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов`язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов`язань).

Зазначене узгоджується із правовою позицією, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 від 30.11.2021 у справі №913/785/17, від 25.01.2022 у справі №904/3886/21.

Відповідно до п. 10.1. Договору сторони звільняються від відповідальності за повне або часткове невиконання своїх зобов`язань за цим Договором, якщо це є результатом дії форс-мажорних обставин. Якщо внаслідок дії форс-мажоних обставин (техногенного/природного/соціально-політичного/військового характеру) унеможливлюється виконання будь-якою стороною зобов`язань за Договором, така сторона повинна невідкладно повідомити у письмовій формі про це іншу сторону. Неповідомлення однієї із сторін про неможливість виконання прийнятих за даним Договором зобов`язань, позбавляє сторону права посилатися на будь-яку вищевказану обставину як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов`язань.

Доказом дії форс-мажорних обставин є документи (оригінали), видані Торгово-промисловою палатою України/іншим компетентним органом, установою (п. 10.2. Договору).

Як вказує відповідач, він 01.03.2022 направив на електронну адресу позивача повідомлення про настання обставин непереборної сили. Так, в матеріалах справи міститься лист Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» від 01.03.2022 б/н, у якому зазначено, що у зв`язку з настанням форс-мажорних обставин та з огляду на Указ Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та активне проведення бойових дій на території України, виконання обов`язків, зокрема, за Договором, у повному обсязі є неможливим. Також зазначено, що за першої можливості буде надано відповідний сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили).

В матеріалах справи міститься лише лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 за № 2024/02.0-7.1, на який посилається відповідач, як на підставу звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання. Вказаним листом засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію РФ проти України, що стало підставою запровадження воєнного стану, та підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору.

Однак, порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено в Законі України «Про торгово-промислові палати в Україні» та деталізовано в розділі 6 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 15.07.2014 за №40(3) (з наступними змінами).

Відповідно до ч.1 ст.14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) здійснюється сертифікатом про такі обставини.

За умовами п.6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи щодо кожного окремого договору, контракту, угоди тощо, а також податкових та інших зобов`язань/обов`язків, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

В сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вказуються дані заявника, сторони за договором (контрактом, угодою тощо), дата його укладення, зобов`язання, що за ним настало чи настане найближчим часом для виконання, його обсяг, термін виконання, місце, час, період настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили його виконання, докази настання таких обставин (п. 6.12 Регламенту).

Отже, із вказаного можна дійти висновку, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються виключно сертифікатом, а не листом на сайті Торгово-промислової палати України.

Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21, належним підтвердженням існування форс-мажорних обставин (доказом існування обставин непереборної сили, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання умов договору) є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати.

Лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 не може вважатись сертифікатом про форс-мажорні обставини у контексті викладених положень законодавства та умов Договору, а також не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Більш того, загальний офіційний лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 видано без дослідження наявності причинно-наслідкового зв`язку між військовою агресією російської федерації проти України та неможливістю виконання конкретного зобов`язання, у даному випадку Договору між Приватним акціонерним товариством «Національна енергетична компанія «Укренерго» та Приватним акціонерним товариством «ДТЕК Київські електромережі».

Суд зазначає, що саме лише введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність та набувати кошти, адже протилежного відповідачем не доведено відповідними доказами. При цьому, слід враховувати те, що воєнний стан в Україні негативним чином відображається не лише на діяльності відповідача, а й позивача, тобто такі форс-мажорні обставини, стосуються обох сторін.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що введення воєнного стану не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань особою, яка посилається на такі обставини, має бути підтверджено не факт настання цих обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання, тому суд відхиляє доводи відповідача про звільнення його від відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань у вигляді стягнення 3% річних та інфляційних втрат, як недоведені документально.

Суд погоджується із розрахунком позивача, вважає правомірним та обґрунтованим стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2 069 646,97 та інфляційних втрат у розмірі 6 100 751,92 грн, в той час як контррозрахунок відповідача 3% річних суд відхиляє, оскільки останній є неточним та з нього не вбачається за можливе точно визначити яким чином визначено суми простроченого зобов`язання та проведено розрахунки.

Крім того, суд відхиляє як безпідставні доводи відповідача про неналежне направлення позивачем актів та рахунків (через систему «Аскод онлайн», а не через «Сервіс УКРЕНЕРГО ОНЛАЙН», який знаходиться за посиланням: https://online.ua.energy/), оскільки відповідачем не було доведено неотримання таких актів та рахунків, з огляду на їх підписання КЕП та погашення заборгованості за ними у повному обсязі.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту вказаної норми свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (зазначену правову позиція викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У постанові Верховного Суду від 01.06.2023 у справі № 914/596/22 наголошено на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Отже, враховуючи принцип змагальності сторін, суд вважає, що позивачем належними та допустимими доказами доведено факт прострочення відповідачем виконання своїх грошових зобов`язань та підстав для застосування до останнього наслідків такого прострочення у вигляді стягнення 3% річних та інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України. В той же час, підстави для стягнення з відповідача пені та штрафу у даному випадку відсутні, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Інші доводи та міркування відповідача судом не беруться до уваги, оскільки стосуються вимог про стягнення основного боргу, провадження щодо якого закрито у зв`язку з тим, що відповідачем його було сплачено в повному обсязі.

Згідно зі ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, відповідач, у разі повного або часткового задоволення позовних вимог просив відстрочити виконання судового рішення у даній справі на 12 місяців.

Розглянувши вказану заяву відповідача про відстрочення судового рішення, суд зазначає таке.

Згідно з ч. 1 ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Частиною 1 ст. 331 ГПК України встановлено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Відповідно до частин 3-5 ст. 331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Таким чином, обов`язковою умовою надання відстрочення виконання судового рішення є наявність обставин, що істотно ускладнюють виконання такого рішення, які заявник повинен довести відповідно до ст. 74 ГПК України.

До того ж, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд для юридичних осіб зобов`язаний також враховувати ступінь вини відповідача у виникненні спору.

Суд наголошує, що відстрочення виконання рішення суду є таким законодавчо врегульованим механізмом відтермінування поновлення порушеного права стягувача, який ґрунтується на об`єктивних, виняткових обставинах, застосування яких не призводить до шкоди сутності права на суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд з прав людини підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Обставини, які зумовлюють надання відстрочки виконання рішення суду повинні бути об`єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Із підстав, умов та меж надання відстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чіжов проти України» (заява № 6962/02) зазначено, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені у статті 6 Конвенції.

Отже, питання щодо надання відстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі. Господарські суди повинні досліджувати та оцінювати не тільки доводи боржника, а і заперечення кредитора, зокрема, щодо і його фінансового стану. При цьому, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.

В обґрунтування поданої заяви про відстрочку виконання рішення Приватне акціонерне товариство «ДТЕК Київські електромережі» зазначає, що у зв`язку з триваючою військовою агресією РФ проти України ворогом постійно здійснюються ракетні обстріли, зокрема, по енергетичній інфраструктурі, які призвели до тяжких наслідків, що є загальновідомим фактом. Так, об`єкти відповідача, як оператора системи розподілу зазнали значних пошкоджень та підлягають відновленню, що потребує значних фінансових витрат. При цьому, підприємство відповідача є критично важливим та стратегічним підприємством, першочерговим завданням якого є забезпечення безперебійного електрозабезпечення споживачів міста Києва, а відновлення енергетичної інфраструктури є пріоритетом серед інших зобов`язань відповідача. Тому, отримані відповідачем кошти під час здійснення своєї господарської діяльності скеровуються першочергово на відновлення і ремонт електричних мереж. Відповідач зазначає, що негайне виконання рішення суду у даній справі негативним чином вплине на діяльність останнього та призведе до арешту рахунків, що в свою чергу, матиме негативні наслідки для енергозабезпечення столиці України. В той же час, відповідач звертає увагу на сплату ним суми основної заборгованості, яка мала значний розмір, однак з огляду на невідкладні потреби підприємства, які пов`язані із ремонтом та відновленням електромереж, існує потреба у відстроченні виконання судового рішення. За таких обставин, відповідач вважає справедливим та таким, що забезпечить економічний баланс між сторонами надання йому відстрочки у виконанні рішення суду у даній справі терміном на один рік.

Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго», в свою чергу, заперечувало проти задоволення заяви відповідача про відстрочення виконання судового рішення, зазначаючи, що не лише об`єкти відповідача, а й об`єкти позивача піддаються постійним ворожим обстрілам з боку держави-агресора, що спричиняють значні збитки. Натомість, несплата коштів контрагентами позивача призводить до неможливості останнього виконувати свої обов`язки як ОСП та підприємства, що має стратегічне значення для об`єктів економіки та безпеки держави, функцій із забезпечення надійного та безперебійного постачання електричної енергії споживачам. Позивач зазначає, що надання відповідачу відстрочки у виконанні рішення суду призведе до неотримання коштів, які необхідні позивачу не лише для здійснення своєї господарської діяльності, а й забезпечення проходження на належному рівні опалювального сезону 2024/2025 років, а також вплине на загальну фінансову спроможність позивача виконувати свої статутні та спеціальні обов`язки, покладені на нього чинним законодавством. До того ж, позивач зазначає, що відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження обставин, на які відповідач посилається як на підставу надання йому відстрочки у виконанні рішення суду, як і надано доказів того, що через рік ним буде в повному обсязі виконано таке рішення.

Оцінивши зазначені обставини, викладені відповідачем в обґрунтування заяви про відстрочення виконання рішення суду та враховуючи заперечення позивача, суд зазначає таке.

Так, воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

Приватне акціонерне товариство «ДТЕК Київські електромережі» є стратегічним підприємством, що забезпечує електропостачання міста Києва, яке після початку збройної агресії неодноразово зазнавало масованих ракетних ударів по енергетичним об`єктам.

Частиною 3 ст. 75 ГПК України передбачено, що обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Загальновідомість фактів військової агресії, критичне погіршення ситуації в енергосистемі України з жовтня 2022 року, ракетні обстріли об`єктів критичної інфраструктури є загальновідомими обставинами, що в силу приписів ч. 3 ст. 75 ГПК України не потребують доказуванню.

Таким чином, у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, Приватне акціонерне товариство «ДТЕК Київські електромережі» вимушено опинилось у тимчасовій надзвичайній ситуації, яка призводить до обмеження платоспроможності і ведення нормальної господарської діяльності.

Разом з тим, суд враховує, що запровадження на території України воєнного стану не може бути безумовною підставою для відстрочення виконання судового рішення, при цьому, збройна агресія РФ мала негативний вплив як на відповідача, так і на позивача, майно якого також піддається постійним ворожим обстрілам та наслідки російської агресії тягнуть за собою завдання великих розмірів збитків обом сторонам у справі.

Однак, за переконанням суду, ненадання відстрочки виконання рішення у даній справі може призвести до загрози настання негативних наслідків для енергозабезпечення кінцевих споживачів, оскільки наразі першочерговим є спрямування коштів на відновлення енергетичної інфраструктури та забезпечення нормальної життєдіяльності населення.

В той же час, суд враховує обставини повного погашення відповідачем суми основного боргу у розмірі 62 688 908,12 грн, в той час як спір між сторонами стосується лише наслідків несвоєчасного виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором, які у випадку їх належного та вчасного виконання могли і не настати. При цьому, відповідною заявою про відстрочення виконання рішення суду відповідач лише намагається через існування певних обставин, які таке виконання ускладнюють, забезпечити у майбутньому повне виконання рішення та погашення заборгованості перед стягувачем.

Відтак, суд доходить висновку, що затримка в отриманні позивачем коштів за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором не призведе до значних збитків для позивача.

При цьому суд звертає увагу, що передбачена процесуальним законом можливість відстрочення виконання судового рішення жодним чином не звільняє сторону боржника від виконання взятих на себе зобов`язань та виконання безспірних вимог стягувача, проте, надає сторонам можливість врегулювати фінансові питання зі зменшенням ризику негативних наслідків для обох сторін, а саме: для боржника - загроза неможливості подальшого виконання своїх зобов`язань та припинення своєї господарської діяльності, а для стягувача - загроза можливості неотримання одразу протягом тривалого часу присудженої до стягнення суми коштів внаслідок переходу боржника у стан неплатоспроможності.

Враховуючи викладене вище, суд доходить висновку про достатню винятковість наведених обстави для застосування визначеної ст. 331 ГПК України процедури відстрочення виконання судового рішення.

В той же час, суд вважає, що справедливим, співмірним та таким, що забезпечить баланс інтересів обох сторін буде часткове задоволення заяви відповідача про відстрочення виконання рішення суду із наданням останньому відстрочки терміном на 6 місяців, тобто до 12.12.2024, в результаті чого судом дотримано вимоги ч. 5 ст. 331 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242, 331 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» (вул. Новокостянтинівська, 20, м. Київ, 04080; ідентифікаційний код 41946011) на користь Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (вул. Симона Петлюри, 25, м. Київ, 01032; ідентифікаційний код 00100227) 2 069 646,97 грн 3% річних, 6 100 751,92 грн інфляційних втрат та 122 555,98 грн судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Заяву Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» про відстрочення виконання рішення суду задовольнити частково.

5. Відстрочити виконання рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2024 у справі № 910/12280/23 на 6 місяців, тобто, до 12.12.2024.

6. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 24.06.2024.

Суддя Т. Ю. Трофименко