Рішення

від 10.06.2024 по справі 601/3102/23

КРЕМЕНЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №601/3102/23

Провадження № 2/601/76/2024

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2024 року Кременецький районний суд Тернопільської області в складі: головуючого судді Клим Т.П.,

з участю секретаря судового засідання Коляди О.В.,

розглянувши в режимі відеоконференції в залі суду в місті Кременець в порядку загального провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , третя особа: служба у справах дітей Почаївської міської ради про негайне відібрання дитини,

за участю:

позивача ОСОБА_6

представників позивача адвокатів Фурман Ю.В., Парфенчук Ю.А.

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача адвоката Гурника В.О.,

представника третьої особи ОСОБА_3

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_6 у листопаді 2023 року звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: служба у справах дітей Почаївської міської ради про негайне відібрання дитини.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує на те, що 18 травня 2000 року між сторонами було укладено шлюб. У даному шлюбі у них народилось четверо дітей: дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка на даний час є повнолітньою; син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; дочка ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

24.09.2019 шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 розірвано. З початку грудня 2019 року ОСОБА_6 залишила із малолітніми дітьми будинок, в якому вона проживала із ОСОБА_2 - по АДРЕСА_1 , та переїхала жити у будинок своїх батьків - по АДРЕСА_2 . Проте 19.12.2019 за місцем нового проживання ОСОБА_2 спричинив ОСОБА_6 тілесні ушкодження, у зв`язку із чим з 20.12.2020 ОСОБА_6 перебувала на лікуванні у м. Тернопіль.

З січня 2020 р. малолітні діти ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 проживали разом із мамою по АДРЕСА_3 . З 14.01.2020 син ОСОБА_6 навчався у Тернопільській загальноосвітній школі I-III ст. №27 імені Віктора Гурняка в З-В класі.

ОСОБА_2 приїжджав у м. Тернопіль та забирав дітей - синів ОСОБА_6 та ОСОБА_5 у м. Почаїв, а у неділю привозив назад у м. Тернопіль. Однак 28.02.2020 ОСОБА_2 забрав ОСОБА_6 та ОСОБА_5, та відвіз їх на вихідні дні у м. Почаїв, і відмовився їх повертати, змінивши місце їхнього проживання та повністю обмежив ОСОБА_6 у доступі та можливості опіки та спілкування з синами.

Така ситуація змусила ОСОБА_6 звертатись до суду із позовом про визначення місця проживання дітей із матір`ю. Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 08.12.2021 по справі № 601/186/20 визначено місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_6 ; ОСОБА_5 ; ОСОБА_7 , з матір`ю - ОСОБА_6 .. Вищевказане рішення суду набрало законної сили 15.03.2022.

На момент винесення судом рішення малодітні діти - син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та дочка ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 проживали із мамою, син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 продовжував проживати із батьком.

ОСОБА_2 не згідним із таким рішенням суду та оскаржував його в апеляційній інстанції, однак оскаржуване рішення суду залишилось чинним та набрало законної сили 15.03.2022. Відповідач ОСОБА_2 не виконує рішення суду щодо визначення місця проживання сина ОСОБА_6 із мамою - ОСОБА_6 , повторно подав до суду позов про визначення місця проживання сина ОСОБА_6 із ним.

Звернувшись в Кременецький ВДВС у Кременецькому районі із заявою про примусове виконання рішення суду про визначення місця проживання дітей із мамою, 20.09.2023 старшим державним виконавцем Кулиною Г.І. повернуто виконавчий документ без виконання, так як виконання даного рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень передбачених ст. 10 ЗУ «Про виконавче провадження».

Небажання відповідачем добровільно виконувати рішення суду щодо визначення місця проживання дитини з матір`ю, відсутність законодавчого врегулювання примусового виконання рішення суду в цій частині, є підставою для захисту прав позивача в порядку, визначеному статтею 162 СК України, що відповідає вимогам статей 15,16 ЦК України.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.11.2023 матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_6 передані на розгляд судді Кременецького районного суду Тернопільської області Шульгач Н.М..

Ухвалою судді від 06.11.2023 прийнято самовідвід судді Шульгач Н.М. та передано справу в канцелярію суду для повторного розподілу.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.11.2023 матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_6 передані на розгляд судді Кременецького районного суду Тернопільської області Мочальській В.М..

Ухвалою судді від 21 листопада 2023 року відкрито провадження по справі та призначено підготовче судове засідання.

18 січня 2024 року на адресу суду надійшла заява ОСОБА_2 про відвід судді.

Ухвалою Кременецького районного суду Тернопільської області від 18.01.2024 заяву позивача ОСОБА_2 про відвід судді Мочальської В.М. - задоволено та матеріали цивільної справи передані до канцелярії суду для повторного автоматичного перерозподілу іншому судді, який визначається у порядку, встановленому статтею 33 цього Кодексу.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали цивільної справи №601/3102/23 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , де третя особа: служба у справах дітей Почаївської міської ради про негайне відібрання дитини передані на розгляд судді Клим Т.П..

Ухвалою судді від 25 січня 2024 року дану цивільну справу прийнято до розгляду та призначено підготовче судове засідання.

Представником відповідача адвокатом Гурником В.О. подано відзив на позов, у якому він позовні вимоги позивача не визнав та вважає їх такими, що не підлягають до задоволення. Зокрема, зазначив, що батьком - ОСОБА_2 для свого сина ОСОБА_6 створено належні та комфортні матеріально-побутові умови проживання, дитина забезпечена усім необхідним для комфортного життя. Відповідач завжди ставить та продовжує ставити благополуччя свого сина на перше місце та намагається бути активно присутнім в його житті та дати йому все найкраще. Син ОСОБА_6 висловив бажання проживати з батьком, адже поруч з ним йому добре та цікаво, дитина задоволена своїм життям. Проживання ОСОБА_6 з батьком ОСОБА_2 відповідає найкращим інтересам дитини. Син вже тривалий час проживає з батьком, для дитини створенні належні умови проживання, навчання та гармонійного розвитку. У батька та сина сформувалися тісні зв`язки та наявні спільні захоплення, що дає можливість дитині відчувати себе захищеною та щасливою. Вважає, що малолітній ОСОБА_6 досягнув віку, за якого здатний вільно та самостійно висловлювати власні погляди, активно брати участь при вирішенні питань, пов`язаних із його життям, а саме місцем проживання, а тому з метою повного, об`єктивного та всебічного дослідження обставин справи, необхідно заслухати його думку з приводу взаємовідносин з батьком та матір`ю, а також з ким із них він бажає проживати. У задоволенні позовної заяви ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про негайне відібрання малолітнього ОСОБА_6 без позбавлення батьківських прав та передачу дитини матері - відмовити повністю.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Служба у справах дітей Почаївської міської ради письмових пояснень щодо позову не подавали.

Позивач ОСОБА_6 в судовому засіданні підтримала позовні вимоги просила їх задоволити. Зазначила, що син ОСОБА_6 під тиском батька веде себе по іншому. Відповідач подарив сину мотоцикл та дозволяє ним керувати, хоча син ще малолітня дитина. Коли ОСОБА_6 був з нею, він був активний, на даний час в дитини не розвивається пам`ять, він плаче, опускає голову. Колишній чоловік перешкоджає спілкуватися з сином.

Представники позивача Фурман Ю.В. , Парфенчук Ю.А. в судовому засіданні заявлені вимоги підтримали повністю, з мотивів, викладених у позовній заяві, а також у відповіді на відзив та просять суд їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні зазначив, що син три роки проживав з ним, жодних претензій у позивача не було до подачі ним позову про стягнення аліментів. ОСОБА_6 повністю забезпечений, має що їсти, навчився плавати, грає шахмати. Він не перешкоджає йому спілкуватися з матір`ю. Зазначає, що саме родина доводить дитину до сліз.

Представник відповідача адвокат Гурника В.О. позовних вимог не визнав, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, у задоволенні позову просить відмовити з підстав зазначених у відзиві на позов.

Представник третьої особи ОСОБА_3 проти позову не заперечив. Вказав, що при батькові дитина залякана, немає здорового контакту.

В судовому засіданні суд заслухав думку дитини ОСОБА_6 , який зазначив, що хоче жити з татом. Любить як маму так і тата. Сумує за братами та сестрами. На даний час гуртки не відвідує, вдома проводить час в телефоні або допомагає батьку. Домашні завдання по шкільним предметам не виконує. Мотоциклом їздить по польових дорогах. Не хоче змінювати своє місце проживання.

Допитана в якості свідка ОСОБА_16 зазначила, що є сестрою позивачки, вказала що ОСОБА_2 бив свою колишню дружину, діти залякані. ОСОБА_6 не займається, забороняє спілкуватися з родичами. На день народження привезли Даміану торт, батько дозволив йому вийти тільки на декілька хвилин на вулицю. На День ангела теж вітали його. ОСОБА_6 подарунки від родичі та мами ховає у друзів бо боїться нести додому. Колись ОСОБА_6 був веселим, на даний час сумний та боїться батька.

Допитана в якості свідка ОСОБА_17 вказала, що є мамою позивачки зазначила, що ОСОБА_2 перешкоджає в спілкуванню з ОСОБА_6 . Батько ОСОБА_6 забрав в дочки силою. ОСОБА_6 спілкується з сином по телефону. ОСОБА_6 при татові боїться говорити. На день народження подарили ОСОБА_6 подарунки він їх прийняв.

Дослідивши та оцінивши докази по справі, заслухавши пояснення сторін, допитавши свідків, суд встановив:

Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 08.12.2021 по справі №601/186/20 визначено місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_6 ; ОСОБА_5 ; ОСОБА_7 , з матір`ю - ОСОБА_6 .

Вищевказане рішення суду набрало законної сили 15.03.2022.

11 травня 2022 року Кременецьким районним судом Тернопільської області видано виконавчий лист по справі №601/186/20

Звернувшись в Кременецький ВДВС у Кременецькому районі із заявою про примусове виконання рішення суду про визначення місця проживання дітей із мамою, 20.09.2023 старшим державним виконавцем Кулиною Г.І. повернуто виконавчий документ без виконання, так як виконання даного рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень передбачених ст. 10 ЗУ «Про виконавче провадження».

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з ч.ч.2, 8, 9 ст.7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч.3 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних, історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

У відповідності до ч.1 ст.18, ч.1 ст.27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У ч.1 ст. 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно зі ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому, у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Частиною 4 ст.29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі ст.141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Частини 1, 2 ст.155 СК України вказують, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Статтею 157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.

У відповідності із ч.2 ст.160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

У ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Частиною першою статті 162 СК України визначено, що якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

Згідно вимог ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні.

Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельно оцінювати низку факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте, необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (п.79 рішення ЄСПЛ від 10 січня 2008 у справі «Кірнс проти Франції» (Kearns v. France) (заява № 35991/04).

Зокрема, Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Таким чином, оцінка найкращих інтересів дитини повинна здійснюватися з врахування усіх вищенаведених елементів з оцінкою значимості кожного з них в порівнянні з іншими.

В рішенні Кременецького районного суду Тернопільської області від 08.12.2021 по справі №601/186/20 яким визначено місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_6 ; ОСОБА_5 ; ОСОБА_7 , з матір`ю - ОСОБА_6 та зазначено що:

« на думку суду дослідженими доказами доведено перевагу матері перед батьком в тому, що визначення місця проживання дітей з нею відповідає найкращим інтересам дітей. Так, позивачка як мати на відміну від батька більш вимоглива до дітей в плані дотримання дисципліни та підготовки до навчання, в той час коли син ОСОБА_6 , перебуваючи у батька втратив старанність, і як наслідок погіршилась успішність у навчанні. Особливу увагу суд приділяє факту притягнення відповідача до кримінальної відповідальності за частиною 2 статті 125 КК України за вчинення 19 грудня 2019 року приблизно о 23 годині умисного легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я відносно позивачки ОСОБА_6 , яка в цей час перебувала на ліжку та годувала малолітню дочку груддю. Відповідач кулаками обох рук наніс шість ударів по обличчі ОСОБА_6 . Відповідач не намагається налагодити комунікацію з матір`ю дітей за ради інтересів самих дітей, а лише надає їй (матері) негативні оцінки. За вказаних обставин, суд керуючись найкращими інтересами дітей погоджується із висновком служби у справах дітей Кременецької РДА органу про доцільність визначення місця проживання дітей із позивачкою, оскільки таке вирішення спору дає підстави для висновку про гармонійний розвиток та належне виховання дітей».

У своїй постанові від 18.03.2022 у справі 601/186/20 Тернопільський апеляційний суд здійснюючи розгляд апеляційної скарги ОСОБА_2 на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 08.12.2021, яким визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_6 разом із матір`ю зазначив «…Задовольняючи позовні вимоги в частині визначення місця проживання дітей сторін з матір`ю, та відмовляючи у зустрічному позові про визначення місця проживання дітей з батьком суд першої інстанції обґрунтовано виходив із тих обставин, що встановлення місця проживання дітей із матір`ю буде якнайбільше відповідати інтересам дітей, виходячи із об`єктивних обставин спору. При цьому судом враховано ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дітей до кожного з них, вік дітей та стан їх здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, зокрема, сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан дітей, а також дотримано балансу між інтересами дітей щодо спільного проживання та виховання в одній родині без розлучення братів та сестер, правами батьків на виховання дітей і обов`язком батьків діяти в їх інтересах. Судом також підставно враховано висновок органу опіки і піклування щодо розв`язання спору - залишення дітей з матір`ю, на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дітей, батьків, оскільки даний висновок є достатньо обґрунтованим, відповідає інтересам дітей.…».

Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способом захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено ст. 16 ЦК України.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Разом з тим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати та сприяти захисту прав та інтересів дитини.

Відповідно до ст. 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думку і приділяє їм належну увагу.

З досягненням віку 10 років у дитини з`являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема у визначенні місця проживання. Лише в разі збігу волі трьох учасників переговорного процесу - матері, батька, дитини можна досягти миру і згоди.

За вказаних обставин, думку дитини ОСОБА_6 , висловлену ним в судовому засіданні, щодо його бажання проживати разом з батьком, суд не сприймає як абсолютну та вважає її не переконливою, та таку що не може в повній мірі відповідати його інтересам, оскільки така думка сформована під впливом конфлікту між батьками та зневажливим їхнім ставленням одне до одного, під впливом фактичного проживання певний час з батьком без згоди на те матері, також в силу свого віку дитина не може самостійно об`єктивно оцінити ситуацію, яка склалася в сім`ї.

Суд оцінивши та дослідивши докази, проаналізувавши у їх сукупності, приходить до висновку, що позов про відібрання дитини слід задовольнити та відібрати неповнолітню дитину ОСОБА_6 від батька ОСОБА_2 та передати дитину матері ОСОБА_6 . Суд, задовольняючи позов констатує, що відповідачем не доведено обставин, зокрема те, що повернення малолітньої дитини матері, яке є місцем проживання і дитини згідно рішення суду, створює загрозу її життю та здоров`ю або негативно впливатиме на її розвиток. Не встановлено обставин, що повернення дитини буде суперечити її інтересам. Підстав, які б перешкоджали поверненню дитини до матері судом не встановлено. Крім цього, суд зазначає, що не бажання відповідача добровільно виконати судове рішення щодо визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю, є підставою для захисту прав позивача в порядку, визначеному статтею 162 СК України та саме такий спосіб захисту порушеного права відповідає вимогам статей 15, 16 ЦК України. Вирішуючи спір, суд враховує також й думку дитини, та вважає, що її сформовано неповнолітнім в результаті впливу батька на дитину шляхом створення негативного відношення до рідної матері. Суд, з урахуванням вимог ч.3 ст.171 СК України, вважає, що повернення неповнолітньої дитини за місцем проживання матері, яке визначене рішенням суду, буде відповідати якнайкращим її інтересам, враховуючи її вік та подальший розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.

Також, суд вважає, що в силу вимог п.5 ч.1 ст.430 ЦПК України, у частині відібрання дитини слід допустити негайне виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові ВС від 03 травня 2018 року у справі №350/1258/17.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 4, 13, 82, 263, 265, 280-284, 289 ЦПК, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов задоволити.

Відібрати дитину - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 від батька ОСОБА_2 , що зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 без позбавлення його батьківських прав та передати дитину матері ОСОБА_6 , що проживає за адресою: АДРЕСА_4 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 судовий збір у сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп.

Рішення підлягає негайному виконанню.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.

Позивачка: ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_6 , проживає за адресою, АДРЕСА_4 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , житель АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 .

Третя особа: Служба у справах дітей Почаївської міської ради, місцезнаходження: вул. Шевченка, 33 м. Почаїв Кременецького району.

Повний текст рішення виготовлено 28 червня 2024 року.

Головуючий: