Постанова

від 18.06.2024 по справі 521/12125/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3967/24

Справа № 521/12125/23

Головуючий у першій інстанції Кодінцева С.В.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.06.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,

з участю секретаря Виходець А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Домущі Василя Сергійовича, представника ОСОБА_1 на рішення Болградського районного суду Одеської області від 07 грудня 2023 року, постановленого під головуванням судді Кодінцевої С.В., повний текст рішення складений 13 грудня 2023 року, у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей Кубейської сільської ради Болградського району Одеської області, Служба у справах дітей Одеської міської ради, Орган опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради про встановлення місця проживання дитини та перебування її на утриманні батька, -

в с т а н о в и в:

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення місця проживання дитини та перебування її на утриманні батька, зазначивши в якості заінтересованих осіб ОСОБА_2 , Службу у справах дітей Кубейської сільської ради Болградського району Одеської області, Службу у справах дітей Одеської міської ради, Орган опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради, в якій просив встановити юридичний факт, а саме факт самостійного виховання, перебування на утриманні та постійного проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1 та знаходиться на утриманні батька ОСОБА_4 .

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 зазначив, що під час перебування у цивільному шлюбі з ОСОБА_2 у них народилась дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заявник не проживає разом з ОСОБА_2 однією сім`єю, так як остання з 2018 року проживає за кордоном та не має можливості проживати зі своєю малолітньою донькою.

Їх спільна донька з часу виїзду матері за межі України, проживає разом з ним, та перебуває на його утримані.

ОСОБА_1 , як батько займається вихованням доньки самостійно, в повному обсязі допомагає з уроками, турбується про неї та забезпечує всім необхідним для її розвитку та навчання.

Усвідомлюючи свою особисту відповідальність за виховання та піклування дитини, з метою захисту прав та інтересів малолітньої доньки ОСОБА_3 , а також своїх прав як батька, йому необхідно встановити факт перебування дитини на його утримані та проживання з ним за адресою: АДРЕСА_1 .

Встановлення факту необхідно заявнику для здійснення заходів щодо лікування дитини, оздоровлення, безперешкодного переміщення з дитиною по країні, можливу зміну місця мешкання, тощо. Факт, який просить встановити заявник, є юридичним, оскільки від його встановлення залежить виникнення особистих прав заявника та можливість безперешкодної реалізації його особистих прав. Чинним законодавством не передбачений інший порядок його встановлення, він не пов`язаний з вирішенням спору про право та встановлення його іншим шляхом неможливе.

Зазначене стало приводом для звернення до суду, та заявник вважає за необхідне визначити місце проживання дитини з ним, з батьком, яка перебуває на його утриманні.

Рішенням Болградського районного суду Одеської області від 07 грудня 2023 року У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, адвокат Домущі В.С., представник ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, винести постанову, якою заяву задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки суд не взяв до уваги, що підставою звернення до суду є встановлення місця проживання дитини та перебування її на утриманні батька, а оскільки іншим шляхом не можливо підтвердити факт самостійного виховання дитини батьком, ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеною заявою.

Відзиву на апеляційну скаргу до суду надано не було.

Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення.

В судове засідання, призначене на 18 червня 2024 року учасники справи не з`явилися, були сповіщені належним чином (а.с. 208, 209-214).

Заяв, або клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, які не з`явилися в судове засідання та явка яких не визнавалась судом обов`язковою.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не перебували у зареєстрованому шлюбі.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_1 визнав себе батьком дитини, дав їй своє прізвище, по батькові, що підтверджується свідоцтвом про народження дитини серії НОМЕР_1 (а.с.12).

ОСОБА_1 не проживає разом з матір`ю дитини ОСОБА_2 однією сім`єю, так як вона з 2018 року проживає за кордоном та не має можливості проживати зі своєю малолітньою донькою.

Їх спільна донька з часу виїзду матері за межі України, проживає разом з заявником та перебуває на його утримані за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно довідки Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 15.03.2023 року № С7-41455-ф/л, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , в квартирі, яка на праві приватної власності належить матері малолітньої ОСОБА_5 - ОСОБА_2 (а.с.16, 93 зв.б.).

ОСОБА_1 зареєстрований згідно паспорту громадянина України серії НОМЕР_2 виданим Болградським РВ УМВС України в Одеській області від 09.11.1995 року за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.9-10) та згідно довідки виданої виконкомом Кубейської сільської ради Болградського району Одеської області від 14.08.2023 № 189 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 дійсно зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.90-91),але не проживає за даною адресою довготривалий період.

Згідно витягу з реєстру платників єдиного податку ОСОБА_1 , є підприємцем 2 групи, має банківський рахунок та здійснює свою господарську діяльність у АДРЕСА_4 (а.с.64), здійснює офіційно та сплачує податки, має фінансову можливість утримувати дитину та забезпечувати всім необхідним.

Відповідно до витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» виданої станом на 13.03.2023 року ОСОБА_1 не знятої чи непогашеної судимості немає (а.с.65).

Згідно довідки КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» Одеської обласної ради від 14.03.2023 виданою на ім`я ОСОБА_1 підтверджено, що останній не перебуває на психіатричному та наркологічному обліку (а.с.66).

Наразі малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 навчається в Одеському ліцеї № 101 І-ІІІ ступенів Одеської міської ради в 6-А класі (а.с.60).

Згідно психолого-педагогічної характеристика наданої на ім`я дитини ОСОБА_3 вона навчається в Одеському ліцеї № 101 І-ІІІ ступенів з 2-го класу, батьками дівчинки є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Дівчинка має основну групу здоров`я та чудово розвинена фізично та розумово, Софія проявляє інтерес до навчання та ставиться до своїх обов`язків старанно та наполегливо, підтримує дружні зв`язки з учнями класу, є учасницею ансамблю танцю «Браво».

Згідно декларації про вибір лікаря № 0001-1АЕ6-26АО, укладеної законним представником ОСОБА_1 його донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримує первинну медичну допомогу, у разі потреби, від сімейного лікаря ОСОБА_6 (а.с.20).

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , згідно паспорту громадянки України № НОМЕР_3 виданого органом 5114 від 18.10.2021 року, значиться зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_2 , згідно довідки Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 01.12.2021 року № К7-323737 (а.с.70).

Вказана квартира належить ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 19.09.2023 року (а.с.93 зв.б.).

Як вбачається з висновку Органу опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради мати дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 направила до служби у справах дітей Одеської міської ради заяву, в якій зазначила, що не має можливості проживати разом із донькою ОСОБА_3 , утримувати її та не заперечує проти постійного місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із батьком ОСОБА_1 (а.с.144).

Згідно з протоколом бесіди за номером телефону 0674875797 від 21.11.2023 року, складеного спеціалістами відділу забезпечення діяльності органу Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради ОСОБА_2 по теперішній час перебуває у Болгарії та не заперечує проти проживання дитини разом із батьком.

На засіданні комісії з питань захисту прав дітей Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради від 08.11.2023 року був присутній батько дитини ОСОБА_1 , який просив визначити місце проживання дитини разом із ним.

На підставі висновку Органу опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради, який затверджений рішенням Одеської міської ради від 19.07.2023 № 1283-VIII визначено місце проживання малолітньої дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відмовляючи у задоволені заяви ОСОБА_1 про встановлення місця проживання дитини та перебування її на утриманні батька, суд першої інстанції виходив із того, що встановлення факту спільного проживання батька з дитиною, виховання та утримання батьком дитини не породжує ті юридичні наслідки, про які зазначено у заяві, та від встановлення судом таких фактів не залежить виникнення, зміна особистих прав заявника як батька, про які він зазначив у заяві.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на наступне.

Частина перша ст. 16 ЦК України гарантує кожній особі право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У частині другій цієї статті наведено спосіб захисту цивільних прав та інтересів, який не є вичерпним.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження -це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: 5) встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частинами першою та другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Можна зробити висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

Відповідно до ч.1 ст.319 ЦПК України у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

Відповідно до ч.ч.2, 5 ст.150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Статтею 151 СК України визначено права батьків щодо виховання дитини.

Стаття 154 СК України закріплює перелік прав батьків по захисту дитини, а саме: батьки мають право на самозахист своєї дитини, повнолітніх дочки та сина. батьки мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень. Батьки мають право звернутися за захистом прав та інтересів дітей і тоді, коли відповідно до закону вони самі мають право звернутися за таким захистом.

Згідно з ч.ч. 1, 2, 4 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

За ч. 1 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Якщо ж мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом (ч. 1 ст. 161 СК України).

Судом вірно встановлено, що місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визначено за згодою її батьків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до ч.1 ст.160 СК України.

Вказаний факт сторонами не оспорювався.

З питань виховання дитини між батьками неврегульовані чи спірні питання також не виникають. Обидва погодилися на те, що донька буде проживати та перебувати на утриманні батька .

Звертаючись до суду з заявою, ОСОБА_1 просив встановити факт самостійного виховання, перебування на утриманні та постійного проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1 та знаходиться на утриманні батька ОСОБА_4 .

Мати дитини вказані факти не заперечувала, їх підтвердила та просила суд їх встановити.

Отже, заявник звернувся до суду з метою закріплення фактів, які ніким не оспорюються та не ставляться під сумнів.

Метою такого звернення до суду зазначив необхідність: захисту прав та інтересів дитини, своїх прав та прав її матері; отримання права на отримання пільг ним як батьком, у тому числі користуватися пільговим переважним правом на зарахування дитини до дитячого садочку, навчального закладу, отримання виплат на утримання дитини; звільнення матері від деяких обов`язків, пов`язаних з доглядом за дитиною і отриманням більше можливостей для працевлаштування або здійснення інших видів діяльності.

Частина перша ст. 319 ЦПК України зобов`язує суд у рішенні про встановлення факту, що має юридичне значення, серед іншого зазначити мету встановлення факту.

До сфери п.1 ч.2 ст.16 ЦК України також належать суміжні способи захисту прав, що не вносять змін до існуючих правовідносин. Зокрема, у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

На відміну від позовного провадження, окремому провадженню притаманні такі ознаки, які характеризують його структурну самостійність та прикладну значущість і які визначаються такою суттєвою ознакою, як безспірність розгляду справ, що віднесені до окремого провадження. Важливою також є не тільки конкретна мета встановлення факту, а його зв`язок із певним суб`єктивним матеріальним правом.

Важливе значення має вимога про обов`язкове зазначення у заяві мети встановлення юридичного факту, оскільки мета дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки.

Судом вірно зазначено, що встановлення фактів спільного проживання батька з дитиною, виховання дитини батьком та утримання батьком дитини не породжує ті юридичні наслідки, про які зазначено у заяві, та від встановлення судом таких фактів не залежить виникнення, зміна особистих прав заявника як батька, про які він зазначив у заяві.

Також суд дійшов до обґрунтованого висновку, що у даній справі не встановлено фактів порушення особистих прав заявника, які б підлягали захисту у судовому порядку в обраний заявником спосіб, та необхідність, дійсну мету встановлення (підтвердження) судом вказаних фактів.

На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні, прийшов до обґрунтованого висновку про залишення заяви без задоволення.

Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги адвоката Домущі В.С., представника ОСОБА_1 про те, що висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки суд не взяв до уваги, що підставою звернення до суду є встановлення місця проживання дитини та перебування її на утриманні батька, а оскільки іншим шляхом не можливо підтвердити факт самостійного виховання дитини батьком, ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеною заявою, колегія суддів залишає без задоволення, оскільки факт проживання дитини разом з батьком беззаперечно підтверджується доказами, наданими заявником, потреба у додатковому встановленні таких фактів судом не доведена, а утримання дитини батьком є законним обов`язком та не потребує встановлення судом з тією метою, про яку зазначив заявник.

Крім того, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).

Зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення.

Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.

Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу адвоката Домущі Василя Сергійовича, представника ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Болградського районного суду Одеської області від 07 грудня 2023 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 25 червня 2024 року.

Головуючий

---

О.С. Комлева

Судді

---

Л.М. Вадовська

---

Є.С. Сєвєрова