Рішення

від 17.06.2024 по справі 914/70/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.06.2024 Справа № 914/70/22(914/797/24)

Господарський суд Львівської області у складі судді Морозюка А.Я.,

за участю секретаря Гудими Р.О.

розглянувши у судовому засіданні матеріали справи

за позовом: ОСОБА_1 , м. Самбір Львівської області

до відповідача: Самбірського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства, м. Самбір Львівської області

про: стягнення невиплаченої заробітної плати в розмірі 238 128 грн. 00 коп.

у межах справи №914/70/22

за заявою: Приватного підприємства Алекс, с. Стрілковичі Самбірського району Львівської області

про: банкрутство Самбірського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства (81400, м. Самбір, Львівська область, вул. Шевченка, буд. 59А, ідентифікаційний код 05514293)

Представники:

від позивача: не з`явився

від відповідача: ОСОБА_2 - адвокат

ВСТАНОВИВ:

Історія розгляду справи.

ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Львівської області, в межах справи №914/70/22 про банкрутство Самбірського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства, з позовом до Самбірського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства про стягнення невиплаченої заробітної плати за період з вересня 2015 року по листопад 2020 року в розмірі 238 128 грн. 00 коп.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду, при розподілі позовної заяви визначено єдиний унікальний номер судової справи 914/70/22(914/797/24), головуючим суддею визначено суддю Морозюка А.Я., в провадженні якого перебуває справа №914/70/22 про банкрутство Самбірського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства.

Ухвалою суду від 01.04.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін; розгляд справи призначено на 30.04.2024; встановлено сторонам строк для подання відзиву, відповіді на відзив, заперечення.

18.04.2024 від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву про стягнення невиплаченої заробітної плати.

30.04.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив (сформована в системі "Електронний суд" 29.04.2024).

Ухвалою суду від 30.04.2024 розгляд справи відкладено на 28.05.2024.

06.05.2024 від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив від 03.05.2024 (сформоване в системі "Електронний суд" 03.05.2024).

В судовому засіданні 28.05.2024 суд протокольно ухвалив відмовити в задоволенні клопотання відповідача про виклик свідків(підстави відмови наведені в ухвалі від 28.05.2024 р). Також ухвалою суду від 28.05.2024 оголошено перерву в судовому засіданні до 17.06.2024.

17.06.2024 від представника позивача через систему "Електронний суд" надійшла заява про розгляд справи без участі, в якій зазначено що позовні вимоги позивач підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити. Також, у зв`язку з неможливістю прибути до в судове засідання, яке призначено на 17.06.2024 року, через сімейні обставини, представник позивача просить судове засідання проводити у відсутності позивача та її представника.

В судове засідання 17.06.2024 позивач (її представник) не з`явився, як вище зазначено подав суду клопотання проводити засідання за відсутності позивача та її представника.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, наведених у відзиві та запереченні на відповідь на відзив.

Суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, врахувавши, що сторонам у справі були створені необхідні можливості для подання доказів та пояснень на підтвердження своїх вимог та заперечень, дійшов висновку про прийняття рішення у справі.

Позиція позивача.

Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 працювала на різних посадах у Самбірському виробничому управлінні водопровідного-каналізаційного господарства з 02.09.2015 року по 18.11.2020 року, зокрема за наказом № 122 від 30.06.2017р. ОСОБА_1 була переведена на посаду інженера ВТВ з 01.07.2017р. Як видно із розрахунку посадового окладу за 2015-2020 роки, позивачу нараховувалась заробітна плата без застосування коефіцієнтів співвідношення мінімальної тарифної ставки робітника 1 розряду за підгалузями та видами робіт до встановленою угодою мінімальної тарифної ставки робітника 1 розряду, передбаченого Додатком №1 до тарифної частини Територіальної угоди на 2015-2017 рік, 2018-2020 рік «Експлуатація устаткування систем водопостачання та водовідведення» (а саме коефіцієнті 1,30 та 1,50). Також неправильно визначено за період з січня 2019 року по грудень 2019 рік коефіцієнт, який передбачений Галузевою угодою між Міністерством з питань житлово-комунального господарства України, Всеукраїнським об`єднанням обласних організацій роботодавців підприємств житлово-комунальної галузі «Федерація роботодавців ЖКГ України» та Центральним комітетом профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення на 2017-2021 роки. Окрім цього за період з вересня 2015 року по грудень 2015 рік при обрахунку розміру мінімальної тарифної ставки робітника 1 розряду, на підставі якого проводилось нарахування заробітної плати працівникам підприємства, відповідачем за відсутності відповідних правових підстав брав за основу самовільно ним визначений розмір мінімальної заробітної плати, що нижчий від законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати, який передбачений встановлений ст. 8 Закону України « Про державний бюджет України на 2015 рік (розмір: з 1 січня - 1218 гривень, з 1 вересня - 1378 гривень).

У відповіді на відзив позивач, посилаючись на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09.02.1999 №1-рп/99, від 13.05.1997 № 1-зп, від 05.04.2001 № 3-рп/2001), висновків Верховного Суду (рішення від 06.04.2023 у зразковій справі № 260/3564/22 (адміністративне провадження № Пз/990/4/22), відзначив, що оскільки згідно наказу № 138 від 18.11.2020 р. ОСОБА_1 була звільнена з роботи за угодою сторін з 18.11.2020 р., то право позивача на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком. Також позивач не погоджується із наданим відповідачем розрахунком та вважає, що ні законодавство України, ні Галузеві угоди за 2013-2015, та 2017-2021 рік не давали право відповідачу застосовувати тричі п.3.2.7. п. 3.2. Розділу 3 Галузевої угоди та не здійснювати оплату праці протягом більше 6 місяців дії Галузевої угоди за 2017-2021 рік. Окрім цього, позивач зазначив, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ним вводилися зміни в оплаті праці, у зв`язку з фінансовими труднощами підприємства, та в який саме період.

Відтак, позивач вважає, що відповідач безпідставно позбавив її частини заробітної плати за 2015-2020 роки, а тому невиплачена сума заробітної плати підлягає стягненню у судовому порядку.

Позиція відповідача.

Відповідач, заперечуючи проти позову, посилається на Галузеві угоди між Міністерством з питань житлово-комунального господарства України, Всеукраїнським об`єднанням обласних організацій роботодавців підприємств житлово-комунальної галузі "Федерація роботодавців ЖКГ України" та Центральним комітетом профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення України (надалі - Галузева угода) на 2013 - 2015 роки та 2017-2018 роки, зазначив що на момент прийняття позивача на роботу чинним був Колективний договір Самбірського ВУВКГ на 2010-2012рр., а з 23.11.2017 року у встановленому законом порядку було зареєстровано Колективний договір Самбірського ВУВКГ на 2017-2018 рр. від 17.04.2017р., яким було, зокрема, погоджено, у зв`язку з важким фінансовим станом підприємства, на період подолання фінансових труднощів не застосовувати коефіцієнт співвідношень тарифної ставки робітника 1-го розряду - 1,50. Також 25 липня 2017 року рішенням Загальних зборів Самбірського ВУВКГ постановлено не застосовувати коефіцієнт співвідношень тарифної ставки робітника 1-го розряду 1.50, у зв`язку з важким фінансовим станом в управлінні на 2 роки: 2017-2018рр. Таким чином відповідач скористався своїм правом на відтермінування виконання мінімальних розмірів ставок (окладів) заробітної плати, встановлених Галузевими угодами, прийнявши відповідні накази. Відтак розрахунок позивача є арифметично невірний, оскільки надмірно завищені позивачем нарахування за періоди період з серпня 2017 року по січень 2018 року, з січня по червень 2019 року, з січня 2020 по червень 2020 року, в сумі складають 94 343,07 грн., а тому сума позову у розмірі 238 128 грн. не підлягає до задоволення.

Окрім цього, у відзиві на позов відповідач вказав, що позивач пропустив спеціальну позовну давність, встановлену відповідно до ст. 233 КЗпП (3 місяці), та загальну позовну давність, встановлену згідно ст. 256-267 ЦК України (3 роки), відтак відповідач зазначив, що бажає скористатися своїм правом та заявляє про застосування строків позовної давності до спору, що виник у даній справі.

Позиція суду щодо підсудності даного спору господарському суду.

Правовою підставою для розгляду вказаного спору в межах справи № 914/70/22 про банкрутство Самбірського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства є положення ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства.

Так, Господарським судом Львівської області розглядається справа № 914/70/22 про банкрутство Самбірського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства, провадження у якій відкрито ухвалою суду від 14.02.2022.

На даний час справа №914/70/22 про банкрутство Самбірського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства перебуває в судовій процедурі санації.

Згідно із ч. 1 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Згідно із ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Згідно абз. 4 ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.

Відтак, позов ОСОБА_1 про стягнення невиплаченої заробітної плати підлягає розгляду Господарським судом Львівської області в межах справи №914/70/22 про банкрутство Самбірського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства, за правилами спрощеного позовного провадження.

Приймаючи рішення у даній справі, суд встановив наступні обставини та виходив з наступних мотивів.

Згідно ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу законів про працю України основні трудові права працівників це право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою.

Відповідно до абзацу 4, 5 ч.1 статті 5 Закону України «Про оплату праці» організація оплати праці здійснюється, зокрема, на підставі галузевих (міжгалузевих), територіальних угод та колективних договорів.

Згідно з ст. 6 Закону України «Про оплату праці», ст. 96 Кодексу законів про працю України, тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на основі тарифної ставки робітника першого розряду та міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів).

За змістом норм ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оплату праці», ч. 2 ст. 97 Кодексу законів про працю України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються з урахуванням вимог, передбачених частиною першою цієї статті.

Статтею 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» визначено, що положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов`язковими для всіх суб`єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду.

Згідно з ст. 22 Закону України "Про оплату праці" суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Згідно із ч. 4 ст. 97 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач ОСОБА_1 з 02.09.2015 по 18.11.2020 працювала на різних посадах в Самбірському виробничому управлінні водопровідно-каналізаційного господарства, про що свідчать відповідні записи у трудовій книжці позивача, а також довідка Самбірського ВУВКГ від 23.01.2024 №21, в якій зазначено що: відповідно до наказу по Самбірському виробничому управлінні водопровідно-каналізаційного господарства № 142 від 02.09.2015р. ОСОБА_1 була прийнята інженером ІІ-ї категорії з 02.09.2015р.; відповідно до наказу по Самбірському виробничому управлінні водопровідно-каналізаційного господарства № 122 від 30.06.2017р. ОСОБА_1 була переведена на посаду інженера ВТВ з 01.07.2017р.; відповідно до наказу по Самбірському виробничому управлінні водопровідно-каналізаційного господарства № 138 від 18.11.2020р. ОСОБА_1 була звільнена з роботи за угодою сторін з 18.11.2020 р. (накази додаються).

15 квітня 2010 року на зборах трудового колективу Самбірського ВУВКГ за участю керівника ВУВКГ був укладений колективний договір на 2010-2012 р.р., погоджений головою профкому даного підприємства, в загальних положеннях якого визначено, що договір діє до укладення нового колективного договору, та передбачено, зокрема: Розділ «Оплата праці»(п.1): «Здійснювати оплату праці робітників на основі тарифної системи: погодинних тарифних ставок згідно з додатком №1 Тарифної частини Регіональної угоди та місячних посадових окладів для керівників, професіоналів, фахівців, техніків усіх спеціальностей згідно додатку № 6 Тарифної частини Регіональної угоди».

Додатком №17 до цього договору «Оплата праці ІТП, фахівців, професіоналів, службовців, техніків» визначено, що оплату праці ІТП, АУП, служба водопроводу, служба каналізації, професіоналам, службовцям, технікам проводити у відповідності з коефіцієнтами співвідношень розмірів місячних посадових окладів керівників, професіоналів і фахівців до встановленого угодою розміру місячної тарифної ставки робітника 1-го розряду основної професії.

17 квітня 2017 року на зборах трудового колективу Самбірського ВУВКГ за участю керівника ВУВКГ був укладений Колективний договір на 2017-2018 р.р., погоджений головою профкому даного підприємства, умовами якого передбачено, зокрема: Розділ V «Оплата праці» (п. 1): Сторони домовились здійснювати оплату праці робітників на основі тарифної системи: погодинних тарифних ставок для всіх категорій робітників згідно з Додатком № 1, 2, 3, 4 тарифної частини Територіальної угоди (зі змінами і доповненнями) на 2015-2017 р.; місячних посадових окладів для керівників, професіоналів, фахівців і технічних службовців згідно Додатку № 6, 7 тарифної частини Територіальної угоди (зі змінами та доповненнями) на 2015-2017; (п.2) Встановити розрахункову величину мінімальної тарифної ставки 1-го розряду робітників основного виробництва згідно Додатку № 1; (п. 3) Розрахунок коефіцієнту співвідношень тарифних ставок робітників підприємства до прожиткового мінімуму здійснювати згідно з Додатком № 2 в залежності від рівня кваліфікації і складності виконуваних робіт; (п.4) Розрахунок місячної тарифної ставки робітників окремих видів професій за окремими професіями згідно з Додатком № 3; (п. 5) Встановити схему розрахунку розміру місячних посадових окладів до встановленого розміру прожиткового мінімуму для керівників професіоналів, фахівців і технічних службовців згідно з Додатком № 4.

25 жовтня 2015 року між Львівською обласною державною адміністрацією, Львівським обласним об`єднанням організацій роботодавців та профспілковими об`єднаннями Львівської області було укладено Територіальну угоду на 2015-2017 роки з Тарифною частиною Угоди, що регулює питання оплати праці працівників підприємств житлово-комунального господарства області, та 27 березня 2017 року було зареєстровано Тарифну частину Територіальної угоди на 2015-2017 роки, (зі змінами і доповненнями) у зв`язку зі змінами чинного законодавства, Генеральної та Галузевої угод.

15.06.2018 року було укладено Територіальну угоду між Львівською обласною державною адміністрацією, Львівським обласним об`єднанням організацій роботодавців та профспілковими об`єднаннями Львівської області на 2018-2020 роки з Тарифною частиною Територіальної угоди на 2018-2020 роки.

Галузевими Угодами між Міністерством з питань житлово-комунального господарства України, Всеукраїнським об`єднанням обласних організацій роботодавців підприємств житлово-комунальної галузі «Федерація роботодавців ЖКГ України» та Центральним комітетом профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення на 2013-2015, 2017-2021 роки (п.3.1.1 Галузевих угод), мінімальна тарифна ставка (оклад) за просту некваліфіковану працю встановлюється у розмірі не нижче визначеної законодавством мінімальної заробітної плати, а мінімальна тарифна ставка робітника I розряду - у розмірі не менше 120 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом, а в подальшому було встановлено в розмірі 140 відсотків (згідно змін і доповнень до Галузевої угоди, зареєстрованих 19.02.2018) та 160 відсотків (згідно змін і доповнень до Галузевої угоди, зареєстрованих 04.12.2018).

В матеріалах справи наявний, здійснений відповідачем Розрахунок посадового окладу за 2015-2020 роки ОСОБА_1 згідно штатного розпису, з якого прослідковується, що при нарахуванні заробітної плати відповідачем були застосовані наступні коефіцієнти: коефіцієнт росту згідно з Галузевою угодою за період з вересня 2015 року по серпень 2017 року - 1,2, з серпня 2017 року по грудень 2019 року - 1,4, а з січня 2020 року по листопад 2020 рік - 1,6 та коефіцієнти 2,21 і 2,56 згідно з коефіцієнтом співвідношення розмірів місячних посадових окладів керівників, професіоналів, фахівців до встановленої Територіальною угодою мінімальної тарифної ставки робітника 1 розряду основного виробництва(мінімального посадового окладу(ставки) працівника основної професії встановлених у колективному договорі), який передбачений Додатком №6 до тарифної частини Територіальної угоди.

Отже, відповідачем проведено розрахунок заробітної плати ОСОБА_1 за 2015-2020 роки не у відповідності з формулою розрахунку заробітної плати Інженера ІІ категорії та інженера ВТВ, закріпленої колективним договором, Територіальною угодою між Львівською ОДА, Об`єднанням роботодавців та профспілковими об`єднаннями Львівської області на 2015 -2017 роки, 2018-2020 роки, а саме не було застосовано коефіцієнт співвідношення по підгалузям та за видами робіт, що встановлений, Додатком №1 до тарифної частини Територіальної угоди на 2015-2017 рік, 2018-2020 рік «Експлуатація устаткування систем водопостачання та водовідведення», а саме коефіцієнти 1,30 та 1,50.

Окрім цього, відповідачем при нарахуванні заробітної плати за період з вересня 2015 року по грудень 2015 рік, при обрахунку розміру мінімальної тарифної ставки робітника 1 розряду, на підставі якого проводилось нарахування заробітної плати працівникам підприємства, взято розмір мінімальної заробітної плати - 1 218 грн., тоді як передбачений ст. 8 Закону України "Про державний бюджет України на 2015 рік" розмір мінімальної заробітної плати з вересня 2015 р. становив 1378 грн. Тобто при нарахуванні зарплати з вересня 2015 року по грудень 2015 рік відповідачем взято нижчий розмір мінімальної заробітної плати ніж встановлений законодавством.

Окрім цього, відповідачем за період з січня 2019 року по грудень 2019 рік застосовано коефіцієнт росту, передбачений п. 3.1.2 Галузевої угоди на 2017-2021, а саме 1,4, тоді як 04.12.2018 зареєстровано зміни і доповнення до Галузевої угоди якими встановлено мінімальну тарифну ставку робітника I розряду з січня 2019 року в розмірі не менше 160 відсотків розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Позивачем здійснено Розрахунок невиплаченої заробітної плати за період з вересня 2015 по листопад 2020 року (з врахуванням усіх коефіцієнтів у відповідні періоди), згідно якого відповідачем невиплачено позивачу заробітної плати за зазначений період на суму 238 128 грн 00 коп.

Відповідач, заперечуючи проти позову, посилається на п.10 Розділу V Колективного договору на 2017-2018 рр. "частини зобов`язань роботодавця у сфері тарифної системи мінімальної заробітної плати", додатки до Колективного договору на 2019 р., та до Колективного договору на 2020 р, погоджені Головою профкому та затвердженими Начальником Самбірського ВУВКГ, вказав що 25 липня 2017 року рішенням Загальних зборів Самбірського ВУВКГ постановлено не застосовувати коефіцієнт співвідношень тарифної ставки робітника 1-го розряду 1,50 у зв`язку з важким фінансовим станом в управлінні на 2 роки: 2017-2018рр., що підтверджується Випискою з Протоколу загальних зборів Самбірського ВУ ВКГ №1 від 27.07.2017р. (виписки з протоколу відповідач не надав).

Згідно з ч. 2 ст. 14 Закону України «Про оплату праці» норми колективного договору, що допускають оплату праці нижче від норм, визначених галузевою угодою можуть застосовуватися лише тимчасово на період подолання фінансових труднощів підприємства терміном не більш як шість місяців.

Статтею 10 Закону України «Про колективні договори і угоди» передбачено, що порядок внесення змін до колективного договору визначається сторонами і оформляється відповідним протоколом.

Внесення змін до колективного договору передбачений Порядком повідомної реєстрації галузевих (міжгалузевих) і територіальних угод, колективних договорів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2013р. № 115, у якому пункт 8 передбачає: «зміни і доповнення, що вносяться до угоди (договору), підлягають повідомній реєстрації згідно із цим Порядком»; пункт 9 даного Порядку зазначає: «копіювання та опублікування тексту угоди (договору), змін і доповнень до них здійснюються лише разом із написом про повідомну реєстрацію, а також рекомендаціями реєструючого органу щодо приведення угоди (договору) у відповідність з вимогами законодавства (у разі їх наявності)».

За твердженням позивача, у період з 2015 рік по 2020 рік відповідачем жодного разу не повідомлялася інформація про несприятливий стан фінансової діяльності підприємства, та про прийняті додатки до Колективного договору, що дозволяли відповідачу здійснювати оплату праці нижче від норм, визначених Угодою, але не нижче від державних норм і гарантій, які при цьому не зареєстровані у встановленому законом порядку і не містять відмітки про повідомну реєстрацію, як це передбачено згаданим вище Порядком повідомної реєстрації галузевих (міжгалузевих) і територіальних угод, колективних договорів.

Твердження позивача не спростовані, додатки, які б вказували про внесення змін до колективного договору у відповідності з Порядком повідомної реєстрації галузевих (міжгалузевих) і територіальних угод, колективних договорів, відсутні.

Окрім цього суд погоджується з доводами позивача, що зміни в оплату праці можуть вноситися не щороку, а лише протягом 6 місяців, оскільки згідно з ч. 2 ст. 14 Закону України Про оплату праці та умовами Галузевих угод (пп.3.2.7. п. 3.2. Розділу 3 Галузевої угоди) норми колективного договору, що допускають оплату праці нижче від норм, визначених Угодою, але не нижче від державних норм і гарантій в оплаті праці, можуть застосовуватися лише тимчасово на період подолання фінансових труднощів підприємства терміном не більш як шість місяців.

Згідно із ч.2 ст. 5, ч. 3 ст. 8 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод; галузева (міжгалузева) угода не може погіршувати становище працівників порівняно з генеральною угодою.

Щодо застосування строків позовної давності до спору, що виник у даній справі, то суд зазначає, що на момент звільнення позивача частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції чинній до 19 липня 2022 року, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

Відтак, право позивача на звернення до суду із цим позовом, відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) також не обмежене будь-яким строком.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21 та від 27 квітня 2023 року у справі №420/14777/22, 28 вересня 2023 року, справа № 140/2168/23, від 20 листопада 2023 року справа №160/5468/23.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 1 ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В силу приписів ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням усіх обставин справи суд дійшов висновку про обгрунтованість позову та стягнення з відповідача на користь позивача 238 128,00 грн. невиплаченої заробітної плати.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке:

Відповідно до ч. 4 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 5 Закону України Про судовий збір від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Згідно з ч. 2 ст.129 ГПК України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Оскільки позивач від сплати судового збору у розглядуваній справі звільнений, судовий збір в розмірі 3 571 грн. 00 коп. покладається на відповідача та підлягає стягненню в дохід Державного бюджету України.

Докази про сплату учасниками справи інших судових витрат чи докази судових витрат, які сторона має сплатити у зв`язку з розглядом даної справи, суду не надано, і такі в матеріалах справи відсутні.

Керуючись ст. ст. 2, 12, 13, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-241, 247-252, 327 ГПК України, ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Самбірського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства (81400, Львівська обл., м. Самбір, вул. Шевченка, буд. 59А, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 05514293) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1 ) 238 128 грн. 00 коп. невиплаченої заробітної плати(з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів і зборів, при виплаті).

3. Стягнути з Самбірського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства (81400, Львівська обл., м. Самбір, вул. Шевченка, буд. 59А, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 05514293) в дохід Державного бюджету України 3 571 грн. 00 коп. - судового збору.

4. Накази, відповідно до ст. 327 ГПК України, видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено 24.06.2024 р.

СуддяМорозюк А.Я.