Постанова

від 26.06.2024 по справі 160/17830/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

26 червня 2024 року м. Дніпросправа № 160/17830/23

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Щербака А.А., Баранник Н.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Дніпровської митниці на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2023 року (суддя 1-ї інстанції Царікова О.В.) в адміністративній справі №160/17830/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Партнер Зекор» до Дніпровської митниці про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, -

ВСТАНОВИВ:

20.07.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «Партнер Зекор» звернулось до суду із позовною заявою до Дніпровської митниці, в якій просило суд:

- визнати протиправним рішення Дніпровської митниці про коригування митної вартості товарів №UA110150/2023/000048/2 від 11.07.2023;

- визнати протиправною картку відмови Дніпровської митниці в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA110150/2023/000198.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що ним було подано митну декларацію разом з усіма необхідними документами з метою митного оформлення товарів, при цьому, відповідач відмовив позивачу у митному оформленні товарів та прийняв рішення про коригування митної вартості товарів. Позивач не погоджується із оспорюваними рішенням про коригування митної вартості товарів та карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення та вважає їх протиправними та такими, що не відповідають вимогам законодавства, у зв`язку з чим просить задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2023 року позов задоволено повністю.

Відповідачем на вказане рішення суду подана апеляційна скарга, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що приймаючи рішення про задоволення позову ТОВ «Партнер Зекор»», суд першої інстанції допустив порушення норм права, яке полягає в неправильному застосуванні норм матеріального права, які викладені в ч. 2 ст. 19, 67 Конституції України, ст. 31, 33, 52, 53, 54, 58, 64, 337 Митного кодексу України (далі - МКУ), Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів та торгівлі 1994 року, які підлягали застосуванню у спірних правовідносинах. Також зазначає, що судом порушені норми процесуального права, а саме: ст. 73-76 КАС України щодо належності, допустимості, достовірності та достатності доказів у справі, ст. 90 КАС України, якою встановлені правила оцінки доказів. Вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, суд помилково вважає встановленими ті обставини, які не доведені належними та допустимими доказами в установленому порядку під час судового розгляду.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому просить відмовити у її задоволенні.

В силу пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Партнер Зекор» (далі ТОВ «Партнер Зекор», позивач), ідентифікаційний код 38114523, зареєстроване як юридична особа з 21.03.2012 за адресою: 49022, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Малиновського Маршала, буд. 114, запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань №12241020000054417.

Основний вид економічної діяльності ТОВ «Партнер Зекор» відповідно до КВЕД: 46.44 Оптова торгівля фарфором, скляним посудом і засобами для чищення.

22.06.2021 між компанією «Vetreria di Borgonovo S.p.A.» (Італія) та ТОВ «Партнер Зекор» укладено контракт №22/06/21-1 (далі Контракт), згідно п. п. 1.1, 1.2 якого продавець продає, а покупець купує вироби зі скла (далі по тексту товар) на підставі погоджених сторонами заявок покупця. Поставка товару буде здійснюватися на територію України окремими партіями відповідно до інвойсів, що оформляються Сторонами для кожної партії товару.

Відповідно до умов п. 2.1 Контракту товар поставляється на умовах згідно Інкотермс 2020, які сторони узгоджують в Специфікаціях на кожну партію.

Згідно з п. 3.2 Контракту загальна вартість цього контракту визначається сумою вартості всіх партій товару. Вартість кожної партії товару визначається згідно Специфікації та включає в себе вартість товару, вартість тари, упаковки і палет.

Згідно з п. 2.2 Контракту поставка товару виконується партіями протягом терміну дії цього Контракту. На кожну поставку оформляється окремий інвойс і Специфікація.

У Специфікації № 6 від 21.06.2023 до Контракту сторони домовились, що компанія «Vetreria di Borgonovo S.p.A» поставить TOB «Партнер Зекор» товари (посуд) на загальну суму 20818,68 євро, 41 палета.

Разом з тим, у Специфікації сторони визначили, що передплата у розмірі 2635,52 євро була отримана в результаті переплати минулого замовлення; залишок у розмірі 18182,16 євро проводиться шляхом банківського переказу на рахунок постачальника, вказаний в попередньому рахунку, протягом 10 (десяти) банківських днів з дати підписання Специфікації. Базис поставки: FCA Боргоново Вал Ті, Італія (Інкотермс 2020).

10.07.2023 ТОВ «Партнер Зекор» при митному оформленні товару за митною декларацією 23UA110150009563U6, який ввозився на митну територію України, визначило його митну вартість за основним методом за ціною договору (контракту).

На підтвердження заявленої митної вартості оцінюваного товару позивачем було надано до Дніпровської митниці наступні документи: пакувальний лист (Packing list) F750 від 30.06.2023; рахунок-проформу (Proforma invoice) Р23318 від 21.06.2023; рахунок-фактуру (інвойс) (Commercial invoice) F750 від 30.06.2023; автотранспортну накладну (Road consignment note) №039383 від 30.06.2023; платіжний документ, що підтверджує вартість товару №48 від 23.06.2023; рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиційних послуг №42992 від 03.07.2023; довідку №266 від 03.07.2023; розрахунок ціни (калькуляцію) №21/06/2023-1 від 21.06.2023; комерційну пропозицію №21/06/23 від 21.06.2023; Додаткову угоду №1 від 28.11.2022 до Контракту №22/06/21-1; Специфікацію №6 від 21.06.2023 до Контракту №22/06/21-1 від 22.06.2021; Контракт №22/06/21-1 від 22.06.2021; Договір про надання послуг митного брокера №03/07/23-1 від 03.07.2023; договір-заявку №UA-928/1 від 27.06.2023; декларацію-інвойс №F750 від 30.06.2023; копію митної декларації країни відправлення №23ITQVI1T0037087E9 від 30.06.2023; митну декларацію №23UA110150009563U6 від 10.07.2023.

Дніпровська митниця під час контролю за правильністю визначення декларантом митної вартості товару на підставі поданої митної декларації зазначила, що виник сумнів стосовно достовірності наданих позивачем до митного оформлення відомостей, необхідних для підтвердження заявленої митної вартості товару та зобов`язала позивача протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:

1) якщо рахунок сплачено банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

2) за наявності інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

3) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

4) якщо здійснювалося страхування страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування;

5) виписку з бухгалтерської документації;

6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

7) копію митної декларації країни відправлення;

8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

10.07.2023 ТОВ «Смартфомтранс», що здійснювало представництво інтересів позивача при митному оформленні товарів, додатково надано до митного органу лист №10/07-1, в якому повідомив митний орган про те, що усі наявні у ТОВ «Партнер Зекор» документи було надано ним під час подання митної декларації, також зазначив, що додаткові документи в десятиденний термін надаватись не будуть.

У відповідь відповідач надав позивачу картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA110150/2023/000198 та зазначив, що позивачу необхідно подати нову митну декларацію з митною вартістю товару відповідно до рішення про коригування митної вартості товару від 11.07.2023 №UA110150/2023/000048/2.

З картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA110150/2023/000198 слідує, що підставами для відмови відповідач вважає неможливість використання обраного декларантом методу визначення митної вартості згідно п. 3 ч. 6 ст. 54 МК України.

Перевіривши подані документи, відповідач встановив наявність розбіжностей, а тому, відповідно до вимог МК України, відмовив у митному оформленні товару за заявленою декларантом митною вартістю та прийняв рішення про коригування митної вартості товарів від 11.07.2023 №UA110150/2023/000048/2, згідно якого скорегував вартість декларованого товару за резервним методом визначення митної вартості товару.

Позивач вважає вказане рішення про коригування митної вартості товарів та картку відмови протиправними та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки надані позивачем до митного оформлення документи містять всі необхідні реквізити та відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, відомостей щодо ціни, що була сплачена за ці товари. У відповідача були в наявності всі документи, які давали можливість встановити дійсну митну вартість товару за ціною договору.

Суд апеляційної інстанції погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Митного кодексу України (далі МК України) митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частиною 1 ст. 51 МК України визначено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

За змістом ч. 2 ст. 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 52 МК України передбачено, що декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, мають право надавати митному органу (за наявності) додаткові відомості у разі потреби уточнення інформації.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Згідно з ч. 3 ст. 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Відповідно до ч.6 ст.54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Згідно з ч.1 статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Відповідно до частини першої статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Приписами частин другої та третьої статті 57 МК України визначено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Апеляційний суд зазначає, що обов`язок доведення митної ціни товару лежить на позивачі. При цьому митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи.

Митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Необхідність витребування додаткових документів передусім є способом упевнитися у тому, що декларант правильно визначив митну вартість.

При цьому, витребувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України.

Зауваження митного органу щодо невідповідності загальної фактурної вартості оцінюваних товарів відомостям у проформі-інвойсі та специфікації, вірно відхилені судом першої інстанції, з огляду на наступне.

Приписами ч. 2 ст. 53 МК України, визначено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Як вбачається з матеріалів справи, митна вартість ввезеного позивачем товару визначалась ним за першим методом ціною договору на підставі Контракту №22/06/21-1 від 22.06.2021, Додаткової угоди №1 від 28.11.2022 до Контракту №22/06/21-1, Специфікації №6 від 21.06.2023 до Контракту №22/06/21-1 від 22.06.2021, рахунку-проформи (Proforma invoice) Р23318 від 21.06.2023; рахунку-фактури (інвойс) (Commercial invoice) F750 від 30.06.2023, та платіжного документа, що підтверджує вартість товару №48 від 23.06.2023.

Таким чином, згідно Специфікації №6 від 21.06.2023 до Контракту №22/06/21-1 від 22.06.2021, рахунку-фактури (інвойс) (Commercial invoice) F750 від 30.06.2023 та платіжного документа, що підтверджує вартість товару №48 від 23.06.2023, загальна вартість товару складає 20818,68 євро. У первісній митній декларації №23UA110150009563U6 від 10.07.2023 позивачем була задекларована вартість ввезеного товару 20818,66 євро.

Згідно рахунку-фактури (інвойсу) (Commercial invoice) F750 від 30.06.2023 загальна вартість товару складає 20818,68 євро, а сума до сплати з урахуванням передоплати складає 18182,16 євро, про що було зазначено й у Специфікації №6 від 21.06.2023 до Контракту №22/06/21-1.

З урахуванням того, що позивачем було допущено похибку в два центи, яка сталась внаслідок округлення десятих чисел в сумі при вирахуванні загальної вартості товару, суд першої інстанції вірно вказав, що така похибка не впливає на визначену позивачем митну вартість товару, оскільки вартість товару в первісній митній декларації зазначена як 20818,66 євро.

Відхилені й зауваження відповідача стосовно того, що наданий декларантом платіжний документ, що підтверджує вартість товару №48 від 23.06.2023 не засвідчений належним чином банківською установою, оскільки платіжне доручення в іноземній валюті №48 від 23.06.2023 на суму 18182,16 євро, перерахованих постачальнику в за поставлений товар, у графі «Відмітки банку» містить відбиток штампу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» та підпис уповноваженої особи, що свідчить про відповідність цього платіжного документа вимогам п. 3.2 Постанови Правління НБУ від 28.07.2008 №216.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що при оформленні іноземного переказу з рахунку ТОВ «Партнер Зекор» було списано кошти для подальшого переказу іноземному постачальнику задекларованого товару, в якості підтвердження списання коштів з рахунку та переказу за вказаними платником реквізитами отримувача було надано платіжне доручення в іноземній валюті №48 від 23.06.2023 на суму 18182,16 євро, оформлене відповідно до вимог чинного законодавства України.

Колегія суддів також наголошує, що у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу умови плати безпосередньо ціни товару не стосуються. У зв`язку з цим відомості про умови оплати товару не повинні братися митним органом до уваги при контролі за митною вартістю, а відтак суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару. Суперечності у відомостях щодо умов оплати товару у документах, доданих до митних декларацій на підтвердження митної вартості товарів, не можуть бути підставою для витребування органом доходів і зборів додаткових документів у декларанта.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 11.04.2018 у справі №804/4680/16.

Щодо доводів митного органу в оскаржуваній картці відмови про ненадання позивачем до митного оформлення експортної декларації країни відправлення від 30.06.2023 №23ITQVI1T0037087E9, суд першої інстанції вірно вказав, що така митна декларація є додатковим документом, який витребовується у декларанта у випадках, якщо документи, зазначені у ч. 2 ст. 53 МК України, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Зауваження митного органу про ненадання позивачем заявки відповідно до п. 1.1 Контракту від 22.06.2021 №22/06/2021-1 були також вірно відхилені судом першої інстанції, оскільки ТОВ «Партнер Зекор» на основі комерційної пропозиції постачальника в усному порядку оформило заявку на поставку бажаного товару, після чого компанія «Vetreria di Borgonovo S.p.A.» виставила ТОВ «Партнер Зекор» попередній рахунок №Р23318 від 21.06.2023 для того, щоб останній, як покупець, міг вирішити чи підходить йому вартість товарів.

Крім того, колегія суддів суду апеляційної інстанції звертає увагу, що вищевказаний пункт контракту не передбачає наявність саме письмової заявки, а встановлює, що «Продавець продає, а Покупець купує вироби зі скла (Товар) на підставі погоджених Сторонами заявок Покупця». За наведених обставин, відсутність заявки на поставку товару та оформлення проформи-інвойса №Р23318 від 21.06.2023 раніше, Специфікації №6 від 21.06.2023 до Контракту №22/06/21-1 від 22.06.2021, жодним чином не впливає на визначення митної вартості ввезеного позивачем товару, а рішення щодо процедури оформлення первинних документів щодо господарської операції є виключною компетенцією позивача та його контрагента, а не митного органу.

Також суд першої інстанції вірно відхилив доводи відповідача з приводу того, що в рахунку від 03.07.2023 №42992 виставлена розбивка ТЕО Італія (без зазначення місця завантаження) Чоп 48255 грн.; м/п Чоп м. Дніпро 22914 грн., що не кореспондується із відомостями у Довідці про транспортні витрати від 03.07.2023 №266 вартість перевезення від м. Боргоново, Італія до кордону України (п/перехід Чоп) складає 48255,00 грн. від п/переходу Чоп, Україна до місця доставки вантажу м. Дніпро, Україна, 229140,00 грн. та не містить відомостей щодо вартості експедиційних послуг.

З матеріалів справи вбачається, що за умовами Договору-заявки на організацію перевезення автомобільним транспортом від 27.06.2023 №UA-928/1, укладеним позивачем з ТОВ «Рівнетранссервіс» сторони узгодили, що повна оплата проводиться протягом 4 днів від моменту отримання оригіналів документів у паперовому вигляді або в системі Вчасно.

Таким чином, оплата послуг та складання акту-приймання виконаних послуг повинна була проводитись після доставки товару до адреси вивантаження - місцезнаходження позивача за адресою: м. Дніпро, вул. Маршала Малиновського, 114, у зв`язку з чим, акт виконаних робіт та платіжні документи про сплату експедиційної винагороди не могли бути надані при перевірці на пункті митного контролю, оскільки такі документи підписуються сторонами вже по факту вивантаження товару на складі замовника.

Крім того, п. 6 ч. 2 ст. 53 МК України визначено, що декларант для підтвердження заявленої митної вартості товарів і обраного методу її визначення подає митному органу транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.

З огляду на викладене, суд першої інстанції вірно зауважив, що позивач надав до митного контролю усі наявні, на той час, документи, що підтверджували вартість послуг з перевезення, а саме: рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиційних послуг №42992 від 03.07.2023; довідку №266 від 03.07.2023; автотранспортну накладну (Road consignment note) №039383 від 30.06.2023; договір-заявку №UA-928/1 від 27.06.2023. Крім того, під час судового розгляду, в якості доказу вірності зазначених для митного контролю сум витрат на транспортні та експедиторські послуги, позивачем надано акт здачі - приймання виконаних робіт (надання послуг) №42992 від 11.07.2023 та платіжну інструкцію №2036 від 13.07.2023, а тому доводи відповідача про недостатність вищенаведених документів на підтвердження повноти суми транспортних та експедиторських витрат позивача дійсно є безпідставними та необґрунтованими.

Аналогічного висновку про безпідставність та необґрунтованість суд першої інстанції дійшов щодо зауважень відповідача про розбіжність між юридичною адресою постачальника та місцем відвантаження товару.

Так, із зовнішньоекономічного договору (контракту) купівлі-продажу № 22/06/21-1 від 22.06.2021 та Спеціифікації № 6 від 21.06.2023 до контракту № 22/06/21-1 від 22.06.2021 вбачається, що в розділі «Юридичні адреси на банківські реквізити сторін» в інформації про продавця зазначено «Компанія «Vetretia di Borgonovo S.p.A.» адреса: Via Pianello, 75-29011 Borgonovo Val Tidone (Placenza) Italy. За умовами Спеціифікації № 6 від 21.06.2023 до Контракту, рахунку-проформи №Р23318 від 21.06.2023 та рахунку-фактури (інфойс) №F750 від 30.06.2023 поставка товару відбувалася на умовах FCA Боргоново Вал Ті, Італія (FCA, Borgonovo Val Ti, Italy) згідно Інкотермс 2020. Згідно автотранспортної накладної (CMR) №039383 від 30.06.2023 завантаження товару відбувалося за адресою: 29011, Borgonovo (PC), Italy.

Згідно відомостей із офіційного реєстру компаній, зареєстрованих в Італійській республіці, за адресою: http://www.registroimprese.it/, посилання на якого розміщено на офіційному сайті Посольства України в Італійській Республіці, в Республіці Мальта та в Республіці Сан Марино (за сумісництвом) (https://italy.mfa.gov.ua/spivrobitnictvo/3155-trade/elektronni-bazi-danih-pidpriyemstvitaliyi), в Республіці Італія зареєстровано головний офіс (Sede Legale) компанії Vetreria di Borgonovo S.p.A. в м. Мілан (адреса: Milano (MI) Via Aurelio Saffi 34) та місцевий підрозділ (Unita Locale) компанії Vetreria di Borgonovo S.p.A. в муніципалітеті Borgonovo Val Tidone провінції PIACENZA, на підтвердження чого позивач надав скріншоти з офіційного реєстру компаній, зареєстрованих в Італійській республіці, як містяться в матеріалах справи.

Таким чином, суд першої інстанції вірно встановив, що зовнішньоекономічний контракт та усі інші документи укладалися між ТОВ «Партнер Зекор» та місцевим підрозділом компанії Vetreria di Borgonovo S.p.A., зареєстрованим за адресою: Borgonovo Val Tidone(PC) Via Pianello 75, PIACENZA, ITALY, а поставка відбувалася зі складу цього ж місцевого підрозділу за його офіційно зареєстрованою юридичною адресою, що свідчить про відсутність розбіжностей між юридичною адресою постачальника та місцем відвантаження товару.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що вимога митниці про надання каталогів, специфікацій, прайс-листів виробника товару також є необґрунтованою.

Згідно з частиною 3 статті 53 Митного кодексу України надання додаткових документів на вимогу митниці не є безумовним обов`язком декларанта. Умовою виконання вимоги митниці є наявність додаткових документів у підприємства. Крім того, відповідно до частини 2 ст. 53 МКУ каталоги виробника товарів не відноситься до документів, які повинні надаватись декларантом для підтвердження митної вартості товарів, тому вимога митниці про його надання протирічить означеній правовій нормі.

Щодо інших запитуваних митницею під час проведення консультації додаткових документів, суд вважає за необхідне зазначити, що виписки з бухгалтерської документації, висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями в силу положень частини 3 статті 53 Митного кодексу України також є додатковими документами та надаються декларантом за наявності виключно у разі, якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Проте, митним органом у повідомленні про необхідність надання додаткових документів жодним чином не обґрунтовано та які саме розбіжності можуть усунути саме вказані запитувані митним органом документи.

Отже, як свідчать встановлені обставини справи, судом першої інстанції надано оцінку доводам митного органу.

Судом встановлено, що декларантом (позивачем у справі) для підтвердження обґрунтованості заявленої у деклараціях митної вартості товару були подані документи, передбачені частиною 2 статті 53 Митного кодексу України.

Відтак, не знайшли свого підтвердження доводи скаржника про те, що документи, які подані відповідачем, містять розбіжності стосовно умов постачання товару, які б в свою чергу викликали обґрунтовані сумніви щодо правильності визначення складових митної вартості товару та їх числових значень.

Апеляційний суд зазначає, що ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

В свою чергу, зі змісту матеріалів справи вбачається, що наданих позивачем документів було достатньо для визначення митної вартості товарів і цей перелік відповідає правилам ч. 1 ст. 53 МК України.

Натомість, доводи скаржника про необхідність застосування резервного методу для визначення митної вартості товару, свого підтвердження не знайшли.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, містять аналогічні доводи відзиву на позов та носять характер припущень.

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача зазначає про понесення Товариством з обмеженою відповідальністю «Партнер Зекор» судових витрат на професійну правничу допомогу, що складаються з послуг з написання адвокатом відзиву на апеляційну скаргу Дніпровської митниці на Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.12.2023 у справі №160/17830/23 у розмірі 10 000, 00 грн. (за 10 годин роботи адвоката з розрахунку 1000, 00 грн. за 1 годину роботи).

Згідно із частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно із частиною першою та другою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).

Відповідно до частини п`ятої статті 134 цього Кодексу розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частини дев`ятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Отже, положеннями Кодексу адміністративного судочинства України передбачено відшкодування витрат на професійну правничу допомогу виключно адвокатам; заявлена до стягнення сума витрат має бути співмірною з наданими послугами, обґрунтованою та пропорційною до предмета спору, ці витрати мають бути пов`язаними з розглядом справи та підтверджені відповідними доказами.

При цьому, колегія суддів зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 300/941/19 та від 31.03.2020 у справі № 726/549/19.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, представником позивача, зокрема було надано: Акт приймання-передачі послуг з надання правничої допомоги адвокатом до Договору надання правової (правничої) допомоги від 22.07.2021 за №23/05/2024 від 23.05.2024, рахунок №23/05/2024 від 23.05.2024 на суму 10000,00 грн. та копію платіжної інструкції від 28.05.2024 №1567 на суму 10000,00 грн.

Судом досліджено надані докази та встановлено, що згідно з актом приймання-передачі послуг з надання правничої допомоги адвокатом, вартість послуг згідно Договору надання правової (правничої) допомоги від 22.07.2021 вартість послуг адвоката розраховувалась з розрахунку 1000,00 грн. за одну годину роботи та складається з написання відзиву на апеляційну скаргу Дніпровської митниці на Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.12.2023 у справі № 160/17830/23, за 10 годин роботи - 10000,00 грн.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Водночас, колегія суддів оцінюючи характер роботи, про виконання якого зазначено у вищевказаному акті приймання-передачі послуг з надання правничої допомоги адвокатом вважає, що витрачений адвокатом час кількістю 10 год. з оцінкою вартості у 10000,00 грн., не є співмірним із обсягом наданої адвокатом правової допомоги, яка полягала виключно у підготовці відзиву на апеляційну скаргу, а також не в повній мірі відповідає критеріям необхідності і пропорційності до предмета спору і складності справи. Крім того, апеляційна скарга розглянута в порядку письмового провадження, у судових засіданнях адвокат участі не брала.

Також, згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Проте надана представником позивача платіжна інструкція від 28.05.2024 №1567 на суму 10000,00 грн., не може бути врахована судом у якості підтвердження понесення позивачем витрат на адвоката, оскільки надана інструкція містить лише дату прийняття АТ «ПроКредит Банк» до виконання грошового переказу в національній валюті у сумі 10000,00 грн. на рахунок Адвокатського бюро «Анастасії Дударенко» без зазначення жодних відомостей про виконання такого переказу.

За наведених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла до висновку, що позивачем не надано належного документального підтвердження понесення ним в рамках цієї справи витрат на професійну правничу допомогу, які він просить стягнути, тому у задоволенні клопотання позивача про стягнення з відповідачів за рахунок бюджетних асигнувань витрат на професійну правничу допомогу слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дніпровської митниці залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2023 року в адміністративній справі №160/17830/23 - залишити без змін.

У задоволені клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Партнер Зекор» про стягнення судових витрат на правничу допомогу відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст. 328, 329 КАС України.

Головуючий - суддяН.І. Малиш

суддяА.А. Щербак

суддяН.П. Баранник