Постанова

від 06.06.2024 по справі 508/816/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1977/24

Справа № 508/816/21

Головуючий у першій інстанції Горобець В.Л.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.06.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого судді Сєвєрової Є.С.,

суддів: Вадовської Л. М., Комлевої О.С.,

за участю секретаря Малюти Ю.С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - ТОВ «ЄВРОС», ТОВ «Раліївка», ТОВ «Пальміра Грей»,

треті особи - Зеленогірська територіальна громада, Татарбунарська територіальна громада

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського районного суду Одеської області від 22.06.2023, у складі судді Горобця В.Л.

встановив:

В листопаді 2021 ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського районного суду Одеської області з позовом до ТОВ «ЄВРОС», ТОВ «Раліївка», ТОВ «Пальміра Грейн» про визнання договору оренди землі недійсним, відшкодування вартості одержаного, в результаті його визнання недійсним, та скасування рішень про державну реєстрацію договорів оренди й суборенди землі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 26.11.2020 ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом №1156 від 26.11.2020 набув право власності на земельну ділянку (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва), площею 7,964 га, яка розташована на території нинішньої Стрюківської територіальної громади, Березівського району, Одеської області (кадастровий номер земельної ділянки: 5123584500:01:001:0058).

Дана земельна ділянка була отримана ним в порядку спадкування, згідно з заповітом від 21.12.2013, заповідачем у якому є його бабуся - ОСОБА_2 З 2001 по 2008 роки діяв укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «ЄВРОС» договір оренди вищевказаної земельної ділянки.

У грудні 2008 ТОВ «ЄВРОС» виявив намір повторно укласти договір оренди даної земельної ділянки, проте, з огляду на наявні помилки (в тому числі, у зазначених паспортних даних), останньому було відмовлено. Таким чином, починаючи з 2008 жодних договорів оренди землі з ТОВ «ЄВРОС» не укладалось та інших відповідних документів не підписувалось.

Однак була наявна усна домовленість з ТОВ «ЄВРОС» про подальше користування ним зазначеною земельною ділянкою без укладення договору оренди, проте, з певною оплатою за таке користування.

Також 01.11.2019 в присутності свідків, з огляду на хворобу, на прохання бабусі - ОСОБА_2 було оформлено довіреність (строком на 5 років), з метою забезпечення представництва позивачем її інтересів.

У грудні 2019 позивач вирішив звернутись до ТОВ «ЄВРОС» з пропозицією все таки укласти договір оренди та отримати вищевказані кошти за користування земельною ділянкою за 2019 рік. Прибувши до приміщення, в якому розташоване ТОВ «ЄВРОС», бухгалтер товариства, повідомив про наявність договору оренди землі, укладеного нібито між ОСОБА_2 та даним ТОВ, а також - про те, що в ТОВ виникли фінансові труднощі. На вимогу надати оригінал такого договору, йому було надано лише його копію та копію акту приймання-передачі земельної ділянки в оренду від 01.12.2015 року, не завірені в передбаченому законом порядку. Оригінали зазначених документів знаходяться у ТОВ «ЄВРОС». У цей же час позивач заявив про те, щоб дане ТОВ припинило користування зазнаною земельною ділянкою, проте, ним вимогу було залишено поза увагою.

Від інших орендодавців, які надавали земельні ділянки в оренду ТОВ «ЄВРОС», позивачу, стало відомо про те, що орендну плату вони не отримують, а ділянками користується інша юридична особа (без їх відома), що стало приводом для відповідних звернень до правоохоронних органів про вчинення кримінальних правопорушень як ним (з підстав користування вказаною земельною ділянкою невідомим товариством та підробленням підпису ОСОБА_2 у відповідному договорі оренди), так і ними. Як наслідок, Миколаївським ВП Лиманського ВП ГУНП в Одеській області (на той час) було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12019160370000114 про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 1, 4 ст. 358 Кримінального кодексу України. В рамках даного провадження проведено ряд процесуальних дій, досудове розслідування триває. Відтак, саме в цей час, вперше ознайомившись з вказаним договором від 01.12.2015, позивачу стало відомо про підстави для визнання його недійним.

Щодо підстав для визнання договору оренди землі від 01.12.2015 та договору суборенди землі від 02.08.2019 недійсними. Вважає, що договір оренди землі від 01.12.2015 та договір суборенди землі від 02.08.2019 (як похідний від договору оренди) мають бути визнані недійсними, оскільки, ознайомившись із договором від 01.12.2015, а також проаналізувавши детально підпис у графі «Орендодавець», він переконаний у тому, що його бабуся - ОСОБА_2 його не проставляла. Відтак, вбачається відсутність волевиявлення на укладення даного договору. ОСОБА_2 фізично була не в змозі підписати зазначений договір, адже на той час - 01.12.2015 у неї вже було діагностовано хворобу Паркінсона (один із симптомів якої - тремор (тремтіння рук), що підтверджується наступними документами: копією заповіту від 21.12.2013, в якому зазначено про неможливість у зв`язку з хворобою, його підписати; копією заключення ВВК №18 від 15.02.2017, у якому вказується на наявність хвороби та копією довіреності від 18.08.2008, яка була підписана бабусею на момент хвороби ( помітні особливості підпису особи з тремором ); довіреністю від 01.11.2019, в якій нотаріусом зазначено, що у зв`язку з тремтінням рук, викликаним хворобою, ОСОБА_2 не в змозі підписати документ. Водночас наголошує на тому, що підпис у графі «Орендодавець» в договорі від 01.12.2015 є досить чітким та рівномірним. Факт не укладення договору з ОСОБА_2 привів до того, що у ньому відсутні всі істотні умови, передбачені ст. 15 Закону України «Про оренду землі» (зокрема, ті, що стосуються орендної плати). Також у договорі наявний пункт 30, який передбачає право орендаря передати земельну ділянку в заставу та вносити до статутного фонду права оренди земельної ділянки, з яким би не погодились ані позивач, ані ОСОБА_2 у випадку укладення такого договору. З 2019 року орендна плата за користування земельною ділянкою не сплачується. Крім того, з витягу від 08.10.2020 позивачу стало відомо про те, що даний договір оренди від 01.12.2015 було зареєстровано 24.12.2016, запис №18399850, ЦНАП при Татарбунарській районній державній адміністрації Одеської області. А також про те, що 02.08.2019 ТОВ «ЄВРОС» передав земельну ділянку в суборенду ТОВ «РАЛІЇВКА», номер запису в реєстрі: 34334086 від 22.11.2019 року, зареєстрований державним реєстратором Гвоздавської сільської ради Любашівського району. 30.06.2020 ТОВ «РАЛІЇВКА» було затверджено розподільчий баланс, виділено частку статутного капіталу (до якого входить право користування даною ділянкою) та, як наслідок, створено ТОВ «ПАЛЬМІРА ГРЕЙН». Таким чином, договір суборенди землі від 02.08.2019 (суборендатор - ТОВ «РАЛІЇВКА») позивач просить визнати недійсним, як такий, що є «похідним» від договору оренди від 01.12.2015, який було укладено, в тому числі, за відсутності вільного волевиявлення ОСОБА_2 . Також просить скасувати рішення від 24.12.2016 про державну реєстрацію договору оренди та скасувати рішення від 22.11.2019 про державну реєстрацію договору суборенди.

По 2018 рік включно ТОВ «ЄВРОС» оплатило користування земельною ділянкою, незаконне користування нею розпочалось з 01.01.2019.

Крім того, з 2019 по 2021 рік відбувались незаконні передання земельної ділянки в суборенду ТОВ «РАЛІЇВКА», підтвердженням чого є вказані вище витяги та лист від ТОВ «РАЛІЇВКА». Так як з 01.01.2019 набула чинності загальнонаціональна (всеукраїнська) нормативно-грошова оцінка земельних ділянок сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, яка є базою оподаткування земельним податком та орендною платою, було отримано витяг щодо нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, згідно з яким нормативно грошова оцінка вищевказаної ділянки підтверджена відповідною оцінкою, яка склала 241 827, 85 грн. Позивач вважає, що стягненню підлягає 12% від вартості земельної ділянки, площею 7,964 га, за незаконне користування починаючи з 2019 року (обрання такого відсотку обґрунтовується тим, не укладення договору від 01.12.2015 призвело до вказання такого відсотку, в якому має вноситись орендна плата, який був би неприйнятним для орендодавця).

З огляду на викладене, позивачем визначено розрахунок сум, що підлягають стягненню:

1) за незаконне користування у 2019 році - 29019, 34 грн (12%: 100*241 827, 85 грн);

2) за незаконне користування у 2020 році - 29019,34 грн( 12%: 100*241 827, 85 грн);

3) за незаконне користування у 2021 році - 29019, 34 грн (12%: 100*241 827, 85 грн).

Додатково необхідним є розрахунок пені за невнесення плати за користування земельною ділянкою. Відповідно до п. 14 договору оренди від 01.12.2015, у разі невнесення плати в строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,01 (одна сота) відсотку несплаченої суми за кожний день прострочення. Таким чином, пеня за 2019 складає 1058, 5 грн., за 2020 - 1061, 4 грн., за 2021 - 1058, 5 грн. Загалом сума, яка підлягає стягненню, складає 90 236, 42 грн.

Дану суму позивач просить стягнути солідарно з ТОВ «ЄВРОС», ТОВ «ПАЛЬМІРА ГРЕЙН», ТОВ «РАЛІЇВКА», оскільки останні два зазначені товариства також незаконно користувались зазначеною земельною ділянкою.

Рішенням Миколаївського районного суду Одеської області від 22.06.2023 у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з наведеним рішенням ОСОБА_1 оскаржив його до суду апеляційної інстанції.

Позивач посилається на те, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без належного дослідження матеріалів справи. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що суд відмовляючи у задоволені позову в основу оскаржуваного рішення фактично поклав лише одну обставину, а саме те, що договір оренди землі від 01.12.2015, який позивач просить визнати недійсним було розірвано рішенням Миколаївського районного суду Одеської області від 07.12.2021. При цьому судом не було наведено правових норм, які б виключали можливість звернення до суду з відповідним позовом, якщо такий договір був розірваний до розгляду таких вимог судом, зокрема судом не враховано правову позицію, викладену Верховним судом у справі №394/301/19, відповідно до якої розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним, так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.

Також в обґрунтування доводів апеляційної скарги, ОСОБА_1 посилається на те, що договір оренди землі від 01.12.2015 та договір суборенди землі від 02.08.2019 мають бути визнані недійсними та підлягають скасуванню, оскільки ознайомившись із договором від 01.12.2015, а також проаналізувавши детально підпис у графі «Орендодавець», він переконаний у тому, що його бабуся ОСОБА_2 його не проставляла. Крім того, за життя, бабуся жодного разу йому не говорила про те, що укладала відповідний договір оренди землі. Крім того, на думку скаржника, з ТОВ «ЄФРОС», ТОВ «Пальміра Грейн» та ТОВ «РАЛІЇВКА» слід стягнути солідарно вартість одержаного, в результаті визнання договору оренди недійсним, оскільки останні два товариства незаконно користувалися зазначеною земельною ділянкою.

На адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу від сторін не надходив, однак відповідно до положень ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судове засідання, призначене на 06.06.2024 з`явився: представник скаржника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , інші учасники справи до суду не з`явилися, хоча були повідомлені належним чином, у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується письмовими матеріалами справи, заяв про відкладення розгляду справи не надали.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представника скаржника, дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Встановлено, що відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ОД № 003824 від 15.08.2003, ОСОБА_2 є власником земельної частки (паю) площею 7,96 га на території ( Т. 1 а.с. 17).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла ( Т. 1 а.с. 18).

За життя 21.12.2013 ОСОБА_2 склала заповіт, яким земельну ділянку (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва), площею 7,964 га, яка розташована на території Стрюківської сільської ради Миколаївського району Одеської області (кадастровий номер земельної ділянки: 5123584500:01:001:0058) заповіла своєму онукові ОСОБА_1 ( Т. 1 а.с. 20).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом власником земельної ділянки (для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ), площею 7,964 га, яка розташована на території Стрюківської сільської ради Миколаївського району Одеської області ( кадастровий номер земельної ділянки: 5123584500:01:001:0058) є ОСОБА_1 ( Т. 1 а.с. 16).

01.12.2015 між ОСОБА_2 та ТОВ «ЄВРОС» було укладено договір оренди земельної ділянки ( для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ), площею 7,964 га, яка розташована на території Стрюківської сільської ради Миколаївського району Одеської області ( кадастровий номер земельної ділянки: 5123584500:01:001:0058) строком на 11 років ( Т. 1 а.с. 21-23).

Відповідно до висновку ВКК від 15.02.2017 року № 18 ОСОБА_2 мала інвалідність І-А групи ( Т. 1 а.с. 33).

Відповідно до витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 7,964 га, яка розташована на території Стрюківської сільської ради Миколаївського району Одеської області ( кадастровий номер земельної ділянки: 5123584500:01:001:0058), яка належала покійній ОСОБА_2 у спадок яку прийняв ОСОБА_1 складає 241827,85 гривень ( Т. 1 а.с. 42-43).

З рішення Миколаївського районного суду Одеської області від 07.12.2021 справа №508/183/20 видно, що позивач ОСОБА_1 звертався до суду з позовною заявою до відповідача ТОВ «ЄВРОС» про розірвання договору оренди землі від 01.12.2015, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «ЄВРОС», а саме на земельну ділянку ( для ведення товарного сільськогосподарського виробництва), площею 7,964 га, яка розташована на території Стрюківської сільської ради Миколаївського району Одеської області (кадастровий номер земельної ділянки: 5123584500:01:001:0058). Згідно рішення суду договір оренди землі від 01.12.2015, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «ЄВРОС» розірвано ( Т. 2 а.с.144-164).

Відмовляючи в задоволенні позову суд виходив з того, що визнання недійсним договору оренди землі, який вже розірвано і скасовано його реєстрацію, як пояснив в судовому засіданні сам позивач, буде суперечити вимогам закону.

Проте такі висновки на законі не ґрунтуються, погодитися з такими мотивами відмови в задоволенні позову неможна, виходячи з наступного.

У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України).

Частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі визнання недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За приписами частини третьої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною першою статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Відповідно до статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Договір оренди земельної ділянки укладається в письмовій формі (стаття 14 Закону України «Про оренду землі»).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Істотні умови договору оренди визначені в статті 15 Закону України «Про оренду землі» і за згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладання) і настання відповідних наслідків.

Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 394/301/19, де зазначено: «вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Якщо предметом спору у справі є недійсність договору і такий договір визнається недійсним з моменту вчинення, укладення сторонами додаткової угоди про припинення такого договору та повернення майна не може розцінюватися як підстава для припинення провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета. Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.

З огляду на зазначене у постанові від 27 листопада 2018 року у справі№ 12-112гс18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року у справі №918/144/15 (провадження№ 3-1143гс15), оскільки розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення в майбутньому з позовом про визнання такого договору недійсним».

Отже, судом першої інстанції не враховані такі висновки суду, викладені в постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі №394/301/19 та які є обов`язковими до застосування.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції, як на підставу для відмови у задоволенні позову, помилково послався на те, що визнання недійсним договору оренди землі, який вже розірвано і скасовано його реєстрацію, буде суперечити вимогам закону, оскільки не врахував, що розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним.

Водночас вимоги позивача не можуть бути задоволені, виходячи з наступного.

Так, статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги до правочинів. Зокрема, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати внутрішній волі, а правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Їх невиконання є підставою для визнання правочинів недійсними.

Обґрунтовуючи підстави для визнання договору оренди землі недійсним та наступні договори, позивач посилався на те, що договір ОСОБА_2 не підписувався.

Проте, обставини не підписання договору особою можуть бути встановлені на підставі висновку експертизи, проте такі докази не надані та клопотання про призначення експертизи, ухвалою Миколаївського районного суду Одеської області від 25.04.2023 залишено за заявою позивача судом без розгляду (Том ІІ: а.с. 83, 83 зворот).

Таким чином вимоги позову не доведені.

Інші доводи позивача як то: відсутність фізичної можливості підписати договір внаслідок хвороби підставою визнання недійсним договору бути не можуть, оскільки надані на підтвердження цих обставин докази: копія заповіту від 21.12.2013, копія заключення ВВК №18 від 15.02.2017, довіреність від 01.11.2019 не відносяться до періоду, який є предметом перевірки, а рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зазначення в договорі невірних відомостей щодо паспортних даних ОСОБА_2 , розбіжності в написанні прізвища в літері можуть бути помилкою, а тому достовірно стверджувати що це є ознакою неукладення договору неможливо.

Передача земельної ділянки в суборенду ТОВ «Раліївка» та наступні дії у вигляді створення ТОВ «Пальмира Грейн» з врахуванням частки, внесеної до статутного капіталу є діями, які не впливають на дійсність договору оренди.

Щодо відсутності в договорі істотної умови - ціни, то таке спростовується змістом договору, а саме п.9 (а.с.21,т.1).

Вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію договору оренди та скасування рішення про державну реєстрацію договору суборенди є похідними від первісних вимог, тому задоволенню не підлягають.

Також не підлягають задоволенню вимоги про відшкодування вартості одержаного в результаті визнання договору недійсним, оскільки право на відшкодування обумовлене недійсністю договору, однак у задоволенні таких вимог відмовлено.

Враховуючи, що суд першої інстанції прийшов до правильно висновку про відмову в задоволенні позову, але невірно зазначив підстави, апеляційний суд змінює судове рішення, але виключно у частині правового обґрунтування мотивів його прийняття.

Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції необхідно змінити, виклавши мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Миколаївського районного суду Одеської області від 22.06.2023 змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови, в решті залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 25.06.2024

Головуючий: Є.С. Сєвєрова

Судді: Л.М. Вадовська

О.С. Комлева