Постанова

від 27.06.2024 по справі 571/2435/23

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 червня 2024 року

м. Рівне

Справа № 571/2435/23

Провадження № 22-ц/4815/654/24

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача - Шимківа С.С.,

суддів:Гордійчук С.О., Хилевича С.В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Комунальне некомерційне підприємство "Рокитнівський центр

первинної медико-санітарної допомоги" Рокитнівської селищної ради,

розглянувши упорядку спрощеногопозовного провадженнябез повідомленняучасників справиапеляційну скаргу ОСОБА_1 нарішення Рокитнівськогорайонного судуРівненської областівід 26лютого 2024року (ухваленеу складісудді КомзюкА.Ф.)у справіза позовом ОСОБА_1 доКомунального некомерційногопідприємства "Рокитнівськийцентр первинноїмедико-санітарноїдопомоги"Рокитнівської селищноїради провідшкодування матеріальноїта моральноїшкоди,-

в с т а н о в и в :

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Комунального некомерційного підприємства "Рокитнівський центр первинної медико-санітарної допомоги" Рокитнівської селищної ради про відшкодування матеріальної шкоди, а саме: інфляційних витрат за прострочення виконання зобов`язання, 3% річних від простроченої суми та моральної шкоди.

Позовна заява обгрунтована тим, що рішенням Рокитнівського районного суду Рівненської області від 28 жовтня 2022 року у справі №571/942/21, залишеного без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року, стягнуто з відповідача на її користь 30000 гривень середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду та 3000 гривень відшкодування моральної шкоди.

Постановою Верховного Суду від 08 листопада 2023 року рішення суду першої та апеляційної інстанції залишено без змін. Враховано її майновий стан та звільнено від сплати судового збору.

У зв`язку з невиконанням відповідачем рішення суду першої інстанції у добровільному порядку Рокитнівським відділом ДВС було накладено арешт на кошти боржника. Кінцевий розрахунок відповідачем проведено 24 квітня 2023 року.

Керівник підприємства, маючи кошти на рахунку, навмисне не виконувала судових рішень та користувалася її коштами на протязі багатьох років, уникаючи відповідальності, встановленої рішенням Рокитнівського районного суду від 28.12.2019, котрим застосовано стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 гривень.

За період з 11.09.2019 по 24.04.2023 (дата кінцевого розрахунку) її грошові кошти знецінилися та підлягають індексації, так як 30000 гривень вона мала отримати 11 вересня 2019 року.

Зауважує, що між нею та відповідачем виникли грошові зобов`язання, що передбачені ч.5 ст.11 ЦК України, відповідно до якої цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. Відповідальність за порушення таких зобов`язань встановлена ст.214 ЦК України та ст.625 ЦК України.

Невиконання відповідачем у добровільному порядку рішень Рокитнівського районного суду Рівненської області від 28.12.2019, далі 02.06.2020, далі 28.10.2022 та порушення ним строків виконання грошового зобов`язання призвело до знецінення суми боргу у зв`язку з інфляцією.

Крім того, постановою Рівненського апеляційного суду від 15 червня 2021 року скасовано ухвалу Рокитнівського районного суду Рівненської області від 03.03.2021 року та стягнуто з відповідача на її користь витрати на правничу допомогу у розмірі 8000 гривень.

Вказане судове рішення вчасно не виконано, розрахунок проведено 30 серпня 2021 року, тому за період з 03.03.2021 по 30.08.2021 знецінені грошові кошти підлягають індексації.

Відповідач, маючи грошові кошти на рахунках підприємства, протягом багатьох років користувався ними, позбавляючи позивача та її дітей належного харчування та можливості оплатити навчання.

Через те, що позивач змушена була позичати гроші вона була позбавлена нормального сну, життєвих умов, що призвело до моральних страждань та переживань усієї сім`ї. Через неправомірну поведінку відповідача їй заподіяно моральної шкоди, котра продовжується в часі, витрачається час на судові процеси, адвокатські послуги, погіршується стан її здоров`я.

Вказує, що на підставі рішення суду першої інстанції від 28 жовтня 2022 року нею була обрахована сума 235974,20 грн., котра могла б бути стягнута судом на її користь, однак через внутрішнє переконання суду стягнуто у 200 разів менше, що становить 30000 гривень, яку відповідач не виконував свідомо. Враховуючи неправомірну поведінку відповідача, моральну шкоду, котра є значно більшою, оцінює в розмірі 30000 гривень із формальних міркувань.

Просила стягнути з КНП «Рокитнівський ЦПМСД» Рокитнівської селищної ради, керівник ОСОБА_2 , 15678,12 гривень відповідальність за прострочення виконання зобов`язання та 30000 гривень моральної шкоди.

Рішенням Рокитнівського районного суду Рівненської області від 26 лютого 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Рокитнівський центр первинної медико-санітарної допомоги» Рокитнівської селищної ради про відшкодування майнової та моральної шкоди за прострочення виконання зобов`язання, відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 2147 (дві тисячі сто сорок сім) гривень 20 копійок.

Рішення суду обґрунтовано тим, що зі змісту рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 28.08.2023 року у справі № 571/942/21 вбачається, що предметом спору були трудові правовідносини, які виникли у зв`язку із затримкою виконання рішення суду про стягнення компенсації за невикористану щорічну відпустку, яка підлягала виплаті у день звільнення.

Таким чином, правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані нормами трудового законодавства, а відповідач не є кредитором по відношенню до позивача у цивільно-правових відносинах, тому до них не можуть застосовуватися норми ст.625 ЦК України, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання.

Аналізуючи встановленіобставини усправі таправові норми,суд дійшоввисновку пронеобґрунтованість позовнихвимог провідшкодування майновоїшкоди запрострочення виконаннягрошового зобов`язання,що єпідставою длявідмови упозові.

На підтвердження заподіяної моральної шкоди, через яку погіршується стан здоров`я позивача, до відповіді на відзив ОСОБА_1 долучено копії сигнальних карт, довідок, заключення ЛКК, фіскальних чеків на придбання медичних препаратів.

Разом з тим, належних та допустимих доказів у підтвердження того, що зазначені захворювання ( астено-невротичний синдром, артеріальна гіпертензія, гіпертонічна хвороба, клімактеричний синдром, ГРВІ з явищами бронхіту) позивач набула внаслідом тривалих цивільно-правових відносин з відповідачем, матеріали справи не містять.

При цьому, у позовній заяві позивач сама ж зазначає, що рішенням Рокитнівського районного суду Рівненської області від 28.08.2023 року, окрім середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, з відповідача на користь позивача вже було стягнуто моральну шкоду.

А тому позовна вимога про стягнення моральної шкоди є також необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.

У поданій апеляційній скарзі зазначає, що, при ухваленні оскаржуваного рішення судом порушено норми процесуального та неправильно застосовано норми матеріального права.

Ухвалою Рокитнівського районного суду від 29 грудня 2023 року справу № 571/2435/23 визнано малозначною та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч. 6 ст. 19 ЦПК України.

Проте такий висновок суду є помилковим, незрозумілим за змістом та передбаченими наслідками застосування, додержання принципів остаточного судового рішення.

Судом невірно застосовано кваліфікацію щодо визначення справи як малозначної, не враховано предмет спору, характер правовідносин, складність справи, докази, котрі надані в підтвердження позовних вимог, а також значення справи для сторін та суспільства.

Суд залишив поза увагою докази, котрі мають значення для вирішення спору по суті, а саме: позовні вимоги стосуються невиконання судових рішень відповідачем, починаючи з рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 28.12.2019 року та рішення від 28.10.2022 року, які стосуються заборгованості по заробітній платі та носять характер трудового спору та вину роботодавця за несвоєчасний розрахунок, тому підлягають індексації за індексом споживчих цін в порівнянні періодів 2019-2023 років; в оскаржуваному рішенні судом не взято до уваги постанову Верховного Суду від 08.11.2023 року, якою, враховуючи майновий стан, її було звільнено від сплати судового збору та стягнуто з неї судовий збір у розмірі 2147,20 грн. Оскільки позовні вимоги стосуються одного і того ж самого рішення суду від 28.10.2022 року, котрим встановлено вину відповідача та стягнуто 30000 грн. середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду стосовно її заробітної плати і питання сплати судового збору вирішено Верховним Судом, тому суд першої інстанції невірно застосував норму права щодо стягнення з неї судового збору з одних і тих самих правовідносин, котрі продовжуються в часі по вині відповідача.

У позовних вимогах чітко зазначено, що між ОСОБА_1 та відповідачем виникли грошові зобов`язання, що передбачено ч. 5 ст. 11 ЦК України, відповідно до якої цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. Відповідальність за порушення такого зобов`язання передбачена ст. ст. 214, 625 ЦК України та ст. 124 Конституції України.

В оскаржуваному рішенні судом невірно встановлено, що спір стосується трудових правовідносин.

Предметом спору по даній справі є затримка виконання рішень судів про стягнення грошового зобов`язання на її користь, котре є боргом відповідача за 2019-2023 роки.

У позовних вимогах нею обґрунтовано правову базу стосовно моральної шкоди, завданої відповідачем під час судової тяганини та надані переконливі докази її лікування, котрі судом не були взяті до уваги.

Судом не враховано позицію позивача.

Просить суд скасувати повністю оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що у грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Рокитнівський центр первинної медико-санітарної допомоги» Рокитнівської селищної ради про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 15 червня 2021 року у справі № 571/1614/19 скасовано ухвалу Рокитнівського районного суду Рівненської області від 03.03.2021 року та стягнуто з відповідача на її користь витрати на правничу допомогу у розмірі 8000 гривень.

Вказане судове рішення вчасно не виконано, розрахунок проведено 30 серпня 2021 року. Рішенням Рокитнівського районного суду Рівненської області від 28 жовтня 2022 року у справі №571/942/21, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року, стягнуто з відповідача на її користь 30000 гривень середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду та 3000 гривень відшкодування моральної шкоди.

Постановою Верховного Суду від 08 листопада 2023 року рішення суду першої та апеляційної інстанції залишено без змін та враховуючи її майновий стан, звільнено від сплати судового збору.

Постановою Рокитнівського відділу ДВС накладено арешт на кошти боржника, оскільки рішення суду відповідачем у добровільному порядку не виконувалося.

Матеріалами справи підтверджується, що кінцевий розрахунок з ОСОБА_1 відповідачем проведено 24 квітня 2023 року.

ОСОБА_1 , у позовній заяві, стверджує, що із вищезазначених рішень судів виникли грошові зобов`язання, несвоєчасне виконання яких тягне за собою наслідки, передбачені ст. 625 ЦК України.

У ч. 1 ст. 18 ЦПК України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі №757/14073/16-ц (провадження №61-29305сво18) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від18 березня 2020 року у справі №711/4010/13-ц (провадження № 14-429цс19), приписистатті 625 ЦК Українине застосовуються до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство. Трудове законодавство передбачає спеціальні правила відповідальності роботодавця за порушення відповідних норм, зокрема можливість стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зі змісту Рокитнівського районного суду Рівненської області від 28.08.2023 року у цивільній справі № 571/942/21 вбачається, що предметом спору були трудові правовідносини, які виникли у зв`язку із затримкою виконання рішення суду про стягнення компенсації за невикористану щорічну відпустку, яка підлягала виплаті у день звільнення, а тому вони врегульовані нормами трудового законодавства.

Відповідач не є кредитором по відношенню до позивача у цивільно-правових відносинах, тому до них не можуть застосовуватися норми ст. 625 ЦК України, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

У разі невиконання такого обов`язку виникають передбаченістаттею 117 КЗпП Україниправові підстави для застосування матеріальної відповідальності.

Невиконання рішення суду про стягнення на користь звільненого працівника недоплаченої заробітної плати є підставою для покладення на власника або уповноважений ним орган відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, за весь період невиплати цієї заробітної плати, оскільки вимоги звільненого працівника щодо її виплати є трудовим спором і регулюються нормами трудового права.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 14 грудня 2016 року у справі № 6-788цс16.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу варто зазначити наступне.

Витрати на правничу допомогу це витрати, пов`язані з розглядом справи, стягнення яких регулюється нормами ЦПК України.

Ураховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог про відшкодування майнової шкоди за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Крім того, позивач просила стягнути з відповідача 30000,00 грн. моральної шкоди, яку обґрунтовує тим, що через заборгованість коштів змушена була позичати гроші та була позбавлена нормального сну, життєвих умов, що призвело до моральних страждань та переживань усієї сім`ї. Через неправомірну поведінку відповідача їй заподіяно моральної шкоди, котра продовжується в часі, витрачається час на судові процеси, адвокатські послуги, погіршується стан її здоров`я.

У підтвердження цього, позивач долучила до відповіді на відзив копії сигнальних карт, довідок, заключення ЛКК, фіскальних чеків на придбання медичних препаратів.

Статтею 23 ЦК Українипередбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з ушкодженням здоров`я.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Суд, який розглядає справу, повинен з`ясувати всі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості та справедливості.

На підтвердження заподіяної їй моральної шкоди позивач долучила до матеріалів справи копії сигнальних карт, довідок, заключення ЛКК, фіскальних чеків на придбання медичних препаратів.

Разом з тим, належних та допустимих доказів у підтвердження того, що зазначені захворювання ( астено-невротичний синдром, артеріальна гіпертензія, гіпертонічна хвороба, клімактеричний синдром, ГРВІ з явищами бронхіту) позивач набула внаслідом тривалих цивільно-правових відносин з відповідачем, матеріали справи не містять.

При цьому, у позовній заяві позивач сама ж зазначає, що рішенням Рокитнівського районного суду Рівненської області від 28.08.2023, окрім середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, з відповідача на користь позивача вже було стягнуто моральну шкоду.

А тому місцевим судом вірно встановлено, що позовна вимога про стягнення моральної шкоди також є необґрунтованою та такою, що не підлягає до задоволення.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що судом невірно віднесено зазначену справу до малозначних та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження не заслуговують на увагу з наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема, малозначних справ; справ, що виникають з трудових відносин.

Відповідно до ст. ст. 19, 274 ЦПК України зазначена справа відноситься до справ, які можуть розглядатися у порядку спрощеного провадження.

Щодо стягнення судом першої інстанції судового збору варто зазначити наступне.

Статтею 3 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Тобто, в кожному окремому випадку при зверненні до суду з позовом, позивач має сплачувати судовий збір, якщо відсутні підстави для звільнення його від такої сплати.

Відповідно до вимог ст.ст. 12, 18 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1ст.136 ЦПК Українисуд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.

З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

Ураховуючи те, що ОСОБА_1 доведено належними доказами, що її майновий стан перешкоджає сплаті судового збору у встановленому законом розмірі, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 судового збору на користь держави - підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 26 лютого 2024 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь держави судового збору в розмірі 2147 (дві тисячі сто сорок сім) гривень 20 копійок - скасувати.

У решті рішення суду першої інстанції залишити без змін

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3ст. 389ЦПК України.

Суддя-доповідач Шимків С.С.

Судді: Гордійчук С.О.

Хилевич С.В.