Ухвала

від 24.06.2024 по справі 200/342/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

24 червня 2024 року

м. Київ

справа № 200/342/23

адміністративне провадження № К/990/21741/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 грудня 2023 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 09 травня 2024 року у справі № 200/342/23 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Торецька виправна колонія № 2" про визнання бездіяльності протиправною, стягнення вихідної грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації за два дні невикористаної відпустки, -

ВСТАНОВИВ:

В січні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної установи "Торецька виправна колонія № 2" (далі - відповідач), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність щодо нарахування і виплати складової частини заробітної плати у вигляді вихідної допомоги при звільненні у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів у розмірі не менше середнього місячного заробітку, визначеного відповідно до пункту 2 Порядку № 100; стягнути на його користь складову частину заробітної плати у вигляді вихідної допомоги при звільненні у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів в сумі 13736,90 грн. (у розмірі не менше середнього місячного заробітку, визначеного відповідно до пункту 2 Порядку № 100); визнати протиправною бездіяльність щодо нарахування і виплати складової частини заробітної плати у вигляді грошової компенсації за два дні невикористаної відпустки в повному обсязі, обчисленої відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100; стягнути на його користь складову частину заробітної плати у вигляді грошової компенсації за два дні невикористаної відпустки в сумі 286,42 грн.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 29 грудня 2023 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 09 травня 2024 року, у справі № 200/342/23 позов задоволено частково, внаслідок чого визнано протиправними дії Державної установи "Торецька виправна колонія № 2" щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за два дні невикористаної відпустки без урахуванням індексації та додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168. Зобов`язано Державну установу "Торецька виправна колонія № 2" здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошової компенсації за два дні невикористаної відпустки з урахуванням індексації грошового забезпечення та додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, враховуючи раніше виплачені суми. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями в частині відмови в задоволенні позовних вимог, ОСОБА_1 звернувся через підсистему «Електронний Суд» із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку про необхідність її повернення з таких підстав.

Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.

Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що підставою касаційного оскарження судового рішення є підпункти «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та зазначає, що справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

Поряд із цим, зазначення у касаційній скарзі доводів щодо суспільного інтересу або має виняткове значення для скаржника не звільняє особу від обов`язку щодо належного обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв`язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження.

В обґрунтування загальних підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункти 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник вказує, що судом апеляційної інстанції не враховані правові висновки, які викладено у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 560/3971/19 та постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15 щодо застосування статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 44 КЗпП України.

Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

У справі №21-8а15 предметом позовних вимог був наказ ГУ МВС України в Закарпатській області від 06 листопада 2008 року № 653 «Про результати службової перевірки слідчого підрозділу Виноградівського РВ ГУ МВС України в Закарпатській області та притягнення винних до дисциплінарної відповідальності» та від 18 листопада 2008 року № 482/ос, яким позивача звільнено з посади; а також зобов`язання ГУ МВС поновити позивача на займаній посаді та виплатити грошове забезпечення за час вимушеного прогулу. Спірні правовідносини у справі №21-8а15 регулювались Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ «Про міліцію» (щодо питання проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, звільненням із неї) та Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Предметом розгляду Верховним Судом у постанові від 23 грудня 2020 року у справі №560/3971/19 було питання виплати вихідної допомоги (передбаченої нормами статті 44 КЗпП України) при звільненні прокурорів на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VІІ (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури).

Натомість у цій справі, що розглядається, предметом оскарження є протиправна, на думку позивача, бездіяльність відповідача щодо нарахування і виплати складової частини заробітної плати у вигляді вихідної допомоги при звільненні у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів у розмірі не менше середнього місячного заробітку, визначеного відповідно до пункту 2 Порядку № 100, стягнення на користь позивача складової частини заробітної плати у вигляді вихідної допомоги при звільненні у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів в сумі 13736,90 грн. (у розмірі не менше середнього місячного заробітку, визначеного відповідно до пункту 2 Порядку № 100), визнання протиправної бездіяльності щодо нарахування і виплати складової частини заробітної плати у вигляді грошової компенсації за два дні невикористаної відпустки в повному обсязі, обчисленої відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, стягнення на користь позивача складової частини заробітної плати у вигляді грошової компенсації за два дні невикористаної відпустки в сумі 286,42 грн.

Тому наведені скаржником постанови ухвалені за інших фактичних обставин справи, установлених судами, а також врегульовуються іншими нормами матеріального права, а тому посилання заявника касаційної скарги на те, що судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 560/3971/19 та постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15 є необґрунтованими.

Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник також посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 44 КЗпП України щодо виплати вихідної допомоги при звільненні працівників кримінально-виконавчої служби у зв`язку з скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не мають вислуги 10 років і більше.

Суд касаційної інстанції зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.

Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову, але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.

За обставинами цієї справи суди попередніх інстанцій, зокрема, виходили з того, що набуття військовослужбовцем права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини другої статті 15 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 19991 року № 2011 якщо є наявність «вислуги 10 років і більше». У цій справі судами попередніх інстанцій установлено відсутнє право позивача на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, оскільки на день звільнення календарна вислуга років для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні становила 03 роки 05 місяців 08 днів.

Водночас суди попередніх інстанцій при вирішенні спірних правовідносин у вказаній справі не застосовували статтю 44 КЗпП України та відповідно оцінку вказаній нормі в оскаржуваних судових рішеннях не надавав, а відтак посилання скаржника не необхідність формування висновку Верховного Суду щодо застосування вказаних норм є необґрунтованими.

При цьому, зі змісту оскаржуваних судових рішень не слідує, що позивач ставив питання щодо неправильного застосування статті 44 КЗпП України перед судами попередніх інстанцій.

З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.

Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.

Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.

Ураховуючи викладене та керуючись статтею 332 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 грудня 2023 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 09 травня 2024 року у справі № 200/342/23 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Торецька виправна колонія № 2" про визнання бездіяльності протиправною, стягнення вихідної грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації за два дні невикористаної відпустки - повернути особі, яка її подала.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.

Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами у спосіб її надсилання до суду.

Роз`яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

СуддяЛ.О. Єресько