Постанова

від 23.04.2024 по справі 518/275/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1629/24

Справа № 518/275/18

Головуючий у першій інстанції Тростенюк В.А.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.04.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Кострицького В.В., Назарової М.В.,

за участю секретаря судового засідання - Пересипка Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Фрунзівського районного суду Одеської області від 22 травня 2023 року

у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на рішення приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Шуляченко Миколи Борисовича в межах виконавчого провадження за виконавчим листом по справі №518/275/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,

встановив:

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною вище скаргою, у якій просив визнати неправомірною та скасувати у виконавчому провадженні постанову приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Шуляченка М.Б. від 03 травня 2023 року ВП № НОМЕР_1 про опис та арешт майна боржника за виконавчим листом по справі №518/275/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, скаржник послався на те, що на виконанні відділу Державної виконавчої служби перебуває виконавче провадження, № НОМЕР_1 за виконавчим листом №518/275/18 виданим 11 січня 2023 року про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 грошових коштів в розмірі 57 643 862,85 гривень.

Приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Шуляченко М.Б. винесено постанову про опис та арешт майна боржника від 03травня 2023 року, а саме вказаною постановою описано та накладено арешт на стояночне місце АДРЕСА_1 , власником якого є скаржник ОСОБА_1 .

Однак, скаржник вважає, що приватним виконавцем неправомірно було прийнято вказану постанову, так як останній не дотримався обов`язку щодо зазначення характеристик приміщення передбачених п. 2 ч. 5 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема не зазначив матеріали стін, поверху на якому розташоване приміщення, ідентифікатор закінченого будівництвом об`єкта. Крім того, вказана постанова приватного виконавця не надана представнику боржника - адвокату Калаянову В.І., який був присутній при складанні постанови і якого призначено зберігачем арештованого майна не зазначивши паспортні дані зберігача. Також вказана постанова не була направлена йому поштою як стороні виконавчого провадження.

Крім того, приватний виконавець не включив до постанови відмітку про роз`яснення сторонам виконавчого провадження або заставодержателю про можливість у десятиденний строк з дня винесення постанови досягти згоди щодо вартості майна та необхідність письмово повідомити про це виконавця.

Скаржник також зазначив, що приватний виконавець, виготовляючи вказану постанову в порушення законодавства, не відтворив її зміст та форму встановленим вимогам та не вніс до автоматизованої системи виконавчого провадження зазначену постанову ні наступного дня ні в подальшому, обмежившись тільки додаванням у вказану систему сканованої копії постанови. Приватним виконавцем всупереч п.7 розділу І Інструкції, в постанові не зазначено свого імені та по батькові та не скріплена постанова печаткою приватного виконавця.

Ухвалою Фрунзівського районного суду Одеської області від 22 травня 2023 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Шуляченка М.Б. від 03 травня 2023 року ВП № НОМЕР_1 про опис та арешт майна боржника відмовлено.

Відмовляючи у задоволені скарги, суд зазначив, невручення представнику боржника копії постанови від 03 травня 2023 року та її не надсилання боржнику, як і відсутність в постанові інформації про матеріали стін, поверху на якому розташоване приміщення, ідентифікатор закінченого будівництвом об`єкта не свідчать про неправомірність відповідних дій приватного виконавця. Крім того, боржник та його представник не навели жодного обґрунтування порушення його прав в результаті винесення такої постанови та арешту цього майна, що згідно з ст.447 ЦПК України є підставою для оскарження дії чи рішень державного виконавця.

Не погодившись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, у якій посилаючись на обставини якими обґрунтовується подана ним скарга, просить скасувати ухвалу Фрунзівського районного суду Одеської області від 22 травня 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити вимоги скарги на рішення приватного виконавця, вказуючи, що суд дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні його скарги з підстав наведених в оскаржуваній ухвалі, при цьому пославшись на практику Пленуму Вищого спеціалізованого суду України, яка є недоречною.

17 вересня 2023 року стягувач ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Розенбойм Ю.О, засобами поштового зв`язку направив до суду відзив на апеляційну скаргу у якому заперечуючи проти задоволення вимог апеляційної скарги з підстав необґрунтованості її доводів, просив залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін, як законну та обґрунтовану.

У судове засідання стягувач та його представник не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомленні належним чином, заяв про відкладення судового засідання до суду не подавали, що відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідача, пояснення приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Шуляченка М.Б., представника скаржника ОСОБА_1 адвоката - Калаянова І.В. за доводами апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає її такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення вказаним вимогам відповідає.

Як встановлено судом, рішенням Фрунзівського районного суду Одеської області по цивільній справі № 518/275/18 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти (сума боргу) у розмірі 57643862,85 грн, на підставі якого 11 січня 2023 року судом видано виконавчий лист №518/275/18.

Приватним виконавцем 20 березня 2023 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за зазначеним виконавчим документом, копію якої, разом із викликом №2071 для надання пояснення за фактом невиконання рішення суду направлено боржнику на його адресу, рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення відповідно до вимог ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» (реєстр поштового відправлення наявний в матеріалах ВП), зазначену у виконавчому документі, а саме: АДРЕСА_2 (а.с.46).

03 травня 2023 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Шуляченко М.Б. винесено постанову про опис та арешт майна боржника, якою описано та накладено арешт на стояночне місце АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_1 (а.с. 16-18).

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Згідно із частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Частиною 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого з самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка підлягає застосуванню згідно з частиною четвертою статті 10 ЦПК України.

Виконання судового рішення відповідно до рішення Конституційного Суду України N 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року у справі N 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

У пілотному рішенні у справі "Бурдов проти Росії" від 7 травня 2002 року Європейський суд, вказав, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод кожному надано право звертатися до національного суду у разі виникнення спору про його цивільні права ("право на суд"), одним із аспектів якого є право на доступ до правосуддя, що представляє собою право на порушення позовного провадження у національних судах з питань цивільно-правового характеру; але таке право на судовий захист було б ілюзорним, якби система правова держави-учасника Європейської конвенції не виключала, що судове рішення, яке набрало законної сили та є обов`язковим до виконання, залишалося б не виконаним. Також, визнається неприпустимим, що п. 1 ст. 6 Конвенції, деталізовано визначаючи процесуальні гарантії сторін на справедливий розгляд їхньої справи національним судом, не передбачав би захисту процесу виконання судових рішень. Європейський суд наголосив, що виконання рішення суду, яке ухваленого будь-яким національним судом, повинно розглядатись як складова "судового розгляду".

У справі "Soering vsUK" [5] Європейський суд визначив, що Конвенція як основоположний правовий акт, що підтверджує, забезпечує та надає захист прав людини, визначає, що її гарантії мають бути реальними та дієвими. Виконання будь-якого рішення суду є обов`язковою стадією процесу правосуддя, і як наслідок, повинна відповідати вимогам ст. 6 Конвенції. Судовий захист прав особи, як і діяльність суду, не може вважатися ефективним, якщо рішення суду не буде виконано або виконано неналежним чином і без подальшого контролю суду за їх виконанням.

Згідно зі статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

При виконанні судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.

Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, та іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Відповідно до статті 447 ЦПК України, частини першої статті 19, частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Колегія суддів відхиляє посилання ОСОБА_1 стосовно не зазначення у оскаржуваній постанові приватного виконавця відомостей про матеріали стін арештованого об`єкту нерухомого майна, поверх його розташування та ідентифікатор закінченого об`єкта будівництва, виходячи з такого.

Постанова приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Шуляченка М.Б. від 03 травня 2023 року ВП № НОМЕР_1 про опис та арешт майна боржника за виконавчим листом по справі №518/275/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів складена стосовно об`єкту нерухомості стояночного місця №60, що розташовано за адресою; АДРЕСА_1 .

Посилання скаржника п.2 ч.5 ст 56 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якого якщо опису підлягає будівля, споруда, приміщення, квартира у постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника обов`язково зазначаються: загальна площа, кількість кімнат (приміщень), їх площа та призначення, матеріал стін, кількість поверхів, поверх або поверхи, на яких розташоване приміщення (квартира), інформація про підсобні приміщення та споруди, ідентифікатор закінченого будівництвом об`єкта (для об`єктів, яким присвоєно ідентифікатор до проведення опису) є недоречними.

Так, згідно п. 2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затверджена Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №127 від 24 травня 2011 року (чинної на день постановлення оскаржуваної постанови приватного виконавця) приміщенням є частина внутрішнього об`єму будівлі, обмежена з усіх сторін захисними конструкціями - стінами або перегородками (у тому числі з вікнами і дверима) зі стелею (перекриттям) і підлогою, з можливістю входу і виходу.

Описане та арештоване майно боржника наведеним характеристикам не відповідає.

З технічного паспорту, копія якого міститься на а.с.33-34 на вказане майно та його фото знімків (а.с.36зворот-37) убачається, що це нерухоме майно стін не має, є двовимірним об`єктом та його технічні характеристик визначаються лише площею: 18 м2 та адресою розташування: АДРЕСА_1 , стояночне місце 60. А факт розташування такого майна на прилеглій території багатоквартирного будинку виключає можливість зазначення у, зокрема, оскаржуваній постанові поверху розташування паркомісця.

Безпідставними колегія суддів вважає і посилання скаржника на невручення його представнику, який був присутній при складанні оскаржуваної постанови, її копії, зважаючи на таке.

Відповідно до частини 5 статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» та пункту 13 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції від 02 квітня 2012 року №512/5, копія постанови про опис та арешт майна (коштів) надається сторонам виконавчого провадження.

Вказані норми передбачають, що якщо опис і арешт майна здійснюються за участю сторін виконавчого провадження їх представників, постанова про опис та арешт майна (коштів) складається в трьох примірниках. Перший примірник залишається у провадженні виконавця, інші - видаються під підпис сторонам виконавчого провадження.

З копії оскаржуваної постанови убачається, що адвокат Калаянов В.І. власним підписом засвідчив, що отримав копію відповідної постанови, що попри протилежні посилання скаржника, свідчить про дотримання приватним виконавцем наведених вище норм (а.с.158).

Зважаючи на наведене вище відхиляє колегія суддів і посилання ОСОБА_1 про не отримання ним особисто копії відповідної постанови, оскільки відповідно до частини 1 статті 16 Закону України «Про виконавче провадження» у цьому випадку від імені боржника копію постанови отримав його представник.

Щодо посилань скаржника на не зазначення в постанові приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Шуляченка М.Б. від 03 травня 2023 року ідентифікатору об`єкта будівництва та паспортних даний представника скаржника ОСОБА_1 - адвоката Калаянова В.І., колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до статті 447 ЦПК України та частини першої статті 19, частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, зокрема, якщо вважають, що рішенням, порушено їхні права чи свободи.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

У разі порушення, невизнання, оспорювання суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

Проте, як у поданій до суду першої інстанції скарзі на рішення приватного виконавця, так і у апеляційній скарзі ОСОБА_1 не обґрунтовує та взагалі не зазначає яке його суб`єктивне право було порушено внаслідок незазначення в оскаржуваній постанові приватного виконавця ідентифікатору об`єкта будівництва та паспортних даних адвоката Калаянова В.І.

Щодо незазначення у відповідній постанові приватного виконавця про роз`яснення сторонам виконавчого провадження або заставодержателю про можливість у 10-денний строк з дня винесення постанови досягти згоди щодо вартості майна та необхідність письмово повідомити про це виконавця, колегія суддів зауважує, що хоча постанова приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Шуляченка М.Б. від 03 травня 2023 року дійсно, у порушення п. 10 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, не містить відповідної відмітки, проте, вказаний недолік не вплинув на обізнаність сторін про можливість досягнення згоди щодо вартості майна та необхідність письмово повідомити про це виконавця.

Так, у клопотанні від 17 квітня 2023 року, поданому до приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Шуляченка М.Б., ОСОБА_1 цитує зміст наведеного пункту, а отже на день опису та арешту нерухомого майна згідно постанови від 03 травня 2023 року достеменно знає про відповідну можливість. Окрім того, як слушно зазначено стягувачем у відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 не стверджує, що роз`яснення не було проведено, а лише зазначає про невключення відмітки про це у постанові приватного виконавця від 03 травня 2023 року.

Безпідставними є також твердження ОСОБА_1 про порушення приватним виконавцем при складенні постанови від 03 травня 2023 року про опис та арешт майна частин 1 та 4 статті 8 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до яких реєстрація виконавчих документів, документів виконавчого провадження, фіксування виконавчих дій здійснюється в автоматизованій системі виконавчого провадження, порядок функціонування якої визначається Міністерством юстиції України, а рішення виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби виготовляються за допомогою автоматизованої системи виконавчого провадження. У разі тимчасової відсутності доступу до автоматизованої системи допускається виготовлення документів на паперових носіях з, подальшим обов`язковим внесенням їх до автоматизованої системи не пізніше, наступного робочого дня після відновлення її роботи.

Так, колегія судді звертає увагу на те, що абз. 2 пункту 3 Розділу VI Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 05 серпня 2016 року №2432/5, який, зокрема, цитує і сам скаржник, передбачено, що у разі здійснення виконавчої дії за межами органу державної виконавчої служби (офіса приватного виконавця) відомості про таку дію вносяться до Системи не пізніше наступного робочого дня після її проведення.

Таким чином, чинне законодавство не забороняє виконавцям виготовлення постанов про вчинення дій у виконавчому провадженні поза автоматизованою системою виконавчого провадження, а лише вимагає від виконавця, зокрема, у випадку здійснення виконавчої дії за межами органу державної виконавчої служби внесення до Системи відомостей про проведення такої дії.

При цьому, як зазначено самим скаржником, приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Шуляченко М.Б. вніс відскановану копію постанови про опис та арешт майна від 03 травня 2023 року, складену за межами офісу приватного виконавця, за місцезнаходженням майна боржника, на території біля будинку АДРЕСА_1 , до автоматизованої системи виконавчого провадження.

Окрім того у матеріалах скарги міститься копія відповідної постанови, яка внесена до автоматизованої системи виконавчого провадження, яка хоча дійсно і внесена виконавцем до Системи із пропуском визначного абз. 2 пункту 3 Розділу VI Положення строку, проте колегія суддів не убачає, а скаржником не зазначено про негативний влив і на яке право боржника мало наслідком таке порушення.

Доводи ж ОСОБА_1 про нескріплення постанови приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Шуляченка М.Б. від 03 травня 2023 року печаткою виконавця, а також про незазначення ним свої прізвища, ім`я, по-батькові, спростовуються змістом відповідної постанови (а.с.158).

Колегія суддів, ураховуючи усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бюрг та інші проти Франції" (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гору проти Греції" №2) [ВП], § 41" (Gorou v. Greece no.2), погоджується із висновком суду першої інстанції про правомірність оскаржуваних дій державного виконавця.

Доводи апеляційної скарги за своїм змістом та суттю є обгартуванням скарги на рішення приватного виконавця, і зводяться до суб`єктивного тлумачення скаржником норм права, та незгоди з висновками суду стосовно встановлених обставин, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, яким надано належну правову оцінку.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає вірним та обґрунтованим висновок суду про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 , з вказаних вище підстав.

Доказів які б спростували правильні висновки суду скаржником не надано.

Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення, з мотивів наведених у апеляційній скарзі.

У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду залишити без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367, 374,375 381-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Фрунзівського районного суду Одеської області від 22 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Повний текст постанови складено 29 квітня 2024 року.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді: В.В. Кострицький

М.В. Назарова