Рішення

від 28.06.2024 по справі 260/2422/24

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 червня 2024 рокум. Ужгород№ 260/2422/24

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Рейті С.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі відповідач 1, ГУ ПФУ у Львівській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі відповідач 2, ГУ ПФУ в Закарпатській області), в якому просить:

1. Визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у Львівській області № 071950005013 від 29.03.2024 року, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком;

2. Зобов`язати ГУ ПФУ в Закарпатській області зарахувати до страхового стажу всі періоди роботи ОСОБА_1 в Російській Федерації з 05.05.1992 року по 26.02.2007 року згідно трудової книжки НОМЕР_1 і повторно розглянути заяву про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22.03.2024 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Закарпатській області із заявою щодо призначення пенсії за віком.

Вказану заяву за принципом екстериторіальності розглянуто ГУ ПФУ у Львівській області, рішенням якого від 29.03.2024 року № 071950005013, позивачу відмовлено у призначенні пенсії по віку у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Позивач вважає вказане рішення незаконним та необґрунтованим, прийнятим усупереч положенням чинного законодавства, а тому його права підлягають захисту в судовому порядку, внаслідок чого ним подається цей позов до суду.

Ухвалою судді від 18.04.2024 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

06.05.2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого відповідач 1 заперечує проти вимог позовної заяви.

Зазначає, що розглянувши заяву позивача від 22.03.2024 року, за принципом екстериторіальності, ГУ ПФУ у Львівській області прийнято рішення від 29.03.2024 року, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно ст. 26 Закону 1058.

Питання, щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах позивача розглядалось з врахуванням Угоди між Урядом України і урядом Російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 року.

За доданими документами ГУ ПФУ у Львівській області не зараховано періоди роботи на території Російської федерації з 05.05.1992 по 08.07.1998, з 10.02.1999 по 05.07.1999, з 31.01.2000 по 01.08.2000, з 17.04.2001 по 15.02.2002, з 23.10.2002 по 26.02.2007, згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки відповідно до Закону України від 23.12.2022 року «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах га Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) та РРФСР по 31.12.1991 року.

Отже, враховуючи зазначене, згідно поданих документів про стаж відсутні підстави для призначення позивачу пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону № 1058, оскільки страховий стаж становить 21 рік 11 місяці 16 днів, замість необхідних 31 років.

07.05.2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого відповідач 2 заперечує проти вимог позовної заяви.

Зазначає, що на підставі розгляд заяви ОСОБА_1 від 22.03.2024 року та доданих до неї документів, рішенням ГУ ПФУ у Львівській області (структурний підрозділ, що розглядав вказану заяву за принципом екстериторіальності) відмовлено в призначенні пенсії по віку, про що винесено рішення № 071950005013 від 29.03.2024, тому що, страховий стаж роботи становить 21 рік 11 місяців 16 днів (з необхідних 31), що є недостатнім для призначення пенсії відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Так, ГУ ПФУ у Львівській області за доданими документами до страхового стажу не зараховано: періоди роботи на території Російської федерації з 05.05.1992 по 08.07.1998, з 10,02.1999 по 05.07.1999, з 31.01.2000 по 01.08.2000, з 17.04.2001 по 15.02.2002, з 23.10.2002 по 26.02.2007, з 19.10.2009 по 17.05.2010, з 19.05.2010 по 25.05.2012 згідно трудової книжки НОМЕР_2 у зв`язку із припиненням з 01.01.2023 Росією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Таким чином, ГУ ПФУ в Закарпатській області розгляд заяв позивача не здійснювало, а тому і прав позивача на призначення пенсії не порушило.

20.05.2024 року до суду надійшла відповідь на відзив.

Згідно ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

22.03.2024 року ОСОБА_1 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України за місцем реєстрації із заявою про призначення пенсії по віку.

За принципом екстериторіальності заяву позивача розглянуто ГУ ПФУ у Львівській області, рішенням якого від 29.03.2024 року № 071950005013 позивачу відмовлено у призначенні пенсії по віку, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу.

Зі змісту спірного рішення, до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи на території Російської федерації з 05.05.1992 по 08.07.1998, з 10.02.1999 по 05.07.1999, з 31.01.2000 по 01.08.2000, з 17.04.2001 по 15.02.2002, з 23.10.2002 по 26.02.2007, з 19.10.2009 по 17.05.2010 та з 19.05.2010 по 25.05.2012, згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки відповідно до Закону України від 23.12.2022 «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) в РРФСР по 31.12.1991 року.

Вважаючи відмову в призначенні пенсії протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом про його скасування.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає таке.

Призначення та перерахунок пенсій в органах Пенсійного фонду України проводиться у відповідності до вимог Закону України №1058-IV від 09.07.2003 "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV) та Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22 1 від 25.11.2005 в редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 №13-1 (далі - Порядок №22-1).

Відповідно до пункту 8 частини 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія за віком на пільгових умовах призначається водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.

Відповідно до статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом (до 01.01.2004 року).

Згідно з статтею 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а порядок підтвердження трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637.

За змістом пунктів 1, 3, 20 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Таким чином, необхідність підтвердження трудового стажу уточнюючими довідками, первинними документами, виникає виключно у випадку відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 15.08.1981 року позивач в період з 05.05.1992 по 08.07.1998, з 10.02.1999 по 05.07.1999, з 31.01.2000 по 01.08.2000, з 17.04.2001 по 15.02.2002, з 23.10.2002 по 26.02.2007 здійснював трудову діяльність в Російській Федерації на посаді електрослюсара.

Також, згідно вкладишу до трудової книжки серії НОМЕР_3 від 15.07.2007 року, позивач в період з 19.10.2009 по 17.05.2010 працював в ЗАТ «Міжгірський ЛК» на посаді верстатником деревообробних верстатів 2-го розряду лісопильного цеху та в період з 19.05.2010 по 25.05.2012 в Міжгірській філії ПАТ «Закарпатгаз» на посаді слюсара з експлуатації та ремонту газового устаткування в службі будинкових мереж.

Вказаний період трудового стажу позивача належним чином підтверджений записами трудової книжки, внесеними відповідно до вимог трудового законодавства, тому не потребує підтвердження іншими первинними документами.

Разом з тим, судом встановлено, що періоди з 1992 по 2012 роки не зараховані до страхового стажу позивача, оскільки відповідно до Закону України від 23.12.2022 року «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31.12.1991.

Суд не погоджується з твердженнями відповідача, щодо того, що до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території Російської федерації лише по 31.12.1991 року, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

У відповідності до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

13.03.1992 року між країнами СНД укладено Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення. У преамбулі зазначено, що Уряди держав учасниць уклали цю Угоду: «виходячи з необхідності захисту прав громадян у галузі пенсійного забезпечення, усвідомлюючи, що кожна держава - учасниця Співдружності повинна нести безпосередню відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, визнаючи, що держави - учасниці Співдружності мають зобов`язання щодо непрацездатних осіб, які отримали право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження до складу СРСР і реалізують це право на території держав - учасниць Угоди, визнаючи необхідність неухильного дотримання зобов`язань за міжнародними угодами, укладеними СРСР з питань пенсійного забезпечення».

Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.

У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.

Згідно абзацу 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди враховується при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалася трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 року №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення» (надалі Постанова №1328) постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 року у місті Москві.

Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 року за № 72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 №376 (із змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023 року.

Міністерство юстиції України у повідомленні від 10.01.2023 року, яке опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року для України 19.06.2023 року.

З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України необхідно дійти висновку, що денонсація Угоди від 13.03.1992 означає, що вказана Угода припинила породження зобов`язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, та вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.

Суд наголошує на тому, що закон не має зворотної дії в часі. До того ж не зарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди, осіб які працювали за межами України, у зв`язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.

За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 року у справі №820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.

Отже, до набрання чинності Постановою №1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно із Угодою, в тому числі щодо страхового стажу, отриманого громадянами до підписання Угоди.

Варто зауважити, що відповідно до частини 1 статті 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до Конвенції звільняє учасників договору від усякого зобов`язання виконувати договір у майбутньому та не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення.

При цьому, відповідно до ч.2 ст.13 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, пенсійні права громадян держав - учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Відтак, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в російській федерації, оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття стажу.

Таким чином, суд не приймає до уваги посилання відповідачів на припинення участі Російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, оскільки таке припинення не стосується (не впливає) періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в час дії Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року.

Крім того, в рішенні Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009 чітко зазначено, що конституційне право на соціальний захист не може бути поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч.3 ст.23 Загальної декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської соціальної хартії та ст. 46 Конституції України, працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.

Суд також наголошує на тому, що закон не має зворотної дії в часі. До того ж не зарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди, які працювали за межами України, у зв`язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.

Таким чином, рішення відповідача мотивовано лише тим, що період роботи на території Росії, згідно із записами в трудовій книжці НОМЕР_1 , зараховано по 31.12.1991 року, оскільки відповідно до Закону України від 23.12.2022 «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31.12.1991 року, правомірність на думку позивача у нього достатнього для призначення пенсії страхового стажу, відповідач жодним чином не перевірив та не спростував, відповідно спірне рішення не відповідає критеріям встановленим ч. 2 ст. 2 КАС України, а відтак є протиправним та підлягає скасуванню.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

На підставі аналізу наведених вище норм, ураховуючи положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог шляхом:

- визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ у Львівській області №071950005013 від 29.03.2024 року;

- зобов`язання ГУ ПФУ у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії, з врахуванням висновків суду.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову частково враховуючи норми п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Згідно ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 139, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (м. Львів, вул. Митрополита Андрія, буд. 10 код ЄДРПОУ 13814885), Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, 4 код ЄДРПОУ 20453063) про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 29.03.2024 року № 071950005013.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії, з врахуванням висновків суду.

4. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).

6. Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 255 КАС України, та може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

СуддяС.І. Рейті