Постанова

від 18.06.2024 по справі 605/321/23

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 605/321/23Головуючий у1-йінстанції Горуц Р.О. Провадження № 22-ц/817/532/24 Доповідач - Храпак Н.М.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2024 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Храпак Н.М.

суддів - Костів О. З., Хома М. В.,

за участі секретаря Дідух М.Є.

та представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Кукурудзи А.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №605/321/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Кукурудза Андрій Євгенович на рішення Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 08 березня 2024 року, ухваленого суддею Горуц Р.О., повний текст якого складено 15 березня 2024 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками

В С Т А Н О В И В:

у серпні 2023 року ОСОБА_1 , звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками, шляхом:

- визнання недійсним державного акта на права власності на земельну ділянку серії ІІІ-ТР № 035214 від 30 грудня 1999 року на ім`я ОСОБА_5 , яка розташована на території Мужилівського старостинського округу (колишньої Мужилівської сільської ради) Тернопільського району Тернопільської області, площею 1,69 га, з кадастровим номером 6124885000:01:001:0314;

- визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину № 392, виданого 29 травня 2017 року державним нотаріусом Монастириської державної нотаріальної контори Чортківського районного нотаріального округу Тернопільської області, на ім`я спадкоємця ОСОБА_4 в частині успадкованої нею земельної ділянки площею 1,6899 га, з кадастровим номером 6124885000:01:001:0314;

- визнання незаконною та скасування державної реєстрації земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 1,6899 га, з кадастровим номером 6124885000:01:001:0314, здійснену 30 грудня 1999 року в Державному земельному кадастрі та одночасно скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на вищевказану земельну ділянку, вчинену 29 травня 2017 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, запис про право власності №20650798 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1260929361248);

- визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 997960 від 30 квітня 2009 року на ім`я ОСОБА_6 , яка розташована на території Мужилівського старостинського округу (колишньої Мужилівської сільської ради) Тернопільського району Тернопільської області, площею 1,69 га, з кадастровим номером 6124885000:01:001:0313;

- визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину №200, виданого 05 квітня 2012 року державним нотаріусом Підгаєцької районної державної нотаріальної контори, на ім`я спадкоємця ОСОБА_3 в частині успадкованої нею земельної ділянки площею 1,6872 га, з кадастровим номером 6124885000:01:001:0313;

- визнання незаконною та скасування державної реєстрації земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 1,6872 га, з кадастровим номером 6124885000:01:001:0313, здійснену 30 квітня 2009 року в Державному земельному кадастрі та одночасно скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на вищевказану земельну ділянку, вчинену 18 вересня 2018 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, запис про право власності №27976926 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1646957761248);

- визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 997961 від 10 квітня 2009 року на ім`я ОСОБА_2 , яка розташована на території Мужилівського старостинського округу (колишньої Мужилівської сільської ради) Тернопільського району Тернопільської області, площею 1,6849 га, з кадастровим номером 6124885000:01:001:0850;

- визнання незаконною та скасування державної реєстрації земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 1,6849 га, з кадастровим номером 6124885000:01:001:0850, здійснену 10 квітня 2009 року в Державному земельному кадастрі та одночасно скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на вищевказану земельну ділянку, вчинену 03 вересня 2018 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, запис про право власності №27807558 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1638272161000).

В обґрунтування вимог посилається на те, що не може оформити право власності на спадкове майно своїх батьків (земельні ділянки), оскільки державним кадастровим реєстратором 14 квітня 2017 року йому було відмовлено у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру, з підстав знаходження вказаних земельних ділянок в межах інших земельних ділянок з кадастровими номерами 6124885000:01:001:0313, 6124885000:01:001:0314 та 6124885000:01:001:0850, які належать відповідачам на праві власності і відомості про які вже були внесені до Державного земельного кадастру. Тому він позбавлений можливості оформити право власності на успадковані ним земельні ділянки та права володіти, користуватися і розпоряджатися ними.

Рішенням Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 05березня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_7 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Кукурудза А.Є. просить скасувати рішення Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 08 березня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги представник заявника зазначив, що земельні ділянки, які успадкував позивач вважаються сформовані як об`єкти цивільних прав з моменту видачі Державних актів про право приватної власності на них. Тобто, спірні земельні ділянки як об`єкти цивільних права, а саме права власності на них, мають визначене своє місце розташування, площу, визначені межі та відповідну конфігурацію і поворотні точки. Ці ділянки були набуті у власність на підставі відповідних рішень.

Слід відмітити, що земельні ділянки, які набуті (успадковані) ОСОБА_1 у власність як об`єкти цивільних прав та земельні ділянки належні відповідачам є за своєю правовою природою різними об`єктами цивільних прав, оскільки набуті на підставі різних рішень та у різний час, у них різні площі, різні межі та місця розташування, різні конфігурації та різні поворотні точки.

Проте, на момент формування земельних ділянок як об`єктів цивільних прав, які належать відповідачам, не було враховано, що на місці їх формування уже наявні сформовані земельні ділянки батьків позивача, які перебували у них на праві власності, що у свою чергу і привело до часткового накладання земельних ділянок відповідачів на успадковані позивачем земельні ділянки.

Тому не заслуговує на увагу посилання суду першої інстанції на те, що належним способом захисту його прав буде витребування його власного нерухомого майна у відповідачів (віндикаційний позов), оскільки позивач не є особою, яка набула у свій час право власності на оспорювані земельні ділянки, в зв`язку з цим позивач не вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачами саме на його власні ділянки.

З огляду вище викладені обставини та правові обґрунтування, позивачем заявлено позов про скасування державної реєстрації спірних земельних ділянок в ДЗК та речових прав на них відповідачів з огляду на те, що у відповідності до вимог ст. 79-1 ЗК України ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Представник ОСОБА_2 - адвокат Маланюк О.Я. подав відзив на апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кукурудзи А.Є., у якому зазначив, що позивач не надав доказів про порушення саме його права власності чи користування, не ставить вимог про визнання права власності на земельні ділянки саме за ним. Крім того, ОСОБА_1 ставить ті самі позовні вимоги, що і по справі яка вже розглядалася Підгаєцьким районним судом та апеляційним судом Тернопільської області, рішення по яких набрали законної сили.

Відповідачі не визнають того, що земельна ділянка позивача накладається на їх земельні ділянки, та в будь-якому випадку позивач та його спадкодавці жодним чином не реагували своєчасно на порушення свого права, якщо вони вважали що таке було порушено і якщо таке порушувалося коли небудь відповідачами.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідачами в справі є не лише безпосередньо особи, яким видавалися державні акти, про визнання недійсними яких заявлено ОСОБА_1 у позовних вимогах, а також їх спадкоємці: ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , якими право власності на спірні земельні ділянки було набуто на підставі виданих у встановленому законом порядку свідоцтв про прийняття спадщини після померлих відповідно ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , однак вимоги про визнання недійсними свідоцтв про право власності на ці земельні ділянки (як похідні від вимог про визнання недійсними державних актів, виданих спадкодавцям ОСОБА_6 і ОСОБА_5 ) позивачем у даній справі не заявлялися. Позивачу про існування свідоцтв було відомо ще у 2019 році, коли такий звертався з позовною заявою по справі № 605/480/19 до суду.

Також слід зазначити, що право власності з присвоєним кадастровим номером земельних ділянок ОСОБА_2 , зареєстровано ще за життя одного з батьків позивача 30.04.2009 року. З 2009 року, земельні ділянки відповідачами обробляються та перебувають в оренді. Натомість позивач та його батьки, якщо вважали що відповідачі порушують їхнє право власності та захопили їхні земельні ділянки з 2009 року мали можливість протягом 3-х років звернутися до суду з таким позовом про визнання недійсними державних актів. Позивач порушив строк позовної давності.

У випадку неявки відповідачки ОСОБА_2 чи її представника адвоката Маланюка О.Я. в судове засідання просив здійснювати розгляд без їхньої участі.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Кукурудза А.Є. апеляційну скаргу підтримав з мотивів, викладених в них.

18 червня 2024 року ОСОБА_3 подала до суду заяву про розгляд справи без її участі. Зазначила, що апеляційна скарга є необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає до задоволення. Підтримує доводи відповідачки ОСОБА_2 , які викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

ОСОБА_4 повідомлялася про розгляд справи шляхом направлення судової повістки на поштову адресу, однак вона повернулась на адресу Тернопільського апеляційного суду як не отримана з відміткою Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою».

Згідно пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розгляд справи проводити у відсутності сторін, які належним чином повідомлені про дату, час і місце слухання справи.

Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача адвоката Кукурудзи А.Є., проаналізувавши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Судом встановлено, що батьками ОСОБА_1 були ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

Рішенням другої сесії двадцять третього скликання № 16 від 27 вересня 1998 року Про передачу земельних часток (паїв) громадянам у приватну власність, вирішено передати громадянам ОСОБА_8 , ОСОБА_9 у приватну власність земельні частки (паї) загальною площею 4,48 га, з них: ріллі 4,48 га. Дозволено Тернопільському філіалу інституту землеустрою виготовити державні акти на право приватної власності на землю вказаним громадянам (т. 1 а.с. 64).

Батькові позивача ОСОБА_10 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІІ-ТР № 020837 від 11 грудня 1999 року належала земельна ділянка площею 2,26 га., яка розташована на території Мужилівської сільської ради (а.с. 17).

Матері позивача ОСОБА_9 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІІ-ТР № 020836 від 11 грудня 1999 року належала земельна ділянка площею 2,22 га., яка розташована на території Мужилівської сільської ради (а.с. 18).

Відповідно до рішення п`ятої сесії двадцять третього скликання Мужилівської сільської ради Підгаєцького району Тернопільської області за № 51 від 14 вересня 1999 року Про затвердження проекту організації території поділу на земельні частки (паї) АФ Галичина та передачу безоплатно земельних часток (паїв) у приватну власність членам АФ Галичина, вирішено затвердити проект організації земельних часток (паїв) АФ Галичина в кількості 812 чоловік, загальною площею 1366,5 га. Передано безоплатно у приватну власність земельні частки (паї) членам АФ Галичина згідно додатку.

Як вбачається із інформації архівного відділу Підгаєцької РДА за вих. №351/03-03 від 04 вересня 2019 року додаток до вищезазначеного рішення до архіву на зберігання не надходив.

На підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ТР №0134842 від 17 грудня 1999 року відповідачці ОСОБА_2 належало право на земельну частку (пай) розміром 2,09 в умовних кадастрових гектарах, у землі, яка перебуває у колективній власності агрофірми Галичина.

Рішенням Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 15липня 2008 року, яке набрало законної сили, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено, зобов`язано сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Мужилівське с. Мужилів Підгаєцького району Тернопільської області внести зміни в списки громадян, яким передані у приватну власність земельні частки (паї) за рахунок земель агрофірми Галичина, виключивши із даного списку під № 312 ОСОБА_11 та включивши під даним номером ОСОБА_2 . Зобов`язано Мужилівську сільську раду Підгаєцького району Тернопільської області надати ОСОБА_2 необхідну довідку на поновлення Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку за № 312.

Розпорядженням голови Підгаєцької РДА № 379 від 01 серпня 2008 року Про передачу у власність земельної частки (паю) гр. ОСОБА_2 на території Мужилівської сільської ради, передано у власність відповідачці ОСОБА_2 земельну частку (пай) розміром 1,68 га, під номером 312 за рахунок земель колективної власності агрофірми Галичина на території Мужилівської сільської ради. Дозволено ліцензованій землевпорядній організації виготовити державний акт на право власності на земельну ділянку та перенести межі земельної ділянки на місцевість відповідно до проекту організації території земельних часток (паїв) агрофірми Галичина на території даної сільської ради (т. 1 а.с. 44).

30 квітня 2009 року відповідачці ОСОБА_2 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 997961, відповідно до якого вона є власником земельної ділянки площею 1,68 га., з кадастровим номером 6124885000:01:001:0850.

Із виписки з протоколу зборів № 36 засновників ТзОВ Мужилівське (правонаступник агрофірми Галичина) від 19 липня 2008 року, вбачається, що вказані збори вирішили виділити земельну частку (пай) із земель агрофірми Галичина ОСОБА_6 за № 313 згідно списків громадян, яким передаються у приватну власність земельні частки (паї) за рахунок земель агрофірми Галичина. Підгаєцькій РДА було доручено внести зміни в списки громадян, яким передаються у приватну власність земельні частки (паї) за рахунок земель агрофірми Галичина, виключивши із даного списку під номером 313 ОСОБА_12 та включити під даним номером ОСОБА_6 .

Рішенням Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 16вересня 2008 року, яке набрало законної сили, визнано за ОСОБА_6 право на земельну частку (пай) із земель агрофірми Галичина в умовних кадастрових гектарах до розміру встановленого в агрофірмі.

Розпорядженням голови Підгаєцької РДА № 499 від 23 жовтня 2008 року Про передачу у власність земельної частки (паю) гр. ОСОБА_6 на території Мужилівської сільської ради передано у власність гр. ОСОБА_6 земельну частку (пай) розміром 1,69 га., під номером 313 за рахунок земель колективної власності агрофірми Галичина на території Мужилівської сільської ради. Дозволено ліцензованій землевпорядній організації виготовити державний акт на право власності на земельну ділянку та перенести межі земельної ділянки на місцевість відповідно до проекту організації території земельних часток (паїв) агрофірми Галичина на території даної сільської ради.

30 квітня 2009 року ОСОБА_2 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 997960, відповідно до якого вона була власником земельної ділянки площею 1,69 га., з кадастровим номером 6124885000:01:001:0313.

На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 05 квітня 2012 року № 200 вказану земельну ділянку, яка належала ОСОБА_6 , успадкувала відповідач ОСОБА_3 , що видно із інформації відділу у Підгаєцькому районі Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області від 28 серпня 2019 року.

Встановлено, що гр. ОСОБА_5 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІІІ-ТР № 035214 від 30 грудня 1999 року належала земельна ділянка під номером НОМЕР_1 , площею 1,69 га., яка розташована на території Мужилівської сільської ради з кадастровим номером 6124885000:01:001:0314 і яку після смерті останнього, успадкувала відповідач ОСОБА_4 , що підтверджується інформацією відділу у Підгаєцькому районі Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області від 28 серпня 2019 року.

Батько позивача ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 12 травня 2016 року (т. 1 а.с. 10), а мати ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що стверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 07 травня 2016 року, яке видане повторно (т. 1 а.с. 11).

Позивач після смерті своїх батьків прийняв спадщину у вигляді двох земельних ділянок, що належали його батькам, так як проживав разом із спадкодавцями, що вбачається із довідки виданої виконавчим комітетом Мужилівської сільської ради за вих. № 553 від 13 червня 2016 року, для пред`явлення до нотаріальної контори.

На замовлення позивача як спадкоємця, з метою внесення відомостей до Державного земельного кадастру (присвоєння кадастрових номерів ділянкам та їх державної реєстрації як об`єктів цивільних прав) про успадковані ним земельні ділянки була розроблена ДП «Тернопільський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» відповідна Технічна документація щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), яка була направлена до державного реєстратора органів Держгеокадастру для здійснення державної реєстрації успадкованих земельних ділянок.

Рішеннями державного кадастрового реєстратора від 14 квітня 2017 року ОСОБА_1 було відмовлено у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру. Однією з підстав такої відмови зазначено, що ділянки, що реєструються (успадковані ОСОБА_1 після смерті своїх батьків), знаходяться в межах інших земельних ділянок ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які вже були внесені до Державного земельного кадастру.

03 вересня 2018 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності відповідача ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 1,6849 га з кадастровим номером 6124885000:01:001:0850 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що на території Мужилівської сільської ради Підгаєцького району Тернопільської області (на даний час Мужилівського старостинського округу Підгаєцької міської ради Тернопільського району Тернопільської області).

Відмовляючи у задоволені позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що на час пред`явлення позову ОСОБА_1 , право власності відповідачів на спірні земельні ділянки, було зареєстровано у встановленому законом порядку, а також те, що позивач не володіє вказаними земельними ділянками, тому обраний позивачем спосіб захисту порушеного права у вигляді пред`явлення негаторного позову (усунення перешкод в користуванні земельними ділянками), не є ефективним в розумінні ч. 1 ст. 2 ЦПК України, оскільки не спрямований на відновлення порушеного права позивача.

Колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з огляду на таке.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У частині третій статті 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно з частиною першою статті 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Згідно з частиною першою статті 79 ЗК України, земельна ділянка як об`єкт права власності - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб.

Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (ч. 1 ст. 79-1 ЗК України).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі (ч. 3 ст. 79-1 ЗК України).

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера (ч. 4 ст. 79-1 ЗК України).

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі (ч. 10 ст. 79-1 ЗК України).

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності особи може бути захищено лише у випадку його існування та у разі його порушення, оспорювання чи невизнання.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника вимагати будь яких усунень порушень його права власності від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми, є наявність у позивача права власності та встановлених судом перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушення права та з яких підстав.

При цьому, для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей.

Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 523/4591/16-ц та у постанові від 16 лютого 2021 року у справі №127/33179/19.

Саме на позивача покладено обов`язок довести факт дійсного порушення його права.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя та четверта статті 12 ЦПК України).

Згідно з положеннями частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може грунтуватись на припущеннях.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року у справі № 570/1721/20 (провадження № 61-10072св21) зазначено, що «вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не надав належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що спірна земельна ділянка, загальною площею 0,15 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (кадастровий номер 5624687400:01:000:0533), яка була передана у власність ОСОБА_2 на підставі оскаржених рішень органу місцевого самоврядування, є частиною земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, площею 0,40 га, яка була передана ОСОБА_1 на підставі рішення Обарівської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 27 червня 2003 року № 67. Судами правильно враховано, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що право ОСОБА_1 порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивача, де проходить її межа, чи порушена межа земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста. Позивач під час розгляду справи не заявляв клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи».

У справі, що переглядається позивач ОСОБА_1 не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження порушення його прав, зокрема на підтвердження факту накладання земельних ділянок відповідачів на земельні ділянки, які належать йому в порядку спадкування, а саме докази, які б беззаперечно вказували, які саме земельні ділянки дійсно перебувають у його власності, де проходить їх межа, чи порушена межа його земельних ділянок відповідачами, площа такого накладення, межі перетину. Такі докази, зазвичай, можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста.

Відповідно до частин першої, статті 103 ЦПК України для з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з частиною першої статті 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Клопотання про призначення земельно-технічної експертизи перед судом першої та апеляційної інстанції позивач не заявляв, висновок експерта, складений на його замовлення, суду не надав.

Щодо доводів апеляційної скарги, що позивач не є особою, яка набула у свій час право власності на оспорювані земельні ділянки, в зв`язку з цим позивач не вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачами саме на його власні ділянки, у зв`язку з чим у даному спорі не може бути належним способом захисту його прав позов про витребування його власного нерухомого майна у відповідачів (віндикаційний позов), колегія суддів звертає увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

Функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Гарантування державою об`єктивності, достовірності, повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження й обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав є загальними засадами цієї реєстрації (пункт 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем.

Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права.

Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 08 березня 2024 року залишити без змін, оскільки висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами матеріального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 35, 259, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Кукурудза Андрій Євгенович залишити без задоволення.

Рішення Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 08березня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлений 24 червня 2024 року.

Головуюча Н.М. Храпак

Судді: О.З. Костів

М.В. Хома