Постанова

від 27.11.2024 по справі 545/2690/24

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 545/2690/24 Номер провадження 22-ц/814/3201/24Головуючий у 1-й інстанції Зуб Т.О. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Лобов О.А.

судді Дорош А.І., Триголов В.М.

за участю секретаря судового засідання Коротун І.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою адвокатки Гайтоти Ірини Миколаївни, представниці ОСОБА_1 , на ухвалу судді Полтавського районного суду Полтавської області від 26 червня 2024 року (час ухвалення судового рішення і дата виготовлення повного текста судового рішення не зазначені) у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного утримання і виховання дитини,

заінтересована особа - Служба у справах дітей Полтавської районної державної адміністрації.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд

у с т а н о в и в:

Ухвалою судді Полтавського районного суду Полтавської області від 26 червня 2024 року відмовлено у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного утримання і виховання дитини з підстав, передбачених ч.4 ст.315 ЦПК України.

В апеляційній скарзі адвокатка Гайтота І.М., представниця ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, справу направити для розгляду до Полтавського районного суду Полтавської області.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що суд, посилаючись на норму ч.4 ст.315 ЦПК України, в ухвалі не навів обставин, які свідчать про існування спору про право.

Разом з тим, суд першої інстанції в ухвалі розглянув доводи заяви по суті, визнавши їх необгрунтованими, тобто розглянув заяву по суті без участі заявника, позбавивши його права доступу до суду.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшов висновку про відмову задоволенні апеляційної скарги, виходячи з такого.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, у червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, просив встановити факт, що він (заявник) самостійно виховує та здійснює догляд за дитиною - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без участі матері дитини.

В обгрунтування заяви посилався на те що ОСОБА_3 , мати дитини, участь у вихованні та утриманні сина не приймає, життям дитини не цікавиться. Він готує їсти, забезпечує усім необхідним, купляє речі, взуття, та інші необхідні речі, слідкує за навчальним процесом та виконанням домашнього завдання, станом здоров`я, дозвіллям тощо. Відтак, заявник є єдиною особою, що піклується, займається вихованням та повним утриманням неповнолітньої дитини. Встановлення цього факту заявнику необхідно для реалізації своїх прав як батька, сприяння реалізації принципу забезпечення найкращих інтересів дитини.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суддя суду першої інстанції виходив з таких мотивів.

Заявником не визначено як зацікавлену особу матір дитини, а також відповідний орган державної влади, відповідальний за проведення мобілізації (адже відповідно до ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» міститься саме таке формулювання, що «не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років, тощо).

При цьому жодних обставин існування перешкод у вирішенні ним питання щодо виховання, лікування чи навчання дитини без встановлення цього факту заявником суду не зазначено і доказів такого до заяви не додано.

Фактично за своїм змістом ця заява є вимогою про визнання у судовому порядку місця проживання дитини з батьком, хоча рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 10.08.2023 року такий спір вирішений.

Саме по собі встановлення судом факту самостійного виховання та утримання дитини батьком без участі матері не породжує для заявника юридичних наслідків, тобто від встановлення вказаного факту не буде залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав останнього.

Захист порушених прав у зв`язку з невиконанням, не прийнятті участі одним із батьків у вихованні дітей, тобто самоусунення від виконання батьківських обов`язків, має розглядатись в іншому порядку, передбаченому законом.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з таких міркувань.

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Пунктом 5 частини 2 ст.293 ЦПК України встановлено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

За змістом ч.1 ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Згідно із ч.2 ст.315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за умови, що факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.

Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення:

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Такий правовий висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, від 08 листопада 2019 року у справі № 161/853/19, від 27 березня 2019 року у справі № 569/7589/17.

Перелік юридичних фактів, що підлягають установленню в судовому порядку, визначений у частинах першій та другій статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).

Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів в порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року (справа № 201/5972/22) викладені такі висновки щодо застосування норми права у спірних правовідносинах.

«83. З огляду на зазначене, вбачається, що у справі, яка розглядається, наявний спір про право - зокрема, спір щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, п?ята статті 19 СК України).

84. Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

85. Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

86. Факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1, не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод

та інтересів заявника.

87. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

88. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.»

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є біологічним батьком дитини - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання якого визначено разом з батьком рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 10 серпня 2023 року, цим же судовим рішенням із матері дитини стягнуті аліменти на користь батька на утримання дитини.

Згідно ч.2 ст.12 ЗУ «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Зазначені заявником обставини дають суду підстави вважати, що вимога заявника фактично спрямована на невизнання, оспорювання батьківських прав ОСОБА_3 , зокрема щодо утримання дитини, її виховання, а такі вимоги мають вирішуватися виключно у позовному провадженні.

Отже, апеляційний суд погоджується з висновком судді суду першої інстанції, що за встановлених обставин, є недопустимим ініціювання окремого провадження з метою оцінки обставин, які мають становити предмет доказування у позовному провадженні.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що оскаржувана ухвала є законною та обґрунтованою, постановлена з дотриманням норм процесуального права.

Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу адвокатки Гайтоти Ірини Миколаївни, представниці ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Ухвалу судді Полтавського районного суду Полтавської області від 26 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 27 листопада 2024 року.

Головуючий суддя О.А. Лобов

Судді: А.І.Дорош

В.М.Триголов