Рішення

від 24.06.2024 по справі 360/1311/22

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

24 червня 2024 рокум. ДніпроСправа № 360/1311/22

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Тихонов І.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом адвоката Бойка Дмитра Васильовича до Державної установи Старобільський слідчий ізолятор", Державної установи Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

18 лютого 2022 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Державної установи Старобільський слідчий ізолятор" (далі відповідач, ДУ CCI), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Державної установи Старобільський слідчий ізолятор, що полягає у несвоєчасній виплаті, неповному нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористані дні відпустки та не проведенні розрахунку за неотримане речове майно;

- стягнути з Державної установи Старобільський слідчий ізолятор на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.12.2021 по 20.01.2022 у сумі 35 953,40 гривні без врахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів;

- стягнути з Державної установи Старобільський слідчий ізолятор на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні відпустки у розмірі 268 149,49 гривень без врахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів;

- стягнути з Державної установи Старобільський слідчий ізолятор на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 2 217,37 гривень без врахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів;

- стягнути з Державної установи Старобільський слідчий ізолятор на користь ОСОБА_1 14363,17 гривні компенсацією за неотримане речове майно;

- стягнути з Державної установи Старобільський слідчий ізолятор на користь ОСОБА_1 20 000 гривень моральної шкоди;

- зобов`язати Державну установу Старобільський слідчий ізолятор нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.01.2022 по дату фактичного розрахунку за судовим рішенням по даній справі з урахуванням суми середнього одноденного заробітку станом на 31.12.2021 - 1797,67 гривень.

В обґрунтування позову зазначає, що у період з 01.04.1988 по 31.12.2021 ОСОБА_1 перебував на службі в Державній кримінально-виконавчій службі України, а саме: з 01.04.1988 по 28.01.2015 підполковник внутрішньої служби ОСОБА_1 перебував на посаді директора підприємства установи - заступник начальника Брянківської виправної колонії управління ДПтС України в Луганській області; з 28.01.2015 по 15.12.2016 ОСОБА_1 перебував на посаді начальника сектору виробничої діяльності, маркетингу та економіки управління ДПтС України в Луганській області; з 16.12.2016 по 31.12.2021 ОСОБА_1 займав посаду заступника начальника СІЗО з інтендантського та комунально-побутового забезпечення - начальника відділу інтендантського та господарського забезпечення державної установи Старобільський слідчий ізолятор.

Згідно наказу ДУ CCI № 194/ОС-21 від 31 грудня 2021 року ОСОБА_1 було звільнено з Державної кримінально-виконавчої служби України за ст. 77 ч. 1 п. 1 (за власним бажанням) ЗУ Про національну поліцію, з посади заступника начальника СІЗО з інтендантського та комунально-побутового забезпечення - начальника відділу інтендантського та господарського забезпечення державної установи Старобільський слідчий ізолятор, 31.12.2021. Відповідно цього ж наказу вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні становить 25 років 01 місяців 09 днів, у пільговому обчисленні 33 роки 00 місяців 09 днів. Загальний страховий стаж 26 років 11 місяців 05 днів. Кількість невикористаних днів чергової відпустки з 2017 по 2021 рік становить - 121 доба.

Після чого, 20.01.2022 на банківський картковий рахунок ОСОБА_1 НОМЕР_1 Ощадбанк надійшли грошові кошти у сумі 274 238, 57 (двісті сімдесят чотири тисячі двісті тридцять вісім) гривень 57 копійок з призначенням: ZARAKHUVANNIA ZAROBITNOl PLATY #903860388513# ГРОШОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗА СІЧЕНЬ 2022Р.

11.02.2022 ДУ CCI у відповідь на адвокатський запит своїм листом від 07.01.2022 №22/4-319 повідомила, що виплачена сума 274 038,57 грн складається з: - нарахованої грошової одноразової допомоги при звільнені в розмірі 170825,69 грн, з цієї суми утримані податки в сумі 4270,65 грн. На картковий рахунок ОСОБА_1 20.01.2022 надійшли грошові кошти у сумі 166555,04 грн; - нарахованої грошової компенсації за невикористані дні відпустки, у кількості 121 доба у розмірі 110239,51 грн, з цієї суми утримані податки в сумі 2755,98 грн. На картковий рахунок ОСОБА_1 20.01.2022 надійшли грошові кошти у сумі 107483,53 грн.

Представник позивача вважає, що порушене право ОСОБА_1 полягає в отриманні в не повному обсязі від ДУ «CCI» належних сум при звільненні, що зумовлено протиправною бездіяльністю ДУ «CCI». Враховуючи те, що відповідач використав свою можливість в добровільному порядку виплатити ОСОБА_1 всі належні суми при звільненні, тому єдиним правильним способом захисту порушеного права є визнання противоправною бездіяльність відповідача, стягнення з відповідача на користь позивача недоплачених належних сум при звільненні та компенсації за затримку повного розрахунку при звільненні, а також витрат на професійну правничу допомогу.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.

Ухвалою суду від 03 червня 2022 року відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, зобов`язано відповідача надіслати (надати) суду відзив на позовну заяву та інформацію, яка оформлена довідкою, про нарахування та виплату позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку із звільненням з військової служби із зазначенням її обрахунку.

Ухвалою суду від 14.09.2022 продовжено Державній установі Старобільський слідчий ізолятор строк на подання відзиву на позовну заяву та витребуваних документів.

Ухвалою суду від 21.11.2022 продовжено Державній установі Старобільський слідчий ізолятор строк на подання відзиву на позовну заяву та витребуваних документів.

Ухвалою суду від 09.06.2023 залучено до участі у справі співвідповідачів - Державну установу Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України та Державну казначейську службу України.

Ухвалою суду від 19.09.2023 продовжено Державній установі Старобільський слідчий ізолятор строк на подання відзиву на позовну заяву та витребуваних документів.

Від Державної казначейської служби України надійшов відзив на позовну заяву в якому зазначено, що казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдавало, то відповідно до вимог Конституції України, ЦК України та інших актів законодавства Казначейство не може нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу діями інших суб`єктів. Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди вказав, що в позовній заяві представником позивача не наведено жодних доказів, що підтверджують моральні страждання позивача та доказів, які призвели до наслідків. Щодо витрат на правничу допомогу зазначив, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Просив відмовити представнику позивача за позовом ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

Від Державної установи Старобільський слідчий ізолятор надійшов відзив на позовну заяву в якому, зокрема, зазначено, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України вся бухгалтерська документація, документація по кадровим питанням, всі розрахункові відомості та довідки до них з нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, розрахунок компенсації за невикористані дні відпусток, розрахунки за неотримане речове майно тощо знаходиться в установі на тимчасово окупованій території. Надати довідку про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку зі звільненням з військової служби із зазначенням її обрахунку наразі неможливо.

Від Державної установи Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України надійшов відзив на позовну заяву в якому зазначено, що на Генеральну дирекцію ДКВС України не покладено будь-яких функцій та повноважень щодо призначення/звільнення чи погодження призначення або звільнення з посад осіб, які перебувають (чи перебували) в трудових відносинах з державною установою «Старобільський слідчий ізолятор». Генеральна дирекція ДКВС України не наділена будь-якими повноваженнями щодо питань, у тому числі, управління, діяльності чи відповідальності за вчинені дії іншою юридичною особою - державною установою «Старобільський слідчий ізолятор» незалежно від місця розташування такої особи. Вказав, що позивач з Генеральною дирекцією ДКВС України не перебував у трудових відносинах, тому із предмету позову не вбачається, які права чи інтереси позивача могли бути порушені Генеральною дирекцією ДКВС України.

Від представника позивача надійшов інформаційний лист по справі, в якому, зокрема, зазначено, що державна установа «Старобільський слідчий ізолятор» не ліквідована, повідомлена про позов, має кошти щодо виконання рішення в разі задоволення позову та як наслідок не одноразово могла подати відзив, в строки, які надаються судом не вперше.

Інших заяв по суті справи не надходило.

Дослідивши матеріали судової справи у електронній формі, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 КАС України, судом встановлено.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) з 01.04.1988 по 28.01.2015 перебував на посаді директора підприємства установи - заступник начальника Брянківської виправної колонії управління ДПтС України в Луганській області, з 28.01.2015 по 15.12.2016 на посаді начальника сектору виробничої діяльності, маркетингу та економіки управління ДПтС України в Луганській області, з 16.12.2016 по 31.12.2021 займав посаду заступника начальника СІЗО з інтендантського та комунально-побутового забезпечення - начальника відділу інтендантського та господарського забезпечення державної установи «Старобільський слідчий ізолятор».

Згідно із наказом Державної установи «Старобільський слідчий ізолятор» № 194/ОС-21 від 31 грудня 2021 року ОСОБА_1 було звільнено з Державної кримінально-виконавчої служби України за ст. 77 ч. 1 п. 1 (за власним бажанням) ЗУ «Про національну поліцію», з посади заступника начальника СІЗО з інтендантського та комунально-побутового забезпечення - начальника відділу інтендантського та господарського забезпечення державної установи «Старобільський слідчий ізолятор, 31.12.2021. Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні становить 25 років 01 місяців 09 днів, у пільговому обчисленні 33 роки 00 місяців 09 днів. Загальний страховий стаж 26 років 11 місяців 05 днів. Кількість невикористаних днів чергової відпустки з 2017 по 2021 рік становить - 121 доба.

20.01.2022 на банківський картковий рахунок ОСОБА_1 НОМЕР_1 «Ощадбанк» надійшли грошові кошти у сумі 274 238, 57 (двісті сімдесят чотири тисячі двісті тридцять вісім) гривень 57 копійок з призначенням: «ZARAKHUVANNIA ZAROBITNOl PLATY #903860388513# ГРОШОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗА СІЧЕНЬ 2022Р».

Листом від 07.01.2022 №22/4-319 Державна установа «Старобільський слідчий ізолятор» у відповідь на адвокатський запит повідомила, що позивачу нарахована грошова одноразова допомога при звільненні в розмірі 170825,69 грн, з цієї суми утримані податки в сумі 4270,65 грн. На картковий рахунок ОСОБА_1 20.01.2022 надійшли грошові кошти у сумі 166555,04 грн. За невикористані дні відпусток у кількості 121 доба нарахована грошова компенсація відповідно до вимог чинного законодавства у розмірі 110239,51 грн, з цієї суми утримані податки в сумі 2755,98 грн. На картковий рахунок ОСОБА_1 20.01.2022 року надійшли грошові кошти у сумі 107483,53 грн. Разом виплачена сума складає 274038,57 грн.

Як вбачається із розрахунку вихідної допомоги позивачу нараховано до виплати 170825,69 грн.

Згідно із розрахунку компенсації за невикористані дні відпустки за 121 добу позивачу нараховано до виплати 110239,51 грн.

З довідки № 82 про заробітну плату та інші доходи за 2021 рік вбачається, що позивачу, працюючому у Державній установі «Старобільський слідчий ізолятор» нараховане таке грошове забезпечення: за січень 17822,87 грн, за лютий 23144,55 грн, за березень 25736,31 грн, за квітень 25836,42 грн, за травень 25836,19 грн, за червень 25900,99 грн, за липень 25912,65 грн, за серпень 52137,78 грн, за вересень 25912,55 грн, за жовтень 27856,65 грн, за листопад 28590,30 грн, за грудень 50507,28 грн.

Відповідно до довідки Державної установи «Старобільський слідчий ізолятор» від 12.01.2022 № 24/5-2 загальна кількість невикористаних днів чергових відпусток позивача за період проходження служби в установі на посаді заступника начальника СІЗО з інтендантського та комунально-побутового забезпечення начальника відділу інтендантського та господарського забезпечення станом на 31.12.2021 складає 121 добу, з яких: за 2017 рік 15 діб, за 2018 рік 45 діб, за 2019 рік 24 доби, за 2020 рік 24 доби, за 2021 рік 13 діб.

Відповідно до довідки Державного підприємства «Підприємство Брянківської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Луганській області (№11)» № 24/1274 від 08.12.2014 загальна кількість невикористаних днів чергових відпусток позивача за період проходження служби в установі на посаді директора підприємства установи заступника начальника складає 284 доби, з яких: за 1998 рік 22 доби, за 1999 рік 30 діб, за 2002 рік 30 діб, за 2004 рік 30 діб, за 2007 рік 35 діб, за 2008 рік 21 доба, за 2010 рік 35 діб, за 2011 рік 22 доби, за 2012 рік 19 діб, за 2013 рік 40 діб.

Листом Державної установи «Старобільський слідчий ізолятор» від 27.01.2022 № 24/4-01 Чр-22 та довідкою № 24/5-5 від 26.01.2022 підтверджується, що за період несення служби з 01.04.1998 по день звільнення 31.12.2021 кількість невикористаних діб відпустки складає 410 днів, з яких:

284 доби за час проходження служби в Брянківській виправній колонії управління ДПтС України в Луганській області (№11);

5 діб за час проходження служби в управлінні ДПтС України в Луганській області з 28.01.2015 по 16.12.2016;

121 доба за час проходження служби в державній установі «Старобільський слідчий ізолятор» з 16.12.2016 по 31.12.2021.

Згідно з довідкою від 31.12.2021 № 13 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, загальна сума до виплати становить 14 363,17 грн.

Відповідно до грошового атестату за № 0000001 виданого відповідачем 25.01.2022 вбачається, зокрема, що позивач задоволений грошовим забезпеченням по 31.12.2021 включно: посадовий оклад встановлений у розмірі 6480,00 грн фактично виплачений 6480,00 грн; оклад за спеціальним званням встановлений у розмірі 1410,00 грн фактично виплачений 1410,00 грн; надбавка за вислугу років у розмірі 3945,00 грн (50%) фактично виплачена 3945,00 грн; надбавка за особливі умови служби 5917,50 грн (50%); індексація 354,78 грн; премія за роботу у нічний час за листопад 88,36 грн (1,36%); премія за роботу у нічний час за грудень 134,07 грн (2,07%); премія у розмірі 16111,54 грн по 31.12.2021; премія у розмірі 16065,93 грн по 31.12.2021 (247,93%) до посадового окладу за грудень 2021 року; допомога для оздоровлення у сумі 24410,73 грн за 2021 рік; одноразова грошова допомога при звільненні зі служби 170825,69 грн; компенсація за невикористані дні відпустки 110239,51 грн (дата отримання 20.01.2022).

Представник позивача, вважаючи, що порушене право ОСОБА_1 полягає в отриманні в не повному обсязі від відповідача належних сум при звільненні, звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано позовні вимоги, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до ч. 7 ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За приписами ст. 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій б та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

На осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 21-389а13), суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин норми КЗпП України.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За змістом статті 117 КЗпП України:

в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (в редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року);

у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (в редакції, яка діє з 19 липня 2022 року).

Аналіз вищевказаних норм дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

При цьому, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата з надбавками, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з пунктом 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Разом з цим, починаючи з 19 липня 2022 року відбулися зміни у трудовому законодавстві України, відповідно до яких у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звільнений зі служби 31.12.2021.

В той же час, належні розрахунки при звільненні позивачу проведено лише 20.01.2022, що не заперечується відповідачем.

Таким чином, період з 01.01.2022 по 19.01.2022 включно є періодом затримки відповідачем розрахунку при звільнені ОСОБА_1 .

За таких підстав, суд дійшов висновку, що Державною установою «Старобільський слідчий ізолятор» допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100 у редакції, яка діє на час вирішення спору).

Згідно з підпунктом «л» пункту 1 Порядку № 100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Відповідно до п. 2 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Абзацами третім-п`ятим пункту 4 Порядку № 100 передбачено, що якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору. Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.

Відповідно до абзаців першого-третього пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт. Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період. Якщо період, за який нараховано премію чи іншу заохочувальну виплату, працівником відпрацьовано частково, під час обчислення середньої заробітної плати враховується сума у розмірі не більше фактично нарахованої суми премії чи іншої заохочувальної виплати.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).

Аналіз вищенаведених правових норм Порядку № 100 дає підстави для висновку, що при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень цього Порядку.

Аналогічну позицію було висловлено у постановах Верховного Суду України від 21.01.2015 у справі № 6-195цс14, від 01.03.2017 у справі № 635/2084/16-ц.

У позовній заяві представник позивача просить стягнути на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 31.12.2021 по 20.01.2022 у розмірі 35953,40 грн, розрахувавши суму заробітку таким чином: відповідно до довідки № 82 про заробітну плату за 2021 працюючи в ДУ «CCI» ОСОБА_1 в листопаді 2021 отримав 28590,30 грн, в грудні 50507,28 грн. Загальна кількість робочих днів у листопаді-грудні 44 робочі. Відповідно до формули одноденний середній заробіток ОСОБА_1 складає (28590,30 + 50507,28):44=1797,67 (одна тисяча сімсот дев`яносто сім) гривень 67 копійок. Таким чином, сума середнього заробітку за 20 календарних днів, що підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасну виплату всіх належних виплат при звільненні становить (1797,67*20), тобто 35953,40 (тридцять п`ять тисяч дев`ятсот п`ятдесят три) гривні 40 копійок.

Так, судом встановлено, що наказом Державної установи «Старобільський слідчий ізолятор» № 194/ОС-21 від 31 грудня 2021 року ОСОБА_1 було звільнено з Державної кримінально-виконавчої служби України за ст. 77 ч. 1 п. 1 (за власним бажанням) ЗУ «Про національну поліцію», 31.12.2021.

Остаточний розрахунок при звільненні з позивачем проведено 20 січня 2022 року.

При цьому, що стосується періоду затримки розрахунку з позивачем, то такий період розпочинається з 01.01.2022 року (наступний перший день після звільнення, оскільки включно по 31.12.2021 року позивач перебував на службі та виконував свої службові обов`язки, тобто 31.12.2021 року є останнім робочим днем) і закінчується 19.01.2022 року включно (день, що передує дню, коли позивач фактично отримав кошти у своє володіння, тобто з ним проведено остаточний розрахунок - 20.01.2022). Таким чином, період затримки розрахунку при звільненні становить 19 календарних днів.

Відповідно до довідки відповідача від 28.12.2021 №82, сума грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням становила 79097,58 грн, а саме: у листопаді 2021 року 28590,30 грн, у грудні 2021 року 50507,28 грн.

Загальна кількість календарних днів у листопаді-грудні 2021 року - 61 день.

Так одноденне грошове забезпечення позивача, за два останні місяці перед звільненням, становить 1296,68 грн (79097,58 грн/61 день = 1296,68 грн); період затримки розрахунку становить 19 календарних днів; отже, сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені становить 24636,92 грн (1296,68 грн х 19).

Таким чином, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, шляхом стягнення із відповідача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 24636,92 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення компенсації за невикористані дні відпустки у розмірі 268149,49 (двісті шістдесят вісім тисяч сто сорок дев`ять) гривень 49 копійок без врахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, суд зазначає.

Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996 року №504/96-ВР встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про відпустки» встановлюються такі види відпусток, зокрема, щорічні відпустки: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

В силу вимог ч.1 ст. 83 Кодексу законів про працю (далі КЗпП) України та ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до статті 92 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.

Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Згідно із ч. 10 ст. 93 Закону України «Про Національну поліцію» за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Відповідно до п.п 2 п. 22 Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України затвердженого Наказом МЮ України 28.03.2018 № 925/5 (надалі Порядок) за невикористані дні відпусток особам рядового або начальницького складу, які звільняються зі служби, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.

Виплата грошової компенсації за невикористані дні відпусток проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого особа рядового чи начальницького складу має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби з врахуванням пункту 22 розділу І цього Порядку. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру місячного грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористані дні відпусток вказується в наказі про звільнення.

Відповідно до п.22 п.1 Порядку для розрахунку грошового забезпечення за час перебування у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами, одноразових додаткових видів грошового забезпечення та компенсаційних виплат (допомога для оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, одноразова грошова допомога при звільненні зі служби, грошова компенсація за невикористані дні відпусток) до місячного грошового забезпечення включається премія (встановлена відповідно до глави 13 розділу II цього Порядку) в середньому розмірі за повні дванадцять календарних місяців служби підряд за місцем проходження служби, а за менший період служби - в середньому розмірі за повні календарні місяці служби за місцем проходження служби.

Відповідно до п.п. 16 п. 1 Порядку індексація грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку та розмірах, установлених законодавством.

Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (частина друга статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»).

Статтею 9 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» передбачено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України регульовано Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282-ХІІ).

Відповідно до статті 1 вказаного Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Статтею 2 цього Закону передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).

Частинами першою-другою статті 5 Закону №1282-XII встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Пунктом 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, в тому числі, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Таким чином, спеціальним законом прямо передбачено правило безумовної індексації грошового забезпечення військовослужбовця, котре не поставлено у залежність від дії будь-яких факторів.

Враховуючи, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку компенсації за невикористані дні відпустки.

Так, у наказі Державної установи «Старобільський слідчий ізолятор» № 194/ОС-21 від 31 грудня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 встановлено кількість невикористаних днів чергової відпустки з 2017 по 2021 рік 121 доба.

20.01.2022 на рахунок позивача відповідачем здійснено компенсаційну виплату не використаних відпусток у кількості 121 доба на суму 110 239,51 грн.

При цьому, як встановлено судом та не заперечується відповідачем за період несення служби з 01.04.1998 по день звільнення 31.12.2021 кількість невикористаних діб відпустки позивача складає 410 днів, з яких: 284 доби за час проходження служби в Брянківській виправній колонії управління ДПтС України в Луганській області (№11); 5 діб за час проходження служби в управлінні ДПтС України в Луганській області з 28.01.2015 по 16.12.2016; 121 доба за час проходження служби в державній установі «Старобільський слідчий ізолятор» з 16.12.2016 по 31.12.2021.

Отже, суд зазначає, що відповідачем здійснено позивачу компенсаційну виплату не використаних відпусток не у повному обсязі.

У зв`язку із звільненням з Державної установи «Старобільський слідчий ізолятор» ОСОБА_1 мав право на компенсацію за невикористані дні відпусток за період з 01.04.1998 по 31.12.2021 у кількості 410 днів.

Крім того, матеріалами справи, а саме довідкою про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) премії за останні 24 календарних місяці служби від 26.01.2022 № 22/4-4 підтверджується, що станом на дату звільнення зі служби позивачу нараховувалась та виплачувалась у складі грошового забезпечення індексація грошового забезпечення, що підтверджує систематичний характер її виплати у складі грошового забезпечення.

Відповідно до грошового атестату № 0000001 від 25.01.2022 розмір індексації на день звільнення позивача складав 354,78 грн.

Отже, з матеріалів справи слідує, що станом на дату звільнення зі служби позивача, йому нараховувалась та виплачувалася в складі грошового забезпечення індексація грошового забезпечення.

При цьому, індексація грошового забезпечення не була включена до складу грошового забезпечення, з якого нараховувалась та виплачувалась компенсація за невикористану відпустку, у зв`язку із чим дії відповідача щодо розрахунку позивачу компенсації за невикористані 410 днів відпустки за період з 01.04.1998 по 31.12.2021 при звільненні без урахування індексації грошового забезпечення слід визнати протиправними.

Застосовуючи механізм захисту права, порушеного суб`єктом владних повноважень та його відновлення, керуючись повноваженнями, наданими частиною другою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу грошової компенсації за невикористані 410 днів відпустки за період з 01.04.1998 по 31.12.2021, розрахованою з урахуванням індексації грошового забезпечення та з урахуванням раніше виплачених сум.

В той же час, щодо позовної вимоги про стягнення компенсації за невикористані дні відпустки у розмірі 268149,49 грн без врахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, суд зазначає, що розрахунок компенсації за невикористану відпустку є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу. У зв`язку з чим, саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні відпустки.

Таким чином, визначення розміру грошової компенсації за невикористані дні відпустки, який підлягає виплаті на користь позивача, належить до компетенції відповідача, і суд не має повноважень здійснювати його розрахунок.

У зв`язку з чим, відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо позовної вимоги про стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 2217,37 грн без врахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, суд зазначає.

Пунктом 5 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 (далі - Закон № 2713-IV), на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі по тексту - Постанова КМУ №704) затверджено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб начальницького складу Державної кримінально- виконавчої служби згідно з додатком 8. Пунктом 2 Постанови КМУ №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Також положення Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон №2262) поширюються на військовослужбовців рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу Державної кримінально-виконавчої служби.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону №2262 особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Таким чином, одноразова грошова допомога при звільненні зі служби входить до структури грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, є його складовою.

Наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 №925/5 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - Порядок №925/5).

Пунктом 16 вказаного Порядку індексація грошового забезпечення особового рядового і начальницького складу здійснюється в порядку та розмірах, установлених законодавством.

Окрім того сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

Розділом III Порядку №925/5 передбачена виплата одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України.

Згідно з ч. 2 розділу III Порядку №925/5, особам рядового і начальницького складу, які звільняються зі служби за власним бажанням та мають календарну вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Приписами пункту 6 частини 1 розділу III Порядку №925/5 встановлено, що до місячного грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, з якого нараховується ця грошова допомога, включаються: для осіб рядового і начальницького складу, що звільняються з посад, на які вони були призначені, - посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавка за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати), встановлені на день звільнення зі служби, та премія, розрахована відповідно до пункту 22 розділу І цього Порядку.

Спірним питанням є включення до складу грошового забезпечення позивача, із якого розраховується розмір одноразової грошової допомоги при звільненні, індексації грошового забезпечення.

Статтею 18 Закону України від 05 жовтня 2000 року №2017-ІІІ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (надалі - Закон №2017-ІІІ) встановлено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Частиною другою статті 19 Закону № 2017-ІІІ передбачено, що державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України врегульовано Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (далі -Закон № 1282, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно із статтями 1, 2 Закону № 1282 індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).

Суд звертає увагу, що відповідно до законодавчого визначення індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, вбачається, що механізм індексації має універсальний характер.

У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.

Суд виходить з того, що індексація має спеціальний статус виплати у формі відшкодування знецінення грошових доходів громадян, зокрема, пенсії, стипендії; оплати праці (грошового забезпечення), які мають систематичний характер, а тому, індексація є невід`ємною складовою частиною грошового забезпечення.

Крім того, пунктом 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу.

Верховний Суд вже неодноразово висловлював позицію щодо необхідності врахування індексації, як складової грошового забезпечення, при обрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні, зокрема, у постановах від 19.03.2020 у справі №820/5286/17, від 30.04.2021 у справі №620/561/20.

Отже, індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому, вона має бути врахована у складі грошового забезпечення як обрахункова величина одноразової грошової допомоги при звільненні.

Матеріалами справи, а саме довідкою про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) премії за останні 24 календарних місяці служби від 26.01.2022 № 22/4-4 підтверджується, що станом на дату звільнення зі служби позивачу нараховувалась та виплачувалась у складі грошового забезпечення індексація грошового забезпечення, що підтверджує систематичний характер її виплати у складі грошового забезпечення.

Суд звертає увагу, що індексація грошового забезпечення не була включена до складу грошового забезпечення, з якого позивачу нараховувалась та виплачувалась одноразова грошова допомога при звільненні, що підтверджується бухгалтерським розрахунком вихідної допомоги при звільненні ОСОБА_1 .

Оскільки індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, суд дійшов висновку, що вона має бути врахована у складі грошового забезпечення позивача для розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні.

За таких обставин, суд вказує, що індексація грошового забезпечення повинна бути включена до складу грошового забезпечення, з якого нараховувалась та виплачувалась одноразова грошова допомога при звільненні позивачу, що свідчить про протиправність дій відповідача у межах спірних правовідносин.

Вказаний висновок щодо врахування індексації грошового забезпечення узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 14.05.2019 у справі №428/11103/16-а, від 12.06.2019 у справі №643/212/17, від 12.09.2019 у справі №235/6160/16-а, від 26.08.2021 у справі №240/7853/19.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

З урахуванням наведеного, суд доходить висновку про те, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Державної установи "Старобільський слідчий ізолятор" здійснити перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби ОСОБА_1 з урахуванням індексації грошового забезпечення на момент звільнення, та виплатити різницю недоотриманої грошової допомоги, з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо позовних вимог про стягнення компенсації за неотримане речове майно, суд зазначає.

Відповідно до ст. 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

На осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби" від 14.08.2013 № 578, затверджений Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби (далі по тексту - Порядок № 578), який визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами.

Пунктом 2 Порядку № 578 визначено, що речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань.

Пунктом 3 Порядку № 578 визначено, що речове майно за цільовим призначенням є речовим майном поточного забезпечення, а за використанням поділяється на майно особистого користування та інвентарне майно.

Пунктом 23 Порядку № 578 визначено, що грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви.

Вартість предметів речового майна особистого користування визначається Мін`юстом за пропозицією Державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» відповідно до їх закупівельної вартості.

За приписами пункту 27 Порядку № 578 під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення.

Відповідно до пункту 60 Порядку № 578 для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи, підприємства для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки.

З аналізу вищенаведених норм слідує, що під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з довідкою Державної установи «Старобільський слідчий ізолятор» № 13 від 31.12.2021 сума компенсації, яка підлягає виплаті позивачу за належні до видачі предмети речового майна складає 14363,17 грн.

Отже, відповідачем встановлено наявність заборгованості перед позивачем за процедурою, визначеною профільним порядком.

Відтак, суд вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно особистого користування у розмірі 14363,17 грн.

Отже стягненню з відповідача на користь позивача підлягає грошова компенсація за неотримане речове майно особистого користування у розмірі 14363,17 грн.

При вирішенні цього спору суд враховує правові висновки, що наведені у постанові Верховного Суду від 23.08.2019 у справі № 2040/7697/18 та від 30.07.2020 у справі № 820/5767/17 у подібних правовідносинах.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог про зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.01.2022 по дату фактичного розрахунку за судовим рішенням по даній справі з урахуванням суми середнього одноденного заробітку станом на 31.12.2021 - 1797,67 грн, суд зазначає.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частинами 1, 2 ст. 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

При цьому, відповідно до правової позиції, яка була висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 по справі №821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

За змістом п. 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012, за статтею 47 Кодексу (КЗпП прим.) роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу (КЗпП прим.), а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу (КЗпП прим.), тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11.02.2021 по справі №240/532/20 перебіг строку позовної давності звернення працівника із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Оскільки строк звернення до суду щодо трудового спору (трудових правовідносин) розпочинається саме з моменту фактичного розрахунку з особою, то відповідно саме з цього моменту виникають підстави для отримання останнім середнього заробітку за час затримки у відповідному розмірі і саме з цього моменту виникає право позивача вимагати сплату сум такого заробітку. Отже, вимоги щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки, які заявлені до моменту фактичного розрахунку з особою є передчасними.

Суд зазначає, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення. Підставою ж для виплати передбаченого ст.117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.

При цьому гарантоване в статті 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була висловлена в постанові від 12.02.2020 по справі №160/7402/18.

Крім того, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

В ході розгляду справи встановлено, що відповідачем не в повному обсязі проведено з позивачем розрахунок в частині виплати грошової компенсації за неотримане позивачем речове майно, грошової компенсації за невикористані дні відпустки та перерахунку грошової допомоги при звільненні зі служби, але станом на момент звернення позивача з позовом спірні суми грошової компенсації та допомоги ще не були нараховані та виплачені позивачу в порядку визначеному законодавством, а тому суд вважає, що заявлені позивачем вимоги про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні є фактично передчасними, оскільки не відбулося нарахування та виплата вказаних сум, тобто був відсутній фактичний розрахунок відповідача з позивачем.

При цьому, суд звертає увагу, що позивач не позбавлений права, з урахуванням вже наведених вище висновків Верховного Суду по справі №240/532/20, після фактичного розрахунку ним відповідачем, звернутися з відповідним позовом до суду про стягнення з останнього середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Крім того, суд також звертає увагу, що відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Наведене вище, в межах спірних правовідносин по даній справі також вказує на передчасність заявлених позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за весь період затримки розрахунку при звільненні.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимог позову в цій частині з огляду на їх передчасність.

Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 20000,00 грн суд зазначає.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ч.1-3 ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Пунктом 3 Постанови Пленума Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4,5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Так, позивач з приводу моральної шкоди зазначає, що при звільненні держава в обличчі Державної установи «Старобільський слідчий ізолятор» своєю протиправною бездіяльністю, що полягає у невиплаті та недоплаті всіх належних сум при звільненні, фактично невдячно знехтувала позивачем, як особою яка віддала 25 років свого життя службі. Противоправні дії відповідача змусили позивача після звільнення відчувати себе пригнічено, непотрібним, що призвело до психологічного напруження, розчарування та незручності. Зазначив, що позивач доклав додаткових зусиль для відновлення свого порушеного права, та протягом всього часу даного судового процесу постійно нервує.

Суд вважає за необхідне зазначити, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Однак, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Таким чином, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Застосовуючи ці правові висновки в контексті обставин справи, що розглядається, суд звертає увагу на те, що жодних доказів щодо характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо) яких він зазнав, характеру немайнових втрат, тяжкості вимушених змін у його життєвих і професійних стосунках, моральних переживаннях, стану здоров`я тощо позивач не надав. Крім того, період невиплати всіх належним позивачу сум є малотриваючим (19 днів).

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі №120/3823/19-а від 24.02.2023 року.

Зважаючи на те, що позивачем не доведено наявності усіх складових елементів для застосування правового механізму відшкодування моральної шкоди, а саме - відсутнє матеріальне підтвердження моральної шкоди, не розкрито її суть в цілому та не доведено її фактичне існування, та те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між стверджуваними душевними та психологічними стражданнями, а також наявності втрат немайнового та майнового характеру, що настали у зв`язку з неправомірними діями чи бездіяльністю відповідача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення, суд зазначає.

Відповідно до частин 1, 2 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов`язком.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі «Сіка проти Словаччини» (Sika v. Slovaki), № 2132/02, пп. 24-27, від 13.06.2006, пп. 18 рішення «Ліпісвіцька проти України» №11944/05 від 12.05.2011).

Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002, «Ромашов проти України» від 27.07.2004, «Шаренок проти України» від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов`язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід`ємною частиною судового процесу.

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26.04.2005, та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009).

Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.

Згідно із статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до приписів частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Судовий контроль у формі зобов`язання подати звіт, також є формою забезпечення виконання судових рішень.

Суд наголошує, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України «Про виконавче провадження» врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.

Судом не встановлено, що загальний порядок виконання судового рішення не дасть очікуваного результату, або що відповідач буде створювати перешкоди для його (рішення) виконання і позивачем не надано жодних доказів на спростування зазначеної обставини.

Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по справі та зобов`язання відповідача подати суду звіт про виконання судового рішення у встановлений судом строк у цій справі.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до частини восьмої статті 139 КАС України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

При зверненні до суду з позовом позивачем за квитанцією від 31.05.2022 № 598Т0043НО сплачено судовий збір в сумі 2977,20 грн за такі вимоги:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у непроведенні розрахунку за неотримане речове майно (немайнова вимога 992,40 грн);

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.01.2022 по дату фактичного розрахунку за судовим рішенням по даній справі з урахуванням суми середнього одноденного заробітку станом на 31.12.2021 - 1797,67 гривень (немайнова вимога 992,40 грн);

- стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.12.2021 по 20.01.2022 у сумі 35953,40 гривні без врахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, 14363,17 гривні компенсацією за неотримане речове майно, 20000 гривень моральної шкоди (майнова вимога 992,40 грн).

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, на користь позивача слід присудити судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1984,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо стягнення понесених судових витрат на правничу допомогу адвоката суд зазначає таке.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частинами першою, сьомою статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно частини дев`ятоїстатті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність":

- договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1);

- гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30).

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження витрат з оплати правничої допомоги наданої при підготовці адміністративного позову, представником позивача надано до матеріалів справи: копію договору про надання правової допомоги № 07/01/22 від 07.01.2022, акт наданих послуг від 14.01.2022, 28.01.2022, 15.02.2022, ордер на надання правничої допомоги, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, копію додаткової угоди № 1 до договору про надання правової допомоги № 07/01/22 від 07.01.2022.

Зі змісту пункту 6.1. договору № 07/01/22 від 07.01.2022 встановлено, що сума даного договору визначається сумою, зазначеною у підписаних сторонами актах в період дії даного договору і залежить від обсягу наданих послуг за цим договором.

Відповідно до акту наданих послуг від 14.01.2022, 28.01.2022, 15.02.2022 загальна вартість наданих послуг складає 50000,00 грн.

Згідно акту наданих послуг від 14.01.2021 правова допомога у період з 07.01.2022 по 14.01.2022 складається з:

- надання консультацій та роз`яснення з правових питань (5 годин) - 5 000 грн;

- вивчення матеріалів справи (2 години) - 2 000 грн;

- правовий аналіз первинних документів (3 годин) - 3 000 грн;

- узгодження правової позиції, обрання належного способу захисту прав (З годин) - 3 000 грн.

Відповідно акту наданих послуг від 28.01.2021 правова допомога у період з 17.01.2022 по 28.01.2022 складається з:

- опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини, та вивчення судової практики (5 годин) - 5 000 грн;

- вивчення додаткових нових первинних документів (2 години) - 2 000 грн;

- правовий аналіз документів, що надійшли від Державної установи «Старобільський слідчий ізолятор» у відповідь на рапорт (3 години) - 3 000 грн;

- складання та відправка адвокатського запиту від 18.01.2022 (3 години) - 3 000 грн;

- складання та відправка адвокатського запиту від 25.01.2022 (2 години) - 2 000 грн.

Згідно акту наданих послуг від 15.02.2021 в період з 31.01.2022 по 15.02.2022 правова допомога складається з:

- надання консультації (3 години) - 3 000 грн;

- узгодження правової позиції (2 години) - 2 000 грн;

- опрацювання нових документів які надійшли у відповідь на адвокатський запит - (4 години) - 4 000 грн;

- опрацювання відповіді на другий адвокатський запит - (1 година) - 1 000 грн;

- написання позовної заяви - 10 000 грн;

- підготовка позовної заяви для направлення в суд - (2 години) - 2 000 грн.

Також суд вважає зауважити, що матеріалами справи підтверджується факт направлення представником позивача адвокатських запитів, складання та підписання адвокатом позовної заяви та подання разом з позовною заявою доказів, якими позивач та його представник обґрунтовують позовні вимоги.

Отже, суд вважає, що обставини надання адвокатом правничих послуг Бойко Д.В. знайшли своє підтвердження належними і допустимими доказами.

Проте, як вже було зазначено вище, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірність у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг та умовами договору тощо.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Враховуючи викладене, суд на підставі частин шостої та сьомої статті 134 КАС України визнає неспівмірним розмір витрат на оплату послуг адвоката, які заявлені по даній справі у розмірі 50000,00 грн, оскільки справа не є складною, адвокат не приймав участі при розгляді справи у суді, позовна заява залишалась без руху, правова позиція зі спірних питань вже висловлена Верховним Судом, та вважає за можливе зменшити розмір витрат на правничу допомогу до 7000,00 грн, що, на думку суду, є співмірною сумою для цієї справи.

Таким чином, суд дійшов висновку, що заява про розподіл витрат на професійну правничу допомогу адвоката підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Державної установи Старобільський слідчий ізолятор" (код ЄДРПОУ 08562832, місцезнаходження: 92700, Луганська область, місто Старобільськ, вул. Монастирська, будинок 65), Державної установи Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України (код ЄДРПОУ 41220556, місцезнаходження: 03115, м.Київ, вул.Святошинська, буд. 27), Державної казначейської служби України (код ЄДРПОУ 37567646, місцезнаходження: 01601, м.Київ, вул.Бастіонна, буд.6) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення грошових коштів задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи Старобільський слідчий ізолятор" щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.01.2022 по 19.01.2022 включно.

Зобов`язати Державну установу Старобільський слідчий ізолятор" нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.01.2022 по 19.01.2022 включно в сумі 24636,92 грн (двадцять чотири тисячі шістсот тридцять шість гривень 92 копійки).

Визнати протиправними дії Державної установи Старобільський слідчий ізолятор" щодо неврахування індексації грошового забезпечення при обрахунку ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні відпустки.

Зобов`язати Державну установу Старобільський слідчий ізолятор" здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 410 днів відпустки за період з 01.04.1998 по 31.12.2021, розрахованою з урахуванням індексації грошового забезпечення та з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправними дії Державної установи Старобільський слідчий ізолятор" щодо не включення при розрахунку ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби індексації грошового забезпечення.

Зобов`язати Державну установу Старобільський слідчий ізолятор" здійснити перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби ОСОБА_1 з урахуванням індексації грошового забезпечення на момент звільнення, та виплатити різницю недоотриманої грошової допомоги, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи Старобільський слідчий ізолятор" щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно в розмірі 14363,17 грн.

Стягнути з Державної установи Старобільський слідчий ізолятор" на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в сумі 14363,17 грн (чотирнадцять тисяч триста шістдесят три гривні 17 копійок).

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи Старобільський слідчий ізолятор" на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1984,80 грн (одна тисяча дев`ятсот вісімдесят чотири гривні 80 копійок).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи Старобільський слідчий ізолятор" на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 7000,00 грн (сім тисяч гривень).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.В. Тихонов