Постанова

від 25.06.2024 по справі 227/2861/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4733/24 Справа № 227/2861/23 Суддя у 1-й інстанції - Притуляк С. А. Суддя у 2-й інстанції - Тимченко О. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2024 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Головуючого судді Тимченко О.О.,

Суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.

за участю секретаря судового засідання Бортник В.А.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

відповідачі Шахівська сільська рада Покровського району Донецької області, Шахівська сільська військова адміністрація Покровського району Донецької області

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу № 227/2861/23за позовом ОСОБА_1 до Шахівської сільської ради Покровського району Донецької області та Шахівської сільської військової адміністрації Покровського району Донецької області про визнання права власності за набувальною давністю,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ,

на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 02 лютого 2024 року(суддя Притуляк С. А.),в приміщенні Добропільського міськрайонного суду Донецької області,

В С Т А Н О В И В:

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ

В жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеним позовом, в обґрунтування якого послалась на те, що з 2010 року, за домовленістю з сільським керівництвом с. Дорожнє Никанорівської сільської ради Добропільського району Донецької області, для потреб з зайняття сільськогосподарським виробництвом, вона стала займати та користуватися покинутим житловим приміщенням, а саме житловим будинком АДРЕСА_1 . В даному будинку позивач проживає, без реєстрації, разом із чоловіком - ОСОБА_2 та спільною дитиною, вони ведуть спільне господарство, проводили ремонт житлового будинку і присадибних побудов та споруд. Вважає, що починаючи з 2010 року по теперішній час, тобто більше 10 років, вона добросовісно, відкрито, безпосередньо володіє та користується чужим майном, утримуючи його. На момент звернення до суду з позовом, вказане домоволодіння нікому не належить, Шахівська сільська рада відмовила їй у визнанні за нею права власності, роз`яснивши її право на звернення до суду із позовом про визнання права власності за набувальною давністю.

Просила суд визнати за нею право приватної власності за набувальною давністю на житловий будинок АДРЕСА_1 .

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Добропільський міськрайонний суд Донецької області від 02 лютого 2024 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішення мотивоване тим, що позивачем не доведено належним чином існування жодної із умов, з якими закон пов`язує можливість набуття права власності за набувальною давністю на нерухоме майно.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

В апеляційній скарзі, поданій до апеляційного суду, позивачка ОСОБА_1 посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування усіх фактичних обставин справи, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що на сьогоднішній день вона добросовісно, безпосередньо володіє та відкрито користується житловим будинком АДРЕСА_1 , доглядає за будинком та утримує його, робить поточний ремонт, оскільки проживає та працює в селі Дорожнє, Шахівської сільської ради, Покровського району Донецької області. Інших осіб, які мали б право на дане нерухоме майно, крім неї немає. Не вбачається ніяких обставин, які б порушували права інших осіб та перешкоджали визнати за нею права власності за набувальною давністю на спірне нерухоме майно. Разом з тим, суд першої інстанції визнав встановленими обставини, що мають значення для справи, які не доведені та допустив порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Вважає безпідставними посилання суду першої інстанції про залучення в якості третіх осіб ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які в технічному паспорті на житловий будинок приватного житлового фонду по АДРЕСА_1 , зазначені як власники, оскільки, ні вона, ні сільське керівництво с. Дорожнє Никанорівської сільської ради Донецької області про місце знаходження зазначених осіб ніякою достовірною інформацією не володіють.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Позивачка ОСОБА_1 та представник позивачки ОСОБА_5 в судове засідання не з`явились, подали до суду заяву, в якій просили розгляд справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 проводити без участі позивача та її представника, рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Суд ухвалив, розглядати справу у відсутність сторін, які не з`явились, оскільки відповідно до положень частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

ОСОБА_1 з 2010 року, за домовленістю з сільським керівництвом с.Дорожнє Никанорівської сільської ради Добропільського району Донецької області, для потреб з зайняття сільськогосподарським виробництвом, займає та користується покинутим житловим приміщенням, а саме житловим будинком АДРЕСА_1 .

Позивачка надала копію технічного паспорту на житловий будинок приватного житлового фонду по АДРЕСА_1 , в якому як власники вказані ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , зазначивши, що вказані особи давно померли, однак жодних доказів не було надано.

Згідно довідки старости сіл Шахівської сільської ради Покровського району Донецької області від 12.10.2023р. за №51 будівля за адресою: АДРЕСА_1 не перебуває на балансі сільської ради.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА

Відповідно до частин 1, 3 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належним чином існування жодної із умов, з якими закон пов`язує можливість набуття права власності за набувальною давністю на нерухоме майно.

Такий висновок суду першої інстанції є правильним та ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом (частина перша статті 344 ЦК України).

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнішній строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна, повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Для нерухомого майна тривалість володіння складає десять років.

Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18), а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18), від 22 лютого 2021 року у справі № 607/21758/19 (провадження № 61-18513св20).

За набувальною давністю може бути визнане право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено (постанова Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц).

Колегія суддів виходить з того, що позивачкою не надано належних доказів на підтвердження добросовісного користування нею спірного житлового будинку протягом 10 років відповідно до умов, які надають їй можливість набути право власності на дане майно за набувальною давністю.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що доводи позивача про те, що вона добросовісно, відкрито та безперервно володіє спірним житловим будинком, утримує його у належному стані, а тому є всі підстави для визнання за нею права власності на житловий будинок за набувальною давністю, є безпідставними, оскільки сам по собі факт користування позивачкою житловим будинком не є підставою для виникнення у ОСОБА_1 права власності за набувальною давністю.

При цьому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено добросовісності заволодіння спірним житловим будинком.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, враховуючи вказані норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності за набувальною давністю.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Крім того, доводи апеляційної скарги не підтверджуються належними і достатніми доказами. В свою чергу, за частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothersv. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorouv. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для скасування судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги відсутні, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції, без змін.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 02 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий: О.О.Тимченко

Судді: Я.М.Бондар

В.П.Зубакова