Постанова

від 12.06.2024 по справі 758/14293/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2024 року

м. Київ

справа № 758/14293/19

провадження № 61-12532св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Подільського районного суду міста Києва від 31 березня 2023 року в складі судді Ларіонової Н. М. та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2023 року в складі колегії суддів: Мельника Я. С., Матвієнко Ю. О., Гуля В. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 зазначав, що з 08 жовтня 2010 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який розірвано рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 10 грудня 2019 року.

За час перебування у шлюбі сторони набули у власність за спільні кошти такі речі та майно, яке є їх спільною сумісною власністю, а саме:

- холодильник марки Indesit, модель NB18.LFNF, який був придбаний 16 липня 2011 року за ціною 3 777,00 грн;

- пральну машину марки Indesit, модель IWDC7105 (EU), яка була придбана 12 січня 2012 року за ціною 4 025,70 грн;

- телевізор марки Philips, модель 42PFL3606H, придбаний 17 лютого 2012 року за ціною 4 403,60 грн;

- земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:91:445:0044, площею 0,0589 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , обслуговуючий кооператив «Дружба СТ», придбану 29 травня 2015 року.

Посилаючись на те, що сторони у досудовому порядку вирішити спір щодо поділу майна не можуть, ОСОБА_1 просив суд поділити спільне сумісне майно, а саме визнати за ним право власності на:

- 1/2 частку холодильника марки Indesit, модель NB18.LFNF, вартістю 3 777,00 грн;

- на 1/2 частку пральної машини марки Indesit, модель IWDC7105 (EU), вартістю 4 025,70 грн;

- на 1/2 частку телевізора марки Philips, модель 42PFL3606H, вартістю 4 403,60 грн;

- на 1/2 частку земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:445:0044, площею 0,0589 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , обслуговуючий кооператив «Дружба СТ».

У вересні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 ,в якій просила суд поділити спільне майно подружжя таким чином:

у порядку розподілу спільного майна подружжя стягнути з ОСОБА_1 на її користь грошову компенсацію в сумі 6 103,15 грн, що становить: 1/2 частку холодильника марки Indesit, модель NB18.LFNF, вартістю 3 777,00 грн; 1/2 частку пральної машини марки Indesit, модель IWDC7105 (EU), вартістю 4 025,70 грн; 1/2 частку телевізора марки Philips, модель 42PFL3606H, вартістю 4 403,60 грн.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог зазначала, що з лютого 2018 року спільним майном ОСОБА_2 не має змоги користуватися, оскільки не має доступу до житла. Вказана побутова техніка перебуває у користуванні ОСОБА_1 , доступу до квартири, де перебуває ця побутова техніка, ОСОБА_2 не має. Тому просила стягнути з відповідача за зустрічним позовом половину вартості придбаної під час шлюбу побутової техніки. Позивач за зустрічним позовом підтвердила придбання цього майна подружжям за вказану ціну та визнає за ОСОБА_1 право власності на 1/2 цієї побутової техніки.

Щодо спірної земельної ділянки позивач за зустрічним позовом повідомила суд, що у провадженні Подільського районного суду міста Києва перебуває справа № 758/15508/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності, позовні вимоги якої полягали у такому:

- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1/2 доходу, отриманого від Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство Навігатор» з 12 липня 2018 року до дня прийняття рішення у справі;

- визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на:

- земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:91:445:0044, площею 0,0589 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , обслуговуючий кооператив «Дружба СТ»;

- квартиру АДРЕСА_2 , площею 37,7 кв. м;

- скасувати державну реєстрацію права власності на зазначену квартиру за ОСОБА_1 . На час подання зустрічного позову рішення судом у цій справі прийняте не було.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням від 29 липня 2021 року Подільський районний суд міста Києва позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнив.

У порядку поділу спільного майна подружжя суд:

- виділив ОСОБА_1 у власність холодильник марки «Indesit», модель NB18.LFNF, вартістю 3 777,00 грн, пральну машину «Indesit», модель IWDC 7105 (EU), вартістю 4 025,70 грн, телевізор марки «Philips», модель 42PFL3606H, вартістю 4 403,60 грн;

- стягнув з ОСОБА_1 на корись ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості: 1/2 частки холодильника марки «Indesit», модель NB18.LFNF, 1/2 частки пральної машини «Indesit», модель IWDC 7105 (EU), 1/2 частки телевізора марки «Philips», модель 42PFL3606H, вартістю 4 403,60 грн, на загальну суму 6 103,15 грн.

У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку земельної ділянки № НОМЕР_1 , загальною площею 0,0589 га, кадастровий номер 8000000000:91:445:0044, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , обслуговуючий кооператив «Дружба СТ».

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 8 997,80 грн.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд керувався тим, що спірне майно набуто сторонами під час перебування у шлюбі, а тому підлягає поділу між ними. Врахувавши, що загальна вартість побутової техніки, яку просять поділити сторони, становить 12 206,30 грн, а також те, що ця побутова техніка перебуває у користуванні ОСОБА_1 та є неподільними речами, суд дійшов висновку про виділення її у власність останньому зі стягненням з нього на користь ОСОБА_2 грошової компенсації за її частку у праві спільної сумісної власності.

Додатковим рішенням від 31 березня 2023 року Подільський районний суд міста Києва стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 6 800,00 грн та стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 16 216,00 грн. Провів зустрічне зарахування та стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 різницю стягнених сум у розміру 9 416,00 грн.

Ухвалюючи додаткове рішення про розподіл судових витрат на правову допомогу, суд першої інстанції керувався тим, що позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 задоволені повністю, врахувавши обсяг виконаних адвокатами Сусліковим Ю. Д. та ОСОБА_3 робіт, складність справи, суд дійшов висновку, що сума гонорарів є співмірною із складністю справи та ціною позову, а тому є підстави до задоволення заяв представників сторін про стягнення понесених витрат.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення суду в цій частині та стягнути з неї на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви не більше 50 % судового збору, що підлягав сплаті, визначивши розмір такого стягнення у сумі 4 499,00 грн, посилаючись на те, що вона визнала позовні вимоги ОСОБА_1 , а тому він має право на повернення з державного бюджету 50 % сплаченого ним судового збору, а з неї, на її думку, підлягає стягненню інші 50 % сплаченого судового збору.

Також ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на додаткове рішення суду першої інстанції, в якій просила змінити додаткове рішення в частині стягнення з неї на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу, відмовити у задоволенні клопотання представника позивача адвоката Суслікова Ю. Д. про ухвалення додаткового рішення та провести перерахунок зустрічного зарахування різниці стягнених сум, посилаючись на те, що позивач не довів належними та допустимими доказами розмір понесених витрат на правничу допомогу.

Також з додатковим рішенням суду першої інстанції не погодився й ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу, в якій просив скасувати додаткове рішення суду в частині стягнення з нього на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні клопотання представника відповідача адвоката Старенького С. Є. про ухвалення додаткового рішення та провести перерахунок зустрічного зарахування різниці стягнених сум, посилаючись на те, що відповідач не довела пропорційність та обґрунтованість понесених витрат щодо предмета спору.

Постановою від 06 липня 2023 року Київський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 29 липня 2021 року залишив без задоволення, а рішення Подільського районного суду міста Києва від 29 липня 2021 року - без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення суду залишив без задоволення, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 на додаткове рішення суду задовольнив.

Додаткове рішення Подільського районного суду міста Києва від 31 березня 2023 року в частині задоволення заяви ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу та взаємного зарахування понесених сторонами витрат скасував та ухвалив у цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні цієї заяви.

В іншій частині додаткове рішення залишив без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору у розмірі 8 997,80 грн, посилаючись на те, що у зв`язку із задоволенням судом первісного позову в повному обсязі понесені позивачем витрати зі сплати судового збору мають бути відшкодовані відповідачем. Суд не взяв до уваги доводи відповідача щодо визнання нею позову ОСОБА_1 , у зв`язку з чим він має право лише на повернення з державного бюджету 50 % сплаченого ним судового збору, вказавши, що матеріали справи не містять доказів про визнання ОСОБА_2 позову до початку розгляду справи по суті, а тому колегія суддів вважала, що у цьому випадку відсутні підстави для застосування частини першої статті 142 ЦПК України.

Також апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правову допомогу та не взяв до уваги доводи позивача про неспівмірність та необґрунтованість понесених відповідачем витрат на правничу допомогу, вказавши про те, що позивач не заявляв заперечень щодо розміру таких витрат під час розгляду справи в суді першої інстанції, а вказані витрати підтверджені стороною відповідача належними та допустимими доказами, а тому додаткове рішення суду першої інстанції щодо доведеності понесених ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу є законним та обґрунтованим.

Однак апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції в частині задоволення заяви ОСОБА_1 про стягнення на його користь з відповідача понесених ним витрат на правову допомогу, зазначивши про те, що, стягуючи такі витрати, суд першої інстанції не врахував, що договором про надання професійної правничої допомоги від 16 вересня 2020 року, укладеним між адвокатом Сусліковим Ю. А. та ОСОБА_1 , не передбачено порядку оплати та вартості наданих ним послуг, а розрахунок з переліком виконаних робіт (наданих послуг), ціни про сплату суми судових витрат на правову допомогу від 03 серпня 2021 року, складений адвокатом Сусліковим Ю. А. та підписаний лише адвокатом, а тому не може бути належним та допустимим доказом погодження з клієнтом переліку та розміру таких витрат. У зв`язку з чим апеляційний суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_2 на його користь витрат на правничу допомогу не підтверджено належними та допустимими доказами, а тому додаткове рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 щодо стягнення цих витрат.

Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі

18 серпня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати додаткове рішення Подільського районного суду міста Києва від 31 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2023 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правову допомогу в розмірі 16 216,00 грн, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви представника відповідача про ухвалення додаткового рішення про стягнення вказаних витрат. Скасувати постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2023 року в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 на його користь витрат на правничу допомогу в розмірі 6 800,00 грн та залишити в силі в цій частині додаткове рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає: неповне з`ясування судами обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права; суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року в справі № 905/1795/18, від 08 квітня 2020 року в справі № 922/2685/19; від 02 грудня 2021 року в справі № 280/5176/20; від 16 квітня 2020 року в справі № 727/4597/19; відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 141 ЦПК України у подібних правовідносинах (пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій у частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правову допомогу в розмірі 16 216,00 грн є необґрунтованими та зроблені без урахування пояснень представника позивача у судовому засіданні 29 липня 2021 року в суді першої інстанції про неспівмірність та необґрунтованість понесених відповідачем витрат на правничу допомогу. Зазначає, що зустрічний позов складав та подавав до суду інший представник ОСОБА_2 - адвокат Істоміна В. Л., яка не просила в порядку частини восьмої статті 141 ЦПК України здійснити розподіл таких витрат. Адвокат Старенький С. Є. брав участь у цій справі один раз у підготовчому судовому засіданні 25 березня 2021 року та один раз у судовому засіданні 29 липня 2021 року під час розгляду справи по суті.

Також заявник не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні заяви позивача про стягнення з відповідача на його користь витрат на правничу допомогу з тих підстав, що наданий представником позивача розрахунок витрат на правову допомогу з переліком виконаних робіт (наданих послуг) на суму 6 800,00 грн складений та підписаний лише адвокатом Сусліковим Ю. А., а тому не може бути належним та допустимим доказом погодження з клієнтом переліку та розміру таких витрат. Вважає, що такі висновки апеляційного суду є безпідставними, оскільки він повністю погоджується з таким розрахунком та не має заперечень. Крім того, суд апеляційної інстанції в обґрунтування таких мотивів не навів законодавства, яке встановлює таке правило неприйняття судом складеного та підписаного лише адвокатом розрахунку витрат на правничу допомогу.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Подільського районного суду міста Києва.

Справа надійшла до Верховного Суду у грудні 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що з 08 жовтня 2010 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 10 грудня 2019 року.

Під час перебування у шлюбі сторони набули у власність таке майно:

- холодильник марки Indesit, модель NB18.LFNF, який був придбаний 16 липня 2011 року за ціною 3 777,00 грн;

- пральну машину марки Indesit, модель IWDC7105 (EU), яка була придбана 12 січня 2012 року за ціною 4 025,70 грн;

- телевізор марки Philips, модель 42PFL3606H, придбаний 17 лютого 2012 року за ціною 4 403,60 грн;

- земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:91:445:0044, площею 0,0589 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , обслуговуючий кооператив «Дружба СТ», придбану 29 травня 2015 року.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) передбачено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За змістом статті 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ЦПК України).

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15 (провадження № 14-382цс19) зазначено, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виокремити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

У постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 757/29103/20 (провадження № 61-11792св21) зазначено, що у разі підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, обґрунтованості їх вартості, витрати за такі послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України). Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв`язку із розглядом конкретної справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) зазначено:

«127. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

133. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

135. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

142. Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

143. Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що частина третя статті 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.

144. Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

145. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

147. Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.».

Щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу в розмірі 6 800,00 грн

Встановлено, що у суді першої інстанції представником ОСОБА_1 був адвокат Сусліков Ю. А., який вступив до участі у справі 16 вересня 2020 року, про що свідчить ордер від 16 вересня 2020 року серії КВ № 462868 (виданий на підставі договору про надання правничої допомоги від 16 вересня 2020 року) (т. 1, а. с. 50).

У судових дебатах представник позивача заявив про свій намір подати заяву про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу.

У строк, передбачений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, представник ОСОБА_1 - адвокат Сусліков Ю. А. подав заяву про ухвалення додаткового рішення про розподіл витрат на правову допомогу.

На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу представник позивача адвокат Сусліков Ю. А. надав договір про надання професійної правничої допомоги від 16 вересня 2020 року, відповідно до якого адвокат Сусліков Ю. А. надавав позивачу ОСОБА_1 правничу допомогу у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, а також розрахунок з переліком виконаних робіт (наданих послуг), ціни та про сплату суми судових витрат на правову допомогу, які поніс (сплатив) позивач ОСОБА_1 у справі № 758/14293/19.

Відповідно до наданого рахунку адвокат Сусліков Ю. А. надав ОСОБА_1 послуги професійної правничої допомоги на загальну суму 6 800,00 грн, а саме: аналіз позовної заяви ОСОБА_1 - 500,00 грн (1 год); ознайомлення з (вивчення) зустрічним позовом ОСОБА_2 та додатками до нього - 800,00 грн (2 год); аналіз нормативного матеріалу - 500,00 грн (1 год); аналіз матеріалів та складання заяви про забезпечення позову - 1 200,00 грн (3 год); виїзд та явка 16 вересня 2020 роду до Подільського районного суду м. Києва для участі у підготовчому засіданні - 600,00 грн (1,5 год); участь адвоката у підготовчих судових засіданнях - 2 100,00 грн та у судовому засіданні щодо розгляду справи по суті - 1 110,00 грн.

Ухвалюючи додаткове рішення про розподіл судових витрат на правову допомогу та стягуючи з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 6 800,00 грн, суд першої інстанції керувався тим, що такі витрати є співмірними із складністю справи, ціною позову та підтверджені належними доказами.

Однак апеляційний суд не погодився з таким висновком суду першої інстанції, оскільки договір про надання професійної правничої допомоги від 16 вересня 2020 року, укладений між адвокатом Сусліковим Ю. А. та ОСОБА_1 , не передбачав порядку оплати та вартості наданих ним послуг, а розрахунок з переліком виконаних робіт (наданих послуг), ціни про сплату суми судових витрат на правову допомогу від 03 серпня 2021 року складений адвокатом Сусліковим Ю. А. та підписаний лише адвокатом, а тому не може бути належним та допустимим доказом погодження з клієнтом переліку та розміру таких витрат. У зв`язку з чим апеляційний суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_2 на його користь витрат на правничу допомогу не підтверджено належними та допустимими доказами.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

За змістом частини третьої статті 237 ЦК України однією з підстав виникнення представництва є договір.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

За змістом частини третьої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Отже, надання адвокатом правничої допомоги в порядку представництва у суді здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, який за своєю правовою природою є договором про надання послуг, положення щодо якого містяться, зокрема, у главі 63 ЦК України. Так, стаття 903 ЦК України встановлює, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 ЦК України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Згідно зі статтею 632 ЦК України, що регулює поняття ціни договору, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити такі висновки:

1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та зазвичай укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені у частині другій статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»);

2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 ЦК України;

3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення: у разі фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом на надання послуг клієнту, і, навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката залежно від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні, що передбачено як положеннями цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»;

6) відсутність у договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають керуватися встановленими у самому договорі розміром та/або порядком обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди залежно від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Аналогічні правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 06 березня 2019 року в справі № 922/1163/18, від 07 вересня 2020 року в справі № 910/4201/19, у додатковій постанові від 04 квітня 2024 року в справі № 908/2364/20.

Проаналізувавши умови договору про надання правової допомоги від 16 червня 2020 року, Верховний Суд зазначає, що договір не містить умов (пунктів) щодо порядку обчислення та форми розрахунку адвокатського гонорару.

Однак, проаналізувавши наданий адвокатом Сусліковим Ю. А. розрахунок з переліком виконаних (наданих робіт), Верховний Суд зазначає, що розрахунок містить детальний опис наданих адвокатом позивачу у цій справі послуг з професійної правничої допомоги на стадії розгляду цієї справи у суді першої інстанції та розмір винагороди за усі надані види послуг. Відображена у зазначеному акті інформація щодо наданих позивачу адвокатом Сусліковим Ю. А. у цій справі послуг та обставини надання таких послуг підтверджуються матеріалами справи.

З огляду на викладене Верховний Суд вважає доведеними обставини надання адвокатом Сусліковим Ю. А. ОСОБА_1 послуг з професійної правничої допомоги у суді першої інстанції та враховує те, що позивач як клієнт адвоката Суслікова Ю. А. не мав претензій щодо якості та обсягу (повноти) наданих йому послуг з професійної правничої допомоги, а також щодо розміру гонорару за виконану роботу.

Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає обґрунтованою вимогу ОСОБА_1 про розподіл понесених ним витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом цієї справи у суді першої інстанції, оскільки заявлені ним до стягнення витрати є доведеними, відповідають критерію їх реальності та розумності, є співмірними зі складністю справи та предметом позову.

У зв`язку з чим висновки суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу в розмірі 6 800,00 грн є правильними та обґрунтованими.

Колегія суддів вказує на помилковість висновків суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу в розмірі 6 800,00 грн у зв`язку з тим, що договір про надання професійної правничої допомоги від 16 вересня 2020 року, укладений між адвокатом Сусліковим Ю. А. та ОСОБА_1 , не передбачав порядку оплати та вартості наданих ним послуг, оскільки відсутність у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, не є безумовною підставою для відмови у розподілі таких витрат. Так, суд залежно від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, має право, зокрема, задовольнити заяву про компенсацію судових витрат повністю або частково.

Також колегія суддів не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що наданий представником позивача розрахунок з переліком виконаних робіт (наданих послуг) не може бути належним та допустимим доказом погодження з клієнтом переліку та розміру таких витрат у зв`язку з тим, що не підписаний позивачем, з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 910/23210/17 зазначено, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

У постанові Верховного Суду від 16 квітня 2020 року в справі № 727/4597/19, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначено, що відповідно до положень статті 14 ПК України адвокати здійснюють незалежну професійну діяльність. У свою чергу, Закон № 5076-VI не наводить форму та вимоги до документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди) адвокату. Закон № 265/95-ВР, Положення № 13 та Положення № 148 не визначають порядок здійснення розрахунків адвокатом зі своїм клієнтом за готівку, оскільки не поширюються на осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність. Тобто, аналіз спеціального законодавства щодо діяльності адвоката дає право зробити висновок про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа. Враховуючи наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, Верховний Суд доходить висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений у довільній формі документ (квитанція, довідка тощо), який підтверджуватиме факт отримання коштів від клієнта».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) зазначено, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис наданих послух лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм під час оцінки такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Оскільки ОСОБА_1 як клієнт адвоката Суслікова Ю. А. не мав претензій щодо якості та обсягу (повноти) наданих йому послуг з професійної правничої допомоги, а також щодо розміру гонорару за виконану роботу, то вказане свідчить про погодження ним переліку та розміру таких витрат.

З урахуванням того, що надані ОСОБА_1 послуги з професійної правничої допомоги адвокатом Сусліковим Ю. А. під час розгляду справи у суді першої інстанції підтверджені матеріалами справи, такі витрати підлягали відшкодуванню.

Отже, доводи касаційної скарги в цій частині є обґрунтованими, а постанова апеляційного суду є такою, яка прийнята з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню з залишенням у силі у цій частині додаткового рішення суду першої інстанції.

Щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу в розмірі 16 216,00 грн

Встановлено, що у суді першої інстанції представниками ОСОБА_2 були адвокат Істоміна В. Л., яка діяла на підставі договору про надання правової допомоги від 18 серпня 2018 року № 09/18, (т. 1, а. с. 39-41), та адвокат Старенький С. Є., який вступив до участі у справі 09 вересня 2020 року, що підтверджується ордером від 09 вересня 2020 року серії КС № 330848 (виданим на підставі договору про надання правничої допомоги від 01 серпня 2019 року) (т. 1, а. с. 49, 205-207).

Звертаючись до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, ОСОБА_2 зазначала орієнтовні витрати за надання правової допомоги адвокатами ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у розмірі 16 216,00 грн (т. 1, а. с. 80).

У строк, передбачений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, представник ОСОБА_2 адвокат Старенький С. Є. подав заяву про ухвалення додаткового рішення про розподіл витрат на правову допомогу.

На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу представник ОСОБА_2 адвокат Старенький С. Є. надав: договір про надання професійної правничої допомоги від 01 серпня 2019 року; додатковий договір від 01 серпня 2020 року щодо продовження строку дії договору про надання професійної правничої допомоги від 01 серпня 2019 року; додатковий договір від 01 серпня 2021 року щодо продовження строку дії договору про надання професійної правничої допомоги від 01 серпня 2019 року; акт наданих послуг від 29 липня 2021 року; рахунок-фактуру на сплату послуг та судових витрат від 29 липня 2021 року на загальну суму 16 216,00 грн; довідку про сплату наданих послуг щодо правової допомоги від 29 липня 2021 року.

Відповідно до акта наданих послуг від 29 липня 2021 року адвокат Старенький С. Є. надав ОСОБА_2 послуги професійної правничої допомоги на загальну суму 16 216,00 грн, а саме: зустріч, первинне вивчення документів, консультація клієнта - 1 013,50 грн (1 год); ознайомлення з матеріалами справи № 758/14293/19, узгодження правової позиції - 2 027,00 грн (2 год); збір доказів, підготовка та подання позовної заяви - 8 108,00 грн (8 год); представництво у суді, аналіз та роз`яснення судових рішень, рекомендації щодо подальших дій - 5 067,50 грн (5 год).

Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, ухвалюючи додаткове рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу в розмірі 16 216,00 грн, врахувавши докази, надані представником ОСОБА_2 , дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь відповідача 16 216,00 грн понесених нею витрат на правову допомогу.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій.

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 750/2055/20 (провадження № 14-16723св20) зазначено, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Як відомо з матеріалів справи, ні ОСОБА_1 , ні його представник не надавав обґрунтованих заперечень щодо розміру понесених ОСОБА_2 витрат на правову допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції, а також доказів та обґрунтування щодо їх неспівмірності.

Посилання ОСОБА_1 в касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували пояснень представника позивача, наданих у судовому засіданні 29 липня 2021 року в суді першої інстанції, про неспівмірність та необґрунтованість понесених відповідачем витрат на правничу допомогу, не можуть бути взяті колегією суддів до уваги, оскільки заперечення проти відшкодування таких витрат адвокат Сусліков Ю. А. не аргументував належним чином, а також не довів належними доказами, які б підтверджували недотримання вимог відповідачем щодо співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт.

Також є неприйнятними доводи касаційної скарги про те, що зустрічний позов складала та подавала до суду представник ОСОБА_2 адвокат Істоміна В. Л., яка не просила в порядку частини восьмої статті 141 ЦПК України здійснити розподіл таких витрат, оскільки такі доводи спростовуються матеріалами справи (т. 1, а. с. 80).

Отже, врахувавши, складність справи, задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , колегія суддів вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, визначений судом першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, з урахуванням складності цієї справи та обсягу виконаних адвокатом робіт, заперечень представника позивача, є справедливим, не завищеним і співмірним з тим обсягом наданих послуг (виконаних робіт) та якістю наданих послуг.

Висновки судів у цій частині не суперечать правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених у касаційній скарзі постановах.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень у цій частині, касаційний суд не встановив.

Доводи касаційної скарги у цій частині висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, зводяться до власного тлумачення норм права, необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 на його користь витрат на правничу допомогу та взаємного зарахування понесених сторонами витрат скасувати та залишити в цій частині в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2023 року в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 на його користь витрат на правничу допомогу та взаємного зарахування понесених сторонами витрат скасувати та залишити в силі додаткове рішення Подільського районного суду міста Києва від 31 березня 2023 року.

В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2023 року та додаткове рішення Подільського районного суду міста Києва від 31 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Є. В. Петров

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

В. В. Пророк

О. М. Ситнік