Рішення

від 24.06.2024 по справі 917/818/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.06.2024 Справа № 917/818/24

Господарський суд Полтавської області у складі судді Безрук Т. М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю Грейн Агро

до Приватного підприємства Ареал

про стягнення 1 212 604,00 грн

без виклику представників сторін

встановив:

До Господарського суду Полтавської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю Грейн Агро з позовом до Приватного підприємства Ареал про стягнення 1 212 604,00 грн заборгованості за договором поставки № 129 від 13.09.2023, з якої 1052935,61 грн основного боргу, 74374,74 грн пеня, 76849,99 грн 30% річних, 8444,54 грн інфляційних втрат.

Відповідач у відзиві (вхід. № 7682 від 30.05.2024): визнав факт укладення договору та поставки товару; вважає введення воєнного стану на території України форс-мажорною обставиною, яка спричинила невиконання договірних зобов`язань, що є підставою для звільнення від відповідальності за порушення Договору; просить суд про зменшення пені, інфляційних та річних на 90% .

Позивач у відповіді на відзив (від 10.06.2024, вхід. 8142) вказує, що на момент заключення договору обставини, на які посилається відповідач, тривали близько 1,5 року; повідомлень про неможливість оплати чи про повернення поставленого товару відповідач не направляв; форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання; відповідач не довів причинно-наслідковий зв`язок.

Інші заяви по суті справи до суду не надійшли. Строк для їх подання закінчився.

У цій справі суд вчинив такі процесуальні дії.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.05.2024 цей позов переданий на розгляд судді Безрук Т. М. за номером справи 917/818/24.

Ухвалою від 21.05.2024 суд відкрив провадження у справі, визнав справу малозначною, постановив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Вказана ухвала суду надсилалась і доставлена позивачу, представнику позивача та відповідачу в їх електронні кабінети у підсистемі Електронний суд (що підтверджено довідками про доставку електронного листа від 21.05.2024, а.с. 53, 54, 55).

Відповідно до ч. 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи (п. 2).

Отже, про відкриття провадження у справі сторони повідомлені належним чином.

Відповідно до частини п`ятої статті 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України сторони суду не надали.

Заяви із запереченнями щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження сторони суду не надали.

Згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Згідно із ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Під час розгляду справи по суті суд дослідив усі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ч.2 ст. 233 ГПК України це рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «ГРЕЙН АГРО» (далі позивач, постачальник) та Приватним підприємством «АРЕАЛ» (далі відповідач, покупець) було укладено Договір поставки № 129 від 13 вересня 2023 року (далі Договір, а.с.21-22).

Відповідно до п. 1.1. Договору постачальник зобов`язується поставити (передати) у власність покупця сільськогосподарську продукцію (надалі іменується «товар»), вказаний специфікаціях, які є невід`ємною частиною договору, а покупець зобов`язується прийняти цей товар і своєчасно та в повній мірі здійснити його оплату.

Згідно з п. 1.2 Договору найменування, асортимент, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці ціна за одиницю товару, визначаються у специфікаціях, які є невід`ємною частино договору.

Згідно з п. 2.2 Договору місце поставки товару, визначаються у специфікаціях.

У п. 3.5 Договору вказано, що факт отримання товару покупцем, а також документів, передбачених п. 2.3 договору, засвідчується підписом та печаткою покупця на видаткові накладній.

Згідно з п. 6.1 Договору постачальник поставляє товар покупцю за цінами, що визначені у специфікації, яка погоджена з покупцем, та у видатковій накладній постачальника.

У п. 6.7 Договору вказано, що умови та порядок проведення розрахунку за кожну партію товару визначаються у специфікації.

Згідно з 7.1. Договору у разі прострочення грошового зобов`язання за цим договором покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання за весь період прострочки. Положення ч. 6. ст. 232 ГК України у даному випадку не застосовуються.

У п.7.2. Договору вказано, що у разі прострочки покупцем виконання грошового зобов`язання, на вимогу постачальника, він зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також тридцять процентів річних від простроченої суми.

Згідно з п. 9.1 Договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2023, а частині взаєморозрахунків до їх повного виконання. У випадку, якщо за 30 календарних днів до закінчення терміну дії договору жодна із сторін письмово не заявить про свій намір його розірвати, договір автоматично пролонгується на кожен наступний календарний рік на тих же умовах.

Як додатки до Договору сторони також уклали Специфікацію № 1 від 13.09.2023, Специфікацію № 2 від 23.01.2024 та Специфікацію № 3 від 25.01.2024.

У Специфікації № 1 від 13.09.2023 (а.с.23) сторони погодили наступні умови поставки:

- найменування товару: соя, кількість 75 тонн (+/- 10%), ціна за одиницю з ПДВ 14500,00 грн, загальна сума з ПДВ 1087500,00 грн;

- оплата партії товару, що поставляється за цією специфікацією, здійснюється наступним чином: 86 % вартості товару сплачується протягом 5 банківських днів з моменту поставки товару; 14 % вартості товару сплачується протягом 2 банківських днів після реєстрації постачальником податкової накладної.

У підтвердження поставки товару за цією специфікацією позивач надав видаткову накладну № 511 від 15.09.2023 на суму 1068650,00 грн, товарно-транспортні накладні № 00000000270 від 15.09.2023 та № 00000000272 від 15.09.2023 (а.с.24-26). Вказані видаткова та товарно-транспортні накладні підписані обома сторонами.

Позивач у позові вказує, що відповідач повністю оплатив вказаний товар.

У Специфікації № 2 від 23.01.2024 (а.с.27) сторони погодили наступні умови поставки:

- найменування товару: соя, кількість 50 тонн (+/- 10%), ціна за одиницю з ПДВ 18500,00 грн, загальна сума з ПДВ 925000,00 грн;

- оплата партії товару, що поставляється за цією специфікацією, здійснюється наступним чином:

86 % вартості товару сплачується протягом 3 банківських днів з моменту поставки товару;

14 % вартості товару сплачується протягом 2 банківських днів після реєстрації постачальником податкової накладної.

В підтвердження поставки товару за цією специфікацією позивач надав видаткову накладну № 34 від 24.01.2024 на суму 924260,00 грн, а також товарно-транспортні накладні № 24/01-1 від 24.01.2024 та № 24/01-2 від 24.01.2024 (а.с.28, 30-31), довіреність відповідача на отримання товару від 24.01.2024 № 3 (а.с.32). Вказані видаткова та товарно-транспортні накладні підписані обома сторонами.

На вказану поставку позивач виписав та зареєстрував податкову накладну № 35 від 24.01.2024 на суму 924 260,00 грн (а.с.29). Позивач у позові вказує, що ця податкова накладна зареєстрована, зареєстровано в ЄРПН 06.02.2024.

Позивач у позові вказує, що за товар по Специфікації № 2 відповідач здійснив наступні оплати: 30.01.2024 - 161 500,00 грн, 30.01.2024 - 242500,00 грн, 31.01.2024 - 79900,00 грн, 31.01.2024 - 326 854,39 грн.

В підтвердження вказано позивач надав двостороннє підписаний акт звірки за період 01.01.2024 15.04.2024 (а.с.39).

Заборгованість відповідача за товар, поставлений по Специфікації № 2 та по видатковій накладній № 34 від 24.01.2024, становить 113505,61 грн.

У Специфікації № 3 від 25.01.2024 (а.с.33) сторони погодили наступні умови поставки:

- найменування товару: соя, кількість 50 тонн (+/- 10%), ціна за одиницю з ПДВ 18500,00 грн, загальна сума з ПДВ 925000,00 грн;

- оплата партії товару, що поставляється за цією специфікацією, здійснюється наступним чином:

86 % вартості товару сплачується протягом 3 банківських днів з моменту поставки товару;

14 % вартості товару сплачується протягом 2 банківських днів після реєстрації постачальником податкової накладної.

Позивач поставив відповідачу 50,78 т сої за видатковою накладною № 52 від 01.02.2024 на суму 939 430,00 грн (а.с.35). В підтвердження поставки товару за цією специфікацією позивач також надав товарно-транспортні накладні № 01/02-1 від 01.02.2024 та № 01/02-2 від 01.02.2024 (а.с.37, 36), довіреність відповідача на отримання товару від 01.02.2024 № 4 (а.с.38). Вказані видаткова та товарно-транспортні накладні підписані обома сторонами.

На вказану поставку позивач виписав та зареєстрував податкову накладну № 46 від 01.02.2024 на суму 939 430,00 грн (а.с.34). Позивач у позові вказує, що ця податкова накладна зареєстрована в ЄРПН 01.03.2024

Позивач у позові вказує, що відповідач не здійснив оплату за цей товар.

Отже, заборгованість відповідача за товар, поставлений по Специфікації № 3 та по видатковій накладній № 52 від 01.02.2024, становить 939 430,00 грн.

Позивач 25.04.2024 направив відповідачу вимогу від 24.04.2024 про сплату заборгованості в сумі 1 052 935,61 грн (а.с.40, 41).

Позивач у позові вказує, що відповідач не здійснив оплату боргу за поставлений товар, що стало підставою для звернення з цим позовом.

При вирішенні спору суд зазначає наступне.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно п. 5 ст. 16 ЦК України одним із засобів захисту цивільних прав є примусове виконання обов`язку в натурі, яке в даному випадку полягає у виконанні відповідачем зобов`язань з оплати вартості отриманого товару.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі статтею 629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Суд при вирішенні спору враховує, що правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються нормами про договір поставки.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У ч. 1 ч. 3 ст. 692 ЦК України вказано, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач по видатковій накладній № 34 від 24.01.2024 та по видатковій накладній № 52 від 01.02.2024 поставив відповідачу товар на загальну суму 1863690,00 грн.

Відповідач частково оплатив 810754,39 грн за товар, поставлений по видатковій накладній № 34 від 24.01.2024.

Відповідач не сплатив частину вартості товару по видатковій накладній № 34 від 24.01.2024 року в сумі 113 505,61 грн та повністю не сплатив за товар по видатковій накладній № 52 від 01.02.2024 в сумі 939430,00 грн. Тобто, загальна сума заборгованості складає 1 052 935,61 грн.

В Акті звірки взаєморозрахунків з 01.01.2024 по 15.04.2023 (а.с. 39), підписаному обома сторонами та скріпленому печатками сторін, підтверджена наявність заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 1 052 935,61 грн.

Відповідно до ст. 13, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказів в спростування вищевикладеного, доказів сплати боргу за товар відповідач суду не надав.

Подані суду договір та інші первісні бухгалтерські документи сторонами не оспорюються, доказів визнання їх недійсними сторони суду не подали і на них під час розгляду справи не посилалися.

В ст. 76 ГПК України вказано, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

У ч. 1 ст. 79ГПК Українизазначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Наявність обставин, на яку позивач посилається як на підставу своїх вимог у позові, суд вважає доведеними, оскільки докази, надані на підтвердження цих обставин, є більш вірогідними, а доказів на її спростування відповідач суду не надав.

Матеріалами справи підтверджено наявність заборгованості в сумі 1 052 935,61 грн, строк оплати якої настав, відповідач заперечень щодо наявності та розміру суми основного боргу не надав, тому позовні вимоги в цій частині суд задовольняє.

Позивач також заявив вимоги про стягнення 74 374,74 грн пені, 76 849,99 грн 30% річних, 8444,54 грн інфляційних втрат.

За ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У п.7.1 Договору сторони узгодили, що у разі прострочення грошового зобов`язання за цим договором покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання за весь період прострочки. Положення ч. 6. ст. 232 ГК України у даному випадку не застосовуються.

На цій підставі позивач нарахував відповідачу 74374,74 грн пені: за період 09.02.2024 09.05.2024 за зобов`язаннями по видатковій накладній від 24.01.2024 та за період 08.02.2024 - 09.05.2024 за зобов`язаннями по видатковій накладній від 01.02.2024.

Після перевірки розрахунку суд встановив, що заявлена у позові сума пені не перевищує розрахункову.

Отже, вимоги про стягнення 74374,74 грн пені суд визнає обґрунтованими.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У п.7.2 Договору сторони узгодили, що у разі прострочки покупцем виконання грошового зобов`язання, на вимогу постачальника, він зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також тридцять процентів річних від простроченої суми.

На цій підставі позивач нарахував відповідачу 76 849,99 грн 30% річних та 8444,54 грн інфляційних втрат: за період 09.02.2024 09.05.2024 за зобов`язаннями по видатковій накладній від 24.01.2024 та за період 08.02.2024 - 09.05.2024 за зобов`язаннями по видатковій накладній від 01.02.2024.

Після перевірки розрахунку суд встановив, що заявлена у позові сума 30% річних та інфляційних не перевищує розрахункову.

Отже, вимоги про стягнення 76 849,99 грн 30% річних та 8444,54 грн інфляційних втрат суд визнає обґрунтованими.

Відповідач у відзиві вказує, що нарахування штрафних санкцій проведено позивачем у період існування форс-мажорних обставин - військової агресії Російської Федерації проти України з 24 лютого 2022 року.

Даючи оцінку цим запереченням відповідача, суд зазначає наступне.

Статтею 617 Цивільного кодексу України, а також статтею 218 Господарського кодексу України передбачено можливість звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо сторона договору доведе, то таке порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (форс-мажору).

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сиди) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору, зокрема, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, тощо.

Торгово-промислова палата України (далі - ТПП) оприлюднила лист № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, яким засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні.

Суд зазначає, що вказаний лист ТПП України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 підтверджує невідворотність, непередбачуваність, об`єктивність обставин, тобто, наявність форс-мажору.

Проте, ще одним обов`язковим критерієм звільнення винної сторони від відповідальності є причинно-наслідковий зв`язок між неможливістю виконання зобов`язання і обставинами непереборної сили, який на практиці визначається завжди щодо кожного спірного зобов`язання окремо.

Зазначене твердження випливає зі змісту ст. 141 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні, відповідно до якої форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо).

Суд враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 01.06.2021 у справі № 910/9258/20, про те, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона повинна довести, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного випадку виконання зобов`язання.

Суд враховує правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 31 серпня 2022 року у cправі № 910/15264/21, де вказано:

- між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

- Верховний Суд неодноразово зазначав, що одне лише передбачене законом віднесення введеного карантину до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках карантину (надзвичайного стану, надзвичайної ситуації тощо), унеможливлює виконання конкретного договору (постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20 (п.40), від 03.08.2022 у справі № 914/374/21 (п.99).

- для застосування форс-мажору (обставин непереборної сили) як умови звільнення від відповідальності судам необхідно встановити, які саме зобов`язання за Договором були порушені / невиконані та причину такого невиконання.

У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17, наведено висновок, відповідно до якого форс-мажорні обставини не мають преюдиціального характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання; доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання; саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Суд враховує правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 30 травня 2022 року у cправі № 922/2475/21, де Верховний Суд констатує, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного (заздалегідь встановлений) характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Відповідно до ст. 13, 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідач не надав до суду жодних доказів у підтвердження того, яким чином вказані форс-мажорні обставини перешкодили йому виконати вимоги договору щодо своєчасної сплати коштів з отриманий товар.

Суд враховує, що договір між сторонами укладено 13.09.2023 року, тобто вже після введення воєнного стану в України, отже ці обставини були відомі ПП «Ареал» при підписанні договору.

Місцезнаходженням відповідача є с. Степне Полтавського району Полтавської області, яке ані станом на дату виконання зобов`язань за Договором, ані на сьогоднішній день не віднесене до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309.

Відповідач не довів причинно-наслідковий зв`язок між наявними форс-мажорними обставинами та неможливістю виконання ним зобов`язань, визначених у Договорі.

Отже, позивач правомірно нарахував відповідачу санкції за несвоєчасне виконання зобов`язання.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просить суд зменшити на 90 % заявлену до стягнення пеню, суму 30% відсотків річних та суму інфляційних втрат.

В обґрунтування підстав для зменшення санкцій відповідач посилається на те, що наразі існують об`єктивні обставини, які в сукупності свідчать про те, що належні до сплати штрафні санкції є для відповідача надмірно великі. Їх сплата не відповідатиме принципам розумності, добросовісності, справедливості цивільного законодавства. Стягнення пені в заявленому розмірі призведе до порушення балансу майнових інтересів сторін зобов`язання, спотворить мету неустойки, перетворивши її зі стимулу належного виконання зобов`язань на спосіб отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, ставши при цьому непомірним тягарем для боржника (відповідача).

Згідно з статтею 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України.

За приписами ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У постанові Верховного Суду від 11.07.2023 у справі № 903/486/22 викладена правова позиція про те, що визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Статтями 7, 13 ГПК України закріплено, що правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Проаналізувавши обставини справи, суд дійшов до висновку, що відповідач не довів належними доказами наявність виняткових обставин та поважності причин прострочення та не виконання договірних зобов`язань.

Відповідач не надав до матеріалів справи будь-яких доказів, які б підтверджували скрутне матеріальне становище відповідача.

Також, суд враховує значний ступінь невиконання відповідачем своїх зобов`язань, а саме повну неоплату вартості товару за накладною № 52 від 01.02.2024 та непроведення оплати з 01.02.2024 залишку боргу за товар за накладною від 24.01.2024 № 34.

Реалізуючи свої повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Враховуючи вищевикладені обставини та норми чинного законодавства, беручи до уваги, що заявлений до стягнення розмір штрафних санкцій не є занадто великим у порівнянні із сумою основного боргу, недоведення відповідачем наявності у нього скрутного матеріального становища та поважності причин прострочення виконання зобов`язання за договором, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені, річних та інфляційних втрат.

Отже, суд повністю задовольняє позовні вимоги про стягнення 1 052 935,61 грн основного боргу, 74 374,74 грн пеня, 76 849,99 грн 30% річних, 8444,54 грн інфляційних втрат.

Позивач у позові прохає також покласти на відповідача судові витрати, понесені ним у цій справі на сплату судового збору.

За подачу цього позову позивач сплатив 14 551,26 грн судового збору за платіжною інструкцією № 2171 від 15.05.2024 (а.с.8). Надходження судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України підтверджено випискою від 16.05.2024 (а.с.48).

Відповідно до ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача повністю.

Суд роз`яснює, що в разі добровільного виконання рішення суду до відкриття виконавчого провадження відповідач не позбавлений права звернутися до суду з заявою про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Сторони також мають право укласти мирову угоду у процесі виконання судового рішення.

Керуючись ст. 252, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Ареал" (селище Степне, Полтавський район, Полтавська область, 38744, ідентифікаційний код 30296539) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Грейн Агро (вул. Козацька, буд. 120/4, м. Київ, 03022; ідентифікаційний код 43689347) 1052935 грн 61 коп. основного боргу, 74374грн 74 грн коп. пені, 76849 грн 99 коп. 30% річних, 8444грн 54 коп. інфляційних втрат, 14551 грн 26 коп. відшкодування витрат з оплати судового збору.

Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Східного апеляційного господарського суду.

Дата складення повного судового рішення: 24.06.2024.

Суддя Т. М. Безрук