Постанова

від 10.06.2024 по справі 910/10198/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2024 р. Справа№ 910/10198/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Кропивної Л.В.

Руденко М.А.

при секретарі судового засідання Гуменюк І.О.,

за участю представників:

від позивача - Куришко І.І., Ковальчук Л.П.,

від відповідача - Нейрановський А.О.,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Деко Люкс" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2024 у справі №910/10198/23 (суддя Зеленіна Н.І., повний текст складено 14.03.2024) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Даніком Груп" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Деко Люкс" про стягнення 1 359 560,78 грн.

ВСТАНОВИВ наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Даніком Груп" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Деко Люкс" про стягнення 1 359 560,78 грн.

Так, позивач, посилаючись на відмову від договору підряду, укладеного у спрощений спосіб, на підставі частини 4 статті 849 ЦК України, вказує на наявність підстав для повернення грошових коштів у розмірі 1 359 560,78 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.02.2024 у справі №910/10198/23 позовні вимоги задоволено; вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 1 359 560,78 грн.

Суд першої інстанції, вказавши, що відповідач доказів, які б підтверджували виконання робіт чи повернення попередньої оплати за невиконані роботи в сумі 1 359 560,78 грн не надав, доводів позивача не спростував, дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 359 560,78 грн є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення суду та прийняти нове рішення, яким відмовити в повному обсязі у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на виконання ним робіт на суму попередньої оплати.

В судовому засіданні представником апелянта заявлено усне клопотання про долучення доказів.

В письмову вигляді вказаного клопотання до суду подано не було.

Одночасно, представник апелянта просив поновити строк на подання вказаного клопотання, без наведення його мотивування щодо поважності причин пропуску.

Колегія суддів, дійшла висновку про залишення його без розгляду, з огляду на наступне.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Деко Люкс" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2024 у справі №910/10198/23.

При цьому, вказаною ухвалою учасникам справи встановлено строк для подання відзивів, заперечень на апеляційну скаргу та інших заяв/клопотань протягом 15 днів з моменту отримання даної ухвали.

Зазначена ухвала була доставлена до електронного кабінету Товариства з обмеженою відповідальністю "Деко Люкс" 01.05.2024 22:00.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення (абз. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України).

Таким чином, датою вручення апелянту ухвали від 29.04.2024 є 02.05.2024.

Отже, з 03.05.2024 розпочався перебіг, встановленого судом, 15-тиденного строку для подання, зокрема, клопотань.

Відповідно 17.05.2024 вказаний строк сплив.

Клопотання про долучено доказів було заявлено апелянтом 10.06.2024, тобто із пропуском 15-тиденного строку.

При цьому, про поважність причин неподання вказаного клопотання у встановлений судом строк, заявник не вказав, а лише заявив клопотання про поновлення строку на його подання.

Водночас, згідно із частиною 1 статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

З правового контексту наведеної норми слідує, що законодавець не передбачив обов`язку суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки у кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме причини такий строк було порушено скаржником, чи є ця причина поважною та чи підлягає він поновленню.

Вирішення питання про поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень суду, який може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і поновити пропущений строк, крім випадків, передбачених ГПК України.

Суд може поновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини поновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не зважати на який було би несправедливим і таким, що суперечить загальним засадам законодавства.

Для поновлення процесуального строку суд має встановити відповідні обставини, задля чого заявник має довести суду їх наявність та непереборність, у зв`язку з тим, що фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватись як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого визначення законодавцем кожного з процесуальних строків.

На особу, яка звертається з відповідною заявою, з огляду на вимоги статей 13, 74 ГПК України, покладається обов`язок довести ті обставини, на які остання посилається як на підставу для поновлення пропущеного процесуального строку. Без доведення заявником таких обставин підстави для поновлення пропущеного строку та розгляду відповідної заяви у суду відсутні.

Отже, у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

Враховуючи не доведення заявником поважності причин пропуску строку на подання клопотання, колегією суддів відмовляється у його поновленні, а клопотання про долучення доказів залишається без розгляду.

Так, відповідно до статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Представник апелянта - відповідача у справі в судовому засіданні надав пояснення, якими підтримав апеляційну скаргу.

Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

ТОВ "Деко Люкс" виставило ТОВ "Даніком Груп" для оплати рахунки-фактури: №ДЛ-0000073 від 20.07.2020 на суму 300 006,00 грн; №ДЛ-0000074 від 20.07.2020 на суму 280 005,60 грн; №ДЛ-0000075 від 20.07.2020 на суму 319 206,38 грн; №ДЛ-0000106 від 28.10.2020 на суму 60 030,00 грн; №ДЛ-0000037 від 05.04.2021 на суму 40 000,80 грн; №ДЛ-0000040 від 09.04.2021 на суму 10 080,00 грн; №ДЛ-0000059 від 26.05.2021 на суму 50 232,00 грн; №ДЛ-0000067 від 11.06.2021 на суму 300 000,00 грн.

ТОВ "Даніком Груп" здійснило оплату вказаних рахунків-фактур на загальну суму 1 359 560,78 грн, що підтверджуєтеся банківськими виписками за період з 01.07.2020 по 01.07.2021.

27.03.2023 позивач направив, а 30.03.2023 відповідач отримав повідомлення про відмову в односторонньому порядку від договору, укладеного на підставі рахунків-фактур №ДЛ-0000073 від 20.07.2020, №ДЛ-0000074 від 20.07.2020, №ДЛ-0000075 від 20.07.2020, №ДЛ-0000106 від 28.10.2020, №ДЛ-0000037 від 05.04.2021, №ДЛ-0000040 від 09.04.2021, №ДЛ-0000059 від 26.05.2021 та №ДЛ-0000067 від 11.06.2021, а також вимогу про повернення грошових коштів у розмірі 1 359 560,78 грн. (т.1, а.с.8-9, 15).

Враховуючи неповернення відповідачем позивачу коштів у розмірі 1 359 560,78 грн., останній звернувся до суду з даним позовом про їх стягнення.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог, з огляду на наступне.

Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами-юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частини 1 та 7 статті 179 Господарського кодексу України).

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (частини 1 та 2 статті 837 Цивільного кодексу України).

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами (частини 1 та 2 статті 843 Цивільного кодексу України).

Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту (стаття 846 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частини 1 та 2 статті 640 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною другою статті 642 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Таким чином, між сторонами було укладено договір підряду у спрощений спосіб, на підставі якого між сторонами виникли правовідносини щодо виконання робіт, у яких відповідач, надавши позивачеві рахунок-фактуру взяв на себе обов`язки підрядника, а позивач, оплативши зазначений рахунок та вчинивши конклюдентну дію, взяв на себе права та обов`язки замовника.

Так, права замовника під час виконання роботи підрядником передбачені статтею 849 ЦК України, відповідно до якої:

замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника (частина перша статті);

якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків (частина друга статті);

якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника (частина третя статті);

замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору (частина четверта статті).

Правовий аналіз частин 2 - 4 статті 849 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що вони встановлюють три окремі (самостійні) підстави для відмови замовника від договору підряду та, відповідно, різні правові наслідки такої відмови.

Так, зокрема, частина 4 зазначеної статті встановлює безумовне право замовника відмовитися від договору (без будь-яких причин та умов), але з обов`язком саме замовника виплатити підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувати підряднику збитки, завдані розірванням договору. Тобто, вказана правова норма презюмує правомірність дій підрядника при виконанні договору і саме тому в разі відмови від договору виникає обов`язок замовника виплатити підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувати його збитки, на відміну від пункту 2 цієї норми, яка врегульовує право замовника на відмову якраз у випадку невиконання зобов`язань підрядником.

Отже, в залежності від підстави розірвання договору підряду настають різні правові наслідки захисту сторонами такого договору своїх прав та інтересів у процесі його виконання.

Подібні за замістом висновки наведені в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 16.03.2020 у справі №910/2051/19.

У даному випадку позивач в якості правової підстави позову посилається на реалізацію ним безумовного права на відмову від договору в порядку частини 4 статті 849 ЦК України. Наведена підстава вказана ним також у повідомленні про розірвання договору.

Згідно висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 27 жовтня 2021 року у справі №910/16684/19, застосування способу захисту прав замовника у вигляді повернення підрядником передоплати як безпідставно набутого майна у порядку статті 1212 ЦК України є можливим у випадку реалізації замовником безумовного права на відмову від договору у порядку частини 4 статті 849 ЦК України, тобто за відсутності прострочення з боку підрядника.

Позивач ані в позові, ані в повідомленні про розірвання договору не вказує про прострочення з боку підрядника.

Таким чином, колегія суддів погоджується із застосуванням позивачем способу захисту прав замовника у вигляді повернення підрядником передоплати як безпідставно набутого майна у порядку статті 1212 ЦК України.

Згідно із частиною 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави, що в цьому спорі і відбулося.

Стосовно доводів апелянта про виконання ним робіт, слід зазначити наступне.

Так, відповідачем долучено до матеріалів справи копії актів здачі-прийняття робіт на загальну суму 899 232 грн, а саме: №19 від 20.07.2020 на суму 49 500,00 грн, №24 від 23.07.2020 на суму 49 640,00 грн, №27/03-2020 від 27.07.2020 на суму 48 880,00 грн, №27 від 31.07.2020 на суму 49 120,00 грн, №1 від 04.08.2020 на суму 50 040,00 грн, №3 від 07.08.2020 на суму 65 628,00 грн, №5 від 14.08.2020 на суму 65 640,00 грн, №7 від 19.08.2020 на суму 65 252,00 грн, №10 від 27.08.2020 на суму 49 100,00 грн, №13 від 31.08.2020 на суму 49 128,00 грн, №1 від 04.09.2020 на суму 65 884,00 грн, №4 від 09.09.2020 на суму 49 400,00 грн, №7 від 18.09.2020 на суму 65 468,00 грн, №10 від 22.09.2020 на суму 65 616,00 грн, №12 від 28.09.2020 на суму 49 560,00 грн, №15 від 30.09.2020 на суму 61 736,00 грн.

Із змісту наданих актів здачі-приймання робіт вбачається, що підставою для проведення робіт визначено договір №27/03-2020 від 27.03.2020. Разом з тим, посилання на рахунки-фактури, які виставлялися для оплати позивачу, у наданих актах здачі-приймання - відсутні.

Окрім того, із долученої копії виписки по рахунку позивача за період з 01.07.2020 по 01.07.2021 вбачається, що оплата здійснювалася виключно на підставі рахунків-фактури; посилання на договір №27/03-2020 від 27.03.2020 платіжні документи не містять.

Також, із матеріалів справи вбачається, що обсяг послуг, які були оплачені позивачем на підставі рахунків-фактури не відповідає обсягу послуг, які, за доводами відповідача, були виконані на підставі зазначених актів здачі-приймання послуг.

Отже, відповідачем не доведено обставин виконання робіт на сплачену позивачем за рахунками - фактурами суму попередньої оплати (стягнення якої є предметом даного позову).

Посилання скаржника на інші укладені в письмовій формі договори не впливають на результат вирішення даного спору з наведених вище обставин та не доводять, що підставою перерахування позивачем спірних коштів був саме той правочин, посилання на який міститься, в наданих відповідачем, Актах (№27/03-2020 від 27.03.2020).

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача суми в розмірі 1 359 560,78 грн.

За наведених обставин, з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Деко Люкс" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2024 у справі №910/10198/23 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено: 25.06.2024 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді Л.В. Кропивна

М.А. Руденко