Ухвала

від 20.06.2024 по справі 487/4433/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2024 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю секретаря ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Окружної прокуратури міста Миколаєва ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 29.05.2024 року, якою відмовлено в задоволенні клопотання прокурора Окружної прокуратури міста Миколаєва ОСОБА_5 про арешт майна,

Учасники судового провадження:

прокурор ОСОБА_5

представник власника майна - адвокат ОСОБА_6

встановив:

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі прокурор просить ухвалу слідчого судді скасувати, постановити нову, якою накласти арешт на транспортний засіб «Mazda 3» д.н.з. НОМЕР_1 , ключи від даного транспортного засобу, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу на ім`я ОСОБА_7 , № НОМЕР_2 .

Короткий зміст ухвали слідчого судді.

Ухвалою слідчого судді відмовлено в задоволенні клопотання прокурора Окружної прокуратури міста Миколаєва ОСОБА_5 про арешт майна, а саме транспортного засобу «Mazda 3» д.н.з. НОМЕР_1 , ключи від даного транспортного засобу, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу на ім`я ОСОБА_7 , № НОМЕР_2 .

Узагальнені доводи апеляційної скарги.

Зазначає, що під час розгляду клопотання про арешт майна слідчим суддею не в повній мірі враховані обставини кримінального провадження.

Вказує, що в ході досудового розслідування встановлено, що підозрюваний ОСОБА_8 постійно користувався транспортним засобом марки Mazda 3, з державним номерним знаком НОМЕР_1 , в т.ч. в день вчинення злочину пересувався на вказаному транспортному засобі. Той факт, що транспортний засіб зареєстровано на матір останнього, яка фактично їм не користується свідчить про те, що його було придбано не за офіційні доходи, а ймовірно за доходи отримані від здійснення злочинної діяльності. Відповідно до щорічної декларації державного службовця ОСОБА_8 за 2023 рік, останній взагалі не зазначив, що користується вказаним транспортним засобом. Крім того, аналізуючи доходи державного службовця ОСОБА_8 , можно прийти до висновку, що придбати таке авто на офіційні доходи не можливо.

Разом із тим, аналізуючи доходи матері останнього ОСОБА_7 , яка за останні п`ять років, а саме за період 2019-2023 рік заробила 238 105 грн (приблизно 7000 доларів США) не може погодитись з тим, що вказаний транспортний засіб, вартістю понад 12000 доларів США, можливо було придбати маючи такий дохід.

Зауважує, що на даний час досудове розслідування триває та перевіряється причетність ОСОБА_8 до інших кримінальних порушень, пов`язаних із здійсненням службової діяльності останнього, та не виключається можливе застосування спеціальної конфіскації в подальшому.

Вважає, що вказаний транспортний засіб, яким користується та фактично володіє підозрюваний ОСОБА_8 , слід арештувати з метою подальшої конфіскації.

Обставини, встановлені судом першої інстанції.

Під час розгляду клопотання прокурора про арешт майна, слідчим суддею встановлені наступні обставини.

СВ Миколаївського РУП ГУНП в Миколаївській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №42024152010000026, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 368 КК України.

За версією органу досудового розслідування, державний реєстратор відділу державної реєстрації виконавчого комітету Радсадівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області ОСОБА_8 , вимагає неправомірну вигоду від представника ТОВ «СЛАСТЕНА» (код ЄДРПОУ 38525015) громадянина України ОСОБА_9 у розмірі 1000 доларів США за не створення перешкод під час реєстрації прав на нерухоме майно, а саме державної реєстрації права власності на реконструйований об`єкт нерухомого майна магазину-кафетерія, який перебуває за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, до протиправної діяльності з вимагання неправомірної вигоди, державний реєстратор відділу державної реєстрації виконавчого комітету Радсадівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області ОСОБА_8 залучив директора ТОВ «ІНЖИНІРИНГЮГСЕРВІС» ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який вироблятиме технічний паспорт на вищевказаний об`єкт нерухомості з метою подальшого внесення відомостей до Реєстру будівельної діяльності.

22.05.2024 на підставі ухвали слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 21.05.2024 (провадження №1-кс/487/3113/24) слідчим СВ МРУП ГУНП в Миколаївській області проведено санкціонований обшук у транспортному засобі марки Mazda 3, з державним номерним знаком НОМЕР_1 , яким користується ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у ході проведення якого виявлено та вилучено наступне:

- Транспортний засіб «Mazda 3» д.н.з. НОМЕР_1 , який опечатано та поміщено на території Миколаївського РУП ГУНП в Миколаївській області зберігати за адресою: АДРЕСА_2 та ключи від даного транспортного засобу поміщено до паперового конверта №1;

- свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу на ім`я ОСОБА_7 , № НОМЕР_2 який поміщено до сейф-пакета WAR1341620.

Прокурор звернувся до слідчого судді з клопотанням, в якому просив накласти арешт на вилучене в ході проведення обшуку майно. В обґрунтування клопотання прокурор зазначив, що вилучений транспортний засіб підлягає спеціальній конфіскації, а тому виникла необхідність у накладенні арешту на вилучене в ході проведені обшуку майно.

Відмовляючи в задоволенні клопотання прокурора, слідчий суддя зазначив, що слідчому судді не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що зазначене у клопотанні майно відповідає вимогам, викладеним у ч.1 ст.96-2 КК України, а доводи клопотання прокурора фактично гуртуються на припущеннях, а не конкретних обставинах кримінального провадження.

Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали судового провадження, апеляційний суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно з ч. 2 ст.170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; перелік і види майна, що належить арештувати; документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції», заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

У випадку, передбаченому п.2 ч.2 ст. 170 КПК України арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених КК України.

Арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за ціною, вищою чи нижчою за ринкову вартість, і знала або повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій з ознак, передбачених пунктами 1-4 ч.1ст.96-2 Кримінального кодексу України.

При цьому відповідно до вимог ч. 4 ст. 96-2 КК України гроші, цінності, інше майно, зазначені в цій статті, підлягають спеціальній конфіскації у третьої особи, якщо вона набула таке майно від підозрюваного, обвинуваченого чи іншої особи безоплатно, за ринкову ціну або за ціну вищу чи нижчу ринкової вартості, і знала або повинна була і могла знати, що таке майно відповідає будь-якій із ознак, зазначених у пунктах 1-4 частини першої цієї статті.

Вищезазначені відомості щодо третьої особи повинні бути встановлені в судовому порядку на підставі достатності доказів.

Спеціальна конфіскація не може бути застосована до майна, яке перебуває у власності добросовісного набувача.

Апеляційний суд приходить до висновку, що зазначені вище вимоги кримінального процесуального закону при розгляді клопотання слідчого слідчим суддею дотримані належним чином, а доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі щодо необґрунтованості ухвали слідчого судді, спростовуються матеріалами провадження.

Як вбачається, з матеріалів провадження, СВ Миколаївського РУП ГУНП в Миколаївській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №42024152010000026, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 368 КК України.

За версією органу досудового розслідування, державний реєстратор відділу державної реєстрації виконавчого комітету Радсадівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області ОСОБА_8 , вимагає неправомірну вигоду від представника ТОВ «СЛАСТЕНА» (код ЄДРПОУ 38525015) громадянина України ОСОБА_9 у розмірі 1000 доларів США за не створення перешкод під час реєстрації прав на нерухоме майно, а саме державної реєстрації права власності на реконструйований об`єкт нерухомого майна магазину-кафетерія, який перебуває за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, до протиправної діяльності з вимагання неправомірної вигоди, державний реєстратор відділу державної реєстрації виконавчого комітету Радсадівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області ОСОБА_8 залучив директора ТОВ «ІНЖИНІРИНГЮГСЕРВІС» ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який вироблятиме технічний паспорт на вищевказаний об`єкт нерухомості з метою подальшого внесення відомостей до Реєстру будівельної діяльності.

22.05.2024 на підставі ухвали слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 21.05.2024 (провадження №1-кс/487/3113/24) слідчим СВ МРУП ГУНП в Миколаївській області проведено санкціонований обшук у транспортному засобі марки Mazda 3, з державним номерним знаком НОМЕР_1 , яким користується ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у ході проведення якого виявлено та вилучено наступне:

- Транспортний засіб «Mazda 3» д.н.з. НОМЕР_1 , який опечатано та поміщено на території Миколаївського РУП ГУНП в Миколаївській області зберігати за адресою: АДРЕСА_2 та ключи від даного транспортного засобу поміщено до паперового конверта №1;

- свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу на ім`я ОСОБА_7 , № НОМЕР_2 який поміщено до сейф-пакета WAR1341620.

Звертаючись до суду першої інстанції, з клопотанням про накладення арешту на вилучене в ході проведення обшуку майно, прокурор зазначив, що вилучений транспортний засіб підлягає спеціальній конфіскації, а тому виникла необхідність у накладенні арешту на вилучене в ході проведені обшуку майно.

Разом з тим, як вбачається зі змісту клопотання прокурора про арешт майна поданого до суду першої інстанції, прокурором не зазначено, яким ознакам та критеріям відповідає вказане у клопотанні майно, не наведено жодного обґрунтування того які обставини, свідчать про те, що на це майно може бути накладено арешт з метою його спеціальної конфіскації, зокрема про те, що транспортний засіб відповідає будь якій з ознак, передбачених пунктами 1-4 ч.1ст.96-2 Кримінального кодексу України у кримінальному провадженні внесеному №42024152010000026, за підозрою ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України. Не доведено, що майно, на яке просить накласти арешт прокурор, набуто ОСОБА_7 безоплатно або за ціною, вищою чи нижчою за ринкову вартість, і що вона знала або повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій з ознак, передбачених пунктами 1-4 ч.1 ст. 96-2 Кримінального кодексу України.

Не наведено прокурором і в апеляційній скарзі, які саме докази, підтверджують його висновки щодо доведеності підстав накладення арешту на майно особи, яка не є підозрюваною у кримінальному провадженні з метою забезпечення спеціальної конфіскації майна.

Так, зі змісту клопотання поданого до суду першої інстанції , вбачається, що прокурор взагалі не навів обставин, які підлягають встановленню відповідно до ч.4 ст. 170, ч. 2 ст. 173 КПК України під час вирішення питання про накладення арешту на майно третьої особи з метою спеціальної конфіскації, не мотивував своє клопотання щодо відповідності транспортного засобу, належного третій особі ознакам передбачених пунктами 1-4 ч.1 ст.96-2 Кримінального кодексу України і не вказав які обставини свідчать про те, що ОСОБА_7 набула транспортний засіб безоплатно або за ціною, вищою чи нижчою за ринкову вартість, і знала або повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій з ознак, передбачених пунктами 1-4 ч.1ст.96-2 Кримінального кодексу України, тобто обставин , які ставлять під сумнів його добросовісність як набувача майна у власність.

В своєму клопотання про арешт майна, прокурор обмежився лише загальними фразами та цитуванням окремих норм КПК та КК України, викладенням обставин, встановлених на даній стадії досудового розслідування кримінального провадження щодо ОСОБА_8 , підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, однак не навів жодного обґрунтування наявності підстав для накладення арешту на майно особи, якій наразі не було пред`явлено підозру та необхідності накладення такого арешту, наявність ризиків, документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати.

Відсутність належного мотивування у клопотанні прокурора обставин, підстав, мети, мотиву накладення арешту на майно та наявності відповідних ризиків перешкоджає слідчому судді, та відповідно апеляційному суду перевірити доводи та вимоги клопотання та зробити висновок про відповідність зазначеного у клопотанні майна ознакам, передбаченим ст. 96-2 КК України та висновок про наявність чи відсутність підстав для арешту майна третьої особи з метою спеціальної конфіскації, як було заявлено у клопотанні, оскільки слідчий суддя, суд здійснює судовий розгляд в межах клопотання, не наділений процесуальними повноваженнями самостійно встановлювати, визначати обставини, які підлягають з`ясуванню відповідно до ч.2, 4 ст. 170 КПК, а має здійснювати перевірку викладених у клопотанні доводів, до змісту якого визначені конкретні вимоги, передбачені ст. 171 КПК та робити висновки щодо доведеності особою, яка подала клопотання необхідність такого арешту та наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 170 КПК.

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону.

При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення, можливості спеціальної конфіскації майна та наявність обставин, за яких арешт може бути накладено з цією метою на майно третьої особи.

При цьому закон не вимагає, аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Відповідні дані мають міститися у клопотанні прокурора, який звертається з проханням арештувати майно та підлягають доведенню автором клопотання.

З наявних матеріалів кримінального провадження не вбачається, що ОСОБА_7 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України. Тобто вона не є підозрюваною, обвинуваченою чи особою, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, у тому числі відсутні докази того, що це майно було передано їй безоплатно, або за суму істотно меншу від ринкової вартості.

Посилання прокурора, в апеляційні скарзі, на обставини щодо майнового стану ОСОБА_7 , є неспроможними, оскільки вказані обставини не підтвердженні будь якими доказами та не були предметом дослідження слідчого судді.

Апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до вимог кримінального процесуального закону тягар доказування перед слідчим суддею, судом наявності підстав застосування заходів забезпечення кримінального провадження покладено на слідчого та прокурора, як на суб`єктів, які здійснюють кримінальне провадження.

Разом з тим, прокурором як під час розгляду клопотання у судовому засіданні суду першої інстанції, так і під час апеляційного перегляду не доведено обставини, визначені ст.ст.132, 170, 171 КПК України, а також правові підстави для арешту майна, розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Також суд апеляційної інстанції враховує положення ст. 41 Конституції України, якими встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Крім того, Конвенція про захист прав і основоположних свобод, яка є міжнародним договором, який закріплює певний перелік найбільш важливих для людини суб`єктивних прав та складовою якого є окремі протоколи, які доповнюють та розвивають її положення, визначає, що «кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальним принципам міжнародного права».

З огляду на вище наведене апеляційний суд приходить до висновку, що прокурором як в клопотанні поданому до суду першої інстанції так і під час апеляційного розгляду не доведено, що зазначене у клопотанні майно відповідає вимогам, викладеним у ч.1 ст.96-2 КК України, та погоджується з висновком слідчого судді про відсутність підстав для накладення арешту.

Доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі, щодо незаконності оскаржуваного судового рішення, не заслуговують на увагу суду, оскільки, на думку апеляційного суду, не спростовують наведених вище висновків суду першої інстанції.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала слідчого судді постановлена у відповідності до вимог чинного законодавства, із з`ясуванням всіх обставин, які мають значення для вирішення справи, та не вбачає будь-яких порушень норм кримінального процесуального закону, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, у зв`язку з чим апеляційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді - без змін.

Керуючись ст. 100, 170, 171, 173, 376, 405, 407, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу прокурора Окружної прокуратури міста Миколаєва ОСОБА_5 - залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 29.05.2024 року, якою відмовлено в задоволенні клопотання прокурора Окружної прокуратури міста Миколаєва ОСОБА_5 про арешт майна, - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Головуючий

Судді