Постанова

від 25.06.2024 по справі 906/1256/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2024 року Справа № 906/1256/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Розізнана І.В. , суддя Грязнов В.В.

секретар судового засідання Соколовська О.В.

за участю представників:

позивача не з`явився

відповідача Саленко В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Житомиробленерго" на рішення Господарського суду Житомирської області від 22.04.2024 у справі №906/1256/23 (ухвалене суддею Кудряшовою Ю.В., повний текст складений 02.05.2024)

за позовом Акціонерного товариства "Житомиробленерго"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Малинська фабрика спеціального паперу"

про визнання укладеною Додаткової угоди № 1-К до Договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії № 12-2 від 28.12.2018 (згідно заяви про зміну предмету позову за вх. № г.с. 01-44/3575/23 від 30.10.2023)

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 22.04.2024 у справі №906/1256/23 у задоволенні позову відмовлено.

Вказане рішення мотивоване тим, що позивачем не дотримано порядку направлення пропозиції для укладення Додаткової угоди № 1-К в редакції заяви про зміну предмета позову (вх. № 01-44/3575/23 від 30.10.2023), а саме: матеріали справи не містять доказів направлення Додаткової угоди № 1-К відповідачу в якості пропозиції укласти договір (оферти), як того вимагають приписи ЦК України. Тобто позивачем не дотримано порядок укладення Додаткової угоди. Крім того, місцевий господарський суд зауважив, що позивачем не наведено достатніх доводів, що згадана вище додаткова угода є правочином, обов`язковість укладення якого передбачена чинним законодавством.

Не погоджуючись із ухваленим рішенням, Акціонерне товариство "Житомиробленерго" звернулося до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 22.04.2024 у справі №906/1256/23 та прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги у повному обсязі. Стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник зазначає наступне:

- висновок суду першої інстанції про те, що матеріали справи не містять доказів направлення додаткової угоди №1-К відповідачу в якості пропозиції укласти договір (оферти), як того вимагають приписи ЦК України, є виявом надмірного формалізму;

- позивач є субспоживачем Приватного акціонерного товариства "Малинська паперова фабрика - Вайдманн" та отримує електричну енергію від основного споживача на вихідних контактах трансформаторів струму в сторони кабельних ліній 6 кВ в ЗРУ-6 кВ, що визначено договором споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії (Додаток №3.1 до договору) та договором про спільне використання технологічних електричним мереж (Додаток № 2.7. до договору);

- межа балансової належності не залежить від наявності чи відсутності межі балансової належності між Оператором системи розподілу та Споживачем, а залежить від того де розпочинаються електроустановки Споживача;

- межа балансової належності відповідача, згідно її визначення, знаходиться в ЗРУ-6 кВ, тобто на межі балансової належності номінальною напругою нижче 27,5 кВ;

- виходячи із змісту Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 05.10.2018 №1175 (в редакції на момент подачі позову та прийняття рішення судом) споживачі, які отримують електричну енергію від оператора системи розподілу на межі балансової належності номінальною напругою нижче 27,5 кВ відносяться до 2 класу напруги, відповідач є споживачем 2 класу напруги, оскільки фактично отримує електричну енергію від оператора системи розподілу саме на своїй межі балансової належності номінальна напруга на якій становить 0,4 кВ (що менше ніж 27,5 кВ). До цієї межі балансової належності позивач здійснює розподіл електричної енергії на підставі договору про спільне використання технологічних електричних мереж.

03.06.2024 на адресу суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи №906/1256/23.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.06.2024 відкрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Житомиробленерго" на рішення Господарського суду Житомирської області від 22.04.2024 у справі №906/1256/23. Розгляд апеляційної скарги призначений на "25" червня 2024 р. об 12:00 год. Запропоновано учасникам справи у строк до 20.06.2024 надіслати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмові відзиви на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст. 263 ГПК України, та докази надсилання копії відзивів та доданих до них документів іншим учасникам справи.

10.06.2024 на адресу суду від Акціонерного товариства "Житомиробленерго" надійшло клопотання, в якому позивач просить відкласти розгляд справи у зв`язку із перебуванням у відпустці.

17.06.2024 на адресу суду через систему Електронний суд від Товариства з обмеженою відповідальністю "Малинська фабрика спеціального паперу" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 22.04.2024 у справі №906/1256/23 без змін. Стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

В судовому засіданні представник позивача заперечив доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві.

В судове засідання представник відповідача не з`явився, про місце, час і дату повідомлявся належним чином.

Щодо клопотання про відкладення колегія суддів зазначає наступне.

За приписами ч. 11 ст. 270 ГПК України, яка встановлює порядок розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Колегія суддів зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи, що відповідач як юридична особа не позбавлений права надавати повноваження на представництво своїх інтересів будь-якій кількості осіб та будь-якому іншому представникові, а не з`явлення в судове засіданні представників учасників справи, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.

Окрім того, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 129 Конституції України однією із засад здійснення судочинства встановлено розумні строки розгляду справи судом.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, учасником якої є Україна, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе розглядати апеляційну скаргу в судовому засіданні 25.06.2024 за відсутності уповноваженого представника позивача. Відсутність представника позивача в цьому випадку не перешкоджає розгляду апеляційної скарги та не повинна заважати здійсненню правосуддя, оскільки процесуальну позицію позивача викладено у апеляційній скарзі, а участь представників в судовому засіданні не була визнана обов`язковою.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийняття оскаржуваного рішення суду, зазначає наступне.

Судом встановлено, що 28.12.2018 між Акціонерним товариством "Житомиробленерго" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Малинська фабрика спеціального паперу" укладено договір споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії № 12-2 (далі - Договір).

Цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови розподілу електричної енергії споживачам як послуги Оператора системи. Цей Договір укладено сторонами з урахуванням ст. 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом приєднання Споживача до умов цього договору згідно з заявою-приєднання, що є додатком 1 до цього Договору (п. 1.1 Договору).

Умови договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №312 та є однаковими для всіх споживачів.

Відповідно до умов укладеного договору, Товариству з обмеженою відповідальністю "Малинська фабрика спеціального паперу" встановлено споживачу 1-ий клас напруги та рівень напруги.

Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Малинська фабрика спеціального паперу" має живлення від мереж основного споживача - ПрАТ "Вайдман-МПФ", а відтак, є субспоживачем та отримує електроенергію на межі балансової належності із номінальною напругою нижче 27,5 кВ (а.с. 56, 94-117).

Звертаючись з даним позовом до суду, позивача зазначає, що для отримання роз`яснень щодо визначення класу напруги для субспоживачів, Оператор системи розподілу додатково звернувся до НКРЕКП та отримав відповідне роз`яснення до вказаної вище Постанови (лист НКРЕКП №15538/17.2.1/7-21 від 31.12.2021) яким визначено: - "у випадку наявності у основного споживача, який відноситься до 1 класу напруги, приєднаних до його мереж субспоживачів, що отримують електричну енергію на межі балансової належності між основним споживачем та субспоживачем зі ступенем напруги нижче 27,5 кВ, такі субспоживачів відносяться до 2 класу напруги".

18.07.2023 Розпорядженням Регулятора №191-р "Про усунення порушень" (далі - Розпорядження), AT "Житомиробленерго" зобов`язано, у строк до 01.10.2023 привести у відповідність договірні відносини та внести зміни до договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії у паперовому вигляді, підписані уповноваженими особами обох боків, що укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю "Малинська фабрика спеціального паперу" в частині визначення класу напруги у відповідності до вимог положень п. 8.1 глави 8 "Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії".

04.08.2023 на адресу відповідача направлено для погодження та підписання, два примірники Додаткової угоди №1 (з Додатками №3 та №2) до Договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії. Зазначені вище документи були направленні поштовим зв`язком разом із супровідним листом за вихідним №16598/830 від 28.07.2023 (а.с. 19-21).

Відповідач, в свою чергу, відмовився від підписання такого проекту.

Як зазначалось раніше, в ході розгляду справи - 30.10.2023 від позивача надійшла заява про зміну предмета позову. Заява мотивована тим, що в процесі підготовки позовної заяви було допущено описку в нумерації угоди, правильно потрібно було зазначити №1-К, оскільки, між сторонами 03.07.2023 уже укладено додаткову угоду №1 до Договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії №12-2 від 28.12.2018 щодо зміни реквізитів оператора системи розподілу. Також при підготовці позовної заяви було допущено описку в таблиці додатку № 2, а саме в пункті 2.1 рівень напруги точок комерційного обліку груп електроустановок площадки комерційного обліку, приєднаних на відповідному рівні напруги до електричних мереж. Відмітку необхідно було зробити у графі з назвою "6". Тому є необхідність у уточненні позовних вимог та зміні предмету позову. Дану заяву позивача (вх. № г.с. 01-44/3575/23 від 30.10.2023) про зміну предмету позову судом прийнято до розгляду, подальший розгляд справи здійснювався з урахуванням вказаної заяви.

Крім цього, суд відзначає, що в кінцевій редакції підстав позову, позивач посилається на ту обставину, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.01.2022 визнано протиправним та нечинним підпункт 3 пункту 1 постанови: Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 25.08.2021 №1430 "Про внесення змін до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії" та постанову №1431 "Про визнання такою, що втратила чинність, та постанову Національної комісії регулювання електроенергетики України від 13.08.1998 року №1052", то постанова №1052 від 13.08.1998 зі змінами та доповненнями чинною.

Згідно п. 3 постанови НКРЕКП № 1052 від 13.08.1998 споживачі електричної енергії: розподіляються на два класи наступним чином:

3.1 До 1 класу відносяться споживачі, які:

1) отримують електричну енергію від мереж оператора системи розподілу на електроустановки споживача на межі балансової належності із ступенем напруги) 27,5 кВ та вище;

2) приєднані до шин електростанцій (за винятком суб`єктів господарювання, що виробляють електричну енергію з альтернативних джерел, а саме з енергії сонячного випромінювання, біогазу, біомаси, енергії вітру та мікро-, міні- та малим: гідроелектростанціями);

3) є промисловими підприємствами із середньомісячним обсягом споживання електричної енергії 150 млн. кВт.год. та більше на технологічні потреби виробництва незалежно від ступенів напруги на межі балансової належності.

3.2 До 2 класу відносяться споживачі, які отримують електричну енергію на меж балансової належності із ступенем напруги нижче 27,5 кВ, крім випадки передбачених підпунктом 3.1 цього Порядку.

4. Якщо споживач отримує електричну енергію за різними класами відповідно д пункту 3 цього Порядку, йому встановлюються різні класи окремо за кожною межі балансової належності.

Також позивач відзначав, що Постановою НКРЕКП від 09.12.2023 №2321 "Про внесення змін до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії" внесено зміни до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 05.10.2018 №1175, а саме доповнено новим Додатком 31 в якому визначено класи напруги споживачів.

Враховуючи наведене, позивач просить суд розглядати справу в межах норм постанови НКРЕЕКП від 25.08.2021 №1175 (зі змінами) та постанови НКРЕКП № 1052 від 13.08.1998 "Про порядок визначення класів напруги", яка чинна на даний час.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Дійсно, як зазначив місцевий господарський суд, законодавством унормовано, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1). Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом (ч. 2) (с. 651 ЦК України).

Водночас статтею 181 ГК України передбачено, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно положень статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1). Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2).

Згідно зі статтею 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (ч. 1). Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2). Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення (ч. 3).

Відповідно до статті 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (ч. 1). Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях (ч. 2). Пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозиція укласти договір, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена (ч. 3).

Статтею 642 ЦК України передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ч. 1). Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ч. 2). Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції (ч. 3).

Місцевий господарський суд повважав, що позивачем не дотримано порядку направлення пропозиції для укладення Додаткової угоди № 1-К в редакції заяви про зміну предмета позову (вх. № 01-44/3575/23 від 30.10.2023), а саме: матеріали справи не містять доказів направлення Додаткової угоди № 1-К відповідачу в якості пропозиції укласти договір (оферти), як того вимагають приписи ЦК України. Тобто позивачем не дотримано порядок укладення Додаткової угоди.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Поняття надмірного формалізму слід розуміти як надмірне прагнення до чистоти, переваги форми над змістом.

Так, у рішенні у справі "Сутяжник проти росії" (заява №8269/02) ЄСПЛ зробив висновок про те, що не може бути скасоване правильне по суті судове рішення та не може бути відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму, судове рішення може бути скасоване лише з метою виправлення істотної судової помилки. У цій справі рішення арбітражного суду, яке набрало законної сили, було скасовано в порядку нагляду з припиненням провадження у справі суто з підстави того, що спір не підлягав розгляду арбітражними судами, хоча у подальшому вимоги заявника були задоволені судом загальної юрисдикції. Ухвалюючи рішення ЄСПЛ виходив з того, що, хоча як принцип, правила юрисдикції повинні дотримуватися, однак, враховуючи обставини даної справи, була відсутня соціальна потреба, яка б виправдовувала відступлення від принципу правової визначеності.

Отже, "правовий пуризм" - невідступне слідування вимогам процесуальних та/або процедурних норм; надмірно формально сурове (бюрократичне) застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, без врахування їх доцільності (розумності, добросовісності), обставин конкретної справи, а також необхідності забезпечення ефективної реалізації та/або захисту прав особи та суспільних (публічних) інтересів.

Судом встановлено, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання укладеною Додаткової угоди №1 (з Додатками №2, №3) до Договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії №12-2 від 28.12.2018 в редакції, наведеній позивачем.

В подальшому, 13.10.2023 відповідач надіслав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, в якій зазначив, що до Договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії № 12-2 від 28.12.2018 (надалі також - Договір) вже укладено Додаткову угоду № 1 (додаток 1 до відзиву), яка була відправлена 20.07.2023, а тому укладання ще однієї Додаткової угоди № 1 до цього Договору є протиправним. Повідомляє суд, що проєкт додаткової угоди, який зазначений в позовній заяві, відрізняється від проєкту договору, який 21.08.2023 отримано відповідачем. Зокрема, у Додатку 2 до Договору (паспорт точки (точок) розподілу/передачі електричної енергії в таблиці по пункту 2 зазначено про рівень напруги точок у 0,38 кВ в той час, коли проєктом додаткової угоди, який був підписаний позивачем (додаток 2 до відзиву), було передбачено 6 кВ (пункт 2.1 таблиці). З урахуванням вищевикладеного, позивач має уточнити предмет позову та пояснити яку саме Додаткову угоду та під яким номером слід визначити укладеною.

Судом встановлено, що 30.10.2023 від позивача надійшла заява про зміну предмета позову. Заява мотивована тим, що в процесі підготовки позовної заяви було допущено описку в нумерації угоди, правильно потрібно було зазначити №1-К, оскільки, між сторонами 03.07.2023 уже укладено додаткову угоду №1 до Договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії №12-2 від 28.12.2018 щодо зміни реквізитів оператора системи розподілу. Також при підготовці позовної заяви було допущено описку в таблиці додатку №2, а саме в пункті 2.1 рівень напруги точок комерційного обліку груп електроустановок площадки комерційного обліку, приєднаних на відповідному рівні напруги до електричних мереж. Відмітку необхідно було зробити у графі з назвою "6". Тому є необхідність у уточненні позовних вимог та зміні предмету позову.

Колегія суддів враховує, що позивачем подано заяву про зміну предмета позову та відкореговано додаток №2, уточнено нумерацію угоди.

Таким чином, позовні вимоги заявою від 30.10.2023 про зміну предмета позову були сформульовані позивачем у відповідності саме до того змісту, що містився у пропозиції, яку відповідач отримав 21.08.2023.

При цьому, додаткова угода, що направлялася відповідачу нумерувалася як №1, а позивач просить визнати укладеною Додаткову угоду №1-К, але зміст їх тотожний Додатковій угоді про внесення змін до договору у редакції, яку отримав відповідач, та яка за змістом відповідає заяві від 30.10.2023 про зміну предмета позову.

Водночас, саме Додаткова угода №1-К (враховуючи заяву про зміну предмету позову) була отримана відповідачем та відхилена і не погоджена, що і стало підставою для звернення позивача за захистом своїх прав до господарського суду.

Отже, висновок місцевого господарського суду про те, що позивачем не дотримано порядок укладення Додаткової угоди є проявом надмірного формалізму та не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, беручи до уваги встановлені вище обставини.

Водночас, колегія суддів зазначає, що судами розглядалася справа №910/8823/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Малинська фабрика спеціального паперу" до Акціонерного товариства "Житомиробленерго" про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 09.05.2023, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.09.2023, позов задоволений. Визнано протиправними дії відповідача щодо застосування тарифів на послуги з розподілу електричної енергії для позивача для другого класу напруги; зобов`язано відповідача здійснити перерахунок вартості наданої послуги з розподілу електричної енергії з січня 2022 року по дату ухвалення рішення суду шляхом застосування тарифів на послуги з розподілу електричної енергії для позивача для першого класу напруги.

Постановою Верховного Суду від 10.01.2024 касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Житомиробленерго" в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрите. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Житомиробленерго" в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишено без задоволення, а постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.09.2023 і рішення Господарського суду Житомирської області від 09.05.2023 у справі №910/8823/22 залишено без змін.

Судами у справі №910/8823/22 на спростування доводів відповідача наведено наступні аргументи:

(1) за умовами договорів №12-2 та №13/05/2020 відсутня межа балансової належності у позивача з відповідачем (оператором системи) безпосередньо, а відповідач здійснює розподіл електричної енергії позивачу через мережі основного споживача з першим класом напруги;

(2) у договорі № 12-2 сторонами визначено, що ступінь напруги приєднання на об`єктах позивача (фідери №№ 45, 46, 61) становить 110 кВт.

У вказаній постанові суд касаційної інстанції, враховуючи, що між позивачем та відповідачем безпосередньо відсутня межа балансової належності, а в укладеному між відповідачем та позивачем договорі №12-2 встановлено напругу приєднання на об`єктах позивача 110 кВт, що відповідає першому класу напруги, погодився з висновками судів попередніх інстанцій про неправомірність дій відповідача з нарахування позивачу тарифу за послуги з розподілу електроенергії за другим класом напруги.

Колегія суддів звертається до постанови Верховного Суду від 10.10.2023 у справі №907/969/22, в якій викладено наступний висновок:

"Водночас ст. 75 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Важливим є те, що обставини, встановлені у справі, що є преюдиційною, мають належати до предмета доказування, тобто їх встановлення має бути необхідне для вирішення тієї справи. Оскільки предмет доказування спочатку визначається підставами позову, а потім обґрунтовується нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору, то питання про те, чи належав певний факт до предмета доказування, є питанням права, а не факту.

Питання факту це питання про те, чи була наявна/відсутня певна обставина, що має значення для вирішення певного спору. Фактичні обставини встановлюються через доказування. Доказування дає змогу відтворити той чи інший фрагмент дійсності в асортименті значущості для справи (предмет доказування). Юридична ж кваліфікація фактичних обставин здійснюється через співвіднесення певної обставини з певними юридичними нормами. Отже, юридичний факт - це передбачена нормами права конкретна життєва обставина (дія, подія), котра є підставою для настання певних юридичних наслідків. Життєвий факт набуває ознак юридичного внаслідок юридичної кваліфікації, правозастосування. Таким чином, юридичний (правовий) факт - це той же самий життєвий факт, але в контексті наявності його правової регламентації.

Преюдиційність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

…Верховний Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів. У свою чергу відмінність підстав позовів, що були заявлені раніше, від підстав позову у справі, що розглядається (як встановлено місцевим господарським судом), за однакової кваліфікації дій в частині розгляду питання про дотримання орендарем умов договору, піддає сумніву правильність та стабільність висновків судів у раніше розглядуваних справах та самих судових актів, які набрали законної сили, у зв`язку з чим відповідна протилежна оцінка обставин повинна бути тією мірою обґрунтована, в якій вона б не ставила під сумнів висновків, зроблених у інших справах, за аналогічними позовами між відповідними учасниками справи.

Разом з тим надання іншої оцінки певним обставинам під час розгляду справи №907/969/22, які оцінювались при розгляді справи № 907/584/21 між тими ж сторонами спору, ставить під сумнів правильність та однозначність зроблених судами висновків у відповідному попередньому судовому рішенні. Оскільки судове рішення (у іншій справі) набрало законної сили і є обов`язковим для виконання, у зв`язку з чим правильність зроблених у них висновків презюмується, суд не може надавати протилежну оцінку таким обставинам у справі, що переглядається, обмежившись лише формальним посиланням на відсутність преюдиційних обставин для розгляду конкретної справи в розумінні положень ст. 75 ГПК України, не навівши достатньо переконливих підстав для неврахування висновків, зроблених за результатами дослідження обставин, зокрема, у справі № 907/584/21".

Отже, встановлені у справі №910/8823/22 обставини щодо безпосередньої відсутності між позивачем та відповідачем межі балансової належності, встановлення у Договорі №12-2 напруги приєднання на об`єктах позивача 110 кВт, що відповідає першому класу напруги, мають преюдиційний характер у справі №906/1256/23.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що матеріали справи містять Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін, який укладений між основним споживачем ПрАТ "Вайдманн-МПФ", користувачем АТ "Житомиробленерго", споживач ТОВ "Малинська фабрика спеціального паперу". Цим актом сторони установили, що межа балансової належності між користувачам і основним споживачем встановлюється на зажимах портальних витяжних гірлянд ВРУ 110 п/ст "Ірша" ПЛ-110 "Вокзальна", ПЛ - 110 "Головки", ПЛ - 100 "Малин"; основним споживачем і споживачем встановлюється на вихідних контактах трансформаторів струму комірок №45, 46, 61 розподільчого пристрою ЗРУ 6 кВ підстанції "Ірша" основного споживача.

Матеріали справи не місять доказів, що сторонами вносились зміни до вказаного Акту.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Положення частин першої, другої і третьої цієї статті застосовуються і до односторонніх правочинів.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу приписів 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (ч. 1). Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2). Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення (ч. 3).

Якщо сторони досягли домовленостей згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали договір (у якому передбачили умови його виконання), то ці умови мають виконуватись, що свідчить про реалізацію сторонами свободи договору і про недопущення порушення умов такого правочину.

Водночас, відповідач заперечує щодо укладення додаткової угоди.

Судом встановлено, що установлено, що між 28.12.2018 між Акціонерним товариством "Житомиробленерго" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Малинська фабрика спеціального паперу" укладено договір споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії № 12-2, яким не передбачено право односторонньої зміни його умов.

У статті 633 Цивільного кодексу України закріплено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.

Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг).

Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов`язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.

У даному випадку, актом цивільного законодавства є Постанова "Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії" від 14.03.18 №312, якою встановлені правила щодо приєднання до публічного договору споживачів.

Відповідно до частини 1 статті 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Так, Додатком 3 до ПРРЕЕ є Типовий договір споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, пунктами 1.1 та 1.2 якого визначено, що цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови розподілу (передачі) електричної енергії споживачам, як послуги Оператора системи та укладається сторонами, з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України, шляхом приєднання Споживача до умов цього договору згідно із заявою - приєднання. Умови Договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 №312 (далі - ПРРЕЕ), та є однаковими для всіх споживачів.

Відповідно до частини першої статті 187 ГК України визначає, що спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі, якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Згідно з частинами третьою, четвертою та сьомою статті 179 ГК України укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

- вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

- примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

- типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим державним органом або органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

- договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що запропонована позивачем додаткова угода не є правочином, обов`язковість укладення якого передбачена чинним законодавством.

Крім того, самостійне зменшення позивачем дозволеної потужності субпоживача ТОВ "Малинська фабрика спеціального паперу", суперечить п. 2 та п. 4 постанови Регулятора від 14.03.2018 №312, згідно яких приєднання до договору споживача про розподіл, який є публічним договором приєднання, повинно відбуватися на умовах чинних договорів про постачання електричної енергії.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.06.2020 у справі №920/201/19.

Отже, відсутні правові підстави для визнання додаткової угоди до Договору, запропонованої позивачем, укладеною у судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду.

За приписами п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частини або змінити рішення.

Згідно ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами, зокрема, для зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи

Відповідно до ч. 4 цієї статті Кодексу, зміна судового рішення може полягати у доповненні або зміні його мотивувальної частини.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, однак частково не погоджується з висновками суду, викладеними в мотивувальній частині рішення.

Оскільки зазначене не призвело до прийняття неправильного по суті рішення, Північно-західний апеляційний господарський суд, користуючись наданими процесуальним законом повноваженнями (ч. 4 ст. 277 ГПК України), вважає за необхідне змінити мотивувальну частину оскаржуваного рішення шляхом викладення її в редакції даної постанови.

З огляду на це, апеляційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 22.04.2024 у справі №906/1256/23 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції даної постанови.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Житомиробленерго" на рішення Господарського суду Житомирської області від 22.04.2024 у справі №906/1256/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 22.04.2024 у справі №906/1256/23 змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

В решті рішення залишити без змін.

3. Справу №906/1256/23 повернути до Господарського суду Житомирської області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку встановленому ст.ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "27" червня 2024 р.

Головуючий суддя Павлюк І.Ю.

Суддя Розізнана І.В.

Суддя Грязнов В.В.