Рішення

від 24.06.2024 по справі 910/1903/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.06.2024Справа № 910/1903/24

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи

за позовом Корпорації "ТСМ Груп"

до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

про стягнення 350 292,58 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Корпорація "ТСМ Груп" звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 350 523,46 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач із простроченням сплатив позивачу заборгованість за Договором на виконання комплексу робіт № 01/20 від 15.01.2020, стягнуту рішенням Господарського суду міста Києва від 07.10.2022 у справі № 910/13629/21, у зв`язку з чим позивач нарахував та заявив до стягнення пеню в розмірі 78 454,32 грн, інфляційні втрати в розмірі 235 601,02 грн та 3% річних в розмірі 36 468,12 грн за період такого прострочення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2024 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 910/1903/24 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Про розгляд Господарським судом міста Києва справи № 910/1903/24 сторони повідомлялися належним чином, що підтверджується повідомленнями про доставку електронних повідомлень до електронного кабінету сторін 26.02.2024 (23:59).

11.03.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

12.03.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

27.03.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив та заява про зменшення розміру позовних вимог.

Суд зазначає, що згідно зі статтею 163 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Відповідно до частини 1 статті 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Згідно пункту 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 3 статті 252 Господарського процесуального кодексу України якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи наведене, суд приймає до розгляду заяву про зменшення розміру позовних вимог від 26.03.2024 та розглядає справу виходячи з нової ціни позову, а саме 350292,58 грн, з яких: 78402,64 грн пені, 235445,84 грн інфляційних втрат та 36444,10 грн 3% річних.

Станом на поточну дату інших заяв та/або доказів від сторін на підтвердження своїх вимог та заперечень, в тому числі клопотань процесуального характеру до Господарського суду міста Києва не надходило.

Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

15.01.2020 між Корпорацією "ТСМ Груп" (далі - генеральний підрядник, позивач) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (правонаступником якого є Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"), (далі - замовник, відповідач) було укладено Договір на виконання комплексу робіт № 01/20 (далі - Договір), за умовами якого генеральний підрядник зобов`язується за завданням замовника з дотриманням вимог законодавства виконати роботи з теми: «Авторський нагляд за виконанням робіт з будівництва об`єктів автоматизованого інформаційно-управляючого комплексу інженерно-технічних засобів системи фізичного захисту ВП «Южно-Українська АЕС» в цілому або за етапами в обсягах та у строки, що визначені у Календарному плані робіт згідно з додатком 4 до вказаного Договору, а відповідач у свою чергу був зобов`язаний прийняти виконані роботи та оплатити їх (пункт 1.1 Договору).

Згідно з пунктом 2.1 Договору вартість робіт за цим Договором, відповідно до протоколу погодження договірної ціни (Додаток № 2) та Зведеного кошторису (Додаток №3), що є невід`ємними частинами даного Договору, складає 659 280,00 грн, у т.ч. ПДВ 20% - 109 880,00 грн.

Пунктом 2.2 Договору визначено, що розрахунки за виконані роботи проводитимуться шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Генерального підрядника протягом 45 банківських днів з моменту підписання сторонами акта здачі-приймання виконаних робіт.

Зі свого боку позивач належним чином виконав обумовлені роботи, що були передбачені Договором, про що свідчить Акт № 1 здачі-прийняття робіт по Договору, який був підписаний 15.12.2020 сторонами, на суму 658 845,76 грн, у т.ч. ПДВ 20% - 109 880,00 грн.

Таким чином позивач виконав роботи, а відповідач, у свою чергу, прийняв виконані роботи, передбачені Договором, загальною вартістю 658 845,76 грн.

Відповідач не виконав свого обов`язку за Договором в частині оплати робіт, внаслідок чого у нього перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 658 845,76 грн.

Крім основного боргу позивач заявив до стягнення з відповідача 8 826,73 грн 3% річних та 26 714,17 грн інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.10.2022 у справі № 910/13629/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2023, стягнуто з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Корпорації "ТСМ Груп" основну заборгованість в розмірі 658 845,76 грн, інфляційні втрати в розмірі 26 714,17 грн, 3% річних в розмірі 8 826,73 грн, витрати на правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн та судовий збір у розмірі 10 415,80 грн.

Позивач зазначає, що сума основного боргу, на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2022 у справі № 910/13629/21, була стягнута з відповідача виконавчою службою та перерахована позивачу 15.06.2023, що підтверджується платіжною інструкцією № 1120 від 15.06.2023, яка додана до матеріалів справи.

Враховуючи прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання за Договором, яке встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 07.10.2022 у справі № 910/13629/21, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню в розмірі 78402,64 грн, а також інфляційні втрати в розмірі 235445,84 грн та 3% річних в розмірі 36444,10 грн.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначає, що кошти згідно з виконавчим документом у справі № 910/13629/21 з нього були стягнуті 14.06.2023. В якості обставин, що вплинули на можливість своєчасно розрахуватися за виконані роботи, відповідач посилається на втрату значної частини виробничих потужностей під час широкомасштабної агресії, пріоритетність забезпечення фінансування відповідачем заходів підтримання безпеки атомних станцій, виконання відповідачем спеціальних обов`язків на ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільного інтересу. Крім того, відповідач вказує на відсутність його вини у несвоєчасній оплаті за виконані роботи, що свідчить про відсутність підстав для покладення на нього відповідальності за таке прострочення. При цьому позивачем розраховано пеню без урахування положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Враховуючи викладене, відповідач просить відмовити в задоволенні позову, а у разі прийняття рішення про задоволення позову - зменшити розмір пені та 3% річних на 99%.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Як встановлено судом, рішенням Господарського суду міста Києва від 07.10.2022 у справі № 910/13629/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2023, встановлено неналежне виконання відповідачем зобов`язань за Договором в частині оплати за виконані Корпорацією "ТСМ Груп" роботи, у зв`язку із чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 658 845,76 грн, на яку позивачем у даній справі нараховано та заявлено до стягнення пеню на підставі пункту 8.7 Договору.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 у справі № 910/9823/17.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Вказану правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17.

Рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2022 у справі № 910/13629/21 набрало законної сили, а відтак, у відповідності до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, встановлені ним обставини щодо прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання повторного доведення не потребують.

При цьому суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу "res judicata", тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Суду у справах Христов проти України, № 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, № 3236/03, від 03.04.2008).

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма закріплена у частині першій статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Отже, у розумінні наведених вище приписів законодавства, позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

При цьому стаття 625 Цивільного Кодексу України не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора за відсутності реального виконання боржником свого зобов`язання не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, оскільки зобов`язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 Цивільного кодексу України.

З аналізу вищевказаних норм закону випливає, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, відповідач зобов`язаний сплатити нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3% річних за весь час прострочення, тобто по день сплати боржником коштів, оскільки в такому випадку зобов`язання відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України припинилося внаслідок його виконання.

Наведене узгоджується із судовою практикою Верховного Суду (постанови від 10.04.2018 у справі № 914/1033/17, від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 та інші).

З урахуванням вищенаведеного, суд зауважує, що якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

За змістом частини 2 статті 217 Господарського кодексу України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з пунктом 8.7 Договору в разі невиконання замовником своїх зобов`язань щодо оплати виконаних робіт при наявності фінансування дирекцією ДП "НАЕК "Енергоатом", замовник на вимогу генерального підрядника зобов`язаний сплатити останньому пеню у розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Відповідач у відзиві на позов посилається на те, що здійснений позивачем розрахунок пені не відповідає вимогам частини 6 статті 232 Господарського кодексу України та перевищує граничний термін її нарахування.

Проте суд зазначає, що пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний пункт був введений в дію Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) " від 30.03.2020 року № 540-IX, який набрав чинності з 02.04.2020.

В період нарахування позивачем пені тривав карантин, який, зокрема, був продовжений згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 383 від 25.04.2023 до 30.06.2023.

Отже, дія Закону України від 30.03.2020 року № 540-IX фактично надавала можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.

Щодо визначеного позивачем періоду нарахування пені - з 16.02.2023 по 14.06.2023 та інфляційних втрат і 3% річних - з 11.08.2021 по 14.06.2023, суд зазначає наступне.

Пунктом 2.2 Договору передбачено, що розрахунки за виконані роботи проводитимуться шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок генерального підрядника протягом 45 банківських днів з моменту підписання сторонами акта здачі-приймання виконаних робіт.

Отже строк виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати робіт за Актом здачі-прийняття виконаних робіт № 1 від 15.12.2020 настав 19.02.2021.

Щодо визначення моменту виконання судового рішення суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частин 1 - 3 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" грошові кошти, стягнуті з боржника (у тому числі одержані від реалізації майна боржника), зараховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця. Стягувачу - фізичній особі стягнуті з боржника кошти перераховуються виконавцем на зазначений у заяві про примусове виконання рішення рахунок у банку або іншій фінансовій установі, небанківському надавачу платіжних послуг (заяві про зміну реквізитів рахунку у банку або іншій фінансовій установі, небанківському надавачу платіжних послуг) чи надсилаються на адресу стягувача поштовим переказом не пізніше наступного робочого дня з дня надходження таких коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця. Стягувачу - юридичній особі стягнуті грошові суми перераховуються виконавцем у встановленому порядку на визначені стягувачем рахунки.

Зазначені норми закону кореспондуються із положеннями абзаців 2, 4 пункту 13 розділу VII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, згідно з якими у разі наявності відомостей від стягувача про шляхи отримання ним коштів державний виконавець невідкладно після ознайомлення з інформацією про надходження коштів готує одне розпорядження (додатки 6, 7) (у тому числі за зведеним виконавчим провадженням), яким визначає належність указаних коштів та спосіб перерахування стягувачу, яке затверджується начальником органу державної виконавчої служби із зазначенням дати та скріплюється печаткою органу державної виконавчої служби. Розпорядження готується в двох примірниках, оригінал видається відповідальній особі, копія залишається у виконавчому провадженні. Підготовка розрахункових документів про перерахування коштів здійснюється відповідальною особою органу державної виконавчої служби невідкладно після отримання розпорядження державного виконавця.

Згідно з визначенням, наведеним у п. 73 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про платіжні послуги", примусове списання (стягнення) - це платіжна операція з рахунку платника, що здійснюється стягувачем без згоди платника на підставі встановленого законом виконавчого документа у випадках, передбачених законодавством, або на підставі рішення суду, що набрало законної сили, чи рішення керівника органу стягнення (його заступника або уповноваженої особи) у випадках, передбачених Податковим кодексом України.

Відповідно до п. 3 ч. 1, ч. 3 ст. 41 Закону України "Про платіжні послуги" ініціатором платіжної операції може бути стягувач, що отримує відповідне право виключно на підставі встановлених законом виконавчих документів, - у випадках, передбачених законодавством, або на підставі рішення суду, що набрало законної сили, або рішення керівника органу стягнення (його заступника або уповноваженої особи) - у випадках, передбачених Податковим кодексом України. Стягувач має право надавати платіжну інструкцію надавачу платіжних послуг з обслуговування рахунку платника.

Верховний Суд у постанові від 31.07.2019 у справі № 910/3692/18 зазначив, що виконавець, хоча й від імені держави, однак діє саме в інтересах стягувача задля виконання судового рішення, яке постановлено на користь останнього. Тобто стягувач фактично наділяє виконавця своїм правом на одержання належних йому грошових коштів, а виконавець на цей період стає "отримувачем" таких коштів. Враховуючи наведене, моментом фактичного виконання судового рішення є саме момент надходження коштів з рахунку боржника на відповідний рахунок виконавчої служби.

З наданої відповідачем Довідки № 1-45026 від 28.02.2024 вбачається, що 14.06.2023 відбулось примусове списання з рахунку відповідача 658 845,76 грн.

Зазначену обставину позивач не спростовує.

Як встановлено судом, сума основного боргу на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2022 у справі № 910/13629/21 була стягнута з відповідача виконавчою службою та перерахована позивачу 15.06.2023, що підтверджується платіжною інструкцією № 1120 від 15.06.2023, яка додана до матеріалів справи.

Суд відхиляє доводи позивача із посиланням на постанову Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 910/6415/20, з огляду на неподібність обставин цих справ.

Так, зі змісту цієї постанови вбачається, що строки початку та закінчення нарахування сум інфляційних втрат та 3% річних визначалися враховуючи вимоги статей 530, 599 Цивільного кодексу України. При цьому Верховний Суд аналізував висновок Верховного Суду в постанові від 31.07.2019 у справі № 910/3692/18, і зазначив, що у справі №910/6415/20 судами визначався момент виконання грошового зобов`язання, а не момент фактичного виконання судового рішення.

Суд також зауважує, що відповідно до ч. 1 ст. 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати.

Натомість від висновку, викладеного у постанові від 31.07.2019 у справі №910/3692/18, підтриманого Верховним Судом у постанові від 11.02.2020 у справі №927/206/19, колегія суддів Верховного Суду при розгляді справи №910/6415/20 не відступала.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеної правової позиції Верховного Суду, датою фактичного виконання рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2022 у справі №910/13629/21 є 14.06.2023, про що слушно зауважує відповідач, а тому відсутні правові підстави для застосування до нього відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання після виконання судового рішення.

Наведена помилка, втім, не вплинула на правильність розрахунку інфляційних втрат.

Здійснивши власний розрахунок 3% річних за період з 11.08.2021 по 13.06.2023 та пені за період з 16.02.2023 по 13.06.2023, суд встановив, що обґрунтованими, та такими, що підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача є 3% річних в розмірі 36 389,95 грн та пеня в розмірі 77 743,80 грн.

Щодо заявленого відповідачем у відзиві на позов клопотання про зменшення 3% річних та пені на 99% суд зазначає таке.

Частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України).

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.

За змістом статей 546, 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є, в першу чергу, захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Суд не може визнати достатнім для зменшення розміру пені та 3% річних посилання відповідача на введення в Україні воєнного стану, втрату відповідачем значної частини виробничих потужностей під час широкомасштабної агресії, пріоритетність забезпечення фінансування відповідачем заходів підтримання безпеки атомних станцій, виконання відповідачем спеціальних обов`язків на ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільного інтересу, оскільки, як зазначалось вище, зобов`язання мають бути виконані належним чином. Грошове зобов`язання відповідача виникло у лютому 2021 року.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно зі статтею 44 Господарського кодексу України підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій (аналогічна правова позиція викладена в пункті 6.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17).

Крім цього суд наголошує, що зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.

У свою чергу відповідач не надав суду жодного доказу та не навів беззаперечних обставин, які могли б свідчити про поважність причин прострочення виконання зобов`язання, винятковість обставин чи невідповідність заявлених позивачем до стягнення сум наслідкам порушення зобов`язання.

Долучені до відзиву докази на підтвердження обставин для зменшення пені та 3% річних не свідчать про збитковість відповідача, при цьому заявлені до стягнення розміри пені та 3% річних не є надмірним, у зв`язку з чим суд вважає відсутніми підстави, з якими пов`язується визначене у статтях 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України право суду на зменшення розміру неустойки.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищезазначене, зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, приймаючи до уваги, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог, господарський суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача пені в сумі 77 743,80 грн, 3% річних у сумі 36 389,95 грн та інфляційних втрат у сумі 235 445,84 грн.

Згідно з абзацом 2 частини 2 статті 6 Закону України "Про судовий збір" у разі зменшення розміру позовних вимог питання щодо повернення суми судового збору вирішується відповідно до статті 7 цього Закону.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Судом встановлено, що відповідно до платіжної інструкції № 1270 від 15.02.2024 позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 4 206,28 грн за подання вищезазначеної позовної заяви. Вказані відомості також підтверджуються виписками про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, сформованими за допомогою механізму централізованого отримання виписок з Державної казначейської служби України щодо сплати судового збору в комп`ютерній програмі "Діловодство спеціалізованого суду".

Враховуючи зменшення позивачем розміру позовних вимог, судовий збір в сумі 2,77 грн підлягає поверненню позивачу зі спеціального фонду Державного бюджету України.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 4 194,95 грн. Решта сплаченого судового збору в розмірі 8,56 грн покладається на позивача.

Також позивачем заявлено до стягнення витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 22 000,00 грн.

Згідно з частинами 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

У позовній заяві позивач зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу в даній справі становить 22 000,00 грн.

Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

У відповідності до частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" інші види правової допомоги - це види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано копію укладеного між ним (клієнт) та Адвокатським об`єднанням "ВІННЕРЛЕКС" (Адвокатське об`єднання) Договору про надання правничої допомоги від 05.08.2021, відповідно до умов якого Адвокатське об`єднання зобов`язалося здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги клієнту на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язався оплатити відповідно до умов договору надану правову допомогу та витрати, пов`язані з виконанням договору.

Відповідно до пункту 1.2 Договору конкретний вид та обсяг правової допомоги за Договором сторонами зазначається в специфікації, що є невід`ємним додатком до Договору, яка відображає доручення клієнта Адвокатському об`єднанню на надання певної правової допомоги та її вартість відповідно до такого обсягу.

За умовами пунктів 4.4, 4.6 Договору зазначений у ньому гонорар (вартість послуг) Адвокатського об`єднання не містить збори, обов`язкові платежі, поштові й інші витрати, пов`язані з виконанням договору. Сплата (компенсація) клієнтом таких витрат здійснюється клієнтом протягом двох банківських днів з моменту направлення йому Адвокатським об`єднанням відповідного рахунку. Гонорар (вартість послуг) та витрати, пов`язані з виконанням договору, вважаються оплаченими клієнтом після зарахування коштів на розрахунковий рахунок Адвокатського об`єднання.

З матеріалів справи вбачається, що у Специфікації від 09.02.2024 № 75, що є додатком № 75 до Договору, клієнт та Адвокатське об`єднання визначили наступний перелік правової допомоги, що надається за Договором: надання професійної правничої допомоги Корпорації "ТСМ Груп" під час розгляду Господарським судом міста Києва справи про стягнення заборгованості з АТ "НАЕК "Енергоатом" за Договором № 01/20 від 15.01.2020, в т.ч. зі складання, оформлення і подання позовної заяви, всіх інших необхідних процесуальних документів, а також надання професійної правничої допомоги у судових засіданнях. У Специфікації гонорар за надання цієї правничої допомоги встановлено в розмірі 22 000,00 грн.

Також позивачем надано копію рахунку на оплату правової допомоги від 09.02.2024 на суму 22 000,00 грн та платіжну інструкцію № 1259 від 09.02.2024 на цю ж суму.

Виходячи з аналізу положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

За статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09.06.2017, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Водночас, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Отже, діяльність адвоката є оплачуваною роботою і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (постанова Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18).

Договором про надання правничої допомоги від 05.08.2021 та Специфікацією № 75 від 09.02.2024 встановлено фіксований розмір гонорару, а саме в сумі 22 000,00 грн.

Оскільки в Договорі про надання правничої допомоги від 05.08.2021 та в Специфікації № 75 від 09.02.2024 встановлено фіксований розмір гонорару, в сумі 22 000,00 грн, який не залежить від обсягу послуг та часу, витраченого адвокатом, відтак доводи відповідача про ненадання позивачем доказів на підтвердження понесених витрат на правову допомогу суд відхиляє.

За приписами частини 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач заявив клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, посилаючись на те, що визначена позивачем до відшкодування сума витрат на оплату правничої допомоги є неспівмірною зі складністю справи, виконанням адвокатських робіт та часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати. Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

Відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов`язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною, яка заявляє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, обставин необґрунтованості (не співмірності зі складністю справи, затраченим часом, ціною позову тощо) заявленого розміру судових витрат на професійну правничу допомогу.

Суд погоджується з доводами відповідача про те, що ця справа не є складною, відсутній публічний інтерес до справи, водночас не може погодитись з відповідачем щодо не співмірності обсягу наданої правничої допомоги із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на надання послуг, ціною позову, значенням справи для сторони.

Відтак відповідачем не було доведено не співмірність понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу, чи завищення їх розміру порівняно зі звичайними ринковими цінами, натомість, як встановлено судом, усі витрати безпосередньо пов`язані з розглядом цієї справи.

Приймаючи до уваги вищенаведене, з огляду на предмет позову, характер спірних правовідносин, складність справи, а також обсяг та зміст наданих адвокатом послуг, суд дійшов висновку, що обґрунтованими, пов`язаними з розглядом цієї справи та документально підтвердженими є витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 22 000,00 грн.

Водночас, відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов підлягає частковому задоволенню, витрати позивача на професійну правничу допомогу підлягають розподілу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача в розмірі 21 955,22 грн. Інша частина витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 44,78 грн покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73, 74, 76 - 79, 86, 129, 233, 237, 238, 240 - 242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, місто Київ, вулиця Назарівська, будинок 3; ідентифікаційний код: 24584661) на користь Корпорації "ТСМ Груп" (03150, місто Київ, вулиця Ямська, будинок 72; ідентифікаційний код: 37034171) 77 743 (сімдесят сім тисяч сімсот сорок три) грн 80 коп. пені, 235 445 (двісті тридцять п`ять тисяч чотириста сорок п`ять) грн 84 коп. інфляційних втрат, 36 389 (тридцять шість тисяч триста вісімдесят дев`ять) грн 95 коп. 3% річних, 4 194 (чотири тисячі сто дев`яносто чотири) грн 95 коп. витрат по сплаті судового збору та 21 955 (двадцять одну тисячу дев`ятсот п`ятдесят п`ять) грн 22 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 8,56 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 44,78 грн покласти на позивача.

5. Повернути Корпорації "ТСМ Груп" (03150, місто Київ, вулиця Ямська, будинок 72; ідентифікаційний код: 37034171) з Державного бюджету України частину судового збору в сумі 2 (дві) грн 77 коп., сплаченого на підставі платіжної інструкції № 1270 від 15.02.2024, оригінал якої залишається у матеріалах справи № 910/1903/24.

6. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 24.06.2024.

Суддя О.В. Нечай