Постанова

від 08.10.2024 по справі 601/3102/23

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 601/3102/23Головуючий у 1-й інстанції Клим Т.П. Провадження № 22-ц/817/780/24 Доповідач - Хома М.В.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2024 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючої - Хома М.В.

суддів - Гірський Б. О., Костів О. З.,

секретар - Панькевич Т.І.

з участю представників сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Гурника Віктора Олександровича на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 10 червня 2024 року, ухвалене суддею Клим Т.П. у цивільній справі №601/3102/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: служба у справах дітей Почаївської міської ради, про негайне відібрання дитини,

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2023 року ОСОБА_2 звернулась до суду із вказаним позовом, в якому просила відібрати малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від ОСОБА_1 , без позбавлення його батьківських прав та передати дитину матері ОСОБА_2 .

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 18 травня 2000 року по 24 вересня 2019 року перебували у шлюбі, у якому них народилися діти: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Після розірвання шлюбу діти проживали разом із матір`ю у м. Тернополі, однак 28 лютого 2020 року ОСОБА_1 забрав синів ОСОБА_7 та Власія та відвіз їх на вихідні до м. Почаїв і відмовився їх повертати, змінивши місце їх проживання. ОСОБА_2 звернулась до суду із відповідним позовом та рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 8 грудня 2021 року у справі №601/186/20 визначено місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 з матір`ю ОСОБА_2 . ОСОБА_1 не виконує рішення суду щодо визначення місця проживання ОСОБА_3 , у зв`язку із чим ОСОБА_2 просила позов задовольнити.

Рішенням Кременецькогорайонного суду Тернопільської області від 10 червня 2024 року позов задоволено.

Відібрано дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від батька ОСОБА_1 без позбавлення його батьківських прав та передано дитину матері ОСОБА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у суміф 1073,60 грн.

В апеляційнійскарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Гурник В.О. просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Вказує, що судом неправильно та неповно встановлено обставини, які мають значення для справи, оскільки ОСОБА_1 не чинив перешкод ОСОБА_2 у спілкуванні з сином, та відповідно не порушував права останньої. Судом не враховано свідчення свідків. Також суд не врахував найкращі інтереси дитини, зокрема її бажання проживати з батьком.

Відзиву на апеляційну скаргу не подано, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Гурника В.О., який доводи апеляційної скарги підтримав, представника ОСОБА_2 - адвоката Фурман Ю.В., яка проти задоволення апеляційної скарги заперечила, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Обставини справи.

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проживають окремо.

Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 08 грудня 2021 року у справі №601/186/20 визначено місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , з матір`ю ОСОБА_2 .

Вищевказане рішення суду набрало законної сили 15 березня 2022 року.

Син ОСОБА_7 з січня 2021 року фактично проживає з батьком.

ОСОБА_1 рішення суду про визначення місця проживання сина ОСОБА_8 з матірю не виконує.

11 травня 2022 року Кременецьким районним судом Тернопільської області видано виконавчий лист по справі №601/186/20.

Звернувшись в Кременецький ВДВС у Кременецькому районі із заявою про примусове виконання рішення суду про визначення місця проживання дітей із мамою, 20.09.2023 старшим державним виконавцем Кулиною Г.І. повернуто виконавчий документ без виконання, так як виконання даного рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень передбачених ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження».

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно з частиною першою статті 18, частиною першою статті 27 Конвенції про права дитини Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання (частина перша статті 162 СК України).

За приписами частин першої-третьої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них.

За змістом частини першої статті 170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування. Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

Згідно зі статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров`я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.

Системний аналіз вказаної норми у контексті наявності спору батьків щодо місця проживання дитини дозволяє дійти висновку, що положення цієї статті покликані захистити права того з батьків, з ким на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання.

Саме такий висновок міститься у постанові у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 357/17852/15-ц (провадження № 14-199цс19).

Встановивши, що рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 08 грудня 2021 року у справі №601/186/20, яким визначено місце проживання сина ОСОБА_7 разом із матір`ю , не виконане, ОСОБА_1 без згоди матері залишив сина проживати у себе, чим самовільно змінив місце його проживання, добровільно повернути дитину матері відповідач не бажає, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для захисту прав позивача в порядку, визначеному статтею 162 СК України, і такий спосіб захисту порушеного права відповідає вимогам статей 15, 16 ЦК України. Доказів, що повернення дитини за місцем проживання матері створює загрозу її життю та здоров`ю або негативно впливатиме на її розвиток відповідач не надав і судом не таких встановлено.

Колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 2 квітня 2024 року у справі 601/1878/23, яким припинено стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки вказаним судовим рішенням питання визначення місця проживання дитини судом не вирішувалось.

Встановлена судом при розгляді справи №601/1878/23 обставина щодо фактичного проживання сина ОСОБА_8 з батьком, який забезпечує дитину усім необхідним, не звільняє ОСОБА_1 від обовязку виконати рішення суду про визначення місця проживання сина ОСОБА_7 разом з матірю.

Судом вірно застосовано норми ст. 162 СК України, оскільки саме такий спосіб захисту є ефективним у разі невиконання одним із батьків рішення суду про визначення місця проживання дитини, а тому зазначені доводи апеляційної скарги колегія суддів оцінює критично.

Також безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував думку дитини, оскільки суд першої інстанції надав обгрунтовану оцінку висловленій у судовому засіданні думці малолітнього ОСОБА_7 щодо його бажання проживати з батьком.

Із урахуванням того, що інші доводи апеляційної скарги є ідентичними доводам, яким судом першої інстанції надана належна оцінка, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому колегією суддів враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Рішення суду є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування з мотивів, викладених у апеляційній скарзі колегія суддів не вбачає.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 141, 367, 375, 382-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну представника ОСОБА_1 адвоката Гурника Віктора Олександровича залишити без задоволення.

Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 10 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 16 жовтня 2024 року.

Головуюча Хома М.В.

Судді Гірський Б.О.

Костів О.З.