Постанова

від 25.06.2024 по справі 905/1615/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2024 року м. Харків Справа №905/1615/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в Донецькій області (вх.№600Д від 06.03.2024) на рішення Господарського суду Донецької області від 09.02.2024 у справі №905/1615/23 (м. Харків, суддя Левшина Я.О., повний текст рішення складено 09.02.2024),

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», м. Київ,

до Головного управління Держпродспоживслужби в Донецькій області, м.Маріуполь, Донецька область,

про стягнення 56 075,89 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», м. Київ звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Головного управління Держпродспоживслужби в Донецькій області, м. Маріуполь, Донецька область про стягнення 56075,89 грн, з яких 37815,84 грн - основний борг, 5295,20 грн - пеня, 1914,37 грн - 3% річних, 11050,48 грн - інфляційні втрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він як постачальник «останньої надії» здійснював постачання природного газу відповідачу, якого було зареєстровано в реєстрі споживачів постачальника «останньої надії», внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 37815,84 грн, що стало підставою для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 09.02.2024 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», м.Київ до Головного управління Держпродспоживслужби в Донецькій області, м.Маріуполь, Донецька область про стягнення 56075,89 грн, з яких 37815,84 грн - основний борг, 5295,20 грн - пеня, 1914,37 грн - 3% річних, 11050,48 грн - інфляційні втрати - задоволено повністю. Стягнуто з Головного управління Держпродспоживслужби в Донецькій області, м.Маріуполь, Донецька область на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», м.Київ 37815,84 грн - основний борг, 5295,20 грн - пеню, 1914,37 грн - 3% річних, 11050,48 грн - інфляційні втрати, а також витрати з оплати судового збору у розмірі 2147,20 грн. Ухвалено видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Головне управління Держпродспоживслужби в Донецькій області з вказаним рішенням не погодилося та звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм чинного законодавства, просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 09.02.2024 у справі №905/1615/23 у повному обсязі; ухвалити нове рішення, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» у задоволенні позовних вимог до Головного управління Держпродспоживслужби в Донецькій області про стягнення 56075,89 грн, з яких 37815,84 грн основний борг, 5295,20 грн пеня, 1914,37 грн 3% річних, 11050,48 грн інфляційні втрати.

В обґрунтування апеляційної скарги Головне управління Держпродспоживслужби в Донецькій області зазначає про наступне:

- територія місцезнаходження відповідача є тимчасово окупованою рф, на якій не функціонують поштові відділення. У зв`язку з постійними обстрілами м. Покровськ, куди вимушено перемістилося ГУ Держпродспоживслужби в Донецькій області, останнє позбавлено повноцінної можливості доступу до електронного кабінету в ЄСІТС з причин нестабільної роботи електрокомунікацій (електроживлення та інтернет зв`язок). Судом першої інстанції не вжито заходів щодо використання всіх способів комунікування з відповідачем;

- станом на 01.11.2021 року Головне управління фактично перебувало у договірних відносинах з ТОВ «Донецькі енергетичні послуги» як постачальником природного газу згідно договору №1616Г від 01.01.2021;

- суд неналежно оцінив виконання договірних умов позивачем в частині направлення рахунків на оплату, надання яких є ключовим фактором для сплати обсягів спожитого природного газу;

- позивач не врахував той факт, що між Головним управлінням та ним було укладено 16.12.2021 договір №04-1154/21-БО-Т постачання природного газу, за яким договірні відносини розповсюджувались на період з листопаду 2021 року по грудень 2022 та всі об`єми які були спожиті Головним управлінням сплачувалися відповідно до умов вищезазначеного договору.

Разом з апеляційною скаргою Головним управлінням Держпродспоживслужби в Донецькій області подано клопотання (вх.№3336 від 06.03.2024), в якому просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Донецької області від 09.02.2024 справі №905/1615/23.

Системою автоматизованого розподілу справ відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 06.03.2024 для розгляду справи №905/1615/23 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Гетьман Р.А., судді Россолов В.В., Склярук О.І.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.03.2024 поновлено Головному управлінню Держпродспоживслужби в Донецькій області пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження у справі №905/1615/23. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Держпродспоживслужби в Донецькій області (вх.№600Д від 06.03.2024) на рішення Господарського суду Донецької області від 09.02.2024 у справі №905/1615/23. Розгляд апеляційної скарги ухвалено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Витребувано з Господарського суду Донецької області матеріали справи №905/1615/23.

12.03.2024 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №905/1615/23 (вх.№3669).

Від Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№4123 від 20.03.2024), в якому просить апеляційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в Донецькій області залишити без задоволення; рішення Господарського суду Донецької області від 09.02.2024 року у справі №905/1615/23 залишити без змін.

В обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» вказує про наступне:

- у зв`язку з відсутністю постачання природного газу іншим постачальником оператором газотранспортної системи за участю операторів газорозподільних систем об`єми природного газу, спожитого Відповідачем з 01.11.2021 по 09.12.2021 автоматично включено до портфеля постачальника «останньої надії» - Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», і, відповідно, спожитий природний газ віднесено до об`ємів, поставлених Позивачем;

- відповідач посилається на договірні відносини з ТОВ «Донецькі енергетичні послуги», при цьому вказує, що додатковою угодою №14 до договору постачання природного газу №1616Г від 01.01.2021, договір розривається з 01.11.2021. Таким чином, станом на 01.11.2021 у Відповідача був відсутній постачальник природного газу, тому з 01.11.2021 його автоматично включено до портфеля постачальника «останньої надії» і, відповідно, спожитий природний газ віднесено до об`ємів, поставлених позивачем;

- відповідно до п.4.4. Типового договору визначальним для обрахунку перебігу строку оплати є місяць в якому мав місце факт постачання газу. Саме кінець місяця поставки є початком обрахунок наступного (місячного) строку впродовж якого повинен бути здійснений платіж;

- обов`язок відповідача оплатити вартість поставленого йому позивачем товару виникає в силу закону (статті 655, 692, 712 ЦК України, частини 1 статті 265 ГК України) та не залежить від факту виставлення позивачем рахунку на оплату відповідачем вартості здійсненої поставки товару. Хоча в договорі й зазначено, що оплата здійснюється на підставі рахунку, однак за змістом ст. 692 ЦК України та пункту 4.4. Типового договору така умова договору не змінює строк виконання грошового зобов`язання, який обраховується «з дня отримання товару», а не рахунку;

- посилання відповідача на Договір №04-1154/21-БО-Т, який укладений 16.12.2021 між ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» та Відповідачем є безпідставним, оскільки у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували постачання природного газу Відповідачу з ресурсу ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» в період з 01.11.2021 по 09.12.2021 (спірний період).

Суд зазначає, що враховуючи, що ціна позову в даній справі є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом було попереджено сторони, що апеляційна скарга буде розглянута за правилами ч. 10 ст. 270 ГПК України без повідомлення учасників справи.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

З урахуванням вищезазначених законодавчих положень, ухвала про відкриття апеляційного провадження та розгляд апеляційної скарги в порядку письмового провадження вручена сторонам в електронних кабінетах системи «Електронний Суд» 11.03.2024.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується належне повідомлення сторін про відкриття провадження у справі та розгляд справи в порядку, передбаченому ч. 10 ст. 270 ГПК України.

Заперечень проти розгляду апеляційної скарги в даному порядку від сторін не надійшло.

Відповідно до ч.1 ст.270 ГПК України, у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Стосовно доданих до апеляційної скарги доказів, які не надавалися до суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та (одночасно) перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно із частиною 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Приписи частини 3 статті 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов`язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи».

Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази щодо неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

Така обставина (відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції) виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України.

У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 43 ГПК України щодо обов`язку особи, яка бере участь у справі, добросовісно користуватися процесуальними правами, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову у їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

Головне управління Держпродспоживслужби в Донецькій області зазначає, що якщо б останнє знало про розгляд справи у суді першої інстанції та мало змогу надати відзив на позовну заяву, то суду стало б відомо обставини, пов`язані із наявністю договірних відносин споживача із іншими суб`єктами господарювання (постачальниками природного газу) у спірний період.

Частиною 7 статті 6 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Відповідно до ч.11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Як вбачається з матеріалів справи, Головне управління Держпродспоживслужби в Донецькій області повідомлялося про відкрите судове провадження у справі №905/1615/23 шляхом направлення копії ухвали суду від 13.12.2023 до електронного кабінету через підсистему «Електронний суд».

З урахуванням вищевикладеного, оскільки Головне управління Держпродспоживслужби в Донецькій області має зареєстрований електронний кабінет у системі «Електронний Суд», наявні докази доставки ухвали від 13.12.2023 до електронного кабінету скаржника, судом першої інстанції виконано обов`язок із повідомлення відповідача про відкриття провадження та розгляд справи у порядку письмового провадження.

Зазначені апелянтом обставини щодо вимушеного переміщення Управління до м.Покровськ у зв`язку з тимчасовою окупацією рф м. Маріуполя та відсутність у останнього повноцінної можливості доступу до електронного кабінету з причин нестабільної роботи електрокомунікацій, не можуть бути підставою для висновку про неналежне повідомлення судом відповідача про розгляд справи.

Посилання скаржника щодо невикористання судом всіх спроб комунікації з Головним управлінням, зокрема, інформації на офіційному веб сайті відповідача, є необґрунтованим, оскільки процесуальний закон не покладає на суд обов`язок пошуку та використання інформації з мережі інтернет для повідомлення сторін про розгляд справи.

При цьому, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні інші засоби зв`язку з Головним управлінням Держпродспоживслужби в Донецькій області, крім офіційної юридичної адреси.

Саме по собі утруднення доступу до електронних засобів комунікації у період воєнного стану, не може свідчити про неналежне повідомлення учасників справи судом.

З огляду на викладене, судом першої інстанції вижито всіх належних заходів з повідомлення сторони про розгляд справи.

Окрім того, ухвала Господарського суду Харківської області від 13.12.2023 розміщена в Єдиному державному реєстрі судових рішень, який є відкритим для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 ЗУ «Про доступ до судових рішень»), що свідчить про додаткову можливість ознайомитись з нею у цьому реєстрі.

Отже, апелянт не надав доказів неможливості подання доданих до апеляційної скарги документів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього та не довів винятковість випадку.

В разі відсутності доказів неможливості подання нових доказів до суду першої інстанції, апеляційний суд залишає такі докази поза увагою та не приймає їх до розгляду.

Аналогічні висновки знайшли своє відображення у сталій практиці Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 23.01.2020 у справі №910/16322/18, від 22.01.2020 у справі №915/99/19, від 14.01.2020 у справі №910/5280/19, від 24.12.2019 у справі №902/377/19 та інших.

Відтак, зважаючи на вищенаведене, документи додані апелянтом не приймаються судом апеляційної інстанції до розгляду, оскільки вони не надавались до суду першої інстанції та ним не досліджувались.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України №917-р від 22.07.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» визначено постачальником «останньої надії» на ринку природного газу строком на три роки як переможця конкурсу.

Постачальник «останньої надії» - визначений Кабінетом Міністрів України постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу (п. 26 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу»).

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України №1102 від 25.10.2021 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України №809 від 30 вересня 2015 та №1236 від 9 грудня 2020» визначено зобов`язання акціонерного товариства «Магістральні газопроводи України», Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України», операторів газорозподільних систем забезпечити автоматичне включення оператором газотранспортної системи за участю операторів газорозподільних систем до портфеля постачальника «останньої надії» обсягів природного газу, спожитих з 1 жовтня 2021 року бюджетними установами (в значенні Бюджетного кодексу України), закладами охорони здоров`я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо) та закладами охорони здоров`я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо), постачання природного газу яким не здійснювалося жодним постачальником.

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України бюджетні установи - органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими.

Головне управління Держпродспоживслужби в Донецькій області в розумінні Бюджетного кодексу України є бюджетною установою.

У зв`язку з відсутністю постачання природного газу іншим постачальником оператором газотранспортної системи (далі - Оператор ГТС) за участю операторів газорозподільних систем (далі - оператори ГРМ) об`єми природного газу, спожитого відповідачем з 1 листопада 2021 по 09 грудня 2021 автоматично включено до портфеля постачальника «останньої надії» - Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», і, відповідно, спожитий природний газ віднесено до об`ємів, поставлених позивачем.

Відповідно до п. 1 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) №2496 від 30.09.2015 (далі - правила), постачальник «останньої надії» здійснює постачання природного газу споживачам на умовах договору постачання природного газу, який укладається з урахуванням вимог цього розділу та має відповідати Типовому договору постачання природного газу постачальником «останньої надії», затвердженому постановою НКРЕКП №2501 від 30 вересня 2015, який є публічним, а його умови - однаковими для всіх споживачів.

Договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» укладається у випадках, передбачених пунктом 3 цього розділу, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника «останньої надії» та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.

Договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» не потребує двостороннього підписання. На письмове звернення споживача постачальник «останньої надії» зобов`язаний протягом десяти робочих днів з дня отримання такого письмового звернення надати споживачу підписаний уповноваженою особою постачальника примірник договору постачання природного газу.

Договір постачання між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

Відтак, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (далі - постачальник) та Головним управлінням Держпродспоживслужби в Донецькій області (далі - споживач) укладено договір постачання природного газу постачальником «останньої надії».

Згідно з п. 2.1 Договору постачальник зобов`язується постачати природний газ споживачу в необхідних для нього об`ємах (обсягах), а споживач зобов`язується своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.

Постачання природного газу споживачу здійснюється з дня, визначеного інформаційною платформою оператора газотранспортної системи днем початку постачання в Реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи (п. 3.1 Договору).

Період безперервного постачання природного газу постачальником не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу споживачу постачальником, крім випадків дострокового розірвання договору (п. 3.3 Договору).

Пунктом 4.1 Договору визначено, що постачання природного газу здійснюється за ціною, оприлюдненою постачальником на своєму сайті. Така ціна визначається постачальником відповідно до розділу VI Правил постачання. Нова ціна є обов`язковою для сторін з дня, наступного за днем її оприлюднення постачальником на власному сайті.

Відповідно до п. 4.2 Договору об`єм (обсяг) постачання природного газу споживачу за розрахунковий період визначається за даними оператора ГРМ/оператора ГТС (для прямих споживачів) за підсумками розрахункового періоду, що містяться в інформаційній платформі оператора газотранспортної системи та надані споживачу оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.

Постачальник зобов`язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено) (п. 4.3 Договору).

За приписами п. 4.4 Договору споживач зобов`язаний оплатити рахунок, наданий постачальником відповідно до п. 4.3 цього договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.

У разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. У разі порушення побутовим споживачем строків оплати за цим договором, він сплачує пеню в розмірі 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу (п. 4.5 Договору).

За умовами пп. 1 п. 5.1 та пп. 1 п. 5.2 Договору споживач має право отримувати природний газ на умовах, зазначених у цьому договорі та зобов`язаний забезпечувати своєчасну та повну оплату поставленого природного газу згідно з умовами цього договору.

Пунктом 8.1 Договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством.

В п.11.5 договору встановлено, що всі повідомлення за цим договором вважаються зробленими належним чином у разі, якщо вони здійснені в письмовій формі та надіслані за зазначеними в цьому договорі адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділу зв`язку одержувача.

Як зазначає позивач, зобов`язання щодо поставки природного газу виконані належним чином, а саме поставлено відповідачу у період 01.11.2021 по 09.12.2021 природний газ на загальну суму 37815,84 грн.

В свою чергу, відповідач зобов`язання за договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим виникла заборгованість за спожитий природний газ у розмірі 37815,84 грн.

Оскільки відповідачем обов`язок щодо сплати вартості поставленого природного газу не виконано, позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача 56075,89 грн, з яких основний борг в сумі 37815,84 грн, пеня в сумі 5295,20 грн, 3% річних в сумі 1914,37 грн та інфляційні втрати в сумі 11050,48 грн.

Суд першої інстанції встановив, що факт включення відповідача до реєстру споживачів постачальника «останньої надії» та віднесення спожитого відповідачем газу до портфеля постачальника «останньої надії» підтверджується листом оператора ГТС №ТОВВИХ-23-15245 від 26.10.2023 з інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56XS000148T5T00Z; інформацією щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» від оператора ГРМ (Форма №10). Суд зазначив, що матеріалами справи підтверджується, що позивачем, як постачальником «останньої надії» природного газу поставлено відповідачу природний газ за період з 01.11.2021 по 09.12.2021 в об`ємі 1,24352 тис. куб. м на загальну суму 37815,84 грн. Враховуючи відсутність доказів сплати спірної заборгованості, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення основного боргу за поставлений природний газ в сумі 37815,84 грн є законною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами, а тому підлягає задоволенню. Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в розмірі 5295,20 грн, 3% річних в розмірі 1914,37 грн та інфляційних втрат в розмірі 11050,48 грн суд першої інстанції зазначив, що він є арифметично вірним та зробленими у відповідності умов договору та норм чинного законодавства, а тому вказані вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Надаючи правову оцінку вищенаведеним обставинам, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно статтею 509 ЦК України, статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Знідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Нормами частини першої статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини сторін у даній справі стосуються сфери постачання природного газу.

Відповідно до статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.

Постачання природного газу постачальником «останньої надії» здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором. Типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» може містити окремі умови для різних категорій споживачів. При цьому в межах кожної категорії споживачів договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» є публічним. Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.

Відповідно до пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) №2496 від 30.09.2015, постачальник «останньої надії», яким є Позивач у даній справі, здійснює постачання природного газу споживачам на умовах договору постачання природного газу, який має відповідати Типовому договору постачання природного газу постачальником «останньої надії», затвердженому постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року №2501, який є публічним, а його умови - однаковими для всіх споживачів.

Договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» укладається у випадках, передбачених пунктом 3 розділу VI, з урахуванням вимог статей 205,633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника останньої надії та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.

Договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» не потребує двостороннього підписання.

Відповідно до положень пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС оператори газорозподільних систем, оператор газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) протягом трьох діб зобов`язані надати постачальнику «останньої надії» через інформаційну платформу інформацію щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника останньої надії, за формою оператора газотранспортної системи, погодженою Регулятором.

Інформація скріплюється електронним підписом уповноваженої особи оператора газорозподільної системи/оператора газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) та повинна містити: ЕС-код споживача або ЕС-код точки комерційного обліку споживача; назву та ЄДРПОУ (для споживачів, що не є побутовими); поштову адресу об`єкта споживача.

Інформаційна платформа - електронна платформа у вигляді веб-додатка в мережі Інтернет, функціонування та керування якою забезпечується оператором газотранспортної системи, яка використовується для забезпечення надання послуг транспортування природного газу відповідно до вимог цього Кодексу(п. 1 гл. 1 розділу 1 Кодексу ГТС).

Відповідно до абз. 1 п.2 гл. 5 розділу IV Кодексу ГТС з моменту реєстрації споживача за постачальником в інформаційній платформі постачальник набуває статусу діючого постачальника для такого споживача (крім майбутніх періодів постачання, які заброньовані за іншими постачальниками в інформаційній платформі, постачання природного газу постачальником «останньої надії» та випадків, передбачених пунктом 6 цієї глави) та вважається, що з цього моменту зазначений постачальник забронював за собою цього споживача на наступні розрахункові періоди та є відповідальним за обсяги споживання природного газу цим споживачем.

Реєстрація споживача, що не є побутовим (крім споживача, що здійснює виробництво теплової енергії, та оператора газорозподільної системи), здійснюється автоматично в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи за умови відсутності на інформаційній платформі інформації про відключення або ініціювання діючим постачальником відключення його об`єкта у випадку, якщо діючому постачальнику було зупинено дію чи анульовано ліцензію на постачання природного газу (абз.10 п.2 гл. 5 розділу IV Кодексу ГТС).

Дата початку постачання природного газу споживачу постачальником «останньої надії» визначається в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» на інформаційній платформі(абз. 14 п. 2 гл. 5 Кодексу ГТС).

Як зазначено вище, факт включення відповідача до реєстру споживачів постачальника «останньої надії» та віднесення газу, спожитого відповідачем, до портфеля постачальника «останньої надії» з наведених підстав підтверджується листом оператора ГТС №ТОВВИХ-23-15245 від 26.10.2023 з інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56XS000148T5T00Z; інформацією щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» від оператора ГРМ (Форма №10).

За відомостями з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо споживача Головного управління Держпродспоживслужби в Донецькій області, зазначено ЕІС-код споживача природного газу - 56XS000148T5T00Z.

Згідно з листом ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» щодо споживача з ЕІС-кодом 56XS000148T5T00Z підтверджено, що у період з 01.11.2021 по 09.12.2021 відповідач був закріплений за постачальником «останньої надії» ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України».

Також в даному листі вказано, що обсяги природного газу, використані споживачем з ЕІС-кодом 56XS000148T5T00Z, внесені в алокацію вказаного постачальника «останньої надії» та становлять: з 01.11.2021 по 30.11.2021 - 647,55 м3; з 01.12.2021 по 09.12.2021 - 595,97 м3.

З огляду на те, що Головне управління Держпродспоживслужби в Донецькій області є бюджетною установою, а у матеріалах справи наявні докази споживання відповідачем протягом спірного періоду газу, що поставлявся ТОВ «ГК «Нафтогаз України», враховуючи вищенаведені обставини даної справи та приписи чинного законодавства, судова колегія зазначає, що Типовий договір, укладений між сторонами, за своїм змістом є договором поставки та є належною правовою підставою для виникнення у сторін взаємних прав та обов`язків, обумовлених цим договором.

Щодо посилання відповідача на наявність договірних відносин з іншими постачальниками у спірний період, колегія суддів вказує про наступне.

Докази на підтвердження відповідних обставин не були надані до суду першої інстанції, а вище у даній постанові апеляційним господарським судом не встановлено наявності підстав для їх прийняття до розгляду на стадії апеляційного перегляду.

Поряд з цим, з огляду на те, що доводи скаржника фактично зводяться до наявності у відповідача іншого постачальника у спірний період, аніж ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», колегія суддів вважає за необхідне зазначити про таке.

Як вже вказано вище, порядок укладення договору з постачальником «останньої надії» зводиться до акцептування споживачем публічної оферти постачальника через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника, а договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» не потребує двостороннього підписання.

Договір постачання між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

Відповідно до Правил постачання діючий постачальник - постачальник природного газу, до реєстру споживачів якого включений cпоживач у відповідному періоді постачання.

Матеріали справи не містять доказів включення відповідача до реєстру споживачів постачальника - ТОВ «ГК «НАФТОГАЗ ТРЕЙДИНГ» чи ТОВ «Донецькі енергетичні послуги», на наявність договірних відносин з якими посилається відповідач.

Натомість, саме з огляду на відсутність доказів включення Головного управління Держпродспоживслужби Донецької області до Рєстру споживачів інших постачальників, відбулось автоматичне включення Оператором ГТС до портфеля постачальника «останньої надії» обсягів природного газу, спожитих відповідачем, який є бюджетною установою. На підтвердження вказаних обставин матеріали справи містять інформацію щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» від оператора ГРМ (Форма №10); витяг з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо фактичних обсягів споживання природного газу споживачем, відомості з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо споживача з ЕІС-кодом (надається у вигляді принтскрину з особистого кабінету Позивача на інформаційній платформі Оператора ГТС). Відповідно, спожитий природний газ віднесено до об`ємів, поставлених позивачем.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах викладена Верховним Судом у постановах від 29.05.2023 у справі №913/242/22, від 14.06.2023 у справі №904/2867/22, від 26.07.2023 у справі №913/242/22.

Крім того, суд враховує, що відповідачем не надано жодних актів приймання-передачі природного газу в якості доказів фактичного постачання природного газу Головному управлінню Держпродспоживслужби іншим постачальником. Апелянтом не спростовано його правомірне включення оператором газотранспортної системи до портфеля постачальника «останньої надії» з огляду на встановлені обставини справи.

Крім того, суд враховує, що посилання скаржника на наявність договірних відносин із іншими постачальниками не підтверджує факт здійснення ними постачання відповідачу природного газу у період з 01.11.2021 по 09.12.2021, оскільки господарська операція пов`язана не з самим фактом підписання договору. Сам по собі договір не є первинним документом та свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, у той час як первинні документи складаються лише за фактом надання послуг (виконання робіт, передачі товару тощо). Відповідачем не надано жодних актів приймання-передачі природного газу в якості доказів фактичного постачання природного газу Головному управлінню Держпродспоживслужби іншим постачальником. Апелянтом не спростовано його правомірне включення оператором газотранспортної системи до портфеля постачальника «останньої надії» з огляду на встановлені обставини справи.

Таким чином, доводи апелянта щодо здійснення постачання обсягу природного газу у спірний період іншим, ніж позивач, постачальником не підтверджені поданими у законодавчо встановленому порядку доказами та є необґрунтованими.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем, як постачальником «останньої надії» природного газу поставлено відповідачу природний газ за період з 01.11.2021 по 09.12.2021 в об`ємі 1,24352 тис. куб. м на загальну суму 37815,84 грн, зокрема: за період з 01.11.2021 по 30.11.2021 поставлено природний газ в об`ємі 0,64755 тис. м куб. на суму 10878,84 грн та за період з 01.12.2021 по 09.12.2021 поставлено природний газ в об`ємі 0,59597 тис. м куб. на суму 26937,00 грн. Вказане підтверджується копією акту приймання-передачі природного газу за листопад 2021 №18690 від 30.11.2021, коригуючим актом №24762 від 30.11.2021, рахунком на оплату (природний газ) №31792 за розрахунковий період 01.11.2021-30.11.2021; актом приймання - передачі природного газу №30904 за грудень 2021, а також листом оператора ГТС №ТОВВИХ-23-15245 від 26.10.2023.

При цьому, позивач повідомив, що проводить нарахування вартості спожитого Споживачем природного газу виключно на підставі даних Оператора ГРМ про об`єм (обсяг) розподіленого/спожитого Споживачем природного газу, які отримує в процесі доступу до інформаційної платформи оператора ГТС.

Вартість природного газу визначається шляхом множення об`ємів природного газу, на ціну природного газу, визначену відповідно до встановленого тарифу.

З 1 жовтня 2021 р. ціна природного газу, що постачається постачальником «останньої надії» щоденно розраховується за формулою, наведеною в пункті 24 Порядку проведення конкурсу з визначення постачальника «останньої надії», затвердженого постановою КМУ від 30 вересня 2015 р. №809 в редакції Постанови КМУ № 1102.

Цією ж Постановою КМУ № 1102 на період постачання з 1 жовтня по 30 листопада 2021р. встановлено граничний розмір ціни природного газу для Бюджетних організацій, яка не може перевищувати 16,8 гривні за 1 куб. метр з урахуванням податку на додану вартість.

Протягом жовтня-листопада 2021 року розрахована за формулою ціна природного газу перевищувала 16,8 грн за 1 куб.метр, отже у цей період застосовується гранична ціна в 16,8 грн за 1 куб.метр.

З 1 грудня 2021 ціна природного газу (з урахуванням ПДВ) відповідно до умов Договору опублікована/оприлюднена на сайті Позивача за посиланням https://gas.ua/uk/business/news/pon-archive-price. Ціна природного газу також підтверджується довідкою Позивача.

В силу положень статей 525 та 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається , якщо інше не встановлено договором або законом.

Підсумовуючи викладене вище, з огляду на наявність доказів споживання відповідачем природного газу у заявленому обсязі та за встановленою ціною, постачання якого здійснено позивачем, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення заявлених ТОВ «ГК «Нафтогаз України» позовних вимог про стягнення суми основного боргу у розмірі 37815,84 грн за поставлений природний газ, про що обгрунтовано зазначив суд першої інстанції.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 5295,20 грн, 3% річних в розмірі 1914,37 грн та інфляційні втрати в розмірі 11050,48 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки - грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення ним зобов`язання.

Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов`язань. Частиною ст. ст. 547, 548 ЦК України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. п.4.3, 4.4 Типового договору Постачальник зобов`язаний надати Споживачу рахунок на оплату природного газу за цим договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між Постачальником і Споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено). Споживач зобов`язаний оплатити рахунок, наданий Постачальником відповідно до пункту 4.3 цього договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.

Положеннями п. 4.5 Типового договору визначено, що у разі порушення Споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Суд звертає увагу, що необхідною умовою для визначення обґрунтованості вимог в частині застосування до відповідача заходів відповідальності, передбачених ст. 625 ЦК України, а також нарахування відповідачу пені, крім обставин наявності невиконаного боржником грошового зобов`язання, є правильність визначення позивачем періоду нарахування, у тому числі, моменту (строку), з якого боржник вважається таким, що прострочив.

За змістом ч.1 та 3 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

При цьому відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. ІІри цьому доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23.08.2016 у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей» ... Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Апелянт стверджує, що не отримував від позивача рахунків на оплату спірної заборгованості, а додані до позову фіскальні чеки та списки згрупованих відправлень не є належними доказами. З цього приводу колегія суддів вказує про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження направлення відповідачу рахунків на оплату надано списки згрупованих відправлень, де, зокрема, міститься інформація про відправлення на адресу відповідача та фіскальні чеки.

При цьому, дослідивши вказані документи, колегія оцінює їх критично, оскільки із вказаного списку згрупованих поштових відправлень неможливо встановити перелік документів, що надсилалися на адресу відповідача, у всіх списках згрупованих поштових відправлень зазначено у якості номера телефону адресата один і той самий номер телефону - НОМЕР_1 , докази належності якого відповідачу відсутні.

Згідно з п. 11.5 Типового договору усі повідомлення за цим договором вважаються зробленими належним чином у разі, якщо вони здійснені в письмовій формі та надіслані за зазначеними в цьому договорі адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділу зв`язку одержувача.

Матеріали справи не міститься жодного рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення на підтвердження отримання відповідачем вказаних відправлення від позивача.

Колегія суддів враховує, що інформація на веб-сайті АТ «Укрпошта» про наявність та стан пересилання поштових відправлень постійно оновлюється й зберігається в системі протягом 6 місяців з моменту реєстрації. Тому відсутність станом на час розгляду справи відомостей щодо поштового відправлення відповідачу, само по собі не свідчить про те, що така кореспонденція не була направлена. Водночас, виходячи із фактичних обставин справи та наявних доказів у сукупності, колегія суддів зазначає, що вищевказані документи не можуть бути належними доказами отримання рахунків Головним управлінням Держпроспоживслужби в Донецькій області.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів);

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи, які входять до кола доказування, має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому, ураховуючи взаємозв`язок і вірогідність.

У даному випадку колегія суддів апеляційної інстанції звертається до категорії стандарту доказування та відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Таким чином, позивач не довів належне направлення та вручення відповідачу рахунків на оплату природного газу та початок прострочення заборгованості.

Щодо посилання позивача на те, що відповідно до п.4.4 Типового договору саме кінець місяця є початком обрахунку наступного (місячного) строку впродовж якого повинен бути здійснений платіж, колегія суддів зазначає про наступне.

Пунктом 4.3 Типового договору передбачено, що постачальник зобов`язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено).

Пунктом 4.4. Типового договору визначено, що споживач зобов`язаний оплатити рахунок, наданий постачальником відповідно до пункту 4.3 цього договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.

Відповідно до пп.3 п.6.2 Типового договору постачальник зобов`язується обчислювати і виставляти рахунки Споживачу за поставлений природний газ відповідно до вимог у порядку, передбаченому Правилами постачання та цим Договором.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що в силу положень законодавства України стягнення основної заборгованості за постачання газу в судовому порядку зумовлюється доведенням факту поставки газу. Тоді як для обрахунку пені, 3% річних та інфляційних втрат необхідна інформація саме про дату отримання рахунків відповідачем, відомості про що відсутні у матеріалах справи.

Позивачем визначено кінцевий строк нарахування пені, 3% річних та інфляційних за прострочення оплати рахунків до моменту звернення до суду.

Отже, відсутні підстави для стягнення 5295,20 грн - пені, 1914,37 грн - 3% річних, 11050,48 грн - інфляційних втрат за прострочення оплат по рахункам. А тому апеляційний господарський суд дійшов висновку про скасування рішення в цій частині з прийняттям нового рішення про відмову у позові.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до чинного законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача 5295,20 грн - пені, 1914,37 грн - 3% річних, 11050,48 грн - інфляційних втрат, з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному рішення, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі учасникам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах в межах вимог і доводів апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги розподіляються між сторонами пропорційно розміру задоволених вимог.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 273 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

24.02.2022 Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 введено в Україні воєнний стан, який продовжено до 11.08.2024 (Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 08.05.2024 №3684-IX).

Відповідно до ст.26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

З огляду на поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого статтею 273 ГПК України.

Керуючись статтею 129, 232, 233, 269, 270, п.2, ч.1 ст.275, п.п.2, 3 ч.1 ст.277, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в Донецькій області задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Донецької області від 09.02.2024 у справі №905/1615/23 скасувати в частині стягнення 5295,20 грн - пені, 1914,37 грн - 3% річних, 11050,48 грн - інфляційних втрат.

В цій частині прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В решті рішення Господарського суду Донецької області від 09.02.2024 у справі №905/1615/23 залишити без змін.

Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

«Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», м.Київ до Головного управління Держпродспоживслужби в Донецькій області, м.Маріуполь, Донецька область про стягнення 56075,89 грн, з яких 37815,84 грн - основний борг, 5295,20 грн - пеня, 1914,37 грн - 3% річних, 11050,48 грн - інфляційні втрати задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Держпродспоживслужби в Донецькій області, м.Маріуполь, Донецька область (87534, Донецька область, м.Маріуполь, вул. Гризодубової, буд. 3, ідентифікаційний код 40317209) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», м.Київ (04116, м.Київ, вул, Шолуденка, буд. 1, ідентифікаційний код 40121452) 37815,84 грн - основного боргу та витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1448,07 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», м.Київ (04116, м.Київ, вул, Шолуденка, буд. 1, ідентифікаційний код 40121452) на користь Головного управління Держпродспоживслужби в Донецькій області, м.Маріуполь, Донецька область (87534, Донецька область, м.Маріуполь, вул. Гризодубової, буд. 3, ідентифікаційний код 40317209) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1048,69 грн.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки касаційного оскарження передбачено ст.ст.286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 25.06.2024.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов

Суддя О.І. Склярук