Постанова

від 17.09.2024 по справі 917/818/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2024 року м. Харків Справа № 917/818/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гребенюк Н.В. , суддя Тихий П.В.

за участю секретаря судового засідання Бєлкіної О.М.

за участю представників сторін:

позивача Селітреніков Л.М.

відповідача не з`явився

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства Ареал (вх. № 1738 П/1) на рішення господарського суду Полтавської області від 24.06.2024 (повне судове рішення складено 24.06.2024), ухвалене в приміщенні господарського суду Полтавської області, без виклику представників сторін, суддею Безрук Т.М. у справі № 917/818/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Грейн Агро, м. Київ,

до Приватного підприємства Ареал, селище Степне Полтавського району Полтавської області,

про стягнення 1 212 604,00 грн

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Полтавської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю Грейн Агро з позовом до Приватного підприємства Ареал про стягнення 1 212 604,00 грн заборгованості за договором поставки № 129 від 13.09.2023, з якої 1052935,61 грн основного боргу, 74374,74 грн пеня, 76849,99 грн 30% річних, 8444,54 грн інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 24.06.2024 у справі № 917/818/24 позов задоволено повністю. Стягнуто з Приватного підприємства "Ареал" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Грейн Агро 1052935,61 грн основного боргу, 74374,74 грн пені, 76849,99 грн 30% річних, 8444,54 грн інфляційних втрат, 14551,26 грн відшкодування витрат з оплати судового збору.

Приватне підприємство Ареал у межах встановленого законом строку надіслало поштою до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить: скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 24.06.2024 у справі №917/818/24 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 74374,74 грн пені, 76849,99 грн відсотків річних, 8444,54 грн інфляційних втрат; стягнути з ТОВ Грейн Агро на користь ПП Ареал сплачений судовий збір.

В обґрунтування своєї позиції по справі відповідач зазначає, що судом не враховано доводи відповідача щодо існування об`єктивних обставин, які в сукупності свідчать про те, що належні до сплати штрафні санкції є для відповідача надмірно великі, їх сплата не відповідатиме принципам розумності, добросовісності, справедливості цивільного законодавства, стягнення пені в заявленому розмірі призведе до порушення балансу майнових інтересів сторін зобов`язання, спотворить мету неустойки, перетворивши її зі стимулу належного виконання зобов`язань на спосіб отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, ставши при цьому непомірним тягарем для боржника (відповідача), в зв`язку з чим останньому, на його думку, неправомірно донараховано неустойку за несвоєчасне виконання зобов`язань на загальну суму 159 669,27 грн, зокрема, 74 374,74 грн - пеня, 76 849,99 грн - 3 % річних та 8 444,54 грн - інфляційне збільшення заборгованості.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.08.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства Ареал (вх. № 1738 П/1) на рішення господарського суду Полтавської області від 24.06.2024 у справі №917/818/24 та призначено справу до розгляду на 17.09.2024.

08.08.2024 від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він проти доводів апеляційної скарги заперечує, вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судове засідання, призначене на 17.09.2024, з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання.

Від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке судова колегія відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до п. 2 ст. 2 ст. 202 ГПК України передбачає, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав, зокрема, перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Частинами 11 статті 270 ГПК України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Крім того, представник позивача в судовому засідання суду апеляційної інстанції заперечував проти оголошення перерви.

Оскільки учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, відповідач не був позбавлений права забезпечити участь іншого представника в судове засідання, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення вказаного клопотання.

Відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав, належним чином повідомлено сторін про час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності зазначеного представника.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам та розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю «ГРЕЙН АГРО» (далі позивач, постачальник) та Приватним підприємством «АРЕАЛ» (далі відповідач, покупець) було укладено Договір поставки № 129 від 13 вересня 2023 року (далі Договір, а.с.21-22).

Відповідно до п. 1.1. Договору постачальник зобов`язується поставити (передати) у власність покупця сільськогосподарську продукцію (надалі іменується «товар»), вказаний специфікаціях, які є невід`ємною частиною договору, а покупець зобов`язується прийняти цей товар і своєчасно та в повній мірі здійснити його оплату.

Згідно з п. 1.2 Договору найменування, асортимент, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці ціна за одиницю товару, визначаються у специфікаціях, які є невід`ємною частино договору.

Згідно з п. 2.2 Договору місце поставки товару, визначаються у специфікаціях.

У п. 3.5 Договору вказано, що факт отримання товару покупцем, а також документів, передбачених п. 2.3 договору, засвідчується підписом та печаткою покупця на видаткові накладній.

Згідно з п. 6.1 Договору постачальник поставляє товар покупцю за цінами, що визначені у специфікації, яка погоджена з покупцем, та у видатковій накладній постачальника.

У п. 6.7 Договору вказано, що умови та порядок проведення розрахунку за кожну партію товару визначаються у специфікації.

Згідно з 7.1. Договору у разі прострочення грошового зобов`язання за цим договором покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання за весь період прострочки. Положення ч. 6. ст. 232 ГК України у даному випадку не застосовуються.

У п.7.2. Договору вказано, що у разі прострочки покупцем виконання грошового зобов`язання, на вимогу постачальника, він зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також тридцять процентів річних від простроченої суми.

Згідно з п. 9.1 Договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2023, а частині взаєморозрахунків до їх повного виконання. У випадку, якщо за 30 календарних днів до закінчення терміну дії договору жодна із сторін письмово не заявить про свій намір його розірвати, договір автоматично пролонгується на кожен наступний календарний рік на тих же умовах.

Як додатки до Договору сторони також уклали Специфікацію № 1 від 13.09.2023, Специфікацію № 2 від 23.01.2024 та Специфікацію № 3 від 25.01.2024.

У Специфікації № 1 від 13.09.2023 (а.с.23) сторони погодили наступні умови поставки:

- найменування товару: соя, кількість 75 тонн (+/- 10%), ціна за одиницю з ПДВ 14500,00 грн, загальна сума з ПДВ 1087500,00 грн;

- оплата партії товару, що поставляється за цією специфікацією, здійснюється наступним чином: 86 % вартості товару сплачується протягом 5 банківських днів з моменту поставки товару; 14 % вартості товару сплачується протягом 2 банківських днів після реєстрації постачальником податкової накладної.

У підтвердження поставки товару за цією специфікацією позивач надав видаткову накладну № 511 від 15.09.2023 на суму 1068650,00 грн, товарно-транспортні накладні № 00000000270 від 15.09.2023 та № 00000000272 від 15.09.2023 (а.с.24-26). Вказані видаткова та товарно-транспортні накладні підписані обома сторонами.

Позивач у позові вказує, що відповідач повністю оплатив вказаний товар.

У Специфікації № 2 від 23.01.2024 (а.с.27) сторони погодили наступні умови поставки:

- найменування товару: соя, кількість 50 тонн (+/- 10%), ціна за одиницю з ПДВ 18500,00 грн, загальна сума з ПДВ 925000,00 грн;

- оплата партії товару, що поставляється за цією специфікацією, здійснюється наступним чином:

86 % вартості товару сплачується протягом 3 банківських днів з моменту поставки товару;

14 % вартості товару сплачується протягом 2 банківських днів після реєстрації постачальником податкової накладної.

В підтвердження поставки товару за цією специфікацією позивач надав видаткову накладну № 34 від 24.01.2024 на суму 924260,00 грн, а також товарно-транспортні накладні № 24/01-1 від 24.01.2024 та № 24/01-2 від 24.01.2024 (а.с.28, 30-31), довіреність відповідача на отримання товару від 24.01.2024 № 3 (а.с.32). Вказані видаткова та товарно-транспортні накладні підписані обома сторонами.

На вказану поставку позивач виписав та зареєстрував податкову накладну № 35 від 24.01.2024 на суму 924 260,00 грн (а.с.29). Позивач у позові вказує, що ця податкова накладна зареєстрована, зареєстровано в ЄРПН 06.02.2024.

Позивач у позові вказує, що за товар по Специфікації № 2 відповідач здійснив наступні оплати: 30.01.2024 - 161 500,00 грн, 30.01.2024 - 242500,00 грн, 31.01.2024 - 79900,00 грн, 31.01.2024 - 326 854,39 грн.

В підтвердження вказано позивач надав двостороннє підписаний акт звірки за період 01.01.2024 15.04.2024 (а.с.39).

Заборгованість відповідача за товар, поставлений по Специфікації № 2 та по видатковій накладній № 34 від 24.01.2024, становить 113505,61 грн.

У Специфікації № 3 від 25.01.2024 (а.с.33) сторони погодили наступні умови поставки:

- найменування товару: соя, кількість 50 тонн (+/- 10%), ціна за одиницю з ПДВ 18500,00 грн, загальна сума з ПДВ 925000,00 грн;

- оплата партії товару, що поставляється за цією специфікацією, здійснюється наступним чином:

86 % вартості товару сплачується протягом 3 банківських днів з моменту поставки товару;

14 % вартості товару сплачується протягом 2 банківських днів після реєстрації постачальником податкової накладної.

Позивач поставив відповідачу 50,78 т сої за видатковою накладною № 52 від 01.02.2024 на суму 939 430,00 грн (а.с.35). В підтвердження поставки товару за цією специфікацією позивач також надав товарно-транспортні накладні № 01/02-1 від 01.02.2024 та № 01/02-2 від 01.02.2024 (а.с.37, 36), довіреність відповідача на отримання товару від 01.02.2024 № 4 (а.с.38). Вказані видаткова та товарно-транспортні накладні підписані обома сторонами.

На вказану поставку позивач виписав та зареєстрував податкову накладну № 46 від 01.02.2024 на суму 939 430,00 грн (а.с.34). Позивач у позові вказує, що ця податкова накладна зареєстрована в ЄРПН 01.03.2024

Позивач у позові вказує, що відповідач не здійснив оплату за цей товар.

Отже, заборгованість відповідача за товар, поставлений по Специфікації № 3 та по видатковій накладній № 52 від 01.02.2024, становить 939 430,00 грн.

Позивач 25.04.2024 направив відповідачу вимогу від 24.04.2024 про сплату заборгованості в сумі 1 052 935,61 грн (а.с.40, 41).

Позивач у позові вказує, що відповідач не здійснив оплату боргу за поставлений товар, що стало підставою для звернення з цим позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, колегія суддів виходить з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність позивачем факту невиконання відповідачем своїх зобов`язань з оплати за поставлений позивачем товар.

Так, відповідачем оскаржується рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені у розмірі 74 374, 74 грн., 30% річних у розмірі 76 849, 99 грн., інфляційних втрат у розмірі 8 444,54 грн., в іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується.

Відповідно до вимог частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи вимоги процесуального законодавства, суд апеляційної інстанції здійснює перегляд рішення господарського суду Полтавської області у справі № 917/818/24 від 24.06.2024 виключно у межах доводів та вимог апеляційної скарги, які зводяться до незгоди апелянта із судовим рішенням в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені у розмірі 74 374, 74 грн., 3% річних у розмірі 76 849, 99 грн., інфляційних втрат у розмірі 8 444,54 грн.

Так, судова колегія апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як свідчать матеріали справи, позивач заявив вимоги про стягнення 74 374,74 грн пені, 76 849,99 грн 30% річних, 8444,54 грн інфляційних втрат.

За ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У п.7.1 Договору сторони узгодили, що у разі прострочення грошового зобов`язання за цим договором покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання за весь період прострочки. Положення ч. 6. ст. 232 ГК України у даному випадку не застосовуються.

На цій підставі позивач нарахував відповідачу 74374,74 грн пені: за період 09.02.2024 09.05.2024 за зобов`язаннями по видатковій накладній від 24.01.2024 та за період 08.02.2024 - 09.05.2024 за зобов`язаннями по видатковій накладній від 01.02.2024.

Після перевірки розрахунку суд встановив, що заявлена у позові сума пені не перевищує розрахункову.

Отже, вимоги про стягнення 74374,74 грн пені є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У п.7.2 Договору сторони узгодили, що у разі прострочки покупцем виконання грошового зобов`язання, на вимогу постачальника, він зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також тридцять процентів річних від простроченої суми.

На цій підставі позивач нарахував відповідачу 76 849,99 грн 30% річних та 8444,54 грн інфляційних втрат: за період 09.02.2024 09.05.2024 за зобов`язаннями по видатковій накладній від 24.01.2024 та за період 08.02.2024 - 09.05.2024 за зобов`язаннями по видатковій накладній від 01.02.2024.

Після перевірки розрахунку встановлено, що заявлена у позові сума 30% річних та інфляційних не перевищує розрахункову.

Отже, вимоги про стягнення 76 849,99 грн 30% річних та 8444,54 грн інфляційних втрат є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В свою чергу, відповідач у відзиві та у апеляційній скарзі вказує, що нарахування штрафних санкцій проведено позивачем у період існування форс-мажорних обставин - військової агресії Російської Федерації проти України з 24 лютого 2022 року.

Надаючи оцінку вищезазначеним твердженням відповідача колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 8.1. договору поставки від 13.09.2023 № 129 сторони погодились, що у разі виникнення обставин непереборної сили та безпосередньої дії таких обставин на сторону, вона звільняється від виконання своїх зобов`язань на час дії зазначених обставин. Достатнім доказом дії таких обставин є документ, виданий ТПП України.

Статтею 617 Цивільного кодексу України, а також статтею 218 Господарського кодексу України передбачено можливість звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо сторона договору доведе, то таке порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (форс-мажору).

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сиди) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору, зокрема, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, тощо.

Торгово-промислова палата України (далі - ТПП) оприлюднила лист № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, яким засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13 вересня 2023 року по справі № 910/7679/22 зазначив, що ТПП України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія РФ проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили).Вказаний лист ТПП України адресований Всім, кого це стосується, тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.

Також, у постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі №910/8580/22 зазначено, що лист ТПП від 28.02.2022 є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин.

У постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 912/750/22 викладено висновок про те, що лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не можна вважати сертифікатом у розумінні ст.14-1 Закону Про торгово-промислові палати в Україні, а також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини.

Отже, лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб`єктів господарювання України з початком військової агресії російської федерації. Кожен суб`єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Разом з цим, відповідачем в рамках даної справи не надано жодного доказу того, що порушення виконання зобов`язання було зумовлено форс-мажорними обставинами, які не залежали від відповідача.

Так, обов`язковим критерієм звільнення винної сторони від відповідальності є причинно-наслідковий зв`язок між неможливістю виконання зобов`язання і обставинами непереборної сили, який на практиці визначається завжди щодо кожного спірного зобов`язання окремо.

Зазначене твердження випливає зі змісту ст. 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні, відповідно до якої форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо).

Колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 01.06.2021 у справі № 910/9258/20, про те, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона повинна довести, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного випадку виконання зобов`язання.

Колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 31 серпня 2022 року у cправі № 910/15264/21, де вказано:

- між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

- Верховний Суд неодноразово зазначав, що одне лише передбачене законом віднесення введеного карантину до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках карантину (надзвичайного стану, надзвичайної ситуації тощо), унеможливлює виконання конкретного договору (постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20 (п.40), від 03.08.2022 у справі № 914/374/21 (п.99).

- для застосування форс-мажору (обставин непереборної сили) як умови звільнення від відповідальності судам необхідно встановити, які саме зобов`язання за Договором були порушені / невиконані та причину такого невиконання.

У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 у справі № 913/785/17, наведено висновок, відповідно до якого форс-мажорні обставини не мають преюдиціального характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання; доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання; саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Крім того, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 30 травня 2022 року у cправі № 922/2475/21, де Верховний Суд констатує, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного (заздалегідь встановлений) характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Відповідно до ст. 13, 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідач не надав жодних доказів у підтвердження того, яким чином вказані форс-мажорні обставини перешкодили йому виконати вимоги договору щодо своєчасної сплати коштів з отриманий товар.

Так, договір між сторонами укладено 13.09.2023, тобто вже після введення воєнного стану в України, отже ці обставини були відомі ПП «Ареал» при підписанні договору.

Місцезнаходженням відповідача є с. Степне Полтавського району Полтавської області, яке ані станом на дату виконання зобов`язань за Договором, ані на сьогоднішній день не віднесене до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309.

Відповідач не довів причинно-наслідковий зв`язок між наявними форс-мажорними обставинами та неможливістю виконання ним зобов`язань, визначених у Договорі.

Отже, позивач правомірно нарахував відповідачу санкції за несвоєчасне виконання зобов`язання.

Щодо вимоги відповідача про зменшення на 90 % заявлену до стягнення пеню, суму 30% відсотків річних та суму інфляційних втрат.

В обґрунтування підстав для зменшення санкцій відповідач посилається на те, що наразі існують об`єктивні обставини, які в сукупності свідчать про те, що належні до сплати штрафні санкції є для відповідача надмірно великі. Їх сплата не відповідатиме принципам розумності, добросовісності, справедливості цивільного законодавства. Стягнення пені в заявленому розмірі призведе до порушення балансу майнових інтересів сторін зобов`язання, спотворить мету неустойки, перетворивши її зі стимулу належного виконання зобов`язань на спосіб отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, ставши при цьому непомірним тягарем для боржника (відповідача).

Згідно з статтею 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України.

За приписами ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Саме таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі 67/1346/15-ц.

Крім того, правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на досліджених доказах та на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 14.08.2018 у справі № 903/827/17, від 30.08.2018 у справі № 925/1587/17.

У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 зазначено, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду викладених у постанові від 18 березня 2020 у справі № 902/417/18 для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож, право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення пені, і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №904/12429/16.

Відповідно до положень статті 3, частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами, є добросовісність, розумність і справедливість.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Проаналізувавши обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач не довів належними доказами наявність виняткових обставин та поважності причин прострочення та не виконання договірних зобов`язань.

Відповідач не надав до матеріалів справи будь-яких доказів, які б підтверджували скрутне матеріальне становище відповідача.

Також, колегія суддів враховує значний ступінь невиконання відповідачем своїх зобов`язань, а саме повну неоплату вартості товару за накладною № 52 від 01.02.2024 та непроведення оплати з 01.02.2024 залишку боргу за товар за накладною від 24.01.2024 № 34.

Враховуючи вищевикладені обставини та норми чинного законодавства, беручи до уваги, що заявлений до стягнення розмір штрафних санкцій не є занадто великим у порівнянні із сумою основного боргу, недоведення відповідачем наявності у нього скрутного матеріального становища та поважності причин прострочення виконання зобов`язання за договором, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні клопотання про зменшення розміру пені.

Щодо зменшення розміру інфляційних та процентів річних, колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Інфляційні втрати та проценти річних не є штрафними санкціями. Їх нарахування на суму боргу є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд, ухвалюючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду, а тому підстави для скасування рішення в даній частині відсутні.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства Ареал (вх. № 1738 П/1) на рішення господарського суду Полтавської області від 24.06.2024 у справі № 917/818/24 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 24.06.2024 у справі № 917/818/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний тест постанови апеляційного суду складено 20.09.2024.

Головуючий суддя М.М. Слободін

Суддя Н.В. Гребенюк

Суддя П.В. Тихий