Ухвала

від 25.06.2024 по справі 440/14544/23

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

25 червня 2024 рокум.ПолтаваСправа № 440/14544/23

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шевякова І.С., розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтава, Військової частини НОМЕР_1 , Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтава, в якій, з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 06.10.2023, просив:

визнати протиправними дії Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтава щодо невизнання права на постійне проживання та приватизацію житла, а також щодо відмови ОСОБА_1 та членам його сім`ї у підготовці та направленні до Полтавської міської ради документів з метою реалізації їх права на безоплатну приватизацію їх житла - квартири АДРЕСА_1 ;

зобов`язати Квартирно-експлуатаційний відділ м. Полтава підготувати та направити до Полтавської міської ради довідку щодо балансової вартості квартири; відомості про нерухоме державне майно - квартиру за формою №2-б(д); копію технічного паспорту на квартиру; копію Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на квартиру; копію ордеру; інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта щодо квартири АДРЕСА_1 та осіб, які в ній постійно проживають, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою від 20.11.2023 залучено до участі у справі в якості другого відповідача Міністерство оборони України.

27.10.2023 до суду надійшов відзив Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтава, у якому відповідач зазначив, що заявлені позовні вимоги повинні розглядатись у порядку цивільного судочинства, тому що за своєю суттю даний спір має цивільно-правовий характер.З огляду на зазначене та враховуючи характер спірних правовідносин, який є цивільно-правовим і не має ознак публічно-правового спору в розумінні КАС України, КЕВ м. Полтава вважав наявними підстави для закриття провадження по даній справі.

Щодо суті спору КЕВ м. Полтава надав пояснення, відповідно до яких позивачу не надавалось право користування квартирою АДРЕСА_1 на умовах житлового найму, що в свою чергу породжує відсутність права на безоплатну приватизацію державного майна.

Доказів про законність вселення (ордер на вселення, рішення командира військової части) у квартиру АДРЕСА_1 , позивачем до Полтавського окружного адміністративного суду не надано, а також дані відомості у КЕВ м. Полтава відсутні, про що було повідомлено позивача за вих.: № 542/983 від 25.05.2023.

Єдиною законною підставою для вселення в жиле приміщення згідно із абз. 1 ст. 58 ЖК України, є рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду; і на його підставі виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Оскільки відповідно до абз. 2 ст 58 ЖК України ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення, позивачу ордер на вселення не видавався, то останній з порушенням норм чинного на той час законодавства, без будь-яких підстав вселився у жиле приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 . Тому підстави для видачі ордеру на приміщення, яке вже зайняте у КЕВ м. Полтава, відсутні.

Позивач перебуває в загальній черзі квартирного обліку військової частини НОМЕР_1 в 2007 році під №40, а 2015 році - №22. Тому у громадянина ОСОБА_1 ще не виникло право на передачу житлового приміщення як у постійне користування, так і для передачі у власність.

08.11.2023 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача зазначав про те, що позивач та члени його сім`ї з 1997 року користуються житловим приміщенням, сплачують за комунальні послуги. ОСОБА_1 заселений до гуртожитку на підставі спеціального ордеру, позивача 4 рази було зареєстровано та перереєстровано за адресою гуртожитку. Також, представник позивача просив суд врахувати висновки, викладені у постанові Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.02.2023 у справі №463/2626/21.

26.04.2024 до суду надійшли пояснення представника позивача, у яких представник ОСОБА_1 також просив суд врахувати правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №344/12427/21.

11.06.2024 до суду надійшов відзив на позов Міністерства оборони України, у якому цей відповідач зазначив, що рішення заступника Міністра оборони України та Комісії є обов`язковим для виконання для КЕВ м. Полтава, що стосується його діяльності та виконанням функціональних обов`язків.

КЕВ м. Полтави виконав всі обов`язки, які на нього покладені Інструкцією. Дії, які позивач вважає протиправними, відповідач, КЕВ м. Полтави, не здійснював, тому позивач обрав неналежний спосіб захисту та позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Зауважував, що передача нерухомого майна від Збройних Сил здійснюється відповідно до Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 р. № 1282.

КЕВ м. Полтави не має повноважень щодо прийняття рішення про вивільнення в процесі реформування Збройних Сил спірного нерухомого майна щодо квартири АДРЕСА_1 , а отже і не є суб`єктом, який здійснює передачу у комунальну власність відповідного житла.

Відповідно до п. 4 Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил передача військового майна органам, уповноваженим управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність проводиться за рішенням:

1) Кабінету Міністрів України - щодо об`єктів, визначених у підпунктах 1 і 2 пункту 2-1 цього Порядку;

2) Міноборони - щодо об`єктів, визначених у підпунктах 3 і 4 пункту 2-1 цього Порядку.

У відзиві на позов Міністерством оборони України також наголошено, що будь-яких рішень щодо передачі спірного нерухомого майна у комунальну власність уповноваженими на те органами не приймалося.

17.06.2024 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача зазначав, що згідно п.п. 4 п. 2-1 та п. 4 «Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2022 № 1282, передача житлового фонду (окремих квартир) у комунальну власність проводиться за рішенням Міністра оборони України.

До цього за документами, поданими КЕВ м. Полтава, Полтавська міська рада повинна прийняти рішення про надання попередньої згоди на прийняття до комунальної власності квартири, в якій проживає позивач.

Дослідивши матеріали справи та доводи сторін, суд зазначає таке.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 1 та абзацом другим пункту 2 частини першої статті 4 КАС передбачено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС).

За правилами визначення юрисдикції адміністративних судів, закріплених статтею 19 КАС, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на абсолютно усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Зі змісту позовних вимог та обставин, якими позивач їх обґрунтовує, слідує, що спір у цій справі не пов`язаний із захистом його прав у сфері саме публічно-правових відносин, адже подання цього позову спрямовано на поновлення порушених, на думку позивача, його житлових прав, а саме - права на безоплатну приватизацію житла.

Вирішення питання щодо підготовки та направлення до Полтавської міської ради документів з метою реалізації права позивача та членів його родини на безоплатну приватизацію їх житла - квартири АДРЕСА_1 впливатиме на вирішення питання щодо права на вказане нерухоме майно.

Водночас зміст заяв по суті, поданих відповідачами, зокрема, КЕВ м.Полтави та Міністерства оборони України, вказує на те, що названі відповідачі ставлять під сумнів саме право ОСОБА_1 на приватизацію спірного житла. А наявність такого права є передумовою для вирішення спору про дії (бездіяльність) КЕВ м.Полтави з приводу реалізації права на приватизацію житла.

Наведене свідчить про наявність цивільного спору, що, у свою чергу, унеможливлює розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства.

Та обставина, що відповідачем у справі позивач визначив Квартирно-експлуатаційний відділ м.Полтава, як суб`єкта владних повноважень, не змінює правової природи спірних правовідносин та не робить цей спір публічно-правовим.

За змістом позовної заяви позивач просить суд, з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 06.10.2023:

визнати протиправними дії Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтава щодо невизнання права на постійне проживання та приватизацію житла, а також щодо відмови ОСОБА_1 та членам його сім`ї у підготовці та направленні до Полтавської міської ради документів з метою реалізації їх права на безоплатну приватизацію їх житла - квартири АДРЕСА_1 ;

зобов`язати Квартирно-експлуатаційний відділ м. Полтава підготувати та направити до Полтавської міської ради довідку щодо балансової вартості квартири; відомості про нерухоме державне майно - квартиру за формою №2-б(д); копію технічного паспорту на квартиру; копію Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на квартиру; копію ордеру; інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта щодо квартири АДРЕСА_1 та осіб, які в ній постійно проживають, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Отже, спірні правовідносини стосуються визнання права на постійне проживання та приватизацію житла, приватизації нерухомого майна та вчинення дій, необхідних для приватизації цього майна, зокрема, квартири АДРЕСА_1 .

В даному аспекті суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У відповідності до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Житлові спори особливий різновид спорів, що стосуються житлових прав та інтересів громадян і організацій.

У порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло: приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття з такого обліку, надання житла, користування житловим приміщенням у будинку державного чи приватного житлового фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків тощо.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (переважно майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Під час визначення предметної юрисдикції справ необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 у справі № 918/843/17.

У правовідносинах, що склалися між позивачем та КЕВ м. Полтава, останній вбачає порушення своїх прав як особи, яка має намір набути у власність шляхом приватизації об`єкт нерухомості, та тим самим реалізувати свої житлові права.

У відповідності до частини першої статті 345 Цивільного кодексу України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.

Отже, Цивільний кодекс України відносить приватизацію до підстав набуття права власності.

Житловий кодекс України відносить право на приватизацію до житлових прав громадян (стаття 9 цього Кодексу).

Таким чином, у спірних правовідносинах чітко вбачається наявність у позивача приватного (майнового) інтересу, а переданий на вирішення суду спір обумовлений порушенням приватного майнового права конкретного суб`єкта (позивача).

Відтак, спори про визнання права на приватизацію майна підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства, оскільки, у такому випадку, особа звертається до суду за захистом порушеного цивільного (житлового) права, а відтак такий спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а пов`язаний із вирішенням питання щодо права користування житлом. Такі спори є житловими (цивільними) спорами.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №815/6956/15.

Суд звертає увагу, що в межах даного позову відповідачі КЕВ м. Полтава та Міністерство оборони України виступають не як суб`єкти публічно-правових відносин, а як розпорядники майна, які заперечують право позивача на приватизацію житла.

Враховуючи викладене й зважаючи на те, що спірні правовідносини стосуються приватизації нерухомого майна та зобов`язання вчинити дії, спрямовані на реалізацію позивачем права на приватизацію цього майна, зокрема, квартири АДРЕСА_1 , суд дійшов висновку, що даний спір не є публічно-правовим, а тому не підлягає до розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Водночас, суд зазначає, що за змістом позовної заяви, позивач, звертаючись до Полтавського окружного адміністративного суду, посилається, зокрема, на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №362/643/21.

У даному аспекті, ознайомившись зі змістом вказаної постанови Верховного Суду, слід зазначити, про її нерелевантність до спірних правовідносин, з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.06.2022 у справі № 362/643/21 для забезпечення єдності судової практики щодо визначення юрисдикції суду з розгляду спорів з приводу проходження військової служби, а саме щодо оскарження особами з числа військовослужбовців рішень, дій чи бездіяльності відомчих житлових (житлово-побутових, з контролю за розподілом житла) комісій відступила від висновку щодо розгляду таких спорів за правилами цивільного судочинства, викладеного у її постановах від 6 червня 2018 року у справі №752/5881/15-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 488/1176/14-а, від 20 вересня 2018 року у справі № 815/2551/15, від 23 січня 2019 року у справі № 806/5217/15, від 4 вересня 2019 року у справі №826/17556/16, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 березня 2021 року у справі № 127/15109/18 і від 24 вересня 2021 року у справі № 748/303/20, а також у постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2139цс15 і від 2 березня 2016 року у справі № 6-14цс16а.

В цій же постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спори щодо оскарження особами з числа військовослужбовців рішень, дій чи бездіяльності відомчих житлових (житлово-побутових, з контролю за розподілом житла) комісій є спорами з приводу проходження позивачами військової служби як різновиду служби публічної. Саме у зв`язку з останньою держава передбачила відповідні соціальні гарантії, а також порядок їх реалізації. Отже, такі спори належать до юрисдикції адміністративних судів.

Тобто, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі №362/643/21 досліджувалися обставини, в яких учасник спору проходить військову службу в момент судового розгляду, а тому такі спори, зокрема з приводу соціального захисту військовослужбовців, згідно з вищевказаних висновків Верховного Суду належать до юрисдикції адміністративних судів.

З огляду на викладене, вищевказаний спір у розрізі постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №362/643/21 є публічно-правовим, внаслідок чого і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки право, яке позивач вважає порушеним, він набув саме у зв`язку з проходженням військової служби, який зазначений у вищезгаданій постанові Верховного Суду. Крім того, в цій справі, що досліджувалася ВП ВС, не йшлося про спір щодо самої наявності права на приватизацію.

Військовослужбовцями є особи, які проходять державну службу особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язану із захистом держави, її цілісності та суверенітету.

Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України (частина третя статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу").

Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

В даному випадку, суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази, які б вказували, що позивач перебуває на військовій службі, та, як наслідок, є особою, до якої застосовується реалізація соціальної гарантії забезпечення житловим приміщенням під час проходження військової служби.

У позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що є колишнім військовослужбовцем та перебуває на пенсії, отже, фактично позивач не є військовослужбовцем на момент подання даного позову.

Тобто, обов`язкова передумова - проходження особою публічної служби та реалізація у зв`язку з таким проходженням певних соціальних гарантій, у виниклих спірних правовідносинах відсутня, відтак висновки Верховного суду, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №362/643/21, не можуть бути взяти судом до уваги при розгляді даної справи. ОСОБА_1 не є військовослужбовцем та реалізація його права на житлове приміщення не пов`язана з проходженням військової служби як різновиду служби публічної.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає, що вказана позовна заява жодним чином не може бути вирішена в порядку адміністративного судочинства та належить до юрисдикції цивільного судочинства.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини поняття "суд, встановлений законом" передбачає розуміння суду, як юрисдикційного органу, що вирішує питання, віднесені до його компетенції на підставі норм права, відповідно до встановленої процедури. Цей орган має бути встановлений законом. ЄСПЛ у рішеннях наголосив, що поняття "суд, встановлений законом", стосується не тільки юридичного підґрунтя самого по собі існування "суду", але також і дотримання судом спеціальних норм, які регулюють його юрисдикцію, підсудність, повноваження судді ("Coeme та інші проти Бельгії" №3249296, рішення від 22 червня 2000 року; "Gurov проти Молдови" №3645502, рішення від 11 липня 2006 року; "Олександр Волков проти України" №21722/11, рішення від 9 січня 2013 року; "DMD Group A.S. проти Словаччини" №1933403, рішення від 5 жовтня 2010 року; "Сокуренко і Стригун проти України" №№29458/04 та 29465/04, рішення від 20 липня 2007 року).

За вимогами частини 1 статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства між собою - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, суб`єктний склад та характер спірних матеріальних правовідносин. Таким критерієм може бути також і пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що дану справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства загальним місцевим судом.

Пунктом 1 частини першої статті 238 передбачено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За таких обставин, суд вважає за необхідне закрити провадження у справі.

При цьому, слід роз`яснити позивачеві, що даний спір є житловим спором та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у загальному місцевому суді за правилами, встановленими Цивільним процесуальним кодексом України.

Водночас, на переконання суду, закриття провадження в даній адміністративній справі, саме Полтавським окружним адміністративним судом не є обмеженням права на доступ до суду, а лише заходом, що унеможливить подальше скасування майбутнього судового рішення по справі, оскільки відповідно до частини 1 статті 319 КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19 КАС України, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

На підставі викладеного, керуючись статтями 238, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В:

Провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтава, Військової частини НОМЕР_1 , Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - закрити.

Роз`яснити позивачеві, що даний спір є житловим спором та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у загальному місцевому суді за правилами, встановленими Цивільним процесуальним кодексом України.

Роз`яснити позивачеві, що повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про закриття провадження, не допускається.

Копію ухвали направити особам, які беруть участь у справі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

СуддяІ.С. Шевяков