Ухвала

від 26.06.2024 по справі 545/2690/24

ПОЛТАВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 545/2690/24

Провадження № 2-о/545/110/24

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

про відмову у відкритті провадження по справі

26 червня 2024 рокум. Полтава

Суддя Полтавського районного суду Полтавської області Зуб Т.О., розглянувши заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа- Служба у справах дітей Полтавської районної державної адміністрації, про встановлення юридичного факту (самостійного утримання та виховання дитини),

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського районного суду Полтавської області з заявою, у якій просив встановити факт самостійного виховання та утримання ним неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі суд зазначає таке.

Відповідно до ст.293ЦПК України окреме провадження- це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Окреме провадження- це одностороннє провадження, в якому відсутній спір про право. Характерною ознакою категорії справ окремого провадження є відсутність у них спору про право і метою яких є встановлення юридичного факту або стану. При цьому в порядку окремого провадження може вирішуватися спір про факт, але не спір про право цивільне.

Як вбачається з матеріалів заяви ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком неповнолітньої дитини. В обґрунтування своїх вимог заявник вказує на те, що мати дитини- ОСОБА_3 , участь у вихованні та утриманні сина не приймає, життям дитини не цікавиться. Він готує їсти, забезпечує усім необхідним, купляє речі, взуття, та інші необхідні речі, слідкує за навчальним процесом та виконанням домашнього завдання, станом здоров`я, дозвіллям тощо. Відтак, заявник є єдиною особою, що піклується, займається вихованням та повним утриманням неповнолітньої дитини. Встановлення цього факту заявнику необхідно для реалізації своїх прав як батька, сприянню реалізації принципу забезпечення найкращих інтересів дитини.

При цьому заявником не визначено як зацікавлену особу матір дитини- ОСОБА_3 , відповідний орган державної влади, відповідальний за проведення мобілізації (адже відповідно до ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» міститься саме таке формулювання, що «не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років; тощо).

При цьому жодних обставин існування перешкод у вирішенні ним питання щодо виховання, лікування чи навчання дитини без встановлення цього факту- заявником суду не зазначено і доказів такого до заяви не додано.

Крім того, суд враховує, що фактично за своїм змістом ця заява є вимогою про визнання у судовому порядку місця проживання дитини з батьком, хоча рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 10.08.2023 року такий спір вирішений.

Суд вважає, що саме по собі встановлення судом факту самостійного виховання та утримання дитини батьком без участі матері не породжує для заявника юридичних наслідків, тобто від встановлення вказаного факту не буде залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав останнього.

Так, той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Зокрема, мати (батько) має право звернутися до суду з позовом про позбавлення другого з батьків батьківських прав через ухилення його від виконання своїх обов`язків з виховання дитини.

При цьому, одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або з власної ініціативи вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.

Жодний нормативно-правовий акт, що регулює сімейні відносини та захист прав дітей, не зобов`язує підтверджувати актом факт відсутності участі батьків у вихованні дитини, або підтверджувати його безумовну та одноосібну участь у вихованні та піклуванні.

Такий факт може бути підтверджений за рішенням суду виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав.

Отже, захист порушених прав у зв`язку з невиконанням, не прийнятті участі одним із батьків у вихованні дітей, тобто самоусунення від виконання батьківських обов`язків, має розглядатись в іншому порядку, передбаченому законом.

Питання належного виховання дітей, досягнення порозуміння між батьками і дітьми, відповідальності батьків за неналежне виконання батьківських обов`язків завжди є важливими й актуальними.

Законом України«Про охоронудитинства» визначено, що батьки або особи, які їх замінюють, зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Закон передбачає, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини.

Відповідальність щодо виховання дітей покладена на обох батьків, незалежно від того проживають вони разом чи окремо, оскільки обов`язок здійснювати належне виховання та нагляд за малолітнім є рівним для обох з них.

Тому за неналежне виконання обов`язку щодо виховання дітей, передбачена відповідальність.

Згідно ч. 2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

Зазначені заявником обставини дають суду підстави вважати, що вимога заявника фактично пов`язана з виникненням, зміною або припиненням особистих майнових прав батьків дитини, які закріплені в Сімейному кодексі України. Такими до прикладу можуть бути право батьків на визначення місця проживання дитини, а такий спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом; право матері чи батька на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав у випадку, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, тощо.

Таким чином, вимоги заявника про встановлення факту самостійного виховання і утримання батьком дитини не є вимогами, які підлягають розгляду в порядку окремого провадження в розумінні положень ст.ст. 293, 315 ЦПК України.

Як вбачається з ч. 4 ст.315ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право.

Керуючись ст. ст.315,260,261,353 ЦПК України, суддя

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у відкритті провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа- Служба у справах дітей Полтавської районної державної адміністрації, про встановлення юридичного факту (самостійного утримання та виховання дитини).

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Полтавського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

СуддяТетяна ЗУБ