ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
13.06.2024Справа № 910/1052/23Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участю секретаря судового засідання Білошицької А.В., розглянувши матеріали справи за позовом першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тісо" та Підприємства з іноземними інвестиціями "Віп-Рент", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - Український союз об`єднань, підприємств і організацій побутового обслуговування населення, про скасування рішень та державної реєстрації права власності, витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, визнання недійним договору оренди,
за участю представників:
Прокуратури: Константинової І.В.;
КМУ: Шокуна О.В.;
ФДМУ по місту Києву: Павленка А.В.;
Товариства: Романюка С.П.;
Підприємства: Кісельова Є.О.;
третьої особи: Косих С.І.;
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
У лютому 2023 року перший заступник керівника Київської міської прокуратури (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) та Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (далі - Фонд) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тісо" (далі - Товариство) та Підприємства з іноземними інвестиціями "Віп-Рент" (далі - Підприємство) з вимогами про: скасування рішення державного реєстратора Київської філії комунального підприємства "Реєстрація нерухомості" Макарова Олега В`ячеславовича від 8 листопада 2018 року № 43945130 та проведену на його підставі реєстрацію змін до запису про реєстрацію права власності Товариства на майновий комплекс, загальною площею 7425,5 м2 (літери А, А1, А2, Б, В, Г, Ж, К), по вулиця Ямській, 72 у місті Києві (реєстраційний номер нерухомого майна № 1560674380000); скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" Рисак Олени Олександрівни від 10 грудня 2018 року № 44498710 та проведену на його підставі 5 грудня 2018 року державну реєстрацію права власності Товариства на майновий комплекс, загальною площею 8 631,1 м2 (літери А, А1, А2, Б, В, Г, Ж, К, Д, Н), по вулиці Ямській, 72 у місті Києві (реєстраційний номер нерухомого майна № 1716205780000); витребування у Товариства на користь держави в особі КМУ нежитлової будівлі - виробничого корпусу № 2, літера "Б", загальною площею 904 м2, за адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72-А, яка зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Товариством, як нежитлові приміщення, загальною площею 905,46 м2, що є частиною приміщень нежитлової будівлі літери Г, загальною площею 2 215,3 м2, яка входить до складу майнового комплексу, загальною площею 8 631,1 м2 (літера А, А1, А2, Б, В, Г, Ж, К, Д, Н), по вулиці Ямській, 72 у місті Києві (реєстраційний номер нерухомого майна № 1716205780000); визнання недійсним договору оренди від 16 грудня 2019 року № 16/12-2019-ОР, укладеного між Товариством та Підприємством, предметом якого є нежитлові офісні приміщення, загальною площею 905,46 м2 по вулиці Ямській, 72 у місті Києві.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13 лютого 2023 року (суддя Літвінова М.Є.) відкрито провадження в справі № 910/1052/23 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 5 квітня 2023 року (суддя Літвінова М.Є.) вищевказаний позов Прокурора залишено без розгляду в зв`язку з порушенням правил об`єднання позовних вимог.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25 вересня 2023 року апеляційну скаргу Прокурора задоволено, ухвалу Господарського суду міста Києва від 5 квітня 2023 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.
Відповідно до розпорядження виконуючого обов`язки керівника апарату суду від 9 жовтня 2023 року № 05-23/1062/23 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу цієї справи в зв`язку з направленням судді Літвінової М.Є. на навчання до Національної школи суддів України.
Протоколом проведеного повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 9 жовтня 2023 року вказану справу було передано на розгляд судді Павленку Є.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16 жовтня 2023 року справу № 910/1052/23 прийнято вказаним суддею до свого провадження. Цією ж ухвалою суду позовну заяву Прокурора залишено без руху та надано заявнику строк для усунення її недоліків.
23 жовтня 2023 року на адресу суду від Прокурора на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 16 жовтня 2023 року надійшли документи для усунення недоліків позовної заяви.
Однак, 19 жовтня 2023 року на електронну адресу суду від Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду надійшла копія ухвали від цієї ж дати про витребування з Господарського суду міста Києва матеріалів справи № 910/1052/23 в зв`язку з відкриттям касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25 вересня 2023 року.
Постановою Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 14 листопада 2023 року касаційну скаргу Товариства залишено без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 25 вересня 2023 року - без змін.
11 грудня 2023 року матеріали справи № 910/1052/23 повернулися до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13 грудня 2023 року, у зв`язку з усуненням Прокурором недоліків позовної заяви та поверненням матеріалів справи № 910/1052/23 до місцевого господарського суду, призначено підготовче засідання на 25 січня 2024 року.
25 грудня 2023 року на адресу суду від Прокурора надійшла відповідь на відзив Товариства від 20 грудня 2023 року № 15/3-8063-23 разом із клопотанням про поновлення строку на її подання. У вказаній заяві по суті спору Прокурор вказав на необґрунтованість посилання вказаного відповідача на пропуск позовної давності на звернення з даним позовом. При цьому, на думку Прокурора, ним обрано належний спосіб захисту порушених прав держави. Також Прокурор зазначив, що з поданих ним належних та допустимих доказів підтверджується приналежність спірного майнового комплексу до об`єктів державної власності.
28 грудня 2023 року через систему "Електронний суд" від Товариства надійшло клопотання від цієї ж дати про долучення доказів до матеріалів справи.
29 грудня 2023 року через систему "Електронний суд" від Товариства надійшло клопотання про продовження строку на подання заперечень на відповідь на відзив.
8 січня 2024 року на адресу суду від КМУ надійшли письмові пояснення по справі від 3 січня 2024 року, у яких останній підтримав позовні вимоги Прокурора, вказав на незаконність реєстрації права власності Товариства на спірне майно.
9 січня 2024 року через систему "Електронний суд" від Підприємства надійшло клопотання від цієї ж дати про роз`єднання позовних вимог.
24 січня 2024 року через загальний відділ канцелярії суду від Прокурора надішли заперечення на клопотання Підприємства про роз`єднання позовних вимог від 23 січня 2024 року № 15/3-8063-23.
Цього ж дня через загальний відділ канцелярії суду від Фонду надійшли письмові пояснення по справі від вказаної дати № 30-10/б/н, у яких вказаний позивач підтримав позовні вимоги Прокурора та вказав, що спірне майно перебуває на балансі Укрсоюзсервісу і належить до державної власності, а відтак не могло бути відчужене на користь Товариства.
У підготовчому засіданні 25 січня 2024 року оголошено перерву до 8 лютого 2024 року.
7 лютого 2024 року через систему "Електронний суд" від Товариства надійшло клопотання від 6 лютого 2024 року про витребування оригіналів доданих до позовної заяви документів на підставі частини 6 статті 91 ГПК України.
8 лютого 2024 року через систему "Електронний суд" від Підприємства надійшла відповідь на заперечення Прокурора на клопотання про роз`єднання позовних вимог від 7 лютого 2024 року.
У підготовчому засіданні цього ж дня суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольні ухвали: про продовження з власної ініціативи строку підготовчого провадження на 30 днів; про відмову в задоволенні клопотань Товариства про витребування оригіналів доданих до позовної заяви документів; про відмову в задоволенні клопотання Товариства про витребування доказів (матеріалів кримінального провадження); про відмову в задоволенні клопотання Прокурора про поновлення строку на подання відповіді на відзив Товариства та про продовження з власної ініціативи суду вказаного строку до 20 грудня 2023 року; про відмову в задоволенні клопотання Товариства про продовження строку на подання заперечень та про продовження з власної ініціативи суду вказаного строку до 29 грудня 2023 року; про відмову в задоволенні клопотання Підприємства про роз`єднання позовних вимог.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 8 лютого 2024 року залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів, - Український союз об`єднань, підприємств і організацій побутового обслуговування населення (далі - Укрсоюзсервіс), підготовче засідання відкладено на 29 лютого 2024 року.
13 лютого 2024 року через загальний відділ діловодства суду від Прокурора надійшла заява від цієї ж дати № 15/3-8063-23 з доказами надсилання позовної заяви та інших поданих ним заяв по суті справи з доданими документами на адресу третьої особи.
20 лютого 2024 року через систему "Електронний суд" від Підприємства надійшла заява від цієї ж дати з доказами надсилання відзиву та інших заяв по суті справи вказаної особи з доданими до них документами на адресу третьої особи.
28 лютого 2024 року через загальний відділ діловодства суду від Фонду надійшла заява від 27 лютого 2024 року з доказами надсилання поданих ним письмових пояснень з доданими документами на адресу Укрсоюзсервісу.
Цього ж дня через систему "Електронний суд" від Товариства надійшли: клопотання від 27 лютого 2024 року про витребування оригіналу доказу (акта передачі основних засобів від 8 квітня 1992 року) у третьої особи - Укрсоюзсервісу, для його огляду в засіданні; клопотання від 27 лютого 2024 року про долучення до матеріалів справи доказів надсилання відзиву Товариства на адресу Укрсоюзсервісу.
У підготовчому засіданні 29 лютого 2024 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 14 березня 2024 року.
12 березня 2024 року через загальний відділ діловодства суду від КМУ надійшло клопотання з доказами надсилання поданих ним письмових пояснень з додатками на адресу Укрсоюзсервісу.
14 березня 2024 року через загальний відділ канцелярії суду від Укрсоюзсервісу надійшли: письмові пояснення на позовну заяву від 11 березня 2024 року вих. № 01/1-353; клопотання від 11 березня 2024 року вих. № 01/1-357 про витребування оригіналів доказів; письмові пояснення на відзив Підприємства від 11 березня 2024 року вих. № 01/1-354; письмові пояснення на відзив Товариства від 11 березня 2024 року вих. № 01/1-355; клопотання від 11 березня 2024 року вих. № 01/1-356 про залучення до участі у справі Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація", як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Товариства. У своїх поясненнях по суті спору вказана третя особа зазначила, що вона визначена органом управління спірним держаним нерухомим майном. У свою чергу, Товариством вчинено дії щодо рейдерського захоплення спірного майнового комплексу, про факт чого третя особа в даній справі неодноразово повідомляла правоохоронні органи та безпосередньо Фонд. При цьому, на думку Укрсоюзсервісу, усі реєстраційні дії Товариства щодо спірного майна є незаконними.
Також 14 березня 2024 року через загальний відділ канцелярії суду від Прокурора надійшла заява від цієї ж дати № 15/3-8063-23 про долучення доказів до матеріалів справи.
У підготовчому засіданні цього ж дня представником третьої особи було надано суду для огляду витребовуваний Товариством оригінал доказу. У цьому ж засіданні суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольні ухвали: про відмову в задоволенні клопотання Укрсоюзсервісу від 11 березня 2024 року вих. № 01/1-356 про залучення до участі у справі третьої особи; про повернення без розгляду клопотання Укрсоюзсервісу від 11 березня 2024 року вих. № 01/1-357 про витребування доказів та про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 28 березня 2024 року.
26 березня 2024 року через систему "Електронний суд" від Товариства надійшли: клопотання від 25 березня 2024 року про залишення позовної заяви Прокурора без розгляду та клопотання від 25 березня 2024 року про витребування оригіналів доказів у Прокурора для їх огляду в засіданні.
Цього ж дня через загальний відділ канцелярії суду від Укрсоюзсервісу надійшли: клопотання від 25 березня 2024 року вих. № 01/1-358 про витребування оригіналів доказів та клопотання від 25 березня 2024 року вих. № 01/1-359 про винесення судом окремої ухвали.
27 березня 2024 року через систему "Електронний суд" від Товариства надійшли: клопотання від вказаної дати з доказами надсилання відзиву з доданими до нього документами на адресу Укрсоюзсервісу та письмові пояснення по справі від вказаної дати.
28 березня 2024 року через загальний відділ канцелярії суду та через систему "Електронний суд" від Прокурора надійшли заперечення від 27 березня 2024 року № 15/3-8063-23 на клопотання Товариства про залишення позову без розгляду.
У підготовчому засіданні цього ж дня суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольні ухвали: про відмову в задоволенні клопотання Товариства від 25 березня 2024 року про залишення позовної заяви без розгляду; про відмову в задоволенні клопотання Товариства від 25 березня 2024 року про витребування оригіналів доказів; про залишення без розгляду клопотання Укрсоюзсервісу від 25 березня 2024 року вих. № 01/1-359 про винесення судом окремої ухвали; про відмову в задоволенні клопотання Укрсоюзсервісу від 25 березня 2024 року вих. № 01/1-358 про витребування оригіналів доказів, а також про відмову в задоволенні усного клопотання представників Товариства про відкладення підготовчого засідання.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28 березня 2024 року підготовче провадження у справі № 910/1052/23 закрито та призначено її до судового розгляду по суті на 18 квітня 2024 року.
12 квітня 2024 року через загальний відділ канцелярії суду від Укрсоюзсервісу надійшли доповнення до раніше наданих ним пояснень на відзив Товариства від 11 квітня 2024 року вих. № 01/1-362.
18 квітня 2024 року через систему "Електронний суд" від Товариства надійшло клопотання від 17 квітня 2024 року про виклик судового експерта в судове засідання.
У судовому засіданні цього ж дня судом оголошено перерву до 16 травня 2024 року.
16 травня 2024 року через загальний відділ канцелярії суду та через систему "Електронний суд" від Прокурора надійшли письмові пояснення від цієї ж дати № 15/3-8063-23, у яких Прокурор додатково обґрунтовував приналежність спірного майна до державної власності. Вказані документи зареєстровані та передані на розгляд судді Павленка Є.В. 17 травня 2024 року в зв`язку зі збоєм у роботі автоматизованої системи діловодства суду, що підтверджується наявним в матеріалах справи актом Господарського суду міста Києва від 16 травня 2024 року. У зв`язку з цим, у судовому засіданні 16 травня 2024 року судом оголошено перерву до 30 травня 2024 року.
30 травня 2024 року через систему "Електронний суд" від Товариства надійшло клопотання від 29 травня 2024 року про поновлення строку на подання доказів, а саме висновку Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (далі - КНДІСЕ) від 28 травня 2024 року в межах кримінального провадження № 12024100080000128.
У судовому засіданні цього ж дня суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольні ухвали: про відмову в задоволення клопотання Товариства від 29 травня 2024 року про поновлення строку на подання доказів, про встановлення вказаному відповідачу з власної ініціативи суду додаткового строку на подання доказів до 30 травня 2024 року, про відмову в задоволенні клопотання Товариства про виклик експерта в судове засідання та про оголошення перерви до 13 червня 2024 року.
4 червня 2024 року через систему "Електронний суд" від Товариства надійшли пояснення від 3 червня 2024 року щодо належності та допустимості поданих ним доказів.
7 червня 2024 року на адресу суду від КМУ надійшло клопотання про доручення доказів до матеріалів справи та поновлення процесуального строку на їх подання.
12 червня 2024 року через загальний відділ діловодства суду від Укрсоюзсервісу надійшли: пояснення від 12 червня 2024 року вих. № 01/1-369 до висновку КНДІСЕ від 28 травня 2024 року в межах кримінального провадження № 12024100080000128, у яких третя особа вказала, що такий висновок не відповідає предмету спору у даній справі та не може бути прийнятий у якості належного та допустимого доказу; клопотання від 12 червня 2024 року вих. № 01/1-370 про поновлення строку на подання доказів; письмові пояснення від 12 червня 2024 року вих. № 01/-371 щодо питання участі Романюка С.П. (представника Товариства в даній справі) у судовій справі № 40/35; клопотання від 12 червня 2024 року вих. № 01/1-372 про поновлення строку на подання доказів стосовно питання участі представника Романка С.П. у судовій справі № 40/35.
Цього ж дня через систему "Електронний суд" від Прокурора надійшло клопотання від вказаної дати про призначення судової експертизи в справі.
13 червня 2024 року через систему "Електронний суд" від Прокурора надійшли: письмові пояснення від 12 червня 2024 року щодо наданого Товариством висновку КНДІСЕ від 28 травня 2024 року в межах кримінального провадження № 12024100080000128, а також клопотання від 13 червня 2024 року про поновлення строку на подання додаткових доказів у справі.
У судовому засіданні 13 червня 2024 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольні ухвали: про відмову в задоволенні клопотань КМУ, Укрсоюзсервісу та Прокуратури про поновлення строку на подання додаткових доказів у справі та про залишення без розгляду клопотання Прокурора про призначення експертизи в справі у зв`язку пропуском строку на його подання.
У судових засіданнях Прокурор, а також представник КМУ, Фонду та Укрсоюзсервісу підтримали позовні вимоги, викладені у позовній заяві, наполягали на їх задоволенні.
Представники відповідачів проти позовних вимог заперечували, просили відмовити в їх задоволені.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
Звертаючись до господарського суду з позовною заявою в даній справі, Прокурор посилався на положення статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).
Згідно з частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або у разі відсутності такого органу.
Наявність вказаних обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті.
Відповідно до частини 4 цієї статті Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень.
Аналіз змісту статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадку, зокрема, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурору достатньо дотримати порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі нема, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі № 912/2385/18.
Звертаючись з позовом у даній справі в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, прокурором зазначено, що останній у силу положень статтей 1, 4, 2 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" є органом державної влади, наділеним повноваженнями власника стосовно спірного державного майна, а відтак наділений правом захищати порушене право, у тому числі й шляхом ініціювання позову про витребування спірного державного майна, скасування незаконних державних реєстрації на це майно.
Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначається правовий режим власності.
Статтею 116 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України здійснює управління об`єктами державної власності відповідно до закону.
Згідно зі статтею 141 Господарського кодексу України (далі - ГК України) управління об`єктами державної власності відповідно до закону здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади. У випадках, передбачених законом, управління державним майном здійснюють також інші суб`єкти.
Постановами Ради Міністрів Української РСР від 7 серпня 1990 року № 170 та від 11 лютого 1991 року № 26 створено Укрсоюзсервіс, затверджено перелік об`єднань, підприємств і організацій побутового обслуговування населення, функції по управлінню державним майном яких покладаються на Укрсоюзсервіс, зокрема, управління майном Київського дослідно-експериментального заводу (далі - Завод "Побутмаш").
Постановою Верховної Ради Української РСР від 29 листопада 1990 року № 506-VІІ до введення в дію Закону Української РСР "Про роздержавлення майна" встановлено мораторій на території республіки на будь-які зміни форм власності і власника державного майна, ініціаторами та учасниками якого є органи державної влади і управління.
Пунктом 1 Постанови КМУ від 18 вересня 1993 року № 750 "Про стабілізацію діяльності підприємств та організацій побутового обслуговування населення" до завершення приватизації та створення ринкової інфраструктури сфери послуг покладено на Укрсоюзсервіс функції координації діяльності підприємств і організацій служби побуту незалежно від форм власності, пов`язаної з розвитком побутових послуг. Також було передано на вказаний період до сфери управління Укрсоюзсервісу підприємства, організації та установи (у тому числі Завод "Побутмаш"), засновані на загальнодержавній власності, що становлять інфраструктуру служби побуту і перебувають у сфері управління органів державної виконавчої влади.
Пунктом 2 вказаної Постанови передбачено, що Укрсоюзсервіс розробляє і погоджує з відповідними міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади проекти нормативно-правових актів, правил та інструкцій, що стосуються побутового обслуговування населення, вносить їх на розгляд Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції; розробляє рекомендації щодо здійснення єдиної науково-технічної політики у сфері побутового обслуговування населення; організовує на договірній основі розробку і виробництво нових видів машин, обладнання і приладів для потреб побутових підприємств, забезпечення їх матеріально-технічними ресурсами тощо.
Тобто, Укрсоюзсервісу для виконання функцій координації та управління підприємствами, організаціями та установами, що становлять інфраструктуру служби побуту, були надані повноваження, що безпосередньо пов`язані з розвитком побутового обслуговування населення.
Водночас, Постановою КМУ від 17 березня 2004 року № 336 "Про деякі питання підвищення ефективності використання державного майна" визнано такими, що втратили чинність пункти 1 та 2 вищевказаної постанови та доручено Фонду державного майна України забезпечити в установленому порядку здійснення приватизації майна державних підприємств, що перебувають у сфері управління Укрсоюзсервісу.
Таким чином, з 17 березня 2004 року Укрсоюзсервіс позбавлений повноважень з управління об`єктами державної власності, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією листа Секретаріату КМУ від 8 листопада 2022 року № 23185/0/2-22.
При цьому, статтею 1 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" встановлено, що управління об`єктами державної власності - це здійснення КМУ та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави, як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
Суб`єктом управління об`єктами державної власності є, зокрема, КМУ, органи державної влади та державні господарські об`єднання (стаття 4 вищевказаного Закону).
Разом із цим, з матеріалів даної справи вбачається, що на час розгляду даної справи Укрсоюзсервіс не є державним господарським об`єднанням або державною компанією, а відтак не може бути суб`єктом управління об`єктами державної власності. Зазначена обставина також не заперечувалася учасниками справи в судовому засіданні.
Однак, починаючи з 2006 року (після набрання чинності Закону України "Про управління об`єктами державної власності"), КМУ питання щодо зміни органу управління спірним державним майном взагалі не ініціювався. Вказане також підтверджується наявним в матеріалах даної справи листом Фонду від 11 серпня 2022 року.
Більш того, з наявної в матеріалах справи копії лита Управління правового забезпечення секретаріату КМУ від 9 березня 2006 року № 36-6 вбачається, що КМУ був обізнаний про те, що спірне майно залишається в управлінні Укрсоюзсервісу, однак заходів, спрямованих на визначення належного органу управління не вжив, що фактично створило передумови для залишення вказаного майна поза контролем держави.
Водночас, відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" КМУ є суб`єктом управління, що визначає об`єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об`єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб`єктам управління, визначеним цим Законом. Здійснюючи управління об`єктами державної власності, КМУ, зокрема, визначає органи виконавчої влади, які здійснюють функції з управління об`єктами державної власності; забезпечує контроль за ефективністю управління об`єктами державної власності.
Також організацію, повноваження і порядок діяльності КМУ визначено Законом України «Про Кабінет Міністрів України».
Відповідно до статті 1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" КМУ (Уряд України) - є вищим органом у системі органів виконавчої влади. До основних завдань КМУ належать, зокрема, здійснення управління об`єктами державної власності відповідно до закону; спрямування та координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади, здійснення контролю за їх діяльністю (стаття 2 вищевказаного Закону).
КМУ може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції (частина 1 статі 37 Закону України "Про Кабінет Міністрів України").
Тобто, КМУ є уповноваженим державою органом на управління об`єктами державної власності, а отже може бути позивачем у спорах щодо таких об`єктів.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 20 березня 2024 року в справі № 925/281/23
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що оскільки КМУ не виконав покладених на нього державою обов`язків щодо належного управління спірним державним майном та не визначив інший орган його управління після припинення з 17 березня 2004 року повноважень Укрсоюзсервісу з управління зазначеним об`єктом державної власності, саме КМУ є належним позивачем за вимогами про витребування спірного майна у державну власність.
З урахуванням специфіки правового статусу державного майна, що є предметом спору в даній справі, звертаючись з позовною заявою другим позивачем Прокурором визначено Фонд.
За змістом частини 1 статті 287 ГК України, статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", Фонд державного майна України, його регіональні відділення є орендодавцем щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна (будівель, споруд, їх окремих частин), а також майна, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю.
Відповідно до завдань, встановлених пунктом 5.3 Положення "Про регіональне відділення Фонду державного майна по місту Києву", затвердженого наказом Фонду державного майна України від 27 травня 2021 року № 912, з метою захисту майнових інтересів держави регіональне відділення виступає орендодавцем щодо цілісних майнових комплексів, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло в процесі приватизації (корпоратизації) до статутного капіталу, що є державною власністю та здійснює контроль за надходженням до Державного бюджету України плати за оренду державного майна по договорах оренди, укладених регіональним відділенням, та договорах оренди, укладених підприємствами, організаціями, установами, розмір орендної плати по яких погоджений відділенням, а також реалізовує державну політику в сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, здійснює контроль у сфері організації та проведення приватизації державного майна, відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством, передачі державного майна в оренду та користування; здійснює повернення у державну власність державного майна, що було приватизоване, відчужене або вибуло з державної власності з порушенням законодавства.
Таким чином, у правовідносинах, що стосуються передачі спірного державного майна в оренду Підприємству, органом, уповноваженим здійснювати функції орендодавця є регіональне відділення Фонду державного майна по місту Києву.
У позовній заяві Прокурор вказав, що у нього є підстави для звернення до суду з даними вимогами, оскільки КМУ та Фонд, будучи обізнаними про порушення інтересів держави та маючи відповідні повноваження щодо їх захисту, з відповідним позовом до суду не звернулися.
Зокрема, після встановлення факту незаконної, на думку Прокурора, реєстрації права власності на спірний об?єкт за Товариством, останній звертався до КМУ із запитами від 18 липня 2022 року та від 21 жовтня 2022 року в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру", у яких детально поінформовано про виявлені порушення прав держави та витребувано інформацію про вжиття заходів цивільно-правового характеру щодо повернення вказаного державного майна (копії запитів та відповідей на них долучено до позовної заяви).
Однак, як вбачається з відповідей на вказані запити, надані Секретаріатом КМУ, та за його дорученням Міністерством юстиції України, Міністерством економіки України, Фондом державного майна України, жодних заходів, спрямованих на відновлення прав держави на належне їй майно, не було вжито.
Зокрема, згідно з наявної в матеріалах справи копії відповіді Міністерства юстиції України від 4 серпня 2022 року № 64516/9046-4-22/19, наданою за дорученням Секретаріату КМУ, заходи цивільно-правового характеру не вживались, оскільки доручення щодо повернення спірного об?єкту державної власності в судовому порядку від КМУ не надходило.
Також Прокурор неодноразово інформував Фонд про виявлені порушення інтересів держави в адресованих останньому листах: від 28 липня 2021 року № 56-4445 вих-21, від 28 січня 2021 року № 15/3-117вих-21 та від 6 жовтня 2021 року № 6632вих-21. Однак, як вбачається з листа Фонду від 11 лютого 2021 року № 30-03/1150, заходи цивільно-правового характеру щодо оскарження права власності Товариства на спірні будівлі, розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72-А, не вживались та запропоновано Прокурору самостійно звернутись до суду з відповідним позовом.
При цьому, Прокурор у порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" звернувся до позивачів з листами від 13 червня 2022 року № 56-2345вих-22 та від 18 липня 2022 року № 15/3-274вих-22, у яких повідомив про намір звернутись з позовом до суду. Крім того, листами від 10 січня 2023 року № 15/3030вих-23 та № 15/30313вих-23 Прокурор додатково проінформував позивачів про підготовку даного позову. Однак, останні у відповідь не висловлювалися про наміри самостійно звернутися до суду з відповідними позовами. При цьому, будучи належним чином повідомленими про можливе порушення інтересів держави, захист яких у спірних правовідносинах мають здійснювати саме КМУ та Фонд, останні самостійних заходів для запобігання виявлених порушень не вжили.
Крім того, у наданих КМУ та Фондом поясненнях по суті спору останні наявність підстав для їхнього представництва Прокурором не оскаржили, заперечень проти представництва прокурором інтересів держави не висловлювали. Вважали позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Прокурор у своїй позовній заяві вказав, що, на його думку, порушення інтересів держави полягає у незаконній реєстрації права власності Товариства на майно - нежитлову будівлю, загальною площею 904 м2, що заходиться за адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72-а, яка в установленому законом порядку з державної власності не вибувала, а також подальше незаконне розпорядження вказаним державним майном шляхом його передачі в оренду Підприємству за відповідним договором.
3 урахуванням викладеного, зважаючи на те, що прокурор виконав вимоги процесуального закону, визначив, у чому, на його думку, полягає порушення інтересів держави, обґрунтував необхідність їхнього захисту, а також зазначив органи, які, хоч і уповноважені державою здійснювати такий захист у спірних правовідносинах, але відповідних заходів не вжили, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість звернення Прокурора в інтересах держави з даним позовом у порядку частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та наявність у Прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді.
У зв`язку з цим клопотання відповідачів про залишення даного позову без розгляду є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Судом встановлено, що на виконання постанов Ради Міністрів Української РСР від 7 серпня 1990 року № 170 та від 11 лютого 1991 року № 26 було створено Укрсоюзсервіс та затверджено перелік об`єднань, підприємств і організацій побутового обслуговування населення, функції по управлінню якими, як державним майном, було покладено на Укрсоюзсервіс, зокрема, управління майном Заводу "Побутмаш".
Постановою Верховної Ради Української РСР від 29 листопада 1990 року № 506-VІІ до введення в дію Закону Української РСР "Про роздержавлення майна" встановлено мораторій на території республіки на будь-які зміни форм власності і власника державного майна, ініціаторами та учасниками якого є органи державної влади і управління.
Як вже було зазначено судом, постановою КМУ від 18 вересня 1993 року № 750 "Про стабілізацію діяльності підприємств та організацій побутового обслуговування населення" до завершення приватизації та створення ринкової інфраструктури сфери послуг покладено на Укрсоюзсервіс функції координації діяльності підприємств і організацій служби побуту незалежно від форм власності, пов?язаної з розвитком побутових послуг. Також було передано на вказаний період до сфери управління Укрсоюзсервісу підприємства, організації та установи (у тому числі Заводу "Побутмаш"), засновані на загальнодержавній власності, що становлять інфраструктуру служби побуту і перебувають у сфері управління органів державної виконавчої влади.
Постановою КМУ від 17 березня 2004 року № 336 "Про деякі питання підвищення ефективності використання державного майна" визнано такими, що втратили чинність пункти 1 та 2 вищевказаної постанови та доручено Фонду забезпечити в установленому порядку здійснення приватизації майна державних підприємств, що перебувають у сфері управління Укрсоюзсервісу.
Судом встановлено, що у період з 11 лютого 1991 року по 17 березня 2004 року Укрсоюзсервіс був органом управління майном Заводу "Побутмаш".
До складу державного нерухомого майна вказаного заводу, що перебувало на балансі останнього, входив виробничий корпус № 2, загальною площею 840 м2, з прилеглою територією, які розміщені за адресою: вулиця Ямська, 72 у місті Києві .
На виконання наказу Укрсоюзсервісу від 30 березня 1992 року № 12 директором Заводу "Побутмаш" Дементьевим Ю.В. з балансу заводу на баланс Укрсоюзсервісу, як органу управління його майном, безоплатно передано вищевказаний виробничий корпус з прилеглою до нього територією, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією акта передачі основних фондів від 8 квітня 1992 року, підписаною вказаними сторонами. На підставі вказаного нерухомого майна було утворено відокремлений структурний підрозділ Укрсоюзсервісу - "Виробнича філія Укрсоюзсервісу".
Судом встановлено, що після переводу Заводу в новозбудовані виробничі приміщення за іншою адресою, майновий комплекс (нежилі будівлі) заводу, розташований по вулиці Ямській, 72 в місті Києві, передано Фондом в оренду Товариству, однак спірна нежитлова будівля виробничого корпусу № 2, загальною площею 840 м2, з присвоєною адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72-А, залишалася закріпленою за Укрсоюзсервісом як органом управління.
При цьому, за даними інвентаризаційної справи від 8 жовтня 2007 року № 37665, заведеної на замовлення Укрсоюзсервісу Комунальним підприємством Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», виробничий корпус № 2 по вулиці Ямській, 72-А складався з 2-х поверхів, загальною площею 904 м2 (загальна площа вказаної будівлі збільшилась на 64 м2, оскільки раніше було помилково не враховано площу сходових клітин). Належним чином засвідчені копії технічної документації з вказаної інвентаризаційної справи наявні в матеріалах справи.
Згідно інформації, яка міститься в листі Фонду від 25 липня 2022 року № 30-10/2605, майно цілісного майнового комплексу Завод "Побутмаш" було приватизовано у 2000 році, однак будівля, яка у 1992 році передана на баланс Укрсоюзсервісу, до приватизаційної маси не включалась.
Вказане підтверджується наявною в матеріалах справи копією договору купівлі-продажу майнового комплексу (нежилих будівель) від 31 серпня 2000 року № 707, укладеного між Фондом та Товариством, за умовами якого останнє в рамках процедури приватизації придбало майновий комплекс за адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72, загальною площею 3 010,7 м2, що складався з конкретного переліку нежитлових будівель літер: АА, Б, В, Г, Ж, З, К, І, Л, М. Площа виробничого корпусу літери "Г", який було передано Товариству в рамках цієї угоди, складала лише 207,4 м2.
Таким чином, спірний виробничий корпус № 2 по вул. Ямській, 72-А у м. Києві, який не увійшов до приватизаційної маси майна зазначеного державного підприємства, залишився у державній власності та перебував на балансі та у фактичному користуванні Укрсоюзсервісу.
З наявної у матеріалах справи копії договору оренди від 24 червня 2008 року № 4058, укладеного між Фондом, за погодженням з Укрсоюзсервісом, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Союзпобутсервіс-2007" вбачається, що цілісний майновий комплекс відокремленого структурного підрозділу Укрсоюзсервісу, до складу якого входила спірна нежитлова двоповерхова будівля, площею 904 м2, - виробничий корпус № 2, літера "Б", був переданий в оренду зазначеному суб`єкту господарювання.
Судом встановлено, що наказом Фонду державного майна України від 25 травня 2009 року № 761 цілісний майновий комплекс відокремленого структурного підрозділу Укрсоюзсервісу «Виробнича філія Укрсоюзсервіс» по вулиці Ямській, 72-А в місті Києві включено до переліку об`єктів державної власності групи "А", тобто до таких, які перебувають в оренді та підлягають приватизації шляхом викупу.
Судом також встановлено, що після розірвання вищезазначеного договору оренди в судовому порядку, на виконання відповідного рішення Господарського суду міста Києва від 25 березня 2010 року в справі № 40/35 за позовом Фонду до Товариства з обмеженою відповідальністю "Союзпобутсервіс-2007", за участі третьої особи, - Укрсоюзсервісу, про розірвання договору оренди та повернення майна, яке набрало законної сили в передбаченому законом порядку, цілісний майновий комплекс за вказаною адресою за актом приймання-передачі від 3 липня 2012 року було повернуто Фонду та одночасно передано Укрсоюзсервісу, як балансоутримувачу. Зазначена обставина підтверджується актом державного виконавця від 25 квітня 2012 року, копія якого наявна в матеріалах справи.
Наказом Фонду державного майна України від 11 квітня 2013 року № 481 спірне майно було виключено з переліку об`єктів державної власності групи "А", тобто з таких, які перебувають в оренді та підлягають приватизації шляхом викупу.
Враховуючи вищевикладене судом встановлено, що на час розгляду даної справи двоповерхова нежитлова будівля - виробничий корпус № 2, літера "Б", загальною площею 904 м2, яка знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72-А, належить до об`єктів державної власності та перебуває на балансі Укрсоюзсервісу.
При цьому, як вже було вставлено судом, 31 серпня 2000 року між Фондом та Товариством укладено договір купівлі-продажу майнового комплексу (нежилі будівлі) № 707, за умовами якого останнє в рамках процедури приватизації набуло право власності на майновий комплекс за адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72, загальною площею 3 010,7 м2, що складався з нежитлових будівель літер АА, Б, В, Г, Ж, 3, К, І ,Л, М.
За приписами частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20 червня 2012 року в справі № 5011-62/6746-2012, за позовом Товариства до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ладобуд" про визнання права власності та розірвання договору, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 19 червня 2013 року та Вищого господарського суду України від 4 вересня 2013 року, за Товариством визнано право власності на майновий комплекс по вулиці Ямській, 72 в місті Києві, загальною площею 6 522,7 м2, а саме: літера "А", загальною площею 2 763,8 м2; літера "А1", загальною площею 426,3 м2; літера "А2", загальною площею 599,2 м2; літера "Б", загальною площею 1 312,4 м2; літера "Г", загальною площею 1 312,5 м2; літера "Ж", загальною площею 24,4 м2; літера "К", загальною площею 84,1 м2.
У вищевказаному рішенні суду встановлено, що Товариство набуло право власності на об?єкт, що виник у результаті проведеної ним реконструкції існуючих будівель по вулиці Ямській, 72 у місті Києві, внаслідок чого існуюча площа майнового комплексу - 3 010,7 м2 збільшилася до 6 522,7 м2, що підтверджується копією технічного паспорту, виготовленого 10 лютого 2008 року Комунальним підприємством Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» на майновий комплекс, загальною площею 6 522,7 м2.
На підставі вказаного судового рішення 24 травня 2018 року державним реєстратором Київської філії Комунального підприємства "Новозаводське" Мартинівської сільської ради Пулинського району Житомирської області Осиповичем І.В. за Товариством було зареєстровано право власності на майновий комплекс, загальною площею 6 522,7 м2, який розташований за адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72 в місті Києві (реєстраційний номер нерухомого майна 1560674380000, рішення про державну реєстрацію з відкриттям розділу 41265522).
У подальшому, Товариство 8 листопада 2018 року подано до Київської філії Комунального підприємства "Реєстрація нерухомості" заяву про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 31075840.
Цього ж дня на підставі вищевказаної заяви Товариства державним реєстратором Київської філії Київської філії Комунального підприємства "Реєстрація нерухомості" внесено зміни до запису про реєстрацію права власності на об?єкт нерухомого майна (рішення про внесення змін до запису № 43945130), а саме: збільшено площу нежитлової будівлі літера "Г" з 1312,5 м2 до 2 215,3 м2, та відповідно, збільшено загальну площу об?єкта нерухомості - до 7 425,5 м2.
Згідно з наявної в матеріалах справи копії інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 8 грудня 2022 року, підставою внесення вказаних змін стала лише довідка про показники об?єкта нерухомого майна від 4 листопада 2018 року № 041118, видана Товариством з обмеженою відповідальністю "Бюро технічної інвентаризації оформлення землі та нерухомості", а також технічний паспорт на об?єкт нерухомого майна, виготовлений цим же суб`єктом господарювання 16 січня 2018 року. З наявного в матеріалах даної справи тексту вищевказаної довідки вбачається, що загальна площа нежитлової будівлі літера "Г" по вулиці Ямській, 72 у місті Києві збільшилась з 1 312,5 м2 до 2 215,3 м2 за рахунок помилково не включеної до загальної площі частини будівлі, що не належить до категорії самочинного будівництва та не потребує введення в експлуатацію.
Отже судом встановлено, що різниця площі такої "помилки" склала 902,8 м2 . У той же час, будь-яких правовстановлюючих документів, які підтверджують законність факту набуття Товариством зазначеної площі нерухомого майна, як то договори, на підставі яких було набуто ці площі, або документи, що підтверджують факт проведення будівельних робіт в установленому законом порядку, матеріали справи не містять.
Судом також встановлено, що державним реєстратором Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація" Рисак О.О. 5 грудня 2018 року на підставі висновку щодо технічної можливості об`єднання об`єктів нерухомого майна від 3 грудня 2018 року за № 0312188 та заяви Товариства від 5 грудня 2018 року відкрито новий розділ та проведено державну реєстрацію права власності вказаного відповідача на нерухоме майно - майновий комплекс, загальною площею 8 631,1 м2 (літери А, А1, А2, Б, В, Г, Ж, К, Д, Н), по вулиці Ямській, 72 у місті Києві (реєстраційний номер нерухомого майна № 1716205780000, рішення про державну реєстрацію від 10 грудня 2018 року № 44498710). Належним чином засвідчені копії вказаних документів наявні в матеріалах даної справи. У результаті проведення вказаної реєстраційної дії загальна площа майнового комплексу Товариства збільшилась у зв`язку з реєстрацією нових (об`єднаних) будівель - з літерами "К" та "Н".
Записи про анулювання чи скасування вищевказаних реєстраційних дій в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на час розгляду даної справи відсутні.
За договором оренди від 16 грудня 2019 року № 16/12-2019-ОР, укладеним між Товариством та Підприємством, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бацуцею А.Б., нерухоме майно, а саме: нежитлові офісні приміщення загальною площею 905,46 м2 по вулиці Ямській, 72 у місті Києві були передані Підприємству в оренду.
Відповідно до додатку № 1 до вищевказаного правочину ці орендовані Підприємством приміщення є частиною нежитлової будівлі літери "Г", загальною площею 2 215,3 м2.
Оскільки, на думку Прокурора, внаслідок проведення 8 листопада 2018 року та 5 грудня 2018 року незаконної державної реєстрації за Товариством права власності на майновий комплекс по вулиці Ямській, 72 у місті Києві до складу цього комплексу незаконно було включено спірне державне майно, а саме: приміщення виробничого корпусу № 2, загальною площею 904,00 м2, що розташоване за адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72-А, такі реєстраційні дії підлягають скасуванню, спірне майно - витребуванню з незаконного володіння Товариства, а договір оренди, укладений між відповідачами - визнанню недійсним в судовому порядку.
Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно із частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.
Правовий режим власності визначається виключно законами України (пункт 7 статті 92 Конституції України).
Відповідно до статей 317, 319, 321 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (частина 1 статті 11 ЦК України).
За приписами частини 1 статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина 2 статті 328 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Отже, за загальним правилом цивільні права, зокрема право власності, виникають із правомірних, а не протиправних дій.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року в справі № 520/8065/19.
Як вже було встановлено судом, двоповерхова нежитлова будівля - виробничий корпус № 2 літера "Б", загальною площею 904,00 м2, розташована за адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72-А, належить до державної власності та перебуває на балансі Укрсоюзсервісу.
У свою чергу, за заявою Товариства від 8 листопада 2018 року про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 31075840, було внесено зміни до запису про реєстрацію права власності Товариства на об?єкт нерухомого майна загальною площею 6 522,7 м2, який розташований за адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72 в місті Києві (реєстраційний номер нерухомого майна 1560674380000, рішення про державну реєстрацію з відкриттям розділу 41265522), а саме: збільшено площу вказаної нежитлової будівлі в частині літери "Г" з 1312,5 м2 до 2 215,3 м2, та відповідно, збільшено загальну площу об`єкта вказаної нерухомості 7 425,5 м2.
Підставою внесення вказаних змін стали довідка про показники об?єкта нерухомого майна Товариства від 4 листопада 2018 року № 041118 та технічний паспорт на об?єкт нерухомого майна від 16 січня 2018 року, виготовлені ТОВ "Бюро технічної інвентаризації оформлення землі та нерухомості". Зі змісту вищевказаних документів вбачається, що загальна площа нежитлової будівлі Товариства у частині літери "Г" по вулиці Ямській, 72 у місті Києві збільшилась з 1 312,5 м2 до 2 215,3 м2 за рахунок помилково не включеної до загальної площі частини будівлі, що не належить до категорії самочинного будівництва та не потребує введення в експлуатацію.
У свою чергу, з наявних в матеріалів доказів вбачається, що при порівнянні технічного паспорту нежитлової будівлі державної форми власності - приміщення виробничого корпусу № 2, загальною площею 904,00 м2 по вулиці Ямській, 72-А в місті Києві, виготовленого Комунальним підприємством Київської міської ради "Бюро технічної інвентаризації" на замовлення Укрсоюзсервіса, а також поданого Товариством для здійснення оскаржуваної реєстраційної дії технічного паспорту, вбачається, що площа нежитлової будівлі літера "Г" (1 312,5 м2), право власності на яку зареєстровано за відповідачем, фактично збільшено за рахунок спірного державного майна - приміщення виробничого корпусу № 2, загальною площею 904,00 м2 та у подальшому зареєстровано на праві приватної власності за Товариством у складі належного останньому нерухомого майна під літерою "Г" по вулиці Ямській, 72-А в місті Києві, загальною площею 2 215,3 м2.
Вказаний факт також підтверджується наявним в матеріалах даної справи висновком проведеної в рамках кримінального провадження № 42021102060000079 судової будівельно-технічної оціночно-будівельної експертизи від 21 квітня 2022 року № 47/21, згідно з якою нежитлові приміщення виробничого корпусу № 2 (в технічному паспорті КМ БТІ - літера "Б") загальною площею 904 м2, розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72-А, що є державною власністю, та нежитлові приміщення загальною площею 905,46 м2, що є частиною приміщень нежитлової будівлі літери "Г", загальною площею 2 215,3 м2, розташовані по вулиці Ямській, 72 у місті Києві, та зареєстровані за Товариством у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 1716205780000, є одним і тим же об?єктом нерухомості.
Згідно з вказаним висновком, при проведенні візуального обстеження об?єкта встановлено, що приміщення 1-го та 2-го поверхів за своїми конструктивними, об?ємно-планувальними рішеннями, площею, формою та взаємним розташуванням приміщень відповідають приміщенням будівлі, відображеній в інвентаризаційній справі КМ БТІ № 37665 від 8 жовтня 2007 року, за адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72-А (квартал 692) літера Б, та відповідають приміщенням №№ 10-22 1-го поверху та приміщенням №№ 34-42 і приміщенню № 43 антресолі будівлі, відображеним в технічному паспорті ТОВ "Бюро технічної інвентаризації оформлення землі та нерухомості" від 3 грудня 2018 року № 031218, за адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72, літера "Г".
З описової частини вищевказаного висновку (аркуші 13- 18) вбачається, що при проведенні дослідження експертом порівнювались відомості наявних в матеріалах кримінального провадження № 42021102060000079: інвентаризаційної справи № 37665 від 8 жовтня 2007 року на об`єкт нерухомого майна по вулиці Ямській, 72-А (квартал 692) літера Б, заведеної в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна; технічного паспорту на майновий комплекс по вулиці Ямській, 72 у місті Києві від 3 грудня 2018 року № 031218, виготовленого ТОВ «Бюро технічної інвентаризації оформлення землі та нерухомості» (на підставі якого за відповідачем вперше зареєстровано права власності на спірне державне майно); договору оренди від 16 грудня 2019 року № 16/12-2019-ОР (з план-схемою об`єкта оренди), укладеного між Товариством та Підприємством.
При цьому, оцінка висновку експерта, підготовленого у рамках кримінального провадження особою, яка є атестованим судовим експертом, як доказу в рамках цивільного/господарського провадження, відповідає положенням цивільного/господарського процесуального законодавства, якщо така експертиза, проведена у кримінальному провадженні, містила інформацію щодо предмета доказування у цивільному/господарському провадженні, незалежно від наявності вироку у кримінальні справі. Однак, висновок експерта у кримінальній справі є письмовим доказом, якому суд має надати оцінку, прийняти або відхилити його.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду: від 10 липня 2019 року в справі № 686/23256/16-ц, від 25 березня 2021 року в справі № 752/21411/17.
Суд констатує, що поданий Прокурором висновок судової будівельно-технічної оціночно-будівельної експертизи від 21 квітня 2022 року № 47/21, проведеної в рамках кримінального провадження № 42021102060000079, не суперечить іншим належним та допустимим доказам у даній справі, отриманий у встановленому законом порядку, у зв`язку з чим приймається судом як належний та допустимий доказ у даній справі.
Судом також враховано, що з наявної в матеріалах справи копії листа ТОВ «Бюро технічної інвентаризації оформлення землі та нерухомості» від 1 жовтня 2021 року вбачається, що вказана юридична особа заперечує факт проведення нею технічної інвентаризації об?єкта нерухомого майна, що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72, а також повідомила, що технічний паспорт за цією адресою нею не видавався, запити/звернення щодо проведення інвентаризації за цією адресою відсутні.
Заперечуючи проти задоволення позову, Товариство посилалося на помилковість висновків Прокурора щодо ідентичності будівель, які належать державі, та будівель, що входять до зареєстрованого за Товариством об`єкта нерухомого майна.
На підтвердження своєї позиції Товариство подало висновок судової будівельно-технічної експертизи КНДІСЕ від 28 травня 2024 року, проведеної в рамках кримінального провадження № 12024100080000128, відповідно до якого судовий експерт дійшов виключно на підставі наявних в матеріалах справі документів (без здійснення візуального обстеження спірних об`єктів нерухомості) висновку про те, що будівля під літерою "Б", загальною площею 904,00 м2, розташована за адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72А, та будівля під літерою "Г", загальною площею 2 215,3 м2, яка є частиною майнового комплексу за адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72, є різними об`єктами нерухомого майна.
Статтею 104 ГПК України прямо передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване у судовому рішенні.
Отже, висновок експерта відноситься до засобів доказування нарівні із іншими доказами у справі та не має будь-яких переваг поряд з іншими доказами.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 20 липня 2022 року в справі № 902/858/15.
З поданого відповідачем експертного висновку вбачається, що експертом при проведенні даного дослідження встановлено саме факт відсутності тотожності будівлі літери "Б" по вулиці Ямській, 72А в місті Києві, загальною площею 904 м2, та будівлі літери "Г" по вулиці Ямській, 72 у місті Києві, загальною площею 2 215,3 м2,вцілому, що взагалі не є предметом доказування у даному спорі. Крім того, у позовній заяві Прокурор прямо зазначає, що спірне державне майно зареєстровано за відповідачем як частина його будівлі літера "Г", загальною площею 2 215,3 м2 .
При цьому, для прийняття судом у даній господарській справі поданого відповідачем висновку в кримінальній справі, як належного та допустимого доказу, відповідний експерт повинен був дослідити, чи є частина будівлі літери "Г", площею 905,46 м2 (розташована в нижній частині планів 1-го та 2-го поверхів технічного паспорта, виготовленого Асоціацією "Авісор-Буд") по вулиці Ямській, 72 у місті Києві, будівлею державного виробничого корпусу № 2 літери "Б", площею 904 м2, по вулиці Ямській, 72А у місті Києві. Однак, таке дослідження вказаним експертом не проводилось.
У свою чергу, з вступної частини вказаного експертного висновку вбачається, що при проведенні цього дослідження експертом використовувались виключно наявні в матеріалах кримінального провадження копії технічної документації на об`єкти нерухомості, зокрема: матеріали технічної інвентаризації на будівлю літери "Б" по вулиці Ямській, 72-А, площею 904,00 м2, складені КП "Київським міським бюро технічної інвентаризації"; технічний паспорт на виробничу будівлю (виробничий корпус) літери "Б" по вулиці Ямській, 72А, площею 904,00 м2 (інвентаризаційна справі № 49211/21), складений ПП "Геоінвест+"; технічний паспорт на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, площею 8 631,1 м2 (інвентаризаційна справа № 609/01/20), який складено Асоціацією "Авістор-Буд"; технічний паспорт на нежитлову будівлю літери "Б", загальною площею 165,4 м2 (інвентаризаційна справа № 030-03/18), складений ТОВ "КК Пріоритет".
У той же час, спірне майно було включено до складу належного Товариству майнового комплексу саме на підставі технічного паспорту, виготовленого ТОВ «Бюро технічної інвентаризації оформлення землі та нерухомості», однак експертом саме ця технічна документація не порівнювалась. Також експертом не досліджувались та не порівнювались інші наявні в матеріалах даної справи докази, зокрема, план-схема об`єкта оренди, яка є додатком до укладеного між Товариством та Підприємством договору оренди.
При цьому, вихід експерта на місце розташування майна та його візуальний огляд не проводився.
Суд також звертає увагу на невідповідність встановлених у вказаному висновку фактів дійсним обставинам даної справи. Зокрема, в описі характеристики будівлі літери "Г", загальною площею 2 215,3 м2, за даними технічного паспорту, складеного Асоціацією "Авістор-Буд", судовим експертом вказано, що дана будівля побудована у 2004 році. Однак, такі висновки експерта спростовуються преюдиційним фактом, встановленим рішенням Господарського суду міста Києва від 20 червня 2012 року в справі № 5011-62/6746-2012, яким за Товариством було визнано право власності, зокрема на будівлю літера "Г", загальною площею лише 1 312,5 м2, а не 2 215,3 м2.
Відтак, суд дійшов до висновку про те, що поданий Товариством висновок судової будівельно-технічної експертизи КНДІСЕ від 28 травня 2024 року, проведеної в рамках кримінального провадження № 12024100080000128, не відповідає дійсним обставинам даної справи та повністю суперечать усім іншим доказам, які містяться у її матеріалах, у зв`язку з чим останній в якості належного та допустимого доказу судом не приймається.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 11 вересня 2020 року в справі № 910/16505/19.
У зазначеному аспекті слід зазначити, що за результатом оцінки наданих сторонами доказів цілком вірогідним є факт того, що нежитлові будівлі державної форми власності - приміщення виробничого корпусу № 2, загальною площею 904,00 м2 по вулиці Ямській, 72-А в місті Києві, та частина нежитлової будівлі літери "Г", площею 905,46 м2 (розташована в нижній частині планів 1-го та 2-го поверхів технічного паспорта, виготовленого Асоціацією "Авісор-Буд") по вулиці Ямській, 72 у місті Києві, право власності на яку зареєстровано за відповідачем, є тотожними об`єктами нерухомого майна.
При цьому, порядок відчуження державного та комунального майна регулюється Законом України "Про приватизацію державного майна" та іншими законами з питань приватизації (частина 4 статті 3 цього Закону).
Відчуження державного майна повинно відбуватися в рамках приватизаційної процедури в порядку та у спосіб, визначений статтями 1, 5 та 11 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна».
При цьому, з наявної в матеріалах справи копії листа Фонду від 11 лютого 2021 року № 30-03/1150 вбачається, що рішення про приватизацію та відчуження спірного державного майна не приймалось.
Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
За змістом статтей 317, 319 ЦК України, саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Сттатею 392 ЦК України чітко визначено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Проте Верховний Суд у подібних спірних правовідносинах притримується більш концептуальної правової позиції.
Зокрема, відповідно до статті 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна або особи, яка має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об?єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу правомочностей. Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально визначеного майна з чужого незаконного володіння.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року в справі № 520/8065/19.
При цьому, Верховний Суд зазначає, що з урахуванням специфіки обороту нерухомого майна, володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі товариства, інших нематеріальних об?єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб?єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому, державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб?єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).
Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.
Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.
Предмет доказування у таких справах становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-от: факти, що підтверджують його право власності або інше суб?єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. Важливою умовою звернення з віндикаційним позовом є відсутність між позивачем і відповідачем зобов?язально-правових відносин.
Саме ця правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду: від 4 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц, від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц.
Судом у цій справі враховано, що окрім незаконної державної реєстрації Товариством прав на відповідне державне майно, останнє є і фактичним володільцем зазначеного майна, що підтверджується наявною в матеріалах даної справи копією протоколу огляду місця події від 21 жовтня 2021 року. Крім того, реалізуючи свої повноваження як власника, Товариство, не набувши таке право в законний спосіб, розпорядилося спірним майном - передало в оренду Підприємству за відповідним договором оренди, що також є предметом даного спору.
Вказані дії Товариства очевидно порушують право дійсного власника спірного майна - держави, на володіння, користування та розпорядження своїм майном.
При цьому, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.
Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16.
Вимоги прокурора про витребування із чужого незаконного володіння нерухомого майна, що належить державі, є ефективним і достатнім способом захисту порушеного права, який забезпечує повністю відновлення порушеного права власника, у якого вибуло майно з володіння поза його волею, а отже, відповідає завданням цивільного судочинства - ефективному захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів особи.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року в справі № 520/8065/19.
Враховуючи встановлений факт незаконної реєстрації права власності Товариства на нежитлові приміщення виробничого корпусу № 2, літера "Б", площею 904,00 м2, розташованого за адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72-А, що є державною власністю в складі будівлі літери "Г" по вулиці Ямській, 72 у місті Києві, загальною площею 2 215,3 м2, який підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а також те, що на момент прийняття рішення у справі вказаний відповідач не надав документів, які свідчать про приватизацію ним спірного державного майна у встановленому законом порядку чи наявності інших правих підстав набуття ним права власності на зазначене державне майно, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги Прокурора в частині витребування у Товариства на користь держави в особі КМУ спірного державного майна. Відтак, ця вимога підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог Прокурора про: скасування рішень державних реєстраторів та проведених на їх підставі реєстраційних дій від 8 листопада 2018 року № 43945130 та від 10 грудня 2018 року № 44498710, а також про визнання недійсним договору оренди від 16 грудня 2019 року № 16/12-2019-ОР, укладеного між Товариством та Підприємством, суд зазначає таке.
Згідно із статтею 16 ЦК України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов`язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та іншими способами відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ці право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 5 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року в справі № 916/3156/17, від 13 жовтня 2020 року в справі № 369/10789/14-ц, від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц, від 16 лютого 2021 року в справі № 910/2861/18, від 15 червня 2021 року в справі № 922/2416/17, від 22 червня 2021 року в справі № 334/3161/17, від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18, від 29 червня 2021 року в справі № 916/964/19).
Якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц.
Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.
Такі висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16.
Отже, ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем. Тому позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності відповідача суперечить позовній вимозі про витребування нерухомого майна.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 9 листопада 2021 року в справі № 466/8649/16-ц.
При цьому, як було встановлено судом у даній справі та не заперечувалося сторонами під час її розгляду, право власності на спірне нерухоме майно було зареєстроване саме за Товариством, позовні вимоги до якого в частині витребування такого майна, суд визнав обґрунтованими.
Крім того, враховуючи те, що метою звернення Прокурора до суду з даним позовом є відновлення власником (державою) володіння його нерухомим майном, тому не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великою Палатою Верховного Суду: від 4 вересня 2018 року в справі № 915/127/18, від 29 травня 2019 року в справі № 367/2022/15-ц, від 5 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19, від 3 квітня 2024 року в справі № 917/1212/21.
Суд також звертає увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно.
Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис, як зазначено вище, вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що, з урахуванням вищевикладених правових висновків Верховного Суду, звернення Прокурора з вимогами про скасування відповідних рішень державних реєстраторів та вчинених на їх підставі реєстраційних дій, не підлягає задоволенню, оскільки такі рішення вже вичерпали свою дію. Натомість, задоволення віндикаційного позову Прокурора саме по собі є підставою для внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності держави на спірне майно. При цьому, судом також враховано те, що Прокурор просить про скасування відповідних реєстраційних дій стосовно всього належного Товариству нерухомого майна вцілому, що дорівнює 7 425,5 м2 (перша реєстраційна дія) та 8 631,1 м2 (друга реєстраційна дія), а не тільки в частині належного державі майна.
У зв`язку з цим суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог Прокурора про скасування рішень державних реєстраторів та проведених на їх підставі реєстраційних дій від 8 листопада 2018 року № 43945130 та від 10 грудня 2018 року № 44498710.
Так само, у суду відсутні правові підстави для визнання недійсним укладеного між Товариством та Підприємство спірного договору оренди з огляду на таке.
Як уже було зазначено судом, порушені право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац 1 частини 2 статті 215 ЦК України).
Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду: від 10 квітня 2019 року в справі № 463/5896/14-ц, від 4 червня 2019 року в справі № 916/3156/17.
У даній справі судом встановлено, що власником спірного майна, яке Товариство за оспорюваним договором було передано в оренду Підприємству, є держава.
За змістом частини 1 статті 287 ГК України, статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", виключно Фонд, його регіональні відділення є орендодавцями єдиних майнових комплексів, нерухомого майна (будівель, споруд, їх окремих частин), а також майна, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю.
Відтак, належним суб`єктом розпорядження спірним майном є Фонд, а не Товариство. При цьому, рішення про надання Підприємством в оренду спірного державного майна Фондом не приймалось.
У тому випадку, коли сторона (у даному випадку - Фонд) не виявила свою волю до вчинення правочину, останній є таким, що не вчинений, права та обов`язки за ним відповідною особою взагалі не набуті. Тобто, такий правочин є нікчемним.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 16 листопад 2022 року в справі № 700/722/17.
Разом із цим, власник майна може витребувати належне йому майно з чужого незаконного володіння і для такого витребування оспорювання рішень органів державної лади, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, не є ефективним способом правового захисту.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду: від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року в справі № 911/3681/17, від 16 червня 2020 року в справі № 372/266/15-ц та від 2 лютого 2021 року в справі № 925/642/19.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що у задоволенні вимоги Прокурора про визнання недійсним спірного договору оренди слід відмовити, оскільки цей договір є нікчемним в силу закону, а відтак не потребує визнання недійсним в судовому порядку.
Також у своєму відзиві на позовну заяву Товариство заявило про застосування судом наслідків спливу строку позовної давності до позовних вимог Прокурора, оскільки, на думку вказаного відповідача, з моменту здійснення ним відповідної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно, Прокурор міг дізнатися про порушення інтересів держави.
Відповідно до частини 3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 2 вищезазначеної статті).
Відповідно до частини 1 статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з частиною 1 статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 254 ЦК України встановлено, що строк, який визначений роками, спливає у відповідні місяць і число останнього року строку.
За приписами частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Позовна давність є строком для пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). І в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідалася або могла довідатися особа, право якої порушене, чи прокурор, уповноважений звернутися до суду в інтересах держави за захистом такого права, якщо прокурор довідався чи міг довідатися про порушення права або про особу, яка його порушила, раніше, ніж особа, право якої порушене. На вимоги про витребування майна поширюються норми ЦК України щодо загальної позовної давності.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року в справі № 911/3681/17.
З матеріалів справи вбачається, що реєстраційні дії, внаслідок яких Товариство набуло спірне державне майно у власність, були проведені 8 листопада 2018 року та 10 грудня 2018 року відповідно.
Разом із цим, згідно з положеннями пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Вказаний пункт був також введений в дію на підставі Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX з 2 квітня 2020 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", прийнятої відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", на всій території України встановлений карантин з 12 березня 2020 року, який, у свою чергу, неодноразово було продовжено, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року № 383 до 30 червня 2023 року включно.
Отже, строк позовної давності за позовними вимогами Прокурора було продовжено до 30 червня 2023 року.
При цьому, відповідно до пункту 19 "Прикінцевих та перехідних положень" ЦК України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Відтак, з 24 лютого 2022 року перебіг позовної давності щодо строку звернення Прокурором до суду з цим позовом зупинено на строк дії воєнного стану в Україні, який на час розгляду даного спору не закінчився.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що Прокурор, подавши даний позов у січні 2023 року, не пропустив строк позовної давності, а відтак заява Товариства про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності є необґрунтованою, у зв`язку з чим не підлягає задоволенню.
Інші доводи, на які посилалися учасники судового процесу під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позову Прокурора.
За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення даного позову.
Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Витребувати в Товариства з обмеженою відповідальністю "Тісо" (03150, місто Київ, вулиця Ямська, будинок 72; ідентифікаційний код 23536097) на користь держави в особі Кабінету Міністрів України (01008, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 12/2; ідентифікаційний номер 00031101) нежитлову будівлю - виробничий корпус № 2, літера "Б", загальною площею 904 м2, за адресою: місто Київ, вулиця Ямська, 72-А, яка зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Товариством з обмеженою відповідальністю "Тісо", як нежитлові приміщення, загальною площею 905,46 м2, що є частиною приміщень нежитлової будівлі літери "Г", загальною площею 2 215,3 м2, яка входить до складу майнового комплексу, загальною площею 8 631,1 м2 (літери А, А1, А2, Б, В, Г, Ж, К, Д, Н) по вулиці Ямській, 72 у місті Києві (реєстраційний номер нерухомого майна № 1716205780000).
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тісо" (03150, місто Київ, вулиця Ямська, будинок 72; ідентифікаційний код 23536097) на користь Київської міської прокуратури (03150, місто Київ, вулиця Предславинська, будинок 45/9; ідентифікаційний код 02910019) 368 359 (триста шістдесят вісім тисяч триста п`ятдесят дев`ять) грн 62 коп. судового збору.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 24 червня 2024 року.
Суддя Є.В. Павленко
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 13.06.2024 |
Оприлюднено | 28.06.2024 |
Номер документу | 119992301 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі) про державну власність щодо оренди |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Павленко Є.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні