Постанова

від 26.06.2024 по справі 211/6170/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4735/24 Справа № 211/6170/23 Суддя у 1-й інстанції - Ніколенко Д. М. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2024 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Бондар Я.М., Корчистої О.І.,

за участю секретаря судового засідання Юрченко Г.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №211/4039/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Дніпропетровське регіональне управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву», про визнання договору купівлі-продажу дійним та визнання права власності на нерухоме майно, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 лютого 2024 року, ухвалене у складі судді Ніколенко Д.М., -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійним та визнання права власності на нерухоме майно, де третьою особою вказала Дніпропетровське регіональне управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву».

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 19 вересня 1992 року між нею та відповідачем було укладено шлюб, від якого народилося четверо дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Шлюб між ними було розірвано 15 вересня 2011 року, однак після розірвання шлюбу у них народилася п`ята дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Під час перебування у шлюбі за кредитні кошти Дніпропетровського регіонального управління Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» виконавчим комітетом Криворізької міської ради 25 травня 2003 року їх сім`ї, як багатодітній, була виділена п`ятикімнатна квартира по АДРЕСА_1 . Право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 , таким чином і всі зобов`язання по кредитній угоді та утриманню житла покладено на відповідача. Договір укладався відповідачем у період шлюбу та і інтересах сім`ї, однак з 2002 року по теперішній час відповідач жодним чином не виконував своїх зобов`язань за кредитною угодою та взагалі не займався утриманням житла, не здійснював оплату за надані послуги, тому всі платежі, у тому числі й виплата кредиту, здійснювались виключно позивачем. Після розлучення вона запропонувала ОСОБА_2 викупити права на зазначений об`єкт нерухомості та, попередньо узгодивши суму грошових коштів, за яку ОСОБА_2 погодиться переоформити на неї право власності на квартиру, вона передала йому 10000,00 доларів США, що підтверджується розпискою від 10 травня 2012 року. Однак, незважаючи на отримані кошти, відповідач виконувати умови щодо передачі їй у власність їх спільної квартири відмовляється.

За рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 лютого 2023 року за кожним з них визнано в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя право власності по 1/2 частці за кожним на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Просила суд, визнати договір купівлі-продажу 1/2 частки квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 укладеним; визнати за нею право власності на спірну 1/2 частку вказаної квартири; стягнути з відповідача на користь позивача суму сплаченого нею судового збору в розмірі 1073,60 грн.

Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 лютого 2024 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 -відмовлено.

Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтуванняапеляційної скаргизазначила,щосудом першої інстанції не взято до уваги, що між сторонами фактично укладено договір купівлі-продажу, а також узгоджено всі істотні умови такого договору, а саме: предмет договору, ціна договору, строки оплати, момент переходу права власності. На виконання взятих на себе зобов`язань відповідач надав старшому сину ОСОБА_3 довіреність із правом розпоряджатись квартирою за адресою: АДРЕСА_4 , з метою подальшої передачі у власність позивача. Проте, наступного дня довіреність була скасована. що свідчить про відмову виконати взяті на себе зобов`язання за розпискою від 10.05.2021 року.

Незважаючи на отримані грошові кошти, відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до частини 2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних обставин.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підстав повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_8 з 19 вересня 1992 року перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають чотирьох повнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та малолітнього сина, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 9 копія свідоцтва про шлюб, а.с. 17-22 копія рішення).

Шлюб між ними було розірвано 15 вересня 2011 року (а.с. 17-22 копія рішення).

24 грудня 2002 року між Дніпропетровським регіональним управлінням Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» (далі - Фонд) та сім`єю в особі ОСОБА_2 (далі - позичальник) було укладено кредитну угоду № 12МК, відповідно до пункту 1.1. якої згідно з умовами Положення про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім`ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) житла, затвердженого постановою КМУ від 29.05.2001 № 584, Фонд від імені держави надав позичальнику прямий адресний (цільовий) кредит у усім 107178грн. терміном повернення 30 років з дати укладення кредитної угоди (а.с.10-12, 14 копія свідоцтва про право власності на нерухоме майно, а.с.15 копія технічного паспорту).

Згідно з п.1.2 угоди, кредит надавався на будівництво (реконструкцію) житла загальною площею 128 кв.м., згідно з проектом за адресою: АДРЕСА_5 .

26 липня 2003 року на виконання умов угоди між фондом та позичальником, було укладено договір застави житлової квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу за №6556 (а.с.17-22).

Відповідно до розписки від 10 травня 2012 року ОСОБА_2 погодився переоформити на ОСОБА_3 право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , а остання передала йому 10000 доларів США та відмовилась від аліментів, а відповідач відповідно отримав вказані кошти (а.с.23 копія розписки).

27 березня 2017 року укладено між ДСФУ «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 додатковий договір №3 до Кредитної угоди від 24 грудня 2002 року № 12МК, відповідно до умов якого позичальник (відповідач) передав усі права та обов`язки за Кредитною угодою від 24.12.2002 №12МК новому позичальнику (позивачу), а позивач прийняла від відповідача усі права та обов`язки за вказаною угодою (а.с.17-22).

17 вересня 2021 року ОСОБА_8 зареєструвала шлюб з Розенталем Рафаелем, набувши після реєстрації шлюбу прізвище чоловіка ОСОБА_9 (а.с.8 копія свідоцтва про шлюб).

Крім того позивачем, 21 листопада 2021 року, укладено з Фондом Додаткову угоду №4 до Кредитної угоди від 24 грудня 2002 року №12МК, відповідно до умов якої сторони уточнили свої реквізити (а.с.13).

Заочним рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 лютого 2023 року, яке постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 травня 2023 року залишено без змін, у справі №211/980/22 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задоволено частково та визнано за кожним з них в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя право власності по 1/2 частці за кожним на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . В іншій частині в задоволенні позову відмовлено у зв`язку з відсутністю підстав для відступу від рівності часток (а.с.17-22 копія рішення).

Відмовляючи взадоволенні позовнихвимог,суд першоїінстанції виходивз того,щопередання спірної квартири у власність позивачки на підставі розписки від 10 травня 2012 року шляхом пред`явлення позову про визнання права власності на квартиру в порядку поділу спільного сумісного майна, є неналежним способом захисту прав позивача.

Апеляційний суд погоджується з даним висновком та зазначає наступне.

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 69, частини першої статті 70 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, то належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу; у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Заочним рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 лютого 2023 року, яке постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 травня 2023 року залишено без змін, визнано за кожним з них в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя право власності по 1/2 частці за кожним на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з частинами першою, другою, четвертою статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

У відповідності до частини першої статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст.657 Цивільного кодексу України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Згідно із ч.ч.1, 3, 4 ст.334 Цивільного кодексу України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

У ч.ч.2, 4 ст.639 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Правові наслідки недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення договору визначені у ч.1 ст.220 Цивільного кодексу України, згідно вимог якої такий договір є нікчемним.

Згідно із ч.2 ст.220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до ч.3 ст.640 ЦК України, договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Статтею 657 ЦК України, встановлено, що договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

З вищевикладеного вбачається, що договір купівлі-продажу підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню.

Звертаючись з позовними вимогами ОСОБА_1 просила визнати договір купілі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з невиконанням відповідачем розписки складеної 10.05.2012 року.

Відповідно дорозписки складеної ОСОБА_2 ,останній отримав10000доларів СШАта відмовувід аліментівза своючастку житловогоприміщення заадресою: АДРЕСА_1 .Після повноїсплати ОСОБА_10 за кредитнимдоговором вартостізазначеної квартири,зобов`язується переоформитиквартиру наім`я позивача.Претензій нажитлову площуне має. Доказів того, що позивач погасила кредитні зобов`язання суду не надано.

Отже, що при вирішенні справи про визнання дійсним договору купівлі-продажу для суду має першочергове значення з`ясування питання, чи була наявна між сторонами домовленість щодо всіх істотних умов договору. При цьому допустимими доказами такої домовленості можуть бути лише письмові докази, якими відповідно до ч.1 ст.95 ЦПК є документи, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Тобто для визнання договору дійсним у судовому порядку є недостатнім надання позивачем пояснень з приводу домовленості щодо всіх істотних умов договору, а відповідно до ч.2 ст.220 ЦК України такі обставини мають бути підтверджені письмовими доказами. До того ж необхідним є встановлення обставин дотримання сторонами вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачених ч.ч.1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України, оскільки їх недотримання визначено ст.215 цього Кодексу в якості підстав недійсності правочину.

Крім того, однією з умов визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину.

Нормами ст.220 ЦК України визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Однак позивачем не було надано суду доказів, які б підтверджували ухилення ОСОБА_2 від нотаріального посвідчення спірного договору.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображаєпринцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00,§ 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно дост.375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 29 січня 2024 року немає, т.я. воно відповідає нормам матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями367,374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 лютого 2024 року року залишити без змін.

Постанованабирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Судді: