Постанова
від 20.08.2024 по справі 906/1256/23
КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/1256/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Булгакової І.В.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача - Акціонерного товариства "Житомиробленерго" (далі - Товариство, позивач, скаржник) - Приведьон В.М. (адвокат),

відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Малинська фабрика спеціального паперу" (далі - Фабрика, відповідач) - Саленко В.Ю. (адвокат),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства

на рішення Господарського суду Житомирської області від 22.04.2024 (головуюча - суддя Кудряшова Ю.В.),

постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2024 (головуюча - суддя Павлюк І.Ю., судді: Розізнана І.В., Грязнов В.В.) та

на додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.07.2024 (головуюча - суддя Павлюк І.Ю., судді: Розізнана І.В., Грязнов В.В.)

у справі за позовом Товариства

до Фабрики,

про визнання укладеною додаткової угоди № 1-К до договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії № 12-2 від 28.12.2018 (згідно заяви про зміну предмету позову за вх. № г.с. 01-44/3575/23 від 30.10.2023),

ВСТУП

Спір у справі виник щодо наявності/відсутності підстав для визнання укладеною Додаткової угоди № 1-К (з Додатками №2, №3) до Договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії № 12-2 від 28.12.2018 в редакції, наведеній в прохальній частині позовної заяви.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1 Товариство звернулося до суду з вказаним позовом.

1.2. На обґрунтування позовних вимог Товариство посилається на необхідність приведення у відповідність договірних правовідносин між сторонами у сфері надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії до вимог Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) №1175 від 25.08.2021.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 22.04.2024 у справі №906/1256/23 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

2.2. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2024 у справі №906/1256/23 рішення Господарського суду Житомирської області від 22.04.2024 змінено, викладено мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови. В решті рішення залишено без змін.

2.3. Додатковою постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.07.2024 у справі №906/1256/23 стягнуто з Товариства на користь Фабрики 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

3. Короткий зміст вимог касаційних скарг

3.1. Не погоджуючись з судовими рішеннями, Товариство 15.07.2024 через «Електронний суд» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просить, зокрема, рішення Господарського суду Житомирської області від 22.04.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2024 у справі № 906/1256/23 скасувати і постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

3.2. Товариство 29.07.2024 через «Електронний суд» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просить додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.07.2024 у справі № 906/1256/23 скасувати і постановити нове рішення, яким відмовити відповідачу у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи касаційної скарги Товариства на рішення Господарського суду Житомирської області від 22.04.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2024

4.1. У поданій касаційній скарзі із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2024 у справі №911/1359/22 (справа щодо обов`язковості виконання учасниками ринку електричної енергії та імперативності рішень (постанов, розпоряджень) НКРЕКП.

4.2. Із посиланням на пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України скаржник вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10.01.2024 у справі №910/8823/22 та від 21.02.2024 у справі №906/172/23.

4.3. Із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме:

- пункту 1.1.2 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП № 312 від 14.03.2018 року (далі - ПРРЕЕ) де визначені значення вжитих термінів, зокрема "межа балансової належності" - точка розділу елементів електричної мережі між власниками електроустановок за ознаками права власності або користування;

- додатку 31 до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 05.10.2018 № 1175, який доповнений Постановою НКРЕКП від 09.12.2023 № 2321 "Про внесення змін до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії" в частині того, що "Клас напруги встановлюється споживачу окремо за кожною межею балансової належності".

5. Доводи касаційної скарги Товариства на додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.07.2024

5.1. Із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в ухвалах Верховного Суду від 03.03.2021 у справі №908/1238/18, від 26.10.2021 у справі №911/3039/19, від 25.04.2024 у справі №910/11814/22, від 07.09.2023 у справі №917/1194/21, від 10.08.2023 у справі №910/10685/21, від 29.05.2023 у справі №910/16093/18 та від 11.01.2022 у справі №915/1067/20, а також в постановах Верховного Суду від 17.12.2021 у справі №10/5026/290/2011, від 24.06.2020 у справі №757/16448/17-ц, від 30.09.2020 у справі №379/1418/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16. При цьому посилається на приписи статей 123, 126, 129 ГПК України.

6. Позиція інших учасників справи

6.2. У відзивах на касаційні скарги Фабрика заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скарги залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Фабрика повідомила, що понесе судові витрати (витрати на професійну правничу допомогу) в зв`язку із розглядом справи у суді касаційної інстанції у розмірі 5 000,00 грн, які просить стягнути з Товариства. До відзиву додала завдання-доручення, копію ордеру та зазначила, що акт буде підписано після фактичного надання послуг (розгляду скарги).

6.3. Представник Фабрики в судовому засіданні, яке відбулось 20.08.2024, озвучив клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та повідомив, що докази понесення таких витрат будуть надані з урахуванням вимог частини восьмої статті 129 ГПК України.

7. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

7.1. АТ "Житомиробленерго" та ТОВ "Малинська фабрика спеціального паперу" 28.12.2018 укладено договір споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії № 12-2 (далі - Договір).

7.2. Цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови розподілу електричної енергії споживачам як послуги Оператора системи. Цей Договір укладено сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) шляхом приєднання Споживача до умов цього договору згідно з заявою- приєднання, що є додатком 1 до цього Договору (пункт 1.1 Договору).

7.3. Умови договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 та є однаковими для всіх споживачів.

7.4. Відповідно до умов укладеного договору, Фабриці встановлено споживачу 1-ий клас напруги та рівень напруги.

7.5. Судами встановлено, що Фабрика має живлення від мереж основного споживача - ПрАТ "Вайдман-МПФ", а відтак, є субспоживачем та отримує електроенергію на межі балансової належності із номінальною напругою нижче 27,5 кВ.

7.6. Для отримання роз`яснень щодо визначення класу напруги для субспоживачів, Оператор системи розподілу додатково звернувся до НКРЕКП та отримав відповідне роз`яснення до вказаної вище Постанови (лист НКРЕКП №15538/17.2.1/7-21 від 31.12.2021) яким визначено: - "у випадку наявності у основного споживача, який відноситься до 1 класу напруги, приєднаних до його мереж субспоживачів, що отримують електричну енергію на межі балансової належності між основним споживачем та субспоживачем зі ступенем напруги нижче 27,5 кВ, такі субспоживачів відносяться до 2 класу напруги".

7.7. Розпорядженням Регулятора №191-р "Про усунення порушень" від 18.07.2023 (далі - Розпорядження) Товариство зобов`язано у строк до 01.10.2023 привести у відповідність договірні відносини та внести зміни до договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії у паперовому вигляді, підписані уповноваженими особами обох боків, що укладений з Фабрикою в частині визначення класу напруги у відповідності до вимог положень пункту 8.1 глави 8 "Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії".

7.8. На адресу відповідача 04.08.2023 направлено для погодження та підписання два примірники Додаткової угоди №1 (з Додатками №3 та №2) до Договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії. Зазначені вище документи були направленні поштовим зв`язком разом із супровідним листом за вихідним №16598/830 від 28.07.2023.

7.9. Відповідач, в свою чергу, відмовився від підписання такого проекту.

7.10. Під час розгляду цієї справи 30.10.2023 від позивача надійшла заява про зміну предмета позову. Заява мотивована тим, що в процесі підготовки позовної заяви було допущено описку в нумерації угоди, правильно потрібно було зазначити №1-К, оскільки, сторонами 03.07.2023 вже укладено додаткову угоду №1 до Договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії №12-2 від 28.12.2018 щодо зміни реквізитів оператора системи розподілу. Також при підготовці позовної заяви було допущено описку в таблиці додатку № 2, а саме в пункті 2.1 рівень напруги точок комерційного обліку груп електроустановок площадки комерційного обліку, приєднаних на відповідному рівні напруги до електричних мереж. Відмітку необхідно було зробити у графі з назвою "6". Тому є необхідність у уточненні позовних вимог та зміні предмету позову. Цю заяву позивача (вх. № г.с. 01-44/3575/23 від 30.10.2023) про зміну предмету позову судом першої інстанції прийнято до розгляду, подальший розгляд справи здійснювався з урахуванням вказаної заяви.

7.11. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.01.2022 визнано протиправним та нечинним підпункт 3 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.08.2021 №1430 "Про внесення змін до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії" та постанову №1431 "Про визнання такою, що втратила чинність, та постанову Національної комісії регулювання електроенергетики України від 13.08.1998 №1052", то постанова №1052 від 13.08.1998 зі змінами та доповненнями є чинною.

7.12. Згідно з пунктом 3 постанови НКРЕКП № 1052 від 13.08.1998 споживачі електричної енергії: розподіляються на два класи наступним чином:

До 1 класу відносяться споживачі, які:

1) отримують електричну енергію від мереж оператора системи розподілу на електроустановки споживача на межі балансової належності із ступенем напруги 27,5 кВ та вище;

2) приєднані до шин електростанцій (за винятком суб`єктів господарювання, що виробляють електричну енергію з альтернативних джерел, а саме з енергії сонячного випромінювання, біогазу, біомаси, енергії вітру та мікро-, міні- та малим: гідроелектростанціями);

3) є промисловими підприємствами із середньомісячним обсягом споживання електричної енергії 150 млн. кВт.год. та більше на технологічні потреби виробництва незалежно від ступенів напруги на межі балансової належності.

До 2 класу відносяться споживачі, які отримують електричну енергію на меж балансової належності із ступенем напруги нижче 27,5 кВ, крім випадки передбачених підпунктом 3.1 цього Порядку.

Якщо споживач отримує електричну енергію за різними класами відповідно до пункту 3 цього Порядку, йому встановлюються різні класи окремо за кожною межі балансової належності.

7.13. Постановою НКРЕКП від 09.12.2023 № 2321 "Про внесення змін до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії" внесено зміни до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 05.10.2018 №1175, а саме доповнено новим Додатком 31, в якому визначено класи напруги споживачів.

7.14. Саме виходячи з вищенаведеного, позивач просив суд розглядати справу в межах норм постанови НКРЕЕКП від 25.08.2021 №1175 (зі змінами) та постанови НКРЕКП № 1052 від 13.08.1998 Про порядок визначення класів напруги, яка чинна на даний час.

8. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

8.1. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.07.2024 для розгляду касаційної скарги Товариства на рішення Господарського суду Житомирської області від 22.04.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2024 у справі № 906/1256/23 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючої, Бенедисюка І.М., Ємця А.А.

8.2. Ухвалою Верховного Суду від 22.07.2024 відкрито касаційне провадження у справі №906/1256/23 за вказаною касаційною скаргою на підставі пунктів 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

8.3. Відповідно до протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 29.07.2024 для розгляду касаційної скарги Товариства на додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.07.2024 у справі №906/1256/23 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Малашенкова Т.М., судді Бенедисюк І.М., Ємець А.А.

8.4. Ухвалою Верховного Суду від 31.07.2024 відкрито касаційне провадження у справі №906/1256/23 за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України. Ухвалено вказану касаційну скаргу розглядати спільно з касаційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду Житомирської області від 22.04.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2024 у справі №906/1256/23.

8.5. Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 19.08.2024 №32.2-01/1851 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи у зв`язку з відпусткою судді Ємця А.А.

8.6. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.08.2024 для розгляду справи №906/1256/23 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т. М. (головуюча), Бенедисюка І.М., Булгакової І.В.

8.7. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

8.8. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

9. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

9.1. Предметом касаційного перегляду є рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог, та постанова апеляційного господарського суду, прийнята за результатами перегляду рішення суду першої інстанції, якою змінено рішення та викладено мотивувальну частину рішення в редакції вказаної постанови, а в решті рішення залишено без змін.

9.2. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційних скарг, які наведені скаржниками і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

9.3. Верховний Суд на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, у межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і зазначає таке.

9.4. Так, обґрунтовуючи свої вимоги, Товариство у касаційній скарзі, зокрема, з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України зазначає про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2024 у справі №911/1359/22.

9.5. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

9.6. При цьому, колегія суддів зазначає, що саме скаржники у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначає підставу, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстави для касаційного оскарження, передбаченої, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначає сам скаржник), покладається на скаржника.

9.7. Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

9.8. Верховний Суд звертається до постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.

9.9. Отже, правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду, який обов`язковий для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.

9.10. Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

9.11. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

9.12. Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.

9.13. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

9.14. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

9.15. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

9.16. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

9.17. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

9.18. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

9.19. Надаючи оцінку наведеним доводам скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій правового висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2024 у справі №911/1359/22, Верховний Суд виходить з такого.

9.20. Предметом позову у справі №911/1359/22, на яку посилається скаржник, було стягнення суми основного боргу, а також пені, 3 % річних та інфляційних втрат за неналежне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу електричної енергії в частині повернення коштів за електричну енергію, що оплачена.

9.20.1. Водночас Суд звертає увагу, що в рамках справи №911/1359/22 судами досліджувалось питання застосування підпункту 16 пункту 1 постанови НКРЕКП від 25.02.2022 №332 "Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану".

9.20.2. За результатами розгляду справи Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.04.2024 зробив такі висновки:

"8.13.9. Об`єднана палата констатує, що Постанова №332 від 25.02.2022 (у редакції від 26.04.2022) прийнята НКРЕКП (Регулятором) в межах своїх повноважень, а тому її положення, у тому числі, підпункт 16 пункту 1, відповідно до якого на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", між учасниками ринку електричної енергії, є обов`язковими до виконання всіма учасниками ринку та мають застосовуватись останніми у своїй господарській діяльності".

"8.13.32. Згідно з підпунктом 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 26.04.2022 № 413) на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування надати такі настанови - зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії.

8.13.33. Отже, з урахування дії на території України воєнного стану, для учасників ринку електричної енергії, якими укладено типові договори відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» та постанов НКРЕКП, пункт 5 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 27.02.2022 № 333) - це бажана з точки зору держави модель поведінки, яка має обов`язковий характер для учасників ринку електричної енергії.

8.13.34. Підпункт 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 26.04.2022 № 413) - це імперативна норма, якою держава вказала учасниками ринку електричної енергії, що на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії».

8.13.35. Отже, Об`єднана палата доходить висновку про те, що рішення Регулятора щодо порядку застосування норм про відповідальність учасників на ринку електроенергії не суперечать нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України про відповідальність у договірних відносинах з огляду на те, що Регулятор в силу Закону наділений повноваженнями унормовувати договірні відносини суб`єктів господарювання, що проводять свою діяльність у сфері енергетики, у тому числі в частині відповідальності за невиконання (неналежне виконання) договірних зобов`язань на ринку електричної енергії.

8.13.36. При цьому Об`єднана палата наголошує на тому, що такі рішення Регулятора не скасовують встановлену нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України відповідальність за порушення договірних зобов`язань для учасників ринку електроенергії, та не встановлюють мораторію для застосування цієї відповідальності, позаяк Регулятор, який наділений повноваженнями нормативного регулювання договірних відносин на ринку електроенергії, з метою забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії, під час особливого періоду, в межах наданих йому Законом повноважень тимчасово зупинив нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії".

"8.13.41. Отже, суди попередніх інстанцій застосували приписи Постанови №332 як ті, що мають обов`язковий характер для учасників ринку електричної енергії.

8.13.42. Об`єднана палата погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, виходячи з вищенаведених висновків про обов`язковість застосування учасниками ринку електроенергії у цьому аспекті саме норм постанов НКРЕКП, відповідно до яких на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" між учасниками ринку електричної енергії.

8.13.43. Об`єднана палата також виходить з того, що Регулятор визначив модель поведінки як зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" між учасниками ринку електричної енергії, та вказав чітко визначений період, а саме на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування, а не скасував нарахування та стягнення штрафних санкцій або увільнив від їх нарахування або стягнення".

9.21. У справі №906/1256/23, що переглядається, предметом позову є визнання укладеною Додаткової угоди № 1-К до Договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії. Позивач посилається на необхідність приведення у відповідність договірних правовідносин між сторонами у сфері надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії до вимог постанови НКРЕЕКП від 25.08.2021 №1175 та просить справу розглядати в межах норм цієї постанови (зі змінами), а також постанови НКРЕКП № 1052 від 13.08.1998 "Про порядок визначення класів напруги", яка чинна на даний час.

9.21.1. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не дотримано порядку направлення пропозиції для укладення Додаткової угоди № 1-К в редакції заяви про зміну предмета позову (вх. № 01-44/3575/23 від 30.10.2023), а саме: матеріали справи не містять доказів направлення Додаткової угоди № 1-К відповідачу в якості пропозиції укласти договір (оферти), як того вимагають приписи ЦК України. Тобто, позивачем не дотримано порядок укладення Додаткової угоди. Крім того, місцевий господарський суд зауважив, що позивачем не наведено достатніх доводів, що згадана вище додаткова угода є правочином, обов`язковість укладення якого передбачена чинним законодавством.

9.21.2. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, однак частково не погодився з висновками суду, викладеними в мотивувальній частині рішення щодо недотримання позивачем порядку направлення пропозиції для укладення Додаткової угоди № 1-К та змінив мотивувальну частину оскаржуваного рішення шляхом викладення її в редакції постанови апеляційного суду.

9.21.3. Колегія суддів апеляційної інстанції погодилася з висновком суду першої інстанції, що запропонована позивачем додаткова угода не є правочином, обов`язковість укладення якого передбачена чинним законодавством.

9.22. Верховний Суд, оцінюючи і досліджуючи положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, як підставу касаційного оскарження судових рішень, виходить з того, що при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на встановлені судами обставини справи. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних нормативно-правових актів.

9.23. Проаналізувавши зміст вказаної вище постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, на яку посилається скаржник, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, Верховний Суд дійшов висновку про неподібність цієї справи за наведеними істотними правовими ознаками зі справою, що розглядається, окресленими у цій постанові, зокрема: предмет, підстави позову та питання, які досліджувались судами, і тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цій справі не може бути аналогічним, а вказане для порівняння судове рішення Верховного Суду - релевантним до обставин цієї справи.

9.24. Колегія суддів Верховного Суду відхиляє посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 19.04.2024 у справі №911/1359/22, оскільки означена справа та справа, що переглядається є неподібними з точки зору спірних правовідносин ні за предметом розгляду, ні за підставами позову, ні за нормативно-правовим регулюванням, характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників, а також за іншої, ніж у цій справі фактично-доказової бази і доводів сторін та за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, і за іншими поданими сторонами та оцінених судами доказами, залежно від яких (обставин і доказів) й прийняті судові рішення.

9.25. Отже, касаційна інстанція встановила, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постанові Верховного Суду від 19.04.2024 у справі №911/1359/22, на яку посилається Товариство у своїй касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі №906/1256/23.

9.26. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

9.27. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №910/7310/23 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, за касаційною скаргою Товариства.

9.28. Щодо доводів касаційної скарги із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.

9.29. Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

9.30. Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

9.31. У касаційній скарзі скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме:

9.32. Верховний Суд зауважує, що положення пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

9.33. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

9.34. Верховний Суд у контексті цього доводу касаційної скарги, виходить з того, що правовідносини сторін спору виникли у сфері роздрібного ринку електричної енергії, у яких позивач є оператором системи розподілу, а відповідач - субспоживачем електричної енергії (споживач, електроустановки якого приєднані до технологічних електричних мереж основного споживача).

9.35. Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище визначаються Законом України "Про ринок електричної енергії" та Правилами роздрібного ринку електричної енергії (далі - ПРРЕЕ), які затверджені постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №312.

9.36. Згідно з частиною п`ятою статті 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" правила роздрібного ринку передбачають, зокрема, загальні умови постачання електричної енергії споживачам, систему договірних відносин між учасниками роздрібного ринку, права та обов`язки учасників ринку, процедуру заміни споживачем постачальника електричної енергії, умови та порядок припинення та відновлення постачання електричної енергії споживачу, процедуру розгляду скарг споживачів, особливості постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги, постачальником "останньої надії". Учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах (частина перша статті 4 цього Закону).

9.37. Оператор системи розподілу надає послуги з розподілу електричної енергії на підставі договорів про надання послуг з розподілу. Договори про надання послуг з розподілу є публічними договорами приєднання та укладаються на основі типових договорів, форма яких затверджується Регулятором (частина четверта статті 46 Закону України "Про ринок електричної енергії").

9.38. Статтею 633 ЦК України закріплено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

9.39. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

9.40. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.

Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг).

9.41. Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов`язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.

9.42. Верховний Суд виходить з того, актом цивільного законодавства, у контексті предмету та підстав позову, є постанова НКРЕКП "Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії" від 14.03.18 №312, якою встановлені правила щодо приєднання до публічного договору споживачів, постанова НКРЕКП від 05.10.2018 № 1175, яка доповнена постановою НКРЕКП від 09.12.2023 № 2321 "Про внесення змін до Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії" та постанова НКРЕКП від 13.08.1998 №1052.

9.43. Відповідно до частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

9.44. Додатком 3 до ПРРЕЕ є Типовий договір споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, пунктами 1.1 та 1.2 якого визначено, що цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови розподілу (передачі) електричної енергії споживачам, як послуги Оператора системи та укладається сторонами, з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 ЦК України, шляхом приєднання споживача до умов цього договору згідно із заявою - приєднання. Умови Договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 №312 та є однаковими для всіх споживачів.

9.45. Відповідно до пункту 2.1.2 глави 2.1 розділу ІІ ПРРЕЕ оператор системи зобов`язаний укласти договори про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії з усіма споживачами, електроустановки яких приєднані до електричних мереж на території діяльності відповідного оператора системи. Не допускається розподіл (передача) електричної енергії до точки розподілу електроустановки споживача за відсутності діючого договору про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії з таким споживачем, крім випадку здійснення розподілу (передачі) електричної енергії оператором системи до власних електроустановок.

9.46. Згідно з пунктом 2.1.12 ПРРЕЕ невід`ємними частинами договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії є: 1) паспорти точок розподілу, акт (акти) про розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін; 2) заява-приєднання у разі її надання споживачем; 3) інші додатки, оформлені сторонами за взаємною згодою.

9.47. Згідно із частиною третьою статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

9.48. Частиною шостою цієї статті встановлено, що суб`єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв`язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб`єкти зобов`язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов`язкові умови таких договорів.

9.49. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частина сьома статті 179 ГК України).

9.50. Особливості укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів передбачені статтею 184 ГК України, частиною третьою якої визначено, що укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

9.51. Ініціатором укладення договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії у разі зміни споживача, форми власності чи власника електроустановки є споживач. Споживачі укладають договір споживача про розподіл (передачу) електричної енергії шляхом приєднання до публічного договору за наявності чинного паспорта точки розподілу. У разі надання послуги з приєднання до електричних мереж ініціатором укладення договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії є оператор системи (2.1.3 ПРРЕЕ).

9.52. Верховний Суд наголошує, що договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови розподілу електричної енергії споживачам, як послуги оператора системи та укладається сторонами, з урахуванням, зокрема, статей 633, 634 ЦК України, шляхом приєднання споживача до умов цього договору згідно із заявою-приєднання. Умови такого договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та ПРРЕЕ, та є однаковими для всіх споживачів.

9.53. Відповідно до статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.

9.54. Ознаки публічного договору: наявність зобов`язання сторони договору - особи, що діє у сфері публічного договору; особа, яка діє у сфері публічного договору здійснює продаж товарів, виконання робіт або надання послуг широкому загалу споживачів, тобто будь-кому, хто до неї звернеться. Ця ознака публічного договору, що знаходить вираз у можливості для будь-якого споживача скористатись послугами (товаром), який пропонується згідно із умовами публічного договору; публічний договорі повинен встановлювати однакові умови для всіх споживачів, а пільги надаються лише по оплаті за послуги чи товари в установленому законом порядку.

9.55. Умови публічного договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, який укладається на підставі типового договору, є однаковими для всіх споживачів, втім додатки до договору, є індивідуальними і не стосуються широкого загалу осіб, визначають конкретні умови та є невід`ємною частиною договору, якщо такий додаток оформлений сторонами за взаємною згодою, що виключає можливість визнання укладеним типового договору без наявності та погодження додатків до договору.

9.56. Пунктом 1.2.15 ПРРЕЕ передбачено, що укладення, внесення змін, продовження дії чи розірвання будь-якого із договорів, передбаченого цими Правилами (тобто і договору про надання послуг з розподілу електричної енергії), здійснюється відповідно до вимог законодавства та цих Правил.

9.57. Верховний Суд виходить з того, що поняття "межа балансової належності", а саме, точка розділу елементів електричної мережі між власниками електроустановок за ознаками права власності або користування, чітко та однозначно сформульоване у ПРРЕЕ, не викликає його неоднозначного розуміння, та відповідно, підлягає встановленню з урахуванням обставин кожної конкретної справи на підставі оцінки поданих сторонами доказів.

9.58. У свою чергу, у Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 05.10.2018 №1175 визначено, що клас напруги встановлюється споживачу окремо за кожною межею балансової належності. Відповідно обставини встановлення класу напруги споживачу з урахуванням межі балансової належності підлягають встановленню з урахуванням обставин кожної конкретної справи на підставі оцінки поданих сторонами доказів. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20.06.2024 у справі №906/835/23.

9.59. Верховний Суд зазначає, що згідно з частинами першою та третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

9.60. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

9.61. При цьому відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

9.62. Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

9.63. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

9.64. Колегія суддів звертає увагу, що із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

9.65. Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

9.66. Іншими словами тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

9.67. Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

9.68. Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

9.69. Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Схожий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 04.03.2021 у справі № 908/1879/17.

9.70. Як вже зазначалось вище, судами встановлено, що відповідно до умов укладеного договору Товариству встановлено споживачу 1-ий клас напруги та рівень напруги. Товариство має живлення від мереж основного споживача - ПрАТ "Вайдман-МПФ", а відтак, є субспоживачем та отримує електроенергію на межі балансової належності із номінальною напругою нижче 27,5 кВ.

9.71. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій при вирішенні цього спору, дослідили та оцінили за правилами статті 86 ГПК України зібрані у справі докази у їх сукупності, застосувавши статті 76-79 ГПК України, та з урахуванням встановлених конкретних обставин справи дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

9.72. Верховний Суд підкреслює, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі №908/1795/19).

9.73. Загальними вимогами процесуального законодавства, передбаченими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236-238 ГПК України, визначено обов`язковість всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження судом під час вирішення спору доказів, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову.

9.74. З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

9.75. Колегія суддів вважає, що місцевий та апеляційний господарські суди оцінили подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку у їх сукупності. Суди попередніх інстанцій дали оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності, що відповідає приписам статей 73-80, 86 ГПК України.

9.76. Верховний Суд виходить з того, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно).

9.77. За результатами касаційного перегляду Судом не встановлено неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.

9.78. Скаржник у касаційній скарзі лише висловлює свою позицію щодо правовідносин, що склалися між учасниками спору, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Касаційна скарга в цій частині за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою встановлених обставин справи, до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим з огляду на визначені в статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

9.79. Враховуючи викладене вище, підстава касаційного оскарження - пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, наведена скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримала свого підтвердження, що виключає можливість скасування судових рішень.

9.80. З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги в цій частині відхиляються Верховним Судом.

9.81. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України за касаційною скаргою Товариства, Верховний Суд зазначає таке.

9.82. У касаційній скарзі скаржник вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10.01.2024 у справі №910/8823/22 про те, що для визначення другого класу напруги необхідно наявність межи балансової належності у споживача з оператором системи безпосередньо та у постанові Верховного Суду від 21.02.2024 у справі №906/172/23, в якій зазначено таке: "Враховуючи, що між позивачем та відповідачем безпосередньо відсутня межа балансової належності, а в укладеному між відповідачем та позивачем договорі № 15-007 встановлено напругу приєднання на об`єктах позивача 35 кВт, що відповідає першому класу напруги, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про неправомірність дій відповідача з нарахування позивачу тарифу за послуги з розподілу електроенергії за другим класом напруги" та застосованих судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, оскільки, на думку скаржника, такі твердження суперечать значенню "межа балансової належності", яка визначена у пункті 1.1.2 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 312 від 14.03.2018.

9.83. В силу приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

9.84. Отже, відповідно до положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.

9.85. Колегія суддів зазначає, що судами у справі №910/8823/22, в якій вирішувався спір щодо правомірності дій відповідача зі зміни позивачу тарифу за послуги з розподілу електроенергії за класом напруги, встановлено таке:

(1) за умовами договорів №12-2 та №13/05/2020 відсутня межа балансової належності у позивача з відповідачем (оператором системи) безпосередньо, а відповідач здійснює розподіл електричної енергії позивачу через мережі основного споживача з першим класом напруги;

(2) у договорі № 12-2 сторонами визначено, що ступінь напруги приєднання на об`єктах позивача (фідери №№ 45, 46, 61) становить 110 кВт.

9.85.1. Верховний Суд у постанові від 10.01.2024, враховуючи, що між позивачем та відповідачем безпосередньо відсутня межа балансової належності, а в укладеному відповідачем та позивачем договорі №12-2 встановлено напругу приєднання на об`єктах позивача 110 кВт, що відповідає першому класу напруги, погодився з висновками судів попередніх інстанцій про неправомірність дій відповідача з нарахування позивачу тарифу за послуги з розподілу електроенергії за другим класом напруги.

9.86. Також у постанові від 21.02.2024 у справі №906/172/23 за позовом Приватного акціонерного товариства "Товкачівський гірничо-збагачувальний комбінат" до Товариства, в якій вирішувався спір щодо правомірності дій відповідача зі зміни позивачу тарифу за послуги з розподілу електроенергії за класом напруги, суд касаційної інстанції, залишаючи в силі судові рішення попередніх інстанцій про задоволення позову, погодився з висновками судів попередніх інстанцій про неправомірність дій відповідача з нарахування позивачу тарифу за послуги з розподілу енергії за ІІ (другим) класом напруги, з урахуванням того, що між сторонами спору безпосередньо відсутня межа балансової належності, а в укладених договорах встановлено напругу приєднання на об`єктах позивача 35 кВт, що відповідає І (першому) класу напруги.

9.87. Як установлено судами попередніх інстанцій, правовідносини безпосередньо між позивачем та відповідачем урегульовані укладеним ними публічним договором приєднання №12-2 на надання послуг з розподілу (передачі) електроенергії, умови якого розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 та є однаковими для всіх споживачів.

9.87.1. На момент укладення вказаного договору №12-2 діяв Порядок визначення класів споживачів, затверджений постановою НКРЕКП від 13.08.1998 № 1052 (в редакції постанови НКРЕКП від 06.09.2019 № 1825), згідно з пунктом 3 якого споживачі електричної енергії розподіляються на два класи; критерієм розмежування класів споживачів є ступінь напруги на межі балансової належності між мережею оператора системи розподілу та споживачем: 27,5 кВт та вище - перший клас споживачів, нижче 27,5 кВт - другий клас споживачів.

9.87.2. Відповідно до умов вказаного договору Фабриці встановлено споживачу 1-ий клас напруги та рівень напруги. Фабрика є субспоживачем та отримує електроенергію на межі балансової належності із номінальною напругою нижче 27,5 кВ, оскільки має живлення від мереж основного споживача - ПрАТ "Вайдман-МПФ".

9.87.3. У листі НКРЕКП №15538/17.2.1/7-21 від 31.12.2021 зазначено, що у випадку наявності у основного споживача, який відноситься до 1 класу напруги, приєднаних до його мереж субспоживачів, що отримують електричну енергію на межі балансової належності між основним споживачем та субспоживачем зі ступенем напруги нижче 27,5 кВ, такі субспоживачів відносяться до 2 класу напруги.

9.87.4. Прийнятим 18.07.2023 НКРЕКП Розпорядження №191-р "Про усунення порушень Товариство зобов`язано у строк до 01.10.2023 привести у відповідність договірні відносини та внести зміни до договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії у паперовому вигляді, підписані уповноваженими особами обох сторін, що укладений з Фабрикою в частині визначення класу напруги у відповідності до вимог положень пункту 8.1 глави 8 "Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії".

9.87.5. У зв`язку з чим, 04.08.2023 позивачем на адресу відповідача направлено для погодження та підписання два примірники Додаткової угоди №1 (з Додатками №3 та №2) до Договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії. Водночас, відповідач відмовився від підписання такого проекту.

9.88. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не дотримано порядку укладення Додаткової угоди № 1-К в редакції заяви про зміну предмета позову (вх. № 01-44/3575/23 від 30.10.2023) та не наведено достатніх доводів, що ця додаткова угода є правочином, обов`язковість укладення якого передбачена чинним законодавством.

9.89. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, однак частково не погодився з висновками суду, викладеними в мотивувальній частині рішення щодо недотримання позивачем порядку направлення пропозиції для укладення Додаткової угоди № 1-К та змінив мотивувальну частину оскаржуваного рішення шляхом викладення її в редакції своєї постанови.

9.89.1. Колегія суддів апеляційного суду погодилася з висновком суду першої інстанції, що запропонована позивачем додаткова угода не є правочином, обов`язковість укладення якого передбачена чинним законодавством.

8.89.2. Суд апеляційної інстанції виходив з такого.

(1) Додаткова угода, що направлялася відповідачу нумерувалася як №1, а позивач просить визнати укладеною Додаткову угоду №1-К, але зміст їх тотожний Додатковій угоді про внесення змін до договору у редакції, яку отримав відповідач, та яка за змістом відповідає заяві від 30.10.2023 про зміну предмета позову. Водночас, саме Додаткова угода №1-К (враховуючи заяву про зміну предмету позову) була отримана відповідачем та відхилена і не погоджена, що і стало підставою для звернення позивача за захистом своїх прав до господарського суду. Отже, висновок місцевого господарського суду про те, що позивачем не дотримано порядку укладення Додаткової угоди є проявом надмірного формалізму та не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, беручи до уваги встановлені вище обставини.

(2) Судами у справі №910/8823/22 (за позовом Фабрики до Товариства про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії) встановлені обставини щодо безпосередньої відсутності між позивачем та відповідачем межі балансової належності, встановлення у Договорі №12-2 напруги приєднання на об`єктах позивача 110 кВт, що відповідає першому класу напруги. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що встановлені у справі №910/8823/22 обставини мають преюдиційний характер у справі №906/1256/23.

(3) Матеріали справи містять Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін, який укладений основним споживачем ПрАТ "Вайдманн-МПФ", користувачем АТ "Житомиробленерго", споживач ТОВ "Малинська фабрика спеціального паперу". Цим актом сторони установили, що межа балансової належності між користувачам і основним споживачем встановлюється на зажимах портальних витяжних гірлянд ВРУ 110 п/ст "Ірша" ПЛ-110 "Вокзальна", ПЛ - 110 "Головки", ПЛ - 100 "Малин"; основним споживачем і споживачем встановлюється на вихідних контактах трансформаторів струму комірок №45, 46, 61 розподільчого пристрою ЗРУ 6 кВ підстанції "Ірша" основного споживача. Матеріали справи не місять доказів, що сторонами вносились зміни до вказаного Акта.

(4) Договором споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії № 12-2 не передбачено право односторонньої зміни його умов.

(5) Самостійне зменшення позивачем дозволеної потужності субпоживача ТОВ "Малинська фабрика спеціального паперу" суперечить пунктам 2, 4 постанови НКРЕКП від 14.03.2018 №312, згідно з якими приєднання до договору споживача про розподіл, який є публічним договором приєднання, повинно відбуватися на умовах чинних договорів про постачання електричної енергії.

9.90. Проаналізувавши зміст вказаних вище постанов Верховного Суду, на які посилається скаржник, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, Верховний Суд дійшов висновку про неподібність цих справи за наведеними істотними правовими ознаками зі справою, що розглядається, з огляду на предмет та підстави позову.

9.91. Як убачається зі змісту оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції не застосовував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10.01.2024 у справі №910/8823/22 та від 21.02.2024 у справі №906/172/23.

9.92. Водночас, суд апеляційної інстанції визнав, що обставини, встановлені у справі №910/8823/22 щодо безпосередньої відсутності між позивачем та відповідачем межі балансової належності, встановлення у Договорі №12-2 напруги приєднання на об`єктах позивача 110 кВт, що відповідає першому класу напруги, мають преюдиційний характер у справі №906/1256/23.

9.93. У вирішенні порушених скаржником у касаційній скарзі питань Верховний Суд зазначає, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.

9.94. У цьому аспекті Суд зауважує, що відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).

9.95. Крім того, Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

9.96. Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі№ 823/2042/16, який є сталим і послідовним щодо причин для відступу.

9.97. Також, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

9.98. Проте, звертаючись з касаційною скаргою на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у вказаних ним постановах Верховного Суду, не навів змістовного обґрунтування мотивів і причин такого відступлення, а також не навів вагомих та достатніх аргументів, які б свідчили про помилковість такого висновку. Касаційна скарга не містить фундаментальних обґрунтувань щодо підстави необхідності і причин для відступу від правової позиції, яка міститься у постанові від 23.12.2021 у справі № 910/2320/20.

9.99. Слід зазначити, що за своїм змістом посилання скаржника на приписи пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України є загальними, абстрактними, містять ознаки формального характеру та незгоду з висновками судів попередніх інстанцій, які були зазначені в оскаржуваних у даній справі судових рішеннях.

9.100. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

9.101. Щодо доводів касаційної скарги Товариства на додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.07.2024 Верховний Суд зазначає таке.

9.102. Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

9.103. Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

9.104. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

9.105. Відповідно до статті 131 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

9.106. Стаття 16 ГПК України вказує, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

9.107. За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

9.108. Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

9.109. У частинах першій, другій статті 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

9.110. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

9.111. Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

9.112. Згідно з частинами третьою-п`ятою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

9.113. За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

9.114. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (див. постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18).

9.115. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).

9.116. У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України щодо співмірності господарському суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони.

9.117. У розумінні положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

9.118. Верховний Суд зазначає, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Разом із тим у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

9.119. Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

9.120. При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

9.121. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 ГПК України.

9.122. Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

9.123. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 126 ГПК України).

9.124. Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

9.125. У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

9.126. Такі висновки, викладені, зокрема, в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, постанові Великої Палати Верховного суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

9.127. Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

9.128. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

9.129. Такий висновок міститься в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, і на які посилається скаржник.

9.130. Як установлено судом апеляційної інстанції, у відзиві на апеляційну скаргу Фабрика просила стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн.

9.131. В оскаржуваній додатковій постанові зазначено, що на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу Фабрика до заяви про ухвалення додаткового судового рішення надала:

- Акт наданих послуг №06/2024 до Договору про надання правничої допомоги від 02.01.2024 №02-24;

- Звіт (детальний опис) наданих послуг професійної (правової) допомоги у справі №906/1256/23 у Північно-західному апеляційному господарському суді.

9.132. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що матеріали справи містять Договір №02-24 про надання правничої допомоги від 02.01.2024 (далі - Договір), завдання-доручення від 10.06.2024, ордер на надання правничої (правової) допомоги АА №1455525, виданий Фабрикою адвокату Саленку В.Ю. на представлення інтересів Фабрики у Північно-західному апеляційному господарському суді.

9.133. Згідно з пунктом 1 Договору Фабрика уповноважує, а Бюро (Адвокатське бюро Саленка Володимира Юрійовича) приймає на себе обов`язки щодо захисту прав і законних інтересів Клієнта у будь-якому статусі та надання йому правничої допомоги у будь-якій справі.

9.134. Відповідно до Додатку до Договору АО та Фабрика уклали цей Додаток про таке:

1. Бюро зобов`язується надати клієнту юридичні послуги наступного характеру згідно з Договором:

1.1 Представництво інтересів Клієнта у Північно-західному апеляційному господарському суді під час розгляду справи №906/1256/23, в якій Клієнт є стороною, а саме: безпосередня участь адвоката у судових засіданнях (у режимі відеоконференції), аналіз апеляційної скарги, підготовка відзиву на апеляційну скаргу та інших необхідних документів тощо (без обмеження повноважень).

9.135. Згідно з Актом наданих послуг №06/2024 від 26.06.2024 до Договору АО надало Клієнту правову допомогу наступного характеру: аналіз апеляційної скарги та судової практики, підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу та інших необхідних документів у справі №906/1256/23 після узгодження правової позиції з Клієнтом, безпосереднє представництво інтересів Клієнта в Північно-західному апеляційному господарському суді під час розгляду справи № 906/1256/23 в якій Клієнт є стороною (у режимі відеоконференції).

9.136. Сума до сплати згідно з цим актом №06/2024 за Договором та завданнмя-доручення від 10.06.2024 - 5 000 грн, без ПДВ.

9.137. Згідно зі Звітом (детальним описом) наданих послуг професійної (правової) допомоги у справі №906/1256/23 у Північно-західному апеляційному господарському суді від 26.06.2024:

- адвокат Саленко В.Ю. у період з 11.06.2024 по 14.06.2024 надав такі послуги: ознайомлення з апеляційною скаргою, аналіз нормативного регулювання та актуальної судової практики; підготовка та узгодження правової позиції з Фабрикою; підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу, вчинення інших необхідних дій (зокрема, подання заяви про участь в режимі відеоконференції). Витрачений час 5 год;

- адвокат Саленко В.Ю. 26.06.2024 надав послуги: представництво інтересів Фабрики. Витрачений час 55 хв (з урахуванням часу на очікування судового засідання та участі у судовому засіданні).

9.138. Колегія суддів апеляційного суду встановила, що послуги, які зазначені в Акті наданих послуг №06/2024 від 26.06.2024 до Договору пов`язані з розглядом справи №906/1256/23, а сума витрат на професійну (правничу) допомогу, понесених заявником у суді апеляційної інстанції, підтверджена належними та допустимими доказами.

9.139. Колегія суддів відхилила доводи, викладені Товариством у запереченнях на заяву про ухвалення додаткового рішення, з огляду на їх не підтвердження.

9.140. Враховуючи фактичний обсяг наданих адвокатом Саленком В.Ю. в суді апеляційної інстанції послуг, зважаючи на складність справи, кількість підготовлених процесуальних документів і кількість судових засідань, тривалість розгляду справи судом апеляційної інстанції, беручи до уваги принципи диспозитивності та змагальності господарського судочинства, критерії реальності, співмірності та розумності судових витрат, з урахуванням вимог статей 123, 126, 129 ГПК України, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви Фабрики та стягнення з позивача на користь відповідача 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції,

9.141. Отже, зі змісту оскаржуваної додаткової постанови убачається, що судом апеляційної інстанції здійснена оцінка доказів у справі з дотриманням статей 2, 86, 123, 126, 129, 210 ГПК України.

9.142. Верховний Суд виходить з того, що за пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

9.143. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 вказаного вище Закону).

9.144. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

9.145. У постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 Верховний Суд вказав про те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

9.146. Критерії реальності та розумності застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

9.147. Тобто нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (пункти 33- 34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

9.148. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

9.149. До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123 - 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

9.150. Верховний Суд у постанові від 30.03.2021 у справі № 906/432/19 відмітив, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

9.151. Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

9.152. Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

9.153. При цьому згідно з статтею 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 ГПК України.

9.154. Як убачається зі змісту оскаржуваної додаткової постанови, надаючи оцінку наведеному заявником розрахунку витрат на правову допомогу, з урахуванням наданих ним доказів на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації та фактичного обсягу наданих послуг правничої допомоги у суді апеляційної інстанції, а також беручи до уваги принципи диспозитивності та змагальності господарського судочинства, критерії реальності, співмірності та розумності судових витрат, що узгоджується з процесуальними нормами права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що обґрунтованою суму витрат на правничу допомогу є саме 5 000 грн.

9.155. Доводи касаційної скарги зазначених висновків апеляційного господарського суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів у цій частині.

9.156. Верховний Суд вважає необхідним також зазначити, що право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 ГПК України, кореспондується з її обов`язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19.07.2021 у справі № 910/1680/19.

9.157. При цьому, процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29.09.2022 у справі №910/3055/20, 27.01.2022 у справі №921/221/21, від 31.05.2022 у справі №917/304/21.

9.158. Як вбачається зі змісту додаткової постанови, суд апеляційної інстанції зазначив, що у відзиві на апеляційну скаргу Фабрика просила стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн. Перевіркою вказаного доводу скаржника Верховним Судом встановлено, що у відзиві на апеляційну скаргу, відповідач зазначив, що не тільки понесе такі витрати, а й надав відповідні документи, окрім акта, який буде пісдписано після розгляду справи судом апеляційної інстанції.

9.159. Таким чином, доводи касаційної про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статей 124, 129 ГПК України під час прийняття додаткової постанови відхиляються Судом.

9.160. Верховний Суд при касаційному перегляді оскаржуваної додаткової постанови не виявив у діях суду апеляційної інстанції порушень приписів статей 126, 129 ГПК України, неправильного застосування норм процесуального права, які б призвели до ухвалення судом незаконного рішення, а додатково перевіряти докази з огляду на статтю 300 ГПК України Верховний Суд не має права. Порушень судом апеляційної інстанції статей 86 та 210 ГПК України Судом також не встановлено, а доводи скаржника фактично зводяться до заперечень наданої судом оцінки доказам, тобто процесуальних дій суду під час ухвалення оскаржуваного судового рішення.

9.161. У касаційній скарзі Товариство посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України та на те, що суди попередніх судових інстанцій не врахували висновки Верховного Суду викладені у низках постанов Верховного Суду щодо застосування статей 126, 129 ГПК України (див. пункти 5.1. цієї постанови).

9.162. Колегія суддів не вбачає підстав вважати, що висновки, на які посилається скаржник у касаційній скарзі не були враховані судом апеляційної інстанції, а застосування судом приписів статей 126, 129 ГПК України не суперечить жодному з вказаних скаржником висновків Верховного Суду. У відповідних постановах питання можливості розподілу витрат на професійну правничу допомогу залежало від обґрунтованості і співмірності відповідних витрат, обсягу наданих до суду доказів на підтвердження здійснення таких витрат у кожній конкретній справі, а також дослідження та оцінки відповідних доказів в силу статей 86, 210 ГПК України.

9.163. Крім того, суд апеляційної інстанції при вирішенні питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу у цій справі враховував такі ж критерії, якими керувався Верховний Суд у наведених скаржником постановах. Незгода скаржника із сумою витрат на професійну правничу допомогу, яка стягується на його користь у суді апеляційної інстанції, не свідчить про порушення судом статей 126, 129 ГПК України.

9.164. Аргументи скаржника щодо неправильної оцінки судом доказів щодо обставин надання послуг професійної правничої допомоги, процесуальних дій, зводяться до їх переоцінки і не можуть бути предметом розгляду в касаційному порядку, оскільки відповідно до частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

9.165. Таким чином, доводи касаційної скарги Товариства на додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.07.2024 відхиляються Судом.

9.166. Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи Фабрики, викладені у відзивах на касаційні скарги у тій частині, яка узгоджується з викладеним у цій постанові.

9.167. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

9.168. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

9.169. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

9.170. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

9.171. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

9.172. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

9.173. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

10. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

10.1. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 9 цієї постанови.

10.2. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

10.3. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

10.4. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

10.5. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційних скаргах доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду Житомирської області від 22.04.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2024 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а з підстав касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, передбачених пунктами 2, 3 цієї статті, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції у зміненій частині та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, як такі, що ухвалені із додержанням норм права.

10.6. Верховний Суд, переглянувши оскаржувану додаткову постанову суду апеляційної інстанції в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про залишення без задоволення касаційної скарги, а додаткової постанови апеляційного господарського суду - без змін, як такої, що ухвалена із додержанням норм права.

11. Судові витрати

11.1. Судовий збір, сплачений Товариством у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Суд:

- касаційне провадження в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закриває, а в частині підстав, передбачених пунктами 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу залишає без задоволення, а рішення суду першої інстанції у зміненій частині та постанову суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову- без змін;

- залишає касаційну скаргу на додаткову постанову апеляційного господарського суду без задоволення, а оскаржувану додаткову постанову - без змін.

11.2. Що ж до означеного Фабрикою у відзиві на касаційну скаргу клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, докази понесення яких будуть надані з урахуванням вимог частини восьмої статті 129 ГПК України, а також озвученого під час судового засідання, яке відбулось 20.08.2024, то суд касаційної інстанції зазначає, що вказане клопотання буде розглянуто у строки і спосіб, передбачені ГПК України. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого ГПК України, наступатимуть наслідки, передбачені абзацом 3 частини восьмої статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Житомиробленерго" на рішення Господарського суду Житомирської області від 22.04.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2024 у справі №906/1256/23 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закрити.

2. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Житомиробленерго" на рішення Господарського суду Житомирської області від 22.04.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2024 у справі №906/1256/23 з підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України, залишити без задоволення.

3. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Житомиробленерго" на додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.07.2024 у справі №906/1256/23 залишити без задоволення.

4. Рішення Господарського суду Житомирської області від 22.04.2024 у зміненій частині, постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2024 та додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.07.2024 у справі №906/1256/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Булгакова


Суд	Касаційний господарський суд Верховного Суду
Дата ухвалення рішення	20.08.2024
Оприлюднено	26.08.2024
Номер документу	121174233
Судочинство	Господарське

Павлюк І.Ю.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 20.08.2024 по справі 906/1256/23КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Судовий реєстр по справі —906/1256/23

Постанова від 20.08.2024

Постанова
від 20.08.2024 по справі 906/1256/23
КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ