Постанова

від 26.06.2024 по справі 133/3585/20

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 133/3585/20

Провадження № 22-ц/801/1395/2024

Категорія: 21

Головуючий у суді 1-ї інстанції Пєтухова Н. О.

Доповідач:Рибчинський В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2024 рокуСправа № 133/3585/20м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати

у цивільних справах:

судді-доповідача Рибчинського В.П.,

суддів Голоти Л.О., Копаничук С.Г.,

за участі секретаря судового засідання Луцишина О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія» на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 15 квітня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія» про усунення перешкод в користуванні належним майном шляхом повернення земельної ділянки,

в с т а н о в и в:

Позивач звернулася до суду із позовом, в якому просила усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою площею 2,5995 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Махнівської сільської ради Козятинського району Вінницької області, кадастровий номер 0521483200:06:006:0105, шляхом її повернення із користування СТОВ "Мрія", та скасувати державну реєстрацію права оренди вказаної земельної ділянки.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказала, що їй на праві власності на підставі державного акту належить земельна ділянка площею 2,5995 га, кадастровий номер 0521483200:06:006:0105, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Махнівської сільської ради Козятинського району Вінницької області.

Їй стало відомо, що без її відома 17.07.2014 адміністрацією СТОВ «МРІЯ» було оформлено договір оренди землі № 701, строком на 5 років та 07.12.2015 була укладена додаткова угода до вказаного договору оренди на новий строк 5 років, із зазначенням розміру орендної плати 3677,05 грн за рік. Вказана додаткова угода є невід`ємною частиною договору оренди землі № 701 від 29.03.2012 та набирає чинності після підписання сторонами та її державної реєстрації. Державна реєстрація договору оренди землі проведена 19.12.2015 та визначено строк дії права оренди 10 років, до 17.07.2024.

Однак, позивач зазначила, що вона вказані договір оренди та додаткову угоду не підписувала, та не мала жодного наміру на укладання таких договорів із СТОВ «Мрія».

Оскільки договір оренди землі № 701 від 17.07.2014 та додаткова угода до нього від 07.12.2015, нею не підписувалась, в даних угодах відсутні умови вони являються неукладеними.

Таким чином, вважає, що відповідач користується належною їй земельною ділянкою незаконно, без відповідних правових підстав. При цьому, добровільно повернути належну їй земельну ділянку відповідач не бажає, що порушує її права, за захистом яких вона змушена звернутись до суду.

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 15 квітня 2024 року позов задоволено.

Усунено перешкоди в користуванні земельною ділянкою площею 2,5995 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Махнівської сільської ради Козятинського району Вінницької області, кадастровий номер 0521483200:06:006:0105, шляхом її повернення ОСОБА_1 із користування СТОВ "Мрія", та скасовано державну реєстрацію права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0521483200:06:006:0105.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, СТОВ "Мрія" подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило оскаржуване рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що позивач обрала невірний спосіб захисту порушених прав, оскільки як вбачається із позовної заяви позивачем заявлено в одній позовній заяві два взаємовиключних позови: віндикаційний та негаторний, що на думку скаржника, є недопустимим, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, причин неявки не повідомили, а тому відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Згідно з ч. 3ст. 12 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України).

Згідно з ч. 1-3,5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованими. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК Українипередбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення суду першої інстанції не відповідає.

Судом встановлено, що відповідно до державного акту на право на земельну ділянку серії ЯБ № 952611 ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 2,5995 га, кадастровий номер 0521483200:06:006:0105, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Як вбачається із договору оренди землі № 701, укладеного 17.07.2014 між ОСОБА_1 та СТОВ «Мрія», ОСОБА_1 передала у користування СТОВ «Мрія» земельну ділянку загальною площею 2,5995 га, строком на 5 років.

Відповідно до акту прийому-передачі орендованої земельної ділянки орендодавець ОСОБА_1 передала орендарю СТОВ «Мрія» в особі директора ОСОБА_2 , на підставі договору оренду від 17.07.2014, земельну ділянку площею 2.5995 га, що розташована на території Комсомольської сільської ради.

07.12. 2015 року між ОСОБА_1 та СТОВ «Мрія» було укладено додаткову угоду до договору оренди землі № 701 від 29.03.2012, про поновлення терміну дії договору оренди та внесення змін до нього, яка є невід`ємною частиною договору оренди землі. Відповідно до додаткової угоди строк дії договору оренди землі № 701 від 29.03.2012 поновлено на строк 5 років. Угода набирає чинності після підписання сторонами та її державної реєстрації. Крім того, додатковою угодою визначено розмір орендної плати 3677,05 грн за рік.

Як вбачається із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 03.07.2019, вказаний договір оренди та додаткова угода 19.12.2015 пройшли державну реєстрацію, із зазначенням строку дії права оренди 10 (десять) років до 17.07.2024, з правом пролонгації.

Із висновку експерта Вінницького науково-дослідного експертно- криміналістичного центру від 16.12.2022 №СЕ-19/102-22/15946-ПЧ вбачається, що у договорі оренди землі № 701, укладеному 17.07.2014 року, підпис орендодавця ОСОБА_1 в графі «Орендодавець» виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, щовраховуючи те, що ОСОБА_1 договору оренди землі не підписувала, що підтверджується висновком почеркознавчої експертизи №СЕ-19/102-22/15946-ПЧ від 16.12.2022 , який приймається судом до уваги, тобто волевиявлення на укладення договору не висловлював, суд приходить до висновку, що вказаний договір є неукладеним, тобто належна позивачу земельна ділянка перебуває у фактичному користуванні відповідача без встановлених законом підстав, а тому ефективним способом захисту порушеного права позивача є повернення йому такої земельної ділянки.

Також суд першої інстанції зазначив, що факт реєстрації права оренди земельної ділянки на підставі спірного договору за відповідачем не є підтвердженням волевиявлення позивача на укладення даного договору, а тому вимога про скасування державної реєстрації права оренди також підлягає задоволенню.

Апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Тлумачення п. 1 ч. 2 ст.16ЦКУкраїни свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20).

Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.).

По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім.

Тлумаченняст. 20 ЦК України, з урахуванням принципу розумності свідчить, що здійснення права на захист на власний розсуд означає, що управнений суб`єкт: має можливість вибору типу поведінки - реалізовувати чи не реалізовувати своє право на захист; у випадку, якщо буде обрана реалізація права на захист - має можливість вибору форми захисту, тобто звернутися до юрисдикційного (судового чи іншого) чи неюрисдикційного захисту суб`єктивного цивільного права чи законного інтересу, а також можливість поєднання цих форм захисту; самостійно обрати спосіб захисту в межах тієї чи іншої форми захисту, а також визначає доцільність поєднання способів захисту чи заміну одного способу захисту іншим. Водночас така свобода захисту «на власний розсуд» має і зворотну сторону - обрання однієї форми чи певного засобу захисту жодним чином не перешкоджає настанню обставин, які можуть тим чи іншим чином нівелювати корисний ефект від звернення до іншої форми чи способу захисту (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 554/9126/20.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (абз. 1 ч. 2 ст. 207 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (абз. 1 ч. 1 ст. 638 ЦК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц вказано, що: «укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

За змістом законодавчого регулювання, наведеного як у загальних положеннях про правочини, так і в спеціальних приписахглави 58 ЦК України, якщо договір оренди (найму) будівлі хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав.

Тобто суду необхідно встановити не просто факт використання спірного майна орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю та його правонаступникам і чи приймали вони таку оплату.

У разі якщо договір виконувався обомасторонами (зокрема,орендар користувавсямайном ісплачував занього,а орендодавецьприймав платежі),то кваліфікаціядоговору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше)».

Добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Договір оренди землі є укладеним після досягнення сторонами усіх істотних умов (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17).

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (див. постанову Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 450/2286/16-ц).

Велика ПалатаВерховногоСудуу постанові від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22) вказала, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей (записів) про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; після початку відображення таких відомостей (записів) у цьому реєстрі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпують свою дію.Тому належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Відповідно до п. у 9 ч. першоїст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача.

У свою чергу Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 за вимогою орендодавця до орендаря, зокрема, про повернення земельної ділянки, дійшов висновку, щоналежним способом захисту прав орендодавця, який вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача.

Аналогічну позицію висловлено Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 28 лютого 2024 року у справі № 136/2517/18 за вимогою орендодавця до орендаря про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом витребування земельної ділянки від орендаря.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов висновку, що, задовольняючи позов, суд першої інстанції не врахував, що відповідно до вказаних правових висновків Верховного Суду належним способом захисту прав орендодавця, який у цих спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди, а судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача.

Однак,позивач вимоги про визнання відсутнім права оренди не заявляв, у зв`язку з чим відсутні підстави для кваліфікації договору оренди землі як не укладеного.

Отже, у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити з огляду на обрання позивачем неналежного способу захисту.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції зробив помилковий висновок про наявність підстав для задоволення позову.

Разом з тим, доводи апеляційної скарги, що позивачем заявлено в одній позовній заяві два взаємовиключних позови: віндикаційний та негаторний, що на думку скаржника, є недопустимим, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки позовні вимоги, обрані позивачем, стосуються саме усунення перешкод у користування відповідним майном, тобто позов є негаторним.

За ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

На підставі викладеного апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія» задовольнити.

Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 15 квітня 2024 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія» судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3028 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 26 червня 2024 року.

Суддя-доповідач: В.П. Рибчинський

Судді: Л.О. Голота

С.Г. Копаничук