Постанова

від 16.10.2024 по справі 910/10198/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/10198/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Багай Н.О., Берднік І.С.

секретаря судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників сторін:

позивача - Куришко І.І.

відповідача - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Деко Люкс"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2024 (у складі колегії суддів: Пономаренко Є.Ю. (головуючий), Кропивна Л.В., Руденко М.А.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2024 (суддя Зеленіна Н.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Даніком Груп"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Деко Люкс"

про стягнення 1 359 560,78 грн,-

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Даніком Груп" (надалі - ТОВ "Даніком Груп", Позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Деко Люкс" (надалі - ТОВ "Деко Люкс", Відповідач, Скаржник) про стягнення 1 359 560,78 грн сплаченої передоплати на виконання договору підряду, укладеного у спрощений спосіб.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані відмовою від договору підряду, укладеного у спрощений спосіб, на підставі частини четвертої статті 849 Цивільного кодексу України, як підстави для повернення передоплати у розмірі 1 359 560,78 грн.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.02.2024 у справі №910/10198/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2024 позовні вимоги задоволено та стягнуто з Відповідача на користь Позивача 1 359 560,78 грн.

2.2. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що внаслідок виставлення ТОВ "Деко Люкс" рахунків-фактур: №ДЛ-0000073 від 20.07.2020 на суму 300 006,00 грн, №ДЛ-0000074 від 20.07.2020 на суму 280 005,60 грн, №ДЛ-0000075 від 20.07.2020 на суму 319 206,38 грн, №ДЛ-0000106 від 28.10.2020 на суму 60 030,00 грн, №ДЛ-0000037 від 05.04.2021 на суму 40 000,80 грн, №ДЛ-0000040 від 09.04.2021 на суму 10 080,00 грн, №ДЛ-0000059 від 26.05.2021 на суму 50 232,00 грн та №ДЛ-0000067 від 11.06.2021 на суму 300 000,00 грн, між сторонами було укладено договір підряду у спрощеній формі.

Суди встановили, що правовідносини за цим договором були припинені Позивачем на підставі частини четвертої статті 849 Цивільного кодексу України, яка передбачає можливість відмови від договору підряду. Оскільки Відповідач не надав доказів, що підтверджують виконання робіт або повернення попередньої оплати за невиконані роботи на суму 1 359 560,78 грн, суди дійшли висновку про наявність підстав для повернення сплаченої Позивачем передоплати в розмірі 1 359 560,78 грн.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 27.03.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2024 у справі № 910/10198/23 заяву ТОВ "Даніком Груп" про ухвалення додаткового рішення задоволено частково та стягнуто з ТОВ "Деко Люкс" на користь ТОВ "Даніком Груп" 65 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. У своїй касаційній скарзі ТОВ "Деко Люкс" просить Суд скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2024, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

3.2. При зверненні з касаційною скаргою Скаржник посилається на:

- неправильне застосування частини четвертої статті 849 Цивільного кодексу України без врахування правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 19.01.2022 у справі №909/240/19 щодо необхідності дослідження усіх підстав застосування частини четвертої даної норми; неврахуванням правового висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 16.09.2022 у справі № 913/703/20, а також правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.08.2018 у справі № 910/7981/17, щодо можливості відмови від договору лише стосовно тих договорів, які на момент такої відмови були чинними.

- порушення судами попередніх інстанцій вимог процесуального законодавства щодо повного та всебічного дослідження доказів у справі.

Скаржник вказує про помилкове неврахування судами актів здачі-прийняття робіт на загальну суму 899 232 грн, а саме: №19 від 20.07.2020 на суму 49 500,00 грн, №24 від 23.07.2020 на суму 49 640,00 грн, №27/03-2020 від 27.07.2020 на суму 48 880,00 грн, №27 від 31.07.2020 на суму 49 120,00 грн, №1 від 04.08.2020 на суму 50 040,00 грн, №3 від 07.08.2020 на суму 65 628,00 грн, №5 від 14.08.2020 на суму 65 640,00 грн, №7 від 19.08.2020 на суму 65 252,00 грн, №10 від 27.08.2020 на суму 49 100,00 грн, №13 від 31.08.2020 на суму 49 128,00 грн, №1 від 04.09.2020 на суму 65 884,00 грн, №4 від 09.09.2020 на суму 49 400,00 грн, №7 від 18.09.2020 на суму 65 468,00 грн, №10 від 22.09.2020 на суму 65 616,00 грн, №12 від 28.09.2020 на суму 49 560,00 грн, №15 від 30.09.2020 на суму 61 736,00 грн, та безпідставне їх відхилення з посиланням на відсутність у них вказівки на рахунки-фактури.

За його позицією, положення статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" не передбачають обов`язковість зазначення у первинних документах відомостей щодо рахунків-фактур, а необхідним є відображення інформації про дату та номер договору.

3.3. ТОВ "Даніком Груп" надало відзив на касаційну скаргу, в якому вказує про законність оскаржуваних рішень, у зв`язку з чим просить відмовити в задоволенні касаційної скарги.

4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

4.1. ТОВ "Деко Люкс" виставило ТОВ "Даніком Груп" для оплати рахунки-фактури: №ДЛ-0000073 від 20.07.2020 на суму 300 006,00 грн; №ДЛ-0000074 від 20.07.2020 на суму 280 005,60 грн; №ДЛ-0000075 від 20.07.2020 на суму 319 206,38 грн; №ДЛ-0000106 від 28.10.2020 на суму 60 030,00 грн; №ДЛ-0000037 від 05.04.2021 на суму 40 000,80 грн; №ДЛ-0000040 від 09.04.2021 на суму 10 080,00 грн; №ДЛ-0000059 від 26.05.2021 на суму 50 232,00 грн; №ДЛ-0000067 від 11.06.2021 на суму 300 000,00 грн.

4.2. ТОВ "Даніком Груп" здійснило оплату вказаних рахунків-фактур на загальну суму 1 359 560,78 грн, що підтверджуєтеся банківськими виписками за період з 01.07.2020 по 01.07.2021.

4.3. 27.03.2023 Позивач направив, а 30.03.2023 Відповідач отримав повідомлення про відмову в односторонньому порядку від договору, укладеного на підставі рахунків-фактур №ДЛ-0000073 від 20.07.2020, №ДЛ-0000074 від 20.07.2020, №ДЛ-0000075 від 20.07.2020, №ДЛ-0000106 від 28.10.2020, №ДЛ-0000037 від 05.04.2021, №ДЛ-0000040 від 09.04.2021, №ДЛ-0000059 від 26.05.2021 та №ДЛ-0000067 від 11.06.2021, а також вимогу про повернення грошових коштів у розмірі 1 359 560,78 грн.

4.4. Ураховуючи неповернення Відповідачем коштів у розмірі 1 359 560,78 грн, сплачених як передоплата за договором підряду, укладеного у спрощений спосіб, Позивач просить її стягнути у судовому порядку.

5. Рух у справі

5.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.08.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Деко Люкс" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2024 на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.2. З огляду на поданням представником ТОВ "Деко Люкс" клопотання про відкладення розгляду справи з огляду на неможливість його участі у судовому засіданні з підстав погіршення самопочуття ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.10.2024 оголошено перерву у судовому засіданні до 16.10.2024.

5.3. 10.10.2024 від представника ТОВ "Деко Люкс" повторно надійшло клопотання про відкладення розгляду справи з огляду на неможливість його участі у судовому засіданні з підстав зайнятості у іншому судовому засіданні у справі № 759/19045/24 та відсутності інших представників у товариства.

У судовому засіданні 16.10.2024 Суд протокольною ухвалою відмовив у задоволенні клопотання ТОВ "Деко Люкс" у зв`язку з тим, що: явка учасників справи в судове засідання не визнавалася обов`язковою; розгляд справи касаційною інстанцією здійснюється в межах статті 300 Господарського процесуального кодексу України, а позиція Скаржника викладена у поданій ним касаційній скарзі; Судом на підставі ухвали від 09.10.2024 частково задовольнялось клопотання представника ТОВ "Деко Люкс" про відкладення розгляду справи; Відповідач був завчасно повідомлений про дату, час та місце судового засідання; учасники справи не обмежені законом в кількості уповноважених осіб для представництва їх інтересів, у тому числі, й у суді касаційної інстанції, відповідно, Скаржник не був позбавлений можливості взяти участь у судовому засіданні через залучення інших представників,

З метою дотримання строку розгляду касаційної скарги, визначеного статтею 306 Господарського процесуального кодексу України, забезпечення принципу рівності прав учасників справи на розгляд справи впродовж строку, визначеного приписами Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника ТОВ "Деко Люкс", яке не забезпечило явку представника у судове засідання.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

6.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.3. Касаційна скарга стосується правильності застосування судами попередніх інстанцій норм статті 849 Цивільного кодексу України щодо підстав для односторонньої відмови замовника від договору підряду, укладеного у спрощений спосіб.

6.4. Судами попередніх інстанцій встановлено, що внаслідок виставлення ТОВ "Деко Люкс" Позивачу для оплати рахунків-фактур: №ДЛ-0000073 від 20.07.2020 на суму 300 006,00 грн; №ДЛ-0000074 від 20.07.2020 на суму 280 005,60 грн; №ДЛ-0000075 від 20.07.2020 на суму 319 206,38 грн; №ДЛ-0000106 від 28.10.2020 на суму 60 030,00 грн; №ДЛ-0000037 від 05.04.2021 на суму 40 000,80 грн; №ДЛ-0000040 від 09.04.2021 на суму 10 080,00 грн; №ДЛ-0000059 від 26.05.2021 на суму 50 232,00 грн; №ДЛ-0000067 від 11.06.2021 на суму 300 000,00 грн, сторонами укладено договір підряду у спрощений спосіб.

Задовольняючи позовні вимоги суди встановили, за наслідками надсиланням 27.03.2023 Відповідачу повідомлення про відмову в односторонньому порядку від договору, укладеного на підставі рахунків-фактур №ДЛ-0000073 від 20.07.2020, №ДЛ-0000074 від 20.07.2020, №ДЛ-0000075 від 20.07.2020, №ДЛ-0000106 від 28.10.2020, №ДЛ-0000037 від 05.04.2021, №ДЛ-0000040 від 09.04.2021, №ДЛ-0000059 від 26.05.2021 та №ДЛ-0000067 від 11.06.2021, а також вимогу про повернення грошових коштів у розмірі 1 359 560,78 грн, яке було отримано підрядником 30.03.2023, Позивачем правомірно здійснено відмову від договору підряду, укладеного у спрощений спосіб, на підставі частини четвертої статті 849 Цивільного кодексу України.

6.5. При зверненні з касаційною скаргою Скаржник стверджує про неправильне застосування частини четвертої статті 849 Цивільного кодексу України без врахування правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 19.01.2022 у справі №909/240/19. Зокрема, йдеться про необхідність дослідження судом стану виконання договору, обов`язку замовника щодо сплати коштів підряднику та обставин, що стосуються спричинення підряднику збитків у зв`язку з розірванням договору, як підстави застосування частини четвертої статті 849 Цивільного кодексу України.

Одночасно Скаржник обґрунтовує неправильність застосування судами частини четвертої статті 849 Цивільного кодексу України неврахуванням правового висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 16.09.2022 у справі № 913/703/20, а також правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.08.2018 у справі № 910/7981/17, щодо можливості відмови від договору лише стосовно тих договорів, які на момент такої відмови були чинними.

6.6. З приводу наведеного Суд зазначає таке.

6.7. За змістом частин другої, третьої, четвертої статті 849 Цивільного кодексу України, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника.

Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

6.8. Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 19.01.2022 у справі № 909/240/19, у статті 849 Цивільного кодексу України передбачено три окремі (самостійні) підстави для відмови замовника від договору підряду. Так, частинами другою - третьою вказаної статті передбачено право замовника на відмову від договору підряду лише за наявності конкретно визначених законодавством умов. При цьому наслідком такої відмови є виникнення саме у замовника права вимагати відшкодування збитків з підрядника. Натомість частиною четвертою зазначеної статті встановлює безумовне право замовника відмовитися від договору (без будь-яких причин та умов), але з обов`язком саме замовника виплатити підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувати підряднику збитки, завдані розірванням договору.

6.9. У цьому спорі відмова Позивача від договору здійснена на підставі частини четвертої статті 849 Цивільного кодексу України, яка встановлює безумовне право замовника відмовитися від договору (без жодних причин чи умов), але з обов`язком виплатити підряднику плату за виконану частину роботи та відшкодувати збитки, завдані розірванням договору. Тобто, зазначена правова норма презюмує правомірність дій підрядника під час виконання договору, і тому в разі відмови від договору замовник зобов`язаний виплатити підряднику плату за виконану частину роботи та відшкодувати його збитки.

6.10. Суд зазначає, що відмова Позивача від договору, укладеного у спрощеній формі, є безумовним правом замовника, яке надає Відповідачу потенційне право на отримання плати за виконану частину роботи та відшкодування збитків, за умови доведення відповідних обставин.

6.11. Стосовно посилань Скаржника на неправильність застосування судами частини четвертої статті 849 Цивільного кодексу України, обґрунтовуючи це неврахуванням правового висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 16.09.2022 у справі № 913/703/20, а також правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.08.2018 у справі № 910/7981/17, Суд зазначає таке.

6.12. Пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини другої цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

6.13. У пункті 39 постанови від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

6.14. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96 - 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

6.15. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.09.2022 у справі № 913/703/20 (на неоднаковість застосування висновків якої вказує Скаржник), аналізуючи застосування статті 849 Цивільного кодексу України в контексті можливості розірвання договору, строк дії якого закінчився, визначила, що безумовне право відмовитися від договору, передбачене частиною четвертою цієї статті, виникає лише стосовно тих договорів, які на момент такої відмови були чинними.

6.16. Втім, за встановленими судами попередніх інстанцій обставинами, на момент реалізації Позивачем передбаченого законодавством права відмовитися від договору до завершення робіт, цей договір був чинним, що підтверджує правильність застосування частини четвертої статті 849 Цивільного кодексу України.

6.17. Посилання Скаржника на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 07.08.2018 у справі № 910/7981/17, є необґрунтованим, оскільки цей висновок стосується можливості розірвання договору у судовому порядку. Натомість у даній справі припинення правовідносин відбулося на підставі закону - частини четвертої статті 849 Цивільного кодексу України.

Отже, спірні правовідносини в цій справі та у справі № 910/7981/17, не є подібними з огляду на істотні відмінності в фактичних обставинах таких спорів, пов`язаних з правами та обов`язками їх сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин і виключає застосування вказаної Скаржником правової позиції під час вирішення цього спору.

6.18. З огляду на зазначене, висновки судів попередніх інстанцій щодо правомірності відмови Позивача від договору, укладеного у спрощений спосіб, на підставі частини четвертої статті 849 Цивільного кодексу України, узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 909/240/19, висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.09.2022 у справі № 913/703/20.

6.19. Одночасно Скаржник не погоджується з висновками судів щодо наявності підстав для стягнення сплаченої Позивачем передоплати на підставі рахунків-фактур №ДЛ-0000073 від 20.07.2020, №ДЛ-0000074 від 20.07.2020, №ДЛ-0000075 від 20.07.2020, №ДЛ-0000106 від 28.10.2020, №ДЛ-0000037 від 05.04.2021, №ДЛ-0000040 від 09.04.2021, №ДЛ-0000059 від 26.05.2021 та №ДЛ-0000067 від 11.06.2021 як безпідставно набутого майна у порядку статті 1212 Цивільного кодексу України з підстав неналежного дослідження доказів у справі та неврахування доказів виконання робіт.

Зокрема Скаржник вказує про помилкове неврахування судами актів здачі-прийняття робіт на загальну суму 899 232,00 грн, а саме: №19 від 20.07.2020 на суму 49 500,00 грн, №24 від 23.07.2020 на суму 49 640,00 грн, №27/03-2020 від 27.07.2020 на суму 48 880,00 грн, №27 від 31.07.2020 на суму 49 120,00 грн, №1 від 04.08.2020 на суму 50 040,00 грн, №3 від 07.08.2020 на суму 65 628,00 грн, №5 від 14.08.2020 на суму 65 640,00 грн, №7 від 19.08.2020 на суму 65 252,00 грн, №10 від 27.08.2020 на суму 49 100,00 грн, №13 від 31.08.2020 на суму 49 128,00 грн, №1 від 04.09.2020 на суму 65 884,00 грн, №4 від 09.09.2020 на суму 49 400,00 грн, №7 від 18.09.2020 на суму 65 468,00 грн, №10 від 22.09.2020 на суму 65 616,00 грн, №12 від 28.09.2020 на суму 49 560,00 грн, №15 від 30.09.2020 на суму 61 736,00 грн, та безпідставне їх відхилення з посиланням на відсутність у них вказівки на рахунки-фактури.

Також Скаржник вказує, що суди помилково відхилили ці акти здачі-прийняття робіт через відсутність посилань на рахунки-фактури, в той час, як стаття 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" не вимагає зазначення рахунків-фактур у первинних документах, а передбачає лише необхідність вказання дати та номеру договору.

На підставі вищезазначеного, Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій порушили вимоги процесуального законодавства щодо повного та всебічного дослідження доказів у справі.

6.20. Суд не погоджується з відповідними аргументами Скаржника з таких підстав.

6.21. Під час дослідження розміру заявленої Позивачем до стягнення суми судами попередніх інстанцій досліджено надані Відповідачем акти здачі-прийняття робіт на загальну суму 899 232 грн, а саме: №19 від 20.07.2020 на суму 49 500,00 грн, №24 від 23.07.2020 на суму 49 640,00 грн, №27/03-2020 від 27.07.2020 на суму 48 880,00 грн, №27 від 31.07.2020 на суму 49 120,00 грн, №1 від 04.08.2020 на суму 50 040,00 грн, №3 від 07.08.2020 на суму 65 628,00 грн, №5 від 14.08.2020 на суму 65 640,00 грн, №7 від 19.08.2020 на суму 65 252,00 грн, №10 від 27.08.2020 на суму 49 100,00 грн, №13 від 31.08.2020 на суму 49 128,00 грн, №1 від 04.09.2020 на суму 65 884,00 грн, №4 від 09.09.2020 на суму 49 400,00 грн, №7 від 18.09.2020 на суму 65 468,00 грн, №10 від 22.09.2020 на суму 65 616,00 грн, №12 від 28.09.2020 на суму 49 560,00 грн, №15 від 30.09.2020 на суму 61 736,00 грн.

Водночас суди дійшли висновку про їх неприйняття як доказів часткового виконання підрядних робіт на підставі рахунків-фактур, оскільки:

- у відповідних актах здачі-прийняття робіт підставою для виконання робіт вказано договір №27/03-2020 від 27.03.2020, при цьому відсутні посилання на рахунки-фактури, які були виставлені Позивачу для оплати;

- у банківських виписках та платіжних документах за період з 01.07.2020 по 01.07.2021 відсутні посилання на договір №27/03-2020 від 27.03.2020, на підставі якого Позивач здійснював оплату.

Отже, підставою неприйняття судами актів здачі-прийняття робіт на загальну суму 899 232 грн як належних доказів на підтвердження виконання робіт на підставі рахунків-фактур, слугувало саме визначення підставою для проведення робіт договір №27/03-2020 від 27.03.2020, а не відсутність посилань на рахунки-фактури.

6.22. За змістом частин першої та другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції й правильність її оформлення; особистий підпис, або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

6.23. Суд враховує, що у відзиві на позовну заяву від 16.08.2023 ТОВ "Деко Люкс" підтвердило, що надання ним рахунків-фактур здійснено у порядку укладення між сторонами договору у спрощений спосіб, про що й наразі не заперечується стороною. При цьому в ході розгляду справи у судах попередніх інстанцій Скаржником не зазначалось, що визначення в актах здачі-прийняття робіт договору № 27/03-2020 від 27.03.2020 є помилковим. Навпаки, Відповідач звертав увагу на тривалість правовідносин між сторонами та наявність інших договорів, в той час як Позивач не заперечував таких обставин, вказуючи на відсутність у розпорядженні товариства договору.

Отже, сторонами під час розгляду спору суді першої та апеляційної інстанції не заперечувалось як існування договору №27/03-2020 від 27.03.2020, так і надання ТОВ "Деко Люкс" рахунків-фактур замовнику у порядку укладення між сторонами договору у спрощений спосіб.

6.24. За таких обставин суди попередніх інстанцій підставно не врахували надані Відповідачем акти здачі-прийняття робіт на загальну суму 899 232 грн, а саме: № 19 від 20.07.2020 на суму 49 500,00 грн, № 24 від 23.07.2020 на суму 49 640,00 грн, №27/03-2020 від 27.07.2020 на суму 48 880,00 грн, № 27 від 31.07.2020 на суму 49 120,00 грн, № 1 від 04.08.2020 на суму 50 040,00 грн, № 3 від 07.08.2020 на суму 65 628,00 грн, № 5 від 14.08.2020 на суму 65 640,00 грн, № 7 від 19.08.2020 на суму 65 252,00 грн, № 10 від 27.08.2020 на суму 49 100,00 грн, № 13 від 31.08.2020 на суму 49 128,00 грн, № 1 від 04.09.2020 на суму 65 884,00 грн, № 4 від 09.09.2020 на суму 49 400,00 грн, № 7 від 18.09.2020 на суму 65 468,00 грн, № 10 від 22.09.2020 на суму 65 616,00 грн, № 12 від 28.09.2020 на суму 49 560,00 грн, № 15 від 30.09.2020 на суму 61 736,00 грн як часткове виконання підрядних робіт на підставі рахунків-фактур.

6.25. Доводи Скаржника про порушення судами вимог процесуального законодавства щодо повного та належного дослідження доказів у справі є необґрунтованими та такими, що не підтверджені матеріалами справи.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

7.2. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

7.3. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частина друга цієї ж статті забороняє скасовувати правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

7.4. Оскільки наведені Скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення у справі - залишенню в силі.

8. Розподіл судових витрат

8.1. Судовий збір за подання касаційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на Скаржника.

8.2. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Даніком Груп" просило стягнути з ТОВ "Деко Люкс" витрати на правничу допомогу в суді касаційної інстанції в розмірі 20 000,00 грн. Одночасно ТОВ "Даніком Груп" надано: укладений з Адвокатським об`єднанням "КУРИШКО І ПАРТНЕРИ" договір № 22/06-23 про надання правничої допомоги від 22.06.2023 зі змінами та доповненнями в редакції додаткової угоди від 16.09.2024, згідно з положеннями якого передбачено, що гонорар обчисляється у фіксованому розмірі, який становить 20 000,00 грн, за підготовку та складення відзиву на касаційну скаргу ТОВ "ДЕКО ЛЮКС" у справі № 910/10198/23; Акт приймання- передачі наданих послуг від 18.09.2024, в якому відображено надання Адвокатським об`єднанням "КУРИШКО І ПАРТНЕРИ" професійної правничої допомоги ТОВ "Даніком Груп" з підготовки та складення відзиву на касаційну скаргу ТОВ "ДЕКО ЛЮКС" у справі № 910/10198/23, загальною вартістю 20 000,00 грн, та рахунок на оплату від 18.09.2024.

10.10.2024 ТОВ "Даніком Груп" подало заяву про визначення остаточної суми витрат на правничу допомогу в суді касаційної інстанції в розмірі 28 000,00 грн. Одночасно Позивачем надано: Додаткову угоду до договору №22/06-23 про надання правничої допомоги від 22.06.2023, Акт приймання- передачі наданих послуг від 10.10.2024, в якому відображено надання Адвокатським об`єднанням "КУРИШКО І ПАРТНЕРИ" професійної правничої допомоги ТОВ "Даніком Груп" з представництва інтересів у Верховному Суді у судовому засіданні 09.10.2024 у справі № 910/10198/23, загальною вартістю 8 000,00 грн, та рахунок на оплату від 10.10.2024.

8.3. Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

8.4. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, у тому числі у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

8.5. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

8.6. Разом з тим, чинне процесуальне законодавство також визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

8.7. Відповідно до частини третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

8.8. Згідно з частиною першою статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У цій справі Позивачем заявлено про необхідність відшкодування витрат за подання касаційної скарги при зверненні з відзивом на касаційну скаргу, з одночасним визначенням попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат та наданням доказів на підтвердження понесених витрат, що свідчить про дотримання порядку на звернення з такою заявою відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України.

8.8. За змістом частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При цьому розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

8.9. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

8.10. Водночас за змістом частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

8.11. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень вказаних частин статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе саме на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

8.12. Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20).

8.13. Таким чином, зважаючи на наведені положення чинного законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

8.14. При цьому відповідно до положень статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

8.15. Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

8.16. Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Частинами першою та другою статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

8.17. З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру; погодинної оплати.

Наведені форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Верховний Суд звертається до правової позиції, зазначеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, у якій Велика Палата зробила наступні висновки.

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.

Тому, враховуючи принципи рівності й справедливості, правової визначеності, ясності та недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

8.18. Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України також не передбачено, що відповідна сторона зобов`язана доводити неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката одразу за всіма пунктами з переліку, визначеного частиною четвертою вказаної статті.

8.19. Таким чином, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

8.20. На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу у суді касаційної інстанції при розгляді справи Позивачем надано укладений з Адвокатським об`єднанням "КУРИШКО І ПАРТНЕРИ" договір № 22/06-23 про надання правничої допомоги від 22.06.2023 зі змінами та доповненнями в редакції додаткової угоди від 16.09.2024 згідно з положеннями якого передбачено, що гонорар обчисляється у фіксованому розмірі, який становить 20 000,00 грн, за підготовку та складення відзиву на касаційну скаргу ТОВ "ДЕКО ЛЮКС" у справі № 910/10198/23; Акт приймання- передачі наданих послуг від 18.09.2024, в якому відображено надання Адвокатським об`єднанням "КУРИШКО І ПАРТНЕРИ" професійної правничої допомоги ТОВ "Даніком Груп" з підготовки та складення відзиву на касаційну скаргу ТОВ "ДЕКО ЛЮКС" у справі № 910/10198/23, загальною вартістю 20 000,00 грн, рахунок на оплату від 18.09.2024, Додаткову угоду до договору №22/06-23 про надання правничої допомоги від 22.06.2023, Акт приймання- передачі наданих послуг від 10.10.2024, в якому відображено надання Адвокатським об`єднанням "КУРИШКО І ПАРТНЕРИ" професійної правничої допомоги ТОВ "Даніком Груп" з представництва інтересів у Верховному Суді у судовому засіданні 09.10.2024 у справі № 910/10198/23, загальною вартістю 8 000,00 грн, та рахунок на оплату від 10.10.2024.

8.21. Колегія суддів також звертає увагу, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Вказана правова позиція є сталою та викладена у постановах Верховного Суду, зокрема у справах №923/560/17, №329/766/18, №178/1522/18 та інших.

8.22. Втім, Відповідачем не подано заперечення щодо стягнення витрат на оплату професійної правничої допомоги у цій справі.

8.23. З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення поданої Позивачем заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу в суді касаційної інстанції в розмірі 28 000,00 грн.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Деко Люкс" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2024 у справі № 910/10198/23 залишити без змін.

3. Поновити дію постанови Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2024 у справі № 910/10198/23.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Деко Люкс" (04136, м. Київ, вул. Стеценка, буд. 1-А, код ЄДРПОУ - 35253898) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Даніком Груп" (09100, Київська область, м. Біла Церква, вул. Івана Кожедуба, буд. 246, код ЄДРПОУ - 39744645) двадцять вісім тисяч (28 000,00) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу надану у суді касаційної інстанції.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді Н. Багай

І. Берднік