Постанова

від 11.06.2024 по справі 616/865/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 616/865/21 Номер провадження 22-ц/814/602/24Головуючий у 1-й інстанції Косик С.М. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Кузнєцової О.Ю.

суддів: Карпушина Г.Л., Обідіної О.І.

секретар: Андрейко Я.Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Катріч Марії Миколаївни

на рішення Машівського районного суду Полтавської області від 05 червня 2023 року, постановлене суддею Косик С.М.,

по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Великобурлуцької селищної ради Куп`янського району Харківської області про позбавлення батьківських прав та зміну способу стягнення аліментів,-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти в розмірі 2000,00 грн. на утримання неповнолітнього ОСОБА_3 , стягнути з відповідача на її користь судовий збір в розмірі 908,00 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 30 000,00 грн.

Позов обґрунтований тим, що вони з відповідачем перебували в шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Великобурлуцького районного суду Харківської області від 05.08.2020 шлюб між сторонами розірвано.

На підставі судового наказу виданого 10.07.2020 Великобурлуцьким районним судом Харківської області з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягуються аліменти на утримання неповнолітнього ОСОБА_3 у розмірі частини заробітку (доходу).

Вказала, що під час спільного життя траплялися випадки морального та фізичного насилля з боку відповідача і всі ці випадки відбувалися на очах у дитини. Вся увага, яку проявляє ОСОБА_2 до дитини, поверхова та показова, спрямована на протидію позивачу, батько не спілкується з сином, не провідує його в дитячому садочку, не цікавиться його перебуванням в навчальному закладі, не цікавиться та не піклується його здоров`ям, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не займається його підготовкою до самостійного життя, оскільки не забезпечує необхідного харчування, лікування дитини, не створює умов для отримання ним освіти, не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей. Також відповідач має заборгованість по сплаті аліментів, яка складає станом на 01.07.2021 року 51 344,44 грн.

Позивач зазначає, що вона має стабільну роботу та господарство, займається лікуванням, вихованням та розвитком дитини, утримує та піклується про фізичний, духовний та моральний розвиток сина.

У зв`язку з тим, що відповідач має мінливий дохід та приховує свій правдивий дохід, просить змінити спосіб стягнення аліментів та нараховувати аліменти в твердій грошовій сумі в розмірі 2000,00 грн. щомісячно, починаючи з моменту подання позовної заяви та до досягнення дитиною повноліття.

Рішенням Машівського районного суду Полтавської області від 05 червня 2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Великобурлуцької селищної ради Куп`янського району Харківської області про позбавлення батьківських прав та зміну способу стягнення аліментів задоволено частково.

Змінено розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_2 на підставі судового наказу Великобурлуцького районного суду Харківської області від 10.07.2020 на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 2000,00 грн щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги щодо позбавлення відповідача батьківських прав, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено систематичне ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, а також того, що незважаючи на всі заходи попередження та впливу, останній продовжує не виконувати в подальшому свої батьківські обов`язки.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази винної поведінки відповідача щодо умисного злісного ухилення від виконання батьківських обов`язків, навпаки, відповідач цікавився навчанням сина, телефонуючи класному керівнику ОСОБА_3, був присутній на шкільному святі.

У справі відсутні докази застосування до відповідача будь-яких заходів впливу з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування.

Та обставина, що відповідач має заборгованість по сплаті аліментів, не може бути безумовною підставою для задоволення позову про позбавлення батьківських прав.

Позовні вимоги в частині зміни способу стягнення аліментів визнано судом обґрунтованими.

Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку в частині відмови в позбавленні ОСОБА_2 батьківських прав оскаржила представник ОСОБА_1 адвокат Катріч М.М., просила його у відповідній частині скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви

Відзиву на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому ст. 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надходило.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення ухвалене у справі повною мірою відповідає вказаним вимогам.

Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 21 липня 2007 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Великобурлуцького районного суду Харківської області від 05 серпня 2020 року у справі № 616/293/20 (а.с. 21-22).

Від даного шлюбу сторони мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с. 25).

На підставі судового наказу виданого 10.07.2020 Великобурлуцьким районним судом Харківської області з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягуються аліменти на утримання неповнолітнього ОСОБА_3 у розмірі частини заробітку (доходу) (а.с. 23-24).

Згідно з повідомленням Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві від 10.08.2021 року, станом на 01.07.2021 року заборгованість ОСОБА_2 по аліментам складає 51 344,44 грн. (а.с. 39).

Як вбачається з довідок про реєстрацію місця проживання особи, ОСОБА_1 та малолітній ОСОБА_3 зареєстровані з а адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 26, 31).

Згідно акта обстеження матеріально-побутових умов за місцем проживання ОСОБА_1 проживає у будинку площею 86,8 кв.м., в якому є пічне опалення, водопостачання, каналізація, у власності є город, птиця та дві корови (а.с. 38).

Позивачка з 26.06.2020 року працює провізором аптечного пункту № 4 «Астарта» Товариства з обмеженою відповідальністю при Багатопрофільній лікарні № 17 м. Харків, за місцем роботи характеризується позитивно, відповідальна та дисциплінована, відносини з колективом хороші, користується повагою та авторитетом у керівництві (а.с. 28, 29).

Згідно характеристики, виданою КЗ «Червонохвильський ліцей Великобурлуцької селищної ради» Куп`янського району Харківської області, ОСОБА_3 старанний учень, добре запам`ятовує на уроці, проте не завжди уважний. Мовлення розвинуто добре, словниковий запас значний, навички письма достатньо розвинуті, має добрий загальний розвиток. За характером веселий, товариський, розсудливий, підтримує дружні стосунки з усіма учнями класу. Мама цікавиться навчанням сина та відповідально ставиться до його виховання (а.с. 27).

За інформацією директора КЗ «Червонохвильський ліцей Великобурлуцької селищної ради» від 20.12.2021 року батько ОСОБА_2 був присутній на святі першого дзвоника в сина ОСОБА_3 , поведінка була адекватною, коректною. Зі слів класного керівника, батько в телефонному режимі цікавиться успіхами дитини. Цікавиться чи не потрібні йому якісь додаткові засоби (зошити, підручники, альбоми і т.д.). У вчительки склалося враження, що батько дійсно зацікавлений в інтересах дитини. (а.с. 60).

Згідно з довідкою КНП «Великобурлуцький центр первинної медико-санітарної допомоги» Великобурлуцької селищної ради від 02.11.2021 року № 996 лікар педіатр спостерігає за ОСОБА_3 з 25.04.2019 року, батько ОСОБА_2 жодного разу з сином педіатра не відвідував, станом здоров`я ОСОБА_3 цікавиться його бабуся ОСОБА_4 та мати ОСОБА_1 (а.с. 33).

За повідомленням ТОВ «Омега» ОСОБА_2 дійсно працював у ТОВ «Омега» на посаді грузчика та був звільнений 01.10.2021 року на підставі ст.38 КЗпП (а.с. 61).

В письмових поясненнях свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 зазначено, що ОСОБА_2 влаштовує сварки, погрожує фізичною розправою, морально знущається, не поважає дружину та тещу, з`являється до сина в нетверезому стані. Натомість мати дитини працьовита та турботлива до дитини (а.с. 34-37).

Згідно висновку Служби у справах дітей та сім`ї Великобурлуцької селищної ради малолітній ОСОБА_3 факт позбавлення його батька батьківських прав усвідомлює, проти цього не заперечує. Орган опіки та піклування вважає доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно його сина ОСОБА_3 , та таким що відповідає інтересам дитини (а.с. 102, 103).

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги щодо позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_3 , суд прийшов до висновку про недоведеність позивачкою необхідності застосування до відповідача такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав, з огляду на те, що він може бути застосований у виняткових випадках і лише у разі доведеності винної поведінки батька і коли змінити поведінку батька неможливо.

Колегія суддів погоджується з даним висновком місцевого суду з наступних підстав.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Тлумачення змісту частини першої статті 164 СК України дає підстави для висновку, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

У пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.

У постанові від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19, Верховний Суд зазначив, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 11 червня 2021 року у справі № 758/9706/18.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Також ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як зазначив ЄСПЛ у рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (пункт 49), розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21, від 06 березня 2024 року у справі № 279/2444/22.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. ч. 5-6 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з нормою ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Разом з тим, позивач не надала належних та допустимих доказів ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків відносно свого неповнолітнього сина ОСОБА_3 та не довела, що позбавлення відповідача батьківських прав сприятиме захисту інтересів дитини.

Посилання ОСОБА_1 на застосування відповідачем фізичного насильства не підтверджені належними та допустимими доказами.

Наявні в матеріалах справи письмові пояснення свідків колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони не були допитані в судовому засіданні, в ксерокопіях пояснень не зазначено кому вони адресовані та відсутнє посилання про їх попередження про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих показань.

Посилання заявниці на наявну у відповідача заборгованість зі сплати аліментів як підставу позбавлення батьківських прав відповідача є необґрунтованими.

Стягнення аліментів є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та вказує на спонукання батька до надання дитині належного утримання.

Колегія суддів зауважує, що наявність заборгованості зі сплати аліментів не є підставою для позбавлення особи батьківських прав (постанови Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17, провадження № 61-2175св20, від 02 червня 2022 року у справі №754/15490/18, провадження № 61-7195св20).

Частиною четвертою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування.

Відповідно до частини п`ятої статті 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Тлумачення частини шостої статі 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер та є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19, провадження № 61-1344св20.

Висновок служби у справах дітей та сім`ї Великобурлуцької селищної ради від 25.01.2023 про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, не містить однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідача такого заходу, як позбавлення батьківських прав, а тому відповідно до частини шостої статті 19 СК України судом апеляційної інстанції до уваги не приймається.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який застосовується за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей).

Колегія суддів зауважує, що дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини (див. постанову Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц).

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21, 06 березня 2024 року у справі № 150/137/23, від 20 березня 2024 року у справі № 405/5236/20.

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності та взаємозв`язку, враховуючи найвищі інтереси дитини, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів винної поведінки відповідача та злісного ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання сина, що в свою чергу, виключає можливість застосування до відповідача такого крайнього заходу впливу, як позбавлення його батьківських прав.

За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Інших доводів, які б спростовували висновки місцевого суду апеляційна скарга не містить.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, який повно встановивши фактичні обставини справи, правильно застосував норми процесуального права та постановив рішення, яке відповідає закону, тому підстави для задоволення даної апеляційної скарги відсутні.

Отже, враховуючи вищевказане, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 383, 384 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Катріч Марії Миколаївни залишити без задоволення.

Рішення Машівського районного суду Полтавської області від 05 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий: О. Ю. Кузнєцова

Судді: Г. Л. Карпушин

О. І. Обідіна