Ухвала

від 10.06.2024 по справі 6-25/11

БЕРЕЗНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 6-25/11

Номер провадження 6/555/9/24

У Х В А Л А

іменем України

"10" червня 2024 р. Березнівський районний суд Рівненської області в складі:

головуючого судді - Мельничук Н. В.

при секретарі Кравчук С. Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Березне заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа : Березнівський відділ державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України,

В С Т А Н О В И В:

Н ОСОБА_2 , звернулася до Березнівського районного суду Рівненської області із заявою про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України. В обґрунтування заяви вказує що, ухвалою Березнівського районного суду Рівненської області від 07 листопада 2011 року задоволено подання начальника відділу ДВС Березнівського районного управління юстиції Трембіцької Н.В. та тимчасово, до виконання зобов`язань по рішеннях Березнівського районного суду Рівненської області № 2-113 від 24 лютого 2010 року, № 2-144 від 24 березня 2010 року, № 2-185 від 15 квітня 2010 року, № 2-24 від 19 квітня 2010 року, № 2-194 від 28 квітня 2011 року, № 2-73 від 27 травня 2010 року, обмежено право на виїзд за межі України. Згідно листа начальника Березнівського ВДВС від 25.03.2024 року № 9284, станом на 05.03.2024 року у відділі відсутні виконавчі провадження, де ОСОБА_1 є стороною/ боржник, стягувач/. Вважає, що на даний час відсутні підстави обмеження її права на виїзд за межі України.

Заявник в судове засідання не з`явилася -подала заяву про розгляд справи у її відсутність, вимоги заяви підтимує та просить задовольнити.

Представник заінтересованої особи не з"явився, подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутніст за наявними в матеріалах справи документами.

Суд, вивчивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Відповідно дост. 33 Конституції Україникожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

За змістом п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Із змісту цього пункту вбачається, що ухилення боржника від виконання зобов`язань позначає з об`єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним зазначених обов`язків. У зв`язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Відповідно до частин 1, 3статті 441 ЦПК України, суд може застосувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Під поняттям «ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням», розуміються будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо), що роз`яснив Верховний Суд України 01 лютого 2013 року при розгляді питань, які виникають в судовій практиці про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.

Тобто, застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 доКонвенції про захист прав людини і основоположних свободта практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов`язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Передбачені законом юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон можуть бути установлені судом не за наявність факту невиконання зобов`язання, установленого рішенням суду, а за ухилення від його виконання.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного суду по справі № 331/8536/17 від 28.10.2020 року, які полягають у наступному: "тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення".

При цьому, суд також наділений повноваженнями вирішити питання щодо скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника (частина 5статі 441 ЦПК України).

Стаття 441 ЦПК Українине визначає умов (підстав), за наявності яких суд скасовує тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України.

Аналіз вказаних норм права свідчить про те, що суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України у разі зміни нею своєї поведінки по відношенню до виконання покладеного на неї рішенням суду обов`язку, зокрема, внесення платежів на погашення заборгованості, добросовісне виконання обов`язків боржника, які визначеніЗаконом України «Про виконавче провадження», а також прийняття необхідних мір для виконання рішення суду.

Сам факт наявності невиконаного рішення суду чи іншого органу боржником не є підставою для тимчасової заборони виїзду особи за кордон без обов`язкового визначення дій боржника по ухиленню від виконання рішення.

Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим, з метою всебічного і повного з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин, необхідно з`ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.

Ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, слід розуміти як будь-які навмисні, свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо), і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини.

Ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об`єктивними причинами, наприклад внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак воно може мати й принципово інше походження, суб`єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має можливість виконати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.

Тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.

У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку з неоплаченими боргами, Європейський Суд зазначає, що таке обмеження є виправданим лише тоді, коли сприяє досягненню переслідуваної мети - гарантування повернення вказаних боргів (рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78 - 82).

Відповідно до другого абз. ст. 1 Першого протоколу до Конвенції зазначено, що повинен існувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).

У справі «Гочев проти Болгарії» Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у частині 3 статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто, бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам`ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості.

У справі «Хлюстов проти Росії» («Khlyustov v. Russia» від 11.07.2013) ЄСПЛ застосував вказані стандарти при вирішенні питання щодо заборони виїзду боржника за кордон у зв`язку з невиконанням судового рішення про стягнення заборгованості. Зокрема, у цій справі ЄСПЛ визнав порушенням ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції через те, що рішення про заборону виїзду за кордон було застосовано «автоматично», тобто лише у зв`язку з тим, що боржник добровільно не сплатив заборгованість, без належного обґрунтування з врахуванням індивідуальної ситуації заявника.

Відповідно до ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод (далі - Конвенція), який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Також ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Відповідно до ч. 4ст. 10 ЦПК Українисуд застосовує при розгляді справ Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно листа начальника Березнівського відділу державної виконавчої служби у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції Трембіцької Н.В. від 25.03.2024 № 9284, станом на 05.03.2024 року у відділі відсутні виконавчі провадження, де ОСОБА_1 являється стороною (боржник, стягувач).

Згідно наданих заявником доказів, діти заявника - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на даний час проживають в Ірландії, син навчається в громадському коледжі у Фірхаузі, а дочка працє в компанії Мідас Тач лімітед, а тому через встановлене судом обмеження у праві виїзду за межі України заявник позбавлена можливості відвідати своїх дітей за кордоном.

З огляду на наведене, суд вважає, що наявні підстави для задоволення заяви та скасування тимчасового обмеження права на виїзд за межі України ОСОБА_1 .

Керуючись ч. 5 ст. 441 ЦПК України,суд,-

У Х В А Л И В:

Скасувати тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, встановлене ухвалою Березнівського районного суду Рівненської області від 07 листопада 2011 року по справі № 6-25/11 відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення до Рівненського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга на ухвалу суду подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: Мельничук Н. В.