Постанова

від 19.06.2024 по справі 927/28/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" червня 2024 р. Справа№ 927/28/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Шапрана В.В.

секретар судового засідання - Прокопенко О.В.

учасники справи:

від позивача: Слєпченко С.А.

від відповідача 1: не з`явився

від відповідача 2: Стретович М.О.

від відповідача 3: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні Фермерського господарства "Жеведське"

на рішення Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 (повний текст рішення складено та підписано 01.05.2024)

у справі №927/28/24 (суддя Привалов А.І.)

за позовом Фермерського господарства "Жеведське"

до 1) Державної казначейської служби України

2) Чернігівської обласної прокуратури

3) Головного управління Національної поліції в Чернігівській області

про відшкодування шкоди у розмірі 398 700,32 грн

УСТАНОВИВ:

До Господарського суду Чернігівської області надійшла позовна заява Фермерського господарства "Жеведське" до Державної казначейської служби України, Чернігівської обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції у Чернігівській області про відшкодування шкоди в розмірі 398 700,32 грн, завданої незаконними діями органів досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42021272130000047 від 04.10.2021.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 08.01.2024 позовну заяву Фермерського господарства "Жеведське" до Державної казначейської служби України, Чернігівської обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції у Чернігівській області про відшкодування шкоди в розмірі 398 700,32 грн передано на підставі ч. 5 ст. 30 ГПК України за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 у справі №927/28/24 у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення зокрема обґрунтовано тим, що позивачем не доведено складу усіх трьох елементів цивільного правопорушення, необхідного для притягнення відповідачів до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди, що є підставою для відмови в позові.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Фермерське господарство "Жеведське" подало апеляційну скаргу, у якій просило рішення Господарського суду міста Києва від 01 травня 2024 року скасувати; ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга зокрема обґрунтована тим, що місцевим господарським судом не було самостійно розраховано розмір завданих збитків та не призначено у справі експертизу, що призвело до неповного з`ясування обставин справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.05.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства "Жеведське" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 у справі №927/28/24, розгляд апеляційної скарги призначено на 19.06.2024.

07.06.2024 Чернігівська обласна прокуратура через систему «Електронний суд» подала відзив на апеляційну скаргу у якому просила суд апеляційну скаргу залишити без змін, а рішення місцевого господарського суду - без задоволення. Відповідач стверджує про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Апелянтом до суду апеляційної інстанції було подано клопотання про витребування доказів. Розглянувши вказане клопотання, суд апеляційної інстанції відзначає таке.

Відповідно до приписів частин 1 та 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як: "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи", і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою).

Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями установленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи.

При цьому за імперативним приписом частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип рівності сторін у процесі у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

Судова колегія відзначає, що апелянтом при зверненні до із відповідним клопотанням не доведено суду апеляційної інстанції наявність об`єктивних обставин, які унеможливлювали своєчасне подання відповідних доказів до суду першої інстанції. Колегія суддів наголошує на відсутності таких критеріїв як "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи" для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів.

Також колегія суддів відзначає, що позивачем при зверненні до суду із відповідним клопотанням не було надано суду доказів, що підтверджують суму шкоди, зокрема висновок спеціаліста, документація зі точними координатами земельної ділянки щодо якої необхідно встановити втрату врожаю тощо. Колегія суддів наголошує, що подання доказів на обґрунтування своєї правової позиції є безпосереднім обов`язком позивача.

З огляду на вищевикладене, судова колегія дійшла до висновку про відмову у задоволенні клопотання ФГ "Жеведське" про витребування доказів.

Також апелянтом було подано до суду клопотання про призначення експертизи. У даному клопотанні заявник просить суд призначити по даній справі судову товарознавчу експертизу, проведення якої доручити ТОВ «Незалежний інститут судових експертиз». На розгляд та вирішення експерта поставити таке питання: яка вартість врожаю гречки, що був не зібраний позивачем восени 2021 внаслідок неправомірних та незаконних дій органів досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42021272130000047 від 04.10.2021.

Розглянувши указане клопотання, заслухавши доводи представників апелянта, думку представників сторін, суд апеляційної інстанції відзначає, що призначення судом експертизи здійснюється лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях. Судова колегія відзначає, що за змістом ст. 99 ГПК України призначення експертизи є правом, а не обов`язком господарського суду. Питання призначення експертизи вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням предмета, підстав позову та обставин справи. Аналогічний висновок наведений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.04.2021 у справі № 927/685/20.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Отже, урахувавши обставини справи, предмет позову, характер спірних правовідносин, а також відсутність у поданих клопотаннях сукупності підстав, визначених частиною першою статті 99 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності у спеціальних знаннях для вирішення спору.

За таких обставин у задоволенні клопотання ФГ "Жеведське" про призначення судової експертизи належить відмовити.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом установлено, що рішенням дев`ятої сесії двадцять другого скликання Чернігівської районної ради народних депутатів "Про відведення земельних ділянок для ведення та розширення селянських/фермерських господарств" від 06.08.1997 районна рада вирішила надати в постійне користування для ведення селянських (фермерських) господарств земельну ділянку громадянину ОСОБА_1 площею 48,2 га ріллі земель запасу Жеведської сільської ради. У пункті 5 рішення зазначено про те, що громадянину ОСОБА_1 приступити до користування земельними ділянками після одержання Державного акту та реєстрації селянського (фермерського господарства).

26.08.1997 ОСОБА_1 видано Державний акт на право постійного користування землею серії ЧНЧ 000068. У постійне користування надається земельна ділянка площею 48,2 га розташована на території Жеведської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 101.

28.08.1997 на основі Державного акту на право постійного користування землею, серія ЧНЧ 000068 від 26.08.1997, створене Фермерське господарство "Серпневе", засновник - ОСОБА_1 .

22.09.2005 ФГ "Серпневе" ліквідоване за рішенням голови господарства, але Державний акт на землю, яку використовувало "Серпневе" для вирощування зернових культур, лишився у ОСОБА_1 .

Чинним на момент створення ФГ "Серпневе" законодавством, було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності фермерського господарства як юридичної особи. Водночас, одержання громадянином державного акту, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації фермерського господарства. Закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення фермерського господарства, без створення такого СФГ.

Оскільки ОСОБА_1 був єдиним членом ФГ "Серпневе", а тому майно перейшло до нього як до засновника.

Положення статті 141 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент ліквідації СІГ "Серпневе") визначали такі підстави припинення права користування земельною ділянкою: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Фермерське господарство не є державним чи комунальним підприємством. Відповідно до статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи.

А отже, Земельний кодекс також не передбачав припинення права користування земельною ділянкою на підставі припинення діяльності фермерського господарства.

Пункт 6 Перехідних положень Земельного кодексу України передбачав (в редакції чинні й на момент припинення діяльності ФГ "Серпневе"), що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у установленому порядку право власності або право оренди на них.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 положення п. 6 розділу X Земельного кодексу України були визнані неконституційними у частині зобов`язання переоформлення право постійного користування земельною ділянкою і втратили чинність.

Пунктом 2 Постанови Кабінету міністрів України "Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" від 02.04.2002 №449 (в редакції чинній на момент припинення діяльності ФГ "Серпневе") установлено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю, державні акти на право власності на земельну ділянку та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Отже, чинне на момент припинення діяльності ФГ "Серпневе" законодавство не передбачало припинення права постійного користування земельними ділянками громадян як суб`єктів права постійного користування та у зв`язку з непереоформленням відповідного права (правова позиція наведена й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі №663/1738/16-ц).

Отже, Державний акт на право постійного користування землею серія ЧНЧ 000068 від 26.08.1997 залишився чинним після ліквідації СФГ "Серпневе".

30.07.2007 ОСОБА_1 створив ФГ "Жеведське", зареєстроване за адресою АДРЕСА_1 .

У Статуті ФГ "Жеведське" зазначено, що його створено на основі Державного акту на право постійного користування землею, виданого громадянину ОСОБА_1 серія ЧНЧ 000068 від 26.08.1997 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 48,2 га.

На момент підписання нової редакції Статуту у 2010 році членами ФГ "Жеведське" були: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

08.11.2010 загальними зборами Фермерського господарства "Жеведське" вирішено звільнити з посади голови ФГ "Жеведське" ОСОБА_1 , у зв`язку з обранням на посаду сільського голови Жеведської сільської ради. Головою фермерського господарства обрано ОСОБА_2., про що зазначено у протоколі №2 від 08.11.2010.

16.06.2011 ОСОБА_1 виключено з членів ФГ "Жеведське", про що зазначено у протоколі №1 від 16.06.2011.

07.04.2019 ОСОБА_1 помер. При цьому, Державний акт на право постійного користування землею серія ЧНЧ 000068 від 26.08.1997 не перебував у складі спадщини.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції чинний на момент створення ФГ "Жеведське") фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для 41 ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

З моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки.

Верховний Суд України, застосовуючи приписи статей 9, 11, 14, 16, 17, 18 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" N 2009-XII, який був чинним до 29.07.2003, та статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 937-IV, який набрав чинності 29.07.2003, вважав, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась (ухвали Верховного Суду України від 24.10.2007 у справі №6-20859св07, від 10.10.2007 у справі № 6-14879св07, від 30.01.2008 у справі № 6-20275св07).

Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі № 272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі № 704/29/17-ц, 16.01.2019 у справі № 695/1275/17 та у справі №483/1863/17, від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі №628/776/18).

У пункті 7.27 постанови від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Отже, право постійного користування земельною ділянкою за Державним актом на право постійного користування землею серії ЧНЧ № 000068, виданим 26.08.1997 на ім`я ОСОБА_1 , виданого на підставі рішення Районної ради народних депутатів Чернігівського району Чернігівської області від 26.08.1997 № IX сесії 22 скликання, не припинилося, а перейшло до Фермерського господарства "Жеведське" і на даний час зберігається за Фермерським господарством "Жеведське", яке набуло права та обов`язки землекористувача і використовує вказану земельну ділянку у своїй діяльності.

Вказані обставини були встановлені рішенням Господарського суду Чернігівської області від 14.03.2023 у справі № 927/947/22 за позовом Фермерського господарства "Жеведське" до Гончарівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області про визнання права постійного користування.

Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/1427 від 18.11.2003 "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Європейський суд з прав людини також вказує, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95 від 28 жовтня 1999 року, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11 від 29 листопада 2016 року, § 123). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92 від 22 листопада 1995 року, § 36).

Даний принцип тісно пов`язаний з приписами частини 4 статті 75 ГПК України, якою передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої установлено ці обставини, якщо інше не установлено законом.

При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачі, відповідачі, треті особи, тощо.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже установлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої установлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Наведений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16.

Однак, 05.10.2021 до Чернігівського районного управління поліції ГУНП в Чернігівській області з Козелецької окружної прокуратури надійшли матеріали кримінального провадження № 42021272130000047 від 04.10.2021, за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України, відповідно до яких під час вивчення стану законності при використанні земельних ділянок комунальної власності, не переданих у власність чи користування, на території Гончарівської об`єднаної територіальної громади установлено факт самовільного зайняття та, за відсутності дозвільних документів обробітку, вирощування сільськогосподарської культури гречка, невстановленими особами земельної ділянки з кадастровим номером № 7425582200:04:000:5043 площею 42.3549 га, розміщеної поміж с. Жеведь та смт. Гончарівське на території Гончарівської ОТГ.

07.10.2021 головним спеціалістом відділу державного контролю за додержанням земельного законодавства та оперативного реагування управління контролю за використанням та охороною земель Ляшенком А.С. проведено плановий захід державного нагляду (контролю) щодо дотримання вимог земельного законодавства під час використання земельної ділянки з кадастровим номером 7425582200:04:000:5043, яка розташована на території Гончарівської ОТГ, Чернігівського району, Чернігівської області.

За результатами перевірки, яка проводилась 07.10.2021, установлено, що відповідно до відомостей Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 7425582200:014:000:5043 належить до земель запасу сільськогосподарського призначення (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам або юридичним особам) Гончарівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області. Земельна ділянка має площу 42,3549 га. У ході обстеження та обмірів вказаної земельної ділянки на місцевості за допомогою приладу GNSS приймача STONEX S800А установлено, що вона на площі 41,6964 га використовується для вирощування гречки без будь-яких на те правових підстав. Промірами установлено, що загальна площа земель запасу під посівами гречки склала 45,9663га. У ході перевірки установлено, що вказані дії, які полягають у використанні земельної ділянки запасу Гончарівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області на площі 45,9663 га, вчинено головою ФГ Жеведське" ОСОБА_2. у порушення вимог ст.125,126 Земельного кодексу України і являються самовільним зайняттям земельної ділянки, про що складено Протокол про адміністративне правопорушення № 646-ДК/313П/02/01-21 від 03.11.2021.

По факту "самозахоплення" земельних ділянок було зареєстровано кримінальне провадження № 42021272130000047 від 04.10.2021. Процесуальне керівництво в даному провадженні здійснювала Козелецька окружна прокуратура Чернігівської області.

В рамках кримінального провадження ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Чернігова від 21.10.2021 у справі №750/11629/21 (провадження №1-кс/750/3318/21), клопотання старшого дізнавача відділу дізнання Чернігівського районного управління поліції ГУНП в Чернігівській області про накладення арешту було задоволено, у відповідності з чим накладено арешт на земельні ділянки з кадастровими номерами 7425582200:04:000:6106,7425582200:04:000:6107,7425582200:04:000:6108, 7425582200:04:000:6109, 7425582200:04:000:6110, 7425582200:04:000:6111, 7425582200:04:000:6112, 7425582200:04:000:6113, 7425582200:04:000:6114, 7425582200:04:000:6101, 7425582200:04:000:6102, 7425582200:04:000:6103, 7425582200:04:000:6104, 7425582200:04:000:6105, площею по 2 га кожен, та земельної ділянки з кадастровим номером 7425582200:04:000:6100 площею 14.3549 га., та одночасно накладено арешт на урожай, що зростає на даних ділянках, із забороною фізичним, юридичним особам, користуватися, розпоряджатися та відчужувати земельні ділянки та урожай рослин, що ростуть на зазначених земельних ділянках.

08.11.2021 складено повідомлення про сплату шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням згідно з протоколом про адміністративне правопорушення від 03.11.2021.

08.11.2021 головним спеціалістом державного контролю за додержанням земельного законодавства та оперативного реагування управління з контролю за використанням та охороною земель Ляшенко А.С. складено постанову про закриття справи про адміністративне правопорушення, яке вчинила громадянка ОСОБА_2 , у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Постановою старшого дізнавача відділу дізнання Чернігівського районного управління поліції Головного управління національної поліції в Чернігівській області від 15.08.2022 кримінальне провадження № 42021272130000047 від 04.10.2021 на підставіст.110,п.2ч.1ст.284КПК України було закрито.

Ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Чернігова від 05.10.2023 у справі №750/11629/21 (провадження №1-кс/750/4731/23) клопотання представника ФГ "Жеведське" задоволено. Скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Чернігова від 21.10.2021 в кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42021272130000047 від 04.10.2021, із земельнихділянок з кадастровими номерами: 7425582200:04:000:6106, 7425582200:04:000:6107, 7425582200:04:000:6108, 7425582200:04:000:6109, 7425582200:04:000:6110, 7425582200:04:000:6111, 7425582200:04:000:6112, 7425582200:04:000:6113, 7425582200:04:000:6114, 7425582200:04:000:6101, 7425582200:04:000:6102, 7425582200:04:000:6103, 7425582200:04:000:6104, 7425582200:04:000:6105 площею по 2 га кожна, та 7425582200:04:000:6100 площею 14.3549 га, розміщені за межами населених пунктів, між с. Жеведь та смт. Гончарівське, Чернігівського району, Чернігівської області.

Таким чином, незважаючи на наявність Державного акту на право постійного користування землею серії ЧНЧ № 000068, виданим 26.08.1997, органами дізнання було кваліфіковано дії голови ФГ "Жеведське" ОСОБА_2. як самовільне зайняття земельної ділянки, у порушення вимог ст. 125, 126 ЗК України, які полягають у використанні земельної ділянки запасу Гончарівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області площею 45,9663 га шляхом засівання гречкою та збору відповідного врожаю. При цьому, за клопотання дізнавача ухвалою слідчого судді накладено арешт на врожай, що зростав на вказаних ділянках, із забороною фізичним, юридичним особам, користуватися, розпоряджатися та відчужувати земельні ділянки та врожай рослин, що ростуть на зазначених земельних ділянках, площа яких становила 45,9663 га.

Апелянт вважає, що внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування йому було завдано шкоди у вигляді упущеної вигоди, у зв`язку з втратою врожаю гречки, насінням якої були засіяні вказані земельні ділянки у 2021 році.

На обґрунтування розміру завданої шкоди позивачем надано до матеріалів справи лист ГУ статистики у Чернігівській області від 07.11.2023 за № 07-11/1022-23 щодо середньої врожайності гречки та цін на її реалізацію по Чернігівській області та району станом на 2021 рік та власний розрахунок суми понесених збитків, а саме: середня врожайність гречки по Чернігівському району Чернігівської області за 2021 рік - 5,9 ц/га; середня ціна реалізації гречки - 15770,5 грн за тонну. Отже: 45,9663 га * 5,5 ц/га = 252,8146 ц/га. 252,8146 ц/га / 10 (кількість центнерів у тонні) = 25,2814 тонн. 25,2814 тонн гречки * 15770,5 грн. = 398700,32 грн.

Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Тобто, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення).

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Згідно зі ст. 22 ЦК України під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов`язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом зазначеної статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі. Мова йде про реальну шкоду та упущену вигоду.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли за нормами Цивільного кодексу України відповідальність настає незалежно від вини.

Відповідно до частини 2 статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.

Приписами статті 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 Цивільного кодексу України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 Цивільного кодексу України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини 1 статті 1176 Цивільного кодексу України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини 6 цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України).

Відтак, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Обов`язок щодо доведення наявності зазначених умов покладено на позивача, який звернувся з позовом про стягнення шкоди. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає (аналогічна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 (провадження № 12- 199гс18)), постанові Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 916/978/19). Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17, від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18, постановах Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/22630/17, від 04.12.2020 у справі № 910/8124/19.

Крім того, як роз`яснила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 вирішуючи виключну правову проблему стосовно самостійного встановлення господарськими судами незаконності дій (бездіяльності) органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування під час розгляду справ про відшкодування шкоди, питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.

Також, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25.05.2021 у справі №910/11027/18 наведено правову позицію, відповідно до якої за загальними правилами розподілу обов`язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша та третя статті 74 ГПК України). Тож при зверненні з позовом про відшкодування заподіяної майнової шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою.

Судом установлено, що підставою для відкриття кримінального провадження та застосування арешту майна позивача стало те, що згідно даних державного земельного кадастру земельна ділянка з 7425582200:04:000:5043, загальною площею 42,3549 га не надано у власність та користування.

Однак, органами дізнання не було враховано положення законодавства України чинним на дату видачу Державного акту на право постійного користування землею серії ЧНЧ № 000068, виданий 26.08.1997 та створення ФГ "Жеведське", зокрема, приписи статей 9, 11, 14, 16, 17, 18 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" N 2009-XII, який був чинним до 29.07.2003, та статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 937-IV, який набрав чинності 29.07.2003, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Крім того, Земельний кодекс України також не передбачав припинення права користування земельною ділянкою на підставі припинення діяльності фермерського господарства.

Пункт 6 Перехідних положень Земельного кодексу України передбачав (в редакції чинній на момент припинення діяльності ФГ "Серпневе" та створення ФГ "Жеведське"), що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у установленому порядку право власності або право оренди на них.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 положення п. 6 розділу X Земельного кодексу України були визнані неконституційними у частині зобов`язання переоформлення право постійного користування земельною ділянкою і втратили чинність.

Пунктом 2 Постанови Кабінету міністрів України "Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" від 02.04.2002 №449 (в редакції чинній на момент припинення діяльності ФГ "Серпневе" та створення ) установлено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю, державні акти на право власності на земельну ділянку та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Державний акт на право постійного користування землею серії ЧНЧ № 000068, виданий 26.08.1997 на ім`я ОСОБА_1. був та є чинним для ФГ "Жеведське" і відсутність відомостей у державному земельному кадастрі не спростовує правомірне користування позивачем земельною ділянкою площею 45,9663 га.

Отже, внаслідок неправомірних дій органу дізнання безпідставно було накладено арешт на земельні ділянки та посіви гречки врожаю 2021 року, які знаходилися на цих ділянках та належали позивачу.

Для стягнення шкоди у вигляді неотриманого прибутку у зв`язку з арештом та позбавлення позивача розпоряджатися посівами гречки, які перебували на спірних земельних ділянках, необхідним є встановлення трьох елементів цивільного правопорушення: неправомірної бездіяльності, наявності шкоди, причинного зв`язку між бездіяльністю та заподіяною шкодою, а для покладення відповідальності за такі збитки на відповідачів - повного складу цивільного правопорушення (окрім зазначених умов, також наявність вини заподіювача шкоди).

На підтвердження заявленої суми шкоди у розмірі 398700,32 грн (неотриманого прибутку) позивач до позовної заяви додав лист Головного управління статистики у Чернігівській області від 07.11.2023 за № 07-11/1022-23 щодо середньої врожайності гречки та цін на її реалізацію по Чернігівській області та району станом на 2021 рік та власний розрахунок суми понесених.

Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом.

Разом із тим відповідно до частини першої статті 142 ГК України прибуток суб`єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб`єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У виді упущеної вигоди відшкодовуються та шкода (збитки), які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 923/700/17, від 30.03.2021 у справі №908/2261/17, від 11.11.2021 у справі № 910/7511/20.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 79 Кодексу передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами розмір заявленої до стягнення шкоди, оскільки достеменно визначити в якій кількості та на якій площі зростали на спірній ділянці посіви гречки у 2021 році неможливо. При цьому заявлений до стягнення розмір шкоди носить приблизний характер, не підтверджений належними та допустимими доказами.

Судова колегія відзначає, що оскільки апелянтом не доведено складу усіх трьох елементів цивільного правопорушення, необхідного для притягнення відповідачів до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди, в позові належить відмовити.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі наявних матеріалів справи колегія суддів установила, що обставини, на які посилається скаржник - ФГ "Жеведське", у розумінні статті 86 ГПК України не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 у справі №927/28/24, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Ураховуючи наведене, рішення Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 у справі №927/28/24 відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені ст.ст. 277-278 ГПК України для його скасування, відсутні.

Керуючись ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Жеведське" на рішення Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 у справі №927/28/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 у справі №927/28/24 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору покласти на Фермерське господарство "Жеведське".

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 25.06.2024.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді С.І. Буравльов

В.В. Шапран