Постанова

від 31.03.2025 по справі 260/2422/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/2422/24 пров. № А/857/21657/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді:Запотічного І.І.,

суддів: Глушка І.В., Довгої О.І.

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року (суддя- Рейті С.І., ухвалене в м. Ужгород) у справі № 260/2422/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

16 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі відповідач 2) про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ у Львівській області № 071950005013 від 29.03.2024 року, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком; Зобов`язання ГУ ПФУ в Закарпатській області зарахувати до страхового стажу всі періоди роботи ОСОБА_1 в російській федерації з 05.05.1992 року по 26.02.2007 року згідно трудової книжки НОМЕР_1 і повторно розглянути заяву про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 29.03.2024 року № 071950005013. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії, з врахуванням висновків суду. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, його оскаржило Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області, подавши апеляційну скаргу до Восьмого апеляційного адміністративного суду, та з наведених в ній підстав, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову якою в задоволені позову відмовити.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу рішення суду першої інстанції вважає законним та просить залишити його без змін.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційноїскарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційнаскарга не підлягає дозадоволення з наступних підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що позивач ОСОБА_1 22.03.2024 року звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України за місцем реєстрації із заявою про призначення пенсії по віку.

За принципом екстериторіальності заяву позивача розглянуто ГУ ПФУ у Львівській області, рішенням якого від 29.03.2024 року № 071950005013 позивачу відмовлено у призначенні пенсії по віку, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу.

Згідно змісту спірного рішення, до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи на території російської федерації з 05.05.1992 по 08.07.1998, з 10.02.1999 по 05.07.1999, з 31.01.2000 по 01.08.2000, з 17.04.2001 по 15.02.2002, з 23.10.2002 по 26.02.2007, з 19.10.2009 по 17.05.2010 та з 19.05.2010 по 25.05.2012, згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки відповідно до Закону України від 23.12.2022 «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) в рРФСР по 31.12.1991 року.

Позивач вважаючи відмову в призначенні пенсії протиправною, звернувся до суду з даним позовом.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, призначення та перерахунок пенсій в органах Пенсійного фонду України проводиться у відповідності до вимог Закону України №1058-IV від 09.07.2003 "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV) та Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22 1 від 25.11.2005 в редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 №13-1 (далі - Порядок №22-1).

Відповідно до статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом (до 01.01.2004 року).

Згідно з статтею 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а порядок підтвердження трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637.

Згідно пунктів 1, 3, 20 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Необхідність підтвердження трудового стажу уточнюючими довідками, первинними документами, виникає виключно у випадку відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Як вбачається з записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 15.08.1981 року позивач в період з 05.05.1992 по 08.07.1998, з 10.02.1999 по 05.07.1999, з 31.01.2000 по 01.08.2000, з 17.04.2001 по 15.02.2002, з 23.10.2002 по 26.02.2007 здійснював трудову діяльність в російській федерації на посаді електрослюсара.

Згідно вкладишу до трудової книжки серії НОМЕР_2 від 15.07.2007 року, позивач в період з 19.10.2009 по 17.05.2010 працював в ЗАТ «Міжгірський ЛК» на посаді верстатником деревообробних верстатів 2-го розряду лісопильного цеху та в період з 19.05.2010 по 25.05.2012 в Міжгірській філії ПАТ «Закарпатгаз» на посаді слюсара з експлуатації та ремонту газового устаткування в службі будинкових мереж.

Період трудового стажу позивача належним чином підтверджений записами трудової книжки, внесеними відповідно до вимог трудового законодавства, тому не потребує підтвердження іншими первинними документами.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що періоди з 1992 по 2012 роки не зараховані до страхового стажу позивача, оскільки відповідно до Закону України від 23.12.2022 року «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31.12.1991.

Суд першої інстанції вірно не погодився з твердженням відповідача, що до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території російської федерації лише по 31.12.1991 року, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Згідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

13.03.1992 року між країнами СНД укладено Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення. У преамбулі зазначено, що Уряди держав учасниць уклали цю Угоду: «виходячи з необхідності захисту прав громадян у галузі пенсійного забезпечення, усвідомлюючи, що кожна держава - учасниця Співдружності повинна нести безпосередню відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, визнаючи, що держави - учасниці Співдружності мають зобов`язання щодо непрацездатних осіб, які отримали право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження до складу СРСР і реалізують це право на території держав - учасниць Угоди, визнаючи необхідність неухильного дотримання зобов`язань за міжнародними угодами, укладеними СРСР з питань пенсійного забезпечення».

Згідно статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Відповідно до статті 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.

Якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.

Відповідно до абзацу 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Таким чином, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди враховується при встановленні права на пенсію і її обчисленні.

При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалася трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 року №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення» (надалі Постанова №1328) постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 року у місті москві.

29.12.2022 року листом Міністерства закордонних справ України № 72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 №376 (із змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 року в м. москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023 року.

10.01.2023 року Міністерство юстиції України у повідомленні, яке опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року для України 19.06.2023 року.

Відтак, з огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України необхідно дійти висновку, що денонсація Угоди від 13.03.1992 означає, що вказана Угода припинила породження зобов`язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, та вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що Закон не має зворотної дії в часі. До того ж не зарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди, осіб які працювали за межами України, у зв`язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.

За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

Верховний Суд у постанові від 19.06.2018 року у справі №820/5348/17 зазначив, що розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.

Відтак, до набрання чинності Постановою №1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно із Угодою, в тому числі щодо страхового стажу, отриманого громадянами до підписання Угоди.

Згідно частини 1 статті 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до Конвенції звільняє учасників договору від усякого зобов`язання виконувати договір у майбутньому та не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення.

Відповідно до ч.2 ст.13 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, пенсійні права громадян держав - учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Тому, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в російській федерації, оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття стажу.

Суд першої інстанції правомірно не прийняв до уваги посилання відповідачів на припинення участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, оскільки таке припинення не стосується (не впливає) періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в час дії Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року.

В рішенні Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009 чітко зазначено, що конституційне право на соціальний захист не може бути поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення.

Згідно ч.3 ст.23 Загальної декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської соціальної хартії та ст. 46 Конституції України, працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.

Закон не має зворотної дії в часі. До того ж не зарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди, які працювали за межами України, у зв`язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.

Тому, рішення відповідача мотивовано лише тим, що період роботи на території Росії, згідно із записами в трудовій книжці НОМЕР_1 , зараховано по 31.12.1991 року, оскільки відповідно до Закону України від 23.12.2022 «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31.12.1991 року, правомірність на думку позивача у нього достатнього для призначення пенсії страхового стажу, відповідач жодним чином не перевірив та не спростував, відповідно спірне рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що враховуючи положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача слід визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у Львівській області №071950005013 від 29.03.2024 року та зобов`язати ГУ ПФУ у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії, з врахуванням висновків суду. В решті вимог відмовити.

Згідност.316 КАС Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду з наведених вище мотивів, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

За правиламистатті 139 КАС України, судом не вирішується питання про розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного судувід 28 червня 2024 року у справі № 260/2422/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. І. Запотічний судді І. В. Глушко О. І. Довга